Змiни в церковному життi незалежної України
Характерними ознаками "релiгiйного ренесансу" 1990-х рр. стало виникнення значної кiлькостi нових релiгiйних громад, реставрацiя та вiдновлення дiяльностi давнiх храмiв, побудова нових культових споруд, значне розширення можливостей духовної освiти. Якщо у серединi 1980-х рр. в Українi iснувало 5,5 тис. релiгiйних громад 18 рiзних конфесiй та напрямкiв, то на початку 1995 в Українi дiяло вже майже 16,5 тис. громад 67 конфесiй, напрямкiв i тлумачень. Нинi в Українi налiчується понад 24 тис. релiгiйних об'єднань та громад понад 90 конфесiй, течiй i релiгiйних напрямкiв. За роки незалежностi кiлькiсть релiгiйних центрiв збiльшилася з 104 до 232, монастирiв — до 261, духовних навчальних закладiв — до 122, недiльних церковних шкiл — до 7 тис, церковних братств — до 504.
З усiх вiрних, а вони становлять понад 1 /3 громадян України, 52% — православнi. Українськiй православнiй церквi Московського патрiархату належать понад 6 тис. громад, 64 монастирi, 10 навчальних закладiв. Кiлькiсно вона переважає на всiй територiї України, крiм Галичини.
"духовної єдностi слов'янських народiв", зрозумiло, пiд зверхнiстю Росiї. Богослужiння провадить церковнослов'янською мовою, а проповiдi — переважно росiйською. У поглядах на києворуську спадщину обстоює традицiйну для росiйської iсторiографiї точку зору про "київський перiод" як частину тяглого процесу загальноросiйської iсторiї. Пiд контролем Московського патрiархату перебуває бiльшiсть православних святинь України — Києво-Печерська та Почаївська лаври, Святогiрський монастир тощо.
Українська православна церква Київського патрiархату володiє 2 тис. громад, 15 монастирями та 11 навчальними закладами. Найсильнiшi позицiї УПЦ-КП в Галичинi, на Буковинi, у Рiвненський та Волинськiй областях, у Києвi та на Київщинi. Богослужiння у церквах УПЦ-КП провадиться українською чи, на бажання парафiян, церковнослов'янською мовою. До Церкви входять на правах автономних частина Елладської православної церкви, що не визнала свого часу переходу на новий стиль УАПЦ (соборноправникiв) у США, декiлька десяткiв громад у Росiї (правда, здебiльшого без стацiонарних храмiв) та в Чечнi5. З першорядних святинь православ'я у розпорядженнi Київського патрiархату перебувають лише мощi великомученицi Варвари та митрополита Макарiя.
В Українськiй автокефальнiй православнiй церквi понад 600 парафiй. Протягом 1990-х рр. мiж православними конфесiями точилася вiдкрита боротьба за лiдерство, сфери впливу та церковне майно.
Особливiстю релiгiйного життя України стала територiальна нерiвномiрнiсть поширення релiгiй. Найрозгалуженiша релiгiйна мережа — у семи захiдноукраїнських областях, де на середину 1990-х рр. зосереджувалося понад 50% усiх релiгiйних громад (при тому, що в регiонi проживає лише 20% населення України).
органiзацiй перевищувала дорадянськi показники. Пiсля усунення обмежень на створення релiгiйних громад у найменшiй за чисельнiстю населення Чернiвецькiй областi їх було створено у 2,5 раза бiльше, нiж у найбiльшiй Донецькiй областi. Суттєвi вiдмiнностi мiж Заходом i Сходом виявилися не тiльки в кiлькiсних, айв якiсних характеристиках. Якщо на Пiвднi та Сходi України домiнують общини УПЦ-МП, то в захiдних областях України беззастережне лiдерство належить греко-католицькiй Церквi, яка тiсно зрослася з культурою, традицiями та звичаями мiсцевого населення. Це стало результатом тривалої роз'єднаностi українських земель, їх перебування в складi рiзних держав i культур.
Протягом 1990-х рр. Українська греко-католицька церква повнiстю вiдновила передвоєнну чисельнiсть парафiй. Нинi їх налiчується понад 3,2 тис. (18% загальноукраїнської релiгiйної мережi). Окрiм того, вона має майже сотню монастирiв, 12 навчальних закладiв, велику кiлькiсть перiодичних видань.
УГКЦ, вiд 2001 р. очолювана кардиналом Любомиром Ґузаром, вiдстоює iдею рiвностi права католикiв i православних на київську спадщину, мотивуючи це тим, що Русь була хрещена тодi, коли Вселенська церква лишалася ще єдиною.
Пiсля собору УГКЦ, що вiдбувся 25 листопада 1995 р. у Ватиканi, папа Іван Павло II задовольнив прохання греко-католикiв i поширив юрисдикцiю глави УГКЦ на територiю всiєї України та заснував Києво-Вишгородський екзархат з єпископською кафедрою у Вишгородi. Однак поширення впливу греко-католикiв у центральному регiонi України активно стримується православними, якi вважають цю територiю канонiчно своєю й звинувачують УГКЦ у перенаверненнi чужих вiрникiв.
1990-i рр. характеризувалися вiдродженням та активiзацiєю дiяльностi церков нацiональних меншин. Однiєю з найкраще органiзованих є структура Римо-католицької церкви в Українi, що є переважно церквою польської меншини. В її складi — близько 800 парафiй та 39 монастирiв, що зосередженi в захiдних областях України, а також у Вiнницькiй, Закарпатськiй, Хмельницькiй та Житомирськiй областях. Останнiм часом дедалi бiльше виявляється тенденцiя просування цiєї Церкви на схiд. Священиками РКЦ є переважно не громадяни України, оскiльки власних навчальних закладiв у радянськiй Українi Церква не мала. РКЦ провадить значну просвiтницьку роботу, утримує понад 200 недiльних шкiл, видає б газет i часописiв.
Набували поширення в Українi вiрування й iнших нацiональних меншин. Так, якщо в 1993 р- iснували 52 iудейськi та 42 мусульманськi релiгiйнi громади, то в 1995 р. їхня кiлькiсть збiльшилася, вiдповiдно, до 70 та 117, а в 2000 — до 172 i Зб86. Вiдносно незначну кiлькiсть релiгiйних громад створено угорцями-реформаторами Закарпаття, кримськими татарами.
мiського населення припадало 29 членiв протестантських громад, а на 10 тис. сiльського населення — 43, то в 1995 р. цей показник був вiдповiдно у 2,5 раза вищим. Назагал, за даними Держкомрелiґiї, кiлькiсть протестантських громад за роки незалежностi зросла в багато разiв, i в переважнiй бiльшостi регiонiв країни за цим показником вони поступаються лише Українськiй православнiй церквi. Навiть у Києвi, стародавнiй столицi схiднослов'янського православ'я, протестантських громад зареєстровано бiльше, нiж православних, хоча за кiлькiстю членiв протестантськi громади значно поступаються православним.
"нового протестантизму", тобто на користь євангельського руху. Однiєю з найбiльших конфесiйних органiзацiй країни сьогоднi є Всеукраїнська спiлка об'єднань євангельських християн-баптистiв. Для цiєї течiї характерна потужна моральна доктрина, прiоритет суспiльної дiяльностi. В Українi Спiлка об'єднань ЄХБ має понад 2 тис. громад. Президентом Ради Спiлки є пастор Григорiй Комендант.
Інша протестантська течiя — Всеукраїнська спiлка церков християн вiри євангельської п'ятдесятникiв — виникла в 1995 р. й нинi об'єднує понад тисячу громад.
Значною протестантською органiзацiєю є Церква християн-адвентистiв сьомого дня. Гарячi проповiдi адвентистiв про необхiднiсть вести праведне життя, тому що лише праведники врятуються вiд неминучого кiнця свiту, приваблюють мiльйони людей у всьому свiтi. Кiлькiсть адвентистських громад i груп в Українi наближається до тисячi. Президентом Церкви християн-адвентистiв сьомого дня є Михайло Мурга.
Дiють в Українi також понад 500 громад Свiдкiв Єгови. Питома вага протестантських громад у релiгiйному спектрi України значно перевищує питому вагу протестантiв у загальнiй чисельностi вiрних. Головною причиною динамiчного розвитку протестантських церков в Українi можна назвати рiвень релiгiйної свободи. Велику роль вiдiграла їхня спрямованiсть на мiсiонерську дiяльнiсть. На вiдмiну вiд православних, у протестантiв кiлькiсть священнослужителiв уже набагато перевищує кiлькiсть громад, а духовнi школи готують новi мiсiонерськi кадри.
"нетрадицiйних" культiв. Зокрема, набули поширення релiгiйнi громади товариства свiдомостi Крiшни, буддистiв, даосистiв, ведантистiв. Причини бурхливої активiзацiї неорелiгiй — загальна орiєнтацiйна криза євроцентристських цивiлiзацiй, що породжує намагання синтезувати захiднi й схiднi релiгiйнi традицiї та iнтенсифiкує релiгiйнi експерименти; вiдсепарованiсть величезної маси населення пострадянських країн вiд автохтонної духовної традицiї; загальна духовна криза, брак стрижневих iдей та загальнозначущих цiнностей; розрив у соцiальному досвiдi й цiннiсних засадах мiж поколiннями; ослаблення iсторичних церков i нерозвиненiсть їхнiх мiсiйних структур; потужний тиск закордонних мiсiй, якi мають великi фiнансово-органiзацiйнi можливостi впливати на пострадянський простiр, позбавлений "антикультистського" iмунiтету.
змiни не лише у самому ставленнi до релiгiї, у поверненнi до традицiйних церков, а й у пiдвищеному iнтересi до усiляких новомодних неорелiґiйних течiй i сект, оскiльки їм бiльш властива унiверсальнiсть та гнучкiсть у пiдходi до iндивiдуальних вимог новонаверненого. За даними соцiологiчних дослiджень, проведених Українським iнститутом проблем молодi (1998), лише близько 15% респондентiв не вважають себе вiрними, ще 2% назвали себе атеїстами, натомiсть 20% молодих українцiв вбачають головний сенс свого життя у необхiдностi заслужити нагороду в потойбiчному свiтi, 30% — розвивати у собi вiру в Бога, 25% зазначили, що завжди були вiрними, 19% — лише, через певнi життєвi обставини повiрили у Бога. У 43% опитаних ставлення до релiгiї останнiм часом стало бiльш шанобливим i лише 4% наголосили на певному зниженнi рiвня релiгiйної поваги. 40% респондентiв засвiдчили свою належнiсть до певних церков i конфесiй, а 14% не можуть назвати таку релiгiйну iнституцiю, яка б повнiстю вiдповiдала їхнiм духовним запитам.
культiв, релiгiйних угруповань "окультного пiдпiлля".
нацiонального законодавства в галузi державно-церковних вiдносин, полiтику "вiдкритих дверей", яку проголосила Українська держава. Щомiсяця в Україну приїздили десятки груп проповiдникiв, закордонних доброчинцiв, усiляких просвiтникiв тощо. Релiгiйний простiр держави заповнювали американськi, захiдноєвропейськi, японськi, корейськi й навiть африканськi "пастирi". На середину 1990-х рр. за участю iноземних мiсiонерiв в Українi було створено до трьохсот осередкiв нетрадицiйних культiв.
питань сучасного бiзнесу, iсторiї, фiлософiї, культури, мовознавства.
намагалася уникнути реєстрацiї в паспортних i реєстрацiйних пiдроздiлах органiв внутрiшнiх справ. Усi вони брали участь в органiзацiї та проведеннi несанкцiонованих релiгiйних заходiв iз залученням значної кiлькостi молодi, учнiв, iнтелiгенцiї. Лише харкiвська школа "зцiлення" охопила аудиторiю загальною кiлькiстю близько 50 тис. осiб.
Духовна експансiя закордонних мiсiонерiв нерiдко здiйснювалася через систему державних засобiв масової iнформацiї, освiтнiх закладiв. Так, лише протягом 1995 та першого пiврiччя 1996 рр. обсяг ефiрного часу передач зарубiжних мiсiонерських органiзацiй на Українському радiо становив 85 годин10. Активно спiвпрацювала з Мiнiстерством освiти в Українi в 1993-1995 рр. мiжнародна мiсiя "Церква об'єднання" (Муна) , пiдписавши два протоколи про намiри. Саме за сприяння Мiносвiти провадилися семiнари та конференцiї з науковою громадськiстю, викладачами, студентами.
У 1995 р. в рядi мiст України за участю iноземних проповiдникiв вiдбулися так званi "конференцiї" з пiдготовки "педагогiчних кадрiв нового типу". У Києвi такий захiд провадився в Республiканському будинку вчителя. За програмою конференцiї її органiзаторами були Академiя педагогiчних наук та Інституту педагогiки АПН України. Однак на практицi цi установи реальної участi в науковому забезпеченнi конференцiї не брали, а сама конференцiя пройшла пiд егiдою делегацiї американських мiсiонерiв у складi 100 осiб.
"учителiв-лiнґвiстiв". Вони прибули до мiста на запрошення мiського вiддiлу народної освiти для надання допомоги у вивченнi англiйської мови. Проте нiхто з прибулих "спецiалiстiв" не мав будь-якого вiдношення до офiцiйного статусу свого перебування в Українi. Всi вони виявилися професiйними мiсiонерами й займалися виключно релiгiйною пропагандою. Головною ж метою мiсiонерських зiбрань була пiдготовка "кадрiв нового типу" для створення в перспективi широкої мережi релiгiйних шкiл на базi державних навчальних закладiв України та забезпечення їх викладацькими кадрами.
Особливу активнiсть виявляли в Українi харизматичнi церкви, "Церква об'єднання" (Муна), Церква Ісуса Христа Святих останнiх днiв (мормонiв). Характерною ознакою дiяльностi харизматичних громад (у 1996 р. їх налiчувалося в Українi понад 150) було проведення за участю молодi гучних релiгiйних кампанiй на стадiонах та площах, у великих палацах i залах, Ісус-маршiв на головних вулицях мiст, зазвичай, без узгодження з органами мiсцевої влади.
Особливiстю "Церкви об'єднання" (Муна) є прагнення заручитися пiдтримкою впливових полiтичних i урядових кiл, державних установ, культурологiчних центрiв та громадських органiзацiй у кожнiй країнi свого перебування. Не стала винятком i Україна. У 1996 р. в Києвi, Львовi та iнших обласних центрах перебувало до 20 iноземцiв — представникiв Церкви "преподобного Муна".
В Донецькому, Харкiвському та Днiпропетровському унiверситетах вони працювали викладачами iсторiї, фiлософiї, релiгiєзнавства, а також навчалися як студенти цих закладiв. Пiд дахом "Київської асоцiацiї з вивчення принципiв", зареєстрованої Мiнiстерством юстицiї України як громадська органiзацiя, випускалася газета релiгiйного напрямку "Золотi ворота". У столицi було здiйснено широке тестування студентської та шкiльної молодi для виявлення потенцiйного поповнення для цiєї Церкви. Найбiльш сприйнятливих до iдей Муна слухачiв — студентiв Харкiвських держунiверситету та полiтехнiчного iнституту — було вiдряджено на рiчне стажування до церкви м. Лос-Анджелес (СІЛА). Подiбнi заохочення мали мiсце i в iнших мiстах.
У 1990 р. в Українi почали дiяти мiсiонери Церкви Ісуса Христа святих останнiх днiв (мормонiв), а в серединi 1991 р. Київським мiськвиконкомом було зареєстровано перший її статут. Протягом наступних п'яти рокiв цiєю громадою було запрошено понад 180 мiсiонерiв, здебiльшого американцiв, якi навернули у Києвi до своєї вiри близько 2 тис. осiб, створили 17 парафiй, органiзували роботу недiльних шкiл, завезли пiд виглядом гуманiтарної допомоги велику кiлькiсть мормонiвської лiтератури.
З 1993 р. запрошенi у Київ мiсiонери цiєї Церкви, нехтуючи статутними положеннями громади, почали займатися проповiдницькою дiяльнiстю далеко за межами столицi — в Одесi, Сiмферополi, Саках, Донецьку, Харковi, Днiпропетровську. Як результат — уже на середину 1990-х рр. у згаданих мiстах розгорнули дiяльнiсть релiгiйнi громади цього вiрознання.
Протягом 1990-х рр. вiдзначалися непоодинокi факти порушення вимог чинного законодавства iноземними мiсiонерами, якi прибували на запрошення Управлiнського бюро релiгiйної органiзацiї Свiдкiв Єгови в Українi. Посилаючись на свої канонiчнi правила, iноземцi провадили активну роботу щодо залучення нових членiв та мiсiонерство "вiд будинку до будинку" (Одеса, Полтава, Київ та iншi мiста).
увагою українських владних структур. Глибше розiбравшись у релiгiйнiй ситуацiї, Мiнiстерство освiти припинило в другiй половинi 1990-х рр. дiяльнiсть у державних закладах освiти представникiв Церкви Муна, Мiжнародної програми для шкiл "Християнська етика та мораль", корпорацiї "Інтенсивна Християнська Освiта", Мiжнародної програми "Согшпiззiоп" та заборонило використання їхнiх навчально-методичних матерiалiв i рекомендацiй у навчальному процесi.
"Свiдки Єгови", "Велике Бiле Братство", "Церква Божої Матерi Преображення", культ Раджнiша тощо, їхнє вiровчення про "близький кiнець свiту", заклики та усiлякi заохочення до вбивств i самогубств.
В Українi вiдомi трагедiї багатьох сiмей, що розпочиналися внаслiдок дiяльностi секти "Велике Бiле Братство", або плани щодо знищення населення Землi адептами "АУМ сiнрiкьо", яка намагається поширювати своє вчення й на територiю України. Широка участь неповнолiтнiх у дiяльностi "Великого Бiлого Братства", непоодинокi випадки розриву родинних зв'язкiв мiж малолiтнiми адептами та їхнiми батьками стали головною причиною вiдмови у перереєстрацiї й порушення проти керiвникiв цiєї секти Ю. Кривоногова та М. Кривоногової-Цвiгун З0 березня 1992 р. кримiнальної справи.
Найбiльш дикий та кримiногенний рiзновид неорелiгiйних угруповань — сатанинськi секти. Тут розбещення адептiв досягає максимальної межi. Цi секти набули певного поширення в Українi саме в 1990-i рр. й становлять реальну загрозу як моральному, духовному, так i фiзичному здоров'ю молодi.
"Присвячений Сатанi лицарський орден чорної меси", "Орден чорного кола", "Вiаск Меїаi МаГiа", "Зiрки смертi", "Орден 5А", "Партiя сатанiстiв", "Церква Сатани", "Чорне братство", "Язичницький слов'янський рух", "Чорний орден" та "Легiон темряви".
Точну кiлькiсть сатанинських об'єднань установити досить важко, але з певним ступенем вiрогiдностi можна стверджувати, що їх значно бiльше сотнi (можливо, й двох), а загальна кiлькiсть прихильникiв — вiд 800 до 1800. Так, зокрема, тiльки у Києвi зафiксовано ознаки дiяльностi близько десяти сатанинських угруповань загальною чисельнiстю 250-300 осiб12. У Львовi досить активно дiяла сатанинська секта "Храм темних сил", а у Днiпропетровську та областi — секта "Синiй лотос"13. Характерною ознакою послiдовникiв культу сатани виступає їхня асоцiальна поведiнка: образа релiгiйних почуттiв та тиск на вiрних, вбивство людей, акти вандалiзму, тортури та вбивство тварин, хулiганськi дiї тощо.
Таким чином, за роки незалежностi в Українi суттєво зрiс релiгiйний фактор у суспiльно-культурному життi, посилилася релiгiйнiсть населення, значно збiльшилася кiлькiсть релiгiйних общин i рiзко розширився спектр конфесiй, напрямкiв i тлумачень, вiдродилися та активiзували свою дiяльнiсть церкви нацiональних меншин, виникла значна кiлькiсть нетрадицiйних культiв. Характерною ознакою релiгiйного життя України 1990-х рр. став глибокий розкол у православ'ї, мiжцерковнi конфлiкти, полiтизацiя релiгiйної сфери. Впродовж останнього десятирiччя в Українi значно зросла кiлькiсть служителiв культу. Якщо в 1993 р. їх було 11,5 тис, то в 2000 — 21,3 тис. Майже дворазове збiльшення пояснюється тим, що за 1993-1999 рр. кiлькiсть духовних навчальних закладiв у державi зросла з 34 до 121, а слухачiв у них стало майже вчетверо бiльше. При цьому кiлькiсть православних духовних навчальних закладiв зросла з 15 до 37 одиниць, а кiлькiсть слухачiв у них — з 2850 до 5585, тодi як протестантськi церкви збiльшили кiлькiсть своїх духовних закладiв з 12 до 61, а слухачiв — з 1567 до 8060, тобто у 14 разiв.
Аналiз основних параметрiв релiгiйного життя в Українi протягом 1990-х рр. приводить до висновку про необхiднiсть активiзацiї та поглиблення виваженої й водночас динамiчної державної полiтики у сферi державно-церковних вiдносин, вмiлого обстоювання власних нацiональних iнтересiв у духовно-релiгiйнiй сферi. Лише копiтка цiлеспрямована робота здатна об'єднати православ'я в Українi в єдине цiле, перешкодити iноземним емiсарам завоювати в Українi паству, а отже, почати через неї керувати суспiльною думкою та суттєво впливати на розстановку полiтичних сил у країнi. Прiоритетним напрямком роботи повинна стати консолiдацiя всього молодого поколiння iз спрямуванням його полiтичної волi на реалiзацiю загальнонацiональних iнтересiв та максимальним використанням власних духовно-iнтелектуальних потенцiй.
а з другого — забезпечив би нормальне спiвiснування релiгiйних органiзацiй у полiконфесiйному середовищi та партнерське ставлення до Церкви з боку iнших суспiльних iнститутiв, гуманiзував би й надавав соцiально значущого звучання дiяльностi всiх релiгiйних органiзацiй.
|
