Бiографiя та творчiсть Анатоля Франса
„Життя i творчiсть Анатоля Франса”
учня 201 групи
Корнiєнка Антона
В 70-80 роках поряд з творами Золя i Мопасана, французькi читачi познайомились з першими книгами Анатоля Франса (1844-1924). На початку творчого шляху Франс приєднався до поетiв-“парнастiв”, роздiляючи їх захоплення iсторiєю, їх пiдвищений iнтерес до лiтературної форми. Однак незабаром письменнику судилося було зiграти особливу роль у розвитку французької лiтератури. Виспупаючи як автор фiлосфських романiв, Анатоль Франс визначив мiсце багатьох сучасникiв в розумiнi соцiальних закономiрностей життя сучасного суспiльства. Вже на початку нашого столiття письменник виступає як прибiчник соцiалiстичних iдей, що тепло вiтає першу росiйську революцiю.
Анатоль Франс (справжнє прiзвище – Тiбо ) народився в Парижi. Дитинство i юнiсть письменника пройшли на побережжi Сени в книжковiй крамницi батька. Франсуа Тiбо залучав сина до участi в рiзноманiтних бiблiографiчних видавництвах. Отримавши середню освiту Анатоль Франс з 1876 до 1890 працював у бiблiотецi Сенату.
Бержере, або дворянин Брото, що втратив пiд час буржуазної революцiї 1789 року свої володiння не розлучившись з томiком Лукрецiя.
Герой Анатолiя Франса суттєво вiдрiзняється вiд героїв Золя i Мопассана. Це людина, яка живе переважно iнтелектуальним життям. Вiн бiльше роздумує, нiж дiє, вiддаючи перевагу споглядальним вiдношенням до життя.
Якщо академiк Сiльвестер Бонар лише не чiтко уявляє собi iстиннi взаємовiдносини людей в буржуазному суспiльствi то Бержере винiс про сучаснiсть цiлком визначене твердження. Вiн став на сторну Золя, приєднавших до захисникiв Дрейфоса.
Демократизм творчостi Анатолiя Франса ярко проявився в оповiданi „Кренкебиль” (1901). Це сумна iсторiя шестидесятилiтнього парижського продавця зеленню, який став жертвою буржуазної „законностi”.
На протязi всього твору Кренкебiль промовляє лише декiлька коротких реплiк. Мова його наскiльки бiдна, що вiн не може осмислити своє становище.
Франс дав характеристику буржуазної юстицiї, яка має класовий характер, повна вiдсутнiсть iнтересу представникiв властi до об’єктивного розгляду фактiв, якщо мова iде про звинувачення вуличного продавця полiцейським.
В своїй автобiографiї (1904) Франс писав: “Я завжди любив бiдних i поважав працю. З живим iнтересом я спостерiгаю за зусиллями, якi намагається розпочати пролетарiат всiх країн для свого звiльнення. Я знаю, що їх визволення буде справою самих пролетарiв.”
В книзi “На бiлому каменi”, що складається з двох фiлософських повiстей, Франс спробував описати загальну картину переважання соцiалiстичних вiдносин у суспiльствi майбутнього. Хоча далеко не всi припущення Франса були правильними, мудрими виявилися основнi положення письменника вiн засуджував експлуататорський суспiльний лад i запевняв, що вiрить у перемогу соцiалiстичної революцiї, в кiнцеву перемогу пролетарiата в його справедливiй боротьбi.
Коли до революцiї Францiї дiйшла звiстка про подiї першої росiйської революцiї 1905-1907 рр., Франс з натхненням пiдримував боротьбу росiйського пролетарiата смiливо виступаючи на захист революцiї.
У квiтнi 1905 року Франс публiкує “Заклик в захист Максима Горького”, протистуючи проти суда над ув’язненим в Петропавловську фортецю письменником.
Особливi слова, сказанi Франсом в 1906 роцi: “ Росiйська революцiя - це всесвiтня революцiя. – Вона показала всесвiтньому пролетарiату його можливостi i цiлi. На берегах Неви, Вiсли, Волги – ось де вирiшується в цей момент доля нової Європи i майбутнє людства…”
Перша росiйська революцiя не тiльки знайшла у Франса гарячого пропагандиста, але i в значнiй мiрi сприяла формуванню його сцiалiстичних поглядiв. Своєю полiтичною позицiєю Анатоль Франс в роки першої росiйської революцiї показав багатьом письменникам Європи приклад принциповостi, демократизму. Першим iз письменникiв своєї країни Анатоль Франс заявив, що захист принципiв гуманiзму неможливий без правильного розумiння значення пролетарського руху.
До кращих творiв Франса вiдноситься його сатира „ Острiв пiнгвiнiв” (1908). Це фiлософсько-алегоричний роман, в якому письменник дослiджує основнi етапи розвитку буржуазної цивiлiзацiї. Історiя пiнгвiнiв (в зображенi Анатоля Франса вони стають уособленням людського нерозумiння) прослiджується з епохи раннього християнства однак самим великим злом буржуазної цивiлiзацiї явилось встановлення принципу приватної власностi.
Поступово в своїй книзi Франс пiдходить до характеристики нового часу. В частинi „Тiнко” вiн рiзко критикує Наполеона Банопарта. В наступних роздiлах Франс висьмiює беспринципнiсть республiканського устрою в Францiї.
Окрема частина присвячена зображенню справи Дрейфуса. Тут вiн виступає пiд iменем Пiро, Золя - пiд iменем Коломбана.
Повна глибина значення роздiлу “Подорож лiкаря Обнюбiля”, яка викриває iмпералiстичний характер зовнiшньої полiтики такої держави, як США.
Книга закiнчується роздумами Франса про майбутнє. Франс пiддався розгубленостi, яку переживала прогресивна iнтелигенцiя в роки полiтичної реакцiї . Вiн втратив вiру в розумне майбутнє.
І все ж, як вiдмiчав А. М. Горький, в своїй сатирi “Анатоль Франс не вiдстоює нi одної iз основних iдей буржуазної держави, не показав, який суперечливий, лицемiрний i нелюдський їх змiст”.
До шедеврiв Франса вiдноситься також його iсторичний роман „Боги жадають” (1912). Франс змалював в ньому типи епохи, зосередивши свою увагу на останнiх мiсяцях якобинської диктатури.
Повна глибокого iсторизму фiгура такого героя роману, як Аварист Гамлен. Молодий художник, учень Давида, вiн пише свої картини на античнi теми, розкриваючи героїку сучасностi через образи, пов’язанi з мофологiчними представниками величного минулого. Франс показує,що класицизм революцiйного художника не є лише наслiдуванням. В Францiї часiв революцiї бурлять не меншi пристрастi, нiж в епоху античностi. Мiфологiчний образ наближується Франсом до соцiальної драми сучасностi. Франс свiдомо загострює увагу читачiв на дррамi подiй епохи революцiї. Його тривожить думка про жорстокiсть класової боротьби в суспiльствi. В перiод створення роману багато соцiальних конфлiктiв здавались йому невирiшальними.
французьким соцiалiстичним рухом, який перед вiйною зайшов в глухий кут. Франс висловив думку про вiдносно неповне iсторичне пiзнання. Герої Франса – люди “загубленi” в протирiччях своєї епохи, жертви соцiальної стихiї. Виступаючи з протилежних iдейних позицiй, вони все ж не здiбнi вплинути на розвиток подiй, пiзнать їх iсторичний змiст. Смерть героїв безглузда, сам же iсторичний процес в вiдображеннi Франса хаотичний.
в нашiй країнi, пiдтримував боротьбу молодої комунiстичної партiї Францiї. Ще раз висловився Франс про можливiсть i необхiднiсть встановлення миру на землi. Найбiльш важливими думками Франса являються в його “Звертанi до виборцiв” (1919) i в привiтаннi революцiйної Росiї (“Росiя – країна де здiйснюється неможливе”,1921)
iсторичну мiсiю свiтового пролетарiату i вiтаю майбутню перемогу соцiалiзму”.
| 
