Історiя виникнення та вiровчення зороастризму
ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Реферат
«Історiя виникнення та вiровчення зороастризму»
Київ 2009
План
Вступ
1. Соцiально-економiчнi, iсторичнi та релiгiйнi передумови виникнення зороастризму
3. Культовi обряди, ритуали та звичаї послiдовникiв
Висновок
Використана лiтература
Вступ
Духовна спадщина народiв Азiйського континенту – невiд’ємна складова частина культурної iсторiї людства. Традицiйна культура цих народiв чинить i сьогоднi вплив на економiку, iдеологiю, полiтику цих країн. Саме тому для дослiдникiв сучасникiв досить актуальним є вивчення найбiльш рiзноманiтних проблем традицiйної культури, в тому числi i таких iстотних, як культурно-релiгiйнi традицiї i їх вiдображення в живiй соцiальнiй практицi народу, закони еволюцiї i трансформацiї мiфологiї в класовому суспiльствi i багато iнших.
Вiдомо, що в побутi всiх народiв, якi прийняли iслам, продовжують утримуватись багато попереднiх поглядiв та ритуалiв. Вони беруть початок в стародавнiх мiсцевих релiгiях. Цi пережитки доiсламських вiрувань та обрядiв, що не були витiсненi iсламом, представляють собою настiльки важливий елемент повсякденної релiгiйної практики мусульман, що в значнiй мiрi саме їх збереженням пояснюється примiтна локальна своєрiднiсть iсламу в рiзних регiонах «мусульманського свiту».
1. Соцiально-економiчнi, iсторичнi та релiгiйнi передумови виникнення зороастризму
Зороастризм – найбiльш древня з свiтових релiгiй одкровення, тобто релiгiя, яка була отримана пророком вiд бога, i, як побачимо, вiн мав на людство бiльше впливу, нiж будь-яка iнша вiра. Зороастризм був державною релiгiєю трьох великих Іранських iмперiй, якi iснували майже безперервно з VI ст. до н. е. до VII ст. н. е. i головували на бiльшiй частинi Ближнього i Середнього Сходу. Влада i могутнiсть Ірану забезпечили зороастризму великий престиж, i деякi з важливих його доктрин запозиченi iудаїзмом, християнством, iсламом, а також гностичними сектами. На Сходi зороастризм вплинув на розвиток пiвнiчного варiанту буддизму. В теперiшнiй час, пiд дiєю рiзних зовнiшнiх факторiв, кiлькiсть зороастрiйцiв зменшилась, вони розпались на невеликi общини i проживають переважно в Іранi та Індiї, але вiрування, вперше проголошенi пророком зороастризму, все ще визнаються людьми всього свiту.
Зороастризм є не тiльки одною з найдревнiших, а ще й однiєю з найблагороднiших релiгiй. Окремi її положення є навiть унiкальнi. Вони давали можливiсть послiдовникам вести цiлеспрямоване i задоволене життя, що, в свою чергу, пробудило в них глибоку вiрнiсть до своєї вiри. Зороастризм заслуговує вивчення i iз-за тiєї ролi, яку вiн вiдiграв у релiгiйнiй iсторiї людства. Засновником нової релiгiї вважається пророк Заратуштра (грецькою мовою Зороастр – «Золота зiрка»), син Поурушаспи, з роду Спiтама, вiдомий перш за все з Гат – сiмнадцяти великих гiмнiв, якi вiн склав.
в нього заперечувального змiсту, можна допустити, що вiн зберiгав в новiй релiгiї старий iнститут арiйських «жерцiв». Вiн – єдиний засновник релiгiї, який був одночасно i священнослужителем, i пророком. В Молодшiй Авестi вiн названий загальним словом для священнослужителiв – атаурван. Вiн сам iменує себе також мантран – «складачем мантр». Мантра – надихнене екстатичне заклинання. Навчання священству починалося у iндоiранцiв рано, мабуть у вiцi близько семи рокiв, i було усним, тому що вони не знали письма. В основному воно складалося з вивчення обрядiв i засад вiри, а також в опануваннi мистецтва iмпровiзацiї стихiв для зазивання богiв i вивчали напам’ять великi мантри. Іранцi вважали, що зрiлiсть досягається в 15 рокiв, i, вiрогiдно, в цьому вiцi Зороастр став священнослужителем.
Виходячи з Гат, можна припустити, що пiзнiше вiн намагався засвоїти всi знання, якi отримав вiд рiзних вчителiв. В подальшому вiн зображає себе як ваедемна (буквально «той, хто знає») – «посвячений, той що володiє божественною мудрiстю». Згiдно з зороастрiйським переданням, багато рокiв провiв вiн, мандруючи, в пошуках iстини. Його гiмни дозволяють допустити, що вiн був свiдком насильств, вiйськових дiй прихильникiв даева. Визнаючисебе безсильним, Зороастр наповнюється прагненням до справедливостi; для того, щоб виховний закон божеств-ахур був встановлений однаково i для сильних, i для слабких, так, щоб спокiй, порядок i все iнше могли б вести добре i мирне життя.
Хоча вчення Зороастра – це розвиток старої вiри в Ахура-Мазду, воно мало в собi багато такого, що дратувало i тривожило його спiвплемiнникiв. Надаючи надiї досягти раю кожному, хто пiде за ним i буде прагнути до праведностi, Зороастр розривав зв’язки з старою i аристократичною i жрецькою традицiєю, вiдкривши всiм без винятку людям пiсля смертi пiдземне царство. Бiльш того – вiн навiть пригрожує пеклом i сильним свiту цього, якщо вони будуть несправедливими. А його вчення про загробне життя та яскраво виражений дуалiзм, здається, задумане так, щоб ще бiльше розсердити привiлейованих. Тому роки, присвяченi Зороастром проповiдi серед одноплемiнникiв, були майже безплiдними – вiн зумiв навернути в нову вiру лишень свого двоюрiдного брата Маiдйоiманха. Тодi вiн покинув свiй народ i вiдправився до iншого, де, будучи iноземцем, змiг добитися прихильностi царицi Хутаоси i її чоловiка царя Кавi Вiштаспи, якi «виступили вперед як (сильна) рука i пiдтримка для його вiри ахурiвської, вiри Заратуштри» (Яшт 13, 100).
Дуалiстичне розумiння двох першоначал – добра i зла.
Отримавши одкровення, Заратуштра вперше побачив Ахура-Мазду. Пiзнiше вiн ще не раз вiдчував його присутнiсть або слухав слова бога, якi кликали його до служiння. Заратуштра поклонявся Ахура-Маздi як владицi аша (порядку, праведностi i справедливостi). Це було у вiдповiдностi з традицiями, оскiльки Мазда здавна вшановувався як найвеличнiший з трьох Ахур, охоронцiв аша. Але Заратуштра проголосив Ахура-Мазду єдиним нествореним богом, що iснував вiчно, творцем всiєї благостi, в тому числi i всiх iнших благих i добрих божеств. Звичайно, неможливо повнiстю дослiдити хiд думок Зороастра. Напевно, вiн мiг дiйти до них, роздумуючи про щоденнi богослужiння, якi здiйснював як священнослужитель. Можливо, виходячи з уявлень жерцiв про єднiсть всього матерiального свiту, у Заратуштри i виникла думка приписати таке ж походження вiд одного всезнаючого, праведного, доброго бога.
Скорiш за все, сувора дiйснiсть переконала пророка в тому, що мудрiсть, праведнiсть i доброта за соєю природою вiдмiннi вiд зла та жорстокостi. І ось в одному з видiнь йому з’явився спiвiснуючий з Ахура-Маздою його противник – Ангра-майнью («Злий дух»), який також був з самого початку, але цiлком злий та жорстокий. Цi два основнi протилежностi буття побачив Зороастр в їх початковому зiткненнi: «Воiстину є два першопочаткових духи, близнюки, вiдомi своєю протилежнiстю. В думцi, в словi i в дiї – вони обидва, добрий i злий… Коли цi два духи вперше зiйшлися в боротьбi, то вони створили буття i небуття, i те, що чекає в кiнцi кiнцiв тих, хто йде шляхом неправди, – це найгiрше, а тих, хто йде шляхом добра, чекає найкраще».
Головним елементом в цьому одкровеннi є те, що двi першопочатковi сутностi добровiльно вибирали: одна – добро, а iнша – зло: «І буду я говорити про двох духiв, якi стоять у витокiв життя, i нiколи не прийдуть до повної згоди нашi думки, нашi пiзнання, наш досвiд, нашi слова, нашi дiла, нашi душi». 2 Цей акт i служить праобразом аналогiчного вибору, який повинна зробити кожна людина в своєму життi. Саме такий вибiр привiв притаманним двом духам антагонiзм до активного протиборства, яке виявилось, згiдно прийнятого Ахура-Маздою рiшення в боротьбi «творiння» i «антитворiння», або, як сказав пророк, до створення «буття» i «небуття» (тобто смертi). Бо Ахура-Мазда в своєму всезнаннi вже знав, що Злий Дух повинен напасти на нього, бо свiт цей благий, i вiн стане ареною боротьби двох сил. В кiнцi – кiнцiв Ахура-Мазда виграє велику битву i зможе знищити зло, i досягнути того, щоб свiт став цiлком благим i добрим. І саме в цьому заслугою зороастризму є те, що це перша гостро виражена дуалiстична релiгiя, в основi якої лежить уявлення про протиборство добра i зла.
Розвиток свiту подiляється на чотири перiоди, по 3000 рокiв кожний.
Перший перiод
– це передiснування речей та iдей, коли Ахура-Мазда створює iдеальний свiт абстрактних понять, коли в стадiї небесного утвору
вважається створення свiту. Ахура-Мазда створює небо, зiрки, мiсяць i сонце. За сферою сонця знаходиться житло самого бога Ахура-Мазди. Однак в цей час проти нього починає дiяти Ангра-майнью.
Третiй перiод заступником Зороастра. 1 Саме в цей перiод Заратуштра одержує одкровення. А людство дiзнається, що воно разом з добрими богами має перемогти зло i зробити свiт досконалим – яким його замислив Ахура-Мазда.
Четвертий перiод сином Зороастра), який i вирiшить долю людства та свiту. Вiн воскресить мертвих, переможе Ангра-майнью. Пiсля цього настане очищення свiту «потоком розплавленого металу», а усе, що залишається пiсля цього, «знаходить життя вiчне».
2. Зороастризм як релiгiя мiстичного одкровення
Етичнi принципи зороастризму в аспектi вчення про смерть та потойбiчне життя i вiра в Спасителя свiту.
Головне лихо людства – смерть. Вона змушує душi людей покидати матерiальний свiт (гетiг) i повертатися на деякий час недосконалий нематерiальний (меног) стан. Зороастр вважав, що кожна душа, розстаючись з тiлом, пiддається суду за те, що вона здiйснювала на протязi життя. Вiн вчив, що i жiнки, i чоловiки слуги i правителi можуть мрiяти про рай, а перепона часiв язичництва – «Мiст-розлучник» – стала в його одкровеннi мiсцем судочинства, де вирок кожнiй душi залежить не вiд жертвоприношень, а вiд праведних вчинкiв. Цей суд очолює Мiтра, по обидва боки якого сидять Сраоша i Рашну, що тирмає терези правосуддя. На цих терезах зважуються думки, слова, вчинки кожної душi. Якщо добрих думок i дiл бiльше, то душа вважається достойною потрапити в рай. Тодi в супроводi прекрасної дiвчини даени («вiра») вона перетинає широкий мiст i йде вгору. Якщо ж терези нахиляються в сторону зла, то мiст звужується i стає подiбним до леза ножа, а жахлива вiдьма, зустрiчаючи душу, схоплює її i тягне вниз, в пекло, де грiшник переживає «довгий вiк мук, темряви, поганої їжi i скорботних стогонiв»
Вiдповiдно, Заратуштра став першим, хто вчив про суд над кожною людиною, про рай та пекло, про воскресiння тiла, про загальний Останнiй Суд i про вiчне життя об’єднаної душi i тiла. Цi уявлення були пiзнiше перейнятi iудаїзмом, християнством, iсламом. Але тiльки в зороастризмi вони мають мiж собою повний логiчний зв’язок, тому що Зороастр наполягав на тому, що спасiння кожної людини залежить вiд сукупностi її думок, слiв i вчинкiв, в якi втручатися i змiнювати, з спiвчуття чи з власної прихотi, не може жодне божество. В такому вченнi вiра в День Суду повнiстю отримує свiй жахливий смисл, адже кожна людина повинна отримати вiдповiдь за долю власної душi i роздiлити загальну для всiх вiдповiдальнiсть за долю свiту.
доручив сповiстити iстину i пiдняти людей на вирiшальну битву. Сам вiн, звичайно, розумiв, що не доживе до цього часу. Зороастр вчив, що пiсля нього прийде праведний чоловiк, тобто Саошьянт («той, хто принесе користь, благо»). Вiн поведе людей на останнiй бiй проти зла.
Значення молитов та гiмнiв i їх практичне використанняв життi зороатрiйцiв.
На протязi багатьох вiкiв зороастрiйцi зберiгали свої культи, звичаї i обряди. В умовах постiйних переслiдувань вони жили замкнутою общиною, вища духовна iєрархiя суворо слiдкувала за правильним виконанням всiх обрядiв. Спiльнi обряди, церемонiї та звичаї сприяли тому, що зороастрiйцi визнавали себе, не дивлячись на тяжкi умови життя, єдиним органiзмом, єдиною згуртованою групою людей, якi могли отримати перемогу над злом. Важливе значення величнi церемонiї i свята, пов’язанi порами року, святкування Ноуруза (Нового року), шести гаханбарiв, культ предкiв, вшанування священного напою хаоми, рiзнi молитви, обряди очищення i iнше. Існували також обряди i звичаї, пов’язанi з шлюбом, народженням дитини та iнше.
двi пори – ранкову (Хаванi), що знаходиться пiд покровом Мiтри, i пiсля полуденну (Узайара – «кiнець дня»), що перебуває пiд опiкою Апам-Напата. Нiч, напевно, складала третiй перiод, що називався Аiвiсрутра. Зороастр видiлив у добi ще двi пори i зажадав вiд своїх послiдовникiв молитися п’ять разiв на день. Один з нових перiодiв називався Рапiтва («призначений для їди») i починався в полудень. Пора Рапiтва продовжувалась пiсля полудня на деякий час, вiдокремлена вiд пори Узайара. На протязi лiта, коли господарювали благi сили, цей новий перiод був присвячений духу полудня – Рапiтвiна, i знаходився пiд опiкою Аша-Вахiшта, володарки вогню. Молитви, що читалися в полудень, допомагали вiруючому думати про iстини-аша, про теперiшнi i майбутнiй трiумф сил добра. Так Зороастр використав i подiл дня, i змiну пiр року для того, щоб надiйно закрiпити основнi поняття вчення в свiдомостi своїх прихильникiв.
Другий перiод доби починався опiвночi. Заратуштра роздiлив нiч на двi частини, залишивши першу душам померлих – фравашi, а другу половину – Уша («зоря») – присвятив Сраошi, владицi молитви.
П’ять щоденних молитов були обов’язковими для кожного зороастрiйця. Обряд молитви, вiдомий до сьогоднi, такий: спочатку вiруючий готує себе до молитви, омиваючи лице, руки, ноги. Потiм, розв’язавши священний пояс кустi, вiн стає лицем на пiвдень, тримаючи двома руками перед собою цей пояс, уявляючи себе в присутностi Творця. Вiруючий молиться Ахура-Маздi, проклинає Ангра-майнью, махаючи кiнчиками пояса. Потiм вiн знову зав’язує пояс, продовжуючи молитву. Згiдно канонам зороастрiйської релiгiї, молитися можна було будь-де: в храмi, бiля домашнього вiвтаря, на лонi природи.
Для своїх прихильникiв Зороастр склав коротку молитву, яка має для них те ж значення, що i «Отче наш» для християн. Називається вона Ахуна-Ваiрйа, пiзнiше – Ахунвар. Це перша молитва, якої навчають всiх дiтей. Її можна промовляти, якщо необхiдно, замiсть iнших молитов. Вона складена на древнiй мовi Гат, якою розмовляв пророк.
сили, щоб вижити, а i поступово розповсюдилась серед iранцiв.
трiади зороастрiйської моралi i вiри в цiлому: «Я вiддаю себе благiй думцi, я вiддаю себе благому слову, я вiддаю себе благим вчинкам, я вiддаю себе релiгiї поклонiння Маздi, яка…iстинна, найвеличнiша i найкраща iз всiх (релiгiй), якi є i будуть» Крiм стихiв Гат, найбiльш шанованих зороастрiйських висловлювань, i тексту молитви Ахуна-Ваiрйа для щоденного вживання, Зороастр не встановив, як думають, для своїх учнiв нiяких релiгiйних богослужiнь. Вiн задовольнився, напевно, тим, що у всiх випадках вiруючi можуть молитися словами за своїм вибором. Але пiзнiше його послiдовники вирiшили створити встановлений ритуал богослужiння для виконання щоденних служб – лiтургiй-ясна. Результатом цього рiшення стало складення так званої Ясна-Хаптанхаiтi – «Богослужiння семи глав». Це була лiтургiя з семи коротких роздiлiв (один з них у вiршах), в яких зiбрано те, що старi жерцi ще пам’ятали з древнiх висловлювань на мовi Гат. Звичайно, що в своєму виглядi богослужiння присвячене Ахура-Маздi, i саме тут вперше зустрiчається вислiв Амеша-Спента. До цих семи глав доданий ще один невеликий текст, а потiм вiн i Ясна-Хаптанхаiтi були оточенi з двох сторiн Гатами. Саме слова Зороастра, маючи в собi велику духовну силу, стали, таким чином, нiби стiнами по обидва боки лiтургiї, щоб вони могли захистити всю церемонiю богослужiння вiд впливу ворожих сил.
Закони очищення як обов’язковий атрибут культу.
Для всiх зороастрiйцiв обряд очищення був обов’язковим. Зороастр вважав, що служiння Ахура-Маздi i шести Амеша-Спента сприяє духовному спасiнню. Сiм творiнь створенi досконалими, а бруд i хвороби, iржа, гниття i все iнше, що псує їх – дiло рук Ангра-майнью i його воїнства. Вiдвернення чи зменшення їхнього впливу сприяє захисту благих творiнь i ослабленню злих намiрiв. І саме для цього були введенi закони очищення для зороастрiйцiв.
складнi обряди вiдбувалися в присутностi зороастрiйських священнослужителiв i, крiм звичайного вмивання, додавалося вживання священного напою з лимонною цедрою i лавровим листком. Потiм читалася молитва, а пiсля неї все тiло натиралося пiском i коров’ячою сечею. Переважно такi обряди очищення вiдбувалися в час посвяти зороастрiйських дiтей i пiдлiткiв в їх вiру, а також тодi, коли зороастрiйцi одружувалися. Таке очищення всi без винятку прихильники Заратуштри повиннi були здiйснювати в останнi десять днiв року, що минає. Пiсля цього осквернений омивався, проходячи через дев’ять ям, заповнених водою. Потiм потрiбно було усамiтнитись на дев’ять дiб з iншими омиваннями i молитвами, щоб це очищення проникало i в тiло, i в душу. Цей обряд називався «очищення дев’яти ночей» (барашномi-ношаба).
Хоча звання священнослужителiв було спадковим, щоб стати служителем культу i отримати сан, крiм релiгiйної освiти треба було пройти декiлька обрядiв очищення, якi тривали близько тринадцяти днiв.
Майбутнiй священнослужитель повинен був шiсть раз здiйснити вмивання особливо приготованою рiдиною, вiсiмнадцять раз натертися пiском, п’ять раз вмитися водою. Потiм вiн мав повторювати за служителем культу слова клятви очищення i доторкнутися до собаки, яка вела його до iншого жерця, пiсля чого вiн вмивався святою водою i його залишали в храмi на дев’ять днiв.
Фанатичне ставлення до обряду очищення виявлялось у вiдношеннi до насассаларiв – представникiв нижчої касти, якi займалися брудною роботою. Лишень тодi, коли вони вiдмовлялися вiд своєї професiї, над ними проводили дуже тяжкий обряд очищення.
Що ж стосується «нечистого», то в широкому розумiннi ним вважалося все, що виходить вiд демонiв-девiв чи пов’язане з їх впливом. Такi iстоти називалися храфстра, i їх потрiбно було вбивати, так як це послаблювало свiт зла. Знищувати живi iстоти не було грiхом, але сама смерть вважалася диявольською. Так, мертва храфстра була ще бiльш нечистою, нiж жива. Найбiльшою скверною були мертвi тiла праведних людей. З моменту смертi до покiйника наближалися лишень насассалари, якi знали необхiднi засоби перестороги. Вони обмивали тiло, одягали на нього бiлий саван i пояс куштi, складали руки на грудях. За ними йшли служителi культу, якi пiдносили хвалу боговi, а також рiднi всi тi, що прийшли на похорон. Процесiя супроводжувала ношi тiльки до пiднiжжя спецiально зробленого мiсця поховання зороастрiйцiв – астодана, або так званої «вежi мовчання» висотою 4,5 метри. Насассалари i священнослужителi пiднiмались зi своєю ношею на вежу, розмiщували труп сидячи бiля краю площадки (дахми) i закрiплювали його за ноги i волосся, щоб звiрi i птахи, розтерзали тiло, не змогли вiднести залишки до води чи рослин. Коли птахи i тварини з’їдали все м’ясо, а кiстки пiд впливом сонця очищувалися повнiстю, тодi їх вкидали в вежу мовчання.
Висновок
Зороастризм виникає в умовах жорстокої боротьби племен Схiдного Ірану за традицiйну племiнну демократiю. Саме тодi у вченнi Заратуштри було сформовано демократичнi мотиви, а саме зороастризм став iдейною основою народних рухiв. Вiн повинен був iдеологiчно обґрунтувати перехiд до землеробства й осiлого тваринництва завдяки полiтичному об’єднанню в державу з мiцною владою. Для цього був потрiбен якщо не цiлковитий монотеїзм, то хоча тенденцiя до нього. Зороастризм спершу рiшуче заперечував культури iнших народiв, стверджуючи культ Ахура-Мазди. Але вiн не мiг себе iзолювати вiд попередньої культової традицiї. Поступово бiльш раннi божества iндоiранських племен приживаються в зороастрiйському культi, а попередня культова творчiсть вливається в зороастрiйськi тексти;
Зороастризм – перша з так званих релiгiй мiстичного одкровення, тобто релiгiй, вчення яких одержане пророком вiд єдиного Бога. За ним iдуть iудаїзм, християнство, iслам. Пророка, якому було дано одкровення, звали Заратуштра, грецькою мовою – Зороастр («той, хто приносить жертви зiркам»). Версiї про роки його життя мають дiапазон вiд XIV ст. до н. е. до I половини VI ст. н. е. Життя Заратуштри сповнене багатьох див. Мав надзвичайну волю i творив чудеса: ходив, наприклад, по водi, як по сушi. Премудростi навчався у халдеїв i досяг в цьому великої досконалостi. Отримавши одкровення, почав проповiдувати у себе на батькiвщинi, але побачивши, що тут його вчення не визнається, змушений пiти у вигнання. Йому надав притулок цар давньоiранської держави Вiштаспа, де зороастризм став панiвною релiгiєю;
Вважається, що Гати склав сам пророк. Найдавнiшi частини Авести зберiгалися спочатку в уснiй традицiї. Письмовi записи виникли значно пiзнiше. Сучасна Авеста подiляється на п’ять книг. Повнiстю збереглась лишень книга Вендiдат, де розповiдається про створення свiту, iсторiю людства, є тлумачення про охорону ритуальної чистоти.
Використана лiтература
1 Маковельский А. О. Авеста. – Баку: Видавництво Академiї наук АССР, 1960. – 144 с.
2 Дорошенко Е. А. Зороастрiйцi в Іранi. Історико – этнографiчний обаз. – М.: Наука, 1982.
3 Струве В. В. Родина зороастризма. – Рабоча хронiка Інститути схiдовведення за 1943 год. Ташкент, 1944
4 Фрай Р. Н. Наслiдування Ірана. – М., 1972. – 467 с.
5 Брагинский И. С., Лелеков А. А. Іранська мiфологiя / Мiфи народiв мира: В 2 Т. – Т 1. – С. 560 – 561.
6 Абаев В. И. Два зороастризма в Іранi // Вiсник стариний iсторiї. – 1990. – №4. – С. 198 – 207.
8. Луконин В. Г. Іран в III ст.: Новi матерiали и опит iсторичної реконструкцiї. – М.: Наука, 1979. – 174 с.
9. Хрестоматiя по iсторiї Старовинного Сходу: В 2 ч.: Ч. 2 // Пiд редакцiю Коростовцева М. А. – М.: Вища школа, 1980. –256 с.
|
