Реферат
На тему:
”
”
Для розумiння природи особистостi потрiбно з’ясувати спiввiдношення цього поняття з iншими поняттями, що використовуються як у класичнiй, так i в сучаснiй психологiї. Це на сам перед поняття iндивiда, людини , особистостi, iндивiдуальностi, суб
’
єкта.
Людина народжується на свiт з генетично закладеними в неї потенцiйними можливостями стати саме людиною. Не слiд вважати, що немовля—це „чиста дошка”, на якiй пiд впливом соцiуму „пишуться” ознаки людяностi. Немовлятi притаманнi анатомiчнi та фiзiологiчнi властивостi тiла й мозку, що належать тiльки людинi. Вони забезпечують у перспективi оволодiння прямоходiнням, знаряддями працi та мовою, розвиток iнтелекту, самосвiдомостi тощо. Але система бiологiчних, генетичних, анатомiчних, фiзiологiчних чинникiв передбачає становлення людини лише в певних соцiальних, культурно-iсторичних умовах цивiлiзацiї. Щоб пiдкреслити бiологiчно зумовлену належнiсть новонародженої дитини i дорослої людини саме до людського роду та вiдрiзнити їх вiд тварин, використовують поняття iндивiда як протилежне поняттю особини тварини.
Тiльки iндивiднi якостi, тобто притаманнi людинi задатки, анатомо-фiзiологiчнi передумови, закладають пiдвалини створення особистостi. Індивiд—це людська бiологiчна основа розвитку особистостi у певних соцiальних умовах.
Якщо уявити, що П. Жане, неймовiрне: що в наслiдок якихось драматичних подiй зникли створенi людством культура, мистецтво, наука, технiка, рiзноманiтний предметний свiт, iнститути людської соцiалiзацiї, а меленькi дiти залишилися в цих умовах без дорослих, якi втiлюють у своїй спiльнiй дiяльностi суспiльнi стосунки, то розвиток iндивiда за антропологiчним типом припинився би, став неможливим, а в кращому разi пiшов шляхом, характерним для тваринного свiту. Зрозумiло, що про розвиток особистостi в цих умовах зайве говорити.
Про це свiдчать факти з життя дiтей, якi змалку потрапили до тваринних зграй. Такi дiти хоч i народилися iндивiдами, але їхнiй розвиток був деформований у середовищi тварин. Тому цi дiти не стали людьми, їх так i не вдалося повернути на шлях людського розвитку. Цi факти доводять вирiшальну роль соцiального оточення, культурно-iсторичного середовища та властивих людинi засобiв соцiалiзацiї iндивiда, творення особистостi.
У стосунках з батьками, iншими людьми психiка дитини розвивається саме як психiка людини. На певному етапi постає особистiсть iз притаманними їй соцiально зумовленими ознаками—вищими психiчними функцiями, свiдомiстю i самосвiдомiстю, здатнiстю до активного пiзнання та перетворення довкiлля та себе.
процесi свiдомої продуктивної дiяльностi i спiлкування. Особистiсть опосередковує та визначає рiвень взаємозв
’
язкiв iндивiда з суспiльним та природним середовищем. У фiлософсько-психологiчному аспектi особистiсть—це об
’
єкт i суб
’
єкт iсторичного процесу i власного життя.
В ходi свого становлення як особистостi iндивiд поступово стає суб’єктом цiлеспрямованого пiзнання та перетворення об’єктивної дiяльностi й самого себе.
Спочатку вiн приймає—переважно як об’єкт—рiзнобiчнi впливи з боку дорослих i створеного людством ще до його народження суспiльного, культурного середовища. Цей вплив спецiально органiзований суспiльством у формi iгрової, навчальної i трудової дiяльностi в умовах сiм’ї, дошкiльних та шкiльних установ, професiйної та вищої освiти i виробництва. Одночасно створюються внутрiшнi психiчнi новоутворення, якi з дитячого вiку формують власну свiдому активнiсть людини, спрямовуючи її на пiзнання й перетворення об’єктивної дiйсностi та себе.
творець власної i загальної iсторiї, об’єкт i суб’єкт сучасностi.
цiлеспрямованого пiзнання i перетворення навколишнього соцiального та природного середовища. В неї з’являється здатнiсть до самовдосконалення, самотворення власної особистостi в процесi самопiзнання, самовиховання та самонавчання. Вона вступає у „суб’єкт-суб’єктнi” стосунки з iншими людьми.
Слiд адекватно спiввiдносити поняття людини й особистостi. Людина як соцiальна бiологiчна iстота є носiєм особистостi. Поняття людини значно ширше за поняття особистостi, бо включає у себе велике коло соцiальних i бiологiчних ознак—антропологiчних, етнографiчних, культурних та iн.
Поняття особистостi тлумачиться неоднозначно—залежно вiд того, який пiдхiд реалiзується дослiдником. Можна видiлити якнайменше чотири аналiтичних пiдходи—
, реалiзованi багатьма психологами.
|
