Влияние социального окружения на духовное развитие

Влияние социального окружения на духовное развитие Бандура А. Теория социального научения – СПб, Евразия 2000 г. Бодальов А. А. Психология личности. – М.: МГУ, 1988 г. Занюк С. С. Психологiя мотивацiї – К.: Либiдь, 2002 р. Калашникова Л. В. Психология развития. – Кировоград, 2000 г. Ковальов В. И. Мотивы поведения и деятельности. 2001 г. Леонтьев Д. В. Психология смысла. – М.: СМЫСЛ. 1999 г. Ломов Б. Ф. Абульканова К. А. Психология личности в социальном обществе. 1989 г. Мартынюк И. О. Жизненные цели личности. – Киев.: Наука, 1990 г. Марыщук В. Л., Евдокимов В. И. Поведение и саморегуляция человека в условиях стресса. – СПб.: Изд. дом "Сентябрь", 2001 г. Мистецтво життєтворчостi особистостi – К.: ІЗМН. Могильний А. П. Культура i особистiсть. – К.: Вища школа, 2002 р. Наумова Н. Ф. Социологические и психологические аспекты целенаправленности человека. – М.: Наука, 1988 г. Никанорова Л. В. Мировозрение личности и возрастные особенности. – К.: Наука, 1989 г. Станислав Грогр. Духовный кризис. Статьи и исследования. – М.: МГИ. 1995 г. 37 Духовнiсть як психологiчний аспект Духовний розвиток – це довгий i складний шлях по незнайомiй країнi. Вiн пробуджує здiбностi, що ранiше спали, возвеличує свiдомiсть до нового рiвня, рiшуче трансформує елементи особистостi, яка починає функцiонувати в нових вимiрах. "духовний", в широкому значеннi, завжди пов’язаний з емпiрично спостерiгаємим внутрiшнiм станом людини. В цьому смислi "духовне" вiдображає не тiльки тi переживання, якi традицiйно вважаються релiгiйними, а те що торкається сприйняття та пiзнання, всю людську активнiсть та всi функцiї, у яких загальний пiдсумок – володiння цiнностями, бiльш високими чим загальноприйнятi – такi як етичнi, естетичнi, героїчнi, гуманiстичнi та альтруїстичнi. [18] В психосинтезi вважалось, що таке переживання вищих цiнностей, виникає на рiвнi суперсвiдомостi людини. Пiд суперсвiдомiстю розумiється вища складова частина нижчого несвiдомого, добре описаного Фрейдом та його послiдовниками. Вище "Я" дiє як об’єднуючий центр у вiдношеннi суперсвiдомостi та по вiдношенню до всього життя людини. Духовнi переживання можуть бiти обмеженi, тобто проходити тiльки на рiвнi суперсвiдомостi, а можуть також включати i пiзнання цiлiсного "Я". до бiльш повноцiнного життя. Бiльше того, найбiльший розвиток i складнiсть особистостi сучасної людини, її критичний розум, що збагачує духовний розвиток, щедро винагороджує його але в той же час сам процес ускладнюється. В минулому таких якостей, як прагнення до духовного i морального вдосконалення, повна любовi покора Богу, було достатньо щоб вiдкрити ворота, що ведуть на вищий рiвень свiдомостi, дати iндивiду почуття внутрiшньої єдностi та наповненостi. Сьогоднi ж бiльш рiзноманiтнi i складнi аспекти особистостi приймають участь в трансформування i мають гармонiйно взаємодiяти мiж собою. Це основнi прагнення, емоцiї та почуття, творче вiдображення, вперта воля, а також мiжособистiснi та соцiальнi зв’язки. ’ятати деякi поради. В процесi духовного розвитку можна видiлити чотири етапи: криза, викликана духовним пробудженням; реакцiя, що слiдує за духовним пробудженням; процес перетворення особистостi. [19] ’язана з емпiричною, ми не розумiємо того чи iншого окремого стану свiдомостi. Скорiше ми розумiємо пiд духовною особистiстю повне об’єднання окремих станiв свiдомостi, конкретно взятих духовних здiбностей та станiв. Це об’єднання в кожну окрему хвилину може стати об’єктом наших думок та викликати емоцiї аналогiчнi емоцiям, що виникають в нас пiд впливом iнших сторiн нашої особистостi. Коли ми думаємо про себе, як про думаючих особистостей всi нiшi сторони нашої особистостi уявляються вiдносно нас – зовнiшнiми об’єктами. Навiть в обмеженнях нашої духовної особистостi деякi елементи, здаються бiльш зовнiшнiми, нiж iншi. Наприклад, нашi здiбностi до вiдчуття, уявляються менш iнтимно, пов’язаним iз нашим "Я", нiж нашi емоцiї та бажання, самий центр – ядро нашого "Я", оскiльки воно нам зрозумiло, святе iз святих нашого iснування – це вiдчуття активностi, що знаходиться в деяких наших внутрiшнiх душевних станах. На це вiдчуття внутрiшньої активностi часто вказували, як на безпосереднє проявлення життєвої субстанцiї нашої душi. [1] Становлення духовностi – це вища мета кожної особистостi адже в мiцному ґрунтi духовностi зростає i особистiсть i людина. Серед багатьох проблем нашого суспiльства, якi трапляються в наш час, є проблема зростання та розвитку iнтелектуального, духовного та фiзичного компонентiв людини та безпосередньо молодi. Неперервнiсть освiтнього та професiйного вдосконалення особистостi, звернення до загальнолюдських i нацiональних цiнностей насамперед духовно-моральних. Що ж творить духовну людину? На думку Г. Сковороди – це шлях добра, через пiзнання, усвiдомлення i розумiння своєї iстинної, духовної природи, свого призначення в свiтi до чого людину закликає християнська мораль. Надзвичайно продуктивним методом формування духовно-iнтелектуальної особистостi вважається метод дiалогу, пошуку iстини. Акумулятором духовностi виступають релiгiя, наука, мораль, мистецтво, педагогiка. Суспiльство має забезпечити широкий спектр вибору свободи, волi людини через культурно-освiтнi, науковi та iншi заклади. Пiзнання людиною самого себе, таємниць свого життя –один iз її духовних пошукiв, що сягає в глибину столiть. Потрiбно допомогти дитинi пiзнаючи свiт, пiзнати себе як людину i сприяти тому, щоб вона була суб’єктом життєтворчостi. Навчити мистецтву життя, бути конкурентноспроможним в сучасному свiтi, оволодiти культурою життя. Потрiбно ставити собi за мету розвивати особистiсть, розумовi здiбностi, творчi вмiння самостiйно здобувати знання, логiчно мислити. Створення ситуацiї успiху є умовою для самореалiзацiї кожної особистостi. Учитель має бути духовним наставником у пошуку iстини, добра i краси, взiрцем розсудливостi в особистому i громадському життi. [14] Енергiя творчостi живиться з джерела, яке мiститься в таємнiй глибинi духу, поза чуттєвим буттям та пов’язаними з ним структурами досвiду. Завдяки духовностi людини суб’єкт стає здатним до таких особистiсних проявiв як: подолання стереотипiв та продукування оригiнальних iдей, передумови семантичних зв’язкiв та трансмутацiї знань та досвiду. руйнування iзоморфiзму свiдомостi буття, тобто розвитку свободи життєдiяльностi. до вироблення широких узагальнених поглядiв на свiт, якi долають вузькоемпiричний рiвень оцiнок: мислення стає бiльш системним, здатним до перспективного бачення та передбачення, планування та цiленакладання. до надситуативної поведiнки, яка орiєнтована на найвищi цiнностi, долає вузькопрагматичнi iнтереси. до неутилiтарної мотивацiї. до моральних вчинкiв, тобто таких, коли моральний вибiр здiйснюється за вiльним внутрiшнiм переконанням, а не визначається зовнiшнiми детермiнантами, соцiальним конформiзмом. Таким чином, ми бачимо, що шлях, який стимулює свiдомiсть до духовностi в рiзних проявах, iнтелектуальнiй, вчинковiй, соцiальнiй, моральнiй, – це шлях звiльнення психiчного вiд залежностi зовнiшньою детермiнацiєю. [7] за обрiй уставленого у свiт свободи та творчостi. Людинi потрiбна опорна реальнiсть, базуючись на якiй, вона мала змогу будувати вiрний образ внутрiшнього свiту. [13] Духовна людина, я к писав В. Франко Є такою, що її духовна сутнiсть виходить за межi тiлесного, її духовнiсть виявляється лише тодi, коли вона пiднiмається над собою i стає вiдношенням сама до себе. [14] Духовнiсть особистостi твориться подiбно до будiвлi, в основi якої лежить вiра, на цю основу накладається терпiння та послушання, а далi спiвчуття. Каменями є терпiння i мужнiсть, цемент – смирення. [9] Поняття духовних цiнностей особистостi. орiєнтацiй особистостi, їх iєрархiя – ключ для можливостi здiйснення виховання особистостi. Цiннiснi орiєнтацiї впливають на визначення мiсця особистостi в суспiльствi, а також на вибiр нею референтної групи. цей факт повинен враховуватись. То ж духовнi цiнностi виявляються спiльними для дуже широких кiл людей безвiдносно до їх професiї чи особистих уподобань. В певних ситуацiях вони охоплюють усе суспiльство, етнос або нацiю, визначають їх глобальну поведiнку. До таких вищих цiнностей завжди належали релiгiйнi переконання, почуття любовi до батькiвщини, вiдданiсть iнтересам нацiї, рiднiй мовi, а також естетичнi цiнностi. Звичайно у рiзних людей ступiнь вiдданостi цим духовним цiнностям рiзна. Для деяких людей вищi духовнi цiнностi розглядаються як атрибути життя без яких воно втрачає сенс. Тому саме поширенням духовних цiнностей культура виконує своє призначення – єднання соцiуму. Вона досягає своєї мети рiзними способами, але передусiм такими, як сила естетичного впливу – завдяки, вторам мистецтва, що дiють як на емоцiйну так i на iнтелектуальну сфери людини. Власне поєднання цих вищих форм емоцiйного i iнтелектуального збудження творить те, що ми називаємо естетичною насолодою. Її спричиняють не лише твори мистецтва, а й науковi досягнення. Найсильнiше вiдчувають духовнi цiнностi їх творцi i тi, хто активно сприймає i поширює цiнностi серед iнших. І хочу таких людей у соцiумi вiдносно небагато, їх роль виняткова, бо саме їх активна дiяльнiсть здатна об’єднати практично усiх iнших. [15] У процесi витворення i утвердження духовних цiнностей важливу роль вiдiграє притаманне теж лише людинi вiдчуття справедливостi. Хоча останнє є сильною внутрiшньою спонукою, однак воно може скерувати рiзних людей в рiзних напрямках внаслiдок рiзного розумiння того у чому ж справедливiсть полягає. Культура намагається стверджуючи правду життя переконливими митецькими та iншими творами сформувати i ошляхетнити почуття справедливостi. Очевидно, що визначна роль в єднаннi спiльноти належить саме елiтi – цьому порiвняно вузькому колу людей. Найактивнiших творцiв i носiїв духовних цiнностей. Без них нацiя доволi швидко розкладається. Наука довгий час творила духовнi цiнностi, якi щось важили лише для вузького кола професiоналiв, хоча матерiальнi плоди наукового прогресу споживали всi. Істини якi вона встановлювала, мали з самого початку характер, доволi нейтральний до етичних настанов, а людських iнтересiв торкалися лише практичнi наслiдки наукового прогресу. Крiм того, прагнення науки встановити те, що iснує насправдi, незалежно вiд упереджень людей дозволяє побудувати реалiстичну картину свiту, сприяє твердому усвiдомленню цiлiсностi, в якiй живе людина як наслiдок – полегшує їй пристосування до реалiй буття, стимулює i скеровує дiяльнiсть щодо змiни дiйсностi в бажаний людинi бiк. Отож людина не може вiдмовитися вiд пiзнання свiту. Це її мiсiя, для її виконання вона створена i покликана. Звiсно, наука нiколи не була єдиним способом пiзнання, але надiйнiсть науки, контрольованiсть її висновкiв є надзвичайно привабливою рисою її. [7] звичайних корисних побутових речей. Любов до гарно оздобленого iнструменту є природною рисою культурної людини, рiвно як i повага до потрiбних суспiльних iнститутiв, розвинена в культурному суспiльствi. В часи культурного занепаду люди втрачають почуття цiнностi артефактiв, так само, як вони зневiрюються у високих iдеалах. Отже, можна твердити, таким чином, що поняття духовних цiнностей є центральним в культурi особистостi чи суспiльства. Вони формують i скеровують дiю тих механiзмiв, якi здiйснюють обидвi функцiї культури: 1 – пiдтримання єдностi та рiвноваги у соцiумi; 2 – пристосування людства до нових, змiнених умов завдяки створенню нових iдей i забезпечення тим самим його еволюцiйного росту. Поєднання естетичних та iнтелектуальних засад у творчостi людини формує її прагнення до краси та iстини. Саме на цiй основi народжуються, кристалiзуються i усвiдомлюються притаманнi людинi спершу на iнстинктивному рiвнi поняття справедливостi i добра. Усвiдомлення того, що джерелом вищий творчих досягнень людини є Бог i освячує їх авторитетом релiгiї. В своїх обрядах релiгiя завжди акумулювала всi види мистецтв, всi форми естетичного i етичного впливу на людей, надихувала їх мудрим словом провiдникiв та духовних наставникiв, живим взiрцями провидного життя та дiянь святих. Визнаючи значення духовних цiнностей, слiд зауважити, що найбiльш зрозумiлою стає їх величезна роль у функцiонуваннi соцiуму, коли ми починаємо аналiзувати ситуацiї, за яких система духовних цiнностей руйнується. Ця руйнацiя швидко призводить до катастрофiчних наслiдкiв. Отодi i виявляється, що така тонка для багатьох "рiч" – культура, i була тою вирiшальною силою, що зумовлювала процвiтання людської спiльноти. Вiдхiд людей вiд якоїсь важливої частини духовних цiнностей призводить до пiдвищення в суспiльствi егоїзмi, бездуховностi, душевного очерствiння, зникнення естетичних потреб, до зросту сiростi i беззмiстовностi життя. А крах вiри в Бога, втрата етичних норм та iдеалiв призводить до ще жахливiших наслiдкiв, у суспiльствi запановує взаємна озлобленiсть i жорстокiсть, точиться вiйна всiх проти всiх, злочин стає нормою життя. [3] рисою буття. Подолати цей стан вкрай важко, тому що занепад моральностi породжує корумпованiсть суспiльства, спричиняється до появи мало не всесильних мафiозних угруповувань, а це зводить нанiвець впорядковуючу силу державних i суспiльних механiзмiв. В свою чергу це породжує громадську апатiю, живить зневiру, цинiзм i аморальнiсть. Важливо вiдзначити, що система духовних цiнностей в нормi утворює iєрархiчну структуру, при цьому процеси самоорганiзацiї рiзних iєрархiчних рiвнiв мають бути взаємоузгодженими i пiдпорядкованими центральному джерелу самоорганiзацiї, який ми розумiємо як Бога. До пiзнання божественної iстини ми i маємо прагнути. [11] Нажаль в реальнiй дiйсностi ми спостерiгаємо багато негативних явищ, природа яких пов’язана саме з порушенням iєрархiї в процесах самоорганiзацiї, як також iєрархiї системи духовних цiнностей. В своїх надзвичайних проявах порушення iєрархiї цiнностей є наслiдком то чи iншої патологiї. Цiкаво, що брак усвiдомлення зв’язкiв цiнностей нижчих iєрархiчних рiвнiв з вищими, не прийняття прiоритету вищих цiнностей може не супроводжуватися негайною руйнацiєю цiнностей нижчого рiвня. Звуження системи цiнностей веде до фанатизму при їх вiдстоюваннi. Не може бути i мови про нормальне функцiонування людини у соцiумi, якщо в системi цiнностей iєрархiчна будова порушена, не вiдкрита до Бога, як до її першоджерела. Нехтування найвищими духовними цiнностями може iнодi призвести до успiху, але лише локального в часi. В бiльш вiддаленiй перспективi таке порушення веде до неминучого краху. Досить яскраво ми бачимо це й на прикладi взаємин мiж народами. [16] В критичнiй ситуацiї, в якiй зараз знаходимо людство, саме у вiрностi вищим цiнностям – запорука його порятунку. Отож у системi цiннiсних орiєнтацiй дедалi повнiше виявляється установка на рацiональне використання матерiальних, соцiальних та духовних можливостей особистостi. Як бачимо, пiд духовними цiнностями взагалi розумiють такi об’єкти та явища, що є предметами прагнення, iнтересу, потреби особистостi, групи людей чи людства в цiлому, тобто цiнностями виступають об’єкти i явища, до яких у суб’єкта сформувалося позитивне чи негативне ставлення. [21] Ієрархiя життєвих цiнностей особистостi Можна видiлити три основних варiанта розумiння психологiчної природи iндивiдуальних цiнностей. Перший iз них - трактування цiнностей в одному рядi з такими поняттями яке точка зору, уявлення. Так розумiння цiнностей не мають спонукальної дiї, а черпають її iз нових джерел. Інше тлумачення розглядає iндивiдуальнi цiнностi або цiнностi орiєнтацiї як рiзновид чи уподобання соцiальних установок чи iнтересiв. В такому розумiннi їй приписується направляюча чи структуруюча функцiя, до якої зводиться ефект цiннiсної регуляцiї. І третiй пiдхiд зближує їх з поняттями потреби та мотику, пiдкреслюючи їх реальну спонукаючу силу. Перше трактування цiнностей виходить з описаної ранiше асоцiальної пiрамiди. Вона ототожнює соцiальну та цiннiсну регуляцiю з зовнiшнiми вимогами, бiльш менш рефлексивними iндивiдом та протиставляючими його внутрiшнiм егоцентричним спонуканням, якщо останнi взагалi враховуються. Друге пояснення бiльш продуктивне, разом з тим воно мiстить проблему мiж розходженнями реальних цiнностей та декларованих. Крiм того розглядання цiнностей та установок як однопорядкових утворень не спiвпадає з уявленням про особливий статус, мiсце i роль цiнностей в людському життi, характерним як для повсякденного усвiдомлення, так i для бiльшостi пiдходiв проблеми цiнностей у фiлософiї, етицi, естетицi. Найбiльш пояснювальним потенцiалом володiє пiдхiд, що ставить поняття цiнностей в один ряд з поняттями потреби та мотику. А. Н. Леонтьєв згадував про наявнiсть так званих вузлiв, що з’єднують рiзнi види дiяльностi в цiлiснi особистiснi структури, ототожнює цi вузли з цiннiсними утвореннями, що задають основу особистостi. Бiльш того ряд авторiв прямо вказують на смислову природу цiнностей (Жуков, Братусь). [5] утворення тотожнi однiй дiяльностi. Мотивацiйнi утворення другого рiвня являються не ситуативними, стiйкими i узагальненими. Вони спонукають дiяльнiсть не безпосередньо, а беруть участь в народженнi конкретно-ситуативних мотивiв. [20] Їх мотивуюча дiя не обмежується конкретною дiяльнiстю, конкретною ситуацiєю, вони спiввiдносяться з життєдiяльнiсть, конкретної ситуацiї, вони спiввiдносять з життєдiяльнiсть людини в цiлому та мають високий ступiнь стабiльностi; змiни в системi цiнностей представляються надзвичайне, кризовий випадок в життi людини додатковим елементом, що пiдкрiпляє це положення, являється обставина, що цiлий ряд авторiв незалежно один вiд одного запропонували розрiзняти два класи цiнностей – цiнностi-цiлi життєдiяльностi чи термiнальнi цiнностi з одної сторони та цiнностi-принципи життєдiяльностi чи iнструментальнi цiнностi з другої сторони. Функцiї яких спiвпадають з описаними ранiше формами впливу стiйких мотивацiйних утворень на конкретно-ситуативнi. Разом з тим бiльш традицiйним є розглядання потреб як стiйких мотивацiйних утворень. Потреби також характеризуються трансситуативнiстю та стiйкiстю та впливають на конкретну дiяльнiсть "мотивоутворюючий" та "змiщюючий" вплив. Пiд функцiональним кутом особистiснi цiнностi та потреби опиняються, таким чином, нерозрiзненi. "зараз i тут" вiдображаючи стан цих динамiчних та постiйно змiнюючихся стосункiв. Спонукальнi та смислоутворюючi процеси беруть початок вiд потреб суб’єкта, вiдображають динамiку самого життя, актуальнi вимоги в даний час, якi надає суб’єкту його життєвi стосунки зi свiтом, узагальненi та переробленi совокупнi зв’язки зi свiтом та досвiдом соцiальної групи. Вони асимiлюються в структуру особистостi, а в подальшому своєму функцiонуваннi практично не залежать вiд ситуативних факторiв. Через потреби людина переживає свою вiдношенiсть зi свiтом, через цiнностi вона переживає своє вiдношення до соцiального цiлого, в своїх потребах людина завжди одинока, в цiнностях, навпаки, вона завжди не одна. Якщо потреби уявляються в структурi мотивацiї живими, динамiчними, ситуативно змiнюваними, то цiнностi – стабiльнi, "вiчнi", незалежнi вiд зовнiшнiх обставин, абсолютнi. К. Клакхом характеризує цiнностi я к аспект мотивацiї, спiвставленими з особистими чи культурними стандартами, не пов’язанi з винятково актуальною напругою чи теперiшньою ситуацiєю. "динамiчною" iєрархiєю. Ієрархiя особистiсних цiнностей незмiнна. Змiна iєрархiї особистiсних цiнностей – це криза в розвитку особистостi. Друга група вiдмiнностей потреб та особистiсних цiнностей пов’язана з характером їх мотивоутворюючих впливiв. В Франкл це пояснював так: якщо потреби штовхають нас, то цiнностi притягують. Потреби ми суб’єктивно сприймаємо, як дещо, що знаходиться у серединi нас та штовхають до чогось ззовнi; при цьому те до чого спонукає нас будь-яка потреба – це конкретний предмет чи конкретна дiяльнiсть, що вiдноситься до деякого класу предметiв. Реалiзацiя потреб та здiйснення притаманної їй дiяльностi призводить до тимчасового задоволення та дезактуалiзацiї потреби. Цiнностi ми сприймаємо як щось зовнiшнє, що вiдноситься до свiту, хоча iснують притаманнi будь-якiй цiнностi дiї та витвори, нi одне з них, не може задовольнити й дезактуалiзувати цiннiсть навiть на деяких час. Якщо регулятивна дiя потреб виражається в цiльовому станi, що можна досягнути, то регулятивна дiя цiнностей виражається в задоволеннi вектора дiяльностi, я кий направлений в безкiнечнiсть. Дiяльнiсть може спiвпадати чи не спiвпадати з цим вектором, але не завершується конкретно досягнутою цiллю, а веде далi. бажання, то цiнностi – як "об’єктивно бажаного стану речей i не тiльки". По-друге цiннiснi iдеали не завжди усвiдомлюються: осмисленiсть не являється необхiдним показником особистiсної цiнностi. Сама людина може взагалi не усвiдомлювати, здiйснює вона чи нi цiннiсне вiдношення до дiйсностi, i якщо так, то яке. Дiйсна дiюча сила цiннiсного вiдношення вiд цього не губиться. предмету, як суспiльної цiнностi передує перетворенню його в особистiсну цiннiсть – регулятор iндивiдуальної поведiнки. Переймаючи вiд оточуючих людей погляди на дещо, як на цiннiсть, варту того, щоб на неї орiєнтуватися в своїй поведiнцi та дiяльностi, людина може у такий спосiб закладати в себе основи потреби, якої ранiше в неї не було. [6] Та далеко не всi соцiальнi цiнностi, осмисленнi i навiть визнанi iндивiдом в якостi таких реально асимiлюються ним i стають його особистiсними цiнностями. Збагненностi та позитивного вiдношення до цiнностей недостатньо; бiльш того, вони навiть не являються необхiдними. Необхiдною умовою цiєї трансформацiї є практичне включення суб’єкта в колективну дiяльнiсть, направлену на реалiзацiю вiдповiдної цiнностi. Е. А. Арутконян вiдмiчає, що промiжною ланкою, що посередкує цей процес, є система цiнностей референтної для iндивiда групи. можна припустити, що засвоєння цiнностей великих соцiальних груп та суспiльства завжди опосередковано цiнностями малих референтних для iндивiда груп. На початкових стадiях iндивiдуального розвитку єдиною референтною малою групою, опосередковуючою засвоєння соцiальних цiнностей, довгий час залишається сiм’я. В пiдлiтковому вiцi, коли оформляються бiльш менш стiйцi гурти однолiткiв, вони стають другим, альтернативним каналом засвоєння цiнностей. Цим, зокрема, обґрунтовується можливiсть появи в суспiльствi антигуманних та антисуспiльних цiнностей. Якщо девiантна група стає для iндивiда референтною, цiнностi бiльш широких соцiумiв в тому числi загальнолюдськi цiнностi, приймаються через призму цiнностей референтної малої групи, а не навпаки. [1] Таким чином, особистiснi цiнностi являються генетично похiдними вiд цiнностей соцiальних груп та спiльнот рiзного масштабу. Селекцiя, присвоєння та асимiляцiї iндивiдом соцiальних цiнностей опосередковується його соцiальною iдентичнiсть та цiнностями референтних для нього малих та контактних груп, якi можуть виступати як каталiзатор, чи бар’єр до засвоєння цiнностей великих соцiальних груп, в тому числi загальнолюдських цiнностей.. особистiснi цiнностi виступають як внутрiшнi носiї соцiальної регуляцiї, прискоренi в структурi особистостi. Інтерiорiзацiя та соцiалiзацiя стосовно до становлення особистiсних цiнностей – являється двома сторонами одного процесу, розглядаємого, в аспектi трансформацiї самих цiнностей тат трансформацiї структури iндивiдуальної мотивацiї. Це рух через рiзнi границi, через границю зовнiшнього-внутрiшнього та через границю бiологiчного-соцiального. [9] заповнити з допомогою зовнiшнього свiту, щоб уникнути хвороби та суб’єктивного поганого настрою. Цi потреби є основнi чи бiологiчнi. а) iндивiд прагне задоволення цих потреб. б) не задоволення потреби призводить до хвороби та зсихання iндивiда. в) задоволення має терапевтичний ефект вилiковуючи iндивiда вiд хвороби, викликаної дефiцитом. г) недопущення дефiциту попереджає захворювання. д) у задоволених людей потреби не проявляються. Але цi цiнностi чи потреби пов’язанi одне з одним iєрархiчно та еволюцiйно, займая мiсця стосовно своєї сили та важливостi. Потреба в безпецi – бiльш потужна чи сильна бiльш життєвоважлива, бiльш настановча нiж, скажiмо, потреба в любовi, а потреба в їжi сильнiша їх двох. Бiльш того всi цi основнi потреби можуть розглядатися як сходи дробинки, що ведуть до самоактуалiзацiї, що може включати в себе також задоволення основних потреб. Здається, що у людства є одна абсолютна цiннiсть – далека цiль, до якої прагнуть всi люди. Це може бути самоактуалiзацiя, iнтеграцiя, психiчне здоров’я, iндивiдуалiзацiя, автономiя, творчiсть, продуктивнiсть, але всi вони сходяться на тому, що ця цiль являє собою реалiзацiю потенцiйних можливостей людини, всього, чим тiльки може стати людина, тобто перетворення її на повноцiнну людину. [4] та здоров’я не є єдиною тенденцiєю людського буття. Роль оточуючого середовища в даному випадку полягає у тому, щоб дозволити чи перешкодити людинi реалiзувати її потенцiйнi можливостi, а не потенцiйнi можливостi оточуючого середовища. Оточуюче середовище не надiляє людину здатнiстю, задатками та потенцiйними можливостями, вони мiстяться в ньому в початковому станi. [16] Творчiсть, спонтаннiсть, самостiйнiсть, здатнiсть любити, потяг до iстини властивi людинi, як потенцiйнi можливостi. Життя в сiм’ї необхiдне для реалiзацiї того психологiчного потенцiалу, який визначає вiдмiннiсть людини вiд iнших створiнь. Слiд пам’ятати, що основна мотивацiя дає людинi одне з одним як високi та низькi, сильнi та слабкi, життєвоважливi та необов’язковi. Одну групу цiнностей ми можемо назвати цiнностями розвитку, другу – цiнностями здорового регресу, та вказати, що бiльш зрiлий, сильний та здоровий iндивiд, бiльш схильний до цiнностей розвитку i менш –до регресивних цiнностей, але йому необхiднi i тi, i iншi. Цi два набори цiнностей завжди дiалектично пов’язанi одне з одним i складають динамiчну рiвновагу, яке визначає вiдкриту поведiнку. Цi потреби складають зiбрану iєрархiю, тобто вони залежать один вiд одного. Це означає, що потреба звертатися до низьких потреб не зникне нiколи – це необхiднiсть для цiнностей усього органiзму. Безпека – необхiдна умова для любовi, яка в свою чергу є загальною умовою самоактуалiзацiї. Тiльки самi здоровi, самi зрiлi, самi розвиненi iндивiду найчастiше вибирають вищi (духовнi) цiнностi. І це тiльки в хороших, сприятливих життєвих обставинах. Кращий спосiб задовольнити вищу природу – спочатку реалiзувати та задовольнити нижчу природу, перетворивши її в основу. Крiм того духовна основа людини спирається також на сприятливi чи вiдносно сприятливi умови оточуючого середовища, актуальнi та передуючi. Мається на увазi, що вища природа людина, його iдеали, прагнення та здiбностi спираються не на iнстинктивне самовиявлення, а на iнстинктивне задоволення. Навiть найбiльш повноцiннi людськi створiння не вiльнi вiд значної приреченостi людини бути одночасно людиною звичайною та богоподiбною, сильною i слабкою, дорослим тi дитиною. Нашi богоподiбнi якостi, духовнi цiнностi потребують в наших тваринних якостях. Вищi цiнностi складають з нижчими якостями одну iєрархiю. Ми знаходимо нашi цiнностi в собi, але вони ж вибираються самим iндивiдом. Придбати цiнностi, по яким ми зможемо в подальшому жити, можливо не лише шляхом вiдкриття. Майже всi потреби можуть задовольнятись рiзними способами.[17] Можна сказати, що внутрiшня природа i структура людини – це скорiше за все хрящ i йому можна надавати форми. i зло, я к тiльки людина стає на шлях – потрiбно очiкувати появу проблем, пов’язаних з досягненням успiху в цiй областi. [20] Мотивацiя – це прагнення до чогось, чи потреба чого-небудь, чи бажання чогось, чи вiдчуття надостатку чогось. "Дефiцитом" називаються тi потреби, незадоволення яких викликає в органiзмi "пустоту", яку потрiбно заповнити заради збереження органiзму, i бiльш того, повиннi бути заповненi iз зовнi, не самим суб’єктом, а iншою людиною. Це сформульовано для того, щоб протиставити цi потреби геть iншому типу мотивацiї. прагненням до самоактуалiзацiї (як неперервна реалiзацiя потенцiйних можливостей, здiбностей, талантiв, як поклик долi) тому сприйняття своєї особистої початкової природи як неспинне прагнення до єдностi, iнтеграцiї, чи внутрiшньої енергiї особистостi. Якщо ми визначимо розвиток як сукупнiсть рiзноманiтних процесiв, що приводять особистiсть до певної самоактуалiзацiї, це буде бiльш спiвпадати з тим, що цей процес продовжується на протязi всього життя. Це протирiччя концепцiї "поетапного", "скачкоподiбного" змiщення мотивацiї в сторону самоактуалiзацiї. Згiдно цiєї концепцiї спочатку одна за одною повнiстю задовольняються всi основнi потреби, а потiм у створення попадає наступна потреба бiльш високого ступеня. "Дефiцитнi" потреби притаманна всiм представникам людства. Самоактуалiзацiя унiкальна тому, що кожна людина має свої особливостi. Потреби повиннi бути повнiстю задоволенi, щоб могло здiйснитися повне розвивання iстинної iндивiдуальностi. [22] залежному станi, то напевне не можна сказати, що людина сама "господар" своєму життю. Вона повинна триматися джерел бажаного задоволення, людина повинна пiдкорятися їхнiм правилам та законам, повинна задовольняти чиїсь бажання та капризи, бо в iншому разi вона ризикує все втратити. Людина повинна бути в певнiй мiрi "орiєнтована на iнших" i не може не залежати вiд схвалень, вiдношення i доброї волi iнших людей. Тобто, вона повинна бути гнучкою та уважною i повинна пiдганяти себе пiд зовнiшню ситуацiю. [3] Людина – це залежна змiнна, а оточення – це жорстка незалежна змiнна. То ж людина, яка досягла задоволення всiх основних потреб, набагато менше залежить i бiльше автономна i сама визначає напрям свого руху. Такi люди бiльш самостiйнi, самозадоволенi i пiдкоряються внутрiшнiм, а не суспiльним детермiнантам. Отже iєрархiя життєвих цiнностей особистостi являє дуже складну схему. На нижчих сходах елементарнi потреби i такi ж цiнностi, i чим вище, тим складнiшi та значимiшi цiнностi. Духовнi ж цiнностi знаходяться на самому верху цiєї пiрамiди i займають найвище мiсце. Духовнi цiнностi присутнi в iндивiда тiльки за умови задоволення всiх нижчих потреб i мотивацiй. До того ж життєвi цiнностi особистостi попадають пiд великий вплив зовнiшнiх обставин i оточуючого середовища i можуть трансформуватись залежно вiд оточення i умов життя. [13] Соцiалiзацiя особистостi в онтогенезi. Формування особистостi дитини, зокрема її свiтоглядних норм суспiльно цiннiсної спрямованостi та соцiальної поведiнки, вiдбувається через входження в навколишнє середовище та рiзностороннє його пiзнання, перетворення на суспiльного iндивiда, долучення до соцiального життя як активної i дiйової сили. Упродовж усього життя людина як iстота соцiальна стикається з потребою бути серед людей, взаємодiяти з ними, тобто входити в системи мiжособистiсних вiдносин. Для цього їм необхiдно володiти навичками соцiально-психологiчної компетенцiї, яка формується в ходi засвоєння дитиною систем спiлкування через включення в суспiльну дiяльнiсть. та емоцiйнi стани iнших людей i здатнiсть вибирати адекватнi способи поводження з ними та реалiзувати цi способи в процесi взаємодiї. Тiльки на ґрунтi культури людина може пiднестися на той рiвень вiльної реалiзацiї свого творчого потенцiалу, який вiдповiдає природi й об’єктивним потребам суспiльства певної конкретно-iсторичної доби. [16] i вiдповiдального суб’єкта свiдомої вольової дiяльностi. Пiд особистiстю слiд розумiти людину як суб’єкта суспiльних вiдносин, носiя свiдомостi та системи суспiльно значущих якостей, детермiнованих, визначених та закрiплених конкретно-iсторичними умовами життя суспiльства. Отже, особистiсть належить певному iндивiду – окремому члену соцiальної спiльноти: народу, суспiльства, класу, соцiальної групи. окрема людина не владна над результатами сукупної суспiльної дiяльностi, вона завжди має свободу вибору, i саме цей вибiр характеризує її як особистiсть. В процесi iсторичного розвитку змiнювалися не лише провiднi соцiальнi типи особистостi, їх цiннiснi орiєнтацiї, а й самi взаємовiдношення особистостi, суспiльства. Тож соцiальне й iндивiдуальне, що, на перший погляд, постають, як протилежностi, насправдi органiчно взаємодiють, виявляються взаємозв’язаними i взаємозалежними як у генетичному, так i у функцiональному аспектах. Для нормального функцiонування особистостi неабияке значення має її внутрiшнiй регулятивний механiзм – як самосвiдомiсть, образи власного "Я", самооцiнка, самоповага, вiд яких багато в чому залежать рiвень її домагань та реальна поведiнка. Дослiдження особистостi у соцiальному аспектi спираються переважно на комплексний пiдхiд, ураховуючи як iндивiдуальнi особливостi людини, так i основнi параметри соцiальної системи, в яку вона включена, саме тi соцiальнi функцiї та ролi, якi вона виконує. Соцiологи використовують низку термiнiв, що описують переходи вiд iндивiдуального до соцiального i навпаки: класова чи професiйна належнiсть, соцiальна позицiя, статус, роль, соцiальний тип, тощо. Загалом соцiологiя особистостi дослiджує процеси, що вiдбуваються на рiзних рiвнях змiн соцiального типу особистостi; мiри її свободи залежно вiд типу та характеру суспiльної органiзацiї; особистостi та її життєвих орiєнтирiв; закономiрностей взаємодiї в соцiальних групах, потреб; мотивiв та цiннiсних орiєнтацiй, що регулюють соцiальну поведiнку особистостi. [20] Вивчення соцiальної системи дає змогу зрозумiти цiннiснi орiєнтацiї особистостi, її домагання та духовну спрямованiсть. З’ясовується, що соцiальна поведiнка детермiнується не тiльки сьогоднiшнiм становищем людини, а й її минулим життєвим досвiдом i характером засвоєних нею культурних цiнностей, в яких акумульовано i закодовано соцiальний досвiд людства, усю його попередню iсторiю. Кожний iндивiд як особистiсть є продуктом не тiльки iснуючих вiдносин, а й усiєї попередньої iсторiї нацiональної та свiтової культури, а також власного розвитку i самосвiдомостi. "соцiалiзацiї". Вiн охоплює як соцiально контрольованi процеси цiлеспрямованого впливу на особистiсть (виховання) так i стихiйнi, спонтаннi, що впливають на формування її iндивiдуальних якостей. [15] У формуваннi термiну та визначеннi сутi соцiалiзацiї особистостi є двi думки: соцiалiзацiя особистостi, як бiологiчної iстоти, яка лише пристосовує природженi форми поведiнки до умов людського буття; а iнша думка вчених, що вбачають в особистостi пасивний продукт соцiальних впливiв. Особливою ланкою в такому процесi є творчiсть, як неперервне народження нового, що становить суть життя. Тож соцiалiзацiя розглядається не просто як сукупнiсть зовнiшнiх впливiв, що регулюють прояви, внутрiшньо притаманних iндивiдовi бiопсихологiчних iмпульсiв i потягiв, i як процес формування цiлiсної особистостi. Індивiдуальнiсть з цього погляду є не передумовою соцiалiзацiї, а її результатом. та суспiльно-полiтичними структурами цих суспiльств. При цьому процес соцiалiзацiї не зводиться до безпосередньої взаємодiї iндивiдiв, а охоплює все розмаїття суспiльних вiдносин. Отже соцiалiзацiя не є механiчною проекцiєю на iндивiда якоїсь завершальної соцiальної форми, оскiльки як об’єкт соцiалiзацiї iндивiд водночас є дiяльним суб’єктом суспiльної активностi i сам процес вiдбувається тим успiшнiше, чим активнiша роль iндивiда у творчо спрямованiй суспiльнiй дiяльностi. [4] Важливим аспектом активностi iндивiда в процесi соцiалiзацiї є iдентифiкацiя, як ототожнення себе з iншою людиною, групою, колективом, що дає змогу успiшно оволодiвати рiзними видами соцiальної дiяльностi, засвоювати i трансформувати у власнi об’єктивно значущi соцiальнi норма та цiнностi, брати на себе певнi соцiальнi ролi. Ідентифiкацiя здiйснюється у найрiзноманiтнiших формах, що вiдрiзняються одна вiд одної психологiчним механiзмом, характером видiв дiяльностi, засвоюваних ролей, норма та цiнностей, а також ступенем ефективностi цього засвоєння. Розрiзняють три основнi форми iдентифiкацiї: Перша – пряме емоцiйне ототожнення себе з реальною чи вигаданою особою (батьки у ранньому дитинствi та iн.). така iдентифiкацiя виконує важливi психологiчнi функцiї, наприклад, функцiю захисту, але має малу ефективнiсть у засвоєннi соцiально-культурних умiнь, оскiльки полягає здебiльшого в копiюваннi та iмiтацiї поведiнки iнших. Друга форма – вiднесення себе до певної номiнальної соцiокультурної групи – вiкової, нацiональної, статевої тощо – дає змогу iндивiдовi опанувати найважливiшi для цiєї групи стереотипи поведiнки, вимоги, щодо основних культурних ролей. Так, прирiвнюючи себе до вiкової групи, iндивiд визначає iстотнi соцiальнi межi своєї поведiнки, хоча її конкретнi норми, цiнностi та рольовi вимоги можуть варiюватись. характерних для певної спiльноти норм соцiокультурних цiнностей та поведiнки. Отже, основним механiзмом соцiалiзацiї iндивiда є його iнтерiоризацiя, або iнтерналiзацiї – переведення вироблених людством у цiлому i рiзними суспiльними групами зокрема зовнiшнiх норм, цiнностей та установок у власний внутрiшнiй свiт i використання їх як регуляторiв поведiнки. Розглядаючи проблеми iнтерiорганiзацiї, сучаснi соцiологiя та психологiя особливу увагу придiляють змiсту та характеру соцiальних вимог, норм, цiнностей, установок, засвоюваних особистiстю у процесi ХХ соцiалiзацiї. Цей напрям дослiджень надзвичайно актуалiзувався у зв’язку з бурхливим процесом ламання iдеологiчних стереотипiв у масовiй свiдомостi людей, iз знаттям або ослабленням тих самих "цензорiв пiдсвiдомого i масовим викидом на книжковий, теле-, кiно-, вiдео- i радiоринки продуктiв потужної iндустрiї шоу-бiзнесу, творiв розважального характеру, що збуджують у молодi, особливо у пiдлiткiв iз нестiйкою психiкою, пiдсвiдомi почуття та неконтрольованi сексуальнi потяги. Отже, дослiдження у цьому напрямi пiдтверджують цiлеспрямований характер процесу iнтерiорганiзацiї, активнiсть самої особистостi в ходi соцiалiзацiї, важливiсть усвiдомленого вибору нею культурних цiнностей та цiннiсно-мотивацiйної орiєнтацiї, враховуючи особливостi дiяльностi, аналiзують процеси перетворення зовнiшнiх вимог та обставин на моральнi iмперативи, життєвi установки та позицiї особистостi. Механiзми та процеси iнтерiорганiзацiї винятково складнi i ними не потрiбно нехтувати в системi виховних заходiв. [5] потрiбно передусiм зрозумiти, осмислити його. Тiльки пiсля такого осмислення i вiдповiдного пристосування до iндивiдуальних особливостей чуже стає своїм, зовнiшнє переходить у внутрiшнє i стає його атрибутивним змiстом. якi вже склалися в даному суспiльствi. У сучасному свiтi проблема розумiння норма i цiнностей нашого суспiльства набуває дедалi бiльшої актуальностi. Це зумовлено загостренням геополiтичної та суспiльно-полiтичної ситуацiї, посиленням глобальних суперечностей. Знання культурних цiнностей певної доби, культурної спiльноти тощо визначається їх функцiональними особливостями, конструктивними параметрами, пов’язаними з мiнливiсть способiв i умов їх створенням, iдейними спонукальними мотивами. Слiд зазначити, що справжнє, iстинне осмислення свiту культури розпочинається все-таки з усвiдомлення його особистiсного смислу. Завдяки вiдкритостi людської свiдомостi це особистiсне свiтосприйняття ґрунтується на загальновизнаних соцiальних значеннях, культурних традицiях роду, мистецтвi, духовному розвитку нацiї, регiону, людства в цiлому. Соцiальнi значення попри всю їх вагомiсть, за жодних обставин не реалiзуються i не можуть реалiзуватися для особистостi повнiстю. Вони реалiзовуються лише тiєю мiрою, якою її власнi суспiльнi функцiї потребують засвоєння соцiального досвiду i якою вона має змогу втiлити цей досвiд у наявнiй системi суспiльної практики. [17] Механiзм переходу соцiальних значень у структуру особистiсного смислу (iнтерiоризацiї) ще недостатньо вивчений. Однi вбачають його в мотивацiйнiй сферi дiяльностi, що означає вибiр особистiстю цiнностей, що цiкавлять саме її, або ц сферi соцiального схвалення певного виду дiяльностi чи поведiнки, або у процесi усвiдомлення особистiстю себе самої як соцiально значущої цiнностi. Усвiдомлене нерозумiння соцiокультурної цiнностi є спонукальним мотивом для глибинного проникнення у свiт культури, що неможливе без спiлкування. Оскiльки в кожному суспiльствi спiвiснують рiзнi типи i види нормативно-цiннiсних систем i органiзацiй, проблема нерозумiння трансформується у проблему невiдповiдностi очiкувань особистостi тим соцiокультурним цiнностям, якi не пропонуються суспiльством. Оскiльки кожен фрагмент нового знання мiстить елементи "старого сприйняття", виникає потреба осмисленого аналiзу цих узгоджень рiзних елементiв. Сучаснi соцiокультурнi проблеми сформованi саме нашою епохою i для їх розумiння не треба вдаватись до образiв i асоцiацiй давнього минулого. Повертаючись до соцiальних зв’язкiв особистостi i країни, можна зазначити, що у бурхливому морi економiчних, соцiальних, полiтичних та iдеологiчних пристрастей часто виграє то, хто подає об’єктивну, несуперечливу iнформацiю, а той, хто подає її першим це й з використання найвпливовiших засобiв комунiкацiї. У сучасному свiтi створено найпотужнiшу за всю iсторiю людства систему манiпулювання суспiльною свiдомiстю, що не оптимiзує умов для розумiння iстинного смислу культури та духовних цiнностей. [20] Проблема iнтеграцiї молодi у суспiльство i будiвництво нею власного життя, досить напрацьована. Та цей процес складається з етапiв, що взаємопов’язанi: вступ до трудової дiяльностi, досягнення фiнансової незалежностi вiд батькiв, оформлення шлюбу. економiчна незалежнiсть, тобто здатнiсть забезпечувати себе засобами до iснування; можливiсть розпоряджатись власними коштами; вмiння приймати самостiйнi рiшення, що стосуються усiх сфер суспiльного i приватного життя; наявнiсть свого дому i турбота про його iснування. Особливiстю радянської моделi соцiалiзацiї молодi була тривала незалежнiсть вiд батькiв, чия безпосередня матерiальна допомога власним дiтям займала одне з гiльних мiсць у структурi доходiв бiльшостi юнакiв i дiвчат. Унiфiкацiя освiти i догматизм у вихованнi, ставлення до молодi з боку суспiльства, я к до трудових резервiв гасили iнiцiативу пiдростаючого поколiння, заохочували пристосованiсть, адаптивний пiдхiд до проектування i реалiзацiї життєвих програм. Молода людина при соцiалiзмi, як пiдкреслював польський соцiолог М. Ярош, швидко доходила висновку, що її службове просування i соцiальна позицiя, залежна не лише вiд її працi, а й вiд мiсця в неформальних структурах. [6] Не можна не вбачати й iнших серйозних загроз вихованню пiдростаючому поколiнню в обранi моделi переходу до ринкової економiки. Грошi в уявленнi сучасної молодi, є найточнiшим маркером статусу людини, її здатностi забезпечити бажаний спосiб життя. Набирає прояву тенденцiя спрямування свiдомостi й поведiнки молодих людей на шляхи iндивiдуального виживання i пристосування до соцiальної реальностi, що iнтенсивно змiнюється. В умовах економiчної нестабiльностi, розмитого правового поля реформ, кримiналiзацiї, яка супроводжує становлення вiтчизняного бiзнесу, молода людина 90-х рокiв має менше можливостей планувати власне життя на роки вперед, а вимушена орiєнтуватися на сьогоденнi результати i швидкi зиски. Динамiзм, iнформацiйна насиченiсть сучасного українського суспiльства випереджають якiсний вимiр життєтворення, у людськi стосунки втручається прагматизм, тонкi нюанси особистого життя пiдмiняються фiзичною близкiсть, образ цiлiсного соцiуму розбивається у свiдомостi молодої людини на нескiнченний ряд вiдоеклiпiв, а вiртуальна реальнiсть на дисплеї змiнює реальний досвiд соцiальних стосункiв. Некритично запозичуються в нашому життi й елементи американської освiтньої системи. Маючи домашнi комп’ютери, вони можуть вдосконалювати свої знання. Таким чином, новi приоритетнi дисциплiни – комп’ютерне навчання, стандартна англiйська мова – сприяють не мiнiмiзацiї, а вiдтворенню певної соцiальної нерiвностi, що на поверхнi сприйняття видається нерiвнiсть здiбностей. Та все ж домiнуючими рисами соцiального самовизначення сучасної українського молодi виступають такi: криза традицiйних форм соцiалiзацiї, що заснована на жорсткiй визначеностi життєвого шляху. розширення можливостей вибору того чи iншого варiанту життєвої стратегiї у поєднаннi з пiдвищенням особистiсної вiдповiдальностi за цей вибiр. iнтегральна оцiнка свого суспiльного стану, що мiстить порiвняння iз життям ровесникiв в iнших країнах свiту i насамперед iндустрiально розвинутих. Дедалi бiльша кiлькiсть молодих людей в Українi 90-х рр. Немовби повторюючи аналогiчнi орiєнтацiї захiдної молодi 70-80-х рокiв, вiдчуває потребу самостiйно визначати своє майбутнє, виборювати бiльшу свободу вiд сiм’ї та iнших традицiйних iнститутiв соцiального контролю. Вони хочуть жити так, як їм це до вподоби, досягати цiлей, якi самi поставили перед собою. Для багатьох у них життєвий успiх – це досягнення особистих цiлей, а не стандартного соцiального стану. Так польський учений З. Петрасiньський пропонує розглядати керування власним розвитком як процес, що складається з таких рiшень: самоосвiта. самовиховання (праця над характером, емоцiйним i моральним поступом, фiлософiєю життя). вибiр групи друзiв. участь у певних органiзацiях. рiшення власного вступу до шлюбу. зайву кiлькiсть вихователiв. брак допомiжної iнформацiї. невдачi в роботi над собою, якi сприяють зниженню впевненостi в успiху. – 16 рокiв; звiльнення молодої людини вiд батькiвського пiклування; – 23 роки; планування майбутнього життя; – 30 рокiв; розумiння реалiй свого життя i в деякий мiрi розчарування; – 37 рокiв; усвiдомлення реальної кiнцевостi земного буття (близьких знайомих, росту дiтей). Людина в цей перiод менше значення починає надавати зовнiшнiм цiнностям, тобто заможностi, кар’єрi, i бiльше починає замислюватись над духовним життям. Тобто активнiсть є базою стратегiї життєвого благополуччя. Перед тим, як юнаковi чи дiвчинi розпочати планування й здiйснення свого життя, варто систематизувати, узагальнити уже iснуючi прийомi i методи життєтворчостi. При цьому не треба копiювати шлях тих, хто досяг значних результатiв. Важливо трансформувати їхнiй досвiд з урахуваннями властивостей свого характеру, особливостей попереднiх етапiв життя. Недавнє минуле, як з’ясувалося не годиться як еталон нi батькам, нi дiтям. Отже, у мiру того як молодь дорослiшає, перевага батькiвських моделей життя зменшується i доповнюється позасiмейними зразками, iз середовища ровесникiв. Кожен просувається соцiальними сходами вiдповiдно до власних цiлей, здiбностей, можливостей допомоги з зовнi. Кожен будує власне життя як може i порiвняння певних результатiв з результатами iнших – справляє деструктивний вплив на процес досягнення життєвих цiлей. Бажано щоб на перехiдних етапах життя молодої людини, коли вона вперше має зробити серйозний вибiр, до цього були залученi досвiдченi "порадники-психологи".[14] Кожний iндивiд приходить у соцiум у його культурою як у данiсть. З моменту свого народження вiн може в рiзнi перiоди свого життя вiдчувати жорстокiсть соцiокультурних настанов як брак особистої свободи. Однак вiдокремлення iндивiда вiд культури призводить до втрати ним життєвих орiєнтирiв, створює душевний дискомфорт, заважає йому знайти своє мiсце в соцiумi, надати вищiй сенс життєвим завданням. Варто наголосити, що методи, за допомогою яких має здiйснюватись вплив соцiуму на iндивiд, вiдiграв принципову роль i при неадекватному їх виборi можуть виявитися не тiльки неефективними, а й такими, що приведуть до протилежних наслiдкiв. Характер впливу соцiуму на iндивiда був рiзним у рiзнi часи. Культура первiсного суспiльства накладала кожному iндивiду погляд на свiт, як цiлiснiсть, кожний елемент якої пов’язаний з усiма iншими i з даним iндивiдом зокрема. У такiй свiтогляднiй системi буз розроблений докладний набiр заборон i дозволеного, якi визначали поведiнку кожної людини в тих чи iнших обставинах. Традицiйне суспiльство землеробської доби нам вiдоме краще, оскiльки елементи його культури та соцiальної органiзацiї зберiгалися у європейських народiв донедавна. Воно також обмежувало свободу iндивiда в залежностi вiд його соцiального положення, ритм i характер дiяльностi основної маси населення визначався вiдповiдними природними ритмами. В нашому суспiльствi зняття обмежень на свободу iндивiда веде до обмеження ним свободи iнших. Те що не вдається вiдрегулювати правовими засобами, починає регулюватися тиском суспiльно думки. По-рiзному в рiзних суспiльствах, але як правило, iнтуїтивно визначається межа, за якої екстравагантнiсть поведiнки стає соцiально неприйнятною. Звичайно надмiрна суворiсть культурних криз i суспiльних вимог може перешкодити самореалiзацiї осiб, однак деякi iз них можуть бути носiями оригiнальних iдей, що їх цiннiсть, ще не усвiдомлюється суспiльство. Разом з тим схоже, що сучасна європейська цивiлiзацiя потерпає внаслiдок надмiрної толерантностi. Пiд гаслом змагань за свободу людини були послабленi культурнi обмеження на деякi типи поведiнки людей чи, поведiнки, яка попереднiми поколiннями визнавалась асоцiальною. Це стало чинником, який призвiв до зросту байдужостi у взаєминах людей, до розбиття суспiльства на групи, надто вiдокремленої одна вiд одної. Чи означає той факт, що норми поведiнки, якi не схвалювалися попереднiми поколiннями, але стали прийнятними для наступних, змiни духовної сутностi людини? Чи думка старших людей про втрату молодими культурних орiєнтирiв є слушною i те, що спостерiгається в життi, правильнiше тлумачити не як збiльшення свободи, а як розмивання культурних норм регрес духовностi i торжество вседозволеностi? Спостереження за життєвою дiйснiстю часто переконує, що саме моделi з нижчим культурним компонентом стають бiльш атрактивними. Можна зробити висновок, що важливою суб’єктивною причиною браку свободи iндивiда стає його добровiльна вiдмова вiд неї через сприйняття багатьма людьми, а часом i народами, необхiдностi вибору як надто обтяжливого обов’язку.[8] ’язати проблеми, пов’язали з самовiдтворенням. Поряд iз цим iснує ще складнiша проблема – творчого оновлення життя та збереження духовностi суспiльства. Саме воно через освiтнi установи, систематичний iнформацiйний вплив, накидає кожному з нас тi чи iншi iдеї, цiнностi, зразки поведiнки. Кожне суспiльство культурно впливає на його членiв, це все ще й супроводжується все життя. Можливе оволодiння культурою збагачує людину, розширює їх духовнi обрiї. В наш час критерiї поведiнки людини деформуються, в людях починають цiнувати такi якостi, як гнучкiсть поведiнки, готовнiсть до компромiсiв з совiстю, до зловживань. Принциповiсть та чеснiсть сприймаються я к прикрi аномалiї. Розум падає в цiнi. Навiть здається, що наш час поставив iндивiда перед вельми складними проблемами, пов’язаними з необхiднiстю дуже швидко пристосовуватись до нових умов життя, натомiсть жертвою цьому є духовний зрiст особистостi. [22] Потiк iнформацiї, який нинi сприймає людина, надзвичайно великий. Численнi засоби масової iнформацiї свiдомо зловживають своєю iнформацiйною монополiєю, прагнуть до збiльшення залежностi iндивiда вiд володарiв iнформацiї. Телевiзор в руках невмiлого i невибагливого користувача, нездатного захистити себе вiд iнформацiйної навали, iнформацiйного смiття, приносить йому е скiльки користь, скiльки шкоду. Принципово новою обставиною є подальше зростання опосередкованостi зв’язкiв мiж iндивiдами. Якщо доба радiо та телебачення ставила перед собою проблему самозахисту вiд зайвої, непотрiбної, накинутої кимсь iнформацiї, т комп’ютеризацiя залишає людину на самотi з безмiрним океаном iнформацiї, при цьому вибiр має зробити сам iндивiд.[7] Зараз очевидно, що наше суспiльство стоїть на порозi незнаних нам досi форм культури, i передбачаючи всi соцiальнi наслiдки новiтньої iнформацiйної революцiї, ми просто ще не можемо. Вельми ймовiрно, що одним iз них стане ще глибша диференцiацiя людей за реалiзованим iнтелектуальним рiвнем. Оскiльки вимоги до людини напевно пiдвищуються, не всi виявляються спроможними їх витримати. При цьому рiвень таких показникiв як чеснiсть, любов до людей та повага знизиться поступившись професiоналiзму, матерiальному збагаченню та жорстокостi. [21] То ж минуле не можна розглядати як позитивну чи негативну альтернативу нинiшньому дню, його слiд сприймати таким, яким воно було насправдi, долаючи той глибокий провiнцiалiзм, що вкоренився у сучаснiй нацiональнiй свiдомостi. На практицi вона знаходить свiй вияв у феноменi неповноти нацiональної культури. Якщо в попереднi епохи вiд нацiонального ґрунту вiдривалась iнтелiгенцiя, то тепер вiд нього вiдриваються багатомiльйоннi маси народу. [9] Та загалом на вiдродження нацiонального духовного життя, позитивно впливають новi освiтнi заклади, полiпшення мовної ситуацiї, мистецтва i культури. Якщо люди справдi хочуть, щоб культура у нашому суспiльствi вiдiгравала роль духовного каталiзатора нацiонального вiдродження суспiльства i нашої держави в цiлому, то передусiм потрiбно терпляче й тактовно ставитись до установлених регiональних та нацiональних традицiй, не навiшуючи образливих ярликiв та звинувачень суспiльству. Звичайно також оволодiння населенням рiдною мовою ж також найважливiшою умовою формування та розвитку духовних цiнностей в нашiй країнi. Тому йдучи до сучасної цивiлiзацiї ми втратили чимало з того, що було органiчною складовою культури попереднiх поколiнь. [15] На зламi столiть вiдбувається докорiннi ломка цивiлiзацiйних основ життєустрою, яка принципово впливає на онтологiчну ситуацiю. Один iз векторiв цього прогресу – зростання ролi людини як творця соцiального свiту i як архiтектора свого iндивiдуального життєвого проекту. То ж дослiдження цих проблем стосовно до нашої дiйсностi, ускладненi тим, що українське суспiльство, яке стало на шлях в демократичне, цивiлiзацiйне, перебуває нинi у станi глибокої кризи, яка охопила всi структури i вiдбивається на психологiї та цiннiсних орiєнтацiях всiх груп, прошаркiв, окремих людей нашої країни. – все це духовно i морально деморалiзує людей, особливо згубно впливає це на молоде поколiння. Ця тенденцiя, неминуча при незбалансованостi руйнiвних i творчих процесiв у перехiдному суспiльствi, посилюватиметься за умови поглиблення кризових явищ у ньому. Однак iншим полюсом кризової ситуацiї є процес визрiвання нового, утвердження прогресивних форм життя. І чим динамiчнiше i конструктивнiше розгортається цей процес, тим ймовiрнiша можливiсть уникнути катастрофiчного повороту подiй i вийти iз глухого кута. [12] Отже, в умовах трансформацiї українського суспiльства здiйснюються пошуки форм i сфер самореалiзацiї сутнiсних сил iндивiдiв, якi зорiєнтованi на особистий вибiр, особисту вiдповiдальнiсть. Цi новi цiннiснi орiєнтири активнiше засвоюються молодими людьми. Змiни в українському суспiльствi торкнулися глибинних пластiв суспiльної психологiї, актуалiзували проблему життєвих цiнностей людей, особливо пiдростаючого поколiння. Такий стан, за якого люди втрачаються орiєнтири життя i страждають вiд почуття втрати смислу життя й спустошеностi, дехто з дослiдникiв, зокрема В. Франкл, назвали екзистенцiйним вакуумом. У процесi життєтворчостi, подолання кризових явищ зростає роль школи, яка покликана допомогти дитинi знайти смисл життя, створивши для цього повноцiннi умови для її фiзичного, iнтелектуального, духовного розвитку i саморозвитку. То ж людське життя пiд кутом зору суб’єктивних, активнотворчих засад виступає як проблема творчого життя особистостi, її духовного свiту, свiтогляду, мети та сенсу життя. Отже, життєдiяльнiсть – особлива форма творчого виявлення людини, йдеться про активне i свiдоме творення людиною самої себе за умов не простих соцiально-полiтичних i економiчних обставин. Зрiле, моральне i духовне життя означає володiння етичною теорiєю в людських формах, моральне самовизначення обґрунтування поведiнки, культивування загальнолюдських цiнностей, адекватнiсть оцiнки моральних наслiдкiв своїх вчинкiв i дiй, вмiння будувати реальнi вiдносини допомоги, любовi, захисту iншої людини. [14] Суспiльний устрiй – як основа життєдiяльностi особистостi У трансформацiйному перiодi соцiально-економiчного, полiтичного, духовно-морального життя молодi в Українi, на етапi розбудови держави, але з кризовими явищами "розладнання" суспiльної свiдомостi, заниження моральностi певної частини соцiуму, кризи людського духу, втрати смисложиттєвих цiнностей, виникає багато запитань, чому нинi вiдбувається занепад духовностi людства? Чому втрачається стабiльнiсть i як духовний свiт пов’язаний з матерiальним? Нинi вiдбувається радикальна змiна прiоритетiв у структурi системи цiнностей усього людства, та розпадається почуттєва система, самознищується, народжуючи iз своїх надр культуру нового циклу iз цiннiстю надчуттєвої реальностi – через Бога, душу, моральний закон. [19] породжує великi труднощi i негативно вiдбивається на життi суспiльства, природи, призводить до планування егоїзму в полiтицi, нестримного прагнення до влади й збагачення, панування техносфери над ноосферою. Отож, людина на стику епох виявилася не здатною подолати усiлякi кризи життя, а тому загострився iнтерес до людини духовної, "ноосферної", така людина по-другому ставиться до проблем, усвiдомлюючи необхiднiсть абсолютних цiнностей та iдеалiв з метою уникнення глобальної катастрофи людства. [3] Новий етап духовного розвитку дарує людинi стiйкий смисл iснування. Як вважають бiльшiсть вiтчизняних та зарубiжних дослiдникiв без культу духовностi людство загине. По чутi, духовнiсть – це спосiб розбудови особистостi, це зустрiч iз самим собою, своєю душею, внутрiшнiм "Я". Це вихiд до вищих цiннiсних iнстанцiй формування, конструювання особистостi та менталiтету. Це провiдний фактор смислової гармонiзацiї, поєднання образу свiту з моральними законами. Отже, духовнiсть людини є способом включення її в ноосферу на основi колективної енергiї, яка перебуває поза окремими людським тiлом i справляє безпосереднiй вплив на долю iсторiї людства, поведiнку окремих особистостей i розвиток планети загалом. Людина економiчна у часи формування ринкової економiки України з її моральним нiгiлiзмом, приземленим прагматизмом – не може стати щасливо, навiть казково розбагатiвши. Така особистiсть неминуче рано чи пiзно, зiткнеться з породженим нею свiтом злоби, агресiї, ненавистi, сумнiвiв, заздростi, образи, страху, горя, страждання та iнших стресiв. Аналiзуючи всi критичнi моменти людства та катаклiзми суспiльства, можна зробити висновок, що це все симптоми одного фундаментального краху. Ми стикаємося не просто з полiтичними, технiчними та економiчними проблемами – це проблеми вiддзеркалення емоцiйного, морального та духовного стану сучасного людства. Серед самих руйнiвних аспектiв людської психiки першим треба назвати злобну агресивнiсть, ненаситне придбання. Руйнiвнi та саморуйнiвнi елементи нашого стану речей, безпосередньо вiддзеркалюють вiдчуження сучасного людства вiд самого себе, вiд духовного життя i духовних цiнностей. [19] В нашому суспiльствi все частiше спостерiгається заниження людської сутностi, низька планка суттєвої визначеностi людини – i це є головною перепоною на шляху придбання свободи духу i почуття людської гiдностi. Усвiдомлення своєї повної залежностi вiд суспiльного органiзму формує рабську психологiю. Врахування традицiйної культури при аналiзi соцiальних вiдносин означає визнання, передусiм, що соцiальнi вiдносини визначаються не тiльки iснуючими спiввiдношеннями сил, але й накопичення пiдчас iсторичного прогресу цiнностей, зразкiв поведiнки, духовних переживань, якi передаються в межах культури. Через гiперболiзацiю колективiстської основи постраждали i страждають морально й духовно i iндивiди, i суспiльство.. Отже, людина – соцiокультурна iстота. Її духовно-психологiчнi характеристики усвiдомлюються, як складова особи, тому будь-якi спроби держави змiнити нацiонально-етнiчнi характеристики сприймаються болiсно i негативно. Самi високi прояви мистецтва i науки, що складаються духовне багатство країни повиннi знаходитись пiд захистом влади. Успiх соцiальних реформ, що проводяться у нашiй державi, багато в чому залежить вiд визнання всiма цiнностей, норм i правил суспiльного життя. Тому вiдмовлення вiд традицiйної органiзуючої ролi, яка ю забезпечила б не тiльки цiлiснiсть країни , але й духовний розвиток народiв, може призвести до розпаду суспiльства, до втрати ним iсторичної i культурної iдентичностi. [4] Можна з впевненiстю сказати, що люди вiдiграють важливу роль через свою колективну взаємодiю в створенi соцiальних умов, якi впливають на направленiсть та якiсть їх життя. Одною iз запорук повноцiнного життя в соцiумi є зрiлiсть людини. Зрiлiсть розумiється як вища, в даних iсторичних умовах, мiра розвитку вiдносин особистостi. Вона узагальнює самi суттєвi характеристики життя людини; багату внутрiшню культурну основу вiдносин; творчу духовно-практичну активнiсть з широким дiапазоном соцiальної дiї; неперервний поступовий розвиток життєвих вiдносин, пiдвищене самопiзнання. Потенцiйно зрiла якiсть вiдносин досягається в сучасному суспiльствi для кожної особистостi незалежно вiд її соцiально-полiтичної, нацiональної та професiйної приналежностi. ’язку зовнiшньосоцiального та внутрiшньоособистiсного умов життєдiяльностi особистостi. [1] вибору), являється багатство вихiдних суспiльних передумов iндивiдуального розвитку. При цьому дiйсна вiдносна нерiвномiрнiсть здiйснення цих передумов всерединi рiзних соцiальних груп. Є багато вiдмiнностей в iндивiдуальнiй активностi, в творчiй вагомостi духовних, предметних, соцiальних досягнень iндивiдiв. Можливо об’єктивнi перепони в розвитку життєвих вiдносин не являються принципово неподоланними для особистостi. В суспiльствi, що розвивається культурно, економiчно, поглиблюючись демократично, гуманiстичнi зв’язки мiж людьми, необхiдно i можливо протистояти особистостi соцiальному неблагополуччю. ’єктивнi заборони в особистiсному розвитку стають для людей просто обставинами, якi вони можуть помiняти. ’язки об’єктивно-суб’єктивного, зовнiшньо-внутрiшнього, що визначаються загальну кiлькiсть життєвих вiдносин особистостi, можна представити в таких формах: В умовах соцiального благополуччя особистiсть: частково стихiйно вiдтворюють позитивний суспiльний змiст. В соцiально-неблагополучних умовах особистiсть: займає позицiю "вище особистiсного", самостiйно звертає до себе суспiльнi засоби високого iндивiдуального розвитку; бажає протистояти цим умовам, але не має для цього нi iндивiдуальних, нi суспiльних засобiв та йде до саморуйнування. [12] Отже, життя кожної особистостi мiстить всi цi форми, але домiнуючi, визначають умови суспiльства та iсторичнi умови. В умовах суспiльства – особистiсть має змогу по-рiзному вiдповiдати своїй ролi: вона приймає суспiльнi моделi розвитку як свої, або активно включається в створення нових розвиваючихся соцiальних умов, або зберiгає позитивне самоутотожнення в деструктивнiй суспiльнiй ситуацiї. Можна сказати, що в основi розвитку кожної людини лежить iнiцiйоване ним самим перетворення закономiрностей зовнiшнього взаємозв’язку в закономiрностi особистої внутрiшньої органiзацiї. Дiйсно особистiсне становлення людини виникає в мiжiндивiдних зв’язках, що складають суспiльну систему. Особистiсний спосiб життя iндивiда мiняється та розвивається вiдповiдно до своїх внутрiшнiх, суспiльно оформлених законiв, тобто по певному суспiльному типу. [2] Цiлiснiсть особистостi формується та вiдкривається в усiх основних умовах, сторонах, процесах її життя: в єдностi суспiльного свiту, совокупному бiопсихiчному способi вiдображення iндивiдом суспiльного свiту, єдностi. Якщо цiлiснiсть являється в усiх планах, умовах, формах iндивiдуального життя, то таке життя гармонiчне. здiйснюється через прийняття кожної людської долi як соцiально значимої. [17] Об’єктивна роль людини в свiтi виявляється через його включення в систему суспiльних вiдносин. Життя людини вiдбувається як вiдносини, якi її розвивають, вдосконалюють, реалiзуються як "життєвi вiдносини". Спосiб життя людини надається їй свiдомiстю. В свiдомостi цей спосiб формується пiд впливом предметно-практичної дiяльностi iндивiда, та спiлкуваннi з iншими людьми, тобто в процесi взаємодiї з соцiумом людина переймає спосiб життя. Суспiльнi вiдносини iндивiда визначають якiсну визначенiсть, структуру його особистостi. Вони тонко вiдображають характеристики суспiльних зв’язкiв, в якi об’єктивно включений iндивiд i коли вiн стає iдентичним суспiльству, цi характеристики вбираються в середину особистостi. Остання формується як змiст "Я" iндивiда, яке вiн вiдчуває в системi суспiльних смислiв, цiнностей, вчинкiв. особистостi: закономiрностi його свiдомостi та дiяльностi; предметно практичнi досягнення та духовнi продукти; цiннiсно-смислова основа "Я"; рiвень активностi, з якою iндивiд себе розвиває. [20]