Індуїзм шлях вiд становлення до свiтової релiгiї
Індуїзм: шлях вiд становлення до свiтової релiгiї
ПЛАН
1. Індуїзм як система свiтосприйняття.
2. Походження та духовнi джерела.
4. Специфiка релiгiйних вiдправ i культу.
5. Використана лiтература.
1. Індуїзм як система свiтосприйняття.
Для європейцiв, чиє свiтобачення сформовано християнством та атеїзмом, iндуїзм здається надто складним для сприйняття, i тим паче для розумiння, явищем. Поняття «релiгiя» в європейському сенсi пiдходить iндуїзму лише частково: його можна застосовувати тiльки до культово-обрядового аспекту. Інколи iндуїзм називають «способом життя», але й це надто вузьке i поверхове визначення. Скорiше всього — це складна система свiтосприйняття.
Ця система включає в себе i фiлософський, i релiгiйний, i соцiальний компоненти, що тiсно переплетенi мiж собою.
Індуїзм — поширена в сучаснiй Індiї релiгiя, в основi вiровчення якої лежать релiгiйно-фiлософськi iдеї брахманiзму та ведичнi традицiї.
Щоб зрозумiти iндуїзм, надзвичайно важливо мати на увазi, що для iндуса не лише не iснує у свiтi iншої релiгiї, крiм iндуїзму, а й взагалi немає нiчого, що б не було охопленим релiгiєю. Немає подiлу на свiти матерiальний i духовний. Немає нiчого такого, що можна було б назвати мирським, свiтським, немає нiчого, крiм релiгiї, поза релiгiєю, без релiгiї. Чи не тому й немає в iндуїзмi спецiального слова (i навiть поняття), яке б вiдповiдало європейському розумiнню релiгiї.
Релiгiя для iндуса — це вiдчуття себе частиною Космосу, слiдування його вселенським законам. Релiгiя — це життя, а життя — це релiгiя. Нiчого подiбного в християнствi не iснує. Вiровченню iндуїзму не притаманна ворожнеча до iновiр'я, тому вiдсутнє й поняття єресi. Немає тут i прозелiтизму — бажання залучити до своєї вiри, а вiдтак — i мiсiонерства (дiяльностi, спрямованої на навернення до свого вчення iновiрцiв), адже дверi до iндуїзму щiльно зачинено. Індуїстом не можна стати за власним бажанням або внаслiдок збiгу обставин — iндуїстом можна лише народитися. Звичайно, в повсякденному життi все вiдбувається не зовсiм так. І в минулому, коли iндуїзм поширювався на територiї теперiшньої Індiї, i в наш час певне включення до спiльноти його прибiчникiв має мiсце, здебiльшого на двох рiвнях: або до варни кшатрiїв (воїнiв), або до недоторканних (парiїв).
душ допус- каються варiанти посмертного втiлення в нелюдському тiлi. Немає поняття вродженої грiховностi людини. І людина, i природа виступають як форми вияву божественного.
Загалом iндуїзм важко стисло описати: вiн увiбрав у себе величезну кiлькiсть рiзноманiтних звичаїв i вчень, та й сам увiйшов до багатьох релiгiй, якi не мають нiчого спiльного з його основами. Сьогоднi iснує так багато iндуїстських сект, що вичерпно охарактеризувати їх неможливо. Тому нижче мова йтиме лише про iндуїзм в Індiї.
утворювали так звану арiйську гiлку iндоєвропейських народiв.
Найдавнiшу стадiю розвитку в iндуїзмi, що триває до IIтис. до н. е., в науцi прийнято називати праведичним (протоведичним) перiодом. Про послiдовникiв праведич-ного iндуїстського культу свiтової нацiї вiдомо мало. Це були iндуси, що жили на пiвночi Індiї, та дравиди, що населяли пiвденну частину пiвострова Індостан. У часи бiблiйного Авраама тут уже iснувала цивiлiзацiя, схожа в загальних рисах на ранньомесопотамську. Індуси праве-дичного перiоду сповiдували полiтеїзм (багатобожжя) — своєрiдний протоiндуїзм, який нагадував раннi види магiї. З особливою пошаною вони поклонялися богинi Матерi та рогатому божеству, яке сидiло, подiбно до йогiв, схрестивши ноги, у позi «лотос». Стародавнi iндуси приносили жертви рiзним богам, але храмiв ще не будували.
Ведичний перiод починається приблизно з IIтис. до н. е., коли арiї (народи Центральної Азiї) увiйшли до Пiвнiчної Індiї та поступово почали просуватися на пiвдень. Свою назву вiн отримав вiд збiрки священних текстiв, що називалася Веди. Свiтлошкiрi переможцi нав'язали iндусам свою цивiлiзацiю i релiгiю, що ґрунтувалася на Ведах, яка значно вiдрiзнялася вiд релiгiї дравидiв: арiї поклонялися швидше силам природи, анiж зображенням iдолiв. Головними їх богами були: Індра — бог космосу i зiрок, Ва-руна — бог неба та Агнi — бог вогню. Ведична релiгiя охоплювала безлiч iнших, дрiбнiших, богiв, одним iз яких був Сома — бог наркотичної рослини.
верховного Бога-Особи. Воно iснувало на початку творiння i передавалось iз поколiння в поколiння усно. І тiльки приблизно 5 тис. рокiв тому, коли життя людей почало скорочуватись, а розум i пам'ять слабнути, В'ясадева (сiмнадцята аватара Крiшни) записав Веди на санскритi — найдавнiшiй мовi на Землi. Звiдси i священнiсть, авторитетнiсть Вед, визнання їхнього вихiдного характеру щодо осмислення Всесвiту, мiсця в ньому людини, ЇЇ вiдносин iз надприродними iстотами.
її завдання — вирватись iз матерiального свiту i повернутися до Бога, вiднайшовши таким чином iстинне щастя. Пiзнiше в буддизмi ця iдея набуде свого подальшого розвитку.
Веди в основному є гiмнами, що виконуються жерцями на честь богiв. Збiрка також, мiстить велику кiлькiсть мiфiв, вiдомостей з космологiї, побуту древнiх iндусiв. Усi першоджерела iндуїзму беруть свiй початок iз Вед. До цього часу знання напам'ять гiмнiв однiєї з вед — Рiгведи є обов'язковим для кожного освiченого iндуїста.
Веди подiляються на чотири частини.
Рiгведа (веда хвали) складається з 1028 гiмнiв мiфологiчного i космологiчного змiсту, зiбраних у 10 книгах. У бiльшостi з них прославляються бог вогню Агнi та бог космосу i зiрок Індра.
Яджурведа (веда жертвопринесень) описує послiдовнiсть проведення жертвопринесень.
Самаведа (веда пiсень) складається з 1549 гiмнiв, багато з яких є в iншому текстi — в Рiгведi. До текстiв цих гiмнiв, що супроводжуються коментарями, жерцi зверталися пiд час жертвопринесень.
Атгарваведа мiстить магiчнi заклинання й формули, здебiльшого призначенi для лiкування хвороб.
Чотири веди заохочують задоволення матерiальних бажань через поклонiння напiвбогам. Стверджується, що коли людина жадає матерiальних благ за життя, вона мусить здiйснювати жертвопринесення. Наприклад, той хто шукає удачi, має поклонятися богинi Дурзi, а той, хто жадає сили, повинен шанувати Агнi, бога вогню. Людина, що прагне багатства, має шанувати Васу. Якщо ж вона хоче, щоб тiло її було сильним, — Землю. Тi, хто бажає мати гарне потомство, повиннi вшановувати великих предкiв та Праджапатi. Ведична лiтература говорить про напiвбогiв не як про продукт уяви, а як про надiлених владою виконавцiв вищоїволi, якi управляють справами Всесвiту. Явища в природi не вiдбуваються самi собою, за будь-яким iз них стоїть певний бог. Наприклад, Індра розподiляє дощi, Варуна вiдає морською стихiєю.
Наслiдком такої асимiляцiї стала надзвичайно складна iєрархiя богiв, багато з яких «дублюють» один одного.
положенням другої течiї стало твердження, що Всесвiт є Богом i Бог є Всесвiтом. Унiверсальна, всеохватна, абстрактна душа називалася Брахма (або Браман), тому цей релiгiйно-фiлософський напрям отримав назву брахманiзм.
Духовний розвиток давньоiндiйської культури в той перiод визначили Упанiшади — зiбрання 108 фiлософських творiв. Слово «упанi-шат» означає «сидiти поруч». Воно вказує на учня, що сидить бiля свого гуру (санскр. гуру — важкий, навантаженний знанням) i уважно слухає його, щоб досягти трансцендентної ведичної мудростi. Упанiшади констатують нематерiальнiсть абсолюту, недоступнiсть його для сприймання органами вiдчуття, пiдкреслюючи, що його можна осягнути тiльки очищеними, духовними вiдчуттями.
У перiод Упанiшад iндуїстська концепцiя спасiння суттєво змiнилася. Якщо до цього наголос ставився на виконаннi зобов'язань перед божествами, то тепер йшлося про необхiднiсть вiдсторонення, втечi вiд життя. Було розроблено песимiстичний погляд на земне буття, з'явилися вчення про сансару та карму.
Сансара (санскр. — повторення народжень i смертей)—уявлення про єдиний ланцюг переходiв душi з однiєї оболонки в iншу.
(бхактi-йоги) — повнiстю звiльнитися вiд коловороту сансари. Еволюцiонуючи в людськiй формi життя, пiсля 400 тис. перевтiлень, душа може досягнути звiльнення, повернувшись у духовний свiт.
Усе, що перебуває в сансарi, перевтiлюється згiдно iз законом карми.
Карма (санскр., досл. — дiя, обов'язок, вiдплата) — особлива мiстична сила, автоматичний «закон вiдплати», вiдповiдно до якого вчинки людини в реальному життi зумовлюють її нинiшню долю i наступний стан її душi.
чи навiть комахи. За дуже праведне життя людина матиме нагороду — спасiння.
Спасiння — втеча з круговертi перевтiлень — досягається фiлософськими роздумами над словами мудрецiв та медитацiєю (самоконцентрацiєю та самоспогляданням). Тодi душа (iскра великого полум'я — Вищого Духа чи крапля вселенського Океану) звiльняється вiд вiчного у своєму обертаннi Колеса життя i зливається з Брахмою — душею Всесвiту. Момент звiльнення називається мокша (муктi).
Водночас в iндуїзмi почали виникати внутрiшнi реформацiйнi течiї. Двi з них (буддизм та джайнiзм) стали самостiйними релiгiями. Значна частина iндуїстiв повернулася до поклонiння єдиному вищому божеству. Та це не означає, що iндуїзм прийшов до єдинобожжя. Адже полiтеїзм в Індiї нiколи повнiстю не зникав, i єдине божество Брахма було представленим iндуїстською трiйцею (Три-муртi) — трьома основними богами: Брахмою (творцем Всесвiту, вищим божеством), Вiшну (хранителем Всесвiту) та Шiвою (руйнiвником Всесвiту).
Багато iндуїстiв (їх називають вiшнуїтами) поклоняються тiльки Вiшну та десяти його аватарам (втiленням). У дев'яти з них Вiшну вже з'являвся у цьому свiтi, щоб урятувати його вiд неминучої загибелi. Аватари Вiшну такi: матсья (риба); курма (черепаха); вараха (вепр); ма-расiнха (людина-лев); вамана (карлик); марашурама на-расiнха (Рама iз сокирою); Рама; Крiшна; Будда; калкi (бiлий кiнь) — месiанське втiлення Вiшну, в якому вiн з'явиться в кiнцi Калi-юги — iсторичного перiоду, що нинi триває. Сьоме й восьме втiлення — Рама i Крiшна — головнi аватари, яким поклоняються найбiльше.
Іншi iндуїсти (шiваїти) шанують бога Шiву та його дружину, яка в рiзних втiленнях має iмена Дурга, Калi, Парватi, Девi тощо. Багато з її втiлень, особливо Калi, жорстокi. Деякi прихильники Калi, наприклад члени сектишактi, практикують i схвалюють такий аморальний звичай, як храмова проституцiя.
складається iз сутр, якi розкривають метод осягнення ведичного знання. Це найстислiша форма всiєї ведичної мудростi: сутра означає «афоризм». Веданта-сутра вiдома ще й за назвами Брахма-сутра; Шарiрака; В'яса-сутра; Уттара-мiманса i Ве-данта-даршана.
Веданта-сутра складається з чотирьох роздiлiв, кожен iз яких має чотири частини — усього 16 частин (зошитiв) афоризмiв. Вона починається словами: «Настав час запитати про абсолютну iстину» — i вчить, що людина потребує звiльнення та мусить пройти через стадiї прагнення до насолод та свiтського (мирського) успiху. Тiльки з настанням зрiлостi особа звертається до iдеї самозречення i морального обов'язку (дхарми). Але її найглибша, найголовнiша потреба — усвiдомлює це людина чи нi —-є звiльнення (мокша).
Мокша досягається, коли особа робить своє буття, свiдомiсть та думки нескiнченно досконалими. Оскiльки Брахма — абсолютна душа — є безкiнечним життям, свiдомiстю i блаженством, єдиний шлях досягнення мокшi для людини — усвiдомити, що її приховане внутрiшнє «Я» (атман) є не що iнше, як Брахма. Щоб описати це звiльнення особи через злиття з Брахмою, iндуїсти користуються традицiйною формулою «тат твам асi» (ти є це). Отже, iндуїстське спасiння уможливлюється вiдокремленням вiд свого смертного «Я» i злиттям iз Абсолютом. Тодi людина занурюється в нiрвану — стан безкiнечного спокою, позбавленого найменших бажань i емоцiй.
Вiдомо три основнi способи досягнення нiрвани.
1. Спасiння через пiзнання (джнана-йога) вимагає вивчати вислови мудрецiв та священнi книги, вiддаватися медитацiї, звертаючи свою свiдомiсть всередину себе, щоб усвiдомити iдентичнiсть атмана та Брахми.
2. Спасiння через самопожертвування (бхактi-йога) менш фiлософське i тому є популярнiшим. Згiдно з цiєю доктриною шлях до Бога є iндивiдуальним — той, хто присвятив себе йому, сам вибирає певний спосiб служiння божеству i сподiвається таким чином злитися з ним.
3. Спасiння через виконання звичаїв (карма-йога) людина може досягти за умови точного (абсолютно альтруїстичного, дуже щирого, iз власної волi) виконання всiх ритуалiв i церемонiй, жертвопринесень, паломництва та iнших добрих справ.
Кожен спосiб певною мiрою включає в себе i четверту доктрину — раджа-йогу, яка є технiкою медитацiї (контролем за тiлом, диханням i думками). Головна мета ра-джа-йоги — злиття вiруючого з Брахмою.
моральному закону карми. Всесвiт проходить через безкiнечнi цикли розвитку, розвалюючись i утворюючись знову. Як стверджували iндуїсти, цей свiт, iз його насолодами i стражданнями, добром i злом, є несуттєвим i облудним. Все, що оточує нас, — майя (iлюзiя). Тодi навiщо ж узагалi вiн iснує? Вiдповiдь проста — це велика гра божества — лiла, космiчний танець безкiнечних сил.
До ведичної лiтератури вiдносяться також Ітiхаси (Історiї), якi, у свою чергу, складаються з Пуран, «Махабхара-ти» та «Рамаяни». Ітiхаси передають ведичну мудрiсть у формах легких для розумiння оповiдань i описiв iсторичних подiй. Тому про Пурани, «Махабхарату» i «Рамаяну» говорять як про п'яту веду.
Вважається, що Пурани розповiдають про подiї, якi вiдбувалися не лише на Землi, а й на багатьох iнших планетах Всесвiту. Те, чого не може осягнути людський розум, ще не означає, що його не iснує. Тому послiдовники Пуран вiрять, що описане в них насправдi мало мiсце у рiзний час i за рiзних обставин, бо ж великий мудрець В'яса-дева, як автор, не наповнював би своїх творiнь вигадками. Пурани описують надлюдську дiяльнiсть Верховного Господа (Бхагавана) i його рiзних втiлень, розповiдають про життя мудрецiв i вiдданих Бхагавана.
Існує 18 основних Пуран. Найпопулярнiша з них — «Бхагавана Пурана» (вiдома ще як «Бхагаватам», що перекладається як «Прекрасна наука про Бога»). Вона вважається прямим коментарем до Веданта-сутри, оскiльки обидва твори мають одного автора — В'ясадеву. Основною темою «Бхагаватам» є опис особи Бхагавана Крiшни (Крiшна — «Всепривабливий»), його дiянь, оточення i пiдданих. Тут можна зустрiти i думки В'ясадеви про абсолютну iстину — джерело всього сущого.
У «Махабхаратi» — розповiдi про велике царство Бха-рата-варшу — описується iсторiя iмперiї, до складу якої входив увесь давнiй свiт. Інодi її називають ще «Ведою
Крiшни». «Махабхарата» є найбiльшим поетичним твором свiтової лiтератури: вона складається зi ста тисяч чотиривiршiв. Згiдно з ведичною традицiєю її автором також вважається В'ясадева. Головною частиною «Ма-хабхарати» є «Бхагавад-гiта», що також присвячена Бха-гавана Крiшнi.
«Рамаяна» — епос давнього поета Валмiкi Мунi. Цей поетичний твiр написаний у IVст. до н. є. i присвячений просуванню арiїв у Пiвнiчну Індiю та на о. Ланка (тепер Шрi-Ланка). У центрi оповiдi — героїчнi подвиги народного улюбленця Рами, який вступає у боротьбу з демоном Раваною, аби звiльнити свою дружину Сiту. Завершує поему розповiдь про те, як Рама в оточеннi своїх друзiв купається у священнiй рiчцi, а потiм вирушає в божественних небесних колiсницях на небо, де стає богом Вiшну.
«Махабхарата» та «Пурани» декларують циклiчнiсть iснування сущого. Виникнення Всесвiту розглядається як подiя, що перiодично повторюється. Народившись iз води, вогню i золотого зародка, свiт послiдовно переживає чотири епохи — юги: Сатья, Трета, Двапара i Калi.
Перша епоха — Сатья-юга — це пора загального благоденства: пишна i щедра природа, люди живуть щасливо, не знаючи особливих клопотiв i тяжкої працi. Немає соцiальних вiдмiнностей, потреби в державнiй владi: всi однаково доброчиннi, i виконання обов'язку (дхарми) нiким не ставиться пiд сумнiв. Але вже в наступний перiод — Трета-югу — з'являються людськi вади, а добро зменшується на четвертину. Щоб задобрити богiв, люди починають приносити їм пожертви. Коли ж настає третя епоха — Двапара-юга — праведнiсть i релiгiйнiсть занепадають ще бiльше. Кiлькiсть вад збiльшується, i людське життя входить у сферу хвороб i стихiйних бiд. Та справжнi жахи приносить iз собою завершальна, четверта епоха — Калi-юга, яка щедра на суперечки, невiгластво, безбожнiсть i грiх. У нiй практично вiдсутнi справжнi чесноти. Людською поведiнкою керують злiсть, заздрiсть, честолюбство. І коли навiть страх не здатний стримувати злi iнстинкти, Калi-юзi настає кiнець. З'являється сам Верховний Господь в образi Калки-аватари, що знищує демонiв, рятує своїх вiдданих та починає нову Сатья-югу. І все повтрю-ється знову: золота епоха переходить у цикл деструкцiї моралi, що приводить свiт до катастрофи. Отже, свiтовий процес постає нескiнченним повторенням одного i того ж. Тому конкретнi iсторичнi подiї не мають щонайменшого значення.
В основу iндуїстського свiтобачення покладено вiру в споконвiчну логiчнiсть i взаємопов'язанiсть свiту, в певний вселенський духовний порядок, своєрiдну еволюцiйну шкалу космiчних масштабiв. Все в цьому свiтi послiдовно розвивається вiд матерiї до духу, проходячи при цьому промiжнi стадiї вiд матерiї до життя, свiдомостi, потiм до розуму, i нарештi, до духовної досконалостi.
Об'єднавчим чинником iндуїзму виступає iдеалiстична фiлософiя, в якiй першопричиною i найвищим началом свiту визнається не Бог у його християнському розумiннi, а безначальний, безкiнечний абсолют, духовний унi-версум, що включає (як Космос) i все, i всiх, недосяжний нi для розуму, нi для молитви, не доступний повною мiрою нi усвiдомленню, нi опису, нi визначенню. І якщо людина побажає недосконалим своїм словом хоч як-небудь передати свої уявлення про нього, то не про небесне буття чи ангельський спiв починає вона мову, а про дихання, життя, совiсть, безкiнечнiсть часу i простору, i зрештою, космiчний закон еволюцiї. Цей закон можна назвати найважливiшою рисою iндуїзму, його фундаментальною iдеєю. І саме в цьому полягає його суть.
3. Система варн.
1) брахмани, або брамiни (жерцi) — згiдно з вiровченням, створенi iз рота першолюдини Пурушi;
2) кшатрiї (воїни i керiвники) — створенi з рук Пурушi;
4) шудри (наймити, слуги) — найнижча каста, її члени створенi з нiг Пурушi i вважаються «один раз народженими».
цiнностi та громадянських прав. Варни, у свою чергу, подiляються на бiльш нiж 3 тис. спецiалiзованих каст.
сукупнiстю добрих справ i поганих вчинкiв у попередньому життi
(закон карми), каста окреслює не лише статус людини, а й професiю, те коло, в якому вона колись знайде свого судженого (суджену). Іншими словами, всi соцiальнi зв'язки i обов'язки, права i можливостi не обираються i не створюються iндивiдом, а неначе вручаються йому для безумовного виконання пiд час його появи на свiт. Людина зразу ж вводиться до складної структури суспiльства як елемент одного з наявних осередкiв, мiцно прикрiплених до iєрархiчної пiрамiди.
Кожен iз членiв касти має свої права i обов'язки. Але вiн абсолютно позбавлений змоги зробити хоч найменший крок угору по соцiальних сходах (у вищу касту).
Особливу роль у розгалуженiй системi релiгiйної регламентацiї соцiальних зв'язкiв вiдiграють сiмейно-шлюбнi норми. Передусiм вони визначають становище жiнки, її обов'язки стосовно чоловiка (вiн сприймається як утiлення Бога), його рiдних. Регулюються ними i стосунки батькiв дружини з батьками чоловiка, якi вважаються вищими за статусом (навiть при повнiй як кастовiй, так i матерiальнiй рiвностi).
Боги й богинi в iндуїзмi також пiдпорядкованi кастовiй системi. На вершинi iєрархiчної пiрамiди розташована iндуїстська Трiйця (Брахма, Вiшну i Шiва). Нижче — менш значущi ведичнi боги (Індра та Агнi) — i далi вниз, аж до богiв i духiв окремих населених пунктiв, напiвбогiв, демонiв та генiїв.
У XIXст. серед прихильникiв iндуїзму виникли реформiстськi течiї. Одна з них пов'язана з iменем iндiйського мислителя Рамакрiшни (1834—1886). Вiн заснував рух, вiдомий як «Товариство Веданти», що закликало до об'єднання всiх релiгiй на чолi з вед античним iндуїзмом. Основнi положення вчення Рамакрiшни — iдея рiвностi людей перед Богом, або можливiсть пiзнання його всiма без виняткiв, принцип спасiння вiрою, визнання головним критерiєм при оцiнцi людини ступеня її любовi до Бога — мали явно анти-кастову спрямованiсть. У той же час Рамакрiшна вважав, що кастовi вiдмiнностi втрачаються лише тодi, коли людина пiзнає Бога, а до цього вони залишаються дiйсними.
4.
Специфiка релiгiйних вiдправ i культу.
В iндуїзмi немає цiлiсної церковної органiзацiї та церковної iєрархiї. Натомiсть у ньому наявнi численнi течiї й напрями. Як i сотнi рокiв тому, особливу шанобливу вiдданiсть iндуси виявляють щодо найдавнiших вiрувань — ведизму, брахманiзму з їх численними обрядами, церемонiями, ритуалами. Тому в iндуїзмi говорити про унiфiковану єдину культову систему важко. Здебiльшого кожна мiсцева община, кожен її храм має свою iєрархiю божеств, а звiдси — й власну систему церемонiй i богослужiнь, присвячених їм. У великих храмах вшановують спiльних iндуїстських богiв — Вiшну, Шiву, Калi, Крiшну.
Найчастiше обряди, якi здiйснюють у мiсцевих храмах, пов'язанi з найважливiшими вiхами людського життя: народженням, укладанням шлюбу й похованням покiйникiв. Вони супроводжуються особливо пишними магiчними церемонiями. В цих обрядах зазвичай бере участь велика кiлькiсть людей. Головними дiйовими особами пiд час ритуальних дiй є жерцi, якi мають великий авторитет. Складним релiгiйним церемонiям, що вони проводять, надається важливе значення. Це, зокрема, стосується поховального обряду, оскiльки перевтiлення душi померлого залежить не лише вiд сумлiнностi дотримання ним дхарми, а й вiд рiвня обрядового дiйства. Так, найвищим рiвнем поховання вважається спалювання тiла небiжчика на березi священної рiчки Ганг, пiсля якого над нею розвiюється попiл поховального вогнища. Поховання в землю практикується рiдко.
Свято Дашехра символiзує перемогу добра над злом. Святкується воно у жовтнi — листопадi. Його ще називають святом Нава Ратрi (буквально «Дев'ять ночей»), Дурча пуджа — свято Дурчi (друге iм'я Парватi). Ритуал проведення свята залежить вiд мiсцевих традицiй. Наприклад, у м. Калькутта у кожному будинку статую богинi Дурчi (вона має ще iм'я Калi) прикрашають гiрляндами — як знак найбiльшої шани. В останнiй день свята мiську статую богинi занурюють у рiчку, яка є символом святостi.
Холi — свято весни. Воно пов'язане з рiзними легендами, що змiнюються залежно вiд регiону. Згiдно з однiєю з них один iндiйський принц поклонявся богу Вiшну. Це не подобалося його тiтцi Холiка. Вона вважала себе невразливою для вогню i заманила племiнника у багаття, але завдяки втручанню Вiшну згорiла сама.
Дiпавалi — свято свiтла. Це одне з найвеселiших свят в Індiї. Пiд час нього вшановують Лакшмi — богиню добробуту i процвiтання.
Основними центрами iндуїстького паломництва є Айод-х'я, Матхура, Дварака, Канчiпурам, Пушкара, Мадураi тощо. Найсвятiшим вважається Бенарес (Варанасi) — найвiдомi-ший релiгiйний центр Індiї, «мiсце створення Шiвою Всесвiту». Однiєю з форм паломництва до Бенаресу є обхiд мiста пiшки з вiдвiдуванням 160 храмiв протягом 6 днiв.
Використана лiтература.
1. Древо индуизма. — М., 1999.
2. Малерб М. Религии человечества. — М. — СПб., 1997.
3. Индуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь. — М., 1996.
|
