Реферат/сочинение: "Cтереотипи"

Cтереотипи

План

Частина І. Стереотипи: поняття, види, рiвнi, класи.................................... 5

1. 1. поняття установки, як механiзму людського мислення.......................... 5

1. 2. стереотипи.................................................................................................... 6

1. 2. 1. визначення поняття "стереотип"....................................................... 6

1. 2. 2. основнi властивостi та параметри стереотипiв................................ 9

1. 2. 4. функцiї стереотипiв............................................................................ 11

Частина ІІ: Особливостi професiйної дiяльностi психолога........................ 13

2. 1. роль i мiсце консультанта у консультуваннi............................................ 13

2. 2. вимоги до особистостi консультанта – модель ефективного

консультанта...................................................................................................... 15

2. 2. 1. аутентичнiсть..................................................................................... 18

2. 2. 2. вiдкритiсть власному досвiду........................................................... 19

2. 2. 3. розвиток самопiзнання....................................................................... 19

2. 2. 4. сила особистостi й iдентичнiсть....................................................... 20

2. 2. 5. толерантнiсть до невизначеностi...................................................... 20

2. 2. 6. прийняття особистої вiдповiдальностi............................................ 20

2. 2. 7. про глибину вiдносин з iншими людьми......................................... 21

2. 2. 8. постановка реалiстичних цiлей........................................................ 21

2. 3. професiйна пiдготовка консультанта........................................................ 23

та професiйної дiяльностi психолога................................................................ 26

3. 1. мета, задачi, об’єкт та предмет дослiдження.......................................... 26

3. 2. методика дослiдження............................................................................... 26

3. 3. 1. аналiз результатiв вiдносно дiяльностi психолога......................... 27

3. 3. 2. аналiз результатiв вiдносно особистостi психолога....................... 28

3. 4. висновок....................................................................................................... 29

Список лiтератури................................................................................................ 31

ВСТУП

усi свої умовиводи i висновки тiльки на пiдставi своїх стереотипiв. Фактично людина не сприймає реальний свiт таким, який вiн є, а моментально пiдбудовує його пiд свої стереотипи замiсть того, щоб перебудовувати себе (свої стереотипи) вiдповiдно до дiйсностi.

Будь-який аналiз дiйсностi, що здається людинi об'єктивним i безстороннiм, прагнення зайняти визначене мiсце в цiй “дiйсностi”, випливаючи “покажчикам” Свiдомостi – i є нi що iнше, як стереотип. Якщо людина говорить про кого чи про щось: “Менi це подобається, а те – не подобається”, “люблю – не люблю” – вона має стереотип у видi здебiльшого вже зовсiм марного досвiду кого-небудь iз предкiв. Якщо людина говорить самому собi: “Я це зробити можу, а те – не можу” – вiн має ще один стереотип. Будь-яке його судження про те чи iнше, а тим бiльше категоричне судження – стереотип. Якщо особистiсть визначає для себе: “Це можна, а це – не можна” ,– вона також має стереотипи.

Дослiдник упевнений, що в суспiльствi так само iснують певнi стереотипи щодо дiяльностi психолога, щодо його особистостi, стереотипнi очiкування вiдносно роботи з психологом, знаючи про сутнiсть яких, психолог може вiдповiдно коректувати своє поводження при самопрезентацiї, пропозицiї власних послуг; знаючи про сутнiсть яких психолог, починаючи працювати з клiєнтом, вiдразу зможе нейтралiзувати невiрнi стереотипи, тим самим попереджаючи розчарування клiєнта через невiдповiднiсть реальної роботи i її результатiв стереотипним очiкуванням i уявленням клiєнта; попереджаючи розчарування клiєнта, яке у свою чергу далi буде сприяти формуванню в нього негативної думки, яка не вiдповiдає реальностi, про психолога i його компетентнiсть, що негативно позначиться на репутацiї фахiвця.

Об'єкт дослiдження: стереотипи.

Предмет дослiдження: характеристика особистостi та професiйної дiяльностi психолога.

Мета: дослiдити сучаснi стереотипи вiдносно особистостi та професiйної дiяльностi психолога.

Задачi:

2) вивчити та провести аналiз iснуючих вимог до особистостi та дiяльностi психолога;

3) дослiдити сучаснi стереотипи вiдносно особистостi та професiйної дiяльностi психолога;

4) виходячи з проведеної роботи скласти власну приблизну модель ефективного консультанту.

1. 1. Поняття установки, як механiзму людського мислення.

Як вiдомо, будь-яка iнформацiя, у тому числi й iнформацiя про професiйну дiяльнiсть психолога, впливаючи на людину, може створити в нього соцiально-психологiчну установку i сформувати стереотипи.

Пiд установкою прийнято розумiти внутрiшню психологiчну готовнiсть людини до яких-небудь дiй. Поняття установки вперше сформульовано нiмецьким психологом Л. Ланге в 1888 р. Концепцiя установки розроблялася радянським психологом Дмитром Миколайовичем Узнадзе (1886-1950) i багатьма iншими вченими. В даний час ясно, що установка - результат реалiзацiї генеральної стратегiї керування в живих системах[1] .

Однак формування соцiально-психологiчної установки може вiдбуватися пiд впливом ззовнi. У цьому випадку будь-який вплив на людину можна розглядати з погляду теорiї установки. Коли вiн має соцiальну природу, то говорять про соцiально-психологiчну природу установки. Розумiння механiзму дiї установок полегшується розумiнням дiї принципу так називаної .

Дiяльнiсть людини багато в чому визначається - стiйким осередком пiдвищеної збудливостi в корi i пiдкiрцi головного мозку. Це є те саме таємниче "щось", що заважає, чи, навпроти, змушує людину починати якi-небудь дiї у визначених ситуацiях.

Вважається, що домiнанта у своєму розвитку проходить три стадiї:

На першiй стадiї домiнанта виникає пiд впливом внутрiшнiх хiмiко-бiологiчних процесiв, з одного боку, i зовнiшнiх подразникiв, з iншого. Як приводи для пiдживлення домiнанта залучає самi рiзнi подразники;

На другiй стадiї"цiкава", у результатi чого утвориться умовний рефлекс;

На третiй стадiї мiж домiнантою i зовнiшнiм подразником установлюється мiцний зв'язок, так що подразник буде викликати i пiдкрiплювати її. Зовнiшнє середовище мiстить визначенi сигнали, на котрi обов'язково реагує вiдповiдна домiнанта.

Домiнантний осередок володiє рядом специфiчних властивостей:

3. Стiйкiсть у часi;

4. У конкретний iнтервал часу (хвилини, години, а в деяких особливих випадках - мiсяцi i роки) панує одна домiнанта;

Домiнанта - об'єктивно iснуючий механiзм людського мислення i поводження, проте, людина здатна усвiдомлювати, коректувати колишнi i створювати новi домiнанти.

1. 2. Стереотипи.

1. 2. 1 Визначення поняття "стереотип"

У психологiчному словнику ми знайшли наступне визначення поняття "стереотип":

Стереотип"stereotype": stereos - твердий, мiцний i typos - форма, зразок, вiдбиток) - тверда, часто спрощена, стандартна думка про соцiальнi групи чи про окремих iндивiдiв як представниках цих груп.[3]

"стереотип" дає Байбурiн А. К.: це судження, у загострено спрощенiй та узагальненiй формi, з емоцiйним фарбуванням, що приписує визначеному класу обличчя деякi властивостi, чи, навпаки, що вiдмовляє їм у цих властивостях. Стереотипи розглядаються як особливi форми обробки iнформацiї, що полегшують орiєнтацiю людини у свiтi. Ознаки, що мiстяться в стереотипах, використовуються для оцiнки спiввiднесеностi предметiв до того чи iншого класу i приписування їм визначених характеристик. [1]

- узагальнена, спрощена i ригiдна система широко розповсюджених представлень про групи людей, якi пiзнають, у яких кожна людина розглядається як носiй тих самих наборiв ведучих характеристик, приписуваних будь-якому члену даної групи безвiдносно його реальних якостей; система, що має високу стiйкiсть, найчастiше емоцiйно зафарбована. Як правило, групи членства є реально iснуючими i задаються формальними характеристиками, такими, як нацiональнiсть, релiгiйна конфесiя, стать, професiйна приналежнiсть i т. п. Найбiльш поширенi стереотипи про представникiв рiзних расових, нацiональних i релiгiйних груп. Стереотипнi представлення про iснуючi психологiчнi типи людей називаються типажами.[3]

Вiдповiдно до даних стереотипiв навколишнi очiкують вiд iндивiда визначеного поводження, подiбного з рольовим. Основна вiдмiннiсть соцiального стереотипу вiд соцiальної ролi[2] в тiм, що роль мiстить у собi набiр розпоряджень для визначеної групи осiб, вiдповiдно до яких будуються чекання оточуючих людей, а соцiальний стереотип припускає тiльки чекання без розпоряджень. Процес стереотипування (породження стереотипiв) є часткою случаю процесу категоризацiї. При цьому використання стереотипу виглядає як пiдведення об'єкта пiд узагальнююче поняття, яким є соцiальний стереотип. Будучи одним з рiзновидiв життєвих понять, стереотип, як правило, характеризується тим, що має неадекватну мiру узагальненостi iстотних ознак об'єкта, їхнiй неповний чи надлишковий набiр. Вiдзначається також, що з пiдвищенням рiвня освiти i загальної культури випробуваних прагнення робити узагальнення щодо рiзних соцiальних, i в першу чергу етнiчних, груп людей помiтно знижується. Засвоєнi iндивiдом ригiднi соцiальнi установки можуть бути як позитивнi, так i негативнi. Останнi прийнято позначати як упередження. Таким чином, бiльшiсть соцiальних стереотипiв можна вважати упередженнями, позначивши їх як ворожу чи негативну установку[3] на окрему групу людей.

суспiльної думки щодо етнiчних, станових, класово-групових, професiйних, полiтичних i т. п. груп, представникiв партiй i соцiальних iнститутiв.

Соцiальний стереотип вiдiграє важливу роль у формуваннi оцiнки людиною навколишнього свiту, хоча використання його може спричинити двоякий наслiдок, тому що приводить, з одного боку, до звуження пiзнавального процесу, що може мати у визначених ситуацiях позитивне значення, а з iншого, - до вироблення рiзного роду упереджень. Упередження особливо негативнi i навiть небезпечнi в оцiнцi мiжнацiональних, полiтичних, мiжгрупових i економiчних вiдносин, тому що породжують соцiальну напруженiсть, глибокi соцiальнi конфлiкти. Історична практика показує, що соцiальнi стереотипи, якi приводять до формування негативних упереджень, обумовленi недолiком життєвого досвiду, вiдсутнiстю iнформацiї чи наявнiстю помилкової, випадкової, неперевiреної iнформацiї, зайво емоцiйним сприйняттям, манiпулюванням повсякденною свiдомiстю.

Працюючи з книгою Ольшанського [5] ми вибрали основнi властивостi стереотипiв:

- здатнiсть впливати на прийняття рiшення iндивiда, нерiдко всупереч логiцi;

- у залежностi вiд характеру установки стереотипи майже автоматично "пiдказують" однi доводи у вiдношеннi вибору об'єкта чи ухвалення рiшення i витiсняють зi свiдомостi iншi, протилежнi першим;

"потреби взагалi", має виражену конкретнiсть.

Розглядаючи окремо деякi види стереотипiв ми видiлили наступнi особливостi:

1. Характернi мовним стереотипам:

- Рiзнi типи термiнiв мають фундаментально рiзнi мовнi стереотипи. Кольоровизначення засновано на перцепцiї: термiни базових кольорiв базуються на конкретних зорових образах з рiзними аспектами сприйняття, бiльш складнi ж термiни - на бiльш абстрактному представленнi, бiльш близькому до картин, чим до слiв. Термiни, що характеризують соцiальнi ролi, зв'язанi з усвiдомленими думками.

- Для кожного типу термiна можна пророчити заздалегiдь, який тип ознак буде включений у семантичну компетенцiю. Ознаки сприйняття для кольору, типове поводження - для позначень живого свiту, функцiональне призначення - для артефактiв[4] , соцiальнi функцiї, мiсце на соцiальнiй шкалi, типовi риси чи типове поводження i доход - для термiнiв соцiальної сфери.[7]

2. Характернi етнiчним стереотипам:

- Стереотип виникає при вiдсутностi чи недостатностi iнформацiї про визначеного iндивiда, етнiчну групу;

- Чим бiльша кiлькiсть людей погоджується з даним етнiчним стереотипом - тим бiльше правдивим вiн вважається;

- Якщо двi рiзнi групи людей мають визначений стереотип про третю групу - вiн вважається бiльш правдивим.

3. Гендернi ж стереотипи є окремим випадком стереотипу i виявляють усi його властивостi.

[6]:

1. Ступiнь необхiдностi в повсякденному життi: дуже необхiднi в побутi, на одному полюсi, протипоставленi тим, що мають деструктивний заряд.

2. Ступiнь незакостенiлостi i змiнюваностi, гнучкостi в змiнi перспектив.

3. Змiст стереотипiв: заперечливе (а тому агресивне) протипоставлено стверджуючому (необразливому).

У свiдомостi людини, з моменту народження i до глибокої старостi, народжується, формується величезна кiлькiсть стереотипiв.

Стереотипи бувають:

– позитивними;

– негативними;

– нейтральними. Їх ще називають стереотипами "популярностi, але байдужностi".

1. Особистi . Цi стереотипи людина формує сама. До них вiдносяться його рiзнi переконання, пристрастi - усе те, що (на думку людей) складає особистiсть, iндивiдуальнiсть людини, його iнтереси i широту натури.

2. Гендернi зв'язана з вираженням оцiнки i впливає на формування очiкувань вiд представникiв тiєї чи iншої статi визначеного типу поводження. Гендернi стереотипи дуже спрощують реальну ситуацiю, однак у колективнiй суспiльнiй свiдомостi вони закрiпленi мiцно i мiняються повiльно.

3. Сiмейнi

4. Суспiльнi чи соцiальнi . Формуються пiд впливом суспiльства i соцiуму. Полiтика держави формує державнi стереотипи, релiгiя - релiгiйнi, реклама - споживчi. [6]

1. 2. 4 Функцiї стереотипiв.

Стереотипи мають узагальнюючу функцiю, що складається в упорядкуваннi iнформацiї:

1. Когнiтивну функцiю - генералiзацiя (iнодi надмiрна) при упорядкуваннi iнформацiї - коли вiдзначають що-небудь, що "кидається в очi". Наприклад, при засвоєннi чужої культури на заняттях iноземною мовою приходиться однi стереотипи (регулюючi iнтерпретацiю мови) замiняти iншими;

2. Афективну функцiю - визначена мiра етноцентризму в мiжетнiчному спiлкуваннi, виявлена як постiйне видiлення "свого" у противагу "чужому";

3. Соцiальну функцiю - розмежування на "внутрiгрупове" "позагрупове" приводить до соцiальної категоризацiї, до утворення соцiальних структур, на якi активно орiєнтуються в повсякденному життi. Важливу роль грає орiєнтацiя по нацiональнiй ознацi, найбiльшою мiрою виражаючись (для стороннього спостерiгача, принаймнi) як забобони i з найбiльшою гостротою реалiзуємi при мiжетнiчному спiлкуваннi. [6]

1. 2. 5 Основнi прийоми виявлення стереотипiв:

- виявлення стiйких тем розмов вiдносно стереотипуємого об'єкта, у дослiджуванiй аудиторiї;

- проведення опитувань, iнтерв'ю, анкетування на невеликих фокус-групах;

- прийом незакiнченого речення, коли людина продовжує фразу, почату дослiдником у вiдношеннi професiї й особистостi психолога;

"психолог", "психологiчна допомога", "психологiчна консультацiя".

Таблиця № 1 "Методи вивчення аудиторiї".

Аналiз свiдомих факторiв

Аналiз особистих почуттiв i "мови"

"Спiвчуваюче" iнтерв'ю, нейролiнгвiстичне програмування

Аналiз iнтуїтивних асоцiацiй

Ігровi методики, невербальнi методи, асоцiацiї, рольовi iгри

Аналiз несвiдомо спонтанних реакцiй

Проективнi методики, психологiчний малюнок, завершення малюнка, персоналiзацiя, колаж психодрама, лiплення, пiсочниця, спрямованi мрiї

Частина II Особливостi професiйної дiяльностi психолога

2. 1. Роль i мiсце консультанта в консультуваннi

своїх пiдопiчних i прагне допомогти клiєнту:

– вирiшити безлiч емоцiйних проблем i заплутанi мiжособистiснi вiдносини;

– перебороти почуття внутрiшнього хаосу – зробити незрозумiле i мiнливе позитивним i доцiльним.

Тому консультант повинен усвiдомлювати, хто вiн, ким може стать i яким його сподiвається бачити клiєнт. Інакше кажучи, виникає питання визначення ролi консультанта. Чи являє собою консультант друга клiєнта, професiйного порадника, учителя, експерта, супутника клiєнта в блуканнях по завулках чи життя гуру – випромiнювача абсолютної iстини? Багатьох, особливо початкiвцiв консультантiв, приводить у замiшання вiдсутнiсть унiверсальної вiдповiдi на питання про роль консультанта в процесi надання психологiчної допомоги. Ця роль звичайно залежить вiд приналежностi консультанта до визначеної теоретичної орiєнтацiї, його квалiфiкацiї, особистiсних рис, нарештi, вiд очiкувань клiєнта.

Ефективнiсть дiяльностi фахiвця багато в чому обумовлена тим, наскiльки ясно вiн представляє своє мiсце в консультуваннi. Коли немає такої ясностi, консультант у своїй роботi буде керуватися не визначеними теоретичними принципами, а лише чеканнями i потребами клiєнта, iншими словами, буде робити лише те, на що сподiвається i чого хоче клiєнт. Клiєнти ж найчастiше очiкують, що консультант вiзьме на себе вiдповiдальнiсть за успiх їхнього подальшого життя i розв'яже їх проблеми – де учитися, як улагодити конфлiкти на роботi, чи розводитися з чоловiком i т. д.

на всi питання клiєнта чи ще гiрше –буде нав'язувати клiєнту свої рiшення. У цiй ситуацiї неправильне розумiння консультантом своєї ролi тiльки збiльшить залежнiсть клiєнта вiд нього i перешкодить допомогти клiєнту в самостiйному прийняттi рiшень. Нiякий консультант не може вказувати iншiй людинi, як йому жити. У практицi психологiчного консультування i психотерапiї варто частiше згадувати слова знаменитого психотерапевта J. Bugental [7] про таємницю i знання: "Таємниця охоплює знання, у нiй схована iнформацiя. Таємниця нескiнченна, знання – має межi: коли зростає знання, ще бiльше стає таємниця... Психотерапевтiв пiдстерiгає спокуса вступити в змову з клiєнтами i вiдкинути таємницю. У цiй огиднiй угодi мається на увазi, але рiдко розкривається iлюзiя, що iснують вiдповiдi на всi життєвi проблеми, що можна розкрити значення кожного сну чи символу i що iдеальною метою здорового психiчного життя є рацiональний контроль. Психотерапевти зобов'язанi багато знати, але одночасно випробувати преклонiння i покiрнiсть перед таємницею. Будемо вiдвертi –ми нiколи не володiємо i не здатнi мати повноту знань. Прикидатися, що ми знаємо нестатки клiєнта i можемо пiдказати йому правильний вибiр, – значить зрадити клiєнта. У будь-якiй терапiї варто допомогти клiєнту прийняти таємницю в собi i нашiй загальнiй таємницi..."

Сама загальна вiдповiдь про роль консультанта криється в розумiннi сутностi процесу консультування. Основне завдання консультанта полягає в тiм, щоб допомогти клiєнту у виявленнi своїх внутрiшнiх резервiв i в усуненнi факторiв, що заважають їхньому використанню. Консультант також повинний допомогти клiєнту зрозумiти, яким вiн хоче стати. Клiєнтам пiд час консультування варто щиро оцiнювати своє поводження, стиль життя i вирiшити, яким образом i в якому напрямку вони хотiли б змiнити якiсть свого життя.

М. Сох називає це "структуруванням процесу терапiї", що може бути первинним i вторинної. Пiд первинним структуруванням мається на увазi особиста присутнiсть консультанта (психотерапевта) у терапевтичному просторi i значення цiєї присутностi для клiєнта. Вторинне структурування – це дiяльнiсть консультанта, що забезпечує максимальний рiвень розкриття клiєнтiв. У першому випадку ми вiдповiдаємо на запитання, ким є консультант, а в другому – що вiн робить. Структуруючи терапевтичний процес, консультант надає клiєнту iнiцiативу в саморозкриттi. Інодi iнiцiативу приходиться обмежувати, якщо консультант почуває, що в даний момент клiєнт занадто енергiйний. Іншими словами, консультант активує i контролює "потенцiал розкриття" клiєнтiв.

Керуючись таким розумiнням процесу консультування ми сформулювали найважливiшi рольовi функцiї консультанта:

– побудова вiдносин iз клiєнтом на взаємнiй довiрi;

– виявлення альтернатив саморозумiння i способiв дiяльностi клiєнтiв;

– безпосереднє "входження" у життєвi обставини клiєнтiв i їхнi вiдносини зi значимими для них людьми;

– створення навколо клiєнтiв здорового психологiчного клiмату;

– постiйне удосконалювання процесу консультування.

Якщо в такий спосiб загалом представити змiст ролi консультанта, стає очевидним, що дуже iстотної складової процесу консультування є особистiсть консультанта.

психоаналiтик угорського походження М. Balint у 1957 р. говорив про повне забуття того, що психотерапiя – це не теоретичне знання, а навички особистостi. Йому вторить не менш знаменитий представник гуманiстичної психологiї С. Rogers (1961), пiдкреслюючи, що теорiя i методи консультанта менш важливi, нiж здiйснення їм своєї ролi. З. Фрейд на питання про критерiї успiшностi психотерапевта вiдповiв, що психоаналiтику не обов'язкова медична освiта, а необхiдна спостережливiсть i умiння проникати в душу клiєнта. [8]

Отже, власне кажучи основна технiка психологiчного консультування – це "я-як-iнструмент", тобто основним засобом, що стимулює удосконалювання особистостi клiєнта, є особистiсть консультанта (А. Адлер: "технiка лiкування закладена у Вас").

про нещасливе життя i труднощi. Тому представникiв цих професiй чи вважають ненормальними, чи мирськими святими, що перебороли людську обмеженiсть. Нi перше, нi друге не є вiрним. Звiдси питання: "Хто такий консультант, а точнiше, що являє собою консультант як людина, якi вимоги пред'являються до нього як до особистостi, що робить його професiйним помiчником у заплутаних проблемах iнших людей?" Насамперед варто сказати, що нiхто не народжується психотерапевтом чи консультантом. Необхiднi якостi не вродженi, а розвиваються протягом життя.

контакт, що i є стрижнем психологiчного консультування. У пiдсумку вiд консультативного контакту залежить остаточний ефект консультування – змiна особистостi клiєнта в процесi конструктивних дiй консультанта. Анiтрошки не применшуючи значення теоретичної i практичної пiдготовки, ми все-таки схильнi вiддати перевагу фактору особистостi консультанта. У свiй час М. Balint i Е. Balint писали, що знання можна одержати з книг чи лекцiй, навички здобуваються в процесi роботи, але їхня цiннiсть обмежена без удосконалювання особистостi психотерапевта; психотерапiя стає ремеслом, вимощеним добрими намiрами, якщо її не пiднiмають на професiйний рiвень вiдповiднi якостi особистостi психотерапевта.

Яким же повинне бути сполучення властивостей особистостi, що найбiльшою мiрою забезпечувало б успiх консультування? Хоча дослiджень у цiй областi досить багато, однак однозначної вiдповiдi про властивостi особистостi, що сприяють ефективнiй роботi консультанта, на жаль, немає. Дуже часто при описi процвiтаючого консультанта як професiонали, так i клiєнти вживають побутовi поняття: "вiдкритий", "теплий", "уважний", "щирий", "гнучкий", "терпимий". Починалися спроби видiлити властивостi особистостi, необхiднi консультанту для роботи з профвiдбору. Нацiональна асоцiацiя професiйної орiєнтацiї США видiляє наступнi властивостi особистостi (цит. по [9]):

– емоцiйна стабiльнiсть i об'єктивнiсть;

У 1964 р. Комiтет з нагляду i пiдготовки консультантiв США установив наступнi шiсть якостей особистостi, необхiдних консультанту (цит. по: [8]):

– довiра до людей;

– повага цiнностей iншої особистостi;

– вiдсутнiсть упереджень;

– саморозумiння;

– свiдомiсть професiйного боргу.

Ми акцентуємо такi особливостi: чуйнiсть, об'єктивнiсть (неототожнення себе з клiєнтами), гнучкiсть, емпатiю i вiдсутнiсть власних серйозних проблем. До особливо шкiдливого для консультанта рис вiдноситься авторитарнiсть, пасивнiсть i залежнiсть, замкнутiсть, схильнiсть використовувати клiєнтiв для задоволення своїх потреб, невмiння бути терпимим до рiзних спонукань клiєнтiв, невротичну установку у вiдношеннi грошей.

На думку A. Storr [9], iдеальним психотерапевтом чи консультантом у станi бути симпатична людина, вiдвертий i вiдкритий почуттям iнших; здатний ототожнюватися iз самими рiзними людьми; теплий, але не сентиментальний, що не прагне до самоствердження, однак повинен мати свою думку i здатний її захистити; що вмiє служити на благо своїм клiєнтам.

Якщо продовжити огляд численних джерел лiтератури про властивостi особистостi, що необхiднi консультанту, щоб надавати допомогу, являти собою каталiзатор самопiзнання, змiни й удосконалювання iншої людини, ми наблизимося до моделi особистостi ефективного консультанта. Подiбний перелiк особистiсних особливостей мiг би послужити основою програми по пiдготовцi консультантiв. Мова йде, звичайно, про "рухливу" модель, оскiльки кожен консультант має можливiсть її доповнити. Розглянемо фактори, здатнi скласти ост такої моделi.

2. 2. 1. Аутентичнiсть.

A. Storr [9] називає аутентичнiсть стрижневою якiстю психотерапевта i найважливiшою екзистенцiальною цiннiстю. Вiн видiляє три основних ознаки аутентичного iснування:

Аутентичнiсть у якомусь ступенi узагальнює багато властивостей особистостi. Насамперед, це вираження щиростi стосовно клiєнта. Аутентична людина жадає бути i є самим собою як у своїх безпосереднiх реакцiях, так i в цiлiсному поводженнi. Вона дозволяє собi не знати усi вiдповiдi на життєвi питання, якщо їхнiй дiйсно не знає. Вона не поводиться як закохана людина, якщо в даний момент почуває ворожiсть. Труднощi бiльшостi людей у тiм i полягають, що вони багато енергiї витрачають на програвання ролей, на створення зовнiшнього фасаду, замiсть того щоб використовувати її на рiшення реальних проблем. Якщо консультант велику частину часу буде ховатися за професiйною роллю, клiєнт теж сховається вiд нього. Якщо консультант виконує роль тiльки технiчного експерта, вiдмежовуючи вiд своїх особистих реакцiй, цiнностей, почуттiв, консультування буде стерильним, а його ефективнiсть – сумнiвною. Стикнутися з життям клiєнта ми можемо, тiльки залишаючись живими людьми. Аутентичний консультант найбiльш придатна модель для клiєнтiв, що служить прикладом гнучкого поводження.

2. 2. 2. Вiдкритiсть власному досвiду.

Дитинi говорять: "Замовчи, великi дiти (чи хлопчики) не плачуть!" Дорослим навколишнi говорять те ж: "Не плач!" чи "Не нервуй!" Тиск навколишнiх змушує витiсняти сум, дратiвливiсть, злiсть. Ефективний консультант не повинний вiдганяти будь-якi почуття, у тому числi i негативнi. Тiльки в такому випадку можна успiшно контролювати своє поводження, оскiльки витиснутi почуття стають iррацiональними, джерелом неконтрольованого поводження. Коли ми усвiдомлюємо свої емоцiйнi реакцiї, то можемо самi вибирати той чи iнший спосiб поводження в ситуацiї, а не дозволяти неусвiдомленим почуттям порушувати регуляцiю нашого поводження. Консультант здатний сприяти позитивним змiнам клiєнта, тiльки коли виявляє терпимiсть до всiєї розмаїтостi чужих i своїх емоцiйних реакцiй.

2. 2. 3. Розвиток самопiзнання.

Обмежене самопiзнання означає обмеження волi, а глибоке самопiзнання збiльшує можливiсть вибору в життi. Чим бiльше консультант знає про себе, тим краще зрозумiє своїх клiєнтiв, i навпаки – чим бiльше консультант пiзнає своїх клiєнтiв, тим глибше розумiє себе. Невмiння почути, що дiється усерединi нас, збiльшує схильнiсть стресу й обмежує нашу ефективнiсть, крiм того, зростає iмовiрнiсть упасти жертвою задоволення в процесi консультування своїх неусвiдомлених потреб. Дуже важливо реалiстично вiдноситися до себе. Вiдповiдь на питання, як можна допомогти iншiй людинi, криється в самооцiнцi консультанта, адекватностi його вiдносини до власних здiбностей i взагалi до життя.

Консультант повинний знати, хто вiн такий, ким може стати, чого хоче вiд життя, що для нього важливо власне кажучи. Вiн звертається до життя з питаннями, вiдповiдає на питання, поставленi йому життям, i постiйно пiддає перевiрцi свої цiнностi. Як у професiйнiй роботi, так i в особистому життi консультанту не слiд бути простим вiдображенням надiй iнших людей, вiн повинний дiяти, керуючись власною внутрiшньою позицiєю. Це дозволить йому почувати себе сильним у мiжособистiсних вiдносинах.

2. 2. 5. Толерантнiсть до невизначеностi.

Багато людей незатишно почувають себе в ситуацiях, у яких бракує структури, ясностi, визначеностi. Але оскiльки однiєї з передумов становлення особистостi є "прощання" людини зi звичним, вiдомим iз власного досвiду i вступ на "незнайому територiю", консультанту зовсiм необхiдна впевненiсть у собi в ситуацiях невизначеностi. Власне кажучи саме такi ситуацiї i складають "тканину" консультування. Адже ми нiколи не знаємо, з яким клiєнтом i проблемою зштовхнемося, якi прийдеться приймати рiшення. Впевненiсть у своїй iнтуїцiї й адекватностi почуттiв, переконанiсть у правильностi прийнятих рiшень i здатнiсть ризикувати – усi цi якостi допомагають переносити напругу, створювана невизначенiстю при частiй взаємодiї з клiєнтами.

2. 2. 6. Прийняття особистої вiдповiдальностi.

Оскiльки багато ситуацiй у консультуваннi виникають пiд контролем консультанта, вiн повинний нести вiдповiдальнiсть за свої дiї в цих ситуацiях. Розумiння своєї вiдповiдальностi дозволяє вiльно i свiдомо здiйснювати вибiр у будь-який момент консультування – погоджуватися з доводами клiєнта чи вступати в продуктивне протистояння. Особиста вiдповiдальнiсть допомагає бiльш конструктивно сприймати критику. У таких випадках критика не викликає механiзмiв психологiчного захисту, а служить корисним зворотним зв'язком, що полiпшує ефективнiсть дiяльностi i навiть органiзацiю життя.

Консультант зобов'язаний оцiнювати людей – їхнi почуття, погляди, своєрiднi риси особистостi, але робити це без осуду i наклеювання ярликiв. Такий характер вiдносин iз клiєнтами дуже важливий, проте варто взяти до уваги страхи, що переживає бiльшiсть людей, намагаючись зав'язати близькi, теплi вiдносини з iншими. Деяким здається, що вираження позитивних почуттiв зобов'язує, обмежує волю, робить уразливим. Когось страшить неприйняття партнером позитивних почуттiв, вiдхилення їх, тому бiльш безпечною представляється вiдстрочка поглиблення мiжособистiсних вiдносин. Ефективному консультанту далекi такi страхи, вiн здатний вiльно виражати свої почуття перед iншими людьми, у тому числi i перед клiєнтами.

Звичайно успiх спонукує ставити перед собою великi цiлi, а невдача, навпаки – опустити нижче планку домагань. Інодi цей механiзм самозахисту порушується, i тодi занадто велика мета буде заздалегiдь приречена на невдачу чи прагнення до незначної мети не доставить нiякого задоволення. Отже, ефективний консультант повинний розумiти обмеженiсть своїх можливостей. Насамперед, важливо не забувати, що будь-який консультант незалежно вiд професiйної пiдготовки не всемогутнiй. У дiйсностi жоден консультант не здатний побудувати правильнi взаємини з кожним клiєнтом i допомогти всiм клiєнтам вирiшити їхнi проблеми. Такий наївний оптимiзм може стати причиною "холодного душу" у повсякденному консультуваннi i постiйно викликати почуття провини. Консультант повинний вiдмовитися вiд нереального прагнення стати бездоганним. У консультуваннi ми завжди можемо виконувати свою роботу "добре", але не iдеально. Той, хто не в змозi визнати обмеженiсть своїх можливостей, живе iлюзiями, що здатний цiлком пiзнати i зрозумiти iншу людини. Такий консультант постiйно звинувачує себе за помилки замiсть витягу корисних урокiв, i в результатi його дiяльнiсть неефективна. Якщо ми допускаємо власну обмеженiсть, то уникаємо непотрiбної напруги i почуття провини. Тодi вiдносини з клiєнтами стають бiльш глибокими i реалiстичними. Правильна оцiнка власних можливостей дозволяє ставити перед собою досяжнi цiлi.

Узагальнюючи обговоренi вище вимоги, пропонованi до особистостi консультанта, можна стверджувати, що ефективний консультант – це насамперед зрiла людина. Чим рiзноманiтнiше в консультанта стиль особистого i професiйного життя, тим ефективнiше буде його дiяльнiсть. Інодi виражати почуття i попросту слухати, що говорить клiєнт, – це найкраще, але небезпечно обмежуватися тiльки такою тактикою консультування, часом необхiдно вступати з клiєнтом у конфронтацiю. Інодi варто iнтерпретувати його поводження, а часом i спонукувати клiєнта тлумачити змiст свого поводження. Часом у консультуваннi потрiбна директивнiсть i структурованiсть, а iнодi можна дозволити собi захопитися бесiдою без визначеної структури. У консультуваннi, як i в життi, варто керуватися не формулами, а своєю iнтуїцiєю i потребами ситуацiї. Така одна з найважливiших установок зрiлого консультанта.

Змальована нами модель ефективного консультанта з першого погляду може показатися занадто величною i далекою вiд дiйсностi. При цьому напрошується твердження, що риси ефективного консультанта збiгаються з рисами процвiтаючої людини. До такої моделi i повинний прагнути консультант, якщо бажає бути не технiчним ремiсником, а художником психологiчного консультування. Нарештi, властивостi особистостi ефективного консультанта можуть бути i метою психологiчного консультування – поява цих властивостей у клiєнта в цьому випадку стає показником ефективностi консультування.

2. 3. Професiйна пiдготовка консультанта

Одне з найважливiших вимог професiйної етики – це компетентнiсть консультанта. У зв'язку з цим виникають питання: "Яка професiйна пiдготовка може забезпечити компетентне консультування?" i "Який досвiд необхiдний претенденту на роль консультанта? У багатьох країнах статус консультанта визначається лiцензiєю, що надає формальне право займатися професiйною дiяльнiстю. Щоб одержати її, треба пройти офiцiйну академiчну програму професiйної пiдготовки, проробити визначену кiлькiсть годин пiд спостереженням квалiфiкованого фахiвця i мати встановлений мiнiмум професiйного досвiду. Така система лiцензування обмежує можливiсть займатися практикою особою, що не має вiдповiдної квалiфiкацiї. Однак лiцензiя, на жаль, не гарантує, що консультант ефективно i компетентно справиться зi своїми обов'язками. При навчаннi психотерапiї i психологiчному консультуванню поряд з необхiднiстю придбання вiдповiдної теоретичної бази пiд квалiфiкованим керiвництвом часто пiдкреслюється важливiсть поглиблення самопiзнання консультанта (психотерапевта).

усiма людьми, зате йому гарантований душевний комфорт.

Розвитку самопiзнання сприяє великий i iнтенсивний курс iндивiдуальної i групової терапiї, особливо в групах, орiєнтованих на удосконалювання особистостi.

Кожен консультант до початку професiйної дiяльностi, а також у процесi роботи повинний пройти особисту терапiю, тобто вирiшувати свої проблеми при сприяннi досвiдченого професiонала. Як вiдомо, у психоаналiзi триваючий до декiлькох рокiв самоаналiз є найважливiшою ланкою професiйної пiдготовки психоаналiтика. Досвiд особистої терапiї важливий по двох причинах. По-перше, тому, що консультант, як i будь-яка людина, має у своїй особистостi "бiлi плями": непiзнанi, неусвiдомлюванi аспекти самостi, внутрiшнi конфлiкти, бiльш глибоке пiзнання i вирiшення яких сприяє становленню ефективного консультанта. Консультанту дуже корисне самоспостереження пiд контролем iншого професiонала за переживанням таких значимих подiй у життi, як любов, секс, насильство, сiмейнi вiдносини, влада, смерть i т. д. Це не означає, що особистiсть консультанта повинна бути "розiбрана по кiсточках". Мається на увазi необхiднiсть достатнього саморозумiння, перш нiж знадобиться допомога. Проте було б занадто крайнiм твердження, що, приступаючи до консультування, варто позбутися вiд усiх внутрiшнiх конфлiктiв. Важливо розумiти суть конфлiктiв i як вони позначаються на вiдносинах iз клiєнтами. Адже якщо консультант у своєму особистому життi з працею стримує злiсть чи не розумiє, чому постiйно вiдчуває провину, то велика iмовiрнiсть аналогiчних реакцiй i в процесi консультування. Якщо консультанта гнiтить вантаж минулих оман чи насущнi турботи, хiба зможе вiн допомогти клiєнту позбутися вiд подiбних проблем? У дiйсностi ми не просунемося з клiєнтом далi пройденого нами шляху.

Починаючого консультанта нерiдко мучить почуття професiйного безсилля. Це теж вимагає визначеної допомоги колег. Інша важлива перевага особистої терапiї полягає в тiм, що консультант входить у роль клiєнта i здобуває вiдповiдний досвiд. Як затверджує A. Storr [9], доктор наближається до досконалостi, якщо вiн теж був пацiєнтом.

що таке перемiщення i як воно дiє i т. п. Побувавши в ролi клiєнта, консультант значно краще представляє весь спектр внутрiшнiх переживань, що виникають пiд час консультування.

Як в iндивiдуальнiй, так i в груповiй терапiї з майбутнiми i вже працюючими консультантами важливо також видiлити питання, зв'язанi з бiльш глибоким усвiдомленням специфiки професiї, звернути увагу на причини i мотиви, якi привели їх в професiю. Консультант повинний продумати наступнi питання:

– чому я вибрав професiю консультанта?

– якими потребами обумовлений мiй вибiр?

– яку користь я прагну витягти зi своєї професiї?

– як зможу я сполучити свої потреби з потребами клiєнтiв?

Можливi й iншi питання, що стосуються особистостi консультанта i його проблем:

– якi в мене проблеми i як я їх вирiшую?

– який вплив цi проблеми можуть зробити на мою роботу?

– якi мої цiнностi i як вони позначаються на стилi консультування?

– яким людям я бiльше подобаюся i хто подобається менi?

– кому я не подобаюся i хто не подобається менi?

– яке враження я роблю на iнших людей?

Спроба вiдповiсти на цi питання в процесi iндивiдуальної чи групової терапiї допоможе краще пiзнати i зрозумiти себе, а це значить — стать бiльш ефективним консультантом.

Частина III Емпiричне дослiдження

Тема: “Дослiдження сучасних стереотипiв вiдносно особистостi та професiйної дiяльностi психолога”

Об'єкт дослiдження:

Предмет дослiдження: характеристика особистостi та професiйної дiяльностi психолога.

Мета: дослiдити сучаснi стереотипи вiдносно особистостi та професiйної дiяльностi психолога.

Задачi:

1) вивчити та провести аналiз iснуючих точок зору на стереотипи;

2) вивчити та провести аналiз iснуючих вимог до особистостi та дiяльностi психолога;

3) дослiдити сучаснi стереотипи вiдносно особистостi та професiйної дiяльностi психолога;

4) виходячи з проведеної роботи скласти власну приблизну модель ефективного консультанту.

В якостi основних пiддослiдних була вибрана група пересiчних мешканцiв мiста Кiровограда з 500 чоловiк: жiнок – 250 осiб; чоловiкiв – 250 осiб; середнiй вiк – 30 рокiв, рiвнi освiта – в рiвному спiввiдношеннi.

Для проведення даного дослiдження ми використали метод анонiмного стандартизованого усного iнтерв’ювання перехожих людей не вулицях мiста за такими питаннями[5] :

– чи є ви мешканцем цього мiста?

– скiльки вам рокiв?

– яка ваша освiта?

– чи є серед ваших друзiв чи знайомих психологи, якi б працювали за своєю професiєю?

– що, на вашу думку, характеризує особистiсть психолога?

Вiдповiдi на запитання фiксувалися за допомогою диктофону.

З опитаних нами 500 чоловiк до психолога у минулому зверталися лише 89 чоловiк, що складає 17,8 %. А 46 чоловiк з опитаних (9,2%) мають серед своїх знайомих вже працюючих психологiв.

3. 3. 1. Аналiз результатiв вiдносно дiяльностi психолога

В процесi дослiдження нами було встановлено, що стереотипи людей, якi мають досвiд роботи з психологом (були хоча б раз на консультуваннi – група А), вiдрiзняють вiд стереотипiв тих, хто нiколи не був на консультуваннi (411 чоловiк, 82,8% – група Б), та тих хто має серед своїх друзiв психологiв (група В).

Людей з групи А можна роздiлити на 2 пiдгрупи: тi, якi були задоволенi результатами роботи (пiдгрупа 1 – 62 чоловiка – 12,4% вiд загальної кiлькостi опитаних i 69,6% вiд тих хто має досвiд роботи з психологом) i тi, хто був невдоволений (пiдгрупа 2 – 27 чол. – 5,4% – 30,3%). Вiдповiдно, першi приходили на консультуваннi стiльки разiв, скiльки було необхiдно, а другi – були лише раз i бiльше не хочуть нiколи звертатися.

У пiдгрупи 1 вiдносно роботи психолога не було виявлено нiяких стереотипiв, люди називали лише дiйснi характеристики та обов’язки роботи психолога.

У пiдгрупи ж 2 були такi стереотипи, нiби психолог на консультуваннi дає якiсь поради, повинен вирiшувати проблеми за клiєнта, "бо навiщо тодi я до нього звернувся?" [цит. зi слiв опитаних], розповiсть про ставлення до клiєнта членiв його родини/близьких, нiби як ворожка. А найчастiше зустрiчалася у цiй групi думка, що психолог – це взагалi шарлатан, який "нiчого особливого не робить, а тiльки грошi на людях заробляє".

Серед людей групи В близько половини опитаних мали реальнi уявлення про дiяльнiсть та обов’язки психолога, iнша ж половина мала схожi з пiдгрупою 2 стереотипи, але менш агресивнi: жоден з опитуваних не виказав думки, що психолог нiчим не займається, а висловлювались з повагою до психологiв та їх працi.

Люди з групи Б (нiколи не були на консультуваннi) виказували такi ж стереотипи як i опитанi з пiдгрупи 2, але в них ще у 84,9 % (349 чоловiк) виказали думку, що до психолога звертаються лише з психiчними патологiями, хворi люди: "здоровый, нормальный человек сам в состоянии решить свои проблемы" [цит. з слiв опитаних]

Люди з груп В мали такi стереотипи[6] :

психолог – це людина, яка:

– доброзичлива, привiтна до всiх, нiколи не вiдмовить у допомозi;

– тебе вислухає;

– має характерний стиль мовлення, особливу iнтонацiю, тон голосу (вкрадливий, спокiйний, довiрливий, "як в фiльмах у психоаналiтикiв" [з слiв опитаних]).

У групi А були виявленi такi ж стереотипи, як i в групi В, а також люди вважали, що психолог, це "надлюдина", яка має якiсь надприроднi здiбностi (крiм перерахованого вище) "бачити людину наскрiзь", здатнiсть "при першому поглядi на людину бачити всi його проблеми, особистiснi характеристики". Таку думку подiляли усi з пiдгрупи 2 та лише 5 чоловiк з пiдгрупи 1 (7,2 % вiд пiдгрупи, 5,6% вiд групи А i 1% вiд загальної вибiрки), iншi в цiй пiдгрупi нiчого особливого назвати не могли.

Група Б має тi ж спiльнi з групою В стереотипи, а також мають таку особливiсть: 341 чоловiк (83% вiд групи, 68,2 % – вiд загальної вибiрки) вважають, що психологiв слiд "обходить стороной" [зi слiв опитаних], тому що вони тiльки й прагнуть, що "затащить к себе в клиенты" або "затащить на консультирование".

3. 4. ВИСНОВОК

В них, на нашу думку, негативне ставлення до психологiв через те, що пiд час єдиної зустрiчi з консультантом їхнi стереотипи не були зруйнованi та, вiдповiдно, очiкування щодо дiяльностi психолога не виправдалися, що й стало причиною того, що люди вважають, нiби психологи нiчим не займаються. А можливо цi люди просто потрапили до неквалiфiкованих психологiв або взагалi не психологiв за освiтою, а лише працюючих на цiй посадi.

ЗАКІНЧЕННЯ

В нашiй роботi викладенi основнi погляди на людськi стереотипи, описанi їх основнi класи, параметри, властивостi, функцiї та методи виявлення. Також розглянутi деякi точки зору вiдносно особистостi та дiяльностi психолога. Пiсля чого було проведено дослiдження, метою якого було встанови, якi ж в дiйсностi у мешканцiв нашого мiста iснують думки та стереотипи вiдносно того, чим займається психолог та якi особистiснi характеристики його можуть вирiзняти. На пiдставi чого, ми вважаємо, що рiвень освiченостi людей вiдносно роботи психолога недостатнiй. Люди, якi нiколи не були на консультуваннi, дуже часто виказують негативне ставлення до психологiв. До них приєднуються тi, хто має досвiд роботи з психологом але через їхню некомпетентнiсть, або ж через власне небажання розставатися з своїми стереотипами вважають психологiв просто непотрiбними. Але якщо люди нiколи не були на консультуваннi i мають негативнi стереотипи та агресивне вiдношення до них, то як же вони зможуть зруйнувати власнi стереотипи, якщо вони категорично проти йти на консультування, де вони б мали таку змогу? Як довело наше дослiдження, люди, якi були на консультуваннi, не мають такого негативного ставлення та розумiють необхiднiсть такої професiї.

Ми бачимо вихiд зi цiєї ситуацiї в тому, щоб пiдвищувати рiвень поiнформованостi людей вiдносно дiяльностi психологiв, проводити лекцiї та бесiди хоча б з колективами на пiдприємствах, а з учнями навчальних закладiв це б ще й могло носити професiйно-просвiтний та орiєнтовний характер.

Список лiтератури

1. Байбурин А. К. Некоторые вопросы этнографического изучения поведения// Этнические стереотипы поведения. Л., 1985. с. 7-21.

2. Кирилина А. В. Гендер: лингвистические аспекты. М.: институт социологии РАН, 1999. 189 с.

3. Психологический словарь. Под ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. – М., 1990 г.

Филологический факультет МГУ им. М. В. Ломоносова, 1996. С. 177-179.

5. Ольшанский Д. В. Психология массы. СП-б., "Питер"., 2001г.

6. Г. Тард "Теория подражания", СП-б.

а також русифiкованi версiї книг:

7. Dahlgren K. 1978 – The nature of linguistic stereotypes // Papers from the parasession on the lexicon. - Chicago: CLS, 1978. P. 58-70.

8. Quasthoff U. M. 1989 – Ethnozentrische Verarbeitung von Informationen: Zur Ambivalenz der Funktionen von Stereotypen in der interkulturellen Kommunikation // Wie verstehen wir fremdes: Aspekte zur Klarung von Verstehensprozessen: Dokumentation eines Werkstattgesprachs des GoetheInstituts Munchen vom 24. -28. November 1988. - Munchen: Iudicium, 1989. S. 37-62.

9. Storr A. The Art of Psychotherapy. N. Y.: Methuen, 1980.

[1] Трифонов Е. В., 1978 р.

[2] РОЛЬ (у соцiальнiй психологiї) (вiд франц. rуle) - соцiальна функцiя особистостi; вiдповiдний прийнятим нормам спосiб поводження людей у залежностi вiд їхнього статусу чи позицiї в суспiльствi, у системi мiжособистiсних вiдносин. Поняття ролi ввiв у соцiальну психологiю Д. Мiд. Індивiдуальне виконання людиною ролi має визначене "особистiсне фарбування", що залежить, насамперед, вiд його знань i умiння знаходитися в данiй ролi, вiд її значимостi для нього, вiд прагнення в бiльшому чи меншому ступенi вiдповiдати чеканням навколишнiх. Дiапазон i кiлькiсть ролей визначаються рiзноманiттям соцiальних груп, видiв дiяльностi i вiдносин, у якi включена особистiсть, її потребами й iнтересами. Розрiзняють ролi соцiальнi, обумовленi мiсцем iндивiда в системi об'єктивних соцiальних вiдносин (ролi професiйнi, соцiально-демографiчнi й iн.). i ролi мiжособистiснi, обумовленi мiсцем iндивiда в системi мiжособистiсних вiдносин (лiдер, вiдторгнений та iн.). Видiляють також ролi активнi, що виконуються в даний момент, i латентнi, що не виявляються в данiй ситуацiї. Крiм того, розрiзняють ролi iнституцiоналiзованi (офiцiйнi, конвенцiональнi), зв'язанi з офiцiйними вимогами органiзацiї, у яку входить суб'єкт, i стихiйнi, зв'язанi зi стихiйно виникаючими вiдносинами i видами дiяльностi.[3]

3. Провiдна вказiвка, директива.

[4] що викривлюють достовiрнiсть висновкiв комунiкативних ефектiв.

[5] попередньо ми коротко розповiдали кожнiй людинi про суть нашого дослiдження та з’ясовували чи згодна вона прийняти в ньому участь

[6] найчастiшi