ЗМІСТ
Вступ
1. 1 Історичний погляд.
1. 2 Сучасне значення гри.
1. 3 Структура та кластфiкацiя iгор.
Роздiл 2. Вплив дитячих iгор на формування життєвої позицiї.
2. 2 Процес набуття суспiльного досвiду в сюжетно-рольових iграх.
Роздiл 3. Практичне керiвництво поведiною дiтей у ходi гри.
3. 1 iнструктквання дiтей на початку гри та керiвництво поведiнкою у ходi гри.
3. 2 значення оцiнювання i аналiз поведiнки дiтей у ходi гри.
Висновки.
Вступ
Гра – це спонтанна, природжена, повна радостi своєрiдна дiяльнiсть дитини, яка вiдбувається не заради якої-небудь зовнiшньої мети, а для власного задоволення, для елементарної дiї.
Іншi доповнення гри – вiльна, добровiльна, необмежена умовами, неповторна, з непередбаченим закiнченням, з можливими змiнами в процесi гри, вигадана, творча дiяльнiсть дитини.
Гра не є пустою забавою, це змiст життя дитини, її творча дiяльнiсть, потрiбна для її розвитку. У грi дитина живе i слiди цього життя глибше залишаються в нiй, нiж слiд дiйсного життя. В iгровiй ситуацiї дитина здiйснює свої бажання,свої ростовi потреби, нейтралiзує свої емоцiйнi конфлiкти.
У неї розвивається фiзична сила, моторнi вмiння, швидкiсть i точнiсть рухiв, координацiя. У грi її учасники вчаться думати, працювати, творити, набуває досвiд в рiзних iгрових ситуацiях i навiть такий, що допоможе в рiзних життєвих ситуацiях.
У грi дитина вчиться не лише швидко спостерiгати, але й успiшно дiяти, критично думати й оцiнювати те, що кругом неї дiється. Особливо сприятливим для цього середовищем є органiзованi iгри з правилами, в яких гравцi вчаться змагатися,ремогти в ситуацiях якими регулюють правила. Гравцi вчаться також контролювати свої бажання, критично оцiнювати дiйснi обставини гри, додержуватися її правил, що є дуже важливим для морального виховання. В iгрових ситуацiях вiдбуваються змiни, у гравцiв формується їхня особистiсть, їхнiй характер, розвиваються суспiльнi риси, як чесна гра, дружнє ставлення один до одного, намагання бути щораз кращим.
Гра творить мiсток до дiйсностi, сприяє усуспiльненню дитини, її пiдпорядкуванню iгровiй спiльностi з тенденцiєю дати особистий вклад для успiху групи.
Психологiчний розвиток дитини, формування її особистостi є процесом засвоєння нею суспiльного досвiду, виробленого людством i зафiксованого в продуктах його матерiальної i духовної культури.
розвиток.
Чим детальнiше й глибше вченi-психологи й педагоги вивчають можливостi такого феномену, як гра, тим далi знаходяться межi її застосування, тим вище пiднiмається її вiковий ценз. Вона сприяє вихованню, навчанню, вiдпочинку, вiдновленню сил, емоцiйному зарядженню, корегуванню набутого досвiду, не лише у дiтей, ай у дорослих. Гра заполонила телеекран роважальними шоу-програмами, стала необхiдним атрибутом свят i обрядiв, проникає у солiднi установи у виглядi дiлових, рольових i комунiкативних iгор. Безперечно, гра стала одним iз найпопулярнiших видiв людської дiяльностi. Грають дiти, школярi, студенти, дипломованi спецiалiсти.
Мiркування вiдносно сутi i значення гри можна вiднайти у працях фiлософiв, педагогiв, а також в лiтературних творах. І як не дивно, найбiльш простим i одночасно генiальним залишається пояснення гри, зроблене автором “Пригод Тома Сойера” Марком Твеном “Гра – все, що ми робити не зобов”язанi”. З цього твердження випливають найважливiшi характеристики гри. Вона мимовiльна, часто без вiдкритої зовнiшньої мети, стимульована внутрiшнiми потребами, iнтересами, емоцiями задоволення i радостi,пргненнями до активної дiяльностi. Цi ознаки гри є основними. Бо внесення в її процес хоч незначної частки зовнiшнього примусу, обов”язково перетворює гру в якийсь iнший вид дiяльностi, який зовнi може мати цiкаву барвисту форму, але внутрiшньо не сприйматиметься дитиною як розвагата задоволення. Отже, гра для дитини – це обставини, в яких вона почувається вiльно, розкуто, емоцiйно пiднесено. Саме в такiй невимушенiй ситуацiї,помiтно для себе без напруження i втоми дiти набувають соцiального досвiду, вчаться думати, працювати, творити.
Умiння створити iгрову ситуацiю, перенести учасникiв в iншу, частково умовну, площину реальностi, затримати плин часу i викликати захоплення – все це є виявом високого професiоналiзму органiзатора iгрової дiяльностi.
Мета роботи:
аналiз iгрової дiяльностi як засобу соцiалiзацiї особистостi.
Вiдповiднодо мети в курсовiї роботi ставляться наступнi завдання:
- дослiдити суть, значеня та структуру гри;
- розглянути яким чином здiйснюється керiвництво поведiнкою дiтей у ходi гри;
методологiчну базу
дослiдження складають працi видатних вчених: Берна Е., Больховiтiнова В., Виготського Л., Генкiна Д., Обертинської А. та iн.
Частину матерiалiв дослiдження було отримано методом спостереження за дiтьми в процесi гри. Використано досвiд проведення iгрових програм Київським мiським палацом дiтей та юнацтва, в дитячому оздоровчому таборi-пансiонатi “Рубiн” та в Берестягськiй загальноосвiтнiй школi Гайворонського р-ну, Кiровоградської обл.
При дослiдженнi теми використано метод
узагальнення з елементами аналiзу та порiвняння.
Структура роботи:
Має сторiнок, складається з вступу, основної частини, висновкiв. Має найменувань використаної лiтератури.
Роздiл 1. ЗНАЧЕННЯ, СУТЬ, СТРУКТУРА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ІГОР.
1. 1.
Погляд в iсторiю.
Що таке гра i чим вона вiдрiзняється вiд будь-якої iншої дiяльностi? Як було розкрито її природу i значення в життi дитини? Як розвивається гра з вiком?
Спроби тлумачення природи гри вiдомi здавна. Здавна точаться суперечки з приводу визначення її сутi та значення.
Найдавнiшi з цих спроб – теорiї “вiдпочинку” i “надлишку сил”. Протрималася вона недовго, внаслiдок очевидної ненауковостi. Справдi важко погодитись з тим, що дитина у грi вiдпочиває, адже саме у грi проходить для неї бiльша частина дня, у гру вона вкладає багато енергiї, фiзичних i розумових сил.
Вiдомо, що стомлена i хвора дитина грається. Вона не може бiгати, тягти возика, чи зводити тривалий час якусь будiвлю, але сидячи чи лежачи у лiжку, дитина тихенькобавиться лялькою або iншою улюбленою iграшкою. Тому й викликає заперечення думка, нiбито у грi дитина витрачає свою надлишкову енергiю, яка нагромаджується у нервових центрах.
Великою популярнiстю користувалась у свiй час теорiя нiмецького дослiдника Грооса, викладена ним наприкiнцi 19 ст. у книгах “Ігри тварин” та “Ігри дiтей”. Вiн вважав гру пiдготовкою до майбутнього життя, вiрнiше, пiдготовкою iнстинктiв з метою надання їм найбiльшої пристосованостi до наступного функцiонування. Посилаючись на те, що чим вище стоїть тварина на еволюцiйному щаблi, тим тривалiшим є її дитинство i значимiшою роль гри; Гроос надiляв останню здатнiтю удосконалювати життєвi механiзми тварини i дитини. Думка Грооса про вплив гри на майбутнiй розвитокдитини має сенс.
Але вiдсутнiсть принципової рiзницi у поясненнi гри тварин i людини ставить Грооса на антиiсторичнi позицiї.
Послiдовники Грооса вносили рiзнi уточнення i доповнення в його теорiю, але не змiнювали головного - пiдходу до гри як до бiологiчно обумовленого процесу. Досить вiдома винайдена Гроосом формула: людина або тварина граються не тому, що вони молодi – сама молодiсть дана їм для того, щоб гратись, тобто вправлятись для майбутнього самостiйного життя.
Дальшi спроби дошукатись до сутi гри мали наступнi значення: наприклад погляд на гру як на дiяльнiсть породжувану прагненням одержати насолоду ( теорiя функцiонального задоволення К. Бюлера ), або як таку, що дає змогу реалiзувати витiсненi з життя бажання (З. Фрейд), чи навiть втекти вiд життя ( Адлер).
до гри як форми вияву потягiв. Пiсля 1933 року, протягом наступного тридцятирiччя
Інтерес до теоретичного розв”язання проблеми гри в зарубiжних дослiдженнях взагалi знизився. Навiть висловлювалися сумнiви щодо можливостi створення теорiї гри.
У вiтчизнянiй лiтературi проблеми гри торкаються в своїх працях К. Д. Ушинський, А. С. Макаренко,Л. Виготський; сучаснi дослiдники Д. Генкiн, А. Обертинська та iншi.
За К. Д. Ушинським, гра для дитини це дiйснiсть, в якiй вона живе i слiди цього життя глибоко западають в її память.
Але все ж таки з”ясувати, як виникла гра, можна лише простеживши становище дитини в процесi iсторичного розвитку суспiльства.
них мiстяться i певнi вiдомостi про становище дитни. До цих матерiалiв i звернувся Д. Б. Емконiн.
На найбiльш раннiх ступенях розвитку суспiльства, коли люди харчувалися плодами та корiнням, дsти дуже рано втягувалися в життя дорослих. Ускладнення знарядь працi, перехiд до землеробства ривели до статево-вiкового розподiлу працi, забеспечили дiтям рiвноправне становище з дорослими.
Дiти вправлялися в оперуванi знаряддями працi i це вже можна назвати iграми-вправами. Але й тут ще не було рольових iгор.
З розвитком людського суспiльства вiдбувається i дальший розвиток виробничих сил, ускладнюються знаряддя, а з ними й розподiл працi. Коло доступних дiтям сфер виробництва звужується, окремi види працi вони можуть лише спостерiгати. Змiнюються й предмети, якими дiти оперують: якщо iз зменшеного луку можна пускати маленькi стрiли, а маленьким ножем можна рiзати, то зменшена гвинтiвка не стрiляє, а є тiльки зображенням справжньої. Так з”являються iграшки i рольова гра, завдяки яким дiти вгамовують своє прагнення до спiльного з дорослими життя. А тi надто зайнятi своїми справами, i дiтям не лишається нiчого iншого, як створити собi iгрове життя, в якому вiдтворюються в загальних рисах трудова дiяльнiсть i соцiальнi вiдносини мiж дорослими.
Таким чином, гра є iсторичним утворенням. Її виникнення обумовлене розвитком суспiльства i пов”язаною з ним змiною становища дитини в системi суспiльних вiдносин. Отже, гра соцiальна за своєю природою, походженням та змiстом.
У лiтературi 60-70-х рокiв гра розглядається як особлива форма життя дитини в суспiльствi, до того ж справжнього життя, дуже важливого для неї. Гра являє таку дiяльнiсть, у якiй дiти виконують ролi дорослих i в iгрових умовах вiдтворюють їх життя, працю та стосунки мiж ними. Завдяки грi дошкiльник задовольняє свою потребу у спiлкуваннi з дорослими, у спiльному з ними життi.
1. 2. Структура та класифiкацiя iгор
.
Важливим моментом роботи з iграми є обiзнанiсть iз їх структурою. Кожна гра переслiдує певну мету, яка вказує напрям розвитку дитини (сенсорний, фiзичний, соцiальний, iнтелектуальний, емоцiйний); ситуацiю гри, що включає мiсце, атрибути, статевий та вiковий склад учасникiв; правила (або хiд) гри.
Усвiдомити структуру i функцiї гри допомагають класифiкацiї iгор, яких iснує чимало , але практичний характер мають двi: за мотивацiйними i за змiстово-процесуальними критерiями.
Перша з них акцентує увагу на об”єктах впливу гри i подiляє їх на:
- психо-чуттєвi (сенсорнi), якi сприяють розвитку гостроти сприймання, мислення i пiзнання навколишнього свiту, що є основою для набуття знань, умiнь;
- руховi – здiйснюють тiлесний розвиток дитини, формують такi необхiднi якостi, як спритнiсть, гнучкiсть, силу, швидкiсть, координацiю рухiв;
- соцiальнi – сприяють соцiалiзацiї дитини в процесi спiлкування, виконанню необхiдних правил, вироблення моральних рис;
- розважальнi – сприяють вiдпочинку, емоцiйному задоволенню, естетичнiй насолодi.
Друга класифiкацiя базується на змiстi i способах здiйснення iгор i включає такi їх види:
- малорухливi;
- iнтелектуальнi;
- сюжетно-рольовi;
- забави, атракцiони;
- конкурси тощо.
Обидвi класифiкацiї iгор спiввiдносяться мiж собою i назви груп, до яких одночасно мають приналежнiсть iгри, допомагають в розумiннiмотивацiйного, змiстового i процесуального аспектiв гри.
Наприклад, реалiзацiя функцiй соцiальних iгор, може здiйснюватись через рухливi, музичнi, сюжетно-рольовi, конкурснi iгри.
Але зупинимося спочатку на розважальних iграх, якi повиннi в першу чергу продукувати хороший, радiсний настрiй, емоцiйне розвантаження i насолоду. До таких iгор вiдносять рухливi iгри – естафети, музичнi, зокрема хороводи, кричалки, ритмiвки, iгри-жарти, фокуси, забави, атракцiони, конкурси.
Розважальностi цим iграм надають емоцiйна пiдготовка безпосереднiх учасникiв i глядачiв, необхiднiсть iмпровiзацiї, весела ритмiчна музика, хаотичнi i помилковi рухи учасникiв конкурсiв, неочiкуванiсть пропозицiй ведучого, його гумор та вдалi коментарi.
розважальнi моменти.
Цiкавим видом конкурсiв є творчi конкурси. Вони вiдрiзняються вiд попереднiх тим, що вимагають вiд учасникiв продемонструвати наявнi в них фантазiю, уяву, ерудицiю, iнтелект. Творчi конкурси побудованi на ефектi поєднання реально iснуючих речей, явищ, понять з вигаданими обставинами, здавалось би, несумiсними пропозицiями. Наприклад, створити гiмн любителiв запiзнюватись на першi уроки. Пiд час роботи в ДОТП “РУБІН” довелося спостерiгати за тим , як дiти виконували завдання типу:скласти оду бантикам, переробити дитячу казку “Коза-дереза” на бойовик, поставити клiп на певну естрадну чи народну пiсню. Таким видам конкурсiв краще надавати колективного характеру, оскiльки творча фантазiя успiшно проявляється в мислительнiй спiвдружностi. Данi конккурси стимулюють творчiсть i винахiдливiсть дiтей, позбавляють їх можливостi копiювати колись бачене.
Помiтну роль в органiзацiї розваг вiдiграють музичнi iгри. Вони повиннi бути нескладними, одноголосими, доступними всiм. Мелодiї мають бути короткими, яскравими, легкими для запам”ятовування, фразової побудови iз застосуванням репризних повторень, а текст пiсень – близьким дiтям свiтовiдчуттям, зрозумiлим i доступним, з тонким гумором,образним змiстом. Так, наприклад у гурткiвцiв “ Витiвної майстернi” Київського мiського палацу дiтей та юнацтва великою популярнiстю користуються iгри: “Мар”я та Іван”, “ Великий апетит”, “Дощик” та iншi.
Особливу категорiю розважальних iгор являють собою iгри –жарти, фокуси. Вони вимагають впевненої поведiнки ведучого ,переконливостi рухiв i дiй, що досягається певними тренуваннями.
Показувати фокуси потрiбно так, щоб приносити дiтям максимум задоволення. Виконавець фокусiв повинен мати незвичайний одяг чи окремi незвичнi його деталi- капелюх, краватка, окуляри тощо, незвичне iмя, наприклад –Бон-Бад, Гоп-Заде-Паша, декiлька заклинаньрiзного змiсту, на зразок «шурум-бурум», «фокус-покус-морокус», “абра-ка-дабра-мра-кабра”
Чудово справляються з показом фокусiв i самi дiти, що довело проведення в школi “Учнiвських iгор” пiд-час минулорiчної практики. Фокуси,iгри-жарти, частина музичних iгор використовуються пiд час розважальних програм для заповнення пауз мiж конкурсами для змiни видiв дiяльностi, для зняття втоми.
Такi iгри як психосенсорнi, соцiальнi, руховi часто зорiєнтованi на результат, перемогу, виграш /крiм сюжетно –рольових\.
Важливе мiсце и засобах виховання дiтей посiдають псиосенсорнi iгри, здатнi розвивати психiчнi процеси. До цих iгор в першу чергу належать малорухливi iгри,iнтелектуальнi,музичнi. Особливiсть малорухливих iгор сенсорного характеру полягає в активiзацiї слуху дiтей, дотику , зору, смаку,нюху i разом з тим тренуваннi сприйняття,памятi, уваги.
За допомогою даних iгр виробляються навички помiчати змiни,якi вiдбуваються в примiщеннi, на вулицi, в iнших звичних мiсцях, є основою формування такої важливої якостi, як уважнiсть. Похвала за успiшне виконання стимулюють у дiтей прагнення удосконалювати сенсорнi якостi.
проявляти свiй iнтерес, радiсть, здивування, образу, гнiв за допомогою мiмiки, жестiв, слiв.
Популярнi також словеснi iгри, з перекручуваням слiв (на зразок зiпсованого телефону), з певними словесними заборонами, де за помилки потрiбно платити фантами, асоцiативнi, коли за вiдповiдями на запитання можна можна вiдгадати задуманий предмет, явище, iстоту; придумування загадок тощо.
Інтелектувальнi iгри мають кiлька рiзновидiв. Це настiльнi, зокрема – шахи, шашки, рiзнi лото, iгри на узагальнення i видiленння суттєвих ознак.
У гурткiвцiв iгротеки “Пiд сходами” Київського мiського палацу дiтей та юнацтва великою популярнiстю користуються такi iнтелектуальнi настiльнi iгри, як “Меморi”, “Фараон Рамзес 2” та iншi.
Також до цiєї групи вiдносяться христинiвки, шаради, загадки, ребуси, головоломки, турнiри (на зразок “Що? Де? Коли?”, “Брейн-ринг”, ”Турнiр ерудитiв”, “Розумники та розумницi”, “LG Еврика” та iншi).
В iнтелектуальних iграх тренується кмiтливiсть, швидкiсть реагування, пам”ять, умiння узагальнювати, вони пропонують нову пiзнавальну iнформацiю, яка невимушено засвоюється дiтьми. В таких iграх учасники мають можливiсть перевiрити свої знання, навички логiчного мислення та суджень.
Не менш популярними нiж психо-сенсорнi є рухливi iгри. Головною ознакою їх є наявнiсть активних рухових дiй: бiгу, стрибкiв, метання м”яча й iнших предметiв, завдяки чому вони є засобом i методом фiзичного виховання. Виховне значення рухливих iгор не зводиться лише до розвитку таких фiзичних якостей, як швидкiсть, спритнiсть, витривалiсть. Розвиваються також кмiтливiсть, спостережливiсть, логiчне мислення, пам”ять.
РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ ІГОР НА ВИБІР ЖИТТЄВОЇ ПОЗИЦІЇ ДИТИНИ.
Основи поведiнки формуються в дитинствi. В процесi рiзних видiв дiяльностi дiти ознайомлюються з елементарними нормами поведiнки в колективi, набувають навичок спiлкування з ровесниками i з дорослими. Спостереження показують, що дiти, якi не пiдкоряються вимогам дорослих в звичайнi обстановцi, сумлiнно виконують їх пiд час гри. Додержуючи правил, вони вчаться стримувати свої емоцiї, викликанi бажанням виграти, засвоюють норми поведiнки.
Дiтей однаковою мiрою приваблюють усi види iгор. В даному роздiлi мова пiде саме про тi iгри, якi сприяють соцiалiзацiї дитини, вихованню її як особистостi, сприяють прищепленню навичок суспiльної поведiнки, розвитку iнiцiативи i самостiйностi тощо.
Структура даних iгор (iгор з правилами) дозволяє опосередковано керувати поведiнкою дiтей. Гравцевi здається, що вiн виконує iгровi дiї i правила за своїм бажанням, насправдi вiн виконує вказiвки органiзатора, якi сформованi у виглядi цiкавого завдання або умов гри.
Коли хтось iз дiтей порушує правило, намагаючись швидше i без зусиль виграти, iншi протестують проти цього i в в наступних iграх дiти
Поступово дiти привчаються оцiнювати свої дiї i вчинки. Дитина усвiдомлює значення своїх вчинкiв у процесi активного спiлкування з дорослими i друзями пiд час iгор. Засвоївши критерiї вимог до поведiнки гравця, дiти об”єктивно оцiнюють вчинки своїх товаришiв i правильно реагують на них.
Важливу роль усправi формування в дитини вмiння об”єктивно оцiнювати свої дiї вiдiграє колектив. Адже у взаєминах з колективом, iншими дiтьми складається особистiсть дитини.
2. 1. Соцiальнi функцiї рухливих iгор.
Велике значення рухливих iгор полягає в їх соцiальних функцiях. Саме рухливi iгри вперше вносять в життя дитини суворi вимоги до поведiнки власне в тiй дiяльностi, яка їм подобається. Цими вимогами є правила гри, яких за будь-яких умов треба дотримуватися, iнакше дитина стає нечесним гравцем,ушником, який заслуговує на покарання. Це є прообразом складного дорослого життя, де потрiбно пiдкорятись правилам,иконувати вимоги, вмiти вигравати i програвати. Дiтям молодшого шкiльного вiку це вдається не вiдразу,якi з них прагнуть лише виграти, диктуючи свою волю, не узгоджуючи свої дiї з товаришами покомандi. Органiзатор повинен враховувати всi цi нюанси пiд час проведення рухливих iгор, здiснювати iндивiдуальний пiдхiд. Заняття iграми повиннi сприяти вихованню дружби, чесностi, свiдомої дисциплiни, вiдповiдальностi. На вибiр рухливих iгор впливають вiковi та статевi особливостi дiтей, їх розвиток i фiзична пiдготовка, кiлькiсть дiтей i умови проведення гри. Рухливi iгри бувають суцiльно iгровi i з подiлом на команди. Для першого виду iгор часто потрiбен ведучий, роль якого можуть виконувати дiти. Це дiтям подобається i органiзатор повинен слiдкувати, щоб якомога бiльше гравцiв спробували себе в ролi ведучого.
Призначають ведучого рiзними способами: за призначенням органiзатора iгор, жеребкуванням, за бажанням гравцiв i звичайно, за допомогою лiчилок. Лiчилки використовуються двояко: або визначення ведучого вiдбувається останнiм словом лiчилки, або всiм по черзi вибувають, аж поки не залишиться один, який i буде ведучим. Процес рахування теж спорiднений iз грою i подобається дiтям, хоча вимагає тривалого часу.
Якщо рухливi iгри команднi, то це вимагає подiлу дiтей на групи органiзатор має слiдкувати, щоб команди були рiвносильними та рiвномiрно розподiляти дiтей-лiдерiв, якi часто пiд час iгор створюють конфлiктнi ситуацiї.
Важливим компонентом роботи з рухливими iграми є їх пояснення. Порядок пояснення наступний:
- назва гри та її коротка характеристика;
- ролi гравцiв i їх вихiдне положення;
- хiд гри i мета, якої повиннi прагнути гравцi;
- пояснити окремi складнi i незрозумiлi етапи гри;
рухливих iгор полягає в тому, що не зважаючи на їх повторюванiсть для гравцiв, вони завжди вiдбуваються нiби вперше, оскiльки утворюють щоразу новi ситуацiї. І кожен раз для одного - це успiх, перемога, для iншого невдача, поразка, iншими словами пiзнання себе i своїх можливостей.
Дуже важливо вмiло дозувати навантаження в грi. Адже надмiрна емоцiйнiсть пiд час гри заважає дiтям контролювати свiй стан. Коли з”являються симптоми втоми (пасивнiсть, порушення точностi i контролю дiй, блiдiсть тощо), потрiбно зменшити навантаження. Регулювати його можна рiзними способами: скоротити тривалiсть гри, ввести перерви, змiнити правила гри тощо.
Закiнчувати гру треба свожчасно. Затягування може призвести до зниження iнтересу в гравцiв, їх перевтоми. Передчасне або раптове закiнчення викликає не задоволення. Щоб уникнути цього, потрiбно вкластися в час, вiдведений для гри.
Постiйно розучувати з дiтьми рухливi iгри недоцiльно, краще удосконалювати рухи i дiї у знайомих iграх та модифiкувати їх хiд. У той же час органiзатор постiйно повинен тримати в полi зору те, як дотримуються гравцi правил чесної гри, дружби, як проявляють умiння вигравати та програвати
2. 2. Процес набуття суспiльного досвiду в сюжетно – рольових iграх
.
Процес соцiалiзацiї дитини вiдбувається i в такому видi соцiальних iгор, сюжетно- рольовi. Назва цих iгор вказує на необхiднiсть двох обов”язкових компонентiв – сюжету (тобто мiсця, дiї, колiзiї) i ролей. Уявне мiсце, в якому вiдбувається гра може знаходитись в далекому i недалекому минулому, в сьогоденнi або майбутньому, воно може бути реальним, добре вiдомим гравцям або фантастичним.
Сюжетно-рольовi iгри на основi життєвих, лiтературних, фiльмових вражень вiльно вiдтворюють соцiальнi вiдносини i матерiальнi об”єкти або розгортають фантастичнi ситуацiї, якi не мають аналогiв у життi. Ця особливiсть сюжетно-рольових iгор виступає технологiєю апробацiї дитиною майбутнiх соцiальних ролей. Тi психiчнi стани, якi гравцi переживають у певному видi iгор, закарбовуються у свiдомостi i пiзнiше вiдiграють провiдну роль у процесi самовизначення особистостi, пошуку її власної iдентичностi. При чiтко продуманiй органiзацiї такi iгри дають для соцiалiзацiї школяра значно бiльше нiж хороше оповiдання чи бесiда.
Для того, щоб сюжетно-рольова гра розгорталась, була дiйовою i насиченою подiями, необхiдно врахувати моменти: попереднє знайомство з об”ктом гри (якщо це iгри “Пошта”, “Суд”, “Шлях до причалу” (сценарiї додаються) то бажане попереднє знайомство з установами, їх роботою).
- найкраще коли такi iгри вiдбуваються устанi емоцiйного напруження гравцiв, коли iснують конфлiктнi ситуацiї в сюжетi, протиборство учасникiв i необхiднiсть самостiйно приумати рiшення;
- розподiляючи ролi, необхiдно врахувати особливостi дiтей, даючи одним можливiсть змiцнити свiй авторитет, проявити себе, iншим – зблизитись, потоваришувати, третiм – стати бiльш органiзованим, розкутим тощо.
- в сюжетi повинна бути закладена певна iдея, яка б виконувала функцiї регулятора поведiнки;
- виховний ефект сюжетно-рольових iгор все ж досягається не стiльки сюжетом, скiльки тими взаємовiдносинами, якi виникають у грi.
дитинства. Умiння “скинути з себе все доросле”, викликає довiр”я у дiтей, стати керiвником порадником, який сприймається як здатний усе зрозумiти товариш – в цьому полягає майстернiсть органiзатора рольових iгор.
У практицi виховної роботи до сюжетно-рольовихiгорь належать також iгри-подорожi, психологiчнi iгри-тренiнги, виховнi та дiловi iгри, якi моделюють певнi виробничi, та комунiкативнiситуацiїдля розв”язання їх учасниками.
Ігри-подорожi обов”язково мають певнi етапи (“пункти”, “станцiї”), на яких виконуються завдання трудового, пiзнавального, художнього, спортивного характеру. Такi iгри можуть вiдбуватись з рiзних навчальних предметiв:географiчнi, лiтературнi, математичнi та iн. У цих iграх передбаченi iгровi ролi “органiзаторпiв”, “суддiв”, “контролерiв”, “саистентiв”. Вiдбуваються такi iгри найчастiше як змагання мiж командами.
Психологiчнi iгри-тренiнги мають характер системних вправ з навчання спiлкуванню, та пiзнанню власних можливостей.
Важливими являються i виховнi iгри, якi теж мають тренiнговий характер. Цi iгри потребують грунтовної iнформативної пiдготовки дiтей, пiд час якої вони знайомляться з правилами етикету. На основi цих знань i виробляються умiння та навички поведiнки.
У змiстi правил iгор визначено, як дiти повиннi поводитися пiд час виконання iгрового завдання. У тих випадках, коли гравцi додержують правил, вони виступають у заздалегiдь передбаченi взаємини один з одним. Але тому, що дiти часто дiють тiльки за власним бажанням, вони не завжди виконують умови гри. В результатi їх взаємини порушуються або складаються довiльно. Щоб уникнути цього керiвник органiзовує їх iгрову дiяльнiсть, тобто комплектує групи для гри, iнструктує дiтей перед початком гри, керує їх поведiнкою в ходi гри аналiзує i оцiнює дiї гравцiв.
Взаємини дiтей i органiзатора у грi набувають iгрового вiдтiнку. Якщо педагог зацiкавлений грою, дає вказiвки через її правила i дiї як учасник гри, у гравцiв виникає iгровий настрiй, бажання виконати завдання. Це сприяє встановленню мiж дiтьми i вихователем iгрових взаємин. Коли вихователь не зацiкавлений грою дiти пiдкоряються йому, але грають без емоцiйного пiднесення.
Прагнення перемогти (виграти) iнодi спонукає дiтей дiяти, не рахуючись з iнтересами колективу. Тому, коли органiзатор неуважно керуватиме їх iграми, в них розвиватимуться такi негативнi риси характеру, як егоїзм, нестриманiсть тощо.
гри.
Педагог, органiзовуючи гру дiтей, докладно пояснює їм її змiст, розподiляє мiж гравцями ролi, роздає матерiали гри. Його вказiвки визначають поведiнку гравцiв протягом усiєї гри.
Отже, iнструктаж перед грою має велике значення для встановлення iгрових взаємин мiж дiтьми: правильно розкривши змiст правил, вихователь тим самим спрямовує поведiнку гравцiв у потрiбному напрямi, визначає критерiй вимог до них.
Проте, дiти, слухаючи пояснення гри добре запам”ятовують iгрове завдання i не завжди звертають увагу на змiст правил. Це видно з їх вiдповiдей пiд час повторення умов гри. Дiти докладно пояснюють iгрове завдання, але не згадують про змiст правил. Вони запам”ятовують тiльки те, що їм треба зробити в процесi гри, i не цiкавляться, як слiд поводитися пiд час виконання iгрового завдання. Внаслiдок цього порушуються правила гри.
Потрiбно враховувати це i пiд час пояснення гри звертати увагу дiтей на змiст правил, пропонувати їм повторити їх. Згодом, коли дiти починають надавати правилам бiльшого значення, вони в разi потреби самi запитують про них.
Пiд час пояснення правил гри треба доводити дiтям необхiднiсть їх виконання. Важливо також спочатку пояснювати iгрове завдання, а потiм iгровi дiї i правила, бо вони пiдпорядкованi iгровому завданню. Тiльки знаючи його дитина зрозумiє, чому треба виконувати саме такi дiї i правила. У пояснення гри необхiдно дати дiтям вказiвки, якими вони мають керуватись у своїх дiях, наприклад, сказатиїм, що визначає їх перемогу в грi (виграє той, хто виконає першим iгрове завдання, додержуватиме правил гри). Такi настанови сприяють тому, що всi гравцi старанно виконують iгрове завдання.
Пiд час пояснення гри важливо викликати в дiтей iнтерес до неї. Спостереження показують, що дiти зацiкавлюються грою i добре засвоюють iгрове завдання, коли воно пояснено образно, емоцiонально.
Пояснюючи гру“Жмурка з дзвiночком”,органiзатор пiдкреслює, що втiкач повинен тихенько бiгти вiд жмурки, щоб той не почув його крокiв, i подавати сигнали тiльки дзвiночком. Пояснення супроводжується вiдповiдною мiмiкою i жестами; тон таємничий. Раптом, одна з дiвчаток просить пiти й перезутися в тапочки: “щоб жмурка не почув”. Ранiше дiвчинка не думала про черевики, навiть забула зняти їх. Уявивши, як вона поводитиметься, коли втiкатиме вiд жмурки, дiвчинка згадала про них.
З цього прикладу видно, що живе, емоцiйне пояснення гри впливає на почуття дiтей, викликає в їх уявi вiдповiднi образи. Завдяки цьому дiти яскраво уявляють, як вони дiятимуть в ходi гри, i легко запам”ятовують її правила.
Інтерес до гри великою мiрою залежить також вiд загального характеру їх взаємин з органiзатором iгор.
байдуже, хоча й не вiдмовляються вiд гри.
задовольняла їх потребу в активнiй iгровiй дiяльностi. Навiть незнаючи, яку гру їм запропонують, дiти були впевненi, що вона буде цiкавою. Це пояснюється тим, що в попереднiх iграх органiзатор неодноразово задовольняла їх потребу весело пограти, i в них сформувався стiйкий iнтерес до гри. Слово “гра” стало для дiтей сигналом до захоплючої дiяльностi. Тому вони з радiстю зустрiчають пропозицiю пограти й активно включаються в будь-яку гру.
Одже, щоб дiти завжди цiкавилися iграми i брали в них активну участь потрiбно створити в них стiйкий iнтерес до iгрової дiяльностi i пiдтримувати його (нагадати дiтям, як вони цiкаво гралися минулого разу, ускладнити завдання, умови i правила гри, послатися на досвiд iгрової дiяльностi окремих гравцiв тощо).
Пiд час пояснення iгрового завдання розв”язати деякi органiзацiйнi питання. Якщо, наприклад, у грi використовуватимуться малюнки, куби, м”яч чи iншi матерiали, то треба спочатку звернути увагу дiтей на цi предмети, назвати гру i пояснити її змiст. Пояснення повинно бути чiтке, коротке i цiлеспрямоване, щоб дiти мали повне уявлення про всю гру. Це допоможе їм скласти план своєї дiяльностi, зрозумiти завдання, що стоять перед колективом i визначити свою роль у їх виконаннi.
Якщо в грi є два iгрових завдання,що їх дiти виконуватимуть по черзi, то спочатку треба пояснити всю гру, а потiм розподiлити ролi.
У деяких iграх вiд цього правила можна вiдступити. Наприклад, у грi “Де наш будиночок” вихователь спочатку дiлить дiтей на групки-“будиночки”, а потiм пояснює її змiст. Це допомагає дiтям краще зрозумiти, яку роль вони виконуватимуть, i як їм слiд поводитися.
Пiсля пояснення гри i розподiлу ролей треба поцiкавитись, як дiти зрозумiли завдання i запропонувати їм такi поради бувалого гравця:
1. Вигравай лише чесним способом, бо iнакше перемога не принесе тобi задоволення.
2. Не зазнавайся, якщо в тебе все виходить i ти виграєш.
3. Якщо умiєш щось добре робити, навчи товаришiв – нехай вони стануть спритними i умiлими.
4. Вигравати у сильного суперника цiкавiше.
5. Не смiйся над тим хто програє: i ти можеш стати переможеним.
8. Не сердься i на тих, iз-за кого, можливо, трапилась поразка. Вони потребують твоєї пiдтримки.
В середину їх стануть дiти з цифрами в руках. Це “номери будиночкiв”. За сигналом “номери” мiняються мiсцями. Пiсля цього “мешканцi” повиннi в”їхати в свої “будинки”, вiдшукавши їх за “номерами”. “Мешканцi”, якi правильно вселились в свiй “будиночок” перемагають.
У ходi гри органiзатор пiдтримує у дiтей iнтерес до неї: “ Не виграли дiти з “будинку №3” – не всi мешканцi зiбралися, не виграли i дiти з “будинку №7” – сюди iнший жилець прийшов.
вигукувати, що знайшов “будиночок” органiзатор зауважила: “Мало першим знайти, треба органiзовано вселитись”. Перемогу вона визначає так: “ витриманi органiзованi мешканцi будинку №8 першими вселились в свої квартири вони виграли.”
Гра пройшла весело, цiкаво i органiзовано. Дiти добре засвоїли її програмний змiст i ознайомилися з деякими нормами спiлкування в колективi. Завдяки тому, що застосовувались рiзнi прийоми активiзацiї iгррової дiяльностi, дiти отримують можливiсть керувати грою, регулюють її темп, стежать за додержанням правил.
3. 2. значення оцiнювання i аналiз поведiнки дiтей у ходi гри.
Важливу роль у справi прищеплення дiтям навичок поведiнки в суспiльствi вiдiграє оцiнка, яку органiзатор дає вчинкам i дiям гравцiв. Оцiнка сприяє закрiпленю знань дiтей про норми i правила поведiнки, спiлкування один з одним, протте як їм поводитись в грi, як добитись успiху, виконуючи iгрове завдання.
Доброзичливе ставлення до дiй гравця i характер взаєминдiтей немалою мiрою залежать вiд того, як глибоко вихователь оцiнює їх дiї. коли в оцiнцi враховується тiльки факт виконання завдання, гравцi намагаються досягти успiху в грi будь-якими способами. Якщо ж звернути увагу на те, чи дiти додержують встановлених правил, вони виконують умови гри, стежать за iгровими дiями товаришiв.
Досвiд органiзаторiв в проведеннi гри показує, що систематичний контроль за iгровою дiяльнiстю дiтей, а також оцiнка їх поведiнки сприяють тому, що гравцi цiкавляться дiями iнших i навiть намагаються контролювати їх.
У деяких iграх контроль за дiями дiтей передбечано в змiстi ролi. Так у грi “ Знайди своюпару” воротарi пропускають через ворота тiльки тих гравцiв, якi правильно нiдiбрали пару.
Якщо в грi передбачено пiдрахунок результатiв, то вiн має бути наочним. Для цього систематично повiдомляють про змiни в рахункку i час гри. В кiнцi гри важливо визначити позитивнi i негаттивнi дiї учасникiв, пояснити найдоцiльнiшi способи iгрових дiй. Бажано вiдзначити кращих вечучих, капiтанiв, суддiв, звернути увау на порушення правилгри, дисциплiну.
Наприклад, пiд час проведення гри “Мар”я та Іван” в Київському мiському палацi дiтей та юнацтва органiзатор вiдмiтила дiвчику, яка не приймала участi у грi, лише спостерiгала за дiями iнших. Вона сказала, що не дивлячись нi на що дiвчинка всiм своїм вилядсм була з нами , тому вона теж грала. І дiйсно в наступнiй грi дiвчинка прийняла участь.
Отже, вiд правильного оцiнювання залежить чи вахочуть дiти ще грати i в якому настрої покинуть iгровий майданчик.
Дитинство є суттєвим перiодом у розвиту людини. У дитячому мозку вiдбуваються швидкозмiннi процеси. Гра – це добровiльна, своєрiдна дiяльнiсть дитини. Росте вона, розвивається i гра також в послiдовних фазах.
Гра охоплює все: рух, мислення, новi iнформацiї, новий досвiд, комунiкацiю, працю, розвагу, послух правилам, є середовищем для розвитку фiзичного, розумового, суспiльного, розвитку характеру дитини. Треба пiдкреслити факт, що усуспiльнення дитини вiдбувається у великiй мiрi завдяки iграм з правилами. Додержування правил у грi, яого належне розумiня приходить повiльно, має особливе значення процесi морального розвитку дитини, її закономiрного, заснованого на вимогаг справедливостi мислення, дружнього ставлення до других. Гра є не лише своєрiдною дiяльнiстю але також значимим процесом внутрiшнього
перевтiлення. (Г. Гетцер)
Чимало iгор створили дiти. Нашi iгри мають риси нашої культури. Отож, iгри мають особливе значення не для однiєї дитини чи органiзованої групи, але й для всього суспiльства. Батьки й органiзатори повиннi постiйно мати на увазi незабутню думку В. Сухомлинського: “Дитина має справжнє емоцiйне i iнтулектуальне життя тiльки тодi, коли вона живе в свiтi iгор, казки, музики, фантазiї i творчостi. Без цього вона не краща за здавлену квiтку”.
Ми живемо в час прискореного розвитку людства, зумовленого високою технологiєю, зокрема телекомунiкацiєю i комп”ютером, якi мають великий вплив на наше мислення, наш спосiб щоденого життя, працi, розваги i т. iн.
На зламi епох мало приготувати дiтей лише до легкого, багатого на розваги життя, важливо виростити громадян здатних думати глобально, а дiяти локально, здатних встояти в складнiй, часто небажанiй дiйсностi, здатних творити новi українськi культурнi цiнностi.
Тому суттєвим є створення iгровими засобами таких ситуацiй, щоб дiти вiдчули й зрозумiли, що потрiбно їм для їхнього особистого й сусупiльного життя.
Ігровими заняттями можна вивчити все: мову, iсторiю, географiю, культуру, технiку та iн. Але найважливiше те, що в iгровiй ситуацiї формується характер.
|
