Еволюцiя релiгiйних вiрувань первiсних людей
Реферат на тему
Еволюцiя релiгiйних вiрувань первiсних людей
План
1. Фетишизм – вiра в одухотворенiсть предметiв i сил природи.
2. Тотемiзм.
3. Дерево життя — невiд'ємна складова космогонiчних i часових первiсних уявлень
4. Магiя в первiсних вiруваннях.
5. Генеза надприродного
1. Фетишизм – вiра в одухотворенiсть предметiв i сил природи.
Складовою первiсного мiфологiчного комплексу є й фетишизм.
Фетишизм (франц. fetishe, вiдпортуг. feitico—амулет) —вiравте, щоокремiпредметимаютьнадзвичайнiякостi, тавiдповiднепошануванняїх.
запобiгати хворобам, охороняти вiд ворогiв, допомагати на полюваннi та iн. Такi речi ще мають назву амулетiв (талiсманiв).
Фетиша'м не поклонялися, але їх шанобливо берегли. Гносеологiчно фетиш мав своїм пiдґрунтям уявлення первiсної людини про те, що змiни в природi, за аналогiєю з її власними вчинками, пов'язанi з розумово-вольовою дiяльнiстю i можуть бути спрямованi на людину та її довкiлля.
Уперше цей специфiчний спосiб олюднення природи описав французький дослiдник Шарль де Бросс у книзi «Культ богiв-фетишiв» (1760), дослiдивши первiснi вiрування африканських негрiв, давнiх єгиптян, грекiв та римлян. Фетишем, свiдчив учений, мiг стати будь-який предмет, що чимось уразив уяву людини: камiнь незвичної форми або кольору, панцир черепахи, зуб тварини, пташиний дзьоб, шматок дерева тощо. Це могло бути що завгодно, але воно мало якось незвично виявити свою «силу». У праслов'ян цi вiрування презентують, зокрема, камiнцi-фетишi та стулки рiчкових черепашок iз поховань заси-льнiвського могильника, рибоподiбнi пiщаниковi чуринги з Кам'яної Могили, що на Мелiтопольщинi, тощо.
2. Тотемiзм.
До первiсних вiрувань належать i тотемiстичнi уявлення.
Тотемiзм (алгонкiн., букв. —йогорiд) —уявленняабовiравiснування«чуттєво-надчуттєвих«кровних (родинних) зв'язкiвмiжпевноюгрупоюлюдей (родом, племенем) iпевнимвидомтварин, рослинчиявищемприроди.
особливим, «надчуттєвим» якостям робила свою конкретну справу: пiклувалася про людей певного роду, надавала їм певну допомогу, навiть могла надiляти людей своїми визначними здатностями: орел — гостротою зору, ведмiдь — силою тощо.
Уперше тотемiстичнi уявлення описав англiйський етнограф Джеймс-Джордж Фрезер у 12-томнiй працi «Золота парость» (1911—1915). Природу тотемiзму дослiдник тлумачив неоднозначно. Спочатку вiн виводив тотемiзм iз анiмiзму. На його переконання, душа зi смертю людини покидає її тiло i змушена знаходити собi прихисток. Ним i стає тотемна тварина чи рослина. Пiзнiше Фрезер пояснював тотемiзм як рiзновид суспiльної магiї, спрямованої на примноження тотемного виду.
Дослiджував етнограф i зв'язок мiж тотемними уявленнями й екзогамiєю (звичаєм, що забороняв шлюби мiж членами однiєї родової групи). Учений прийшов до висновку, що тотемiзм виник iз незнання процесiв зачаття. Первiсний розум, на думку Фрезера, приписував причини зачаття будь-яким предметам, бiля яких вiдчуваються першi ознаки вагiтностi. З цим процесом вiн i пов'язував появу iндивiдуального тотема.
За Фрезером, тотемiзм двоаспектний: з одного боку, вiн є формою соцiального об'єднання, як таємничий зв'язок мiж групою кровних родичiв, з iншого — це релiгiйна система вiрувань i практичних дiй.
Тотемом було те, з чим людина була безпосередньо пов'язана у своєму життi (олень, вовк, орел, кабан тощо). Це мiг бути i об'єкт, що привертав увагу якимись особливими рисами, наприклад черепаха кольору, що нагадував кров. Тотемiв берегли. Інколи тотема-тварину могли й забити, аби колективно засмажити м'ясо, з'їсти його i в такий спосiб отримати вiд нього бажанi риси (смiливiсть, силу, легкiсть тощо). Багато тотемних племен вiрили, що пiсля смертi кожна людина перетворюється на тварину їхнього тотема, а отже, кожна тотемна тварина — це померлий родич. Були й iншi уявлення. Так, за свiдченням Геродота, стародавнi слов'яни — неври вважали, що кожен iз них щороку на кiлька днiв перетворюється на вовка, а потiм знову набирає людської подоби.
Згiдно з Іпатiївським лiтописом (приблизно 1425) нашi предки вiрували i поклонялися не тваринам, а рослинам. Вони вшановували окремi гаї та лiси, забороняючи полювати в них, ловити птахiв, рубати дерева тощо.
Священнi гаї слов'янам замiнювали храми. Навколишня природа для них була живою: вони вiрили, що дерева i трави говорять мiж собою, з птахами i людьми. Предметом особливого пошанування був дуб, який вважали житлом таємничих сил, духiв. Йому приносили пожертви. Герої багатьох українських народних казок часто по цьому дереву потрапляють у небесне царство, найчастiше це покiйники. За давнiми слов'янськими вiруваннями, померлi пiднiмаються мiфiчним дубом на небо до своїх предкiв. Звiдси, на думку деяких дослiдникiв, i походить фразеологiзм «дати дуба», «врiзати дуба» i т. iн.
За твердженням вiдомого українського релiгiєзнав-ця Бориса Лобовика (1923—1999), образ дерева життя у картинi свiту слов'ян домiнував у системi вшанування природи.
3. Дерево життя — невiд'ємна складова космогонiчних i часових первiсних уявлень
Культ дерева наявний у багатьох народiв. Вiн пов'язаний iз образом дерева-захисника. Пiд деревом молилися, їли, вiдпочивали, помирали. За деревами ховалися вiд ворогiв. Довголiття дерева пiдносило його над життям людей i тварин. Рослини, що несли в собi часточку плiдної сили природи, були мовби гарантом її сприятливих впливiв на долю людини. Вiра в це, у свою чергу, породжувала виробничу та лiкувальну магiю, ворожiння на рослинах (племена друїдiв навiть створили рослинний гороскоп, побудований на зв'язку людських характерiв iз деревами).
Але тотемiзм — не стiльки вiра у певну рослину чи тварину, скiльки вiра в певну безiменну й безособову силу, що в них перебуває, не змiшуючись при цьому нi з чим. Нiхто не володiє нею повнiстю, але всi мають до неї вiдношення. Вона є незалежною вiд iндивiдiв, у якi втiлюється, передує їх появi, живе пiсля них. Умирають iндивiди — однi поколiння замiнюються iншими. Та ця сила залишається завжди сучасною, живою i незмiнною.
Тотемiзм — не просто система вiрувань i обрядiв, а своєрiдний соцiальний iнститут, що обумовлював вiдносини мiж людьми, їхню поведiнку. Вiн давав санкцiю родовим iнститутам, оберiгаючи пiдвалини роду — недоторканнiсть життя родичiв, недоступнiсть тотемної обрядностi для осiб чужої кровi, правила статевих стосункiв, регламентував обов'язкове наслiдування тотема по чоловiчiй i жiночiй лiнiї тощо. Тож тотемiзм — це форма iдеального вiдображення i вираження в певних соцiальних iнститутах первiсного суспiльства реальної єдностi роду, суспiльного способу його iснування.
4. Магiя в первiсних вiруваннях.
Інколи магiю визначають як вiру в можливiсть впливу на довкiлля через фетишi, духiв i чаклунськi дiйства: заклинання, жертвоприношення, табу, ритуальний танок тощо.
Природу магiї дослiджував Дж. Фрезер. Щоправда, вiн вважав, що магiя не є релiгiєю. Вона є її попередником в еволюцiї мислення, своєрiдною формою «примiтивної» науки, яка була притаманна ранньому перiоду розвитку людства. Але цей погляд не набув загального визнання з боку як антропологiв, так i етнографiв.
Магiчне мислення у своїй основi має два принципи:
1)подiбне творить подiбне, або наслiдок схожий на свою причину;
2)речi, якi хоч раз торкнулися один одного, продовжують взаємодiяти на вiдстанi й пiсля припинення безпосереднього контакту.
замiщують у магiчному ритуалi цiле — саму людину. Частинами (замiсть цiлого) «виганяється» з тiла немiч. Так само частинами «навiюється на людину» або «виводиться з неї» любовна жага. Навiть сама хвороба нiби дiлиться на частини — окремi її симптоми.
серце. Згорає зрiзане волосся — гинуть в очисному вогнi хвороба i немiч тощо.
Залежно вiд змiсту раннiх релiгiйних вiрувань магiю подiляють на фетишистську, тотемiстичну та анiмiстичну. У функцiональному вiдношеннi (за метою впливу) магiя буває мисливською, лiкувальною, любовною, лиходiйною тощо.
Фрезер подiляв магiю на позитивну (чаклунство) й негативну (табу). Оскiльки метою позитивної магiї є завдання зробити так, щоб бажана подiя вiдбулася, то в її основi — iмператив «дiй так-то, щоб вiдбулося те-то». Метою негативної магiї є блокування (недопущення) небажаної подiї чи явища. Тому її iмператив — «не чини того-то, щоб не трапилося те-то».
Фрезер проводив аналогiю мiж магiчним i науковим свiтоглядом i прийшов до висновку, що їх поєднує переконанiсть у наявностi порядку в природних явищах, вiра в те, що послiдовнiсть подiй абсолютно визначена, пiдпорядкована незмiнним законам i є циклiчною. Чаклун, як i вчений, не має сумнiву в тому, що однаковi причини породжують однаковi наслiдки, тобто що здiйснення необхiдного обряду iз певними замовляннями неодмiнно дасть бажаний результат.
Інший англiйський соцiолог, етнограф Бронiслав Ма-линовський (1884—1942) називав магiю «псевдонаукою». На його думку, наука, навiть на рiвнi знань первiсних людей, базується на спiльному досвiдi повсякденного життя, який набувається у процесi боротьби людини iз силами природи, ґрунтується на спостереженнях i фiксується розумом. Магiя ж народжується з переживань емоцiйних станiв, у яких людина не стiльки спостерiгає природу, скiльки переймається своїми вiдчуттями, коли iстина осягається здебiльшого не розумом, а емоцiями. В основi науки лежать переконання в самодостатностi досвiду й розуму, в основi магiї — вiра в певну мiстичну безособову силу. Наукове пiзнання керується, як правило, логiкою, магiя — асоцiацiями, якi виникають пiд впливом пристрасного бажання. Структури рацiонального i магiчного знань мають рiзнi традицiї, рiзну соцiальну й духовну природу, а тому передбачають i рiзнi типи дiяльностi. За Малиновським, наука утворює сферу профанного, магiя ж входить до сфери сакрального.
5. Генеза
надприродного
Первiсна релiгiя за своїм складом не є однорiдною. У своєму розвитку вона поступово включає до своєї сфери фетишi, уявлення про духiв предкiв i душу, вiру в тотем тощо.
Поняття фетишизму, тотемiзму, анiмiзму й певною мiрою магiї репрезентують перший, «чуттєво-надчуттєвий» тип надприродного, характерними рисами якого є уявлення про зрощенiсть надприродного з тiлесним, взаємозумовленiсть «чуттєвого» i «надчуттєвого». При цьому «надчуттєве» є дифузним, iндивiдуалiзованим, обмеженим у своїх дiях, зведеним до розпорядницької функцiї.
надприродного, перетворення його на духовну сутнiсть, що iснує поряд iз тiлесним i є незалежною вiд нього.
вiд фетишiв, тотемiв, душ i духiв, образи богiв не зоо-, а антропоморфнi: вони вже мають людську подобу i людськi iмена, є доброчинними, караючими й милостивими. Вони одружуються, вмирають, воскресають, учать, судять, контролюють тощо.
У теїстичних вiруваннях формується й уявлення про iєрархiю надприродного. У найдавнiших формах вiри не знайти жодного випадку, щоб один фетиш чи тотем панував над iншим, щоб одна душа була пiдпорядкована iншiй. Та вже у Давньовавилонському царствi бог Мардук вважався царем богiв. У стародавнiх грекiв верховному богу Зевсу, що управляв усiма сферами, пiдкорялися, виконуючи його волю, всi iншi боги. Прадавнi українцi творцем Всесвiту, Богом над богами вважали Рода. На їх погляд, вiн жив на небi, їздив на хмарах, дарував життя людям, звiрам, птахам, лив дощ на посiви та давав людинi долю. Тобто вiн уявлявся як заклинатель усього живого, розпорядник доль людей i богiв, оскiльки був творцем Ап-рiю — українського Олiмпу (Олiмп у стародавнiх грекiв — гора, на якiй мешкають боги).
З'являється й демiургiчна функцiя (функцiя творення) богiв, якої не було в раннiх вiруваннях. Хоча фетишi, тотеми, духи могли оберiгати вiд хвороб, ворогiв, викликати дощ, господарювати в лiсах, горах, степах, водах тощо, вони не створювали їх. Боги ж уже творять предмети, явища i свiт в цiлому з нiчого.
Отже, формування уявлень про надприродне та розвиток вiри в нього є тривалим i складним процесом, що розпочався в сиву давнину. Кожен етап розвитку первiсних вiрувань має свої особливостi.
• Мiфологiязїїiнтелектуально-емоцiйно-вольовимставленнямдо свiтутапринципом«усеувсьому» («всеєвсе») закладаєпiдвалинипоняттянадприродного, щопередбачаєвiрувйогосубстанцiйнiсть, уособ-ленiстьтавищiсть.
• Анiмiстичнiуявленняпройшлиеволюцiйнийшляхвiдвiривдухiвприродногопорядкуй«чуттєво-надчуттєву»душудовiруваньубогiв, пiдпорядкованихїмдухiвтадушу, якiмаютьдуховно-субстанцiйну форму.
• «Чуттєво-надчуттєве»увимiрiфетишiвуявлялосяяквнутрiшня властивiстьприродного, яктiлесне, щонадiленетаємничимисилами, а томуздатневпливатинажиттялюдейiприроднiявища.
• Тотемiзм—ценелишеформаiдеальноговiдображеннясвiту, що корiнитьсябезпосередньовродовiйпрактицi, айсвоєрiднасистемажиттєдiяльностiлюдей, певнийсоцiальнийiнститутпервiсногосуспiльства.
• Первiснарелiгiябуланеоднорiдною: упроцесiїїрозвиткувнiй з'явилисяфетишi, уявленняпродухiвпредкiв, душу, життяiсмерть, вiраувсепроникнумана, тотеми. Томуцюрелiгiюнеможнавизначити тiлькияк, наприклад, «поклонiння«духам», «культпредкiв»чи«культприроди». Донеїналежатьанiмiзм, тотемiзм, фетишизм, магiя. Алепервiснарелiгiянезводитьсядоних, якiнеєпростоюїхсукупнiстю.
7. Використана лiтература
ЛобовикБ. О. Вiруваннядавнiхукраїнцiвтаiншихпращурiв. — К., 1996.
МалербМ. Религиичеловечества. —М.—СПб., 1997.
МеньА. Истокирелигии. —Брюссель, 1981.
ТокаревС. Ранниеформырелигии. —М. 1990.
ПавленкоЮ. В. ДохристиянськiвiруваннядавньогонаселенняУкраїни. —К., 2000.
ПенникН., ДжонсП. ИсторияязыческойЕвропы. —СПб., 2000.
ЭлиадеМ. Мефистофельиандрогин. —СПб., 1998. ЭлиадеМ. Трактатпоисториирелигии: В 2-хт. —СПб., 1999—2000. ЭлиадеМ. Мифовечномвозвращении: Архетипыиповторяемость. — СПб., 1998.
ЭлиадеМ. Шаманизм: Архаическаятехникаэкстаза. —К., 1998. ЧмыховН. А. ИстокиязычестваРуси. —К., 1990.
|
