З. Фрейд та релігія ("Тотем і табу", "Майбутнє однієї ілюзії")

З. Фрейд та релiгiя ("Тотем i табу", "Майбутнє однiєї iлюзiї") З. ФРЕЙД ТА РЕЛІГІЯ («ТОТЕМ І ТАБУ», «МАЙБУТНЄ ОДНІЄЇ ІЛЮЗІЇ») КИЇВ-2008 ВСТУП – видатний австрiйський психiатр початку ХХст. Його вчення зробило справжнiй переворот у психологiї i знайшло своє вiдображення у фiлософiї, соцiологiї, релiгiєзнавствi. І хоча концепцiї Фрейда неодноразово пiддавали критицi, вони до сьогоднi не втратили свого значення. c. 11] Проте, на мою думку, це розумiння концепцiї притаманне або тим, хто намагається довести шкiдливiсть релiгiї, або критикам Фрейда, оскiльки вiн сам наголошував на суттєвих вiдмiнностях релiгiї та неврозу, про що йтиметься далi. Ім’яФрейда вiдоме широким масам в зв’язку з тим, що вiн надавав великого значення переживанням сексуального характеру i спочатку його теорiя базувалася саме на тому, що невроз виникає внаслiдок подалення заборонених бажань. Проте вiн переглянув свою теорiю в зв'язку з тим, що пiд час вiйни йому доводилося зтикатися з неврозами у солдатiв, не викликаними сексуальними перживаннями. Так у концепцiї Фрейда з'явився ще один елемент, потяг, закладений природою у людину з самого її народження – потяг до смертi. Тим самим доводилося, що агресивнiсть закладена у людинi з самого народження, а не набувається в процесi життя. [1, c. 22] до процесiв, що вiдбуваються у пiдсвiдомостi, а не лише у свiдомостi, що й призвело до того, що величезна кiлькiсть людей i сьогоднi впевнена в тому, що «психологiя – це i є Фрейд».[1, c. 3] «Тотем i табу» - перша робота Фрейда, у якiй вiн звернув увагу не на iндивiдуальну, а на колективну психологiю. Загалом, це було видання чотирьох статей, об’єднаних тематикою походження тотемiзму, надрукованих у журналi Imago окремою книгою. Як зазначає у передмовi сам автор, за методом дослiдження ця робота протиставляється роботам В. Вундта та представникiв цюрихської школи. У роботi розглядаються такi явища як тотем, табу, анiмiзм, магiя, робляться спроби визначити їх походження та проаналiзувати залишки їх у психiцi сучасної людини. вважає релiгiю iлюзiєю, однiєї з тих, що допомагають культурi втримати владу над людьми i не допустити їх повернення до природного стану. Автор вважає її шкiдливою на даному етапi розвитку, i вважає, що людина рано чи пiзно таки вiдмовиться вiд своїх хибних переконань. Варто зазначити, що на Фрейда доволi сильно вплинули тогочаснi науковi теорiї, як то теорiя еволюцїi Дарвiна, у яких автор i черпав свою впевненiсть у тому, що наукове знання якщо i не може пояснити все, то принаймнi не iснує нiчого, що б обгрунтовано пояснило бiльше. «Нi, наша наука не iлюзiя. Ілюзiєю, однак, була б вiра, що ми ще звiдкiсь можемо отримати те, що вона неспроможна нам дати»[3, с. 24], - такими словами Фрейд завершує свою роботу i виносить остаточний вирок релiгiї. При дослiдженнi ролi тотему у життi примiтивних племен Фрейд звернувся до найменш розвинених у соцiальному планi тубiльних племен Австралiї. Їх розглядають як окрему расу, що не має нiякої спорiдненостi з жителями океанiї. Вони не будують житла, не обробляють землi i не мають приручених тварин, окрiм собак, займаються лише полюванням i збиральництвом, i навiть не мають вождiв. Враховуючи таку «дикiсть» цих людей дивним здається те, як пильно вони уникають iнцесту. Цiй метi i служить система тотемiв. У нiй забороняється мати статевi зносини з представниками свого тотему. Тотем передається у спадок по материнськiй або батькiвськiй лiнiї, отже, наслiдки такої заборони очевиднi. При передачi тотему по батькiвськiй лiнiї виключається можливiсть iнцесту батька з доньками, а при передачi тотему по материнськiй лiнiї виключається iнцест сина з матiр'ю та сестрами. Виходячи з цього, Фрейд вважає, що спадкування по материнськiй лiнiї є бiльш давнiм, оскiльки Едипiв комплекс – направлення лiбiдо хлопчика на власну матiр, є бiльш поширеним нiж вiдповiдний комплекс Електри у дiвчат. Але це лише частина обмежень, якi дає заборона зносин з представниками свого тотему. Крiм своєї сiм'ї, чоловiковi також забороняється мати стосунки з цiлою низкою жiнок, якi належать до одного з ним тотемiчного племенi, але не спорiдненi з ним кровно. Це обмеження покликане запобiгати груповому iнцесту, оскiльки статеве життя не обмежене моногамним шлюбом. Фрейд наголошує, що у мовi австралiйських племен збереглися назви з часiв групового шлюбу. Так, батьком називають будь-якого чоловiка, що не порушуючи законiв племенi, мiг би стати батьком цього iндивiда. До того ж, вiдбувається замiна сiм’ї кланом тотему. Все плем’я вважається таким, що походить вiд спiльного предка – тотема. Крiм обмежень тотему у бiльшостi племен iснують i iншi. Бiльшiсть племен роздiляються на так званi шлюбнi класи, що включають багато племен i ексогамнi всерединi. Класи дiляться на пiдкласи, а все плем'я на чотири частини. Таким чином, вибiр шлюбного партнера ще сильнiше скорочується. Крiм того, iснує цiла низка обрядiв, якi можна назвати «униканням». Вони пов’язанi з тим, що певнi групи родичiв повиннi уникати одне одного. Найпоширенiшими є уникання синами матерiв, доньками батька, сестер та братiв та зятя i тещi. Фрейд також зводить цi заборони до боязнi iнцесту, хоча в останньому випадку особи, що уникають одне одного не є кровними родичами, але сприймають одне одного, з одного боку, як родичiв, з другого – як можливий сексуальний об'єкт, з третього – як конкурентiв у боротьбi за прихильнiсть однiєї особи. Проте Фрейд наголошує, що заборони, пов’язанi з екзогамiєю, мають певнi риси непритаманнi iншим тотемним заборонам, а тому вiн погоджується з дослiдниками, якi вважають, що цi заборони додалися до тотемiзму пiзнiше. У наступнiй частинi своєї працi Фрейд розглядає явище табу. Вiн зазначає: «Табу – полiнезiйське слово, що складно перекласти, оскiльки в нас немає бiльше поняття, яке воно означає».[2, с. 10] Дiйсно, поняття табу означає водночас i «священне, освященне», i «небезпечний, заборонений, нечистий». Загалом, табу виражається у заборонах i обмеженнях. Умовно табу можна розподiлити на групи. За об'єктом табу можна видiлити три основнi групи: тварини, неживi об'єкти, люди. За строком дiї видiляють постiйнi табу та тимчасовi. Ще однiєю важливою ознакою табу є те, що той, хто доторкається до носiя табу, сам стає табу. Табу тварин є ядром тотемiзму i пов’язанi найбiльшою мiрою з забороною вбивати тотемних тварин. Табу, що стосуються людей мають принципово iнший характер. Вони спрямованi на людей у певних специфiчних станах: на юнакiв пiд час посвячення у дорослi мужi, на жiнок пiд час менструацiї або вагiтностi, но королiв та священникiв, померлих. Табу цього типу, на думку В. Вундта, заснованi на вiрi примiтивних народiв в демонiчнi сили. Але Фрейд – психолог, а тому для нього демони «є творiнням душевних сил людини; вони створенi через щось i для чогось»[2, с. 13], а тому не є першопричинами якогось явища. Для Вундта двоякiсть табу не є чимось дивним, а витiкає iз вiдсутностi розподiлення у первiснiй свiдомостi святого i нечистого. Але Фрейд вбачає це у iншому, що й приводить його до подiбностi табу i неврозу нав’язливих станiв. Особи, стосовно яких застосовується табу, викликають одночасно протилежнi почуття. Королi та священники, з одного боку, є святими, обраними, а з iншого, не завжди виправдовують покладенi на них надiї, отже, їх i обожнюють, i ненавидять одночасно. Люди журяться через смерть дорогої їм людини, але насправдi, на пiдсвiдомому рiвнi, вони бажали смертi цiй людинi, i тому радiють її смертi, i тому вважають що дух небiжчика обов'язково прийде i покарає їх, а тому свою ворожiсть до нього вмотивовують самозахистом. Дух любого родича перетворюється на злого демона, що хоче помститися за свою насильницьку (а смерть у розумiннi первiсної людини завжди насильницька) смерть. Така амбiвалентнiсть почуттiв притаманна i неврозам нав'язливих станiв. Крiм того, Фрейд видiляє ще кiлька спiльних моментiв в табу i неврозi: 1. невмотивованiсть заборон; 4. вони стають причиною церемонiальних дiй i заповiдей, що виникають iз заборони.[2, с. 15] тварину та уникати статевих зносин з представником свого племенi, що, на думку Фрейда є найзаповiтнiшими бажаннями людини, а тому заборона i при неврозi, i при табу виникає iз подавленого бажання. Проте, не зважаючи на наведенi вище аргументи, що вказують на схожiсть неврозу i табу, Фрейд все ж таки не ототожнює їх. Дiйсно, неврози подiбнi до соцiальних явищ, але є їх викривленням, карикатурою: «iстерiя являє собою карикатуру на витвiр мистецтва, невроз нав’язливостi – карикатуру на релiгiю, параноїдальнi марення – карикатурне викривлення фiлософської системи».[2, с. 35] Головною вiдмiннiстю є те, що неврози є явищем асоцiальним за своєю природою, вони характеризуються переважанням сексуальних потягiв над соцiальними, що сформувалися зi злиття егоїстичних та еротичних компонентiв. Також наголошується на тому, що асоцiальна природа неврозу виходить з бажання хворого перейти з реального свiту, який йому не подобається, у свiт фантазiй, i цей перехiд є водночас виходом з людського суспiльства. Соцiальнi ж явища, як то мистецтво, релiгiя, фiлософiя навпаки, на мою думку, допомагають людинi включитися в певне людське суспiльство, оскiльки через них вiдбувається певна соцiалiзацiя людини, вона пiзнає цiнностi, що панують у цьому суспiльствi. У наступнiй статтi розглядаються такi явища первiсних релiгiйних вiрувань як анiмiзм та магiя, порiвнюються з таким елементом неврозiв, як «всемогутнiсть думки». свiтогляди. З одного боку вiн включає в себе розумiння свiту як такого, що населений духами, i людина теж надiлена душею. Фрейд вважає, що анiмiзм не мiг виникнути без практичних причин, тому, на його думку, не дивно, що плiч-о-плiч з анiмiстичною системою йде система приписiв щодо того як поводити себе для того, щоб отримати владу над усiм, що iснує в свiтi – чаклунство i магiя. Чаклунство i магiя – не тотожнi поняття. Чаклунство використовує психологiчнi методи впливу на духiв, магiя ж iгнорує духiв та використовує свої специфiчнi методи. Принцип магiї, цитуючи Тайлора, «помилкове висування iдеального перед реальним».[2, c. 37] За Фрезером, магiя подiляється на iмiтативну – таку, що iмiтує бажанi дiї, та контагiозна, при якiй дiє принаймнi уявне доторкання до предмета, на який направленi магiчнi дiї. Ця теорiя пояснює шляхи, якими дiє магiя, але не показує її сутностi. Фрейд розвив її, припустивши, що первiсна людина безмежно вiрить у силу своїх бажань, оскiльки все, що вiн творить магiчним шляхом має статися лише тому, що вiн так хоче. Саме цей момент наштовхнув Фрейда на наступну паралель з неврозами. «Назву «всемогутнiсть думок»», - пише вiн, - «я запозичив у високоiнтелiгентного, страждаючого нав’язливими уявленнями хворого.»[2, с. 40] «Всемогутнiсть думок» у нього виявлялася в тому, що йому здавалося, що тiльки вiн про щось подумає, воно вiдбувається. Таке явище притаманне всiм неврозам тiєю чи iншою мiрою, проте найбiльш притаманне нав’язливостi, i для його утворення головним є не реальнiсть, а мислення. Чи це не те ж, що спостерiгається у дикуна, що займається магiєю? визнаючи свою безсилiсть перед силами природи. Фрейд також проводить паралель мiж змiнами свiтогляду та розвитком психiки окремого iндивiда. походження тотемiзму є психоаналiз вiдношення дитини до тварини. Дитина вважає тварину рiвною собi, до того ж вважає її ближчою до себе, нiж до дорослої людини. Але в один момент дитина починає боятися тварин якогось певного роду, причому звичайно це та тварина, до якої дитина виявляла найжвавiший iнтерес. Такi фобiї, за спостереженнями автора, є найпоширенiшими в дитячому вiцi, до того ж дуже рiдко можна визначити, що саме спричинило її. На час написання книги ця тема була ще не дуже дослiджена, але у всiх випадках, якщо дослiджуванi дiти були хлопчиками, страх стосувався батька, i був лише перенесений на тварину. Аналiзуючи твариннi фобiї дiтей, Фрейд прийшов до висновку, що вони спричиняються амбiвалентнiстю почуттiв щодо батька, якi переносяться на тварин. З одного боку, хлопчик любить батька, а з iншого розглядає його як конкурента у боротьбi за прихильнiсть матерi. Цей конфлiкт переноситься на тварину. Хворий вiдчуває до тварини не тiльки страх, але й повагу та виявляє до неї певний iнтерес. У цих фобiях, цiлком можливо, виявляються певнi риси тотемiзму: одночасна повага до тотему та певний острах перед ним. Також, часто, коли страх дитини перед твариною зменшується, вона сама ототожнює себе, а не батька, з цiєю твариною. Таким чином, бачимо ще одну важливу схожiсть тваринної фобiї та тотемiзму – повне ототожнення себе зi своїм тотемом. Також важливим є те, що обидвi заборони, що складають ядро тотемiзму – сексуальнi зносини з матiр’ю та вбивство батька є складовими Едипова комплекса, що має велике значення в утвореннi тваринних фобiй. Таким чином, у своїй роботi Зиґмунд Фрейд, аналiзуючи релiгiйне життя первiсних людей за допомогою психоаналiзу показує схожiсть первiсних вiрувань з патологiчними процесами в психiцi сучасної людини. Також наголошується на певнiй схожостi мiж онтогенезом людської психiки та розвитком свiтоглядних систем – вiд анiмiстичної до наукової. На мою думку, це є доволi вдалою спробою пояснити виникнення феномену релiгiї, наскiльки це взагалi можливо, враховуючи його складнiсть. Автор ще не дає оцiнки аналiзованому явищу, а лише проводить деякi паралелi, намагається аналiзувати колективну психiку тими ж методами, якими вiн аналiзував психiку iндивiдуальну. МАЙБУТНЄ ОДНІЄЇ ІЛЮЗІЇ сучасної культури, її здатнiсть вижити у майбутньому. На самому початку Фрейд зазначає, що, оцiнюючи майбутнє виходячи з теперiшнього, неодмiнно доходиш песимiстичних висновкiв. В даному випадку, вiн вказує на те, що культура неможлива без насилля, оскiльки маси схильнi руйнувати культуру через те, що люди за своєю природою не люблять працювати i через те, що люди бiльше пiдпорядкованi пристрастям, нiж розуму. Для того, щоб все ж таки зорганiзувати маси, культура використовує певний психологiчний апарат, який Фрейд, як психолог, i вивчав. Заради однорiдностi вiн пропонує називати «той факт, що певний потяг не може бути задоволений, вiдмовою, правило, що передбачує цю вiдмову, - забороною, а стан, введений за допомогою заборони – позбавленням»[3, с. 3]. Також необхiдно розрiзняти позбавлення, якi зачiпають всiх, i такi, якi зачiпають лише певнi класи людей. Першi – бiльш древнi, вони допомогли людинi вiдiйти вiд тварини. Основнi з них такi, що свiдомо порушити їх нiхто не хоче – це заповiдi, що забороняють iнцест, канiбалiзм, вбивство. Проте навiть пiсля тисяч рокiв їх дiї iснують люди, що бажають їх порушити – це дiти та невротики. А деякi заборони порушують навiть здоровi, дорослi, культурнi люди. Вони жахаються, наприклад, канiбалiзму, але задовольняють свої ницi бажання – жадобу, потяг до рiзного роду збочень, тощо. Стосовно позбавлень, що стосуються лише певних людей, то тут, звичайно протиборство сильнiше, оскiльки люди всiма силами намагаються позбутися цих додаткових позбавлень. І якщо культура недостатньо сильна для того, щоб стримувати цi бажання, то вона приречена на знищення зсередини через постiйнi заворушення. Саме на придушення цих заворушень направленi психологiчнi засоби культури. Перше, що допомагає втриматись культурi – це її iдеали. Люди, захопленi ними захищають свою культуру як вiд внутрiшнього, а ще бiльше зовнiшнього знищення. Інше – це мистецтво, що певним чином задовольняє пристрастi та бажання людей, компенсує їх. Проте, на думку доктора Фрейда, найголовнiша психологiчна зброя культури – це її релiгiйнi уявлення, її iлюзiя. Для того, щоб зрозумiти, яке величезне значення мають релiгiйнi приписи, слiд подивитися, що б сталося, якби не iснувало культури. Людина б могла робити, що їй заманеться, але тодi б життя стало неможливим для всiх. Культура протистоїть природi, тим самим не даючи людинi знищити себе, пiддавшись своїм природним пристрастям. Релiгiя ж не дає людинi знищити культуру. Задача релiгiї полягає в тому, щоб втiшити задiтий егоїзм людини, представити свiт i життя не такими жахливими, як вони здаються та дає вiдповiдi на довiчнi питання, якi ставить перед собою людина. Спочатку людина дала природi душу, оскiльки боротися з неживими предметами та явищами було неможливо. Якщо ж природа подiбна до людини, то й впливати на неї можна тими ж методами, що й на людину. Так виникає анiмiзм. З часом явища природи втрачають свої людськi якостi, оскiльки з'являються першi спостереження щодо закономiрностей природи. Але людина вiд цього не стає сильнiшою, i залишаються боги. З часом функцiї богiв дещо змiнюються. Люди помiчають, що природа живе своїм життям, а боги, залишаючись господарями в цьому свiтi, рiдко втручаються в життя людей. І чим далi вiддаляється природа вiд богiв, тим бiльшого значення набуває третiй аспект функцiй богiв – слiдкувати за тим, як люди повинуються приписам культури. Таким чином, Фрейд вважає, що релiгiя робить людське життя легшим, захищаючи людину як вiд небезпек природи, так i вiд небезпек людського суспiльства. Загальний сенс всього – у вдосконаленнi людської душi, у тому, що нами керує провидiння, що захистить нас вiд безжальних сил природи. Навiть смерть перестає бути чимось страшним, вона – лише перехiд душi у якусь iншу реальнiсть. Проте Фрейд рiзко критикує релiгiю за те, що вона не приводить жодних доказiв, якi можна перевiрити рацiонально, iснування того, на вiрi в що базується релiгiя. Нi «вiрую, оскiльки абсурдно» апологетiв церкви, нi «як якщо б» фiлософiв на думку Фрейда не доводить справедливостi догм церкви, оскiльки бiльшiсть людей нiколи не вiдчувала того, що вiдчували люди, якi використовували цi аргументи для доведення свого вiровчення. На його думку, релiгiя має таке значення через те, що мiстить у собi найсокровеннiшi бажання людства, i сила її саме в цих бажаннях. Називаючи релiгiю iлюзiєю, Фрейд наполягає на розрiзненнi iлюзiї та омани. На його думку, характерною рисою iлюзiї є її походження iз людського бажання. Всi релiгiйнi вчення вiн вважає iлюзiями, деякi з яких є такою маячнею, що їх можна порiвняти з психiатричними мареннями, а iншi рiвною мiрою не пiддаються нi доведенню, нi запереченню. Проте, визнаючи незаперечнiсть релiгiйних вчень, Фрейд наполягає, що це не дає нiкому права вiрити в них. Вiн вважає, що бiльшiсть людей вiрить не щиро, скорiше за iнерцiєю, як це робили їх предки. Вiн вказує на те, що люди нi в чому бiльше не дозволяють собi такої безвiдповiдальностi як в питаннях релiгiйної вiри. На мою думку, в реалiях нашої країни така думка є частково правомiрною. Звичайно, збереглася частина людей, яка щиро вiрить, вiдчувши релiгiйний екстаз чи дiйшовши висновку про неможливiсть неiснування бога фiлософським шляхом. Проте для багатьох вiра стала чимось чисто ритуальним. Хтось вирiшив покаятись у скоєних злочинах i очиститись, таким чином вiд осуду суспiльства. Проте багато людей все ж таки сприйняли науковий атеїзм, який закладався звiдусiль. Я не хочу сказати, що у нашому суспiльствi багато людей, що нi в що не вiрять. Кожен вiрить у щось, проте, на мою думку, релiгiя унiверсалiзує вiру кожного, обезличує його. Фрейд сподiвався, що настане час, коли iлюзiя релiгiйних вiрувань впаде, коли люди перестануть вiрити у те, що не доедено науковим шляхом. На мою думку, було б краще, якби настав такий момент, коли кожен мiг вiрити у щось своє, не вiдносячи себе до якоїсь общини. Це теж певним чином зруйнує релiгiю, але вiра, а значить i певнi моральнi приписи, що допоможуть людинi залишитись людинi людиною, залишиться i укрiпиться,оскiльки вона знов стане справдi щирою, а не показною. ВИСНОВКИ Зигмунд Фрейд – видатний психолог i психiатр, а, отже i релiгiю вiн був схильний вважати витвором людської психiки. У своїх працях «Тотем i табу» та «Майбутнє однiєї iлюзiї» вiн спробував пояснити виникнення та розвиток релiгiйних вiрувань методами психоаналiзу. Вiн вказав на деяку подiбнiсть релiгiйних вiрувань та неврозiв, хоча i не ототожнював їх, як вважають деякi дослiдники. Якщо у першiй працi Фрейд не оцiнював значення релiгiї в життi людини, то у другiй поставився до неї рiзко негативно, вважаючи її шкiдливою, такою, що заводить людину на манiвцi. Загалом, вчення Фрейда має до сьогоднiшнього дня великий вплив у рiзних галузях науки, зокрема у психологiї, фiлософiї та релiгiєзнавствi. Вчення Фрейда є основою психоаналiтичної концепцiї релiгiї. що i зумовлює її довге життя, не зважаючи на повну вiдсутнiсть доказiв iснування надприродного. Концепцiя Фрейда є спiрною у багатьох питаннях, оскiльки базується, на мою думку, часто також на напiвнаукових припущеннях, що їх теж не можна нi довести, нi спростувати. Проте, вона має право на життя як спроба пояснити феномен релiгiї ще й цього боку. 2. Зигмунд Фрейд. Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии. http://www.fictionbook.ru/en/author/freyidzigmund/totemitabupsihologiyapervobiytnoyik/ 3. Зигмунд Фрейд. Будущее одной иллюзии. http://www.gumer.info/bibliotekBuks/Psihol/Freid/_Future.php "Релiгiєзнавство-1"зiбрав та впорядкував – кандидат фiлософських наук, доцент С.І. Головащенко. К.: Нацiональний унiверситет «Києво-Могилянська Академiя», 2003. 5. Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М. В. Релiгiєзнавство: Пiдручник. Вид. 2-ге, доп. – К.:Академвидав, 2008. – 464с. (Альма-матер).