Буддизм і сучасне мислення

Буддизм i сучасне мислення На тему: Буддизм i сучасне мислення Змiст Вступ 1. Походження буддизму та його засновник 2. Основи вiровчення 3. Двi гiлки буддизму 4. Культ у буддизму 5. Сучасне мислення Висновок Використана лiтература Вступ Камбоджi, Мьянмi (Бiрмi), Таїландi, Лаосi. Наприкiнцi XIX — початку XX ст. прихильники буддизму з'явилися у країнах Європи i США. Нинi у свiтi є близько 400 млн. мирян, якi сповiдують буддизм, i близько 1 млн. ченцiв та черниць; загальну кiлькiсть визначити важко, оскiльки вiдповiдного перепису не проводилось. У країнах СНД буддизм традицiйно сповiдують жителi Бурятiї, Калмикiї, Туви, а в останнi роки буддiйськi общини виникли у Москвi, Санкт-Петербурзi, мiстах Балтiї. В Українi релiгiйнi громади буддистiв є у Донецькiй, Луганськiй, Львiвськiй, Херсонськiй, Одеськiй областях та в Києвi. Буддисти свiту об'єднанi в двi мiжнароднi органiзацiї — Всесвiтнє Братство буддистiв (штаб-квартира в Бангкоцi, Таїланд) i Азiатську буддiйську конференцiю за мир (штаб-квартира в Улан-Баторi, Монголiя). 1. Походження буддизму та його засновник Буддизм виник в VI ст. до н. е. в Пiвнiчнiй Індiї у державi Магадха за умов певних соцiальних та духовних зрушень давнього iндiйського суспiльства. Як вiдомо, це суспiльство вiд часiв нашестя арiєв подiлялось на касти – жорстко усталенi соцiальнi групи iз чiткою регламентацiєю їх становища та функцiй в суспiльному життi. Належнiсть до тiєї чи iншої касти була спадковою. Чотири касти утворювали чотири соцiальнi стани: брахмани (служителi культу), кшатрiї (воїни, службовцi), вайш'я (селяни, ремiсники), шудри (найбiднiшi люди i раби). Фактично був i п'ятий стан – найнижчий на iєрархiчному щаблi - чандали (люди, народженi вiд шлюбу представникiв рiзних каст, що суворо заборонялось); їх ще називали “недоторканими”, оскiльки вважалось, що вже самий дотик до чандала забруднює людину. Чандали не мали нiяких прав, перебували не лише поза кастами, а й поза законом. Вищi касти користувалися iстотними привiлеями, а нижчi зазнавали утискiв. Панiвна у цей час релiгiя - брахманiзм - була культом лише привiлейованих перших трьох каст. Тiльки їх представники допускалися до культових дiй та обрядiв. З розвитком розподiлу працi, ускладненням соцiальних стосункiв та майновим розшаруванням чисельнiсть нижчих верств зростала. Нарештi перед суспiльством питання про причини соцiальних вiдмiнностей, про природу людини та умови людських взаємин. Виникла необхiднiсть у релiгiї, яка б була спроможна давати задовiльнi вiдповiдi на цi питання. Буддизм зароджується у середовищi шукачiв найперших iстини життя, здобуває пiдтримку перш за все серед нижчих станiв суспiльства, як рух спрямований на принципове прирiвнювання можливостей всiх людей. Саме це визнання принципової рiвностi всiх людей дозволяє буддизмовi згодом набути статусу свiтової релiгiї. Буддизм за умови виконання всiх його приписiв обiцяв людинi (незалежно вiд її соцiального стану) виповнення найперших та найзаповiтнiших бажань. Окрiм того буддизм виступив iз проповiддю морального самовдосконалення людини. У цьому полягала головна причина привабливостi нової релiгiї у широких верств населення. Засновником буддизму був принц Сiддхартха Гаутама, який згодом набув iм’я Будда – “просвiтлений” (людина, боголюдина, яка досягла найвищої святостi); звiдси й походить назва релiгiї. Хоч бiографiя Будди мiстить багато мiфологiчного, бiльшiсть дослiдникiв вважає його реальною особою. Батько його був царем невеликого племенi Шакья у Пiвнiчнiй Індiї поблизу кордону з Непалом. Звiдси ще одне iм'я Будди - Шакья-Мунi (“пустельник з роду Шакья”). Мати була старшою дружиною царя. Його народження овiяне легендами i було нiбито передбачене мудрецями. Мiфи розповiдають, що вiн народився вiд непорочної царицi Майї надприродним чином. За переказом, вiн був “чудом зачатий”. Його мати Майя побачила увi снi, що в її бiк увiйшов бiлий слон i таким же незвичним чином у неї народився син. Через кiлька днiв мати померла. За переказами, батько, засмучений цим фактом, вирiшив зробити життя сина безхмарним i безтурботним. Оточений розкiшшю, Гаутама знав лише радощi життя. Вiн помiтно вирiзнявся серед своїх ровесникiв розумом i здiбностями, мудрецi пророкували йому незвичайне майбутнє. Коли Гаутама вирiс вiн одружився iз царiвною Ясодхарi, з якою мав сина Рахулу. Нiщо не затьмарювало його щастя, бо батько заборонив йому залишати межi палацу, щоб той не бачив людського горя. Палац же був оточений чудовим садом, де цiлий рiк можна було бачити рослини у квiтах, а уся прислуга була молодою, веселою та здоровою. Але якось, виїхавши за межi палацу, 29-рiчний Гаутама побачив вкритого виразками тяжкохворого, згодом - зiгнутого вiд рокiв убогого старого, далi - похорон i, нарештi, зануреного у глибокi, тяжкi роздуми аскета. Цi чотири зустрiчi докорiнно змiнили свiтогляд i поведiнку безтурботного принца. Вiн довiдався, що у свiтi iснують нещастя, хвороби, смерть i страждання. Це настiльки вразило царевича, що вiн крадькома покинув палац i пiшов рятувати свiт вiд страждань. Цiкаво вiдзначити при цьому й суто психологiчний момент: чим бiльше людину занурюють у щось однобiчне, навiть – лише приємне, тим бiльше шансiв на те, що згодом вiдбудеться перехiд до прямо протилежного. Приєднавшись до аскетiв, Гаутама майже 7 рокiв мандрує країною. Бувало, за день вiн споживав тiльки одну зернину рису, надовго затримував дихання тощо. За цi роки страшенно схуд i ослаб. Та одного разу вiн вирiшив, що бiльше не зрушить з мiсця, поки не знайде вiдповiдей на питання щодо найперших iстин життя. Врештi, сидячи у глибокому самозаглибленнi пiд фiкусовим деревом пiпала (або деревом Бодхи - пiзнання) пiсля 49-денного посту у час травневого повного мiсяця Гаутама раптово “прозрiв”: пiзнав таємницi i внутрiшнi причини круговертi життя, чотири священнi iстини, тобто став Буддою - просвiтленим. Пiсля цього вiн просидiв пiд священним деревом кiлька днiв, не маючи змоги зрушити з мiсця. Цим скористався злий дух Мара, який почав спокушати Будду, закликаючи його не сповiщати iстини людям, а вiдразу ж заглибитися у нiрвану, тобто небуття. Однак Будда стiйко витримав усi спокуси i продовжував свiй великий подвиг. Зiбрав бiля себе п’ятьох аскетiв, що стали його учнями, i заснував першу чернечу общину (сангху). Очоливши її, обрав собi долю мандрiвного проповiдника, почав творити дива. Так обiйшов вiн усi села, мiста, долини середнього Гангу. Першу проповiдь виголосив у мiстi Бенаресi. Його релiгiйне вчення отримало назву “вчення Будди”, “буддиха-даршана”, “буддхагама”, “дхарми” (дхарма – “праведний закон”). Проповiдi мали неабиякий успiх, ширилися ряди учнiв. Звали їх “буддхамi” (“прибiчники Будди”), “шак’ями”. Серед послiдовникiв Будди були представники усiх каст i шарiв населення, у тому числi – царi й жiнки. Будда заснував кiлька буддистських монастирiв (в тому числi – й жiночих) та велику кiлькiсть буддистських громад. Помер Будда в мiстi Кушiнарi, коли йому було вiсiмдесят рокiв. За легендою його останнiми словами були: “Всi складнi речi розпадаються. Докладайте невпинних зусиль”. Його тiло, за обрядами населення Індiї, спалили, а прах роздiлили мiж вiсьмома його послiдовниками. Мiсця народження, просвiтлення, першої та останньої проповiдi - це чотири святинi, найбiльш шанованi всiма буддистами свiту. 2 . Основи вiровчення Перша iстина: жити — означає страждати. Будь-яке iснування є дукха (стражданням). Його неодмiнно зазнає все живе. Найяскравiшими формами вияву страждання є народження, хвороба, старiсть, смерть, необхiднiсть терпiти навколо себе те, чого не любиш, чи навпаки, вiдсутнiсть того, кого любиш, тощо. Третя iстина: можна припинити страждання шляхом вивiльнення вiд бажань. Повне викоренення i добрих, i поганих бажань вiдповiдає стану нiрвани, в якому сильних почуттiв немає. Четверта iстина стверджує: є шлях до припинення страждань: «Шлях восьми сходинок». Шлях до припинення страждань — це благородний серединний «шлях восьми сходинок»: 3) праведна мова (утвердження правди); 4) праведна поведiнка, що включає п'ять принципiв: —не шкодити живим iстотам (не вбивати); —утримуватися вiд заборонених статевих контактiв (не торкатися чужої дружини); —не виголошувати марних i оманливих промов (не обманювати); —не вживати хмiльних напоїв (не пиячити); 5) праведний спосiб життя, тобто життя за принципами безкорисливостi; 6) праведнi зусилля — зусилля, якi спрямовують до добра i вiддаляють вiд зла; 7) праведна концентрацiя (самоаналiз) — уникнення стану, коли спонукання i бажання визначають ставлення; 8) праведна технiка медитацiї (раджа-йога) — вiнець попереднiх етапiв. Це таке опанування свого тiла i дихання, яке сприяє духовнiй концентрацiї; при цьому тiло невiддiльне вiд духу. 3 . Упродовж І — Х ст. н. е. буддизм було витiснено з Індiї iндуїзмом. Але до цього вiн встиг запровадитися у багатьох сусiднiх з Індiєю країнах. Головними осередками пропаганди буддизму були монастирi. У І ст. н. е. вiн подiлився на двi гiлки: (велика колiсниця, або широкий шлях до спасiння). Цей подiл був зумовлений вiдмiнностями у соцiально-полiтичних умовах життя в окремих частинах Індiї, а також намаганням пристосувати буддизм до запитiв населення iнших країн. Хiнаяна вчить, що врятуватися можна лише ставши ченцем. За межами Індiї хiнаяна поширилась там, куди проникали переселенцi з Індiї — у Пiвденно-Схiднiй Азiї, Цейлонi. Махаяна виходить з можливостi спасiння не лише для ченцiв, а й для мирян, причому зазначається необхiднiсть рятувати й iнших, активно проповiдувати та брати участь у громадському i державному життi. Подолавши аскетичнi крайнощi хiнаяни, махаяна простiше пристосовувалася до нових умов i тому вийшла далеко за межi Індiї (Середня Азiя, Далекий Схiд). 4 . Культ у буддизмi Для своїх прихильникiв Будда встановив певнi правила поведiнки, якi стали стрижнем їхньої релiгiйної практики та того культу, що згодом утвердився у буддизмi. Цi правила стосувалися iндивiдуальної поведiнки людини i передбачали ряд заборон у їжi, одязi i всьому способi життя. громади. Воно вiдбувалося у мовчаннi i в молитовних роздумах, чим були невдоволенi миряни, присутнi на зiбраннi. Тодi було запроваджено своєрiдну спiльну сповiдь. Спочатку зiбрання проводилися у днi повнолуння i новолуння, але з часом приводи для них ставали рiзноманiтнiшими. Змiнювалась форма органiзацiї чернецтва. Виявилась необхiднiсть спецiального притулку, у якому мандрiвнi бхiкшу (монахи-злидарi), якi жебракували, могли перечекати сезон дощiв, що тривав в Індiї не менше трьох мiсяцiв. Такими притулками стали монастирi, що згодом перетворилися в стацiонарнi заклади буддiйської церкви. культу, подiбнi до iснуючих в iнших релiгiях. Буддизм звiв у культ численнi релiквiї. Це, зокрема, мощi святих, насамперед самого Будди, а також речi, якi, як вважається, належали їм або ними використовувалися. Крiм того, вшановуються тi населенi пункти, окремi споруди, дерева, якi пов'язанi (дiйсно чи уявно, що неможливо перевiрити) з бiографiєю Будди або кого-небудь з його прихильникiв. Значного поширення, так само як i в католицизмi, набув культ мощей. Останки Будди, за переказом, пiсля його спалення стали об'єктом запеклих суперечок мiж претендентами на право володiння ними. Частину Їх забрали боги-деви i злi боги — наги, решту було подiлено мiж вiсьмома племiнними об'єднаннями. Усi мощi було вмiщено для вiчного зберiгання у численнi ступи. Цi споруди i тепер збереглися в Індiї. Мiсця, якi особливо вшановувалися, ставали мiсцями прочанства. Їх чотири: мiсце, де народився Будда, де вiн «прозрiв», мiсце його першої проповiдi i мiсце нiрвани. У зв'язку з масовим прочанством споруджувались храми, ступи; їх прикрашали графiчними та рельєфними зображеннями. Крiм того, розроблявся i збагачувався новими церемонiями ритуал молебнiв, процесiй та iнших заходiв, що тут проводилися. У результатi прочанства збагачувались монастирi та iншi заклади буддiйської церкви. Згiдно з буддизмом людина сприймає свiт через свої вiдчуття, але вони — не суб'єктивнi уявлення iндивiда, а об'єктивний факт, наслiдок збудження дхарм, часток свiтобудови. Життя є виявом збудження дхарм. Заспокоїти свої дхарми — це i означає взяти життя в свої руки i цим досягти мети — стану Будди, зануритися у нiрвану. Але як це зробити? Людина народжується, живе i помирає. Смерть — розпад даного комплексу дхарм, народження — його вiдновлення, але вже в iншiй формi. Це i є круговерть життя, цикл нескiнченних перероджень. Сума добрих i злих вчинкiв визначає, у якiй формi людина вiдродиться у наступному. Чим бiльше добрих — тим мiцнiшає карма i тим бiльше заспокоюються дхарми, тобто людина робить значний крок до мети, до нiрвани. Буддизм вшановує чимало рослин i тварин, вважаючи їх священними. Перш за все це дерево бодхi з роду фiкусiв, пiд яким на Будду зiйшло просвiтлення. Дуже популярний лотос — символ чистоти, духовного просвiтлення, спiвчуття. Всi вищi особи пантеону зображаються, коли вони сидять на квiтцi лотоса, так званому «лотосовому тронi». Наги зберiгали у себе один з найважливiших священних текстiв буддизму до того часу, доки люди не визрiли до його розумiння, i лише тодi вiддали його фiлософу Нагарджунi. Можна припустити, що таке вшанування змiй є наслiдком того, що в Індiї i в країнах Індокитаю культ змiї iснував з давнiх часiв. Іншi популярнi тварини — слон (особливо бiлий), бик, лев, кiнь, черепаха, павич. Вони часто є супутниками богiв або символами — замiнниками вищих, середнiх i нижчих персонажiв пантеону. Найулюбленiшi мiфологiчнi персонажi буддизму — газелi. На згадку про двох з них, якi першими вийшли з лiсу i стали слухати першу проповiдь Будди, над воротами буддiйських храмiв постiйно зображують двох газелей, якi стоять на колiнах, а мiж ними — колесо з восьми спиць (символ восьмискладового колеса вчення). Буддизм як релiгiя i мiфологiя обумовив виникнення прекрасного мистецтва: храмової архiтектури, своєрiдних живопису i скульптури. Скульптури з золота, срiбла, бронзи, дерева, каменю, що зображали всiх персонажiв пантеону вiд вищих до нижчих, загальнобуддiйських i мiсцевих, можна побачити у рiзних країнах буддiйського свiту. 5 . Сучасне мислення Пригнiчує буддизм розум чи нi? Вiдповiддю на це запитання можуть бути мiльйони вiруючих-буддистiв, за якими 2500-рiчна безперервна традицiя передачi вчення зафiксована в десятках тисяч канонiчних текстiв. Саме в цiй канонiчнiй лiтературi прихований феномен буддизму, сутнiсть якого полягає в тому, що розум заглиблений у вивчення самого себе. Першi 500 рокiв по смертi Будди, коли його вчення передавали усно за допомогою особливого коду мнемотехнiки, буддизм пiзнавався переважно на практицi. У І ст. до н. е. усно трансльоване вчення i дисциплiнарнi правила поведiнки членiв сангхи починають записувати спочатку на мiсцевих мовах, потiм на палi та санскритi. Виникають рiзноманiтнi версiї вчення Будди, в яких описується досвiд медитацiї та практики простування серединним шляхом. Створюється абхидхармiчна лiтература, а згодом лiтература праджня-парамiт. Специфiка буддизму полягає в наявностi величезної за обсягом канонiчної лiтератури, засвоєнню змiсту якої придiляється 20—30 рокiв життя, тому на цей подвиг мало хто зважується. У християнствi та iсламi самоствердження релiгiйної свiдомостi вiдбувається через вiру в свiдоцтва «божественних» явищ i розмiрковування про їхнє призначення. У буддизмi ж обов'язковим є послiдовне засвоєння спочатку дисциплiнарних правил, згодом змiсту проповiдей i висловлювань Будди та його провiдних послiдовникiв, потiм усвiдомлення абхидхармiчних текстiв i трактатiв. Іншими словами, процес мислення йде шляхом ускладнення етапiв: вiд простих фактiв до системного мислення. носiєм Дхарми (вчення iстини), стає «свiтло-носцем». Вiдчуття себе носiєм Дхарми i є осяянням, тобто впевненiстю в оволодiннi iстиною, у цьому випадку абсолютною. Дослiдники зазначають, що осяяння породжує почуття абсолютної впевненостi у правильностi зробленого вiдкриття. Проте для вченого, як писав великий математик Ж. А. Пуанкаре, осяяння — це лише вiдправнi пункти для творчої роботи, що вимагає дисциплiни, уваги та волi. В буддизмi найчастiше це кiнцева мета, лише одиницi намагаються виразити такий стан у текстi, який в основному потiм канонiзується. Ця абсолютна впевненiсть у володiннi iстиною приваблює людей, сповнює їх пiднесеною вiрою в «свiтлоносця». Цей «свiтло-носець», який iменується Бодхисатвою, Буддою, або буддiйська сангха виступають суб'єктом культу в сучасному буддизмi. Передання заслуги (луньня) для полiпшення карми є найважливiшим атрибутом культової практики буддизму. Вiруючий отримує релiгiйнi заслуги численними способами, дотримуючись або вiддаючи данину не лише святим мiсцям, статуям та iконам Будд i Бодхисатв, культовим спорудам, буддiйським символам. Особливо багато заслуг вiн отримує, спiлкуючись i допомагаючи членам буддiйської громади. Вважають, що релiгiйна заслуга може полiпшити карму людини, сiм'ї, роду, нацiї, громадської та державної органiзацiї, навiть армiї, держави, якщо вони дбають про сангху i створюють умови для розквiту буддизму. Коли релiгiйнi почуття набувають фанатичностi, матерiальнi багатства починають «перекачуватись» у монастирi, що нерiдко призводить до зубожiння держави. Як правило, держава намагається регламентувати кiлькiсть пожертвувань сангсi, особливо землi та будiвель. Незалежно вiд матерiального становища сангхи її духовний стрижень залишається «рiччю в собi», що розкриває таємницi самопiзнання лише в релiгiйних текстах. Буддiйськi тексти й трактати, якi аналiзують рiзнi стани психiки, здiйснюють вплив на суспiльну думку народiв Центральної, Пiвденно-Схiдної та Схiдної Азiї. Цим пояснюється широка популярнiсть буддизму не тiльки в азiатськiй частинi земної кулi, айв ареалi поширення християнської культури. Висновок Для бiльшостi прихильникiв буддизму характерною є миролюбнiсть, яка вiдiграє у сучасному свiтi свою роль у боротьбi проти загрози нової надруйнiвної вiйни. Шлях до миру, за буддизмом, пролягає значною мiрою через внутрiшнє моральне самовдосконалення особистостi, тобто через зречення вiд усiх земних почуттiв i пристрастей. Великий демократизм буддизму полягає в тому, що вiн визнає (у бiльшостi своїх течiй та сект) за кожною людиною принципову можливiсть здiйснити саме цей життєвий подвиг. Буддизм також викликає повагу до себе вже внаслiдок того, що вiн виявляє надзвичайну толерантнiсть у вiдношеннi до всiх та всiляких шляхiв духовного (в даному випадку – релiгiйного) пошуку. цьому незалежна вiд неї; релiгiя рацiональна й мiстична, чернецька i свiтська, релiгiя, яка вбирає будь-якi iдеї та вiрування, здатна звiльнятися вiд них. Буддизм то спалахує, то згасає у суспiльному життi тiєї чи iншої країни, спонукає людей i на хибнi вчинки, i на акти милосердя. Використана лiтература 1. Андросов В. П. Буддизм Нагарджуны: Религиозно-философские трактаты. — М., 2000. 2. Будда: История о перерождениях. — М., 1991. 3. Будон Р. История буддизма. — СПб., 1999. 5. Васильев П. История религий Востока. — М., 1999. 6. Дандарон Б. Мысли буддиста. — СПб., 1997. 7. Кочетов А. Буддизм. — М., 1986. 8. Малерб М. Религии человечества. — М. — СПб., 1997. 9. Пименов А. В. Возвращение к дхарме. — М., 1998. 10. Рудой В. И. Классическая буддийская философия. — СПб., 1999. 12. Сущность дзэн: Искусство быть свободным. — СПб., 2000. 13. Эррикер К. Буддизм. — М., 1999.