Реферат на тему:
1. Бiблiя - найдивовижнiша iз книг, що iснують в свiтi.
2. Двi групи Бiблiї: Старий i Новий Заповiт.
3. Джерела П’ятикнижжя.
4. Десять етичних принципiв.
5. Етичнi заповiдi християнства, викладенi в Нагiрнiй проповiдi Христа.
6. Бiблiя ряснiє науково точними висловами i численними свiдоцтвами реального створення.
7. Лiтература
Бiблiя - найдивовижнiша їх книг, що iснують в свiтi. Навряд чи знайдеться в iсторiї писемностi iнший такий пам'ятник, про який стiльки б писали i говорили, як про Бiблiю. Книга, яку найбiльше читають, переведена на велику кiлькiсть мов i зухвала самою великою кiлькiстю суперечок, дослiджень i вивчень. Першою надрукованою книгою в iсторiї була саме Бiблiя: саме її латинський варiант, так звану Вульгату, виготовив Гуттенберг на своєму друкарському верстатi. Бiблiя була однiєю з перших крупних книг, перекладених iноземною мовою ( Септуагiнта, грецький переклад староєврейського тексту Старого Завiту, з'явилася приблизно в 250 роцi до Р. Х. ) . По числу перекладiв, повторних перекладiв i переказiв у Бiблiї немає суперникiв серед всiх книг миру. Британська енциклопедiя пише, що « до 1966 року повний текст Бiблiї був опублiкований. на 240 мовах i дiалектах. окремi книги Бiблiї - ще на 739 мовах, що в сумi складає 979 перекладiв.».
Бiблiя була написана на немiцному матерiалi. Протягом столiть до винаходу друкарського верстата її доводилося багато разiв переписувати. Але це не погiршило її стилю, не пошкодило точностi, не знищило. В порiвняннi з пам'ятниками античної лiтератури, до нас дiйшли бiльше рукописних копiй Бiблiї, чим будь-яких 10 творiв класичної лiтератури разом узятих. Слово Бiблiя вiдбулося вiд грецької мови « бiблiос» - книги. Бiблiю називають також Священним Писанням. Вона є зборами стародавнiх текстiв, канонiзованих в iудейськiй релiгiї i християнствi. Дiйсно, Бiблiя - це не одна книга, але збори книг, кожна з яких має свою назву i особливу специфiку. Всi книги рiзнi за об'ємом, лiтературному стилю i композицiї.
Книги Бiблiї дiляться на двi групи: Старий i Новий Завiт. Слово «заповiт» має сенс «договору», союзу ув'язненого мiж людиною i Богом, який був запропонований Богом Ізраїлю. Інiцiатива цього союзу одностороння, тобто повнiстю залежала вiд Бога, його чистої, благої волi, волi того, що Дарує. « Ось, Я поставлю завiт Мiй з вами i з потомством вашим пiсля вас. Поставлю заповiт Мiй з вами, що не буде винищена всяка плоть водами потопу, i не буде вже потопу на спустошення землi». ( Буття 9:9,11). У Євангелiї вiд Матвiя (26,27) вустами Христа мовиться: «. І узявши чашу i дякуючи, подав їм i сказав: пийте з неї все, бо це є Кров Моя нового заповiту, за багато виливана в залишення грi-хiв.»
Якнайдавнiша, за часом створення i велика частина Бiблiї називається Старим Завiтом i складається з тридцяти дев'яти книг. Першi п'ять книг: Буття, Результат, Левiт, Числа i Второзаконiє. Ця частина називається також Пятикнижжям. Крiм християнства вона признається i в iудаїзмi. Тiльки у iудаїзмi вона називається Законом або Торою, тобто ученням.
Старий Завiт складений починаючи вiд 1300 i до 100 р. до н. е. Взагалi, його першi книги мають усну традицiю. Інша частина Бiблiї визнається тiльки християнами i називається « Новий Заповiт». Його книги сходять до першого столiття н. е. i присвяченi новому посланню Христа. На перший погляд Бiблiя - це зiбрання лiтературних творiв, головним чином староєврейських, якi були на-писанi на протязi близько 1600 рокiв. Автори писали їх в рiзних країнах, вiд Італiї на заходi до Месопотамiї, а можливо навiть Персiї на сходi. Склад цих авторiв виключно рiзноманiтний. Їх роздiляли не тiльки сотнi рокiв i тисячi кiлометрiв, але i соцiальнi перешкоди.
Серед них ми бачимо царiв, пастухiв, солдатiв, законодавцiв, рибакiв, державних дiячiв, придворних, священикiв, пророкiв, рабина, що живе виготовленням наметiв, i лiкаря неєврейського походження; крiм того, багато авторiв не залишили нам нiчого, окрiм написаних ними фрагментiв Бiблiї, так що нiяких вiдомостей про них у нас не немає. Сам текст Бiблiї належить до цiлого ряду лiтературних жанрiв. Серед них - iсторичнi замiтки, закони (цивiльнi, кримiнальнi, етичнi, ритуальнi), релiгiйна поезiя, дидактичнi трактати, лiрика, притчi i алегорiї, бiографiї, особисте листування, спогади i щоденники - не кажучи вже про чисто бiблейськi жанри пророцтва i одкровення. Написана в такому величезному промiжку часу, рiзними людьми, рiзного стану i освiти, ця велика Книга, проте є дивно зв'язане,имеющееначало, розвиток i що описує кiнець, оповiдання. Все 66 книг Бiблiї доповнюють, пояснюють або переходять один в одного. Почавшись з дня створення свiту, Бiблiя оповiдає про грiхопадiння людини i про велику любов Бога, який послав в свiт Сина Свого Ісуса Христа, щоб Його жертвою врятувати гинуче людство. Старий Завiт так само можна розглядати i як iсторiю розвитку i життя iзраїльського народу. Все це робить Бiблiю не просто антологiєю, а єдиним цiлим. Антологiю пiдбирає укладач, а такого укладача Бiблiї не було.
П’ятикнижжя, в тому виглядi в якому воно дiйшло до нас є цiлiсним iсторико-лiтературним пам'ятником. Передбачається, що оповiдання вiдноситься за часом не ранiше, чим до XIV-XIII ст. до н. е. (саме тодi вiдбулося одомашнення тварин, що згадується в книзi Буття). Є i ще цiлий ряд ознак (географiчнi назви, традицiї), пiдтверджуючi таке пропозицiю. Вважається, що книгою, яка в 621г до н. е. була знайдена пiд час ремонту храму в Єрусалимi, i було П’ятикнижжя в тому виглядi, в якому ми його знаємо.
Джерелами П’ятикнижжя були iсторичнi перекази «родословiя», а також єгипетськi i грецькi космогонiї i iсторичнi побудови, мiфи. П’ятикнижжя увiбрало в себе багатовiкову традицiю народного фольклору, яка була використана з метою затвердження монотеїзму. Монотеїзм (вiд грач. Mono-один i teus - бог) - єдинобожнiсть, релiгiя, яку признають, у вiдмiннiсть вiд полiтеiзма,єдиного Бога.
Згiдно Бiблiї, цi заповiдi Бог (Яхве) сповiстив Мойсеєвi на третьому мiсяцi подорожi по пустелi Синай на Горi Синай. Заповiдi з'явилися умовою союзу народу з Богом i Його покровительства.
Перша заповiдь - про шанування одного-єдиног Бога: «Я - Яхве, твiй Бог, який вивiв тебе з Країни Єгипетською, з будинку рабства: хай не буде у тебе iнших богiв перед Моєю особою» (Вих. 20:2,3).
Друга - проти поширеного тодi в Ізраїлi шанування iдолiв : « Не роби собi статуй i iнших зображень того, що на небесах вгорi, i того що на землi внизу, i того,что у водi пiд землею» ( Вих. 20:4).
Третя про колективну родову вiдповiдальнiсть iзраїльтян за грiх i злочини окремої людини: « Я - Яхве, - твiй Бог, ревнивий Бог, що мстить за грiхи батькiв синам, третьому i четвертому поколiнню, що ненавидить Мене i що творить милiсть тисячам що любить Мене i виконуючим мої велiння» (Исх. 20:5,6).
Четверта -« Не вимовляй iменi Яхве, твого Бога»,напрасно(Исх. 20:7).
П'ята про суботу : «Пам'ятай день отдохновения, щоб святити його. Шiсть днiв трудися i роби всяку свою роботу, а сьомий день - отдохновение ради Яхве, твого Бога,не роби нiякої роботи нi ти, нi син твiй,ни дочка твоя,ни твiй раб. бо шiсть днiв створив Яхве небеса i землю,море i все,что в нiм, i вдався до спокою на сьомий день»(Исх. 20-8,11).
Шоста - «Почитай отця свого i мати свою,чтобы добре було тобi i щоб збiльшити днi твої на землi,которую Яхве, твiй Бог,даст тобi» ( Вих. 20:12).
Восьма -« Не перелюбствуй»(Вих. 20:14).
Дев'ята - «Не крадь»(Исх. 20:15).
Десята - « не вимовляй проти свого ближнього помилкового свiдчення» (Исх. 20:16). Окремо коштує заповiдь «Не побажай удома ближнього свого, не побажай дружини ближнього свого. нiчого, що належить ближньому твоєму». Її можна очевидно вiднести, вiднести до вимоги «не крадь» i «не заздри».
Десять етичних принципiв,требований, заповiдей лягли в основу т. д. Моїсеєва законодавства. Закони, по бiблейському переказу, також були продиктованi Мойсеєвi Богом з тим, щоб вiн навчив народ, як жити. Ось деякi з них. Приведена, наприклад, формула вiдплати за принципом талона : « А якщо (iнша ) бiда вiдбудеться, то хай вiн вiддасть душу за душу, око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу, опiк за обпiк, рану за рану, забив за удар» (Вих. 21:23-25).
«Не слiдуй за бiльшiстю, щоб створити зло,и не вiдповiдай на судi, згортаючи услiд за бiльшiстю, перекручувавши iстину»(Исх. 23:2).
« І бiдняковi не потурай в його судовiй справi»(Исх. 23:3)
Є вказiвки i щодо правильного догляду за землею для землероба : « І шiсть рокiв засiвай свою землю i збирай урожай з неї . А на сьомiй залиш її необробленою i покинь її . Також поступи з своїм виноградником i з своїми оливка-мi(Исх. 23:10,11) ». Мова йшла про необхiднiсть регулярно залишати землю пiд парами в кiнцi семирiчного циклу землеробських робiт для вiдновлення родючостi ґрунту.
Найважливiшим джерелом християнства є книги Нового Завiту, в число яких, перш за все, входять чотири Євангелiє (греч. Evangelion- блага звiстка, благовiстi ): « вiд Матвiя» « вiд Марка» « вiд Луки» i « вiд Іоанна». Це оповiдання про земне життя Ісуса Христа, у його проповiдях, чудесах, смертi (розп'яттi) i воскресiннi. Цi книги вважаються богодухновенними тобто напи-саними хоч i людьми,но по навiюванню Святого Духу. Рассмотрим основний змiст вчення про Христа по Євангелiю вiд Матвiя.
В роздiлi V переданий змiст знаменитої Нагiрної проповiдi Христа, в якiй сформульованi етичнi заповiдi хрiстiан.
Перша - « блаженнi жебраки духом, бо їх є Царство Небесне» (Матв. 5:3). « Жебраки духом» - покiрливi, якi усвiдомлюють свою недосконалiсть i негiднiсть перед Богом i нiколи не думають про те, що вони кращi або свято за iнших.
Друга - Христос дещо розширив сенс стародавньої заповiдi « не убий» : « А Я говорю вам, що що всякий гнiвається на брата совГе марно, пiдлягає суду.»(Матв. 5:23) Не тiльки вбивства, але i незаслуженi образи повиннi бути покараними, бо ведуть до озлоблення в суспiльствi.
Третя заповiдь в Старому Завiтi була така : « Око за око, зуб за зуб». Заповiдь Христа мала принципово iнший сенс : « А Я говорю вам :не опирайся злому. Але хто ударить тебе в праву щоку, оберни до нього i iншу. І хто захоче судитися з тобою i узяти у тебе сорочку,отдай йому i верхнiй одяг.( Матiв. 5:38-40). Як правило, цiй заповiдi дається примiтивне тлумачення, i немало iронiчних усмiшок присвячено їй. Але, наприклад, Лев Толстой рахував її ключовий у всьому християнському ученнi на тiй пiдставi, що «око за око» нi до чого хорошому не приведе, бо зло породить ще бiльшу озлобленiсть, i злiсть стане всеосяжною i погубить людей. Лиш добро у вiдповiдь на зло здатне поправити справу. Звичайно, мова не йде про те, що потрiбно «пiдставити щоку» для удару, а про те, щоб на насильство вiдповiдати ненасильством, не провокувати нове насильство, не брати участь в нiм.
Четверта стара заповiдь свiдчила: « люби ближнього твого i ненавидь ворога твого»; Ісус же iстотно її коректує: « А Я говорю, любите ворогiв ваших, благословляйте клянучих вас, благодiєте що ненавидять вас i молитеся за тих, що кривдять вас i гонящихвас» (Матв. 5:43,44).
Ісус радить: будьте подiбнi до природи, сонця, наприклад, яке рiвно сходить i над злими i над добрими; дощу який ллє свої цiлющi струменi i на праведних i на неправедних. Яка заслуга говорить Христос любити що люблять вас. Це не вимагає вiд людини нiяких внутрiшнiх зусиль. Але якщо любити «ворога свого», це, значить, переглянути всi свої установки, що вимагає нового самовiдчуття, нового свiтобачення. Слiдуючи цiй заповiдi, людина як би пiднiмається над ситуацiєю, не йде услiд нав’язаної йому ворожнечi i ненавистi, залишається вiльним в своєму свiдомому виборi. Вiн свiдомо приймає послане йому випробування, використовуючи його для самовдосконалення, для культивування в собi любовi як однiй з найважливiших християнських чеснот. Дякувати ворогам треба за те, що вони дозволили людинi зрозумiти, який вiн насправдi, що йому необхiдно виправити в собi в процесi етичного самовдосконалення : адже не маючи ворогiв,не пройшовши випробувань, не можна дiзнатися,что ти iз себе вдаєш. Сила твоя- в тобi самому : самовиховання, вiчне сходження до висот духу,до любовi, упокорювання i верi- ось шлях сьогодення християнина.
Зрозумiло, це тiльки мала частина заповiдей.
У Євангелiї вiд Матвiя зроблений упор на зiставленнi духовних i бездуховних iдеалiв, якi i дають людинi або порятунок, або загибель: « Не збирайте собi скарбiв на землi, де мiль винищують їх i де злодiї пiдкопують i крадуть» « Нiхто не може служити двом панам. Не можете служити Боговi i Мамоновi» (Мамона - бог багатства)(Матв. 6:10,24).
цьому звертаючись до всього свiту. В кiнцi Євангелiя Ісус посилав апостолiв йти до людей i проповiдувати всiм народам: « Отже, йдiть i навчiть всi народи, хрестить їх в iм'я Отця, i Сина i Святого Духу» (Матф. 28:19).
чинникiв ( вiд громадської думки, родоплемiнних i громадських норм ) всередину свiдомостi суб'єкта.
Чоловiк знаходив iнший масштаб, iншi критерiї самооцiнки : його внутрiшнiй свiт, особова самосвiдомiсть, совiсть ставали об'єктами самоаналiзу, полем боротьби Добра i Зла. Зовнiшнє змушення втрачало силу, людина знаходила особисту свободу, право на вибiр i право на вiдповiдальнiсть не за те, що зробили iншi, а за те, що створив вiн сам.
Бiблiя мiстить розсип людської мудростi:
- дерево пiзнається по його плодах;
- не слiд вливати нове вино в старе хутро;
- немає пророка в своїй вiтчизнi;
- нiхто не може служити одночасно двом панам;
- поганить людину не те, що входить в нього, а то, що виходить з вуст його;
- не шукай сучок в оцi брата твого, спочатку вийми колоду з свого ока;
- не людина для суботи, а субота для людини;
- не трудящий та не їсть
І багато iнших « крилатi» вирази. З Бiблiї черпаються образи i сюжети, що мають загальнолюдський сенс. Кожна епоха, кожен народ чоловiк вичитують з « Книги книг» те, що вiдповiдає їх сподiванням, потребам, рiвню розвитку, ступеню вiри.
У Бiблiї вiдбивався монотеїстський свiтогляд, пов’язаний з уявленнями про абсолютнiсть, вездесущностi, доброти, незримостi єдиного для всiх Бога. Християнський монотеїзм був пов'язаний з виробленням нового свiтобачення i свiтогляду, в ко-тором чоловiк розглядався як образ i подiбнiсть Бога, а мир - як ним створений, такий, що має сенси i цiлi свого iснування. Християнство створило нове уявлення про iсторичне буття людини i його будущем- Царствi Божiм, до якого увiйде преображене богочеловечество. У Бiблiї викладенi новi уявлення про моральнiсть, про свободу волi, про чесноту, грiхи i воздаянiї. У книгах Старого Завiту сформульованi вимоги Закона, дотримуючи який люди повиннi будувати мiжособовi вiдношення. У книгах Нового Заповiту передано учення, яке покликане пiдказати тим, хто цього хоче,как побудувати своє життя.
Бог в християнствi не є вiддаленим вiд людини i абстрактним, а-Отцем, що любить, готовим прийти на допомогу, коли в нiм нуждаються. У книгах Нового Заповiту гранично чiтко вiдчувається цiннiсть Любовi як сильного вiдчуття, як космiчної сили, як сенсу життя. Вже бiльше двох тисячолiть мiльйони людей звертаються до Бiблiї в днi страждань або радостi, Бiблiя - джерело i справжньої моральностi, i пiзнання свiту, i самопiзнання.
У книзi пророка Ісаї читаний: «Тепер пiди, начертай це на дошцi у них, i впиши це в книгу, щоб залишилося на майбутнiй час, назавжди, навiки. висiчи в бронзi.»(30:8)
У книзi пророка Ієремiї пiдкреслена божественнiсть джерела: « Ти будеш Моїми вустами».
Отже, Бiблiя предстає перед нами як Слово Божiє, i як тако-завиваннi воно об'єкт вiри. Всякий хто вважає, що можна узяти в дужки вiру i прочитати Бiблiю поглядом ученого, як це можливо по вiдношенню до текстiв Платона i Аристотеля, здiйснює неприродну вiвiсекцiю духу, що роздiляє його з текстом. Бiблiя рiшуче мiняє свiй сенс залежно вiд того, хто її читає, - вiруючий або невiруючий в те, що це Слово Божiє. Як би там не було, все ж таки не будучи фiлософiєю, в грецькому сенсi цього термина, загальне бачення реальностi i людини в контекстi Бiблiї мiстить в собi цiлу серiю фундаментальних iдей, в першу чергу фiлософського плану. Бiльш того, деякi з цих iдей надiленi такою силою, що їх розповсюдження, як серед вiруючих, так i невiруючих, необоротним чином змiнило духовну зовнiшнiсть мiра. Можна сказати, що слово Христа, що мiститься в Новому Заповiтi (яке вiнчає пророцтва Старого Завiту), перевернуло все поняття i проблеми, поставленi фiлософiєю у минулому, визначивши їх постановку в майбутньому. Іншими словами бiблейське послання перетворило позитивним чином як тих, хто його прийняв, так i тих, хто його вiдкинув, перш за все в дiалектичному сенсi,антитетично ( у функцiї заперечуваної тези), але i в бiльш загальному сенсi, позначивши духовний горизонт, не належний упраздненiю.
А) фiлософський пошук помiтностi двох сфер - розуму i вiри
Б) фiлософствування поза вiрою i проти вiри
Фiлософствування, що iгнорує вiру в тому сенсi, неначебто бiблейське послання нiколи не заявляло про себе в iсторiї, вiднинi стало неможливим.
Немає такої областi людського знання, такого поняття, яке б, так або iнакше, не зачiпалося в Бiблiї. Цiкаво згрупувати у виглядi списку тi численнi поняття, якi автори Бiблiї використовують в Писаннi, пiсля чого стає ясно, що воно задовольняє всi нашi життєвi запити. Розглянемо наступнi приклади:
1)Спасiння: « Священнi Писання. можуть умудрять тебе в порятунок вiрою в Христа Ісуса. (2 Тiм. 3:15)
3) Істина: « Освяти їх iстиною Твоєю: слово Твоє є iстина ( Іоанн 17:17)
( Пс. 118:11)
5) Руководство: « Слово Твоє свiтильник нозi моїй i свiтло дорозi моїй» ( Пс. 118: 105).
6) Повчання: « Одкровення Панове, вiрно, умудряє простих» (Пс. 18:8).
7) Мир: « Великий мир у тих, що люблять закон Твiй, i немає їм преткновенiя» (Пс. 118 :165)
Цей список можна продовжувати багато разiв Бiблiя дає вiдповiдi на всi випадки життя.
сказав Гетте. Істинна наукова точнiсть глибина Писання, численнi науковi свiдоцтва креацiйного творення в природi, а так само чудесна взаємозв'язок бiблейського бачення свiту, яке пiдтверджується реальними фактами науки; основоположнi принципи раз-особистих наук, викладенi, в Священному Писаннi можуть бути легко зрозумiлi.
Науку колись рахували средоточенiєм пiзнаних iстин або, щонайменше, сферою, iстини, що займається пошуками. Вона має справу з фактами, перевiреними фактами. Ранiше основою наукового методу вважали експерименти i спостереження, включаючи реальнi прогнози, якi можна було перевiрити, пiдтвердити або заперечують за допомогою вимiрювання.
Бiблiя ряснiє науково точними висловами i багаточисленними свiдоцтвами реального створення. Багато бiблiйських фактичних наукових свiдоцтв на тисячi рокiв випередили їх пiдтвердження ученими, серед найбiльш значних бiблейських прогнозiв щодо сучасної науки є два найбiльш унiверсальних i краще всього доведених принципу науки. Цi два узагальнення - знаменитi перший i другий закони термодинамiки. Вони можуть дiйсно розглядатися не тiльки як науковi закони, але i як божественнi закони, якi контролюють взаємодiї всiх компонентiв процесiв, що вiдбуваються у всiх областях науки.
Перший закон термодинамiки, можливо, краще вiдомий як закон збереження енергiї. Енергiя не може нi створюватися, нi знищуватись. Оскiльки кожна рiч i кожне явище в основному складається з однiєї або бiльш за форми енергiї, перший закон термодинамiки завiряє нас, що в даний час нiщо не створюється i не знищується. Істина, яку вiн виражає, була сформульована в кiнцi первозданного творiння (Буття 2:1-3).
Пiсля того, як Бог закiнчив створення i перетворив все створене у всесвiту в повнiстю вiдладжену функцiонуючу систему, Вiн «вiдпочив». Вiн припинив свою роботу (тобто енергiю) по створенню i ввiв нинi чинний принцип «збереження» того, що створив. З тих пiр Вiн тримає « все словом сили Своїй» (Євреям 1:3). Фактично цi дiї мiстять те, що ми тепер називаємо першим законом термодинамiки, або законом збереження енергiї.
Другий закон термодинамiки, унiверсальний, вживаний до всiх процесiв i систем, включаючи живi органiзми ( виключення з цього закону невiдомi ), говорить про те, що розвиток в природi йде « по низхiднiй» енергiї стає менше, складнiсть зменшується, структура стає безладною, iнформацiя безсистемною - все має тенденцiю до розпаду, якщо дозволити процесам протiкати безперешкодно. Це також вiддзеркалення первозданного божественної заяви :
« Проклята земля за тебе. бо прах ти, i в прах повернешся».(Буття 3:17-19)
в Писаннi за тисячi рокiв до того, як тимчасовi ученi визнали їх науковими законами.
Величезний вплив Бiблiя зробила на такi види мистецтва, як живопис, архiтектура, музика, поезiя i iн.
Бiблейськi сюжети послужили темою для безсмертних творiнь Леонардо да Вiнчi, Мiкеланджело, Рафаеля i iнших.
Серед росiйських живописцiв особливо хочеться видiлити Андрiя Іванова, його знаменитi полотна, написанi на бiблейськi теми. «Створення свiту» на шести листах зображаються всi шiсть днiв творiння. Вже тут ми вiдчуваємо своєрiднiсть пiдходу художника вiн як би вiддається у владу дитячим уявленням про Творця землi, мудрому художнику, який любовно лiпить i прикрашає маленький мир, а потiм пожвавив його. «Ходiння по водах» iлюструє вiдома євангельська розповiдь про те, як учнi, пливучи в човнi, побачили Христа, який йшов поверх моря, що хвилювалося. Христос покликав Петра i велiв йти до нього: Петро пiшов по водi, але, злякавшись, почав тонути; тодi Христос пiдтримав його i сказав: « Маловiрний! Навiщо ти засумнiвався?»
«Явище Христа народу», «Нагiрна проповiдь», «Ангел поражає Захара нiмотою» i багато iнших.
Знаменитий поет Жуковський рахував читання i вивчення Нового Заповiту «головним предметом життя». Пiд впливом читання Євангелiя склалося i окрiпнуло свiтобачення Ф. М. Достоєвського. Мiльтон писав: « У всiй свiтськiй лiтературi немає скарбу, порiвняного з Бiблiєю».
Промайнули столiття.
Виникали i рушилися iмперiї, гинули цивiлiзацiї, вiйськовi, полiтичнi i соцiальнi перевороти мiняли саму зовнiшнiсть землi. Коли євангельська проповiдь, подiбно до свiжого вiтру, увiрвалася в дряхлiючий античний свiт, вона принесла надiю спустошеним i таким, що зневiрився, вдихнула в них енергiю i життя. Християнство з’єднало мудрiсть Афiн i сподiвання Сходу з мрiєю Риму про загальну «згоду»; воно засудило тих, що пригноблюють, прославило жiнку, викорiнювало рабство.
Пiзнiше в молодих варварських країнах Заходу воно стало опорою гуманностi i освiти, примусивши грубу силу визнати духовний i етичний авторитет. У кожну епоху Новий Заповiт знаходив прихованi i невичерпнi iмпульси до творчостi. Якщо першими учнями Ісуса були простi галiлеяни, то згодом перед Його хрестом схилилися найбiльшi розуми всiх народiв. Його одкровення осяяло думку Августина i Паскаля, любов до нього возводила рукотворнi кручi храмiв, надихала поетiв i творцiв, викликала до життя могутнi звуки симфонiй i хоралiв. Образ Боголюдини вiдображений Андрiєм Рублевим, Мiкеланджело.
мистецтво», - сказав Генрiх Гейне.
Лiтература
1. Бистрова А. Н. Свiт культури: (основи культурологiї) - М.: Новосибiрськ: ЮКЕА, 2002. -710 з.
2. Каган М. С. Системний пiдхiд i гуманiтарне знання: Вибр. Ст./ БРЕШУ. - Л.: Видавництво БРЕШУ, 1991. - 383 з.
|
