Аналiз рацiонального обгрунтування буття Бога
Змiст
Вступ
2. Онтологiчне, телеологiчне та космологiчне доведення буття Бога
3. Cпробианалiзу онтологiчного аргументу за допомоги логiчних методiв
Висновки
Вступ
Дана робота присвячена аналiзу рацiональному обгрунтування iснування Бога. Слово рацiональне межує з таким поняттям як “логiчне” обгрунтування. А проблема iснування Бога з необхiднiстю веде до розгляду науки теологiї, що й займається осмисленням релiгiйно-фiлософського буття Бога.
вiд давньогрецького слова “logos”, що означає “слово” та “смисл”. Сьогоднi логiка, як певний роздiл фiлософського знання, представляє собою науку, яка вивчає форми, схеми, структури мiркувань людей.
Термiн “теологiя” також бере початок у давнiй Грецiї й походить вiд слова “theologia” – дослiдження та вчення про богiв та їх вiдношення до свiту. Отже, за етимологiчним значенням теологiя є вчення про Бога i сьогоднi представляє собою науку, предметом якої виступає релiгiя.
Таким чином, обидвi науки є роздiлами фiлософського знання, але iнтерес першої науки (логiки), у широкому розумiннi, зводиться до встановлення норм правильностi мiркування. А другої (теологiї) – до релiгiйно-фiлософського осмислення буття Бога. Тут слiд чiтко розрiзняти суто релiгiйне та суто фiлософське вчення про Бога, що в свою чергу призводить до виокремлення релiгiйної та фiлософської теологiї. Релiгiйна теологiя грунтується на вiрi, а сама ця вiра має емоцiйно-афективну природу. Для релiгiйної свiдомостi Бог є живою особистiстю, надiленою розумом, волею, певними почуттями та пристрастями. Тут Бог є вищим суддею всiх людських справ, Вiн дарує людинi вiру та спасiння. Натомiсть фiлософське, власне теологiчне вчення про Бога має рацiональний характер, воно грунтується на розумi i є продуктом логiчного мiркування. Воно задовольняє передусiм потреби теоретичного осмислення свiту, його логiчної побудови як завершеної, цiлiсної системи. Тому фiлософська теологiя можлива лише тiєю мiрою, якою Бог, Абсолютне взагалi може бути предметом рацiонального (логiчного) осмислення.
вiдомим англiйським логiком Джорданом Ховардом Собелем в роботi “Логiка та теїзм: аргументи за та проти вiри в Бога” Цьому питанню буде присвячена третя частина реферату. Але перш нiж перейти власне до розкриття цього питання, ми звернемося до визначення трьох найвiдомiших iснуючих доведень буття Бога. Це такi доведення: онтологiчне, телеологiчне та космологiчне. Розгляд вищеназваних доказiв яскраво поданi в роботi доктора фiлософiї Фiлiпа Пекорiно “Вступ до фiлософiї” в частинi, що присвячена фiлософiї релiгiї. Ця проблематика буде розглянута в другiй частинi даної роботи.
Питання про доведення iснування Бога та власне логiчний аналiз онтологiчного аргументу з необхiднiстю пов’язано з питанням про природу Бога. Змiст цiєї проблеми буде викладено в першiй частинi реферату.
1. Проблема визначення природи Бога
Перш нiж перейти до аналiзу рацiонального обгрунтування iснування Бога необхiдно вирiшити проблему, що пов’язана з питанням про те що ми називаємо Богом, який смисл має це iм’я. Вирiшення цього питання є й першочерговим завданням працi Джордана Ховарда Собела “Логiка та теїзм: аргументи за та проти вiри в Бога”. В роздiлi ““Бог”, “бог” та Бог” автор розглядає наступнi питання:
а) питання iснування та сутностi;
б) iмена в питаннях iснування та вiри;
в) етимологiя та семантика;
д) фiлософська концепцiя Бога – Бог як досконале буття;
е) загальна концепцiя традицiйної теологiї;
є) чи може iснувати Бог якщо не iснує досконалого буття;
Головним завданням цього роздiлу є визначення того яке значення ми вкладаємо в слово Бог. Саме вiд цього значення залежить те, що ми називаємо природою Бога.
Автор зазначає, що бiльшiсть iмен походять вiд слiв, що мають певне значення. “Слово “Бог” – не таке як бiльшiсть iмен”[2,5]. Ім’я Бог використовується, на думку автора, якнайменш у трьох значеннях. Отже, виходячи з розмiрковувань Собела можна виокремити три головнi значення iменi Бог:
автор говорить про слово, яке позначає iменем “бог”;
2) значення, що розкриває Божественну природу iстинного i тiльки єдиного Бога (часи середньовiччя). Так, Мойсей говорячи про Бога, використовував суттєве iм’я (proper name) Бога, маючи на увазi Бога Яхве. Тут автор говорить про слово, яке вiн позначає iменем “Бог”;
3) значення, що виявляє власну семантичну концепцiю автора i як стверджує останнiй, використовується в сучасному релiгiйному дискурсi, розкриває ту сутнiсть, яка є єдиним об’єктом поклонiння i єдиним об’єктом релiгiйного вiдношення. В цьому випадку автор говорить про слово, яке позначає iменем Бог.
Саме така концепцiя виявляє фiлософський змiст поняття „Бог”. Фiлософська концепцiя Бога – це концепцiя, що розглядає його як досконале буття. В цьому ракурсi автор згадує про досконале буття Рене Декарта. А також звертається до поглядiв Св. Ансельма, про те, що нема нiчого, що може бути осягнуто бiльше за Бога. Бог є вища досконалiсть не тiльки для нас, а й для усього, що може бути. Це i є фiлософська концепцiя уявлення про Бога. Згiдно цiй концепцiї Бог є неймовiрно величезний за своєю суттю.
Бiльш ретельно заглиблюючись до аналiзу цiєї концепцiї, автор розглядає шляхи та способи неперевершеностi Бога:
1. Шляхи неперевершеностi Бога.
буття, його досконалiсть є такою. Що не може бути перевершена. Абсолютно все, що iснує, iснує завдяки Богу та залежить вiд його iснування. Бог є творцем свiту. Вiн у вiдповiдi за все. Що iснує. Тобто за те, що Вiн створив. Але, як зазначає автор, незважаючи на те, що Вiн вiдповiдає за те, що створив, Бог не вiдповiдає за те, що буде зроблено або створено його творiнням. Це говорить про свободу буття творiння божого, яке саме вiдповiдає за свої вчинки.
2. Способи неперевершеностi Бога.
Однiєю з головних позицiй автора щодо способiв неперевершеностi буття Бога полягає у думцi, що розкриває логiко-фiлософський погляд Бога. Бог тут виявляється всезнаючим, всемогутнiм та неперевершеним в кожному з можливих свiтiв.
займатися аналiзом доведень буття Бога.
бог буття собел
2. Онтологiчне, телеологiчне та космологiчне доведення буття Бога
а) Онтологiчне, що в загальних рисах було наведено ще блаженним Августином, але точно сформульовано Ансельмом Кентерберiйским. Це доведення засновано на тому, що з властивого нашiй свiдомостi поняття про Бога можна робити висновок про Його реальне iснування. Ми уявляємо Бога як досконале буття. Але уявляти Бога досконалим та надавати йому властивостi буття лише в нашiй уявi означає суперечити власному уявленню про досконалiсть iснування Бога (логiчна суперечнiсть), адже досконалим є те, що iснує i в уявi, i в дiйсностi. Таким чином, необхiдно виснувати, що Богу як досконалiй iстотi, властиве буття не тiльки в свiдомостi людини, але й в дiйсностi. Ансельм виразив це доведення в такому виглядi: Бог є досконала iстота, сукупнiсть усiх реальностей. Буття вiдноситься до числа реальностей, тому необхiдно визнати, що Бог iснує. Це доведення дещо iнакше сформульовано Томою Аквiнським, Спiнозою та Ляйбницем, а найкращим чином наведено Декартом.
б) Космологiчне доведення базується на аксiомi про те, що все, що iснує повинно мати достатню та необхiдну причину, що в кiнцевому пiдсумку призводить до висновку про буття безумовної iстоти або такого буття, яке не залежить вiд будь-яких умов та стверджується само у собi. У зворотному випадку уся сукупнiсть умовного буття не мала би кiнцевої причини. Це доведення зустрiчається частково вже у Арiстотеля, який розрiзняв поняття про буття випадкове та необхiдне, умовне та безумовне. Вiн показав необхiднiсть визнання в низцi вiдносних причин першого начала усякi дiї в свiтi. Окрiм ствердження буття Божого, таке доведення виявляє поняття про Бога як про безумовну iстоту та творця всесвiту.
в) телеологiчне доведення буття Бога базується на тому, що доцiльнiсть в природi є не тiльки видимiсть, що в кiнцевому пiдсумку має бути пояснена з механiчної гри сил, але самостiйна та першопочаткова приналежнiсть природи. Оскiльки цiль в нашiй свiдомостi визначає розумнiсть, тодi можна i в природi вбачати певну аналогiю нашому розуму цiль. Посилюючи цю аналогiю, можна вподiбнювати доцiльнi предмети доцiльним предметам природи доцiльнi предмети природи доцiльним витворам людського мистецтва — а якщо припущено таке уподiбнення, то легко виникає висновок про iснування розумного Творця и Впорядковувача природи. Отримуємо так звану телеологiю, що доводить буття Бога з доцiльнiстю устрою природи. Особливiсть цього доведення порiвняно з онтологiчним та космологiчним доведеннями полягає у тому, що останнi переносять на Бога категорiї буття и причинностi, нiчого не стверджуючи про Його властивостi, в той час як перше навiює думку про Бога як iстоту премудру. Перше припущення, що лежить в основi цього доведення - про iснування в природi аналогiчного нашому Рома началу, — достатньо законно. Але, говорити теж саме про подальше розширення цiєї аналогiй, тобто визнання природи, подiбно витвору людського мистецтва, витвором, що вiдрiзняється вiд природи, витвором певного розумного Художника. Якщо цей Художник - iстота, що знаходиться за межами природи, то в Його дiяльностi нема подiбностi з природною, що доцiльна дiяльностi людини. Для ствердження буття такого Художника необхiдно припустити, по-перше, те, що думка про надприродне буття взагалi можлива, по-друге, те, що вiд природи можна заключати до її надприродної причини тобто припустити силу так званого онтологiчного та космологiчного доведень. Таким чином, телеологiчне доведення є несамостiйним: воно набуває сили лише через визнання iнших доведень буття Бога.
Фiлiп Пiкарiно у своїй працi пiдкреслює, що усi викладенi доведення були суворо розкритикованi Кантом, який не тiльки заперечує силу та обов’язковiсть цих доведень, але й не визнає за можливе знайти будь-яке доведення буття Бога у сферi чистого розуму. Але заперечуючи силу та значення усiх доведень, Кант тим не менш сформулював нове, власне доведення буття Бога. Це доведення засновано на iдеї моральнiстнiсної вiдплати та на потребi зi сторони практичного розуму верховного моральнiстнiсного свiтоуправителя, який є необхiдним для реалiзацiї моральнiстнiсного закону — для встановлення гармонiї мiж абсолютною доброчеснiстю з щастям людини. В нашому сумлiннi iснує безумовна потреба моральнiстнiсного закону, який не створюємо не ми самi й який не походить зi взаємної угоди людей. Неподiльнiсть моральнiстнiсного закона з iснуванням нашого духа та незалежнiсть його (закона) вiд нашого свавiлля призводить до висновку, про те, що винуватець його може бути один верховний законодавець моральнiстнiсного свiту, тобто Бог.
Праця Дж. Х. Собела Присвячена логiчному аналiзу вiри в iснування Бога. Автор виокремлює два види аналiзу вiри в Бога:
1. вiра, що пов’язана зi смисловим значенням предмета, тобто пропозицiйна вiра..;
Питання iстини та вiри, що стосується iснування Бога викладаються автором пiсля питання про природу Бога. Розгляд аргументiв Дж. Х. Собел розглядає на прикладi низки концепцiй, що часто поєднанi мiж собою. Як вже зазначалося перша частина роботи автора присвячена саме такому розгляду питання про природу Бога.
Дж. Х. Собел в другiй частинi своєї працi “Логiка та теїзм: аргументи за та проти вiри в Бога” аналiзує класичний онтологiчний аргумент. Аналiз онтологiчного аргументу доведення буття Бога, автор починає з розгляду визначення цього аргументу рiзними авторами у рiзнi часи.
Автор починає свiй розгляд з презентацiї поглядiв Рене Декарта, який розглядає онтологiчний аргумент доказу буття Бога в ”П’ятiй медитацiї”, так як вважає його найпростiшим з усiх доведень.
Далi вiн розкриває бiльш краще, як на його думку, онтологiчне доведення буття Бога Спiнози про цьому звертаючись до першого з усiх онтологiчних доказiв св. Ансельма. Собел здiйснює логiчну формалiзацiю вище перерахованих доведень за допомогою методiв немодальної квантифiкацiї.
Наступна частина присвячена модальному онтологiчному доведенню Чарльза Хартшорна та Алiна Платiнги. Їхнi логiчнi модальнi сентенцiї являють собою модернiзацiю першого онтологiчного доказу буття Бога св. Ансельма.
В четвертiй частинi своєї роботи Собел пропонує аналiз онтологiчного доказу Курта Гьоделя.
Висновки
Дана робота репрезентує рацiональний погляд на проблему доведення буття Бога. З метою здiйснення такого завдання ми звернулися до двох провiдних праць: роботи Джордана Ховарда Собела “Логiка та теїзм: аргументи за та проти вiри в Бога” та працi Фiлiпа Пекорiно “Вступ до фiлософiї” частинi, що присвячена фiлософiї релiгiї.
В Роботi було розглянуто три основнi питання:
1. проблема визначення природи Бога;
3. аналiз онтологiчного аргументу Джорданом Ховардом Собелом.
Таким чином, з’ясувавши питання визначення природи Бога, яке представлено в першiй частинi роботи Джордана Ховарда Собела ““Бог”, “бог” та Бог”, ми перейшли до розгляду трьох основних доказiв буття Бога (онтологiчного, телеологiчного та космологiчного) та їх критики. Цi питання яскраво висвiтленнi а в працi Фiлiпа Пекорiно.
Завершуючи дану роботу ми розглянули п’ять основних спроб логiчного аналiзу онтологiчного буттi Бога, що поданi в II – IVчастинах роботи Собела.
Отже, роблячи основнi висновки щодо проведеного розгляду двох вище перерахованих робiт, можна говорити про можливiсть та навiть необхiднiсть логiчного рацiонального доведення буття Бога. Як вiдомо спроби такого доведення беруть свiй початок ще в часи Середньовiччя. На протязi тривалого шляху свого розвитку виникали новi й новi спроби доведення буття Бога. Поряд з цим виникала й нова критика таких доведень.
На даний час можна виокремити три основнi точки зору на дану проблему.
1. перший пiдхiд грунтується на iдеї про те, що доводами розуму та логiки неможливо анi довести, анi заперечити iстиннiсть догматiв релiгiї. Адже останнi є результатом вiри а не розмiрковувань;
2. друга точка зору наполягає на можливостi рацiонального логiчного аналiзу догматiв релiгiї, але такий аналiз, в даному пiдходi, висновує про самосуперечливiсть догматiв вiри, а, отже, про їх хибнiсть;
3. третiй пiдхiд набув своєї популярностi особливо останнiм часом. Це пiдхiд, що заперечує можливiсть повного й абсолютного рацiонального й логiчного обгрунтування релiгiйних положень. Але, поряд з цим стверджує, що такий аналiз в принципi можливий, й окремi положення догматiв релiгiї можуть бути обгрунтованi за допомоги логiчного аналiзу та мати позитивний результат. Тобто рацiональними логiчними засобами пiдтвердити iстиннiсть окремих релiгiйних положень.
Пiдтвердженням цiєї тези є сучасна робота Джордана Ховарда Собела “Логiка та теїзм: аргументи за та проти вiри в Бога”.
Список використаних джерел:
http://www2. sunysuffolk. edu/pecorip/SCCCWEB/INTROTEXT/CONTENTS.htm
2. Sobel, Jordan Howard “Logic and Theism: Arguments for and Against Beliefs in God”. Eng.: Cambridge University Press, 2005. – 652c.
| 
