Іудаїзм

Реферат пiдготував: студент групи №32 Демих Вадим Любешiв 2009 План Вступ Іудейська Бiблiя Висновки Список використаних джерел Вступ Іудаїзм – це перша й найдавнiша монотеїстична релiгiйна система. Всi три монотеїстичнi релiгiйнi системи, що вiдомi iсторiї свiтової культури тiсно пов’язанi одна iз iншою, виходить одна з iншою i своїми коренями сягають в один i той же регiон на близькому сходi. Про iудаїзм написано багато. Ця релiгiя зi всiма її догматами та обрядами, багато iсторико-культурними традицiями, що зафiксованi у священних писаннях, фундаментально дослiджувалась багатьма спецiалiстами. За столiття кожна значна релiгiя розвиває у собi велику кiлькiсть рiзноманiтних течiй. Іслам мiстить у собi кiлька конкуруючих течiй, християнство подiлено на сотнi конфесiй. Сучасний iудаїзм також не є однорiдним. У даному рефератi я намагаюсь описати iудаїзм як однорiдну релiгiйну систему, не акцентуючи увагу на рiзнi течiї iудаїзму. Враховуючи, що окрiм 14,8 млн. iудеїв у свiтi проживає щонайменше 1750 млн. вiруючих, релiгiя яких тiсно пов’язана з iудаїзмом, легко зрозумiти, що вивчення iудаїзму є обов’язковим для розумiння феноменту свiтових релiгiй. Виникнення iудаїзму Нема нiчого дивного у тому, що перша монотеїстична релiгiя виникла i набула характерних рис саме на близькому сходi. Саме в цьому регiонi виникли найдавнiшi зародки цивiлiзацiї. Саме тут ще у ІІІ столiттi до н. е. сформувались першi достатньо розвинутi релiгiйнi системи. Існуючи у той час у цьому регiонi централiзованi деспотiї, в першу чергу Єгипет, сприяли появi монотеїзму, адже сама iдея абсолютної влади передбачала наявнiсть лише одного верховного правителя. Але не слiд сприймати такий зв’язок спрощено. Звiсно концентрацiя земної влади у руках однiєї особи могла спричинити появу думки, що i на небесах структура влади схожа на земну, але тодi не зрозумiло, монотеїзм не виник у Єгиптi, якщо тенденцiї до його появи з’явились ще за часiв Ехнатону. Справа у тому, що розвиток релiгiї багато у чому залежить вiд iнерцiйних консервативних норм i традицiй. Активно функцiонуючи для збереження iснуючої системи, звичайнi норми та традицiї рiдко дозволяють новим релiгiйним системам зайняти мiсце старих. Це може вiдбуватися лише за надзвичайних обставин, коли вiдбуваються значнi змiни у сталiй структурi. Також для змiни культiв древньоєгипетських богiв, котрi були загально визначенi i котрi оберiгалися впливовими жрцями, на єдине божество потрiбно була сила, якою мiг володiти лише володарюючий деспот – фараон. Але Ехнатон не мав такої влади. Отже, саме так, де виникнення монотеїзму було найбiльш вiрогiдним, протидiя релiгiйної системи, що спиралася на мiцний пласт традицiй, не дозволила iдеї єдиного верховного божества бути визначною. Але iдея монотеїзму поширилася на всьому близькому сходi i була пiдхоплена i розвинута вiдсталим кочовим племенем древнiх євреїв, що деякий перiод перебувало у контактi з великою iмперiєю фараонiв. Виникнення культу Яхве (Ягве). В основному iсторiя древнiх євреїв i процес формування їх релiгiї вiдомi зi Старого Завiту Богiв. з корiнним населенням i почало називатися євреями – вiд древньоєвропейського слова «iвриш» - окраїна. Так почали називати народ, який жив на березi моря. не заважало кожному колiну єврейського народу мати свого власного бога. Яхве був одним з таких богiв: вiн був покровителем племенi Іуди. Пiзнiше культ Яхве витiснив богiв-покровителiв iнших колiн i став єдиним для всiх євреїв. Чому ж саме Яхве став єдиним богом древнiх iудеїв? В Бiблiї сказано, що слiд за Іосiфом, Сином Іакова, весь єврейський народ опинився у долинi Нилу. Єгипетський фараон призначив Іосiфа своїм мiнiстром, тому єврейський народ мав рiвнi з єгиптянами права. Але пiсля смертi Іосiфа євреї залишалися у Єгиптi ще декiлька столiть, причому вони були перетворенi на рабiв. З народженням Моiсея єврейський народ нарештi отримав надiю на визволення – справжнього месiю, котрий змiг увiйти у безпосереднiй контакт з Яхве, i змiг вивести євреїв з Єгипту з його допомогою. Згiдно Бiблiї Моiсея був першим європейським законодавцем, саме йому належить вiдомi десять заповiдей. Моiсей вважається чи не засновником iудейської релiгiї, що iнодi називається його iм’я – мозаїзм. згадки щодо факту поновлення єврейського народу єгиптянами. Але, зважаючи на те, що стародавнi джерела є досить обмеженими, можемо припустити, що невелике семiтське плем’я перебувало в Єгиптi, або близько вiд нього, проживало там декiлька столiть, а потiм залишило Єгипет, взявши багато культурних i релiгiйних iдей, в першу чергу тенденцiю до формування монотеїзму. Потiм масштаб цiєї подiї мiг бути значно перебiльшений у Бiблiйських оповiдях. Прямих доказiв цього немає, але багато вчених звертають увагу на непрямi докази того, що єгипетська культура дiйсно дуже вплинула на iдейно-дотриннi iудеїв, що зафiксованi у Бiблiї. Так бiблейська космогонiя дуже схожа на єгипетську космогонiю з Гермополя. Ще одним доказом може бути вражаюча схожiсть мiж 103-м псалмом Бiблiї та вiдомим гiмном богу Антону. Отже, можливо, що реформи Ехнатона дiйсно сильно вплинули на свiтогляд невеликого семiтського племенi, що певний перiод було у контактi з Єгиптом. Якщо ми припустимо, що це так, то вiрогiднiсть появи у цьому племенi лiдерарефарметора, харизматичної особистостi, котра об’єднала навколо себе єврейське плем’я, людини, що згодом змогла остаточно трансформувати європейський полiтеїзм у монотеїзм, є досить реальною. У Бiблiї такою особистiстю є Мойсей. Вiн не тiльки вивiв євреїв з Єгипту, а i видвинув на перший план культ єдиного бога Яхве, приписав йому всi свої реформи та закони. Мiстифiкацiя цих подiй у Бiблiї зовсiм не заперечує реального iснування реформатора i пророка-месiї, котрий дiйсно зiграв важливу роль в iсторiї єврейського народу та його релiгiї. Тобто образ Мойсея може уособлювати реальний процес поширення монотеїзму серед євреїв. Крiм того, легендарний “вихiд” євреїв i їхнє поселення в Палестинi приходяться якраз на той самий перiод коли Ехнатон впровадив свої реформи у Єгиптi (XIV-XIII до н. е.). Євреї у Палестинi. Завоювавши Палестину євреї почали вести осiлий спосiб життя i займатися землеробством. Вони створили у Палестинi свою власну державу. Як вже було сказано, єврейське населення змiшалося з мiсцевими семiтськими племенамиi частково перейняло їхнi традицiї. Першими царями єврейської держави були Саул, Давид i Соломон. Але жодному з цих царiв не вдалося створити мiцну державу, яка пiсля володарювання Соломона розпалася на двi держави – Ізраїль на пiвночi та Іудею на пiвднi. Оскiльки влада царiв у обох державах була дуже слабкою, то жрецi, рiзноманiтнi “слуги господнi”, назореї i пророки мали великий авторитет i значно розвинули культ Яхве. Тепер релiгiя стосувалась всiх сфер життя людини. Цi “слуги господнi” бачили спасiння лише у безапеляцiйному, слiпому вiруваннi. Вони боролися з будь-якими проявами полiтеїзму. Іерусалiмський храм з часом стає практично єдиним мiсцем, де проводилися ритуали i жертвоприношення. Всi iншi святилища та алтарi, як i культи всiх iнших богiв ханаанцiв, поступово вiдмирали, починаючи з І тис. до н. е. Багато пророкiв проповiдували культ Яхве; їхнi вчення були включенi до Старого завiту Бiблiї i збереглися до наших часiв. При цьому пророки були чимось на зразок опозицiї до офiцiйного курсу культу Яхве. Будова цього храму спричинила невдоволення серед населення, адже вона потребувала надзвичайно великих коштiв i зусиль. Деякi iсторики припускають, що саме тому єврейська держава i розпалася пiсля Соломону. Перiод Першого храму – це епоха зростання впливу жрецiв i посилення культу Яхве. Вже тодi утворилися тi основи iєрократiї та теократiїї, що згодом у повнiй мiрi проявилися пiзнiше, в перiод Другого храму. Цар Соломон вiдновив закон про десятинний збiр для жрецiв, i це, звичайно стало сильним поштовхом для посилення ролi жрецiв у життi суспiльства. Жрецi були найбагатшою кастою. Пiсля завоювання Вавiлонiї перським царем Кiром у 538 р. до н. е. євреям дозволили повернутися в Іерусалiм, а храм був заново вiдбудований. Жрецi знову отримали всi привiлеї. В перiод Другого храму культ Яхве став ще бiльш очищеним вiд залишкiв полiтеїзму. Жрецi храму, практично забравши у свої руки владу в країнi, взагалi заборонили виготовлення будь-яких iдолiв, в тому числi й iдолу Яхве. На межi нашої ери в iудейському суспiльствi поширилась iдея про месiю, цю iдею сповiдувало багато сект, що чекали божественного втручання у хiд iсторiї. Ця iдея певною мiрою спровокувала виступ iудеїв проти римлян. Римляни жорстоко подавили повстання iудеїв. Іудейська держава припинила своє iснування, євреї розселилися по всьому свiту. Іудаїзм євреїв дiаспори. Немало євреїв перебувало за межами своєї держави ще до цього, але саме розгром храму (70 р.) та зруйнування Іерусалiму (133 р.) поклали кiнець iснуванню давньоєврейської держави, а разом з цим – i стародавньому iудаїзму. Євреї розселилися по всьому свiтi. На початку нашої ери тiльки в Римськiй iмперiї проживало 4-4,5 млн. євреїв, у той же час у Палестинi проживав лише 1 млн. Звiсно таке розселення євреїв потребувало реформування релiгiї. Життя євреїв концентрувалось навколо їх релiгiйного центру – общини. За вимогами ритуалу євреї збирались щосуботи для богослужiння, читання священного писання, обговорення рiзних справ, що стосувалися всiєї общини. В дiаспорi виникає нова релiгiйна органiзацiя – синагогальна. Синагога – це молитвений будинок, релiгiйний та суспiльний центр єврейської общини, де рабини та iншi знавцi Тори тлумачать священнi тексти, моляться Яхве та вирiшують всi спiрнi питання i проблеми за допомогою свого авторитету. Складений у ІІІ – V ст. Талмуд став основним збiрником релiгiйних приписiв. Талмуд виник в результатi необхiдностi пристосувати старе релiгiйне вчення i бiблейське законодавство до нових умов життя євреїв. Іудаїзм, в перiод якого складається Талмуд прийнято називати талмудичним. Вже у ХІХ ст. з’являється тенденцiя до ще одного, остаточного реформування iудаїзму. Багато євреїв, особливо у Захiднiй Європi та США, переходять у християнство. Лiквiдацiя гетто призвела до послаблення общинних стосункiв, адже євреї бiльше почали спiлкуватися з людьми iншої нацiональностi. Деякi єврейськi старшини, занепокоєнi таким станом справ, погодились на частковi змiни. Реформiсти стверджували, що потрiбно вiдмовитися вiд суворих наказiв рабинiв, їхнiх вiджилих розпоряджень. Іншi були категорично проти. Так з’явились два типи синагог – ортодоксальнi та реформованi. Нижче подано данi про кiлькiсть вiруючих у рiзних країнах. Європа Грецiя - 6 тис., невеликi групи по кiлька тисяч у Польщi, Чехiї, Словаччинi, Болгарiї, Румунiї, на територiї кол. СРСР. Азiя: Іран - ЗО тис., Турцiя - 40 тис., Лiван - 3 тис., невеликi групи майже у всiх країнах Пiвденно-Захiдної Азiї (Йемен, Саудiвська Аравiя, Оман, Афганiстан, Пакистан, Ірак, Кувейт, Сита iн.). В Ізраїлi бiльша частина населення сповiдує iудаїзм, де вiн оголошений державною релiгiєю. : Марокко - 48 тис., у Ефiопiї один iз народiв агау – фалаша або так званi “чорнi євреї” додержуються iудаїзму - ЗО тис. Пiвнiчна Америка : Канада - 280 тис. (у Монреалi - 110 тис., у Торонто - 88 тис.). Бiльше всього iудеїв у США - 5,7 млн. (у Нью-Йорку з передмiстями - 2,4 млн., у Лос-Анджелесi - 535 тис., Фiладельфiї - 330 тис., Чiкаго - 270 тис., Бостонi - 175 тис., Майамi - 140 тис., Вашингтонi - 100 тис.). Пiвденна Америка : Аргентина - 500 тис. (у Буенос-Айресi - 360 тис.), Бразилiя - 50 тис., Уругвай – 55 тис., Мексика - 49 тис., Чiлi - 35 тис., Венесуела - 12 тис., Колумбiя - 10 тис. Австралiя -120 тис. Іудейська Бiблiя Вся iсторiя i теорiя iудаїзму знайшли своє вiдображення у Старому завiтi Бiблiї. Хоча Бiблiя, як сума священних книг, стала складатися ще на межi ІІ-І тис. до н. е. , основна частина текстiв, i, напевно, редакцiя загального зiбрання датується перiодом Другого храму. Вавiлонський плен лише прискорив написання цих книг: жрецi, що знаходилися у полонi, мали багато вiльного часу i могли зосередитися на переписуваннi та редагуваннi свиткiв, написаннi нових текстiв. Пiсля повернення з полону ця праця була продовжена i, нарештi, закiнчена. Згiдно традицiї Старий Завiт подiляється на три частини: Перш за все це книги закону (по-єврейськi “Тора”), або так зване “П’ятикнижжя Моїсея”, - книги, складання яких приписується легендарному-мiфiчному Моїсею. В п’ятикнижжi викладенi основнi постулати iудаїзму. людства i про його стародавню iсторiю, про всесвiтнiй потоп i про врятувавшогося Ноя з сiм’єю, про патрiархiв-родоначальникiв єврейського народу – Авраама, Ісаака, Іакова, Іосiфа з братами, про поселення євреїв у Єгиптi. 10 заповiдей та iншi релiгiйнi приписи. Третя книга – “Левiт” (“І воззвал”) – книга релiгiйного законодавства. Четверта книга – “Числа” (“В пустелi”) розповiдає про законодавство та iсторiю євреїв пiсля виходу євреїв з Єгипту i до завоювання Палестини. П’ята i остання книга – “Другозаконня” (“Слова”) – книга релiгiйного законодавства. Другу групу бiблейських книг устворюють”iсторичнi” книги або “писання”. В цю групу входять: книга причей Соломонових, книга Пiснi Пiсень, збiрка псалмiв Давида (“Псалтирь”), книги царств. Третю групу утворюють пророцькi книги: книги пророкiв Данiiла, Черекiiля, Іерiмiя та книги 12 “малих пророкiв”: Авдiя, Аггея, Осiя, Амоса та iн. Масорети – це єврейськi рабини, якi остаточно вiдредагували Старий Завiт у ІІ ст. до н. е. , а септуагинта – це переклад староєврейського тексту на грецьку мову. Останнiй текст успадкований християнством i є найбiльш розповсюдженим. Новий Завiт євреями не визнається. Бiблiя – це перш за все церковна книга, що виховує у читача слiпу вiру у всемогутнiсть бога, але в бiблiйських текстах також пристутньо багато роздумiв про свiтостворення i першооснови буття, про вiдносини мiж людьми, про моральнi норми, соцiальнi цiнностi i. т. п. , що зазвичай зустрiчається в кожнiй священнiй книзi. Іудейськi обряди та свята Значна частина всiх iудейських обрядiв має собi за мету вiдокремити євреїв вiд не євреїв. Чи не найбiльш вiдомим серед них є обряд обрiзання. Згiдно з бiблейськими легендами Бог подарував єврейському патрiарху Аврааму землю ханаанську, а вдячнi євреї повиннi за це у всьому йому пiдкорятися i на знак союзу з ним у всiх хлопчикiв на восьмий день пiсля народження вiдбувається обряд обрiзання. Талмуд вважає, що це повинно бути символом незалежностi до богообраного народу. На житлi вiруючого єврея прибивається коробочка з молитвами на пергаментi, щоб до будинку не проникла нечиста сила (медуза – кусок пергаменту, на якому написанi вiршi з Тори). Такi ж амулети(фiлактерiї) прикрiплюються на лоб i на лiву руку пiд час молитви. Не останнє мiсце в iудаїзмi займає ритуальний обряд обмивання. Рабини приписують вiруючим напередоднi суботи та iнших релiгiйних свят здiйснювати обмивання рук в мiквi – спецiальному басейнi з дощовою або джерельною водою – перед кожною молитвою. Релiгiйнi свята iудаїзму тiсно пов’язанi з культом Яхве. Головним з них є Судний день. В цей день Бог вирiшує долю кожної людини на майбутнiй рiк. В це свято вiруючi повиннi виявити найбiльшу покiрнiсть i смиреннiсть, повиннi розкаюватись у грiхах i просити у Бога прощення. Свято обов’язково супроводжується жертвоприношенням. За чоловiка – бiлого пiвня, а за жiнку – курку. щоб через дев’ять днiв винести вирок. Значне мiсце в iудейському релiгiйному календарi займає свято Суккот (кучки). У давнiх євреїв його святкували щорiчно пiсля жнив i збору винограду. На святi глава сiм'ї приносив жертву, частина якої йшла священику, а iншу частину з'їдали чистi. Вiсiм днiв продовжувалися молебни, пiд час яких древнi євреї розмахували на честь Бога зеленими гiлками, благали дати хороший врожай, а також проводили обряд водовиливання з метою забезпечити своєчаснi дощi. Це давнє свято в сучасному iудаїзмi набуло iншого вигляду i присвячене спогадам про мiфiчний вихiд євреїв з Єгипту. Як i колись свято продовжується вiсiм днiв, пiд час яких вiруючий повинен щоденно вранцi та увечерi вiдвiдувати синагогу. Рабини у цi днi закликають повернутися до землi батькiв, до Ізраїлю - духовного центру iудаїзму. Вiруючi пiд час свята махають над головою правою рукою з лулавом (своєрiдний букет з верби, мiрти i пальмових листiв), в лiвiй тримають етрог (плiд одного з рiзновидiв лимона). При цьому обов'язково згадують Всевишнього. На шостий день лулавом стукають об пiдлогу, поки з нього не опаде листя. На восьмий день - з ним танцюють навколо синагоги на знак того, що закiнчилося читання останнього роздiлу П'ятикнижжя Мойсея. В танцi беруть участь всi присутнi в синагозi - бiднi та багатi. Церковне духовенство трактує цей обряд як прояв єдностi та класового миру серед єврейського народу. В днi зимового сонцестояння також вiсiм днiв вiдзначається свято Ханука - освiтлення будинку божого. Воно повинно нага дувати про запалювання перших свiчок в Єрусалимському храмi, надаючи виключного значення цiй подiї як врятуванню релiгiї євреїв. Головне в обрядi - запалювання ханукальних свiчок, додаючи щовечора по однiй свiчцi. Нагадаємо, що це свято дуже даввнє i також вiдмiчалося багатьма народами, як день свiтла. Наприклад, єгиптяни присвячували його богу Осiрiсу, вавiлоняни - богу сонця Шамашу, греки - Дiонiсу. Іудейськi землероби охоче запозичили його у сусiдiв, але жрецi з часом прибрали до рук i цс свято. iудейської релiгiї є Паска Коли давнi єврейськi племена займались тваринництвом, iснувало весняне свято, пов'язане з вигоном тварин на пасовище - Песах. Пiд час цього свята приносились жертви (ягнятко або козеня) духам плодючостi, з метою отримати приплiд вiд худоби i збереження їх молодняка. З часом, головним заняттям древнiх євреїв стало землеробство. Тодi свято Песах перетворилося у свято зем леробства Мацуот, яке проходило пiд час жнив в Палестинi (весною). В жертву приносився перший снiп, з якого випiкали священнi коржики, котрi отримали назву маци. Пiзнiше Песах i Мацуот злилися в одне свято Паску, але його вже стали пов'язувати з бiблейським мiфом про вихiд євреїв з Єгипту. Жертовнi церемонiї пiд час Паски повиннi вiддячити боговi за те, що вiн зробив древнiх євреїв обраним народом. Потiм рабини, котрi прийшли на змiну жрецям, розробили церемонiю святкування Паски, пов'язавши її ще й з вiрою в прихiд месiї, перетворили її в сiмейне свято. В одну з пасхальних ночей, проповiдують богослови, прийде предтеча месiї - Ілля, а за ним сам месiя, i поверне бог Ягве обраному народу його колишню силу i славу. Ця iдея знайшла своє вiдображення серед обрядiв, котрi винайшли та застосували рабини. За Їх вказiвкою дверi примiщенння, де вiдбувається пасхальна вечеря, повиннi залишатися вiдкри-тими, щоб Ілля мiг вiльно увiйти туди. Для нього заздалегiдь накривають стiл, наповнюють бокал вином, до якого нiхто не. має права доторкнутися. Перед розчиненими дверима проголошується: «Благословен той, хто повинен прийти». До молитви рабини додали ще й побажання: «В майбутньому роцi в Єрусалимi», - то була вiра в те, що очiкуваний прихiд месiї здiйсниться протягом наступного року. Згiдно з нововведенням, заборонялось приносити в жертву тварин, але мацу потрiбно було вживати обов'язково. Замiсть ритуальної проби жертовного м'яса пiд час пасхальної вечерi (сейдера) рабини пропонували вживати страви iз смаженого м'яса, риби, яєць, овочiв. В такому виглядi Паска, що склалася ще вiд сьомого столiття до нашої ери, дiйшла до наших днiв. Але ще й тепер в неї вносяться корективи. залазити на дерево, їсти яблуко, зiрване в суботу, пити видоєне в суботу молоко, їсти яйце, знесене в суботу, запалювати вогонь i т. iн. Бiблiя висуває такi причини святкування суботи: Бог створював свiт шiсть днiв, а на сьомий вiдпочивав, тому в останнiй день тижня треба вiдпочивати; субота святкується на ознаменування союзу Яхве з iудейським народом; суботнє свято вiдбувається на знак виходу євреїв з Єгипту. Але вiдомо, що суботу святкували багато народiв Сходу, святкували її i давнi євреї. Це було свято на честь мiсяця. В тi часи вiруючi люди вважали, що в темнотi злi духи особливо активнi, а коли свiтить мiсяць, їм немає такої волi. Тому потрiбно йому поклонятися, задобрювати його жертвами, танцями, молитвами. Це вiдбувалося в днi змiн фаз мiсяця, тобто щотижневе, i такий день став називатися Шабат. Шабат цiлком присвячується мiсяцю. Того дня не можна запалювати вогонь, працювати, навiть залишати житло. При створеннi культу Яхве свято було присвячено новому богу. Шабат у первiсних євреїв був замiнений суворим святом з великою кiлькiстю заборон, порушення яких суворо засуджувалося. спадщина iудаїзму проникла i на захiд i на схiд. Залишається незрозумiлим, чому iудаїзм у своїй першотворнiй формi не розповсюдився так, як, скажiмо, християнство чи iслам. Причиною цього стало те, що iудаїзм поступово все бiльш замикався в рамках своїх общин i вiдокремлювався вiд оточуючих його релiгiй. Можливо, якби iудаїзм “поглинав” iншi релiгiї, зазнаючи при цьому невеликих трансформацiй, то зараз би ця релiгiя претендувала б на звання свiтової. Але бiльш розвиненi монотеїстичнi релiгiї випередили iудаїзм. Тому ми можемо визнати надзвичайно важливий вплив iудаїзму на розвиток свiтової культури i релiгiї, але сучасний iудаїзм не є впливовою релiгiєю. 1. Васильев Л. С. “История религии востока». 1988 р. 2. Лубський В.І. “Релiгiознавство”. Видавництво “Вiлбор”, 1997 р. 3. “Большая енциклопедия Кирила и Мефодия”, 1998р.