Історична генеза релiгiї
Реферат на тему
Історична
генеза
релiгiї
ПЛАН
1. Первiсна мiфологiя як пiдґрунтя релiгiйних вiрувань
2. Створення свiту в перших релiгiйно-мiфiчних системах народiв свiту.
3. Анiмiстичнi вiрування.
Шлях пошуку Бога людиною був вельми тривалим та утаємниченим. І сьогоднi детально й однозначно описати його неможливо. Тому дослiдники часто вдаються до рiзних гiпотез, здогадок, для пiдтвердження яких iнколи бракує фактiв. Ось чому всi наявнi теорiї виникнення релiгiї мають ймовiрнiсний, а отже, значною мiрою умовний характер.
1. Первiсна
мiфологiя
як
пiдґрунтя
релiгiйних
Як правило, появу релiгiї пов'язують iз початком символiчного вiдображення людиною свiту, що виникає в первiсному суспiльствi разом iз доцiльною предметною дiяльнiстю (збиральництвом, полюванням, землеробством тощо). Символiчне вiдображення набуває форми мiфологiчної свiдомостi. Вона є iсторично первинним способом освоєння свiту.
Мiф (гр. mythos—розповiдь, переказ, оповiдка) —духовневiдтвореннядiйсностiуформiлегенд, розповiдей, персонажiйподiїякихвизнаютьсяоб'єктивнонаявнимиаботакими, щоiснуваливминулому.
до свiту, що отримує рiзноманiтне вiдображення у малярствi, пiснях, танцях, ритуалах тощо.
у свiдомостi, сприймається як таке, що об'єктивно вiдбувається. Принципи дiяльностi нерозривнi iз самою дiяльнiстю. Колективiзм первiсного суспiльства переноситься на природнi явища: природнi властивостi та зв'язки пояснюються на зразок вiдносин у родовiй общинi, шляхом одухотворення природних явищ i надання їм людських рис. Таке пояснення називається антропоморфiзмом. У свою чергу, людина, родовi зв'язки набувають натуроморфного забарвлення: людинi приписуються ознаки тварин {зооморфiзм), рослин (фiтоморфiзм) тощо.
— однiєю ознакою. Логiчнi структури опосередкування, обґрунтування, доведення були розвиненi вельми недостатньо. Набули поширення логiчнi бiнарнi опозицiї: небо — земля, свiтло — темрява, праве — лiве, життя — смерть, чоловiче — жiноче тощо, за допомогою яких первiсна людина структурувала свої знання про свiт, фiксуючи таким чином у ньому певнi закономiрностi.
Всi цi особливостi первiсного мислення знайшли своє вiдбиття й у мовi, яка мала небагато слiв, що фiксували родовi поняття, i безлiч iмен для позначення конкретного предмета в рiзних часових та просторових контекстах. Одна i та ж рiч мала рiзнi назви, а рiзним предметам, iстотам i явищам (живому i неживому, людинi й природi, тваринi й рослинi i т. iн.) надавалось одне iм'я. Все це породжувало багатозначнiсть, а згодом — метафоричнiсть i символiзм.
чого», а узагальнення не виходять за межi принципiв «усе є все», «все у всьому», «частина є цiле» тощо. Найпоширенiшими були космогонiчнi (про виникнення свiту), теогонiчнi (про походження богiв), астрогонiчнi (про Сонце, Мiсяць, зорi), антропогонiчнi (про людину), етногонiчнi (про рiд, родовi зв'язки) мiфи, а також легенди про кiнець свiту, душу, небесний вогонь тощо.
2. Створення свiту в перших релiгiйно-мiфiчних системах народiв свiту.
Гарною iлюстрацiєю особливостей первiсного свiтогляду є мiф про яйце як початкову форму свiтотворення, що iснує майже в усiх народiв планети.
Наприклад, у грецьких мiфах Космос виникає iз яйця «блискучого i бiлого, як срiбло», яке знiс Хаос.
Символом творення свiту у фiнiкiйцiв є зображення змiї, яка тримає в ротi яйце. Із подiбним уявленням перегукується i кельтська легенда про чарiвне космiчне яйце, яке знiс клубок змiй.
У мiфологiї давнього Єгипту мотив космiчного яйця також вельми поширений i має кiлька варiантiв. У одному з них орлиноголовий бог Клеф принiс iз неба яйце, що мiстило в собi вогонь. Бог Осирiс розмiстив у ньому дванадцять бiлих i дванадцять чорних пiрамiд. В iншому варiантi «батько усiх начал» — бог Пта створив «яйце Сонця i Мiсяця ».
Згiдно з ассиро-вавилонською легендою свiт висидiв голуб iз гiгантського яйця, яке колись хтось залишив у рiчцi Євфрат.
мiльйонам звичайних рокiв.
У релiгiйно-космогонiчнiй системi iранцiв епохи зороастризму також iснує мiф про космiчне яйце. Початковий акт творення тут розпочинається з надлупленая яйця биком Адудою, який є старiшим, нiж Всесвiт, тобто постає майже його первинною формою.
не шляхом поступового оживлення матерiї, яка мiститься в яйцi, а внаслiдок того, що космiчне яйце розбили. Божественна дiва Ілтамар Калевали не витримала спеки, що виходила з яйця, i випадково його розбила.
Фольклор слов'янських народiв теж переповнений легендами про космiчне яйце, що здатне вмiщати в собi цiлi царства. Одна iз них розповiдає, що Бог послав на висушену землю пiвня, який i знiс яйце. Воно розбилося, з нього витекло сiм рiчок, якi й заплiднили землю.
Із наведених прикладiв стає очевидним, що космiчне яйце є втiленням Сонця i його найголовнiших функцiй. А рiзнi варiанти зародження життя (здебiльшого через розбиття яйця) символiзують рiзнi форми весняного сонце-творення, тобто тiєї реальної подiї, осмислення якої привело до виникнення фантастичних космогонiчних побудов рiзного ґатунку.
Як єдино можливий унiверсальний засiб духовного освоєння свiту мiфологiя поєднувала в собi не лише реалiстичнi знання, художнi образи, соцiальнi норми i зразки поведiнки, а й певну систему вiрувань та пов'язанi з ними ритуали. Сучаснi данi археологiї й етнографiї дають змогу стверджувати, що найпростiшi форми вiрувань виникають iз появою людини розумної (homosapiens) приблизно 40— 45 тис. рокiв тому. В ходi iсторiї у рiзних народiв утверджувались i розвивалися вiдмiннi релiгiйнi системи. Водночас їх еволюцiя пiдпорядковувалася певним спiльним закономiрностям. Ось чому основнi форми раннiх релiгiй схожi мiж собою. Так у межах мiфологiчного комплексу практично всiх народiв свiту виникає схожа система вiрувань, своєрiдна проторелiгiя, до якої вiдносять анiмiзм, фетишизм, тотемiзм i магiю.
вiрування.
Одними з перших з'явилися вiрування первiсних людей в духiв, якi виникали з мiркувань про природу, сон, хворобу, смерть, потойбiчне життя. Такi вiрування називають анiмiстичними (анiмiзмом).
Анiмiзм (лат. апiта—душаабоanimus—дух) —вiравiснування самостiйноїдуховноїсутностi (силичиiстоти), здатноївселятисяв людину, тварину, рослину (тобтоущосьживе) чиполишатиїх.
Найповнiше анiмiстичнi вiрування описав у книзi «Первiсна культура» (1871) вiдомий англiйський етнограф i ре-лiгiєзнавець Едуард-Бернет Тайлор. Вiн не лише ввiв у науковий обiг поняття «первiсний анiмiзм», а й доводив, що вiрування в духовнi iстоти, якi є у всiх народiв планети, доцiльно вважати мiнiмумом релiгiї. Тайлор обстоював iдею природного i поступового розвитку релiгiйних iдей у людському суспiльствi, вказував на те, що нижчi фази розвитку релiгiї слугують для пояснення вищих (розвинутих).
Найпростiшою формою анiмiзму була вiра в духiв. її появу етнографи в першу чергу пояснюють своєрiдним тлумаченням первiсними людьми цiлої низки оптичних i акустичних явищ: тiнi, луни, вiдображень, шумiв i т. п., в реальностi яких вони зовсiм не сумнiвалися. Адже iснування цих явищ щоразу пiдтверджувалося чуттєвим сприйманням, яке примушувало їх прийти до висновку, що у навколишньому свiтi поруч iз тiлесними є й iстоти, що мають здатнiсть бути невловимими у своїй тiлесностi. Цi iстоти — духи.
Для тогочасних людей духи не були чимось надприродним. Навпаки, вони належали до природного порядку, як i всi iншi речi. Єдина їхня вiдмiтна ознака — здатнiсть бути таємничими, невловимими, водночас набуваючи вигляду будь-якого предмета (наприклад, дерева, каменя тощо). Пiзнiше свiт цих iстот поступово диференцiюється, розмежовуючись на добрих i злих духiв.
i психiчний стан iндивiда.
На думку етнографiв, рiзнi фiзiологiчнi стани (сон, непритомнiсть, а також явища, що супроводжують смерть — кровотечi, останнi подихи тощо) навели на думку, що функцiями життя керують особливi тiлеснi iстоти (душi). Вiд їх волi й залежить людське життя. Адже вони мають особливу, «надчуттєву», здатнiсть робити людину живою, мертвою, непритомною, хворою, бадьорою, веселою i т. iн. Душi не лише мають iндивiдуальний характер, але й можуть виявлятися у рiзних формах: як чоловiчок у зiницi ока, пташка в грудях, пара, кров тощо. Душа може переселятися до iнших людей, тварин, рослин. Врештi-решт це привело до визнання iснування душi як двiйника конкретної людини, як частини її органiзму, яка оживляє його, а згодом й одухотворює.
Вiдомий український фольклорист i етнограф Володимир Гнатюк (1871—1926) подає такi узагальненi вiдомостi про душу, вiдтворенi з численних записiв розповiдей своїх спiввiтчизникiв. У нашого народу, пише вiн, немає чiткого погляду на природу душi, її витоки. Немає однозначних уявлень i про мiсце перебування душi в людськiм тiлi. Однi думають, що мiсце душi в головi або ямцi пiд шиєю, iншi — що в кровi, грудях, у животi, печiнцi... Коли людина вмирає, тодi душа покидає тiло. Вона може виходити ротом у виглядi пари, мати вигляд маленького чоловiчка з чистим та прозорим тiлом, дитини з крильми. Може з'являтися як бiле ягня, золота пташка, бджола, муха або пара. Цi уявлення свiдчать, що спочатку душа мислилася як певна тiлесна, тобто чуттєва, сила. Лише пiзнiше, у християнствi, душа набуває статусу духовної субстанцiї.
вiрування у богiв i пiдпорядкованих їм духiв, душу i майбутнє життя.
За Тайлором, анiмiзм — це давня фiлософiя, яка в теорiї виявна у формi вiри, на практицi — у формi пошанування. Концепцiя Тайлора, згiдно з якою в основi всiх релiгiй лежать первiснi уявлення про душу i духовнi сутностi, мала й серйозних опонентiв, якi бачили в нiй вразливi аспекти. По-перше, висловлювалася думка про iдеалiзацiю Тайлором первiсної людини, яка прагнула пояснити кiнцевi причини надто складних явищ i приходила в результатi своїх мiркувань до вельми абстрактних висновкiв. На думку критикiв, мислення, здатного до формування понять «душа» чи «дух», не мали не лише найдавнiшi люди (архантропи), а й люди сучасного виду (неоантропи) на початковiй стадiї свого iнтелектуального розвитку. По-друге, зверталась увага на те, що теорiя Тайлора у формуваннi первiсних вiрувань не враховувала соцiального чинника. Так, Е. Дюркгейм доводив, що жоднi спостереження людини над зовнiшньою та власною природою не в змозi породити релiгiйних вiрувань. Цi вiрування могли з'явитися лише в суспiльствi, у сферi колективних уявлень, якi стають надбанням людини не завдяки її особистому досвiду, а пiд впливом суспiльного середовища.
Серйознi теоретичнi аргументи супроти теорiї Тайлора були сформульованi й шотландським дослiдником Е. Ленгом (1844—1912). У своїй працi «Становлення релiгiї» Ленг намагався знайти вiдповiдi на два важливих запитання:
1) яка природа видiнь i галюцинацiй, що, згiдно з твердженням Тайлора, лежать в основi уявлень про душу;
2) чи пов'язана iдея Бога, навiть у її найпервиннi-ших формах, iз первiсними уявленнями про духiв i духовнi сутностi. Даючи негативну вiдповiдь на друге запитання, Ленг приходить до висновку, що головним джерелом релiгiї є вiра у могутнiсть найвищого Буття, Творця всiх релiгiй, Батька моралi та Суддю людей.
Але чи не найбiльше критикував теорiю Тайлора англiйський антрополог, етнограф Роберт Маретт (1866—1943), який обґрунтував iдею преанiмiзму, ввiвши термiн «анiматизм».
Анiматизм (лат. animatus—живий) —вiравєдинубезособовусилу, щокеруєявищамиприродитавпливаєнажиттялюдей.
Маретт висунув гiпотезу про iснування первiсної стадiї релiгiйного розвитку людини, на якiй ще не було анiмiстичних уявлень. На цiй стадiї людина, на переконання вченого, вiрує в iснування безособової надприродної сили. Але при цьому вона скорiше вiдчуває її, нiж усвiдомлює. Акцентуючи увагу на переважно емоцiйному ставленнi iндивiда до цiєї сили, Маретт прагне вiдiйти вiд надмiрної рацiоналiзацiї релiгiйних вiрувань первiсної людини, до якої був так схильний Тайлор.
Надприродне має два аспекти iснування — негативний i позитивний. Його негативним аспектом є табу — «не смiй легковажно наближатися». Ця заборона не поширюється на всi вiдносини з надприродним i стосується лише нечестивих стосункiв. Позитивним аспектом надприродного є мана — «iнстинктивне вiдчуття чудодiйної сили». Табу i мана описують надприродне в його первинному, або екзистенцiйному, вимiрi. Маретт переконаний, що формула табу-мана наиприинятнiша для вичерпного вираження унiверсальної природи надприродного.
Тож при розглядi iсторiї релiгiї, на думку Маретта, слiд всебiчно враховувати не тiльки пiзнiшi, а й ранiшi гiлки розвитку вiчно живого «материнського дерева» людської культури.
Використана лiтература.
1. Докаш Вiталiй Іванович, Лешан Володимир Юхимович. Історичне релiгiєзнавство: Методичний посiбник / Чернiвецький держ. ун-т iм. Юрiя Федьковича. — Чернiвцi : Рута, 2000. — 76с.
2. Горлинський В. В. Релiгiєзнавство: Курс лекцiй / Київський вiйськовий iн-т управлiння i зв'язку. — К. : КВІУЗ, 2000. — 148с.
3. Прибутько Петро Степанович. Релiгiєзнавство: Посiбник для пiдготовки до iспитiв. — К. : Видавець Паливода А. В., 2006. — 152с.
4. Матвєєв Вiталiй Олексiйович. Релiгiєзнавство: Навч. посiб.. — Нiжин : Аспект-Полiграф, 2006. — 288с.
|
