Аскеза та екстаз у свiтових релiгiйних практиках
Аскеза та екстаз у свiтових релiгiйних практиках
План
1. Значення тiлесного досвiду у релiгiйних традицiях
3. Аскеза – як спiввiдношення людського й надлюдського
Лiтература
1. Значення тiлесного досвiду у релiгiйних традицiях
Необхiдно їхнє розширення, збагачення, необхiдне звертання до великої розмаїтостi традицiйної спадщини, архаїчного досвiду. Крiм евристичного багатства мiфологiчних i релiгiйних образiв i символiв iстотним представляється їхнє онтологiчне вкорiнення, багатовiкова перевiрка досвiдом, практикою.
Зараз модно звертатися до всяких екзотичних навчань й архаїчних практикiв, але це лише перший крок - залишається величезний нерозкритий i незатребуваний потенцiал. У цьому змiстi представляється досить перспективним аналiз екстатичних й аскетичних технiк, якi присутнi у всiх традицiйних навчаннях i практиках. Ця пара понять задає певну систему координат, систему цiнностей, у яку вписуються багато феноменiв людського буття, як в архаїчних i традицiйних суспiльствах, так й у сучаснiй цивiлiзацiї, хоча це й менш очевидно.
елементiв, частин, якщо їх можна пристосувати до сучасних способу мислення й способу життя. Наприклад, у традицiї екстаз й аскетика доповнювали один одного, були в деякiй рiвновазi, а сучасна цивiлiзацiя з однiєї сторони всiляко стимулює екстатичнi практики, а з iншого боку, заперечує, всiма способами уникає аскетичних практик i виганяє їх i з досвiду й навiть зi свiдомостi. Сучасну епоху можна охарактеризувати як «втеча вiд аскези, втеча в екстаз». Із цього випливають далеко, що йдуть наслiдки.
Кожна культура, нацiї, релiгiя мають свої специфiчнi подання про пристрiй свiтобудови, про загробний свiт i зроблене буття. В основi всiх свiтоглядних установок лежать явнi або схованi подання про сакральному, священному, божественному. Будь-яка релiгiйна система пропонує своїм адептам якiсь духовний досвiд, форми його осмислення й методи його одержання. Можна говорити про рiзнi сакральнi стратегiї, пiд якими ми будемо розумiти вибiр людиною деякої онтологiчної схеми, метафiзичної позицiї, моделi людини в контекстi священного, а також їхнє твердження й втiлення.
Важливе мiсце в сакральних стратегiях займає тiлесний досвiд, що виражається в таких модусах людського буття, як сп'янiння, сексуальнiсть, бiль, насильство й смерть. У всьому рiзноманiттi сакральних стратегiй можна видiлити двi групи - екстатичнi й аскетичнi стратегiї. Першi вiдповiдають мiфологiчному мисленню, архаїчним поданням. Другi виникає в процесi розвитку релiгiйних систем i мiстичних практик.
Тiло займає важливе мiсце в мiфi. Усе, що вiдбувається з героєм у всiй повнотi, задiє його тiлеснiсть. Це може бути розчленовування тiла бога або першопредка при першому жертвопринесеннi в часи утвору миру або манiпуляцiї з тiлом присвячує при шаманськiй iнiцiацiї. Часто згадуються перетворення героя в тiла iнших iстот, зменшення й збiльшення його тiла. Також характерно гранична напруга тiла пiд час подорожi, випробувань i подвигiв героя й особливо в битвi. Бiль i насильство постiйно присутнi в мiфi як саме собою що розумiє. Тiлеснiсть людини проявляється з максимальною iнтенсивнiстю.
Але все це є лише умовою перетворення героя, його смертi й наступного вiдродження, знаходження своєї щирої природи й виконання свого боргу. Тiлеснiсть сама по собi нiчого не значить i нiчого не вирiшує. Вона знаходить своє значення й своє мiсце тiльки в контекстi цiлiсного досвiду, цiльного свiтогляду, єдиного процесу людського буття. Внаслiдок специфiки архаїчного мислення в мiфi психологiчна складова духовного досвiду нiвелюється, редукується до тiлесних феноменiв, у яких i через якi виражається життя духу.
Взагалi в мiфi й ритуалi велике значення надається людському тiлу. Насамперед, це колективне тiло, єдине тiло, одне загальне тiло, причому загальне мiж людьми й божеством. Це першотiло, тiло першочоловiка, тотальне тiло, iз частин якого був створений мир, тiло-жертва. Всi частини людського тiла здобувають символiчне значення, уподiбнюються священним сутностям i стихiям. Людина, що перебуває в мiфi, ототожнює себе з героєм мiфу й повторює ту ж схему, втiлює дану сакральну стратегiю. Причому фiзичнi випробування можуть бути частково або повнiстю замiненi символiчними формами, хоча що присвячує одержує досвiд священного у всiй повнотi.
у зроблений первiсний стан. І знову тiлеснiсть виявляється в центрi. Свято задiє майже всi модуси тiла: танець, сп'янiння, сексуальнiсть, наркотики, а також пряме або символiчне насильство. Однiєї з основних завдань свята є досягнення екстатичного стану, при якому тiлеснi й почуттєвi переживання досягають максимуму, межi. Святу й взагалi архаїчному мисленню властивий «тiлесний максималiзм», коли всi стани й феномени людського буття, подiї долi й весь духовний досвiд переживається через призму тiлесностi.
І дiйсно, тiлеснiсть у деякому змiстi первинна, через неї людина вкорiнена в буттi. Тiлесний досвiд найбiльш достовiрний, об'єктивний, перевiряємо. І справжнє переживання сакрального, котре охоплює людини цiлком, завжди виявляється й на рiвнi тiлесностi, могутньо проявляється в тiлесних феноменах. Однак є можливiсть помилки, небезпека переплутати наслiдок i причину, спокусу прийняти фiзiологiчнi вiдчуття, що виникають у результатi реального духовного процесу, за самостiйнi феномени. На це звертається особлива увага в релiгiйних i мiстичних системах, де тiло з'являється як iнструмент для досягнення мети порятунку й обоження всього сутi людини. Цей iнструмент сам ще має потребу в настроюваннi. Тому тiло повинне стати керованим, дисциплiнованим, чого можна домогтися, якщо звести до мiнiмуму його власнi потреби. За допомогою поста, помiрностi, мовчання, шляхом обмеження почуттєвих вражень у келiї, печерi або пустелi чернець пiдготовляє своє тiло до внутрiшньої трансформацiї, до перетворення, до прийняття благодатi Духа Святого.
Це тiлесний мiнiмалiзм у тому розумiннi, що людина позбувається вiд випадкових, довiльних, спонтанних тiлесних й емоцiйних рухiв. Але це найвище iз всiх можливих призначень тiла. Тiло не просте засiб досягнення духовної мети, але воно - рiвноправний учасник цього процесу. Тiло не знищується, воно стає на своє щире мiсце й виконує своє високе призначення.
2. Екстаз – перемога тiлесного над свiдомiстю
Отже, перейдемо до аналiзу феноменiв екстазу й аскезы. Це двi протилежнi онтологiчнi стратегiї, якi знаходять свiй змiст тiльки в контекстi сакрального (у змiстi Ілiади).
Грецьке слово (ekstasis = ek - з, поза + stasis - положення, спокiй) означає зсув, знаходження зовнi, перебування поза собою. Зрушений зi свого мiсця, поза собою, захоплений, божевiльний. Також екстаз - це несамовитiсть, хворобливо-захоплений стан, божевiлля, божевiлля. У Новому завiтi екстаз розумiється як здивування, замилування, захват. Варто звернути увагу на перехiд вiд геометричних, топологiчних понять до психiчних, iнтелектуальних i духовних категорiй.
сили. У релiгiйних термiнах - це самообожнювання, як би людина не описувала цей стан: як одержання сили або злиття з божеством.
Прагнучи до екстазу, людина не шукає нiчого нового, невiдомого. Вiн хоче лише повторення того, що вже було. А також посилення, збiльшення iнтенсивностi вiдчуттiв i почуттєвих задоволень, насолоди як такого. Те, що людина знає, хоче, любить (їжа, сп'янiння, смiх, танець, секс) - якнайбiльше, сильнiше, гострiше. Те, що знайомо, що бажає - довести до максимуму, до межi, перевищити мiру. Екстаз виникає на гранi, на границi свого й чужого, на межi можливого, нiколи не перетинаючи цю границю, не досягаючи межi, завжди залишаючись мiж Моє й Інше, Я и Іншою.
ще й ще, i нiколи не буде останнього разу, тому що стану екстазу можуть вiдрiзнятися друг вiд друга тiльки кiлькiсно, i не вiдбувається нiяких якiсних, необоротних змiн. Вiдбувається рух по колу, у замкнутому часi.
По-друге, це нескiнченне збiльшення - процес, що не має кiнця, завершення, виконання. Нi крапки, де досягається повнота, цiлiснiсть i досконалiсть. А тому що людське тiло й психiка не може витримати надмiрне зростання iнтенсивностi енергiї й почуттiв, те цей процес може закiнчитися тiльки саморуйнуванням i загибеллю людини. Тому екстаз не може бути самоцiллю, iманентне не повинне ставати тотальним.
Ще в екстазi в людини вiдбувається тимчасова втрата самосвiдомостi, самоконтролю. Несвiдоме звiльняється й проривається на поверхню. Інодi екстаз розумiється так, начебто в людину входить зовнiшня (вища?) сила. Екстаз дає вiдчуття енергiї, сили, моцi, всемогутностi. Однак при цьому зовнiшня воля управляє людиною, якiй нiчого не залишається, тiльки як вiддатися, пiдкоритися цiй силi. В екстазi людина забувається, забуває себе, i його особистiсть стирається потоком енергiї, розчиняється у хвилi насолоди й поглинається безособовим початком.
Здається, що вiдбувається стирання границь мiж людиною й миром. І людина з'єднується, зливається з космосом, з богом. Однак при екстазi всього лише тiлеснiсть переборює свiдомiсть, енергiя подужує змiст, фiзiологiя здобуває перемогу над мисленням, фiзичний початок долає духовне, природне перемагає суб'єктивне, матерiальне опановує iдеальним. В екстазi людина нiчого не знаходить, вiдбувається лише розтрата, пiдмiна, втрата частини себе, причому найбiльш iстотної частини.
Людина жадає досконалостi, бажає розширити свої границi, прагне до межi, квапиться зробити прорив i попадає в пастку, виявляється в полонi своїх вiдчуттiв. Чуттєвiсть придушує розумнiсть, задоволення замiняє буття, iстину й красу. Тiло замикається саме на себе й не хоче знати нiчого iншого, нiкого iншого, не має потреби нi в чому, крiм постiйної збудженостi. Тiлеснiсть i психiка вiддаються стихiї, поринають у хаос, провалюються в небуття, вiдбувається самознищення особистостi.
Екстаз бiльше схожий на виклик, зухвалiсть, бунт, має багато загального зi злочином. І тому iснує якийсь внутрiшнiй зв'язок екстазу з покараннями, споконвiчно мається на увазi якась вiдплата. Наближаючись до екстазу, людина вже заздалегiдь очiкує карам, готується до розплати, але сподiвається, що все обiйдеться, вiн зможе прорватися на вершину, де стане невразливий. Фактично екстатик заперечує iснування суб'єктiв, особистостей бiльше себе, вище себе. Вiн не має потреби в особистiсному абсолютi, у Богу. Вiн затверджує своє Я незважаючи нi на що, але закiнчується це втратою своєї особистостi, її повним розчиненням, абсолютної поглиблення чим-небудь безособовим, нелюдським.
До того ж на вiдмiну вiд архаїчний, традицiйних екстатичних практик, де екстаз був тiсно пов'язаний з iнiцiацiями, подвигами, битвами, небезпекою й ризиком, подоланням страху й болю, сучасний екстаз (бари й нiчнi клуби, популярна музика й танцi, задоволення вiд покупок або туристичних поїздок) якийсь безпечний, безболiсний, нестрашний. Втрачається всяка прив'язка до буття, до реальностi, до космiчних енергiй i стихiй, що було характерно для архаїчних технiк екстазу.
плутає внутрiшнє вiдчуття й реальнiсть.
3. Аскеза – як спiввiдношення людського й надлюдського
збирання себе в центр. Технiки, якi використає аскет, у всьому протилежнi екстатичними. Замiсть танцiв, об'їдання й сп'янiння, оголеностi й сексуальностi, сну - стояння в молитвi, пост i тверезiсть, покрытость тiла й полова помiрнiсть, пильнування. Якщо екстаз - це проекцiя себе зовнi, нав'язування себе, такого як є, навколишньому свiту, то аскеза - це проекцiя вищого початку на себе, змiна себе вiдповiдно до образа, з iдеалом. Аскеза є участь людини в справжнiм, щирому буттi, у вiчному, зробленому божественному життi.
Грецьке слово вправляти означає вправлятися в чому-небудь, вправляти, привчати тiло (Геродот, Фукiдiд), а також вправи розуму й волi (софiсти).. Причому мається на увазi технiка тiлесних i ментальних вправ, засiб для досягнення не тiльки фiзичної досконалостi, але й етичних, духовних, мiстичних цiлей. Аскеза мiстить у собi як фiзичне самообмеження, так i керування почуттями, чуттєвiстю, помiрнiсть у бажаннях, а також вправа в чеснотi.
В аскезе вiдбувається вiдбiр, вiдсiвання сил й енергiй, з якими має справу людин. Не кожна енергiя може прийматися. Не будь-яка сила повинна проникати усередину. Не всяка iнтенсивнiсть енергiї буде прийнятною. Все довiльне, стихiйне, хаотичне повинне бути впорядковане й спiввiднесено iз системою змiстiв, з iєрархiєю цiнностей, iз загальним призначенням людини. «В iсiхастської аскезi ми виявляємо високорозвинений метод, що мiстить у собi цiлий ряд методик, строго регламентованих процедур органiзацiї досвiду, створення його особливих умов, його очищення, перевiрки й тлумачення». Не можна змiшувати рiзнорiднi енергiї. Треба звiльнити мiсце для прийняття й втiлення вищих змiстiв.
Потрiбно спробувати звести до мiнiмуму зовнiшнi впливи, зупинити потiк випадкових енергiй, розiрвати ланцюг причин. Необхiдно свiдоме, цiлеспрямоване самообмеження, тобто проведення своїх границь, визначення мiри, твердження щирих пропорцiй, установлення меж. Всi енергiї й сили повиннi бути спiввiднесенi iз щирими змiстами, з кiнцевими цiлями iснування людини. Аскеза є визначення й твердження щирого спiввiдношення людського й надлюдського.
Вся дiяльнiсть людини з'являється в самому широкому контекстi, у перспективi досконалостi, порятунку й обожения. «Християнська аскеза є ревнощi й сила перебувати в дiяльному, шляхом подвигiв (постування, дiвоцтва, отшельничества й iн.), спiлкуваннi з Богом, по вiрi в Добродiї нашого Ісуса Христа, за допомогою благодатi Божией, для знаходження iстинно християнської настроєностi як застави до участi в Царствi Небесному». Аскеза - це одночасно й бажання, i можливiсть спiлкування з Богом, а також умова й спосiб такого спiлкування.
зупинка, припинення спонтанних рухiв тiла, почуттiв i розуму. Важливо не поспiшати, щоб не помилитися, не прийняти щось умовне, вiдносне за справжнє, абсолютне. Буде потрiбно внутрiшня дисциплiна й очiкування, постiйне перебування в спокої й тишi, стабiльне втримання змiсту своєї дiяльностi й напрямки вольового зусилля, тверде стояння в потрiбнiм мiсцi антропологiчного простору.
Важливо постiйна участь розуму, свiдомостi, цiлеспрямованiсть i доцiльнiсть всiх дiй. В аскезi людина нiколи не губить самоконтроль, навiть у снi не дозволяє звiльнитися хаотичним силам несвiдомого. «Основним, загальним i найбiльш характерним принципом православної аскетики є - ведення, розумiння». Аскет свiдомо й вiльно обирає свiй шлях i методи, i для реалiзацiї цiлей вiн залучає всi свої здатностi, бере участь всiєю повнотою своєї iстоти: тiлом, розумом i волею. Особистiсть людини не розчиняється, не зникає. Тiльки як особистiсть аскет може спiввiднести себе з Богом як зробленою особистiстю, як особистiсним абсолютом.
На вiдмiну вiд екстазу в аскезi з людиною вiдбувається метаморфоза, радикальна змiна, трансформацiя, перехiд у принципово iнший стан. «Аскетична наука про людину з'являється як динамiчна й енергiйна антропологiя: вона розглядає iснування людини в подвигу як практику або процес строго спрямованої аутотрансформацiї, що людина робить над сукупнiстю, або конфiгурацiєю всiх своїх енергiй, духовних, щиросердечних i тiлесних». В аскезi вiдбувається необоротне перетворення, перетворення всього сутi людини, пресходження людської природи, трансцендирування.
царства. Аскетизм - це однозначний вибiр на користь сакрального, це твердження реальностi трансцендентного i його тотальностi. Аскеза - це не тiльки очiкування прояву сакрального, явища божественного, теофанiї. Але в аскезi людина вiддається, довiряється сакральному, абсолютному, трансцендентному й прилучається йому. Через аскета дiє потаєний i таємний божественний початок. Якщо є хоч один дiйсний аскет, виходить, можливо будь-яке чудо.
Однак результат аскези залежить не тiльки вiд бажання й волi аскета. Людина потребує благодатної допомоги. «Власними енергiями людини не можна досягти того, до чого спрямовується подвиг, «пресходження єства». У сходженнi до обоження, до онтологiчної границi людського iснування здiйснююча сила належить Божественнiй енергiї, благодатi, з якої людина лише погодить свої тварные енергiї в синергiї». Людина бере участь у єдиному Богалюдському процесi перетворення тваринної людської природи й з'єднаннi по енергiях людини й Бога.
Людина одержує не плату за працю й не нагороду за подвиг. Аскет сам себе приносить у дарунок Боговi й одержує божественнi дарунки. Аскеза - це жертва, самопожертва, жертвопринесення, де аскет одночасно виконує ролi й жерця й жертви. Аскет умирає ще при життi, а виходить, вiн воскреє ранiше смертi. В аскетизмi сполучаються символiчна смерть i вiдродження, смерть людини старого й народження людини нового. Смерть для миру це, грiшне й тлiнного; i народження в безсмертя, у невечiрнє свiтло, у безмiрну любов.
Таким чином, у християнської аскези тiло не вiдкидається, не знищується, а бере участь у цiлiсному процесi. Якщо екстаз - це спроба розкрити весь потенцiал, використати всi можливостi людини, то аскеза - це щось бiльше, а саме - зцiлення людської природи, її виправлення, перетворення й пресходження, прилучення до джерела iстини й блага, вiчного й нескiнченного буття.
Екстаз й аскеза - не просто рiзнi тiлеснi й духовнi практики, це рiзнi стратегiї, якi ґрунтуються на взаємовиключних принципах, протилежних онтологiях, метафизиках. Практики екстазу тiсно пов'язанi з теорiями еманацiї, тобто походження свiту й людини шляхом виливу божеством себе зовнi. Звiдси треба споконвiчна досконалiсть, повнота, самодостатнiсть i навiть божественнiсть людини. Аскетизм безпосередньо пов'язаний з теорiєю креацiонiзму, тобто утвору Богом миру з нiчого. Звiдси треба неповнота людини, що, однак, може бути заповнена з волi Божий.
Боговi й прилучається до божественного буття. Аскеза - це перебування в спiлкуваннi з Богом, причому в дiяльному спiлкуваннi. Аскеза - тривалий процес, але на вiдмiну вiд екстазу вiн має завершення, завдання виконується, перетворення здiйснює. І тiло людини стане зробленим, i буде брати участь у вiдродженнi мертвих й у життi майбутнього столiття.
Лiтература
2. Аскетизм // Православнаяэнциклопедия. Т. III. М., 2001.
3. Зарин С. М. Аскетизм по православно-християнському навчанню. К., 1996.
4. Хоружий С. С. Православно-аскетическая антропологiя й криза сучасної людини. - К., 2002.
|
