Реферат
на тему:
“Баптизм”
План
2. Розвиток.
1. Виникнення баптизму
Першим засновником i главою англiйського, а отже i свiтовому баптизмi був Джон Смiт, що у 1606 р., рятуючи вiд переслiдування, бiг з Англiї в Голландiю i тут близько 1609 р. органiзував свою невелику громаду. Вiдкидаючи древнiй звичай водохрещення дiтей, Джон Смiт спочатку хрестив сам себе (через обливання), але небагато пiзнiше, познайомивши з меннонiтами i довiдавшись, що вони теж вiдкидають водохрещення дiтей i всiх, бажаючих надiйти в їхню громаду, перехрещують, вiн вiдмовився вiд самоводохрещення i прийняв водохрещення вiд меннонiтiв. Потiм Смiт хрестив усiх членiв своєї громади. У 1612 р. Смiт i його послiдовник Томас Хелвис повернулися в Англiю i тут органiзували невеликi громади, що, подiбно меннонiтам, вiдкидали спочатку присягу i вiйськову службу, але пiзнiше допустили i те й iнше. Це були так називаний згодом "загальнi" чи "генеральнi" баптисти. Трохи пiзнiше з'являються так називанi "частки" чи "партикулярнi" баптисти, що дотримують навчання Кальвiна.
Назва "генеральних" (загальних) i партикулярних (часток) баптистiв указує на рiзнi погляди мiж ними в питаннi про приречення. Генеральнi баптисти учать, що Бог визначив усiх людей до вiчного порятунку, але вiд вiльної волi людини залежить прийняти цей чи порятунок вiдкинути його. Це погляд уперше був висловлений Армiнiєм, що був одним з дiячiв реформацiї ХУ1 в. Партикулярнi баптисти затверджують, вiдповiдно до навчання Кальвiна, що Бог вiд вiчностi одних визначив до порятунку, а iн. - до осуду, i врятуються тiльки тi, котрих Бог визначив до вiчного блаженства.
У 1640 роцi частина лондонської громади приватних баптистiв видiлилася в самостiйну групу. Нова група вимагала занурювального водохрещення, якого не робили нi "частки" нi "загальнi" баптисти. Незабаром потiм вона почула про одне суспiльство в Нiдерландах, що робило водохрещення через занурення. Це були так називанi "коллеiанти" у Рiнзбурзi, що називалися так тому, що вони дозволяли проповiдувати у своїх зборах не одним тiльки проповiдникам, але i кожному "брату". Лондонська громада для ознайомлення з занурювальним водохрещенням послала до них одного зi своїх членiв (Ричарда Бланта), що пiсля повернення до Лондона був хрещений через занурення проповiдником громади Блекблоком, а потiм з ним перехрестив через занурення й iншi члени громади (1641 р.). З цього часу число баптистiв в Англiї стало швидко збiльшуватися. До 1644 р. у самому Лондонi малося вже сiм громад "часток" (партикулярних) баптистiв.
Отже, не пiзнiше 1641 року тут у сутностi дають про себе знати таке навчання i така практика, що характернi для баптистiв наших днiв. Занурення поступове укоренялася як форма водохрещення й у "часток", i в "загальних" баптистiв Англiї. Перше сповiдання "часток" баптистiв 1644 року говорить уже про здiйснення водохрещення через занурення.
гонiнням i жорстоким покаранням. При Карлi Стюартi (ХУП в.) баптист Джон Буньян був кинутий у в'язницю, де просидiв 12 рокiв, i там написав свою знамениту книгу: "Подорож Пiлiгрима в небесну країну", переведену на багато європейських мов.
"Акта терпимостi", коли баптисти були включенi у вiдомий "Толеранте акт 1689 року" (И. И. Соколов. Русявий. баптизм, його походження, загальний хар-р i навчання про водохрещення. Спб., 1914, стор. 4). Завдяки цьому акту про вiротерпимiсть, вони нарiвнi з пресвiтерiанами були визнанi урядом терпимими i стали користатися його заступництвом разом з iншими дисидентами 9. У цьому ж (1689) року в Лондонi вiдбувся з'їзд баптистiв, на якому бiльш ста громад мали своїх представникiв. Делегати з'їзду склали й обнародували "Нове докладне вiровикладення, вiдоме в Америцi пiд iм'ям "Фiладельфiйського сповiдання" (С. Д. Бондар. Сучасний стан росiйського баптизму. Спб., 1911 р., стор. 3).
Слiд зазначити, що крiм двох великих громад баптистської секти в Англiї ("генеральних" i "партикулярних") були ще трохи менших, котрi вiдрiзнялися крайнiм фанатизмом i прихильнiстю до букви Священного Писання.
Не зупиняючи на перерахуваннi численних невеликих сект баптизму, скажемо, що баптистськi лiдери, щоб зупинити подальше дроблення своїх груп, в Англiї з 1813 року почали поєднувати громади баптистiв у так називаний "Баптистський Союз Великобританiї й Ірландiї", цiль якого була об'єднати всi секти в любовi для братерського життя i боротьби з католицькою Церквою. Остаточна органiзацiя Союзу довершена в 1832 роцi. До складу Союзу входять представники вiд баптистських громад, асоцiацiй громад, коледжiв i окремi члени.
Для поширення пропаганди баптизму за межами британських островiв iснує так називане Баптистське мiсiонерське суспiльство, що не перебуває у вiданнi Союзу.
2. Розвиток баптизму
"У мiсiях Баптистського мiсiонерського суспiльства складалося: мiсiонерiв з європейцiв - 180, дружин i помiчниць мiсiонерiв -136, мiсiонерiв з мiсцевого населення - 60, євангелiстiв iз книгоношами - 677.
"Всесвiтнiй союз баптистiв:, центр якого в даний час знаходиться в США, у Вашингтонi. Головна задача Союзу - поширення баптизму у всiх країнах земної кулi. Вiдомо, що "у 1930 роцi в цьому Союзi було бiля II мiльйонiв чоловiк" (Брошура. Релiгiйне сектантство i його сутнiсть. Іркутськ, 1958 р., стор. 28).
В даний час баптистiв в усьому свiтi нараховується бiльш 30 мiльйонiв чоловiк, з яких близько 25 мiльйонiв приходиться тiльки на США. Баптисти видають десятки газет i журналiв, володiють 25-тьма унiверситетами i вищими школами.
БАПТИЗМ У НІМЕЧЧИНІ
Наприкiнцi першої чвертi XIX сторiччя зi США баптизм перейшов у Нiмеччину i тут знайшов собi нових прозелiтiв. Пiд впливом американського баптизму в Нiмеччинi баптизм прийняв строго визначену форму, баптистськi iдеї поширювалися в Нiмеччинi i ранiше, але до 30-м рокiв XIX сторiччя вони почали приймати бiльш визначений вид, пiддаючи поступової систематизацiї.
У Нiмеччинi баптизм зобов'язаний своїм поширенi. пiонеру, засновнику i главi першої баптистської громади, Іоагану Онкену (рiд. 1800 р., розум. 1884 р.). Останнiй у 1823 р. прибув з Англiї в Гамбург як мiсiонера одного англiйського суспiльства. У Нiмеччинi Онкен приєднався до реформаторської церкви, а в Америку їздив по торгових справах i там добре познайомився з баптистським рухом (Ф. А. Брокгауз i И. А. Ефрон. Новий енциклопедичний словник. Спб., тiм 5, стор. 142). Вивчаючи Священне Писання i переконавши, що "хрестити повинне тiльки вiруючих i притiм через занурення", вiн прийшов до баптизму i жагуче очiкував випадку хреститися" 12.
Увечерi 21 квiтня 1834 р. Онкен разом iз шiстьма своїми однодумцями був хрещений у рiцi Ельбi баптистським професором лiтературного i богословського iнституту в Гамильтоне (США) Барнабом Серсом, що прибув з Америки в Нiмеччину для наукових занять i щоб здiйснити бажання Онкена. Наступного дня пiсля водохрещення була заснована перша нiмецька баптистська громада, i "брат" Онкен через рукоположення присвячений (цiлком ймовiрно, тим же процесором) у проповiдника (И-л "Баптист", 1911 р., ^ 42, стор. 330). З цього часу Онкену було доручено звiстки справа мiсiї в Нiмеччинi. Спочатку нiмецька держава зустрiла баптистiв недружелюбно i тiльки Пруссiя зробила їм гарний прийом. "У 1836 р. Американський Баптистський Союз призначив Онкена своїм мiсiонером у Європi" 13. Проповiдi, недiльнi школи, поширення баптистської лiтератури i т. д. - це краща зброя баптистської пропаганди. Тому "для пропаганди баптизму Онкен вiдкриває в Берлiнi особливий "Мiсiонерський комiтет, а в Гамбурзi - баптистський видавничий будинок i видавництво з книготоргiвлею, - пише И. Айвазов. . Для тiєї ж мети Онкеном заснована в Гамбурзi мiсiонерська семiнарiя, у якiй одержали утворення вiдомi росiйськi проповiдники баптизму: В. Г. Павлов, А. Антонов, И. Прицкау й iн".
Внаслiдок енергiйної дiяльностi Онкена, баптистська пропаганда швидко поширилася по всiй Нiмеччинi. Незабаром у великих мiстах Нiмеччини були заснованi баптистськi громади.
" У 1849 роцi вiдбулася в Гамбурзi перша генеральна конференцiя європейських баптистiв, на якiй було прийнято баптистське вiровчення, складене Онкеном". На тiй же конференцiї Онкеном був заснований Нiмецький баптистський союз, цiль якого була поширити баптистськi погляди мiж християнами iнших сповiдань. Нiмецькому баптистському союзу Онкен пiдкорив баптистськi громади Австро-Угорщини, Голландiї, Швейцарiї i Балканських держав, якими вiн керував i допомагав матерiально. "Працями Онкена вiдроджений нiмецький баптизм не тiльки розцвiв, але i зайняв усюди положення, що вiдповiдало йому, як "батьку" усього баптизму". Онкен неодноразово починав великi мiсiонерськi подорожi в сусiднi країни: Данiю, Швецiю, Норвегiю, Францiю, Іспанiю, Італiю i Росiю. Це свiдчить про те, що батькiвщиною росiйського баптизму, як нижче ми побачимо, є не Росiя, а протестантський захiд.
Ми не будемо стежити за поширенням баптизму в багатьох iн. захiдних державах, хоча це i дуже цiкаво, але тому що воно не має близького вiдношення до нашої задачi -простежити iсторiю баптизму в Росiї, то, отже, прямо перейдемо до поширення баптизму на територiї Росiї. Коротко помiтимо, що протягом минулого сторiччя баптизм зробив великi завоювання майже у всiх країнах Захiдної Європи.
ШТУНДИЗМ У РОСІЇ. ЙОГО ПОЯВА І ПОШИРЕННЯ
Розглянутi вище iсторичнi умови i деякi небудови в цивiльному i релiгiйному життi росiйського народу з'явилися основними причинами, що пiдготували населення пiвдня Росiї до прийняття нiмецьких протестантських iдей. Нiмцi -колонiсти, поставивши росiян селян пiвденних областей в економiчну залежнiсть, намагалися усе бiльш i бiльш впливати на їхнє духовне життя. Мiсiонери, що приїжджали до них з Гамбургу, невпинно вели пропаганду про упадку Церкви православного, аморального життя духiвництва, про грубе насильство в суспiльствi i т. п. Особливо цей економiчний i духовний тиск став виявлятися в половинi XIX в.
Довгий час менонiтське вiровчення не знаходило вiдгуку серед росiйських селян, що працювали в нiмецьких колонiях пiвдня України. З метою бiльшого зусилля на них свого впливу верхiвка колонiстiв уводила для батракiв спецiальнi "бiблiйна годинник", коли читалася Бiблiя, говорилися проповiдi, пеклися духовнi гiмни. Так виникло своєрiдне, що не мало стрункого i дiлового вiровчення сектантський рух, що одержав назву "штундизм". Вiд нiмецького слова "штунда", що означає "годину", i вiдбувається назва секти. Вiровчення секти являло собою змiшання євангелiстської вiри i духоборчества.
У 1859 р. проповiдник-штундист Унтер з нiмецької колонiї Хортиця установив зв'язки з керiвником баптистiв Нiмеччини Онкеном. У результатi їхнiх переговорiв на Україну незабаром прибуло багато мiсiонерiв-баптистiв, що почали проповiдувати серед штундистiв i менонiтiв баптистське вiровчення. Штундистськi громади стали швидко перероджуватися в баптистськi, котрi мали значнi кошти, мiжнароднi зв'язки i сильну централiзовану органiзацiю.
Таким чином, самостiйної секти, яку б можна було, на вiдмiну вiд iн., назвати штундистською, не iснує, а отже i догми, що складає спецiальну вiдмiннiсть штундизму, не мається, тобто "вдаряючись у сектантство, нашi селяни задовольнялися частинами, клаптиками навчань рiзних нiмцiв-реформатiв..." (Енциклопедичний словник, Брокгауз i Ефрон, Спб., 1903 р., т. 78, с. 937).
Початку штундизму в Росiї потрiбно вiднести до 1862 р., але перша звiстка про появу його було надруковано в "Одеському Вiснику" вiд 14 березня 1868 р.; 5-6 рокiв по тому, не зустрiчаючи нiякого для себе перешкоди, не заявляючи голосно про своє iснування, росiйська штунда вiдразу охопила цiлих п'ять повiтiв Херсонської губернiї: Херсонський, Одеський, Ананьевский, Елизаветградський i Вознесенськ.
. Нiмецькi баптисти, що з'явилися наприкiнцi 60-х рокiв XIX сторiччя в Херсонськiй губернiї з метою пропагувати своє навчання серед колонiстiв, звернули увагу на пiвденно-росiйське населення. Вони входили з мiсцевим населенням у безпосереднi зносина й у такий спосiб поширювали там баптизм. Свящ. А. Рождественський пише: "Іноземець Шульц говорив пастору Штраусу про те, що вiн проповiдував баптизм в околицях Одеси в зборах православних. Херсонський губернатор передавав високосвященному Димитрию, що 16-го березня 1869 р. пропагандист баптизму Іоганн Гергардт, що прибув з Гамбургу, вiдкрито проповiдував своє навчання в колонiї Старий Данциг, у молитовному будинку, куди приходили i карловскi селяни".
У цей час пiвденноросiйська штунда в особi своїх ватажкiв виразно ухиляється вбiк баптизму. За словами єпископа Алексiя, "росiяни штундисти свою лжеiрархiю спадково одержують вiд нiмцiв-баптистiв i вступають з останнiми в iєрархiчне єднання21.
Це важлива подiя в iсторiї пiвденноросiйської штунди вчинилося при наступних обставинах: II червня 1869 року в селi Карлiвцi (Елизаветградского повiту) Юхим Цимбал, разом з 30 колонiстами, був перехрещений у рiцi Сугаклее, при нiмецькiй колонiї Старий Данциг, колонiстом Екатеринославськой губернiї А. Унгером. Водохрещення було зроблено при 47 свiдках - селянах села Карлiвки. Цей перший перехрещенець з росiян вiдкриває собою ряд "пресвiтерiв" пiвденноросiйського баптизму, вiдомих в iсторiї як головних дiячiв по поширенню оман баптизму в середовищi споконвiку православного населення пiвденної Росiї. З д. Карлiвки баптизм перейшов у Любомирку. Вiд Еф. Цимбала тут першим одержує перехрещування прославлений в iсторiї штунди Іван Рябошапка. Вiд Рябошапки одержали перехрещування не менш вiдомi в iсторiї штувди: Михайло Ратушний, Олександр Капустян i мн. iн. пропагандисти iз середовища православного пiвденноросiйського населення. Цi першi прозелiти є безпосереднiми учнями нiмецьких баптистських мiсiонерiв. Одержавши перехрещування, а разом з ним i звання "пресвiтера", Е. Цимбал виступає ревним проповiдником секти серед православного населення. Пiд впливом його проповiдей, селяни м. Любомирки виносили з будинкiв св. iкони, пiддавали їх жахливим опоганенням. Про той сектантський рух, яке зробили в середовищi населення м. Любомирки (Елизавет-градского повiту) i в iн. сусiднiх селах проповiдi Цимбала i його учнiв, елизаветградский справник 21 липня 1870 р. доносив губернатору, що випливає: "Деякi iз селян м. Любомирки, що належать до секти штундов, не визнаючи, як i усi iн. штунди, iкон, повиносили їх з будинкiв i склали в комори... деякi блюзнять над ними, а деякi закривають вiкна ними, уживаючи їх замiсть ставень. Іншi штундисти м. Любомирки, хоча мiстять iкони, але не поклоняються iм. НАПРИКІНЦІ квiтня цього року приїжджав у м. Любомирку селянин д. Карлiвки Е. Цимбал, що прийняв торiк водохрещення в р. Сугаклее вiд нiмця-колонiста Авраама Унтера. Цимбал хрестив у м. Любомирке Ів. Рябошапку, Петра Гриву й iн. ...
Поширення цiєї секти помiчається й в iн. мiсцях довiреного менi повiту..." (далi йде перелiк сiл) . 22
З м. Любомирки священик Промислiв повiдомляв духовному начальству, що "Рябошапка привселюдно хрестить дорослих у рiцi, ховається в закритих трунах небiжчикiв, вiнчає в будинках наречених з нареченими, причащає i має чашу для причащання... сектанти знущаються треба мною при здiйсненнi мною таїнств. Полiцiя не звертає уваги на мої скарги. Селяни, що ще не залишили православ'я, говорять, що "якщо не перепинить цього згубного потоку цивiльне начальство, то ми не ручаємося за своїх дiтей, чи залишаться вони в чи православ'ї нi". З приведених прикладiв видно, що ватажки i керiвники секти не ховали своєї приналежностi до баптизму, але вiдкрито i наполегливо виступали з його пропагандою. Наприкiнцi 70-х рокiв XIX в. Ів. Рябошапка i Григорiй Кушниренко клопоталися перед Мiнiстром Внутрiшнiх Справ про те, щоб їм було дозволено будувати молитовнi будинки, обирати своїх духовних наставникiв, мати метричнi книги й офiцiйно iменуватися "Громадою хрещений християн-баптистiв". З аналогiчним проханням у той же час звернулися сектанти м. Ряснополя i села Основи (Одеського повiту), на чолi з Михайлом Ратушним, до Херсонського губернатора, у якому (проханнi) вони називають себе "Суспiльством християн баптистiв", "християнами баптистами росiйської нацiональностi".
Саме в цей час, тобто наприкiнцi 70-х - початку 30-х рокiв, як уже вище було сказано, штундисти, що не представляли єдиної секти, остаточно злилися з баптистами.
Таким чином, у 70-х i 80-х роках баптистський рух поширився по всьому пiвднi Росiї, заходячи на пiвнiч - в Орловську губернiю, трохи пiзнiше, воно з'явилося в губернiях: Калузької, Нижегородської, Оренбурзької, Пензенської, Самарськой, Тамбовської, Рязанської й у самiй Москвi.
На Кавказ секту занiс нiмець - колонiст Мартiн Кальвейт, що переселився в 1862. м. у Тифлiс. Тут вiн перетворив у баптизм молоканина купця Н. И. Воронiна, якого хрестив уночi 20 серпня (ст. ст.) 1867 р. у рiцi Курi.
- молокани, серед яких особливої уваги заслуговує його прикажчик В. Г. Павлов. Пiонер сектантського руху на Кавказу Воронiн, за порадою свого керiвника-нiмця - баптиста, вiдправив Павлова в Гамбург до Онкену. Одержавши спецiальне мiсiонерське утворення в Гамбурзькiй баптистськiй семiнарiї i до тонкостi засвоївши тут навчання i прийоми баптистiв, Павлов знову з'явився в Тифлiс i вже як проповiдника i баптистського пресвiтера з пристойним змiстом вiд закордонних баптистiв. Так виникла перша серед росiйського населення Кавказу i Закавказзя тифлiсская громада баптистiв. Потiм Павлов був одним з найбiльш видатних баптистських мiсiонерiв у Росiї. Ревними помiчниками Павлова в пропагандi баптизму на пiвденно-сходi Росiї були Василь Іванов i Андрiй Мiллер-нiмець, що поширювали баптизм у Ростову-на-Дону i його околицях. У своїй мiсiонерськiй дiяльностi росiйськi баптисти в описуваний час були вспомоществуеми закордонними "добродiйниками". Так, напр., вiдомi мiсiонери В. Павлов i В.Іванов за свої мiсiонерськi працi одержували винагороду: перший - вiд Американського баптистського комiтету, а другий - iз Пруссiї вiд якогось "благодiйника" Ф. В. Бергмана.
"шлях, по якому йшло поширення баптизму в росiйському народi - це шлях iз Заходу на Схiд: з Нiмеччини через Новоросiйський край i Донську область на Кавказ, звiдси в Саратовскую, Самарскую, Оренбурзьку губернiї i далi через Сибiр на Схiд до Амуру" , - говорить єпископ Алексiй.
Сибiрський край i Кавказ, вилученi вiд центра, являли собою зручний ґрунт у змiстi релiгiйної волi, де нагляд за сектантами з боку адмiнiстрацiї значно слабшав у порiвняннi з центральними областями Росiї.
Вiдомо, що Сибiр вiдвiдав у 1904 роцi вiд Усеросiйського Союзу баптистiв В. В. Іванов, що разом з Я. Г. Винсом "рукопоклав" у пресвiтера баптистської громади Омського району А. Л. Евстратенко.
Мазаев, Ф. П. Балихин, Д. М. Тимошенко, И. А. Голяев, В. П. Степанов, А. М. Мазаев, П. В. Павлов, С. в. Белоусов i iн.
Серйозна небезпека, що загрожувала православ'ю вiд поширення рацiоналiстичної пропаганди в народi, а також груба наруга i блюзнiрство над святинями православ'я, викликали деякi мiри боротьби проти баптизму. Найбiльш шкiдливi i небезпечнi ватажки секти були пiдданi висилцi, укладенi у в'язницi i вiдданi суду. Але цi крайнi мiри, що мали мiсце наприкiнцi 70-х i 80-х роках, мало робили користi, а iнодi приносили навiть шкоду. "Незважаючи на ряд енергiйних i безсумнiвно доцiльних мiр, початих... для ослаблення штундизму, секта... не тiльки не ослабшала у свому розвитку, але, навпроти, того, рiст її прогресивно збiльшується", - читаємо ми в "Працях Київської Духовної Академiї". Цей прогресивний рiст секти насамперед виявлявся в розширеннi обсягу охопленої нею територiї. Обсяг зараженої штундизмом територiї приймав усе бiльш i бiльш значнi розмiри ("Працi Київської Духовної Академiї", 1886 р., жовтень, с. 264-265). Баптисти, полум'янiючи ревнощами про славу свого навчання, ще з великою запопадливiстю вели свого руйнiвного роботу з вiдношення до православ'я, як би цим вiдповiдаючи на всi тi мiри, що приймалися по обмеженню їхньої дiяльностi духовною i свiтською владою. "Особистi незгоди були забутi. Ненависть до православної Церкви об'єднала сектантiв, i вони споєною масою наставали" 31. Єпископ Долмат у листi до Херсанскому губернатора повiдомляв: "Баптисти є людьми самостiйними, вiдважними i рiшучими у своїх дiях до зухвалостi, а православнi - приниженими, похитнутими, нерiшучими. Баптисти вiдкрито, змело i безбоязно ведуть свою пропаганду усюди, де тiльки представиться до того можливiсть, вони не тiльки намагаються спокушати православних при зустрiчах, але навiть уриваються у вдома них, паплюжачи православ'я в самих принизливих вираженнях". У Працях Київської Духовної Академiї за 1836 рiк читаємо наступне: "ОСТАННІМ часом усi частiше i частiше приходиться зустрiчатися з фактами, де фанатизм штундистiв виявляється не тiльки у вiдношеннi до предметiв, шанованим православною Церквою, але й у вiдношеннi до самих православних християн i, зокрема, до пастирiв Церкви. Особливо обурливий у цьому вiдношеннi факт переданий у № 9 "Київський Єпархiальних Вiдомостях" за дiйсний рiк. Не можна не погодитися з автором цiєї розповiдi, що "нахабностi i зухвалостi штундистiв уже переходять усяку мiру: усюди, де тiльки вiдбувається хресний хiд, похоронна процесiя й iн. церковнi торжества, штундисти скрiзь посилають своїх агентiв, щоб вони насмiхалися над церковною святинею, знущалися з православного i спокушали їх у шутндизм" ("Працi Київ. . Дух. Акад*" 1886 р., листопад, стор. 532. Стаття 3: "Зведення про рух пiвденноросiйського сектантства в останнi роки.
Наприкiнцi XIX i початку XX в. починається новий перiод в iсторiї росiйського i українського баптизму. Свiтська адмiнiстрацiя у своїх заходах щодо баптизму стає ще рiшучiше i твердiше. За словами єпископа Алексiя, "Секта баптистiв стає предметом серйозних наукових дослiджень, органiзуються мiсiонерськi з'їзди для колективного судження про мiри боротьби з нею; iз середовища духiвництва i православного народу виступають борцi за iстину православної Церкви, що вiддають свої сили i знання важкiй справi боротьби з баптизмом, пробудився дух православ'я й ожила свiдомiсть своїх щирих церковно-патрiотичних iнтересiв. Результатом усебiчного вивчення баптизму було те, що... 4 липня 1894 р. положенням Комiтету мiнiстрiв баптизм (штунда) був оголошений сектою особливо шкiдливою в церковному i суспiльно-державному вiдношеннях", а послiдовникам секти заборонялося збиратися на суспiльнi молитовнi збори.
Але з 1905 р. положення всiх росiйських сектантiв i зокрема баптистiв зовсiм змiнилося. З появою так називаного закону про вiротерпимiсть 17 квiтня 1905 р. i указу 17 жовтня 1906 р. про реєстрацiю старообрядницьких i сектантських громад баптисти стали вiльно вiдправляти своє богослужiння не тiльки в призначених для того будинках, але i улаштовувати свої збори в рiзних суспiльних будинках, причому незаконно зазивати на цi збори православних людей. Сектанти почали влаштовувати з'їзди i вiдкривати початковi школи улаштовувати свої баптистськi громади, друкувати свою лiтературу i т. п.
"з оголошенням манiфесту про релiгiйну волю, баптисти зараз же... виявили оживлену мiсiонерську дiяльнiсть. Вони почали влаштовувати публiчнi збори в театрах, аудиторiях i трактирах. Особливi ревнощi виявив у пристрої таких збор наш брат проповiдник Феодор Прохор. Балихiн, що влаштовував такi збора в мiстах; Борисоглiбську, Євпаторiї, Бердянську, Харковi, Елизаветграде i Мелiтополевi". Оратору (В. Павлову) приходилося проповiдувати слово Божие в деяких з цих збор. "Коли я зi сцени, де я стояв, - говорив В. Павлов, - дивився на тисячi слухачiв, що з жадiбнiстю прислухалися до Слова Божию, те, згадуючи своє 8-лiтнє посилання за пропаганду баптизму, iз працею вiрив своїм очам, що це не сон, а дiйснiсть. Однак, ця воля поступово скорочувалася, а в 1914 р. була зовсiм лiквiдована.
лiтератури було заборонено.
Пiсля 1-й свiтової вiйни баптизм став виявляти посилену мiсiонерську дiяльнiсть у всiх частинах свiтла. Проводилися конференцiї в Барсене, Будапештi, Лодзi, Ризi, Кенiгсберзi, Копенгагенi, Лондонi, Берлiнi й у багатьох iнших столицях європейських держав40. Учасником цих конференцiй був Е. Ю. Маллине, голова Всесвiтнього Союзу баптистiв, з багатьма iншими лiдерами цього Союзу. Маллине в другiй половинi двадцятих рокiв (1926) писав росiйським баптистам: "Європа має потребу в духовнiй релiгiї. Також бiдує вона в бiльш ясних поглядах на релiгiйну волю. Новi конституцiї в бiльшостi країн проголосили бiльш високi погляди на релiгiйну волю, чим це було колись (звичайно, мав на увазi i Радянськiй Росiї), - продовжуючи далi, вiн сказав: "Баптисти мають перед собою велику задачу привести народ до повної волi, вiрi, богопочитання i роботи для Царства Божия.
У 1925 роцi (5-12 грудня) вiдбулося засiдання Пленуму Союзу баптистiв СРСР. На це засiдання прибули до 50 голiв i представникiв вiддiлiв, районiв i мiсцевих об'єднань, що входять у Союз баптистiв СРСР. Пленум заслухав звiт правлiння Союзу, де було сказано, що на 1925 р. "Союз баптистiв СРСР складається з 6-ти вiддiлiв з 71-м районом, 29-ти необ'єднаних у вiддiли районiв. Новгородського, Латиського союзу i 26 невхiдних у район громад, а всього бiльш 3000 громад, 3700 мiсцевих проповiдникiв, 1100 молитовних будинкiв, 600 пресвiтерiв i 1400 iн. служителiв" 42
Секретар Всесвiтнього Союзу баптистiв по схiднiй пiвкулi доктор Рашбрук, що проситься в СРСР, у 1926 р. говорив: "чудесним є та обставина, що зараз майже немає жодної країни, у якiй не було би баптистiв, у той час як менш ста рокiв тому з європейських країн вони були тiльки в Англiї". І дiйсно, пiсля свiтової вiйни баптизм мiцно затвердився в багатьох країнах, у тому числi й у Росiї, де в 1926 р. було вже 3028 громад, що входили в Союз баптистiв СРСР". (Було ще чимало громад, що не входили в цей Союз). Журнал "Баптист" повiдомляв, що "цi громади розкинулися мережею по всiй країнi - вiд Балтiйського морячи до Японiї, вiд Пiвнiчного Льодовитого океану до Туреччини, Персiї i Китаю. Найбiльш густа маса їх - на Українi i на Волзi" ("Баптист". 1926 р., № 1-2, стор. 14).
Положення релiгiйної органiзацiї євангельських християн-баптистiв у СРСР iстотно Звiряється вiд положення її в дореволюцiйнiй Росiї. "Стосовно держави всi релiгiйнi органiзацiї в нашiй країнi займають однаковi положення, у нас немає головних, так сказати, державних релiгiй i другорядних, - говорить И. С. Валисевич. - Держава визнає всi релiгiйнi органiзацiї, що iснують у нашiй країнi зовсiм рiвноправними, не вiддає переваги нi однiєї з них. Тому сектантськi релiгiйнi органiзацiї в СРСР, у тому числi i баптисти, виграли у вiдомому змiстi в результатi перемоги Радянської влади. Вони одержали рiвнi права... iз православною Церквою" .
У декларацiї баптистiв за 1926 рiк говорилося: "Ми, росiяни баптисти, при царатi не мали нiякої можливостi на здiйснення в Росiї чого-небудь подiбного: але нинi ми маємо надiю на те, що в дорогому серцю нашому великому СРСР ми не виявимося за своїми захiдними братами по вiрi" 46
"Братерський Вiсник" за 1947 р. повiдомляє, що "за цей перiод... баптистський рух зросло до величезних розмiрiв i в бiльшому ступенi, чим за всi попереднi роки. Рух охопив не тiльки росiйський й український народ, але й iн. народностi, що населяють Радянський Союз (вiрменiв, грузина, осетин i мн. iншi" ).
У наш час баптистський рух перетворився в могутню об'єднану релiгiйну органiзацiю. У "Братськом Вiснику за 1947 р. ми читаємо: "якщо в 1912 р. євангельських християн i баптистiв у Росiї нараховувалося всього 100 тис. чоловiк, то в даний час у нашому братерствi мається бiльш 3500 громад i груп i понад 350 тисяч хрещених членiв, а з родинами й обличчями, на яких поширюється євангельський вплив, кiлькiсть досягає до 4-х мiльйонiв чоловiк" (там же, стор. 12).
В даний час у СРСР нараховується понад 5000 церков з числом хрещених членiв близько 600 тисяч чоловiк, це число безперестанне росте.
Сучасний баптизм являє собою об'єднання чотирьох подiбних, але ранiше iснували окремо сект? баптистiв, євангельських християн, частина чи п'ятидесятникiв союзу християн вiри євангельської (та, що вiдмовилася /частина/ вiд говорiння на iнших мовах) i братерських меннонiтiв. Першi двi секти об'єдналися в жовтнi 1944 р. у ВСЕХБ (Усесоюзна Рада євангельських християн-абптистiв), а через рiк до них приєдналася частина п'ятидесятникiв, а в 1963 роцi брат. меннонiти 48. Секта строго централiзована, має свою Всесоюзну Раду в Москвi,мережа органiзацiй у республiках i областях i входить у Всесвiтнiй союз баптистiв, центр якого знаходиться в США (Вашингтон) 49.
Оскiльки вiровчення сект, що складають нинi Всесоюзна Рада євангельських християн баптистiв, по багатьом основних пунктах догматики подiбно мiж собою, те необхiдно колись познайомитися з iсторiєю євангельських християн i християн вiри євангельської (п'ятидесятникiв), вказавши особливостi останнiх, потiм зупинитися на докладному розглядi (критичному розборi) основних положень вiровчення ВСЕХБ.
ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ХРИСТИЯНИ (ПАШКОВЩИНА)
Приблизно одночасно з розвитком штундо-баптистского руху на пiвднi Росiї та України виникли першi громади євангельських християн у Петербурзi, але цього разу у вищих колах. Вiровчення євангельських християн (пашковцев) у Россiю та Україну було занесено англiйським лордом Гренвилем Редстоком i на початку (по його прiзвищу} називалося редстокизмом. Редсток, по своєму народженню i матерiальному стану, належав до вищої англiйської аристократiї i своє утворення одержав в Оксфордском унiверситетi.
У 1874 р. вiн прибув у Петербург i став улаштовувати релiгiйнi збора, на яких вимовляв iмпровiзованi молитви, читав i пояснював Свящ. Писання i проповiдував своє навчання. Росiйська iнтелiгентна аристократiя, ще з часiв Катерини II, пiд впливом французьких вiльнодумцiв став вiдчужуватися вiд Православної Церкви. І от це вище петербурзьке суспiльство, виховане в дусi чи невiр'я формалiзму i холодностi у вiрi, але блукаючий в пошуках релiгiйного задоволення, жадiбно кинулося на збора лорда Редстока, i незабаром у нього з'явилося чимало послiдовникiв i (особливо) послiдовниць з вищого суспiльства. Його проповiдi, вимовнi французькою мовою, залучили до себе багатьох знатних у столицi слухачiв.
повiтi, у Новгородськiй губернiї i Тамбовської. У молодостi вiн вiв бурхливе життя i до релiгiї вiдносилося холодно i зневажливо, а коли захоплюючи навчанням Редстока, те був уже хворобливим епiлептиком i зовсiм переситився життям людиною. У Петербурзi в нього був розкiшний будинок, де i стали, за його пропозицiєю, збиратися послiдовники Редстока для молитви. Керуючи цими зборами, Пашков, у всiм, навiть у дрiб'язках, намагався наслiдувати свого вчителя i, хоча не володiв нi знаннями, нi ораторськими здiбностями, але мав значний успiху слухачiв-аристократiв, чому особливо сприяли його частування i грошова допомога. .
Не задовольняючи цим, вiн постарався залучити на свої збора i простий народ; робiтникiв; мастерових, двiрникiв, куховарок, ремiсникiв i т. п.; вiдкрила Петербурзi на свої особистi засоби даровi їдальнi, чайнi i читальнi, що ввечерi зверталися в пашковские молитовнi будинки й аудиторiї, робив нужденним матерiальну допомогу i т. д. Послiдовницi його - аристократки - їздили, пiд видом добродiйностi, по рiзних кублах i нiчлiжних будинках i вели там мови в дусi його навчання. Нерiдко Пашков залишав Петербург i роз'їжджав по Росiї, поширюючи усюди своє навчання, а з 1380 р., коли йому були забороненi бесiди в Петербурзi, вiн усю свою дiяльнiсть перенiс у провiнцiю. Те ж зробили i його послiдовники.
Щоб поставити ще ширше свою пропаганду серед народу, Пашков i його послiдовники заснували в 1876 р. "Суспiльство заохочення духовно-морального читання", що одержало законне твердження i протягом декiлькох рокiв енергiйно займалося виданням i поширенням книг i брошур духовно-морального змiсту iз сектантським вiдтiнком. Видання Суспiльства, завдяки дешевинi i дiяльностi книгонош, розходилися у величезнiй кiлькостi. Самий змiст цих видань пiдбиралися дуже мистецьки: сектантськi думки в них проводилися у формi розповiдей, душекорисних бесiд i т. п. Бiльшiсть з них були перекладнi.
Крiм книг i брошур, Пашков випустив 3000 екз. Євангелiя Синодального видання, у яких улюбленi сектантами тексти були вiдзначенi (вiд руки) фiолетовим чорнилом i зведенi в паралелi: однi - горизонтальної i 4 вертикальними, iншi - горизонтальної i 3 вертикальними i т. д.
З 1875 р. пашковци, з метою пропаганди свого навчання, сталi видавати в Петербурзi особливий журнал "Росiянин робiтник". Нарештi, щоб вiдучити православних вiд Церкви з малолiтства, пашковци у своїх притулках i майстернях стали навчати дiтей у сектантському дусi.
Унаслiдок таких прийомiв пропаганди пашковщина поширилася в Петербурзi настiльки, що влади стали забороняти пашковские релiгiйнi збори; сам Пашков повинний був виїхати (у 1880 р.) з Петербурга у свої маєтки, де, однак, продовжував пропагувати своє навчання. Л 1884 р., по царському велiнню, "Суспiльство заохочення духовного-морального читання" було закрито i разом з тим прийнятi найсуворiшi мiри до припинення дiяльностi Пашкова i його послiдовникiв як у Петербурзi, так i усерединi Імперiї. Мало того, у пашковцев з'явилося прагнення до об'єднання всiх рацiоналiстичних сект, для чого вони стали влаштовувати загальсектантськi з'їзди.
У 1884 р. Пашков був висланий за границю й оселився в Парижевi, де помер 30 сiчня 1902 р. Його чайнi i читальнi були закритi, у Петроградi мiсце Пашкова зайняла княгиня Ливен; у її будинку (на Морськiй вулицi} i вiдбувалися нелегально "духовнi бесiди".
Богомоление їх складається з iмпровiзованих молитов, читання Свящ. Писання, проповiдi, спiву псалмiв i вiршiв. В' час молитви присутнi схиляють колiна i складають руки, деякi ж приходять в екстаз, зiтхають, плачуть. Змiст проповiдей i молитов досить одноманiтно: у них говориться звичайно про спокуту людей Ісусом Христом, на Який Одного потрiбно сподiватися, i про необхiднiсть для порятунку однiєї вiри. Головним пунктом розбiжностi мiж баптистами i євангельськими християнами є питання про тiм, чи можуть бути визнанi повноправними членами громад i припустимих на збори з переломленням хлiба обличчя, що не прийняли перехрещування, що євангельськi християни не вважають обов'язковим. Вони, як духобори i молокани, жадають вiд своїх послiдовникiв тiльки духовного поклонiння Богу.
обох плинiв. Поряд з питанням про єднiсть, з'їзду стояло також обговорити методи поширення сектантства. На з'їздi було присутнє бiльш 70 чоловiк. Але на 4-ий день засiдань усi приїжджi учасники з'їзду були арештованi полiцiєю i висланi з Петербурга на батькiвщину.
Другою спробою об'єднання був з'їзд, скликаний петербурзькою громадою в сiчнi 1907 р. На з'їздi було присутнє 70 делегатiв рiзних напрямкiв, темою з'їзду - обговорення декрету про волю вiросповiдання, але попутно зачiпалося також питання про єднiсть. У ньому брали участь видатнi дiячi сектанства: брати Каргель, И. О. Проханов, В. И. Долгополов, Д. И. Мазаев, И. А. Галяев, брати Степанови, брати Захаров i iн. Особливо видiлявся в дiяльностi по об'єднанню И. О. Проханов.
У 1909 р. у Петербурзi Проханов скликав перший Усеросiйський з'їзд євангельських християн, на якому вiн же був обраний головою51 невозз’єднаного союзу, таким чином євангелiсти досягли свого об'єднання практично тiльки через 36 рокiв пiсля пiдстави секти, тодi як пiвденноросiйськi баптисти утворили єдине цiле усього через 18 рокiв пiсля пiдстави першої громади в Тбiлiсi (1867 р.). Причиною тривалої роздробленостi євангелизма були фактора як зовнiшнього, так i внутрiшнього порядку, зокрема, вiдсутнiсть належного органiзатора пiсля змиграции Пашкова.
У 1924 р. у Ленiнградi були проведенi однорiчнi курси ЕХБ по пiдготувавши: проповiдникiв. Згодом цi курси євангелiсти i баптисти проводили окремо. Правда, баптистам удалося зробити пiсля цього тiльки один випуск, тодi як євангелiсти провели чотири (1925; 1926; 1927; 1928 р.).
i Старого Залетiв; 2) Історiя Християнської Церкви; 3) Історiя релiгiй; 4) Догматичне богослов'я; 5) Етика; 6) Апологетика; 7) Навчання про будiвлю Церкви); 8) Історiя релiгiйних рухiв у Росiї; 9) Методика євангелизацiйної i виховної роботи; 10) Історiя Іудейства; II) Древнi мови; 12) Спiв i музика.
Значну роль у пiдготовцi проповiдникiв грав ленiнградський "Будинок Євангелiя", керований Фетлером. При мiсцевих союзах також органiзовувалися короткостроковi курси для пiдготовки благовiстникiв.
Євангельськi християни пiсля Жовтневої революцiї, як i колись, представляли централiзовану органiзацiю, що мала розгалужений i налагоджений апарат. Безумовне пiдпорядкування мiсцевих органiзацiй центру - от що було характерним для секти. Невиконання i недотримання директив центра спричиняло не тiльки змiну посiбника, але найчастiше i виключення iз секти окремих облич i цiлих груп. Вiд рядових членiв секти також було потрiбно безумовне пiдпорядкування апарату. На чолi союзу євангельських християн стояв Всесоюзний Рад Євангельських Християн (УСІХ), що обирався на з'їздах. Рада, у свою чергу, обирав президiю i голову. У Раду включалися голови, секретарi i пресвiтери найважливiших мiсцевих органiзацiй. Пленум Ради збирався перiодично. По такому ж принципi були побудованi окружнi ради, що навiть i не називалися звичайно радами, а вiддiлами УСІХ.
Рада окружного вiддiлу обирався на окружному з'їздi. У Раду вибиралися пресвiтери i голови громад. На всесоюзних з'їздах обиралася в Раду приблизно третина всього з'їзду, на окружних- до двох третин з'їзду попадало в окружну раду. Пленуми з таким широким представництвом були зручнi тим, що вони завжди могли замiнити з'їзд.
Для здiйснення постiйного посiбника в окружних i обласних вiддiлах обиралися робочi президiї, звичайно з 5-7 чоловiк: голова, секретар, скарбник, пресвiтер, благовiстники.
Обласнi чи окружнi вiддiли складалися з громад, якими керували общиннi ради. Громада, у свою чергу, подiлялася на групи (осередку), строго пiдлеглi радi громади. Для керування справами групи в осередку була своя рада. Такий пристрiй секти був дуже ефективним, тому що давало можливiсть спостерiгати за життям кожного члена секти.
Делегацiя УСІХ брала участь у Всесвiтньому Конгресi баптистiв у Стокгольмi в 1923 р. i в Торонто в 1928 р. Усiма справами зв'язку з закордоном, за спецiальною постановою з'їзду, вiдав И. С. Проханов. В двадцятi роки Прохановим було зроблено чотири закордонних поїздки. Пiд час своїх закордонних поїздок Проханов домiгся згоди "Союзу чехословацьких братiв Хелчицкого" на органiзацiю в майбутньому союзу для євангелiзацiї слов'янських країн. Була улаштована навiть урочиста церемонiя покладання рук на Проханова, як на "домобудiвника церкви Божої". Була заснована перша росiйська громада євангелiстiв у Берлiнi. Налагоджено зв'язки з групами, що знаходяться в Болгарiї, Чехословаччини, Польщi, i Францiї, а також з мiсiонерським союзом "Свiтло на Сходi".
В Америцi з проживаючих там росiян заснований вiддiл євангельських християн, найнятий роз'їзний проповiдник. У Чикаго почали виходити журнали "Голос Євангелiя" i "Євангелiє в Росiї" (останнiй англiйською мовою).
американську раду представникiв УСІХ. У ту ж поїздку вiн пiдготував заснування особливого американського суспiльства з "друзiв Радянського Союзу" для тiєї мети, щоб органiзувати постiйну допомогу УСІХ.
в основному поставлене питання про об'єднання євангельських християн i баптистiв в один Союз. Була встановлена назва об'єднаного союзу: євангельськi християни i баптисти. У питаннi про покладання рук на хрестимих було ухвалено, що водяне водохрещення, чинене з покладанням рук i без возожения має однакову силу. Хлебопереломлення, чиненi з розламуванням хлiба на кiлька великих чи частин на багато дрiбних частин також мають однакове значення. При цьому громадам давалося право самим вирiшувати це питання. У вiдношеннi пресвiтерiв євангелiсти зробили поступку баптистам, визнавши, що пiсля iспиту пресвiтери повиннi бути рукоположени, але до того вони можуть робити служiння в громадi незалежно вiд того, рукоположеннi вони чи ще знаходяться тiльки на iспитi.
Практично тодi це об'єднання не вiдбулося, тому що керування баптистiв було в Москвi, а керування євангелiстiв у Ленiнградi, i важко було домовитися - де мати центр об'єднання i як органiзувати керування.
третьому Всесвiтньому Конгресi президiя Всесвiтнього союзу намагався розiбратися в суперечцi мiж євангелiстами i баптистами, що обвинувачували один одного в "роздробленнi" i "ганьбленнi", члени президiї порадили не наполягати на злиттi в один союз, а просто намагатися об'єднати роботу, але з цього нiчого не вийшло. У Саратову, Іркутську, Куйбишеву й iн. мiстах євангелiсти розкололи баптистськi громади, ведучи за собою значнiше число вiруючих. Казанська громада з 1926 р. була закрита баптистською радою, тобто "справа Божие не могло бути успiшно" завдяки конкуренцiї євангелiстiв. У с. Голом Воронезької областi, євангелiсти ухвалили вважати баптистiв антихристами. Баптисти приписують Проханову обiцянку: "Не вмру, поки не переступлю через труп баптистського союзу" i у свою чергу вважали його виплодком пекла. Грудневий пленум баптистського союзу в 1925 р. ухвалив не допускати євангелiстiв до виступiв у баптистських громадах i просити Всесвiтнiй Союз позбавити Проханова звання вiце-президента.
Але незважаючи на взаємне невдоволення, на низах поступово спостерiгалося злиття обох сект.
у 1936 р. пiсля закриття Московської баптистської громади майже всi її члени перейшли до євангелiстiв.
Пiсля Жовтневої революцiї євангелiсти активiзували також свою видавничу дiяльнiсть. З 1924 по 1928 р. включно видавався ними журнал "Християнин". Євангелiсти також випускали збiрник "Голос вiри", росiйську Бiблiю в канонiчному складi в 1926 р. у Ленiнградi, Києвi тиражем 25 тис. екз., Бiблiю трохи меншого формату в Києвi тир. 10 тис. екз., збiрник духовних пiсень у Лодзi - 10 тис. екз., збiрник духовних пiсень у Ленiнградi, Києвi, Харковi в 1927 р. - 25 тис. екз., нотний збiрник духовних пiсень у Ленiнградi - 10 тис. екз., настiльнi i настiннi календарi.
Пiд час другої свiтової вiйни серед баптистiв i євангелiстiв знову пiдсилюється прагнення до єдностi. У 1944 р. представники громад євангельських християн: М. А. Орлiв, А. Л. Андрєєв, Я. И. Жидков, А. В. Карев i В. Н. Урштейн i баптистiв - М. И. Галяев, Н. А. Левиндато i П. И. Малин зiбралися разом i вирiшили скликати в жовтнi 1944 р. у Москвi об'єднавчий з'їзд обох плинiв. З 26 по 29 жовтня в Москвi вiдбувся з'їзд представникiв релiгiйних об'єднань євангельських християн i баптистiв. Було присутнє на з'їздi 47 чоловiк (28 євангелiстiв i 19 баптистiв). Пiсля тривалих переговорiв було прийняте рiшення про створення об'єднаного Союзу євангельських християн i баптистiв iз Всесоюзною Радою, що як керує органом, з перебуванням його в Москвi.
До складу Всесоюзної Ради ввiйшли найбiльш виднi керiвники євангельських християн i баптистiв: голова -Я. И. Жидков, його заступники: М. И. Галяев, М. А. Орлiв, члени -И. А. Левиндато, Ф. Г. Патковский, А. Л. Андрєєв, П. И. Малин i секретар Ради - А. В. Карев. Об'єднання вiдбулося на наступних умовах:
2. Керiвним органом Союзу євангельських християн i баптистiв є Всехiб.
3. Із середовища членiв Всехiб обираються: голова, два його заступники, секретар i скарбник, що складають президiю Ради.
"Всесоюзна Рада євангельських християн i баптистiв" зi словами усерединi кола: "Один Господь, одна вiра, одне водохрещення".
вiдтепер входять в один Союз.
7. Усi громади євангельських християн i баптистiв повиннi, по можливостi, мати рукоположених пресвiтерiв i дияконiв.
8. У кожнiй громадi водохрещення, хлiбопереломлення й одруження вiдбувається рукоположеними пресвiтерами. Але при вiдсутностi таких цi дiї можуть вiдбуватися i нерукоположеними членами громади, однак тiльки з доручення зборiв.
здiйснення водохрещення й одруження з застосуванням покладання рук, розглядаючи цю дiю як рiд урочистої молитви про благословення, причому покладання рук на тих, хто хреститься, якщо таких бiльш двох обличчя, вiдбувається шляхом пiдняття рук над ними з проголошенням вiдповiдної молитви.
членами громади коштуючи, виражаючи цим своє благоговiння.
У серпнi 1945 р., як вище було сказано, вiдбулося об'єднання християн вiри євангельської (п'ятидесятникiв) з євангельськими християнами баптистами, тому що першi не змогли органiзувати свiй самостiйний союз. 19-25 серпня в особi своїх представникiв: Д. i. Пономарчука, А. И. Бiдаша, И. К. Нанько i Вашкевича вони пiдписали угоду про єднання.
З 1945 р. євангельськi християни-баптисти почали видавати журнал "Братерський вiсник", що виходить 6 разiв у рiк тиражем 5 тис. екз.
У 1956 р. вийшов збiрник духовних пiсень, а в 1957 р. видана росiйська Бiблiя - тираж 10 тис. екз.
Сьогоднi баптисти України i СНД мають свiй Союз Євангельських Християн-Баптистiв, свої школи i приходи. Проводять раз у 4 роки мiжнароднi збори, приймають мiжнародних мiсiонерiв, мають змогу навчатися у мiсiонерських баптистських школах за кордоном, видають перiодичну лiтературу, книгу, взаємодiють з подiбними союзами Захiдної Європи, США тощо.
|
