Етика християнства

Етика християнства План роботи: Вступ. 1. Етика як фiлософська наука про мораль. 2. Християнська мораль. 3. “А я говорю вам…”. Висновок. Список використаної лiтератури. Вступ. Мораль – одна iз форм духовного життя, один iз найдавнiших унiверсальних способiв соцiальної регуляцiї. Вона має загальнолюдський сенс i конкретно-iсторичний змiст. Моральний вибiр дає нам уявлення про мiру людяностi суспiльства i особистостi. Мистецтво та релiгiя, фiлософiя та право завжди зверталися до проблем добра i зла, справедливостi й гуманностi, сенсу життя та щастя людини й узагальнили досвiд духовних пошукiв людства. Етика як фiлософська наука про мораль осмислює, узагальнює, систематизує iсторичний розвиток моралi, iсторiю становлення й розвитку етичних теорiй, концепцiй, якi обґрунтували природу, сутнiсть, специфiку, функцiї моралi, закономiрностi її розвитку та функцiонування, взаємозв’язок з iншими формами матерiального та духовного життя людей. Етика як моральна фiлософiя – це теоретичне знання, що вiдбиває моральну свiдомiсть у всiй її складностi та суперечливостi й конкретно-iсторичну моральнiсть практику в її розмаїттi та колiзiях. Саме тому етика християнства є актуальним напрямком У спецiальнiй лiтературi розгляд проблем християнської етики в роботах таких дослiдникiв як Валеев Д. Ж., Гусейнов А. А., Лозовий В. О., Мень А. та iнших. складається у докладному вивченнi етики християнствi на прикладi нагорної проповiдi.. Визначена мета дослiдження обумовила 1) визначити поняття етики як фiлософської науки про мораль; 2) розкрити поняття християнської моралi; 3) дати визначення поняття “совiсть”. Предмет курсової роботи складає етика християнства. Методологiчною основою Структура роботи визначена метою i задачами дослiдження i мiстить у собi вступ, чотири роздiли, висновки i список використаної лiтератури. 1. Етимологiя термiна “етика”, тобто його походження i спорiдненi зв’язки з iншими словами тiєї самої чи iнших мов, сягає глибокої давнини. Слово “етика” виникло з давньогрецького “ethos”, яке у рiзнi часи мало рiзнi значення. Спочатку воно означало мiсцезнаходження, спiльне житло, потiм – звичай, темперамент, характер, стиль мислення, а також усталену природу якогось явища. Пiзнiше видатний мислитель античностi Аристотеля (384 – 322 рр. до н. е.) узявши за основу значення етосу як характеру, темпераменту, утворив прикметник “ethicos” – “етичний” для позначення особливої групи людських чеснот – мудростi, мужностi, помiрностi, справедливостi тощо – вiдрiзняючи їх вiд доброчинностей розуму. Науку про етичнi чесноти (особистiснi якостi), достоїнства характеру людини Аристотель назвав “ethice” (етика). Так у IV ст. до н. е. етична наука дiстала свою назву яку носить i сьогоднi. Отже, iсторiя термiнiв дозволяє зробити висновок, що етика – це наука про мораль (моральнiсть). Що ж являє собою мораль як соцiальне явище i яку предметну сферу моралi вивчає етика? Вiдомо, що жодна людська спiльнота не могла iснувати i розвиватися без узгодження рiзноманiтних суперечливих (часто протилежних) iнтересiв людей, дотримання певних взаємних обов’язкiв, правил поведiнки, якi поступово стали звичними, загальноприйнятими, перетворювалися на звичаї, традицiї, стiйкi норми моральної поведiнки. Отже, суспiльство у процесi iсторичного розвитку виробило особливий соцiальний iнструмент для регулювання i спрямування поведiнки кожної людини, щоб вона не тiльки не руйнувала, а навiть змiцнювала суспiльний органiзм. Цим iнструментом (соцiальним iнструментом) суспiльної самоорганiзацiї i є мораль. вбий” тощо i “справедливо”, “порядно”, “доброзичливо” тощо). людьми. Моральнi норми та оцiночнi уявлення виражають iнтереси тих чи iнших соцiальних груп, суспiльства в цiлому i стають основою поведiнки людей. Це знаменник розмаїття iндивiдуальних дiй, один iз способiв зведення iндивiдуального до соцiального. Вони визначають тип поведiнки, необхiдний конкретно-iсторичному суспiльству або його бiльшостi. Отже, моральнi якостi (особистiснi властивостi), з одного боку, i моральнi норми та оцiночнi уявлення, з iншого, реалiзуються у стосунках мiж iндивiдами й виражають суспiльнi зв’язки мiж ними. У першому випадку цей зв’язок виступає у суб’єктивно-особистiсний формi, а у другому – як об’єктивований, надiндивiдуальний зв’язок. Це дозволяє говорити про мораль як соцiальнi стосунки. Моральне життя людини розпадається на два рiвнi, двi сфери – сущого i належного. Сфера сущого виражається у реально iснуючих норовах, дiйсних цiннiсних значеннях реальних форм суспiльних зв’язкiв мiж людьми. Сфера належного мiстить нормативнi настанови моральної свiдомостi. Отож мораль не зводиться лише до моральної свiдомостi. Вона є також цiннiсним змiстом, який полягає в iснуючих суспiльних вiдносинах, у практичнiй взаємодiї людей. Узагальнюючи поведiнку людей (практику), мораль виробляє певнi вимоги, велiння (iмперативи) “як має бути”, якi пiдтримуються громадською думкою та (або) власною совiстю людини (переконаннями). Тому мораль, перш за все, виступає як система вимог, норм i правил поведiнки людини, що iсторично склалися i дотримання яких має добровiльний характер. оцiнювати вчинки людини, дiї соцiальних суб’єктiв з позицiй добра i зла, справедливостi пiдкреслюють її оцiнювальний характер. Мораль виступає як особлива форма ставлення людини до дiйсностi, до конкретних людей, соцiальних груп, до представникiв свiту природи i цiнностей культури. 2. Християнська мораль. Християнство, як свiтова релiгiя, виникло двадцять столiть назад на територiї сучасної держави Ізраїль. Засновником цiєї релiгiї був iудей по нацiональностi Ісус Христос. Народився вiн вiд дiви Марiї, що завагiтнiла, як говорить легенда, у результатi непорочного зачаття вiд святого духу. Батько його Йосип – представник давньоєврейського роду Давида. Як описують життєпис Ісуса, названий Євангелiями, Христос, хоча i породжений людиною, є i людиною, i богом одночасно. Вiн прийшов на землю як Месiя – рятiвник людства вiд грiхiв, що нагромадилися. У тридцятирiчному вiцi Ісус Христос почав свої проповiдi i продовжував їх всього три роки. У тридцятитрьохрiчному вiцi Ісус був обвинувачений у богохульствi i страчений шляхом розп'яття на хрестi. Страта була зроблена римлянами, пiд владою яких у той час була Іудея. Хоча «богохульство» будувалося на основi полемiки з положеннями Старого завiту, проте римляни в цьому фактi побачили щось бiльше, а саме – критику одного з пiдвалин державної iдеологiї Римської держави, що вмiло пристосувала релiгiйнi догми, у тому числi в окремi положення iудаїзму, завойованих окраїн пiд свою владу. Своєрiднiсть етики християнства полягає в тому, що її творцем був великомученик А. А. Гусейнов, особливiсть етики Ісуса визначається його вiдношенням до древнього закону, зв'язаному з iм'ям Мойсея. 1 Моральнi заповiдi християнства данi у вiдомому протиставленнi моральностi Старого завiту. Тому можна затверджувати, що етика християнства виросла через протирiччя на основi заперечення i деякого подолання старозавiтних постулатiв. У главi 5 «Вiд Матфея» Нового завiту, у п. 21. читаємо: «Ви чули, що сказано древнiм: «не убивай, хто ж уб'є, пiдлягає суду». Далi розвиваючи це положення древнього закону, у п. 22 «Нагорної проповiдi» Ісусу Христос сказав: «А я говорю вам, що всякий, хто гнiвиться на брата свого дарма, пiдлягає суду; хто ж скаже братi своєму «рака» (порожня людина), пiдлягає синедрiону (Верховному судилищу); а хто скаже «божевiльний», пiдлягає геєнi вогненної». Людини, по думцi Ісуса, не тiльки не можна убивати, але й ображати. Тому в наступних пунктах проповiдi Ісус призиває миритися i з братом, i iз суперником, тобто людиною, що конфлiктує з тобою. Змiст приведеної заборони полягає в тому, що норма «не убивай» вiдноситься до ближнього i, насамперед, до родичiв. Тодi виходить, заборона «не убивай» не вiдноситься до чужих людей, особливо до людей iнших вiросповiдань, тобто вiн не має загальнолюдського змiсту. Бiльш послiдовним i унiкальної в порiвняннi з забороною «не убивай», яка так i не має в християнствi переконливого трактування, виступає заборона «не протився злому. Але хто вдарить тебе в праву щоку твою, зверни до нього й iншу…»2 ... Ця заборона (одночасно i заклик) має загальнолюдське значення, вона став важливим показником миролюбства i гуманiзму. Привабливiсть цього висловлення полягає в тому, що насильство не можна перемогти за допомогою насильства, злу не можна протиставити зло. Зло можна чи перемогти за допомогою меншого зла, чи за допомогою добра. Також обстоїть справа i з насильством. Насильство можна перемогти або за допомогою меншого насильства, або ж за допомогою добра. Така, наприклад, правова i моральна природа iснування в сучасному мiжнародному правi поняття «гуманiтарна агресiя». Високий моральний змiст закладений також у проповiдi Христа про любов до ближнього i про вiдношення до ворогiв: «Ви чули, що сказано «люби ближнього твого i ненавидь ворога твого». А я говорю вам: любите ворогiв ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, благотворiть тих , хто ненавидить вас i молитеся за ображаючих вас i тих, хто гоне вас». 3 Як видно з процитованого, Новий завiт вiдкидає положення Старого завiту про те, що потрiбно ненавидiти ворогiв. Замiсть цього пропонує любити ворогiв. Цей заклик, що шокував сучасникiв Ісуса, залишається не зовсiм зрозумiлим i сьогоднi. Але вiн став загальнолюдським iдеалом, хоча завжди можуть знайтися аргументи, що виправдують вiдхiд вiд цього поведiнкового принципу з посиланням на визначену конкретну життєву ситуацiю. Ісуса до простих людей, просто до людини. Тiльки через цi моральнi якостi стають реалiзованими вищенаведенi формули: «не протився злому» i «любите ворогiв ваших». Зупинюся коротенько на цих моральних якостях. «І вiн отверзши вуста Свої, учив їх, говорячи: Блаженнi злиденнi духом, тому що їхнє царство Небесне». Тут мається на увазi не духовна убогiсть, а швидше за все пригнiченiсть людини нестатком, його депресiйний стан, утрата вiри в життя. Христос, зрозумiло, пiдтримує таких людей, вiн на їхнiй сторонi. можуть бути люди скромнi i самокритичнi. Христос вiрить, що таким людям у перспективi належить майбутнє. «Блаженнi прагнучi i прагнучi правди, тому що вони наситяться». Христос i тут оптимiст; вiн вiрить, що колись люди навчаться говорити правду i не боятися її. «Блаженнi чистi серцем, тому що вони бога побачать». Мова йде про чесних i порядних людей. «Блаженнi вигнанi за правду, тому що їх є царство Небесне». 4 Вигнанi за правду – це шукачi справедливостi, якi активно борються за неї. здатнi досягти вершини моральної досконалостi. Це була одна з основних причин того, що християнська релiгiя стала фундаментом греко-римської цивiлiзацiї. Мораль i етика християнської культури видiляються своєю конструктивнiстю, через вiдношення до бiдних, принижених i гнаних, котрих бiльшiсть у будь-якiм суспiльствi. Імовiрно, з цiєї причини християнство стало однiєї зi свiтових релiгiй, що одержала поширення на всiх континентах. 3. «А я говорю вам…». Ісус добре знав священнi книги i перекази iудаїзму. Його мова густо насичена витримками з них. Ісус не тiльки виростає з традицiї iудаїзму, але i приймає його основну нормативну програму. Драматургiя конфлiкту Ісуса з фарисеями полягала в тому, що фарисеї хотiли викрити його у вiдступi вiд закону i нiяк не могли це зробити. На всi їхнi хитромудрi питання вiн знаходив такi вiдповiдi, що дозволяли йому викласти свiй погляд, не вступаючи у формальне протирiччя з нормами iудаїзму. Ісус дивував не тим, що вiн говорив, а тим як вiн говорив. Вiн говорив про речi начебто б старих, вiдомих, але додавав усьому новий змiст. Основний докiр Ісуса книгарями i фарисеям полягає в тому, що вони тримаються за букву закону, але убивають його дух, що вони засвоїли зовнiшню сторону закону, не розумiючи його внутрiшнього змiсту, i тому їхня праведнiсть є лицемiрної. Не в тiм хибнiсть фарисейства, що воно тримається за закон, а в тiм, що воно його вихолощує, використовує як прикриття порочного способу життя. У цьому змiстi багатозначнi слова Ісуса про книгарiв i фарисеїв, що сидять на «Моисеївiй сiдницi»: «Горе вам, книгарi i фарисеї, лицемiри, що даєте десятину з м'яти, анiсу i кмину, i залишили найважливiше в законi: суд, милiсть i вiру; це належало робити, i того не залишати». Жорстока правда цих слiв пiдтвердилася безневинної смертю самого Ісуса. Ісус багаторазово, у рiзних ситуацiях говорить про своє вiдношення до закону. Висновок Релiгiя та мораль – це дуже давнi й надзвичайно усталенi форми людської духовностi. Вони iснують протягом усiєї iсторiї цивiлiзацiї. Вiд стародавнiх мiфiв до сучасних наукових теорiй веде своє iснування традицiя, що доводить космiчне походження людини, цивiлiзацiї, культури, моралi. Релiгiйна свiдомiсть з давнiх давен давала можливiсть людинi вiдчувати космiчнi витоки її земного буття. Людина одвiчно почувалася дитиною не лише Землi, але й Космосу. Центральною персоною в таких свiтових релiгiях, як християнство, iудаїзм, iслам, є Бог. Його iм’ям зветься найвища сила, з точки зору вiруючих, що володiє свiтом i спостерiгає за всесвiтнiм, соцiальним i моральним порядком. Бог для них – всесильний i благий володар. Вiн стримує свiт i соцiум вiд тотального руйнування та загибелi за посередництвом таємних i очевидних, зовнiшнiх i внутрiшнiх впливiв. Нормативна структура релiгiйної свiдомостi визначається характером i змiстом норм, з яких вона складається. Цi норми мають такi ознаки: - виходять з вищого, абсолютного релiгiйного авторитету, яким є Бог; - мають характер абсолютних, безапеляцiйних вимог та заборон; - поширюються тiльки на тих, хто сповiдує цю вiру; - мають передумовою “страх Божий” у вiруючого, якщо вiн не виконує її, а також “суд Божий” як кару за їх порушення. На рiзних етапах iсторичного розвитку свiтової цивiлiзацiї релiгiйнi норми мали велике значення для духовного, морального розвитку людського роду. І досi їх роль у цьому процесi є дуже значною Список використаної лiтератури. 1. Валеев Д. Ж. Этика: Учебное пособие для высших учебных заведений / Изд-е Башккирск. ун-та. – Уфа, 2000. – 176 с. 2. Валеев Д. Ж. Происхождение морали. Саратов: изд. Саратовского ун-та, 1981. – 168 с. 3. Гусейнов А. А., Апресян Р. Г. Этика: Учебник. – М.: Гардарика, 1998 – 472 с. 4. Евангелие от Матфея, 5-7. 5. Мень А. Сын человеческий. М., 1989. 2 Библия. Новый завет. От Матфея, гл. 5, п. 39. ММ., 1968. 4 Библия. Новый завет. Евангелие от Матфея, 5:3, 4, 5, 6, 8.