Буддизм

Буддизм Реферат на тему Буддизм ПЛАН 1. Походження релiгiї 2. Ідейнi джерела 3. Основи вiровчення 4. Буддiйське Святе Письмо. 5. Рiзноманiття течiй та напрямкiв буддизму. 1. Походження релiгiї та Європi. Оскiльки в цiй релiгiї немає офiцiйної реєстрацiї прибiчникiв, точно назвати кiлькiсть буддистiв важко. За рiзними джерелами, їх приблизно 300—400 млн. Появу вчення буддизму пов'язують iз iменем Шак'я-мунi (мудрецем iз племенi Шак'я) — вiн же Будда, вiн же Сiддхартха Гаутама. Це реальна iсторична особа, що жила у Пiвнiчнiй Індiї, за одними даними, в 560—480 pp. до н. е., за iншими — в 566—476 або 563—473 pp. до н. є. Згiдно з буддiйською мiфологiєю Будда (санскр. будх — будити, пробуджуватися; просвiтлений, пробуджений) пiсля численних перероджень прийшов на землю, аби виконати мiсiю порятунку, вказавши людству шлях до виходу зi страждань. Для свого останнього переродження (всього їх було 550) вiн обрав образ царевича Сiддхартхи Гаутами. Є кiлька варiантiв його бiографiї. Так, у тибетськiй версiї життя Будди мало дванадцять етапiв: прийняття рi-шення народитися у свiтi людей; сходження з неба туїпи-та; входження в лоно матерi; народження; накопичення свiтських знань; життя в розвагах i насолодах; залишення палацу; аскетичнi вправи; перемога над Марою (санскр. — той, що вбиває, знущається; демонiстичне уособлення зла, бог смертi); досягнення стану Будди; проповiдь дхарми (доктрини, вчення, закону життя); входження в нiрвану (у буддизмi — вiдсутнiсть павутини бажань). Дiзнавшись, що свiт є не лише мiсцем радощiв та втiхи, а переповнений стражданнями, Шак'ямунi пiшов iз дому у пошуках шляху, який би визволив його i людство загалом вiд цих страждань. Через сiм рокiв складного мандрiвного життя завдяки самопiзнанню (самоаналiзу, самооцiнцi) царевич прозрiває, знайшовши дорогу до порятунку, i одержує iм'я Будди. Пiсля цього Будда прийшов до Сарнатху бiля Бенареса i в оточеннi п'яти своїх найближчих прихильникiв (майбутнiх учнiв) виголосив першу проповiдь. У нiй вiн стисло виклав основнi положення свого вчення, або, за переконанням буддистiв, здiйснив «повороти колеса дхарми». І сорок рокiв по тому, оточений численними учнями, вiн, мандруючи благодатними землями Індiї, продовжував творити дива i проповiдувати своє вчення. Спочатку воно мало назву дхарма, а згодом, на честь свого засновника почало називатися буддизмом. Помер Будда у 80-лiтньому вiцi в Кушинагарi. За легендою, перед смертю, лежачи пiд деревом у позi лева, вiн звернувся до ченцiв i мирян з такими словами: «Тепер, ченцi, менi нiчого бiльше сказати, крiм того, що все створене пiдлягає руйнуванню! Для порятунку докладiть усiх зусиль!». Смерть Будди його послiдовники називають досягненням великої нiрвани. Дату смертi Будди надзвичайно шанують, розглядаючи її ще i як день народження та прозрiння, а тому вона сприймається як «тричi святий день». 2. Ідейнi Буддизм як вiровчення, або фiлософiя, що прагне до Абсолюту, має потужнi iдейнi джерела — систему первiсних релiгiйних вiрувань, мiфiв, свiтоглядних систем та фiлософських поглядiв, якi було зафiксовано у Ведах. який, хоча й виник як негативна реакцiя небрахманських прошаркiв давньоiндiйського населення на брахманiзм (його ускладненiсть, фiлософський вияв теоретичних основ, корумпованiсть i пристосовництво жерцiв), все ж не заперечував брахманiзму остаточно, не вiдкидав його основоположних iдей, а навпаки, успадкував їх. Так, була успадкована iдея, що людина — це духовна iстота, ув'язнена в плотi. Вона має прагнути вирватися з матерiального свiту i повернутися до Бога. Було запозичено також положення про сансару i карму. Проте запозичено не механiчно, а з новою iнтерпретацiєю. Отримують свiй подальший розвиток й iншi положення релiгiйної традицiї. Так, у ведизм Сiддхартха внiс суттєвi змiни, проголосивши, що у людей немає анната (душi). Немає нiякого вiчного, незмiнного «Я», нiякої анiкка (дiйсної субстанцiї), що переходить вiд одного втiлення до iншого. Існування для буддиста — лише набiр почуттiв, вражень та миттєвих турбот. Вiн прагне стати незалежним вiд випадкової природи свiту, в якому живе, набути абсолютної свiдомостi та досконалостi. Кожен буддист вiрить, що людина знаходить порятунок у трьох сферах: перша з них — Будда, друга — Дхарма (вчення), третя — Сангха (чернеча громада). Успадкувавши вiд брахманiзму й iндуїзму вiру в перевтiлення, буддизм вiдрiзняється вiд цих iндiйських релiгiй вiдсутнiстю посилань на якого-небудь бога. Будда не є нi пророком, нi месiєю. Це людина, яка змогла самостiйно пояснити життя i знайти спосiб досягти нiрвани —мети кожного буддиста. Нiрвана — звiльнення вiд страждань, бажань та смертної оболонки. Нiрвана—психологiчнийстанзавершеностiвнутрiшньогобуттяпередлицембуттязовнiшнього, абсолютнавiдсутнiстьбажань. Буддизм суттєво вiдрiзняється вiд брахманiзму також своїм пантеоном богiв, обрядовiстю та засобами впливу на вiруючих. вiровчення «Чотири благороднi iстини». В основу буддизму покладено вчення про «чотири благороднi iстини», що були проголошенi Буддою пiд деревом Бодхi (пiзнання) вiдразу пiсля свого «пробудження». Перша iстина: жити — означає страждати. Будь-яке iснування є дукха (стражданням). Його неодмiнно зазнаєвсе живе. Найяскравiшими формами вияву страждання є народження, хвороба, старiсть, смерть, необхiднiсть терпiти навколо себе те, чого не любиш, чи навпаки, вiдсутнiсть того, кого любиш, тощо. Друга iстина: є причина страждання. Вона таїться в самiй людинi, яка має рiзнi бажання — вiд прагнення жити до жадання насолод, влади, багатства тощо. Все це призводить до вчинкiв, що i створюють карму. Третя iстина: можна припинити страждання шляхом вивiльнення вiд бажань. Повне викоренення i добрих, i поганих бажань вiдповiдає стану нiрвани, в якому сильних почуттiв немає. Четверта iстина стверджує: є шлях до припинення страждань. 2) праведне прагнення — рiшучiсть виявляти спiвчуття до всiх живих iстот; 3) праведна мова (утвердження правди); 4) праведна поведiнка, що включає п'ять принципiв: —не брати чужого (не красти); —утримуватися вiд заборонених статевих контактiв (не торкатися чужої дружини); —не вживати хмiльних напоїв (не пиячити); 5) праведний спосiб життя, тобто життя за принципами безкорисливостi; 6) праведнi зусилля — зусилля, якi спрямовують до добра i вiддаляють вiд зла; 7) праведна концентрацiя (самоаналiз) — уникнення стану, коли спонукання i бажання визначають ставлення; 8) праведна технiка медитацiї (раджа-йога) — вiнець попереднiх етапiв. Це таке опанування свого тiла i дихання, яке сприяє духовнiй концентрацiї; при цьому тiло невiддiльне вiд духу. 4. Буддiйське Святе Письмо. Святим Письмом буддистiв є Трипiтака (санскр. — три кошики) — збiрка, в якiй учнями Будди зафiксовано одкровення свого вчителя. Трипiтака скла-далася протягом багатьох столiть, набувши кiнцевого оформлення на початку нашої ери. Вона має три пiтаки (частини). Перша — Вiная-пiтака («кошик правил поведiнки»), мiстить правила, яких необхiдно дотримуватися, зокрема буддiйським ченцям. Друга — Сутта-пiтака («кошик сутр»), де у формi притч, повчань, бесiд, легенд, афоризмiв, поем, коментарiв Ананди — улюбленого учня Будди — викладено основнi положення буддизму. Третя — Абхiдхарма-пiтака («кошик тлумачення вчен­ня»), де розглядаються фiлософськi, етичнi питання, що турбували самого Будду. Канонiчними книгами вважаються також Сутта-нiпата — збiрка поем про Будду i його учнiв та Джата-кi (санскр., досл. — про попереднi народження) — збiрка розповiдей, казок, легенд про 550 перероджень ПІак'ямунi, що передували його останньому народженню на землi. Буддiйськi собори. Єдиною формою органiзацiї буддистiв є монастирi, де ченцi зобов'язанi дотримуватися певного статуту, пiдкорятися загальним зборам сангхи (чер­нечої громади) та обраному настоятелю. Для вирiшення основоположних проблем вiри буддисти збираються на сангiтi (собори), яких за весь перiод iснування цiєї релiгiї було шiсть. Перший буддiйський собор проходив у печерi Сапта-парна монастиря Наланда в м. Раджагриха (штат Бiхар) через три мiсяцi по смертi Будди. На ньому було канонiзовано буддiйське Святе Письмо — три книги Трипiтаки — Вiная-, Сутта- та Абхiдхарма-пiтаки. Другий собор вiдбувся через 100 рокiв у Вайшалi, де стався розкол сангхи. Через 200 рокiв у Паталiпутрi збирався третiй собор пiд головуванням царя Ашоки, за роки правлiння якого буддизм став державною релiгiєю. Четвертий собор проходив у двох мiсцях. Представники одного напряму буддизму — махаяни зiбрались у Кашмiрi (І—IIст. н. е.), де канонiзували санскритську редакцiю Трипiтаки школи сервастивадинiв. Послiдовники другого напряму — хiнаяни в Анурадхапурi та Алувахарi, поблизу Матале, на пальмовому листi записали Трипiтаку та коментарi до неї сингальською мовою. своєрiдну бiблiотеку, яка стала центром поклонiння i шани для буддистiв усього свiту. Шостий собор було присвячено 2500-рiччю з дня пари-нiрвани (кiнцевого звiльнення) Будди. Вiн вiдбувся у кiлькох мiстах М'янми в 1954—1956 pp. На ньому було звiрено й вiдредаговано всi 54 книги Трипiтаки, а також канонiзовано скороченi тексти перекладiв Трипiтаки бiрманською, хiндi та англiйською мовами. 5. Рiзноманiття течiй та напрямкiв буддизму. Одним iз основоположних напрямiв буддизму, що оформився внаслiдок його розколу на рубежi І—II ст. н. є. (i був затверджений на четвертому буддiйському сангiтi), є хiнаяна (санскр. — мала колiсниця, або вузький шлях спасiння). Цей напрям має ще й другу назву — тхеравада, що означає «школа старої мудростi». Хiнаяна — початковий фiлософський буддизм в усiй його чистотi й ортодоксальностi. Визначальний акцент у ньому ставиться на особистому спасiннi, на особистих зусиллях людини задля звiльнення вiд пут сансари. Послiдовники хiнаяни вiдмовляються вiд усього мирського, вважаючи, що досягти святостi та нiрвани можливо лише через чернецтво, шляхом багатьох перероджень. Звiдси i сповiдання «вузького шляху спасiння» та iдеалу архата (так називали найближчих учнiв Будди — в хiнаянi їх 16). про дхарму. земною iстотою, тхеравадисти прагнули зберегти в пам'ятi кожне слово, кожний жест, епiзод iз життя свого вчителя, який, на їх думку, з'являється серед людей кожнi п'ять тисяч рокiв. Із лона тхеравади виокремилася (приблизно 350 р. до н. є.) школа cmxaeupaeada. її прибiчники зберегли у своїй традицiї найархаїчнiшi елементи. Патрiархом школи було проголошено Тхера Моггампутта Тисса — чудотворця, який очистив сангху вiд єресi й утвердив стхави-раваду як офiцiйну традицiю буддизму в державi Апiоки. Будда шанувався як реальна особа, надiлена людськими (а отже, й слабкими) та надлюдськими рисами. Стхавиравада не була чимось монолiтно єдиним. Вона охоплювала собою цiлий шерег шкiл, серед яких — ватси-путрiя, що була заснована приблизно 280 р. до н. є. i проiснувала до IXст. Основна iдея школи — визнання iснування невизначеної, постiйної матерiальної субстанцiї, що визначає природу людської iндивiдуальностi. Практична ж реалiзацiя карми не можлива поза межами iснування особи. Серед вiдомих шкiл стхавиравади була i сервастива-да, засновник якої архат Катьянiпура на третьому буддiйському сангiтi виголосив iдею сервам асти (все iснує). Вона визнає канонiчною лише Абхiдхарму-пiтаку. У наш час найпоширенiшими течiями хiнаяни є дха-мамаютика-нiкая, маха-нiкая та iн. «Нiкая» iнтерпретується як школа в буддiйськiй громадi або школи буддистiв однiєї країни. Махаяна Другим напрямом буддизму є вчення махаяна (санскр., досл. — велика колiсниця). Своїми витоками воно сягає раннього буддизму, зокрема махасангхiкiв («велика громада»), течiї, що виникла ще в IVст. до н. є. Махаяна стала самостiйним напрямом у І ст. н. е. у буддизмi. Його засновником вважається буддiйський фiлософ-пропо-вiдник Нагараджуна (II—III ст. н. е.). На вiдмiну вiд хiнаяни з її визначальною iдеєю досягнення особистого порятунку, шлях бодхисатва в махаянi доступний усiм. Досягти нiрвани тут може не тiльки чернець, а й мирянин. Послiдовник махаяни мусить дбати передусiм не про особистий порятунок, як це властиво прибiчнику хiнаяни, а про допомогу всiм живим iстотам, щоб привести їх до визволення. В махаянi по-новому тлумачиться статус Вудди — вiн тут уже не людина, а Бог. До того ж замiсть одного Будди з'являється декiлька: Будда Амiтабха («володар раю»), Адибудда («творець свiту»), Будда Майтрейя («Будда майбутнього») тощо. Реальний Шак'ямунi сприймається як утiлення вiчного свiтового принципу, його знаряддя. Кожна жива iстота має природу Будди. У великiй пошанi тут бодхисатви — особи, якi заслужили перехiд до нiрвани, але вирiшили залишитися на землi заради спасiння iнших людей. У вченнi махаяни з'являються судження про рай та пекло, яких не було в ранньому буддизмi. На початку нашої ери в лонi махаяни виник новий напрям — тантризм, який набув виразного оформлення у V—VIIст. Тантричний буддизм має ще назву ваджрая-на (алмазна колiсниця). Допускаючи iснування бодхисатв, тантризм засвiдчує свої витоки. Водночас вiн має й оригiнальнi риси, що дали йому змогу виокремитися в особливий напрям. У першу чергу це специфiчна система езотеричної практики. Тантризм ґрунтується на дотриманнi рiзноманiтних i складних ритуалiв, якi б заперечували миттєвий, швидкий, як блискавка ваджра (зброя бога Індри для кидання, що має тисячу голок), доступ до нiрвани. Най-вiдомiший серед цих ритуалiв — багаторазове повторення священних погроз — мантри (вiршiв iз ведичних текстiв, якi використовуються як заклинання i чарiвнi формули). Вчення має свої тексти — тантри, в основу яких покладено iдею людини-мiкрокосму i уявлення про iнь (жiночу) та ян (чоловiчу) шактi (статеву енергетику), трансформацiя якої згiдно з тантритиками веде до розширення свiдомостi та просвiтлення. Контактуючи з анiмiстичними релiгiями Тибету, з культом бонпо (формою шаманiзму), тантричний буддизм перетворився протягом VII—XIV ст. на ламаїзм, що остаточно оформився завдяки реформам тибетського лами Цзо-нхаву (1357—1419). Зберiгаючи основнi буддiйськi положення, ламаїзм у той же час має свою специфiку. Це ускладнена обрядовiсть, масове поширення iнституту лам (тибет. лама — найвищий), їх пошанування, беззастережна покiрнiсть, яка вважається головною чеснотою. Старший син у кожнiй родинi послiдовникiв ламаїзму, як правило, посвячується в лами. Звiдси i величезна кiлькiсть ламаїстських монастирiв. Є двi найвищi ламськi посади: далай-лама, що вважається втiленням бодхисатви Авалокiтешвари, i панчен-лама — уособлення Будди Амiтабхи. За логiкою, панчен-лама має бути домiнуючим, оскiльки втiлення Будди в сакральному планi вище за персонiфiкацiю бодхисатви. Та в реальному життi склалося так, що саме далай-лама в столицi Лхаса зосередив у своїх руках найвищу духовну й полiтичну владу i став загальновизнаним верховним авторитетом для всiх ламаїстiв та багатьох шанувальникiв. Резиденцiєю панчен-лами став монастир бiля Шигатзе. Особливе мiсце у ламаїзмi вiдводиться прийдешньому Буддi — Майдарi, який покарає грiшникiв i нагородить за релiгiйнi заслуги гiдних, установить справедливе життя. численних розповiдей, дiалогiв, цитат, що мали стосунок до Будди, а також твори з астрологiї, медицини тощо. Коментарем до текстiв Ганджура є ще бiльше зiбрання — Дан-джур, що складається з 225 томiв, якi вмiщують цiлком самостiйнi твори, зокрема розповiдi, поеми, заклинання та переклади буддiйських праць. — Дхармою (вченням), слiд просуватися шляхом, який мiстить у собi тришикша (три практики): адхишила вищу моральнiсть), адхиса-мадхи (вищу медитивну зосередженiсть) та адхип-раджня (вищу мудрiсть). Практика вищої моральностi. Має багато рiзних форм практичної реалiзацiї. В основi їх усiх лежить принцип утримання вiд десяти проявiв античеснот (аморальностi). Три з них стосуються дiй тiла, чотири — дiй мови i три — дiй розуму. Три фiзичнi античесноти такi: 1) позбавлення життя живої iстоти — вiд убивства комахи до вбивства людини; 2) крадiжка — заволодiння майном iншої людини без її згоди, незалежно вiд цiнностi цього майна та вiд того, була ця дiя виконана самостiйно чи з чиєюсь допомогою; 3) сексуальна розбещенiсть; Чотири античесноти мови — це: 1)брехня — обман iнших людей словами або дiями; 2)лихослiв'я — внесення чвар, розбрату, щоб спонукати тих людей, якi мали добрi стосунки, до сварки, або тих, якi вже посперечалися, до ще бiльшої ворожнечi; 3) грубiсть — ображання iнших; Три античесноти розуму: 1) заздрiсть — думки «якби це було моїм», бажання чого-небудь, що належить iншим; 2) зловмиснiсть — намiр завдати шкоди (як великої, так i незначної) iншому; 3) помилковi погляди — уявляти як неiснуюче щось iснуюче, наприклад переродження (сансару) чи причинно-наслiдковий зв'язок (карму). Практика вищої медитативної зосередженостi. Полягає у зосередженнi уваги на одному об'єктi. Медитативна зосередженiсть мiстить у собi велику кiлькiсть видiв. Серед них видiляється шаматха (спокiй). Суть спокою тут розумiється як утримання уваги на певному об'єктi, без вiдволiкань, в гармонiї свiдомостi та тiла людини. Якщо спокiй супроводжується прийняттям сховища, то це загальна буддiйська практика. А якщо ж вона доповнюється ще й прагненням вищого просвiтлення заради блага всiх живих iстот, то це є практика махаяни. З досягненням спокою свiдомiсть i тiло пронизуються радiстю i щастям, суб'єкт набуває безлiчi, навiть надприродних, здiбностей, серед яких яснобачення та еманацiя (випромiнювання всiєї рiзноманiтностi свiту). Головна мета i перевага спокою в тому, що за його допомогою можна перейти до випаш'яна (особливого розумiння) i таким чином звiльнитися вiд кругообiгу буття. задоволеним, не залежним вiд мирських турбот i суєти. Вiн також має уникати аморальних фiзичних i словесних дiй. Шляхом слухання i роздумiв йому слiд позбутися хибних уявлень про предмет медитацiї. Також конче треба знати, яким чином мiркувати про згубнiсть бажань, про суть непостiйностi тощо. Для досягнення шаматхи необхiдно позбути­ся «п'яти помилок» та застосувати «вiсiм протиотрут». «П'ять помилок», яких слiд уникати, такi: 1) лiнощi — небажання займатися медитативною зосередженiстю; 2) забудькуватiсть — невтримання у пам'ятi об'єкта медитацiї; 3) сонливiсть i неуважнiсть — переривання медитативної зосередженостi; 4) невживання «протиотрут» —викликає сонливiсть i збудженiсть; 5) надмiрне вживання — продовження вживання «протиотрути», коли сонливiсть i збудженiсть уже подолано. «Вiсiм протиотрут» — це засiб вiд «п'яти помилок». «Протиотрути» вiд ледарювання: вiра (бачити позитивнi якостi, якi дає медитативна зосередженiсть), натхнення (старатися набути цих позитивних якостей), зусилля (отримувати задоволення вiд занять медитативною зосередженiстю), пiдпорядкованiсть свiдомостi й тiла (наслiдок — зусилля). «Протиотрута» вiд забудькуватостi: уважнiсть (постiйно зберiгати зосередженiсть на об'єктi). «Протиотрута» вiд сонливостi й збудженостi: пильнiсть (негайно бачити, що сонливiсть чи збудженiсть уже з'явилися або настають). «Протиотрута» вiд незастосування: застосування (використовувати «протиотруту» вiд сонливостi та збудженостi). «Протиотрута» вiд надмiрного застосування: утримання вiд застосування (послабити свої зусилля). При застосуваннi «восьми протиотрут» «п'ять помилок» поступово зникають, i людина проходить «дев'ять рiвнiв зосередженостi»: 1) установка мислення — зосередження мислення i спрямування його на внутрiшнiй об'єкт (наприклад, на вi-зуалiзований образ Будди); 2) продовження установки — продовження зосередження на об'єктi; триває довше, нiж попереднього разу; 5) дисциплiнування — усвiдомлення позитивних (приємних) результатiв, якi приносить медитативна зосередженiсть, та, як наслiдок, вiдчуття радостi; 6) заспокоєння — зняття неприязнi до медитативної зосередженностi; 8) стабiльнiсть — медитативна зосередженiсть стабiлiзується настiльки, що вже нiщо зайве не зможе перервати цей процес; 9) органiчнiсть — фiксацiя на об'єктi здiйснюється сама по собi, без додаткових зусиль. Цi «дев'ять рiвнiв зосередженостi» досягаються за допомогою «шести сил». Перший рiвень — силою послуху, другий — силою роздумiв, третiй i четвертий — силою уваги, п'ятий i шостий — силою усвiдомлення, сьомий i восьмий — силою зусилля, дев'ятий — силою знайомства. Дев'яти рiвням зосередженостi вiдповiдають чотири види розумової дiяльностi, за допомогою яких мислення оволодiває своїм об'єктом: 1) примусова фiксацiя — на першому i другому рiвнях зосередженостi мислення iз зусиллям фiксується на об'єктi концентрацiї; 3) стабiльна фiксацiя — на восьмому рiвнi мислення набуває здатностi концентруватися на об'єктi не вiдволiкаючись; 4) фiксацiя, що сама себе пiдтримує, — на дев'ятому рiвнi мислення самотужки утримується на об'єктi. Як стверджує Далай-лама XIV, якщо скрупульозно дотримуватися наведеної методики, то бездоганної медитативної зосередженостi можна досягти приблизно через рiк систематичної практики. Практика вищої мудростi. Ламаїсти видiляють п'ять видiв мудростi, головними з яких є мудрiсть, що пiзнає умовне, або номiнальне, знання, та мудрiсть абсолютного знання, тобто знання природи буття. Кожна з них має безлiч аспектiв. За їх допомогою можна повнiстю подолати бар'єри аморальностi та перепони до всезнання. Об'єктом такої мудростi є пiзнання кiнцевої природи всiх явищ, яка ще називається порожнечею, або нiщо, де не iснує нi речовини, нi шуньята (свiдомостi). Нiщо виступає як запере­чення самобуття (самосущого буття) будь-чого i всього. Щоб почати пiзнавати порожнечу, насамперед слiд глибоко вивчити великi книги. Лише пiсля того завдяки почутому про порожнечу вiд iнших виробляється: 2) мудрiсть, що виникає з роздумiв. Достатньо оволодiвши медитативною зосередженiстю на рiвнi глибокої переконаностi, набувають 3) мудростi, що виникає з медитацiї. Це вiдбувається тодi,коли розум стає надзвичайно сильним внаслiдок спрямованостi мислення на суть порожнечi. Формується гармонiйна пiдвладнiсть розуму i тiла, так само як у станi спокою. Але у випадку спокою гармонiя пiдвладностi розуму i тiла досягається силою зосередженої медитацiї, а тут — силою аналiтичного мислення. Коли особлива медитативна зосередженiсть поєднується з гармонiєю такого порядку, настає особливе прозрiння. Оскiльки таке прозрiння виникає тодi, коли об'єктом медитацiї служить порожнеча, то ця медитативна зосередженiсть виступає як поєднання спокою i особливого прозрiння, що пiзнає порожнечу. Вважається, що при виконаннi всiх цих вимог (трьох практик), спираючись на прийняття сховища (вчення Будди) та усвiдомлення зв'язкiв мiж дiями та їх результатами, можна досягти стану звiльнення. Якщо ж додатково розвивати ще й бадхичитта (спрямованiсть на просвiтлення), яка породжується любов'ю i милосердям, та виконувати згаданi три практики у поєднаннi з нацiленiстю до вищого просвiтлення заради блага всiх живих iстот, то можна досягти верши­ни всезнання, тобто найвищого звiльнення — стану Будди. 1. Андросов В. П. Буддизм Нагарджуны: Религиозно-философские трактаты. — М., 2000. 2. Будда: История о перерождениях. — М., 1991. 3. Будон Р. История буддизма. — СПб., 1999. 7. Кочетов А. Буддизм. — М., 1986. 8. Малерб М. Религии человечества. — М. — СПб., 1997. 9. Пименов А. В. Возвращение к дхарме. — М., 1998. 10. Рудой В. И. Классическая буддийская философия. — СПб., 1999. 11. Сiнь Тiн. Буддизм — для досконалостi цього життя. — К., 1999. 12. Сущность дзэн: Искусство быть свободным. — СПб., 2000. 13. Эррикер К. Буддизм. — М., 1999.