План.
Вступ
ІІ. Дiпазон варiантiв усвiдомлення хвороби.
ІІІ. Реакцiя особливостi на соматичне захворювання.
Висновки.
Вступ.
Задачi :
1. Довести, що немає соматичних хвороб без витiкаючих з них психiчних вiдхилень.
2. Визначити вплив характерних особливостей на протiкання хвороби.
3. Прослiдити залежнiсть розвитку серцево-судинних захворювань вiд негативних емоцiй.
В наш час все бiльша "щiльнiсть" стресових ситуацiй, астенiзацiя населення в зв’язку з майже щорiчними грипозними єпiдемiологiчними захворюваннями, екзогенними патологiчними впливами, все значнiше зловживання лiками сприяє збiльшенню депресивних станiв у всiх цивiлiзованих краєнах. Саме "злоякiснi" емоцiї стають фактичними причинами несподiаної смертi при iнтактних венечних артерiях, або компенсованому пороцi серця - паталогiчному станi, яке саме по собi нi в якому разi не загрожує цих хворих.
Тому на мою думку проблема порушена в моїй курсовiй роботi є дуже актуальною в наш час.
загоюються швидше, якщо iх надихають великi iдеї, якi супроводжуються пiдняттям настрою. Психосоматичнi взаємовпливи, як психосаматичнi хвороби, являють собою об'єктивну реальнiсть. Серед складових хвороби синдромальних картин постiйно спiвiснують ознаки соматичного неблагополуччя i симптоми змiни психiки. Люба хвороба, навiть якщо вона не супроводжується руйнiвними змiнами мозкової дiяльностi, обов'язково змiнює психiку хворого внаслiдок появи нових, вiдсутнiх до хвороби форм реагування хворого на хворобу. В цих випадках мова пiде про вплив страхiв, неспокою, хвилювання хворого за наслiдок хвороби (своєрiдних аутопсихогенiй) на його особистiсть. Таке хвилювання має , як правило, складний характер i включає хвилювання суто iндивiдуальнi (чим загрожує меi ця хвороба?), якi завжди тiсно взаємопов'язанi з хвилюваннями, якi мають суспiльний (соцiальний ) характер, в зв'язку з вiдношеннями до даної хвороби, якi склалися в суспiльствi, з особливостями її соцiального звучання. Останнiй варiант опасiнь найбiльш яскраво виявляється при заразних , соцiально небезпечних хворобах (чума, холера, сифiлiс). Порушення , якi вiдбуваються в результатi розвитку соматичної хвороби, встановленого в органiзмi гомеостазу дiяльностi систем i органiв супроводжується змiнами характера нервової iмпульсацiї, яка надхолдить вiд таких систем (органiв) в головний мозок, змiною вiсцерально церебральної (соматопсихiчної) рiвноваги. В результатi змiнюється фiзiологiчнi параметри вищої нервової дiяльностi, що i складає фiзiологiчний механiхм вiдхилень в психiчнiй дiяльностi. Зворотнiй зв'язок вносить новi якостi, видозмiнюючи сомато-психiчну рiвновагу в цiлому i специфiку психiки хворого.
Глава 2. Дiапазон варiантiв усвiдомлення хвороби.
її чиста, кровотеча припинилася швидко, це звичайне, як правило, нешкiдливе пошкодження тканин. Разом з тим зовнiшня типовiсть такої рани у рiзних хворих супроводжується неоднаковою оцiнкою, усвiдомленням її : вiд повного душевного спокою i байдужостi, сприйняття такої рани як незначного явища до панiчної охопленностi страхом з супроводжуючимим вегетативними порушеннями. У одного хворого спостерiгалась саме така невгамовна реакцiю ю Його уява малювала картини катастрофи, спочатку через " мождивостi повторної кровотечi", а пiзнiше у зв'язку з "можливiстю зараженям правцем". Протягом тижня, коли вже зникли слiди самої рани, в хворiй змiнi свiдомостi його продовжували змiнюватись уявлення про котастрофiчнi наслiдки. В "усвiдомденнi хвороби" розрiзнябть ряд iстотних взаємопов'язаних аспектiв. По-перше, все новi для iндивiда змiни в органiзмi, вiдображенi в свiдомостi. З часом, в результатi аналогiчних або близьких хворобливих станiв або затiжного перебiгу хвороби, накопиченi в суб'єктивному досвiдi знання про хворобу, спiввiдносяться, хвороба усвiдомлюється все бiльш повним i детальним. Маннасейн В. В. вважав, що в умовах, коли група уявлень була пов'язана з хворобливими явiщами в органiзмi, легко виникає схильнiсть до того, щоб при повтореннi цих явищ повторювались i вiдомi уявлення. По-друге, в неперервнiй єдностi з таким процесом хвороби в свiдомостi хворого формується iндивiдуальне вiдношення до змiн , якi вiдбуваються в органiзмi , до самої хвороби, її можливим iндивiдуальним i суспiльним наслiдкам. Такє вiдношення спочастку знаходить вiдображення в особливостях загального суб'єктивного переживання хвороби , в змiнах самопочуття хворого. Воно може зберiгатися лише в межах внутрiшнiх преживань або набувати рiзних форм виявлення зовнi (слова, жести, скарги, поради, прохання, вчинки). Спочатку усвiдомлення хвороби , яка є новим досвiдом для хворого, може iстотно не змiнювати психiку. Але, як правило, бiльш, або менш подовжене вiдображення хворобливих змiн, якi вiдбуваються у внутрiшнiх органах, в свiдомостi i супроводжуюче ускладнення вiдношення до хвороби вносiть змiннi або стiйкi змiни в клiнiку. Цi змiни при однiй i тiй же хворобi i при однакових об'єктивних зрушеннях в сиситемах (органах) органiзму виявляються рiзними в зв'язку з преморбiдними особливостями його особистостi. Вiдображення в свiдомостi виникаючих хворобливих змiн у внутрiшнiх органах вiдбувається в єдностi з формуванням з вiдношенням хворого до них. Так як мiж вiдображенням в свiдомостi хворого i об’єктивним характером її також нiколи не виникає повної вiдповiдностi. Дiапазон варiантiв усвiдомлення хвороби представлений таким рiзноманiтям, в себе включене безмежне рiзноманiття iндивiдуальностi людей. Явища анагнозiї (суб’єктивна недооцiнка, заперечення об’єктивно iснуючої хвороби). Гiперногнозiя (рiзнi форми суб’єктивної переоцiнки об’єктивних соматичних порушень). Мiж ними знаходиться велика кiлькiсть промiжниж станiв усвiдомлення хвороби. Аногнозiї частини спостерiгаються при повiльному, поступовому розвитку хвороби, симптоми якої формуються непомiтно (хронiчний турбекульоз легень). Гiперногнозiї супроводжуються гстро, катастрофiчно розвиваючимся соматичним захворюванням (напади стенокардiї, iнфаркти мiокарда). Особибливостi усвiдомлення хвороби, i впершу чергу гiперногностичного варiанту його, отримують вiдображення не лише в змiстi переживання хвороби, а i усiй поведiнцi, особливо повно представленi в скарагах: в їх змiстi, емоцiйнiй зафарбованостi, ступенi близькостi, акутальностi для хворого. Так, хворi на виразку шлунка, охопленi страхом, часто вперто гастоюють на тому, що в них стiйкi виснажливi кровотечi, тодi, як при динамiчному дослiдженi вмiсту гемоглобiну в кровi не виявляється його зниження. Образно явище аногнозiї порiвнюють з "втечею вiд хвороби", а гiперногнозiї - з "заглибленням в хворобу". "Усвiдомлення хвороби", "внутрiшня картиина" її охопює, таким чином всi хвилювання хворого, нав’язанi зi своїм станом. Сюди входить уявлення про значення для нього раннiх виявiв хвороби, особливстi змiни самопочуття в зв’язку з ускладненням порушення на єтапi зворотнього розвитку хвороби i вiдновлення стану здоров’я пiсля її припинення, уявлення про можливi наслiдки хвороби для себе, сiм’ї, подальшої продуктивностi професiйної дiялбностi, про вiдношення до нього в перiод хвороби членiв сiм’ї, спiвробiтникiв, медичних працiникiв. Практично немає таких бокiв життя хворого, якi б не знаходили вiдображення у видозмiненому хворобою станi. Інакше кажучи, хвороба - це життя в змiнених умовах, якi повиннi розглядатись уважно, забеспечуватись допомогою. Всi особливостi усвiдомлення хвороби можна подiлити на двi групи: звичайнi форми усвiдомлення хвороби предстають собою лише особливостi психiки хворої людини, а саме вiн потреюує повсякденного розумного, турботливого пiдходу лiкаря. Стан хвороби, який супроводжується аномальними реакцiями на неї, якi виходять за рамки типових для даної людини, а тим бiльш породжуємi внутрiшньою хворобою стiйкi порушення психiки хворого є вже хворобливим станом психiки, яку доповнюють i ускладнюють клiнiчну картину основної хвороби. Найбiльш частими психологiчними конфлiктами є виникаюча в ходi хвороби невiдповiднiсть мiж зберiгаючимися або навiть ростучими потребiми хворого i його зменшуваними можливостями. Клiнiчнi варiанти змiни психiки при соматичних хворобах можуть бути систематизованi:
дезорiєнтування в оточуючому середовищi, що супроводжується зоровими iлюзiями i гiлюцiнацiями. Граничнi форми нервово-психiних порушень - найбiльш поширена клiнiчна картина порушень психiки при хворобах внутрiшнiх органiв. Вони можуть бути соматичного походження (неврозоподiбнi) або психiчного (невротичнi порушення). Хворий вiдрiзняється вiд здорової людини тим, що в нього поряд iз змiнами функцiонування внутрiшнiх органiв i самопочуттям якiсно змiнює сприйняття i вiдношення людини до оточуючих подiй, до самого себе, створює особливе положення серед близьких людей i в суспiльствi. Спостерiгається перебудова iнтересiв вiд зовнiшнього свiту до власних вiдчуттiв, функцiй власного тiла, обмеження iнтересiв. При цьому змiнюється особливость з усiх бокiв: ефективна налаштованiсть, момторика, мова. При сенсорнiй загрозi для життя i благополуччя людини можуть порушитись сприяйняття часу у виглядi його прискорення або уповiльнення. Великого значення набувають спогади, вираженiсть i деяке насильництво яких можуть бути пов’язанi з iнтоксикацiєю, викликаною хворобою. Психiка хворого з початку захворювання перебуває в незвичному станi, бо в зв’язку з хворобою порушується звичайний ритм життя, працi, вiдпочинку, сну i бадьоростi. Вiдбуається перебудова в значеннi вiдчуттiв. Велике значення для хворого мають обходи. Часто в присутностi хворого користуються незрозумiлими термiнами, не знаючи, яку реакцiю це викликає у людини.
Не менш складний перiод видужування, коли у хворого повинна настати компенсацiя або примирення з дефектом, який виник з цим новим положенням в сiм’ї, суспiльствi.
Затяжне соматичне захворювання, необхiднiсть мiсяцями i роками знаходитись в стацiанарi, "особливе положення хворого", в деяких випадках призведе до змiни особистостi у виглядi патологiчного розвитку, при якому виникають риси характеру, ранiше не властивi цiй людинi. Цi риси характеру можуть перешкоджати або утруднювати лiкування, призводити до iнвалiдностi, створювати конфлiкти в лiкувальних закладах, викликати негативне становлення оточуючих. При зростаючiй iнтоксикацiї у хворих порушеється сон, апетит, з’являється роздратованiсть, пiдвищена вразливiсть, плаксивiсть. Сон поверхневий, свiтло, шум, розмови стають неприємними. На фонi астенiчних симптомiв (дратлива слабкiсть) iнодi з’являються нав’язливi страхи за своє здоров’я iбо не властивi ранiше iстеричнi реакцiї. Деякi хвороби супроводжуються станом депресiї - це з проявiв такою захворювання як виразковий колiт. Варажнiсть i якiсть змiн психiчної дiяльностi при соматичному захворюваннi залежать вiд багатьох причин, в першу чергу вiд природи самого захворювання, яи впливає воно прямо або посередньо на мозкову дiяльнiсть; вiд типу протiкання, гостроти розвитку хвороби. Так, при гострому i бурхливому початку, наявностi вираженiй iнтоксикацiї спостерагiються порушення, якi досягають запаморочення свiдомостi, при повiльному, пiдгострому, хронiчному протiканнi частiше - невротичнi симптоми, яким характернi гострота, виражнiсть хвробливих переживань, яскравiсть, образнiсть останнiх, хвороблива уява, пiдсилена фiксацiя на тлумаченнi змiнного самопочуття, внутрiшнього дискомфорта, охопленiсть хвилюванням за своє майбутнє, збереженiсть критики, тобто розумiння цих порушень як хворобливих. Невротичнi порушення мають часовий зв’язок з попередньою травмою i конфлiктом. Змiст хворобливих хвилювань часто пов’язаний з формулою психотравмуючої обставини. В гострому перiодi розвитку хвороби - порушення свiдомостi i астенiчнi симптоми, потiм можуть спостерiгатись змiни характера, особистостi, психоорганiчнi симптоми,астенiя. Важлиiу роль в змiнi психiчної дiяльностi соматиного хворого вiдiграють реактивнiсть органiзму, його звичнi форми реагування на оточуючi подiї.
Реакцiя особистостi на соматичну хворобу може мати патомологiчний характер або виявлятись психiчно адекватими сприйнятними факту хвороби. Нервово-психiчнi порушення при соматичних захворюваннях звичайно складаються з психiчних соматичних порушень, з реакцiї особистостi на хворобу. Реакцiя особистi на хворобу заледижить вiд гостроти i темпу розвитку захворювання, уявлення про нього у самого хворого, характера лiкування i психотерапевтичного оточення, особстостi хворого, вiдношщення до хвороби родiчiв, спiвробiтникiв.
вiдтiнках усiх подiй, що звичайно несприятливо впрливає на перебiг захворювання i знижує успiх лукiвання.
Психоастенiчний варiант - хворий переповнений переконанням в найлiпшому результатi, чекає тяжких неаслiдкiв, постiйно задає питання, ходить вiд одного лiкаря до iншого, принадує симптоми хвороби, якi були у рiдних, знайомих, знаходить їх ознаки у себе.
В iпохiндричному варiантi менш виявлена тривога i сумнiви, а бiльше переконання в наявностi хвороби.
При iстеричному варiантi все оцiнюється з перебiльшенням. Надто ємоцiйнi, схильнi до фантазiй особистостi, начабто "живуть" хворобою, надають iй значення надхвичайностi, особибливого, неповторного страждання. Вони потребують до себе пiдвищеної уваги, звинувачують оточуючих в нерозумiннi, недостаньому спiвчуттi до їх страждань.
Ейфорично-анозогнозичний варiант - неувага до свого здоров’я, заперечення хвороби, вiдмова вiд дослiджень i медичних призначень.
На реакцiю особистостi i пiдтримку цiєї реакцiї впливають:
1. характер дiагнозу;
2. змiна фiзинчної повноцiностi i зовнiшностi;
3. змiна положення в сiм’ї, суспiльствi;
4. життєвi обмеження, позбавлення, пов’язанi з хворобою;
5. необхiднiсть лiкуватись, операцiї.
На поведiнку i реакцiю хворого пiд час хвороби перш за все впливає структура особистостi до хвороби. Багато авторiв вважають, що адекватiсть реакцiї залежить вiд ступеня зрiлостi особистостi i її унстеоектуальних можливостей. Так у iнфатильних, незрiлих особистостей з рисами дитячностi, частi витiснення i заперечення хвороби або "втеча у хворобу". У астенiчних, тривожних людей дуже важливi захворювання викликають бурхливу реакцiю тривоги, хвилювання з наступними депресивно-iпохондричними i стiйкими порушеннями. Реакцiя на хворобу залежить вiд вiку хворого. Тобто, реакцiя особистостi рiзнi, вiд повного iгнорування хвороби до трагiчного сприяняття, "втечi в хворобу" i iпохондриної фiксацiї. Настроювання iндивiда на видужування чи хворобу отримує важливе, якщо не головне, значення для розвитку i протiкання рiзних хвороб.
Глава І
V
. Вплив серцево-судиних захворювань на психiку людини.
Вирiшальну роль у розвитку серцево-судиних захворювань належить негатиним емоцiям. Саме вони стають фактичною причиною несподiваної смертi при iнтактивних венечних артерiях або компенсованому пороцi серця - патологiчному станi, яке сме по собi не загрожує життю цих хворих. Вiдомо, що iшемiчна хвороба серця найчастiше розвивається у цiлеспрмованих, волових особистостей, якi глибоко i довго переживають негативнi емоцiї. Описаний так званий коронарний тип людей, яким притаманнi особливi риси хаарктеру: вiдсутнiсть задоволення вiд роботи, цiлеспрямованiсть. Інфаркт мiокарда як тяжке соматичне захворювання справляє iнтенсивну психотравму, стресову дiю передусiм своєю гостротою, несподiванiсть, суб’єктивнiсть тяжкiсть, невизначенiсьт i можливiстю транiчного кiнця ймовiрнiсть iнвалiлiдностi. Результат дослiджень (В. П. Блохiна), І. П. Сидельникова) свiдчать, що психiчнi рiзноманiтнi i складнi, вони можуть розвиватись гостро, пiдгостро або поступово. Слiдом за гострим перiодом iнфаркта мiокарда може з’явитися стiйке безсоння, на фонi якого можуть виникать психiчнi епiзоди з iлюзорно-галюциноторними розладами i руховим неспокоєм, з втратою кртичного осмислення навколишнього i оцiнка стану як хворобливого. У гострому перiодi iнфаркта мiокарда можливi ефективнi змiни у виглядi тривоги, пригнiченостi, iнодi з руховим неспоєм. Хворий, охоплений передчуттям майбутньої бiди, катастрофи, не знаходить собi мiсця, в нього находить собi мiсця, в нього накопичується пiдсвiдомий страх смертi. Хворi скаржаться, що барви зблякли, всi явища дiйсностi стратили свою яскравiсть i нбули якось особливого, переважно повiльного ритму. Змальована симптоматика постiйно поєднується з симтомами загальної анастезiї, визначенням уваги, млявiстю.
У пiдгострому перiодi iнфаркта мiокарда здебiльшого спостерiгаються змiни психiчного стану людини. Найчастiше виявляються стiйкi iпохондричнi порушення: ранiше активна особистiсть дуже обмежує коло своєї дiяльностi, iнтересiв, намагаючись уникнути навiть необхiднiсть медичних рекомендацiй, занять лукiвальною гiмнастикою. У бесiдi з такими пацiєнтами звертає на себе увагу надмiрна зосередженiсьт на своєму захворюваннi, його моживих наслiдках.
мiокарада, скiлькi нейрогуморальним порушенням серцевої дiяльностi при зростаючiй афективнiй напрузi i кризах гострого страху. Бiльш або менш замаскована гнiвнiсть iз запереченням хвороби, рiзке психомоторне збудження пацiєнтiв, не дотримання необхiдностi постiльного розпорядку, надмiрна пасивнiсть. Очевидна для оточуючих "втеча вiд хвороби" з гiперболiчно песимiстичною оцiнкою свого стану - основний тип реакцiї на патологiчний процес в госрому перiодi iнфаркта мiокарда. Явнi депресивно-iпохондричнi порушення, виникаючi в зв’язку з нападками стенокардiї або в гострому перiодi iнфаркту мiокарда, є основною стiйкою невротизацiї, визначений хворобою, тобто iпохондричного розвитку особистостi при вже задовiльному соматичному станi пацiєнтiв. Тужливiсть, депресiя розвиваються практично i всiх випадках стану невротичного кола в клiнiцi iнфаркта мiокарда. Надзвичайно велика кiлькiсть "реактивної депресiї" i її особлива (iнодi фатальна) роль в перебiзi i результатi хвороби iнфаркта мiокарда змушують ставити питання недопущенiсть "залякування" хворого цим дiагнозом. Навiть найоптимiстична картина захворювання i сприятливий (з точки зору терапевта) його прогноз не виключають можливiсть соцiальної iнвалiзiцiї внаслiдок невротизацiї особистостi. Саме масова неврозоподiбна симтматика є нерiдко основною, навiть єдиною причиною затримки одужування i їх соцiальної iнвалiзацiї. Обтяжливве усвiдомлення хвороби, начебто неминучої iнвалiзацiї або смертi; вiдчуття повного краху усiх планiв i сподiвань, втрата престижу, катасрофiчна ломка складених за десятирiччя життєвого стереотипу. Втрата "вiдчуття щастя", гумору i смака до життя, вiдсутнiсть душевних сил i бiжань, моральна пасивнiсть, "капiтуляцiя" людини, яка вiддає в руки хвороби. Ставка на фiзичнi ресурси, яких нечебто вже зовсiм не залишилось, створює вiдчуття "начеб то заплив в море й бачиш, що берег далекоо". Депресивна оцiнка своїх перспектив ставить вже позаду, майбутнього може й не бути, а нав’язуване вiдчуття втрати життєстiйкостi i зниження загального життєвого тонуса породжує лякаюче вiдчуття власної змiнностi, внутрiшної i зовнiшньої. Люба неприємнiсть, велика чи мала, сприяє тому, що людина все бiльше замикається у свою душевну тривогу. Клiнiчнi прояви депресiї: вповiльненi рук, одноманiтна мова, надто спокiйний стан, вiдгородженiсть вiд життєвих подiй або неадекватнiсть соматичному стану "невгамовнiсть", гiперактивнiсть. Свiдотством афектичних порушень є як повна вiдсутнiсть цiкавостi до прогнозу страждання, так i постiйна невгомовна потреба у спiлкуваннi з лiкарем. Не тiльки "втеча в хворобу", але i " втеча вiд хвороби" з саморуйнiвною поведiнкою характернi дл я гострого перiоду iнфаркта мiокарда. Особливого значення набувають добовi коливання стану, стiйкi порушення сну зi страхiттями, частi виклики лiкаря, погiршення стану в зв’язку з випискою. Цi порушення обумовленi страхом "за серце", яке виникає частiше по вечьорах або вночi. На верхiвцi цього вiтального страху, яке досягає панiчного жаху, хворий застигає в однiй позi. Хоча б раз пережитий, цей страх лягає в основу своєрiдного, як правило, дуже стiйкого стану з iпохондричними порушеннями. Тривожна боязливiсть, туга, пригнiченiсть (з страхом за життя i всепоглинаючим очiкуванням повторного нападу), зберiгається протягом довгого часу на фонi зниження загального життєвого тонуса i рiзко змiнюють свiтосприйняття хворого. На змiну "коронарному страху" приходитьь вже "свiдомий" страх, виникаючий психiчно пiд впливом усвiдомлення тiєї небезпеки, яку представляє собою хвороба для життя. Вiдверта кардiофобiя, в яку трансформується вихiдна депресивна реакцiя, стає в результатi причиною соцiальної iнвалiзацiї хворих, якi перенесли iнфаркт мiокарда.
Ведуче мiсце в загальному комплексi iпохондричного хвилювання i страхiв хворих займає страх повторення нападу, який вони не переживуть. Порушення сну вiдбувається чекрез страх "заснути i непрокинутись", характерно вживання захисних заходiв (судинорозширюючих засобiв на нiч, боротьба зi сном, потiм стiйке безсоння з тривожною фiксацiєю на найменьших змiнах пульсу i "вiдчутнi серця") розгортається по типу "невроза очiкування" повтрного iнфаркту мiокарда. Рiзке звужування iнтересiв хворого свiт якого наче фокусується тепер в областi серця, егоцентризм обумовлюють утсановлення на все бiльш рослинне iснування. Особливе значення набуває страх рiзкого руху, вiтальна установка на гiподинамiю, постiльний режим. Хворi пов’язують розвиток нападiв з хвилюванням, розумовою напругою. Система захисних заходiв будується на оберiганнi себе вiд емоцiйних навнтажень i "шкiдливих" враженью не залишаюче таких хворих вiдчутя постiйної тривоги на фонi рiзкого зниження загального життєвого тонусу породжує страх найменьшої змiни розпорядку дня. Одним з яскравих прявiв страху смертi вiд шкiдливого навантаження на серце стає змiна сексуальної поведiнки таких хворих, що в результатi призводить до психiчної iмпотенцiї. Розвиток стiйкої кардiофобiї у людей, що перенесли iнфаркт мiокарда, пов’язують з переморбiдними особливостями особистостi (тривожнiсть, млявiсть, вiдомий егоцентримзм, вiдвищена навiюванiсть, вразливiсть), психопатичними або психодпатоподiбними порушеннями в анамнезi. Інфаркт мiокарда виступає в цьому випадку в якостi своєрiдного каталiзатора, що виявляє переховане, закладене в структурi особистостi невротичний початок. Але вiн не свiдчить про невротичну або психопатичну структуру особистостi як такої i не обо’язкове дл я розвитку невротичних порушень пiсля хвороби. Вирiшальне значення у формуваннi кардiофобiї мабть не тiльки преморбiднi особливостi особистостi, а й зниження загального життєвого тонуса, зумовлене або рiзкопiсилена iнфарктом мiокарда, i вiдповiднi функцiональнi змiни центральної нервової системи. Сенептоматично-iпохондричний синдром виникає в таких випадках впереше в життi i у енергитичнiих, працездатних людей, якi раптом починають постiйно рахувати свiй пульс i чекати смертi вiд повторного нападу.
Дуже частими в медичнiй практицi є кардиофобiї, коли любе неприємне вiдчуття в областi серця, трансформуюється у свiдомостi хворою в симптоми передiнфарктного стану з iзохвильною загрозою зупинки чи розриву серця. Вирiшальне значення в оформленнi iпохондричних страхiв отримують власний i опосередкований досвiд хвороби. Один i той же симтом пiдлягає рiзному тлумаченню. Все бiльше втрачаючи довiру до лiкаря i до практичної медицини взагалi, цi хворi починають активно вiдвiдувати не лише науково-популярнi лекцiї, але навiть анатомiчнi музеї, намагаються потрапити на конференцiї, з’їзди лiкарiв. Головними заннятями цих "вростаючих в себе" пацiєнтiв стає точне дотримання лiкарських (або своїх власних) гiгiєнiчних i лiкувальних рекомендацiй. Охопленi непомiрним страхом за своє життя i здоров’я, цi хворi вiдмовляються вiд найменьших фiзичних наватнажень або починають "загартовувати" себе вправами.
Психоматичне страждання хворого стає прiрвою мiжтеперешнiм i майбутнiм. Лише вигляд здорових людей з їх життєвими турботами викликає у них роздратування; смiх або гучна музика - лють. Напади гнiву, ненавистi до оточуючих можуть змiнюватись слiзьми з вiдчуттям незручностi i жалкування з приводу "зриву".
Вiдомо, що бiль в груднiй клiтцi вiдчувають напрятзi життя бiльшiсть людей, але далеко не всi стають iпоходндриками. Хворих робить такими пережитий хоча б раз страх смертi, який супрводжується соматичними вiдчуттями. Іпохондричнi страхи з постiйним "самоконанням" у власних вiдчуттях помiтно поширюють стан хворих, сприяючи виникнення анагнозних нападiв не лише при фiзичних навантаженнях, але й лише вiд одної думки про їх необхiднiсть.
як трагедiю, катастрофу. Настрiй у таких хворих знижений, увага фiксується на вiдчуттях, коло iнтересiв звужується, обмежується захворюванням. У iншої групи хворих нiякої реакцiї, вони iгнорують хахворювання, вiдмовлюяються вiд лiкування. Таке становлення до хвороби спостерiгається у осiб, якi зловживають алкоголем.
Хворi, якi тривалий час страждають вiд гiпертенiзїї, можуть звикнути до неї, не звертати уваги на серйохнiсть захворювання, на необхiднiсть лiкування. Прогресуючи, необхiднiсть захворювання може зумовлювати наростання чiткого астетичного симптомокомплексу, що передує органiчнiй змiнi психологiчної дiяльностi, яка виявляється в порушенi пам’ятi, коливаннях настрою, слабкодухостi, стомлюваностi. Хворi стають вразливими, у нихї з’являються iпохiндрична фiксацiя увага на рiзних вiдчуттях.
Вiдчуття не загрози навiть, а близкостi смертi, що насувається, стає для хворого єдиною iснуючою реальнiстю. Той, здавалось б, факт, що десятки вже пережитих ним ранiше подiбних нападiв не призвели нi до iнфаркту, нi до серцевої недостатностi, не має для нього нiякого значення. Вiдчуваючи страх за серце в перiод мiж нападами хворi постiйно рахують пульс, старано аналiзують будь-якi змiни серцевої дiяльностi.
Висновки.
Розглянувши вплив соматичних, а саме серцево-судинних захворюваннь на психiку людини, я отримала пiдтвердження того, що немає соматичних хвороб без витiкаючих з них псичних вiдхилень.
реакцiї цiлiсного органiзму з усiма її наслiдками.
хворих, навiть рпи повнiй, здавалось б, нормалiзацiї соматичного статусу.
сприяють попердженню психiчних порушень соматичних хворих.
І почута хворим фраза "дивись, а нам-то вже краще", iнодi надає дуже вирiшальний вплив на процес iидужування.
Отже, я отримала пiдтвердження впливу соматичних хвороб на психiку людини, в чачностi серцево-судинних.
Буду продовжувати дослiдження в цьому напрямку, тому що ця тема виявилася i актуальною в наш час.
1. Айвазян Т. П. Всесоюзна нарада "Психологiчнi методи дослiдження в кардиологiї" (Москва, листопад 87р.)// Бiол. Всесоюз. кардiол. наук. Центру АМНСРСР - М. : "Здоров’я" 1988.
2. Блейхер В. М., Крук І. В. Патопсихологiчна дiагностика - К. : "Здоров’я", 1983.
3. Бурлачук Л. Ф. Дослiдження особистостi в клiнiчнiй психологiї. - К.: "Медицина". 1979.
4. Вiтенко І. С. Загальна та медична психологiя - К. "Здоров’я", 1994.
" Вища школа", 1984.
6. Губачов Ю. М., Каган В. Е., Якубзон А. М. статевий диморфiзм переживання хвороби при невротичних кардiоамофобiях// Психол. Ж. - К. : "Здоров’я", 1988.
7. Гуляровський В. А. Про взаємовiдношення соматичного i психiчного в медицинi // Лiкувальна справа,47, №8.
8. Каган В. Е. Внутрiшня картина здоров’я i психосоматичний потенцiал iндивiда.// психогеннi i психосоматичнi порушення. Тези наукової конференцiї. - М, 1988.
"Медицина" , 1982.
11. Конечний Р. М., Боухан М. В. Психологiя в медицинi - Авщенум. : Медичне видання Прага, 1983.
"Медицина", 1976.
13. Лобачова В. Р. Основи загальної та медичної психологiї - К. : "Здоров’я", 1969.
15. Лурiя А. Р. психологiчна наука i її мiсце в клiнiчнiй медицинi// Вiстi: Акад. Наук. СРСР, 70, №1.
16. Мяслецев В. Н., Карварський Б. Д. Основи загальної i медичної психологiї - М. "Медицина", 1968.
17. Романова О. Л. Дослiдно-психологiчнi дослiдження особистостi хворих, страждаючих фiзичними недолiками// Журн. Невропатологiї, психiатрiї iм. Корсакова, 1982.
18. ТОполянський В. Д., Струковська М. В. Психосоматичнi порушення - М."Медицина", 1986.
|
