Естетичнi категорiї Православ’я
План
Вступ
2. Свята Трiйця
4. Слава Божа
6. Благодать
7. Любов
вiдчування, пiзнання, у Новому Завiтi - розумiння, проникливiсть; - почуття, у Новому Завiтi - здатнiсть розрiзнення, розпiзнавання, змiст, розум.
Варто звернути увагу, що передбачається не тiльки й не стiльки пряме й безпосереднє сприйняття чого-небудь органами почуттiв, але ще й розумiння змiсту, з'ясування контексту, розрiзнення, порiвняння iз чимсь iншим, деяким зразком, еталоном, iдеалом. Це не просте сприйняття, але ще й оцiнне судження, iнтелектуальна дiя, духовне зусилля. У мовi Нового Завiту акцент робиться саме на другому аспектi.
й богослов'ям). Якщо естетика має справу з категорiями краси й прекрасного, то вона повинна виходити на рiвень фiлософського осмислення в самому широкому контекстi з облiком усього духовного й релiгiйного досвiду. Можна говорити про онтологiї прекрасного, про метафiзику краси й богослов'я мистецтва. Естетика знаходить онтологiчний вимiр.
З iншого боку, можна говорити про особливу роль мистецтва й естетичного початку в православ'ї. Мова йде не тiльки про особливу красу православних iкон i храмiв, але й про постiйну увагу до проблематики естетики, фiлософському й богословському осмисленнi краси. Естетичнi проблеми iз часiв Вiзантiї виступали як проблеми гносеологiчнi, а гносеологiя розумiлося насамперед як пiзнання першопричини. У свою чергу пiзнання як акт гносеологiчний, перебуваючи в сферi реального досвiду, є й актом онтологiчним. Краса з'являється як онтологiчна категорiя, тiсно пов'язана з iншими богословськими поняттями й поданнями, такими як буття, благо, iстина, ейдос, логос, божественнi енергiї, свiтло й т. д.
Бiльше того, категорiя краси й символiка свiтла виявляється необхiдної для розумiння й осмислення найглибших таємниць божественної сутностi й божественного утвору. Можлива естетика перетворення, естетика святостi. При такому пiдходi естетичне, онтологiчний, антропологiчний i богословський змiст категорiй збiгаються. Виникають особливi естетико-онтологiчнi, онтоестетичнi категорiї: святiсть, свiтло, Слава Божа, божественна благодать, чудо й любов. Джерело й пiдстава краси перебуває у Бога, у божественному буттi, у богоявленнi й у божественних проявах.
Розглянемо як єднiсть онтологiчних, антропологiчних й естетичних почав проявляється в поняттi святостi. Слова «святий», «святiсть» є практично у всiх мовах. Грецьке «святий» - вiддiлений для Бога, присвячений Боговi, священний; святий, праведний, безгрiшний, непорочний, чистий, благочестивий, шанований як божество; άγιωςύνη - святiсть, присвята 2. Інше слово ίερός означає - святий, споконвiку по природi священним, присвяченим богам, що належить богам, святиня, жертва, жертвопринесення.
У латинськiй мовi слово «сакральне» походить вiд iндоєвропейського кореня sak, що виражає найбiльш iнтенсивну присутнiсть надприродної сили у своїй повнiй формi. Латинське sanctus - святий, священний, освячений, особливий, пiднесений, глибоко шанований, непорушний, непорушний, недоторканний, секретний, урочистий, святковий, бездоганний, непорочний, чистий, доброчесний, благочестивий. 3. Мається на увазi щось вiдiбране або пiдготовлене для богiв i стало священним у силу якої-небудь ритуальної дiї, надiлене святiстю, що прилучилася до святостi й саме ставши святинею внаслiдок цього.
приналежним богам, священне по самiй своїй природi й сутi, заборонне для людини, недоторканно. Можна припустити, що в певному змiстi якiсть святостi, що може бути втрачено, протиставляється якостi святостi як невiд'ємному, даному по природi.
В iнших iндоєвропейських мовах (авестийском i готському) священне також розумiється у двох змiстах: по-перше, як щось здорове, тобто тiлесно й духовно неушкоджене, цiле, що виникло на основi внутрiшнього розвитку органiзму, що росте, прибуває у своїй силi й, нарештi, досягає стану святостi саме по собi. По-друге, священне як щось таке, що людина виявляє, виявляє в протиставленнi чомусь iншому, як щось вiдособлене, вiддiлене вiд миру людини. 5. Протиставлення з одного боку, що володiють цiєю якiстю по самiй своїй природi, по сутностi, отже - вiд богiв, i, з iншого боку, надiлене цiєю якiстю в силу дiї людини, по ритуалу, як наслiдок вiддiлення священного вiд профаного.
У українськiй мовi поняття «святий» (церковносл. святий) - ставиться до щирого Бога або до людини, вiдзначенiй Божою благодаттю. «Святий - обраний; вiддiлений на священне вживання, освячений; присвячений; все зроблений, праведний (про Бога); догiдник Божий. Це слово в наших предкiв означало сильний, мiцний; потiм свiтлий, сяючий, незаплямований, чистий, поважний».
звичайного, конфронтуючi повсякденному й повсякденному. Святе - це щось особливому, очищеному й освяченому, пiднесеному, приготовленому Боговi, призначене й присвячене Йому, прийняте Богом, а, отже, причетне божественному буттю, що одержало божественнi властивостi i якостi, що стала небезпечним i недоторканним.
Хтось або щось є святим не саме по собi, а стає таким тiльки завдяки причетностi до божественного буття, будучи принесеним у жертву й освяченим понад. Можна видiлити особливу здатнiсть святого, священного - передавати частина своїх властивостей тому, що приходить iз ним у зiткнення. Святiсть дається, дарується, рiч або людина надiляється святiстю. Дарувати, передати святiсть, надiлити нею може тiльки те, вiрнiше - Той, хто сам є джерелом святостi, її носiєм i власником повною мiрою й зробленою формою.
Святiсть у повному змiстi цього слова може бути тiльки там, де є абсолютне буття, безумовне й безвiдносне iснування, вiчнiсть i нескiнченнiсть, цiлiснiсть i повнота, творча сила й могутнiсть, досконалiсть i краса, iстина й благо. Свято тiльки те, що є Першопричиною, тобто причиною самого себе, Першоосновою, тобто умовою й гарантом iснування всього iншого миру, його змiстом i метою. Святе має особливий онтологiчний статус, виняткове мiсце й значення в буттi, вищий змiст й абсолютну цiннiсть й є граничною метою. Святiсть по своїй сутi самокоштовна й самодостатня, вiчна й незмiнна.
Тому поняття святостi ставиться винятково до Бога й у своїй сутностi визначається Ним. Святiсть - це невiд'ємна особливiсть, внутрiшня властивiсть, вiдмiтна якiсть Бога. Святiсть - це те, що вiдрiзняє Бога вiд усього iншого, вiд Його утвору. Тiльки Бог святий у повному змiстi цього слова. По-перше, ця перша й головна Його вiдмiннiсть вiд створеного миру. По-друге, Бог святий Сам по Собi, безумовно, безвiдносно, невiд'ємно, абсолютно, тобто по Своїй природi, по сутностi. Бог є єдине джерело святостi, умова й причина святостi, пiдстава й гарантiя святостi, виконання й повнота святостi.
божественної сутностi. Таємничiсть i потаємнiсть внутрiшнього божественного життя обертаються можливiстю прилучення до божественних таємниць через церковнi таїнства, сховане й таємне вiдкривається в утворi й одкровеннi, неможливо i незбутнє здiйснюється у феноменi чуда. Але в буквальному значеннi краса проявляється там i тодi, коли Бог Сам вiдкриває, виявляє Себе, показує або повiдомляє Свої священнi таємницi людям, насамперед святим. Через Одкровення й богоявлення ми знаємо про те, що Бог є Свята Трiйця.
2. Свята Трiйця
Святiсть - це споконвiчна властивiсть внутрiшнього життя Святої Трiйцi. Всi члени Трiйцi є Особами, особистостями, суб'єктами. Їм властивi особистiсне самостiйна, невичерпна повнота й внутрiшнє багатство. Вони зверненi друг до друга. Ця зверненiсть, спiлкування трьох iпостасей, повнота взаємного прийняття й вiдкритостi. Кожне з осiб Трiйцi спрямоване до iнших, здiйснює себе в них. Вони абсолютно прозорi й проникний друг для друга. Особи Трiйцi з'єднуються мiж собою. Але з'єднуються, не зливаючись, один з одним перебуваючи й проникаючи друг у друга без усякого змiшання й злиття (Іоанн Дамаскин).
не злиття, а зроблене взаємопроникнення, що сполучає зi зробленим збереженням власної iдентичностi. Повне самозречення стає способом зберегти й затвердити себе в буттi за допомогою любовi. Таким чином, таємниця внутрiшнього життя божественної Трiйцi виражається в логiку троїчностi, в естетицi Святiй Трiйцi, проявляється як внутрiшня духовна краса й iнтелектуальна досконалiсть. Краса святостi - це краса божественної Особистостi, краса любовi й самопожертви.
й теофанiї, божественнi енергiї й дiї. Святiсть Бога проявляється у свiтi як божественна влада, могутнiсть i велич, недосяжне для людини, i тому грiзне й жахаюче. Святiсть Бога з'являється як iстина й правда, праведнiсть i справедливiсть, суд i милiсть. Святiсть Бога є в мир як свiтло й краса, святе не може не бути гарним i прекрасним. Святiсть Бога виявляється у свiтi як благо, благодать, тобто благодатна, благословляюча сила, що дає життя. Святiсть Бога вiдкривається людям як добро й любов. У святому немає нiякої тьми, зла й грiха.
3. Божественна краса
Святiсть Бога виражається в божественнiй красi. Божественна краса - джерело всього гарного, прекрасного у свiтi й людинi. Бог повiдомляє, дарує всьому свою власну красу. Споконвiчно божественний утвiр - благе й гарне. «І побачив Бог, що це добре». Божественна краса - це творча причина, змiст i цiль усього гарного, зразок, iдеал i межа всього прекрасного. Знаходження святостi, благодатi Духа Святого, перетворення - це шлях сходження людини до божественної краси.
Божественна краса показує Царство Боже й призиває до нього все суще. Божественна краса тягне, притягає до себе. Вона викликає почуття духовної радостi й задоволення, насолоди й блаженства. І всi, хто не може залишитися байдужим, спрямовуються до божественної краси, при цьому освячуючись i перетворюючи. З людиною вiдбуваються реальнi онтологiчнi змiни, мiняється його внутрiшнiй стан i положення в буттi, його онтологiчний статус. Для цього повиннi бути причини, що перевершують його буття, укорiненi в буттi абсолютному й зробленому, тобто у понадбитiї.
Краса - це не тiльки естетична, але й онтологiчна категорiя, тому що вона пов'язана з божественною красою, з Богом як джерелом i пiдставою будь-якої краси. У красi природи або людини, особливо в моральнiй i духовнiй красi, проявляється, є присутнiм, виявляється, як би просвiчує краса божественна. Гармонiя, досконалiсть i краса божественного утвору вкорiненi в божественнiй природi, їхнi пiдстави схованi в таємницi божественної сутностi.
4. Слава Божа
Досить показове подання про славу Божою як проявi божественної сутностi, як одночасному явищi надприродної влади й видимої краси. Поняття «слава Божа» явно має й онтологiчний й естетичний змiст. Слава Божа з'єднує внутрiшнє, потаєне, сховане, таємне iз зовнiшнiм, виявленим, вiдкритим, видимим. Вiчне, непiзнаване й таємниче - зi справдженим, пiзнаним й очевидним. Слава Божа - це внутрiшня якiсть Бога, пов'язане iз силою й могутнiстю, владою й величчю. Бог - є Господь, Творець i Вседержитель. «Тому що Твоє є Царство й сила й слава у вiка» (Мф. 6, 13).
невидиме, що стала видимим, реальнiсть, що перевершує будь-якi мрiї, неможливе для людини, яке стало можливим для Бога. Слава Божа - це видиме й вiдчутне втiлення, перетворення змiсту й краси, прийдешня абсолютна реалiзацiя в людинi й людствi образа й подоби Божа. «... велике мiсто, святий Єрусалим, що сходив з неба вiд Бога. Вiн має славу Божу» (Откр. 21, 10-11).
свiт, перетворення буття й саморозкриття сверхбитiя, пресходження обмеженостi й вiдносностi людського iснування, досягнення повноти й досконалостi. Колись чудо стане явним, видимим, очевидним. «І небеса прославлять дивовижнi справи Твої, Господи» (Пс. 88, 6).
що мають онтологiчний вимiр. Але чудо - це ще й естетичний феномен, тому що воно неодмiнно пов'язане iз красою. Чудесним ми називаємо щось гарне зовнi, прекрасне, а ще щось гарне внутрiшньо, щось дивне, дивне, що радує нас як своїм видом, так й особливим змiстом, що має особливу цiннiсть.
Однак чудо - це не тiльки те, що чекає нас у майбутньому, чудеса вже траплялися в iсторiї людства й данi нам зараз. Чудо - це не тiльки предмет вiри й сподiвань, але це ще й щось самоочевидне для кожної людини, безперечне й безсумнiвне в ньому самому. Для чуйного серця й тонкого розуму чудом є сама людина, його душу. «Славлю Тебе, тому що я дивно влаштований. Чудовi справи Твої, i душу моя цiлком усвiдомить це» (Пс. 138, 14).
Людина не тiльки спостерiгач, очевидець i свiдок божественних чудес. До того ж людина сам по собi - чудо. Людина - це чудо, що усвiдомлює саме себе, тварина, що осягає в собi Творця. Чудом є сама можливiсть бачити й мислити це. «І ми бачили славу Його» (Ин. 1, 14-15). Може бути, у цьому i є призначення людини - бачити й прославляти чудеса Божi, красу утвору й «сяйво слави» (Евр. 1, 3). Тому й людина може й повинен бути причетний до святостi Бога.
У вищому змiстi святим є тiльки Бог, що не має нiчого загального з нечистотою, грiхом i злом. Однак можна говорити й про iнший аспект святостi, про святiсть чоловiка. Чоловiка недосконалого, створеного, несучого на собi наслiдку грiхопадiння й який грiшить зараз. Але, будучи особистiстю й маючи волю волi, людина може вибирати мiж добром i злом, грiхом i покаянням, злочином i виправленням. І хоча людина не може стати святим по своїй волi й тiльки за рахунок власних зусиль, все-таки неможливе по природi стає для нього можливим по благодатi. Якщо людина присвячує себе Боговi, бажає прийняти Його й прагне служити Йому. Не будучи святим по своїй сутностi, людина може стати святим за iншими пiдставами - по особистому виборi й своїх дiях. «... за прикладом того, хто кликав вас Святаго, i самi будьте святi у всiх учинках» (1 Пет. 1, 15).
Тому що свято все, що виходить вiд Бога або служить Йому. Люди, предмети й мiсця, вiддiленi для Бога, i в якi (або на яких) перебуває Бог, називаються святими. У всiм цьому проявляється святiсть Божа. Святiсть затверджується через Бога - Святого й Що Освячує. Людина, справа й час стають святi, коли Бог робить їх своїми, тим самим освячуючи. Не людина творить святiсть, вона виходить вiд Бога; оскiльки Вiн святий, те й нам варто бути святими. Свята людина - вiддiлений, що вiдсторонилася вiд зла, що цурається грiха, чистий, обраний Божий. Святими ми називаємо тих, хто став причасником божественної благодатi й освячення. «Будьте святi, тому що Я святий» (1 Пет. 1, 16).
І це дарунок Божий через заступництво Добродiї й Рятiвника нашого Ісуса Христа. «Святими ж називає тут не зроблених тiльки в чеснотi, але й всiх тих, якi прагнуть до тiєї досконалостi, хоча ще й не досягли його. І цим нiщо не перешкоджає освячуватися через Причастя Святих Таємниць i щодо цього бути святими, подiбно тому як i вся Церква... вони називаються святими заради Святого, з Яким вони мають спiлкування i Який Тiла й Кровi причащаються» 7. Святiсть - властивiсть Божа, що проявляється вiдносно людини.
6. Благодать
Святiсть - це дiя Бога, прояв Його властивостей, явище Його енергiй, того, що називається благодать. Благодать - це такi особливi якостi, здатностi й сили, якi людина не має сам по собi, але Бог йому дає, i людина може прийняти й засвоїти. «І вiд повноти Його всi ми прийняли й благодать» (Ін. 1, 16). Це те, що людинi не належить, але можливо для нього, стає доступним при деяких умовах й обставинах, вiдкривається йому й сходить на нього.
Благодать - це щось таке, що вiдповiдно до й людської природи, i, одночасно, радикально вiдмiнної вiд її - божественнiй природi. Благодать - це те, чого людинi не дiстає по його сутностi, чого не вистачає в його сьогоднiшньому грiховному станi. І це те, що йому необхiдно для повноцiнного життя й служiння Боговi. Благодать - це милiсть i сила Божа, що проявляється у вiдношеннi до людини й виражається в даруваннi йому порятунку. «Благодаттю ви врятованi» (Ефес. 2, 5).
Святого Духа. Святi - це люди, надiленi Богом за їхню вiру й добрi справи особливою якiстю святостi й здатнiстю творити чудеса. Святi - учасники, причасники святостi Бога, общники Його божественного єства, споглядальники божественної краси i її виразникiв. Вони втiлюють духовну красу у своєму духовному досвiдi. Людина - iкона Бога, i в Його святих образ Божий досягає повноти й досконалостi.
Святiсть людини є уподiбнення Боговi, вiдбиття й здiйснення в людинi божественних досконалостей. Тому в деякому змiстi можна говорити про святiсть як про плоди вiри й вiрностi, як про результат праць людини по виправленню свого грiховного життя, як наслiдку поста й молитви, пiдсумку добрих справ й аскетичних подвигiв. Але без Бога людина не може цього робити й без Його допомоги не змiг би досягти гiдних результатiв. Учинки людини знаходять справжнiй змiст i вищу цiннiсть, якщо вони орiєнтованi на святiсть.
Реальне втiлення святостi - святi й святинi. Святинею можна вважати все отримане вiд Бога або присвячене Боговi. Це особливi предмети, слова й книги, зображення й звучання, мiсця або моменти часу. Святинi сповненi змiсту, вищих цiнностей, це духовнi скарби. Святинi зберiгають у собi таємницю божественного буття. Але їхня святiсть сприймається як зриме свiдчення буття Бога. Святинi виявляють божественну красу й дарують людинi духовна насолода й радiсть. Вони показують присутнiсть Бога в життi людей i дiя Його промислу. Святинi - це носiї божественної благодатi.
7. Любов
Проявом i наслiдком святостi Бога є божественна любов. Бог дарує Свою любов людям. Вона є причиною утвору миру й людини, пiдставою й умовою людського буття й вищою метою його iснування. Любов людська є вiдбиття божественної любовi й вiдповiдь на неї. «Будемо любити один одного, тому що любов вiд Бога, i всякий люблячий породжений вiд Бога й знає Бога» (1 Іоан. 4, 7). У святi перебуває любов Божа. А хто любить Бога, той знаходить святiсть. «Бог є любов, i перебуває в любовi перебуває в Богу, i Бог у ньому» (1 Іоан. 4, 16).
Любов - це найкрасивiше почуття людини. Любов тiсно пов'язана iз красою. Дiйсна краса викликає почуття замилування й любовi. А людина в станi любовi почуває й сприймає красу навколо себе. Краса у вчинках людини, добро й милосердя - це прояв любовi. Краса - це втiлення й уособлення любовi й святостi. Любов - таємниче почуття, але воно вимагає вiдчутної реалiзацiї, явного здiйснення, видимого перетворення в життя. Вона мiняє всього людини, надихає на творчiсть, наповнює його життя змiстом i красою. Любов - це вiчна творча сила. «Любов нiколи не перестає» (1 Кор. 13, 8).
8. Свiтло
Божественна святiсть проявляє Себе у свiтi як Божественне Свiтло, як слава Божества, тому можливо зближення понять «святе» й «свiтло». «Святий» у слов'янських мовах означає чистого, свiтлого, сяючого, сильного, благого, повний буття, блага, Бога. Свiтло - це видимий прояв, явище святостi. Свiтло з'являється як рiвною мiрою онтологiчна, гносеологiчна й естетична категорiя. Св. Дiонiсiй Ареопаг пише, що свiтло походить вiд блага. «Божественна краса, як початок усякої досконалостi, повiдомляє свiтло свiй кожному по достоїнству».
Краса - це щось видиме, дане у свiтлi, виявлене й виявлене. Красиво те, що освiтлено, тобто вiдкрито, виявлено, показано, представлено, i освячено, тобто дано, даровано, благословлено Богом. Краса - це щось повне змiсту й цiнностi. Краса пов'язана з iстиною, що просвiщає словом, благовестiєм й одкровенням. Краса пов'язана з добром i благом. Краса пов'язана з божественним буттям, з повнотою й досконалiстю божественних властивостей й якостей, виявлених за допомогою божественних сил й енергiй. «Бог є свiтло, i немає в Ньому нiякої тьми» (1 Іоан. 1, 5).
Отже, естетика святостi виявляє особливий духовний простiр, показує такий вимiр буття, де краса й святiсть з'єднуються, сполучаються й сполучаються. Святiсть є фундаментальною пiдставою й джерелом краси. Краса виявляє, висвiчує святiсть. Онтологизм краси полягає в тiм, що вона не просто радує око й тiшить душу, але й ще мiняє життя людини, перетворює його iснування, вносить у людське буття щось особливе, понад.
Краса - об'єктивна реальнiсть i цiннiсть. Функцiя краси - органiзувати внутрiшнiй стан людини для прийняття благодатi, для досягнення святостi. А святiсть - це джерело зовнiшньої й внутрiшньої - духовної - краси, це той зразок, яким любується людина, iдеал, до якого вiн прагне. Святiсть Бога - активна дiюча сила, що впливає на мир i людину й вдосконалює їх, дарує їм красу. А святiсть людини розкриває й затверджує реальнiсть святостi Бога, виявляє й втiлює красу.
Лiтература
1. Повний православний богословський енциклопедичний словник. - К., 2002.
2. Святитель Микола Кавасила. Пояснення Божественної лiтургiї. - Київ, 2003. С. 87-88.
|
