Виникнення і основи віровчення буддизму

Змiст 3. Релiгiйна лiтература буддизму Висновки Список використаної лiтератури Вступ Буддизм є найстарiшою з сучасних свiтових релiгiй. Його прихильники – це передусiм населення Центральної, Пiвденної та Пiвденно-Схiдної Азiї. Але сучасний буддизм має послiдовникiв i на iнших континентах. Серед народiв Росiї буддизм сповiдують буряти, тувинцi та калмики. 1. Виникнення i основи вiровчення буддизму Легенда про засновника буддизму. Буддизм виникає в VIст. до н. е. в Індiї. В цей час пануюче становище в iндiйському суспiльствi належало брахманiзму. Немає письмових свiдчень про засновника буддизму, вперше про нього письмовi джерела починають згадувати лише з IIст. до н. е. Говорячи про засновника буддизму, можна лише переказати легенду про нього. Вважається, що вчення буддизму проголосив двi з половиною тисячi рокiв тому царевич з племенi Шак'я на iм'я Сiдхартха Гаутама. Легенда говорить про те, як пiсля багатьох перероджень, в кожному накопичуючи добрi справи, засновник буддизму народився в образi царевича. Навiть його народження було чудом: мати Сiдхартхи цариця Майя якось побачила увi снi, що до її стегна увiйшов бiлий слон, а на головi у слона була корона, тобто в попередньому життi Сiдхартха був царем слонiв. Через певний термiн вона народила немовля, яке вийшло з її тiла у незвичний спосiб – пiд пахвою. Мудрець виголосив, що новонароджений здiйснить великий релiгiйний подвиг. Але батько не бажав синовi релiгiйної кар'єри. Все своє життя царевич провiв у палацi, здобув освiту, одружився, мав сина i навiть не здогадувався про iнше iснування за межами палацу. Та якось пiд час прогулянки вiн зустрiв хворого, старця, аскета i погребальну процесiю. Особливо його вразив вигляд небiжчика, що свiдчив про важке життя у стражданнях i смерть через страждання. Дiзнавшись про страждання, що несе життя, Гаутама йде з палацу, щоб знайти шлях, який позбавить людину вiд страждань. Протягом семи рокiв Гаутама був аскетом i розмiрковував над текстами святих книг. Але лише пiсля самотнiх роздумiв у пустелi, сидячи пiд святим деревом бодхi, Гаутама досяг осяяння, що вiдкрило йому шлях до спасiння, до бажаної нiрвани, коли перепиняється процес безкiнечних перевтiлень душi. Демон зла, бог смертi Мара намагався вiдвернути Гаутаму, який, досягши нiрвани, став Буддою, тобто "просвiтленим", вiд мети сповiстити людям своє вчення про шлях спасiння. Мара викликав бурi, спокушав жiнками, але Гаутама перемiг все, навiть свої сумнiви i скоро виголосив у проповiдi головнi положення нової релiгiї. Для цього вiн вiдмовився вiд власного спасiння, вiд нiрвани i став Бодхiсатвою. Тому боги для буддизму є другорядними, на першому планi в буддизмi культ будд та бодхiсатв. Помер Будда, згiдно з легендою, коли йому виповнилося 80 рокiв. Вiн лiг пiд деревом бодхi у позi лева i звернувся до ченцiв та мирян зi словами: "Тепер менi нема чого сказати вам, крiм того, що все, що iснує, приречене на руйнування. Прагнiть всiма силами спасiння". Кiнець земного життя буддисти називають "rnahapanirvana" Будди – великим переходом у нiрвану. Цю дату вони шанують так само, як i момент народження Будди та момент його "осяяння", тому називають "тричi Святим днем". Вiровчення буддизму рис, що були характернi для бiльш пiзнiх релiгiй, в тому числi i для буддизму. До них можна вiднести уявлення про реiнкарнацiю, перевтiлення душi пiсля смертi тiла, вчення про карму – долю, закон, якому пiдвладне все, що iснує. Ведична релiгiя освячувала кастовi суспiльства, виправдовуючи соцiальну несправедливiсть вченням про карму та тим, що причиною нещасть людини є її грiхи у попереднiх перевтiленнях, а можливiсть полiпшити своє перевтiлення мають лише жерцi-брахмани. Ведична релiгiя була породжена родоплемiнним устроєм i не вiдповiдала вимогам нового рабовласницького суспiльства, що склалося в Індiї в VI-Vст. н. е. Буддизм тiсно пов'язаний не тiльки з ведичною релiгiєю i брахманiзмом, що виник на її основi, а й з фiлософiєю Індiї. Та буддизм не був механiчним нагромадженням її iдей, вiн створив власну оригiнальну фiлософiю. В чому ж полягає вiровчення буддизму? Суттю його є так званi "чотири великi iстин": – все це призводить до страждання; "Я вiд предметiв зовнiшнього свiту, на руйнування егоїстичної прихильностi до матерiального свiту, розумiння iлюзорностi власного "Я"; Страждання породжується жадобою життя, насолод, влади, вiчного життя тощо. Треба вiдмовитися вiд цих бажань, вiдiйти вiд вимог буття – саме в цьому є шлях подолання страждань. Тiльки для тих, хто йде цим шляхом, наступає повне звiльнення – нiрвана. Щоб її досягти, Будда розробив вчення про шлях до нiрвани, що має вiсiм ступенiв вдосконалення: Праведна вiра Істинна рiшимiсть (слiд твердо визначитись i обмежувати свої бажання, вiдмовитися вiд поганих нахилiв, ворожостi до близьких тощо). Праведне мовлення (слова не повиннi бути злими чи вести до зла, треба утримуватися вiд брехнi, наклепiв, образ). Праведнi справи Праведне життя (треба забезпечувати свої потреби власною працею). Праведнi думки (психотехнiка, що веде до нiрвани, коли остаточно долається грiховна прихильнiсть до свiту). Людина, що досягла духовної досконалостi у нiрванi, стає архатом – буддiйським святим. Згiдно з буддiйською фiлософiєю життя у всiх його проявах є рiзною комбiнацiєю нематерiальних часток – дхарм. Сполучення дхарм визначає буття всього, що iснує в цьому свiтi: людини, тварин, рослин, неорганiчної природи. Пiсля розпаду вiдповiдного сполучення дхарм наступає смерть, але дхарми не зникають, а утворюють нову комбiнацiю згiдно iз законом карми – воздаяния за поведiнку у попередньому життi. Нескiнченний ланцюг перероджень (сансара) може бути припинений – до цього повинна прагнути кожна людина. Зупинення перероджень, що викликають страждання, можливе за життя для тiєї людини, що iндивiдуальним зусиллям стала на шлях просвiтлення. Досягнення спасiння можливе через нiрвану (санскр. – затухання, згаснення). Нiрвана – внутрiшнiй стан людини, коли згасають усi вiдчуття i прихильностi, а разом з ними й увесь навколишнiй свiт. Це внутрiшнє згасання звiльнює людину вiд власного "я", що страждає, i вiд самої жадоби життя, що тягне все живе до нових перероджень. Тим самим розривається колесо карми i просвiтлена людина-мудрець до кiнця розчиняється у блаженнiй пустотi абсолютного спокою. Нiрвана ставить людину по той бiк необхiдностi. На цьому шляху їй допомагають Будди та Бодхисатви – тi, що досягли нiрвани, але не роблять крок до неї свiдомо, щоб допомогти iншим людям теж знайти спокiй. 2. Основнi течiї в буддизмi Структура i змiст Трипiтаки. Канонiзацiя буддизму як теологiчної системи вiдбулася на соборi у Кашмiрi (II ст. н. е.) у виглядi – святої книги буддизму. Трипiтака ("три кошики мудростi") увiбрала в себе основнi приписи буддизму та його фiлософiю. Першими послiдовниками Будди були аскети, що збиралися невеликими групами подалi вiд мiст. Вони заснували першi буддiйськi громади, вступаючи до яких адепти буддизму вiдмовлялися вiд власностi, вбиралися в бiдний одяг жовтого кольору i мали право володiти лише необхiдним – кухлем для води, бритвою i посохом. Переважно життя їх проходило в мандрах, жебруваннi. їсти вони мали право лише вранцi. А в пiсляполуденний час не мали право класти до рота анi крихти. В мiсцях, де буддисти перечiкували сезон дощiв, поступово утворилися монастирi, на мiсцях поховань найша-нованiших монахiв будувалися пам'ятники – ступи. Поступово складався устав монастирського життя, монахи майже постiйно жили при монастирi, суворо дотримуючись вимог уставу, пiдкоряючись загальним зборам сангхи (монастирської громадi) й обраному настоятелю. Саме монастирi стали осередками буддизму, який не мав церковної структури. Монастирi були своєрiдними унiверситетами i бiблiотеками. Тут переписувалися давнiми святими мовами (санскритом та палi) святi тексти, що й увiйшли до Трипiтаки. Лише в XVст. остаточно затвердився канон Трипiтаки, яка складається з трьох книг. Перша з них – Вiная-Штака, або книга Уставу, тут викладається устав громади буддистiв, основнi моральнi приписи буддизму, спiльнi для всiх буддистiв: не вбивай, не кради, не бреши, не перелюбствуй, не пияч, а також вимоги, обов'язковi лише для монахiв: не спiвай та не танцюй, не вживай їжу в недозволений час, не стяжай (заборона мати власнiсть), не спи на зручнiй постелi, не вживай речей, що мають яскравий колiр та iнтенсивний запах. Монастир можна було залишити, але тi, що вирiшили присвятити релiгiї життя, готувалися до обряду посвячення, до ординацiї. Випробування були суворими, вони гартували дух i волю. Поступово в буддизмi з'явилися й жiночi монастирi. Але, на вiдмiну вiд чоловiчих, вони розташовувалися поблизу поселень. Другою частиною буддiйського канону є Сутра-Пiтака, "чотири шляхетнi iстини" та шлях спасiння), а у третiй книзi, що має назву Абiдхарма-Пiтака, викладається фiлософiя буддизму. Пiд час правлiння iмператора Ашоки (IIIст. до н. е.) буддизм став офiцiйною державною iдеологiєю. Пiвнiчний та пiвденний буддизм . Буддизм нiколи не був єдиною доктриною, в ньому завжди було багато шкiл, сект, течiй. Це врештi привело до розколу. На межi І-II ст. пiсля IV буддiйського собору оформилися двi головнi гiлки в буддизмi: школа пiвнiчного буддизму Махаяна ("Широкий шлях до спасiння", "Велика колiсниця") та пiвденний буддизм – ("Вузький шлях до спасiння", "Мала колiсниця"), центром якого став Цейлон. Хiнаяна є чернецькою формою буддизму. Тут найбiльшого значення надають особистим зусиллям по визволенню вiд сансари. Ця школа буддизму набула канонiчного оформлення у І ст. н. е. Поширена ця школа у тих країнах, куди мiгрувало населення Схiдної Індiї – у Шрi-Ланцi, країнах Індокитаю (крiм В'єтнаму). В цiй школi вважається, що шлях до нiрвани несумiсний з повсякденним життям, що вiн вимагає чернецького зречення. Послiдовники цiєї школи буддизму проводять певний час у монастирi, вони можуть повернутися до мирського життя, але потiм знову можуть пiти до монастиря. Тому особливiстю буддизму хiнаяни є вiльний вступ чи вихiд iз монастиря, тодi як в iнших релiгiях людина стає ченцем на все життя. власного спасiння задля спасiння iнших людей. В буддизмi Махаяни поновилася концепцiя про пекло та рай, що її не було у ранньому буддизмi, рай став вважатися закономiрною винагородою за благочестя, а пекло – покаранням за грiхи. Культ бодхiсатв призвiв до появи пантеону святих, вiд яких можна чекати заступництва. Поряд з великим Буддою Шак'ямунi з'явилися й iншi, починаючи з мiстичної фiгури Адiбудди – Будди будд, що стоїть на початку перероджень. Цi будди та бодхiсатви набули iмен, бiографiй, функцiй. Поряд з цим була розроблена власна космогонiя. Виникає культ поклонiння скульптурним зображенням будд та бодхiсатв. Врятуватися може не тiльки чернець, (як у Хiнаянi), але й будь-який мирянин, що творить молитви i заклинання, звертається за допомогою до ченцiв i вiддячує їм. Монах звертається до бодхiсатв, якi можуть покращити карму людинi. Матерiальний свiт є iлюзiєю, справжнiм свiтом є нiрвана. Будди тут набувають рис божества, бодхiсатви вважаються еманацiєю будд. . Буддизм Махаяни швидко поширився в Китаї. Японiї, Кореї, В'єтнамi, але з самої Індiї зник. Вин не мiг протистояти традицiям кастового подiлу суспiльства i тому не визнавався простими iндiйцями, не витримав конкуренцiї з iндуїзмом. Як свiтова релiгiя, буддизм набрав силу поза Індiєю. В II ст. вiн проникає до Китаю. Здається, ця релiгiя, що вiдкидала цiннiсть земного життя як iлюзорного, суперечила традицiйним китайським цiнностям, що дуже шанували саме земне життя. Але соцiальне життя в Китаї завжди було нестабiльним, тому буддiйський заклик сховатися вiд нього за стiнами монастирiв не мiг не видатися привабливим. На початку IV ст. в Китаї вже було понад 180 монастирiв, а на кiнець Vст. їх було вже 1800 iз 24 тис. монахiв. Трансформацiя буддизму на китайському ґрунтi вимусила цю релiгiю пристосуватися до соцiальної структури Китаю. Народний буддизм дуже наблизився до даосизму: даоський та буддiйський монахи разом виконували обряди, брали участь у ритуалах та святах. Крiм будд Матреї (будда майбутнього) та Амiтаби, що були центральними фiгурами в китайському буддизмi, з'явилася бодхiсатва Авалокiтешвара – богиня Гуань-iнь, покровителька всiх нещасних (цiкаво, що в буддизмi поза Китаєм Авалокiтешвара є мужчиною). Вищi верстви китайського суспiльства цiкавилися передусiм фiлософiєю буддизму, нехтуючи його обряднiстю. Так виник Чань-буд-дизм (яп. – Дзен). Назва "чань" пiшла вiд санскритського "дхiана" (медитацiя). Так звалася iндiйська буддiйська школа, практика якої полягала в тому, що вважалося, нiби у станi трансу людина здатна знайти осяяння, iстину, як це сталося з самим Гаута-мою. Сутри дхiани було перекладено китайською, вони стали вiдомi в буддiйських монастирях. Вони доповнилися уявленням про осяяння внаслiдок iнтуїтивного поштовху. В чань-буддизмi рацiональнiсть китайцiв було напластовано на мiстику iндо-буддрiзму. Тому були вiдкинутi традицiйнi канони буддизму. Вважалося, що не треба прагнути нiрвани – не треба обмежувати себе в iм'я непевної перспективи стати буддою чи бодхiсатвою. Треба звернутися до життя й жити зараз, поки ти ще живий. З китайською тверезiстю й рацiоналiзмом стало вважатися, що жити слiд для себе, що слiд побачити i осягти iстину, що навколо тебе – у красотi природи, у радостi, що ЇЇ приносить праця, а не намагатися досягти нiрвани чи стати буддою. Справжня природа людини реалiзується у недiяннi. стриманостi ритуалу, в медитацiї, в радостi працi. Той, хто не бачить iстини i Будди у всьому цьому, той не знайде їх нi на небi, нi в раю, нi сьогоднi, нi в майбутньому. Тому для пiзнання iстини треба довго i наполегливо готуватися. Треба вiдкинути загальновiдомi iстини, бо немає нiчого Святого понад раптове осяяння. Істина – це й є осяяння, воно приходить раптово, як поштовх, як внутрiшнє осяяння, що не можна пояснити словами. До цього осяяння треба готуватися, але навiть пiдготовлена людина не гарантована, що вона пiзнає iстину. Треба чекати, виконувати вправи. Визнавалося, що не тiльки чернечий шлях, але й благочестя можуть наблизити до нiрвани. Крiм того в махаянi дуже шанованим є iнститут бодхiсатв – святих, що досягли нiрвани, але вiдмовилися вiд власного спасiння заради людей. Буддизм був єдиною свiтовою релiгiєю, що розповсюдилася в Китаї (анi християнство, анi iслам нiколи не були там популярними), але вiн не став єдиною релiгiєю в цiй крайнi, iснуючи поряд з даосизмом та конфуцiанством. До Японiї буддизм проникає в VI ст., розповсюджуючись у формi Махаяни. Вiн сприяв оформленню адмiнiстративно-бюрократичної iєрархiї, системи етики та права. В Японiї буддизм зблизився з синтоїзмом, тут також знайшли мiсце численнi секти буддизму, навiть тi, що прийшли до занепаду на материку. Дзен-буддизм практику медитацiї пов'язує з несподiваним просвiтлiнням, раптовим розумiнням мудростi Будди через перетворення в iндивiдуальнiй свiдомостi. Саме вчення повинне передаватися безпосередньо "вiд серця до серця", досконалiсть Будди повинна бути досягнута через звертання до внутрiшнього свiту людини. Тибетський буддизм . У VII-XIV ст. в районi Тибету виникає ще одна течiя буддизму – ламаїзм. Його попередником в Тибетi була релiгiя бон з її культом сил природи, ламаїзм багато наслiдував з цiєї релiгiї. Загалом ламаїзм є синтезом мiсцевих культiв з буддизмом Махаяни та Хiнаяни. В кiнцi XVIст. ламаїзм поширюється у Монголiї, а в XVII – у Росiї серед бурят, калмикiв та тувинцiв. Ознакою ламаїзму (вiд тiб. "лама" – вищий) є культ монаха – лами. Вищi лами набувають божественного статусу, тому що вони вважаються втiленням того чи iншого будди або бодхiсатви, когось з вiдомих дiячiв буддизму, його святих чи героїв. Ця теорiя втiлень вищих лам – хубiлганiв стала основою сакралiзащї вищого духiвництва вiд далай-лами до настоятелiв монастирiв. Всi буддiйськi тексти зiбранi ламаїстами у збiрку Ганджур, що нараховує 108 томiв. До нього написано коментар Данд-жур, що вже складається 225 томiв. Ламаїзм не надає ваги досягненню нiрвани як вищої мети спасiння її замiнила власна космологiя: будда буд Адiбудда своєю духовною сутнiстю обiймає все, що iснує, саме тому кожна людина має в собi частинку будди, а отже, володiє можливiстю для спасiння. Навiть пекло та рай – лише тимчасове мiсце перебування, лише небагатьом судилася нiрвана. Що ж робити? Передусiм треба народитися людиною, а ще важливiше – народитися в країнi ламаїзму, де твiй друг та вчитель лама поведе тебе шляхом до спасiння. За допомогою лам людина покращує свою карму i врештi-решт може зробитися настiльки доброю, що лише це забезпечить чергове переродження в Захiдному раю будди Амiтаби чи поряд з божествами або святими. Головною чеснотою ламаїзм вважає беззаперечну покору ламам. В ламаїзмi завжди надавали уваги iншим, бiльш простим та швидким методам досягнення мети – мiстицi та магiї, що спрямована на протидiю гнiву богiв та пiдступних дiй злих духiв. У звичай увiйшло багаторазове повторення iменi того чи iншого будди, магiя слова переплелася з магiєю ритуалу. Широкого розповсюдження набули молитовнi барабани, їх заповнюють сотнями аркушикiв iз записаними молитвами та текстами сутр. Цi барабани починають обертати, а кожен оберт дорiвнює одноразовому читанню сутр, що їх заклали до барабану. До цiєї ж мети веде постiйне повторювання знаменитої молитви тибетцiв "ОМ МАНІ ПАДМЕ ХУМ", що стала символом вiри у ламаїзмi. оселилися в пригiмалайському районi Індiї. Висновки Вiровчення буддизму вiдкривало перед кожним, а не тiльки брахманом, шлях до iстини, а отже, й до спасiння, до нiрвани. Нiрвана – це не блаженне єднання з богом, бо таке єднання є тiльки продовженням бажання жити. Нiрвана є затухання неiстинного бажання – жадання, ненавистi, невiгластва. Не треба чекати допомоги вiд свiту, все – всерединi людини. Такими були iдеї раннього буддизму. Надалi вони будуть своїми послiдовниками весь час переосмислюватися. Буддизм став поширюватися, але головним чином серед вищих, освiчених верств суспiльства – серед касти кшатрiїв, вайшья, серед населення мiст, воїнiв та правлячої елiти, тобто серед тих, хто бажав позбутися влади брахманiв. 1. Бодхи. Путь к ясному сознанию. – М.: Изд-во Бодхи, 2003. – 397с. 2. Васильев Л. С. История религий Востока. – 7-е изд., испр. и доп. – М.: Кн. дом "Университет", 2004. – 703с. 4. Гроховский П. Л. Введение в буддийскую каноническую литературу // История. Культура. Общество: Междисциплинарные подходы. – М.: 2003. – 4. 1: Философия. Востоковедение. –С. 285-318. 5. Давид-Неэлъ А. Магия и тайны Тибета: Пер. с англ. – К.: София; М.: Гелиос, 2003. – 397с. 6. Далай-лама XIV. Буддийская практика: Путь к жизни, полной смысла: Пер. с англ. – К.: София, 2003. – 206с. 7. Коизе Э. Буддизм: сущность и развитие: Пер. с англ. – СПб.: Наука, 2003. – 287с. 9. Наднеева К. Буддизм махаяны в Республике Калмыкия: Учеб. пособие / Калм. гос. ун-т. – Элиста, 2002. – 4. 2. – 91с. 10. Нукария К. Религия самураев: Исслед. дзен-буддийской философии и практики в Китае и Японии: Пер. с англ. – СПб.: Наука, 2003. – 245с. 11.