Вербальнi описи
1. Види вербальних описiв
Природна мова є найбiльш унiверсальним засобом опису об'єктивної дiйсностi. Рiзноманiтнi форми вербальних описiв. Тут ми зупинимося тiльки на тих, якi можуть ефективно використовуватися для опису систем i самi можуть систематизуватися як системи, тобто виконувати функцiю системних описiв самостiйно або в сполученнi з iншими формами подання iнформацiї людинi.
Найменшою одиницею природної мови, що може бути вжита для опису цiлiсних об'єктiв як систем, є слово. Існує велика кiлькiсть синонiмiв, що визначають цiлiснi об'єкти, але всiх їх зближає основне значення - об'єднуючий початок. Як моделi реальних цiлiсних об'єктiв, придатних для первинного дiалектичного аналiзу, можуть бути використанi загальнонауковi, математичнi й iншi поняття, якi вiдбивають iдею цiлiсностi. Наприклад: iнтеграцiя, об'єднання, органiзацiя, єднiсть, безлiч, декартовий добуток, квадрат, коло, одиниця й т. д. Рiзнi синонiми вiдбивають i iншi iстотнi характеристики цiлiсних об'єктiв: а) зв'язнiсть - злитiсть, неподiльнiсть, єднiсть, цiле, нерозривнiсть, неподiльнiсть, нероздiльнiсть, атом; б) обмеженiсть, обмеженiсть - каста, клiка, корпорацiя; в) функцiї - органiзацiя, консолiдацiя, iнтеграцiя; г) об'єднуючi фактори - клуб (об'єднання людей по iнтересах), союз, об'єднання, спiвдружнiсть, асоцiацiя, альянс, федерацiя, блок, коалiцiя, лiга, група, суспiльство, кружок, братерство, товариство, популяцiя, колектив.
При описi цiлiсних об'єктiв як систем можна застосовувати списки слiв (перелiки). Список являє собою послiдовнiсть слiв, що описують об'єкт, систему, пiдсистему, частину, цiле. Найважливiшими характеристиками списку є його довжина (число одиниць) i повнота. Слова й послiдовностi впорядкованi по якiмсь принципi. Перелiки функцiй, структур, властивостей i т. п. задаються списками. У них знаходить своє вiдбиття склад системи: як компоненти включаються найбiльш iстотнi ознаки або властивостi даного об'єкта. Прикладами можуть служити перелiки психiчних явищ, роздiлiв психологи, вимiрювальних шкал. Так, К. К. Платонов i Г. Г. Голубєв «Психологiя» роблять перелiк властивостей особистостi, що складає з декiлькох сотень одиниць.
Дихотомiї i їх функцiї в системних описах. Найменшою вербальною системою догматичного рiвня опису є словесна дiада, пари антонiмiв, поєднувана вiдношенням протилежностi своїх значень. В «Словнику антонiмiв» наведенi близько 800 таких пар i їхня логiко-семантична класифiкацiя. Видiляються наступнi види антонiмiв: 1) контрарнi (украй симетричнi члени впорядкованої безлiчi, мiж якими iснує середнiй промiжний член - приклад: холодний - прохолодний - гарячий); 2) контрадикторнi (мiж протилежними членами немає середнього, - приклади: щирий - помилковий, живий - мертвий); 3) векторнi, приклад: опускатися - пiднiматися). Антонiми можуть позначати симетричнi й асиметричнi явища (лiве - праве, одиничне - множинне), вичерпувати обсяг протилежних понять, отриманих у результатi дихотомiї (спокiй - рух), або називати тiльки «полярнi» протилежностi ряду (бiлий - чорний, а мiж ним маса вiдтiнкiв сiрого). Можливi й iншi ознаки, якi можуть бути використанi для змiстовного аналiзу безлiчi антонiмiв.
одне. Найважливiшi класифiкацiї систем також базуються на дихотомiях: статистичнi й динамiчного, безперервного й дискретного, детермiнованого й постiйного, активного й пасивнi й т. д. Для опису певного кола явищ у рiзний час уживали спроби складання деякої сукупностi (списку) протилежних понять. Такi, наприклад, 10 дихотомiй пiфагорiйцiв або 18 дихотомiй Дж. Уотсона, вiдповiдно до якого, як пише М. Г. Ярошевський, еквiвалентом парадигми в структурi й динамiку психологiчного пiзнання є система «приписань», що диктують психологовi вибiр проблем, установку стосовно них i спосiб їхнього дослiдження. Всi «приписання» зводяться Уотсоном до наступної 18 «дiадам», або «парам»: свiдоме - несвiдоме; об'єктивiзм - суб'єктивiзм; детермiнiзм - iндетермiнiзм; емпiризм - рацiоналiзм; функцiоналiзм - структуралiзм; iндуктивiзм - дедуктивiзм; механiцизм - вiталiзм; методологiчний об'єктивiзм - методологiчний суб'єктивiзм, монiзм - дуалiзм; натуралiзм - супернатуралiзм; пуризм - утилiтаризм; рацiоналiзм - iррацiоналiзм; статика - розвиток; статика - динамiка.
Пари розглядаються як неiсторичнi по змiсту й внеположнi предметному розвитку психологiї. Цi списки дихотомiй не є самi системами, тому що немає нiяких даних про їхню повноту й вiдносини мiж окремими дiадами.
Списки протилежних понять широко використовуються в практицi психологiчного експерименту.
Ч. Осгуд допускає, що слова, що розумiються як стимули, викликають рiзнi реакцiї, що вiдрiзняються друг вiд друга двома параметрами: якiстю й iнтенсивнiстю. Значення слова, таким чином, може бути визначене як деяка крапка на шкалi, що задається полярними термiнами. Семантичний диференцiал - це метод кiлькiсного i якiсного iндексування значення за допомогою подiбних двох полюсних шкал, що задаються парою антонiмiчних прикметникiв, мiж якими розташовано сiм розподiлiв, тобто сiм градацiй ступеня входження того або iншого слова в дану якiсть. На практицi Осгуд i його спiвробiтники прийшли до необхiдностi визначати кожне розглянуте слово по 76 шкалам. Спочатку, ґрунтуючись на тезаурусi Бешисi, дослiдники вибрали 289 антонiмiчних пар, але надалi частину з них об'єднали.
Когнiтивна теорiя Дж. Келли мiстить 11 наслiдкiв, i зокрема наслiдок дихотомiї (конструктивна система особистостi складається з кiнцевого числа дихотомiй), формулювання якого порушує питання про те, чи дiйсно конструкти бiполярнi й дихотомичнi. По визначенню Келли конструкт є контраст, сприйманий нами в подiях. Сам конструкт не мiстить у собi якої-небудь шкали або порядку (наприклад, гарний - кращий - найкращий), але послiдовний додаток конструкта до безлiчi об'єктiв дозволяє розташувати цi об'єкти в певному порядку, розподiлити по шкалi певної якостi. Інакше кажучи, конструкт абсолютний, об результат його послiдовного додатка до подiй може бути шкала з безлiччю диференцiйованих крапок. Шкала на вiдмiну вiд конструкта - бiльше конкретне поняття.
дискретний - безперервний i т. д.). При описi об'єктiв пiзнання широко вживаються антонiми. Багато хто з них позначають полюси вимiрювальних психологiчних шкал. Об'єкт характеризується крапкою або зоною своїх значень на такiй шкалi. Якщо шкали незалежнi, то їхня сукупнiсть може розглядатися як багатомiрна система координат, кожному об'єкту в якiй вiдповiдає певна крапка або область. Іншi антонiми характеризують дiалектичнi протилежностi об'єкта, що визначають його рух i розвиток. Прикладами можуть служити пари: довiльне - мимовiльне (стосовно пам'ятi й уваги), любов - ненависть (стосовно почуття) i т. п. У складних об'єктах може одночасно iснувати трохи дихотомiй, що визначають рух сили їхнього буття. Системний аналiз припускає їхнє виявлення й опис у першу чергу, тому що головнi протирiччя, їхня єднiсть i боротьба в значнiй мiрi характеризують сутнiсть дослiджуваного об'єкта.
Незважаючи на гадану простоту виявлення й опису основних протилежностей, протирiч об'єкта, на практицi ми постiйно зiштовхуємося iз численними помилками встановлення основних дихотомiй, основних дiалектичних «полюсiв». Зустрiчаються всiлякi помилки вже в межах однiєї пари понять: протилежностi ототожнюються, розриваються, порушуються їхнi пропорцiї, знищується одна iз протилежностей, виробляється її пiдмiна або заперечується перетворення протилежностей друг у друга. При наявностi декiлькох протилежностей вони часто неправильно визначенi по значимостi, розглядається їхнiй неповний складу й т. п. Якщо вдається уникнути такого роду помилок, то опис об'єкта сукупнiстю полярних категорiй виявляється досить змiстовним i коротким.
У реальних системах має мiсце єднiсть протилежностей, i коли пiдкреслюється один з полюсiв дихотомiї (дискретнi системи, безперервнi системи), те цим тiльки фiксується увага на однiй зi сторiн реальної системи, допускається певна абстракцiя, що полегшує опис, однак для повноти необхiдне об'єднання дискретного й безперервного опису. У системних описах об'єктивної дiйсностi дискретний компонент є провiдної, але завжди необхiдно виявляти й безперервнi компоненти. Єднiсть протилежних полюсiв дихотомiї може бути виявлена й у теоретичному описi систем. Хоча iз часiв Гераклiта вiдомо, що «все тече, усе змiнюється», необхiдно визнати, що в однiй i тiй же системi змiни вiдбуваються з рiзними швидкостями, якi вiдрiзняються на кiлька порядкiв. Так, наприклад, властивостi структури й стану систем змiнюються в часi повiльнiше, нiж акти, функцiї й процеси вiдповiдно.
2. Семантичнi поля
Складнi об'єкти дiйсностi, також як музика, дiяльнiсть, психiка, описуються багатою лексикою, що мiстить сотнi, а iнодi й тисячi лексичних одиниць. Мiж останнiми iснують численнi семантичнi й логiчнi зв'язки, але головне, що їх поєднує, - це загальний предмет опису. Семантичнi ознаки язикових одиниць можуть рiзнi виразнiсть i ступiнь близькостi друг до друга. Названа властивiсть лежить в основi побудови семантичних полiв. У книзi В. И. Кодухова i Ю. С. Степанова розглядаються наступнi групи семантичних полiв:
1. Поля Покровського - видiляються на пiдставi спiльного застосування трьох критерiїв: а) тематичної групи (слова ставляться до тому самому кола подань); б) синонiмiї; в) морфологiчних зв'язкiв - угруповання за принципом назв дiяльностi, знарядь, способiв дiяльностi й т. д. (слова згрупованi так, що мають загальнi показники у своїй формi - суфiкси та iн. або виражають бiльше складнi вiдносини, наприклад вiддiєслiвнi iмена iменники й дiєслова).
яким-небудь одним словом i його «родиною слiв». Певне лексичне поле покриває тiльки частина понятiйного поля, iнша частина останнього покрита iншим лексичним полем i т. д. Понятiйне поле виявляється за формою вираження складеним подiбно мозаїцi. Трир дiлить весь словник на поля вищого рангу, потiм розчленовує їх на поля бiльше низького рангу, поки не доходить до окремих слiв. Слово грає в його системi пiдлеглу роль. Уведений принцип Трир пiдкреслено протиставляв вивченню лексики у зв'язку iз предметами матерiального свiту. Ця концепцiя зазнавала рiзкої критики дослiдникiв рiзних напрямкiв. Названий принцип полiв зберiгає певне значення при вивченнi явищ духовної культури i їхнiх виражень у мовi.
3. Поля Порцига - «елементарнi семантичнi поля» , ядром яких є або дiєслово, або прикметник, тому що вони можуть бути присудком, «виконувати предикативну функцiю» . Слово «схопити» обов'язково припускає в наявностi в мовi слова «рука» . Але зворотне вiдношення мiсця не має. За допомогою методу полiв Порцига вивчається семантична сполучуванiсть слова (наприклад, даного iменника з усiма дiєсловами й прикметниками).
4. Поля асоцiативного типу (наприклад, «пластiвцi - снiг»). Одним з полiв асоцiативного типу є, зокрема, семантичне поле поняття «музика у творчостi А. Блоку. Проаналiзуємо бiльш докладно це поле.
Слово «музика» у силу величезної змiстовностi пов'язана з безлiччю iнших слiв, якi утворять велике семантичне музичне поле. Тому слово «музика» виступає в Олександра Блоку в якостi-символу-думки або символу-категорiї (по Д. Е. Максимову) або художньою iдеєю (по Д. М. Поцепне), якi органiзують його свiтогляд. Ідеї-Символи характеризуються багатозначнiстю й приблизнiстю свого змiсту, тобто, на нашу думку, схожi на розмитi поняття. Навколо слова «музика» групуються меншi символи, з яких будується семантична система, що лежить в основi поетичного свiторозумiння А. Блоку. У щоденниках i статтях А. Блок розумiє музику як сутнiсть миру (наприклад, у статтi «Катастрофа гуманiзму, 1919 р.). Ключовий символ «музика» має найбагатшу почуттєву основу, що, поєднуючись iз семантичною системою, стає ще бiльш потужним засобом опису, логiчного й почуттєвого вiдбиття миру. Далi, музика породжується фiзичним тiлом i людським голосом, протистоїть величезнiй розмаїтостi немузичних звукiв, i цi вiдносини ще бiльше розширюють семантичнi поля ключового слова «музика». Якщо додати переноснi значення, то палiтра опису поетичної областi стає всеосяжною. Головними символами, пов'язаними зi словом «музика», природно, є її визначальнi компоненти (мелодiя, гармонiя, ритм, лад) з їхньою органiзуючою функцiєю. Їм протистоять немелодiйнiсть, дисгармонiя, аритмiя, розлад. Музика має повнокровне образне наповнення, iдейний значеннєвий змiст. Вона може бути засобом вiдбиття й самовираження, але може виступати i як дiючий перетворюючий початок.
Як приклади застосування семантичних полiв у психологiї можна назвати сукупностi понять гештальт-психологiї, а також понятiйний опис компонентiв дiяльностi Г. В. Суховським.
i т. д. Практично ця впорядкованiсть фiксується в списках, матрицях, графiчних схемах i iнших способах.
3. Система понять
психологiї така ситуацiя зустрiчається часто.
Пiд системою понять будемо розумiти безлiч понять, що характеризують той самий об'єкт, розбите на пiдмножини, мiж якими встановленi певнi вiдносини. Цi принципи (вiдносини) можуть бути внутрiшнiми, приналежними до кола описуваних явищ, або привнесеними, що мають бiльша спiльнiсть. В окремому випадку пiдмножини можуть мiстити одне поняття. Ми будуть цiкавити принципи розбивки безлiчi понять на пiдмножини й способи об'єднання останнiх у систему.
Системи понять пiдроздiляються на логiчнi, логiко-семантичнi, вербально-геометричнi, вербально-графiчнi, вербально-колiрнi, вербально-звуковi й бiльше складнi вербальнi системи. Кожна система понять описує якесь коло явищ або об'єкт. Тому розбивка безлiчi понять на пiдмножини визначається властивостями об'єкта властивостями понять. Система наукових понять не може бути замкнутої й мати фiксовану структуру. Завдання систематизацiї понять не має єдиного рiшення. Для побудови системно-понятiйного опису використовується iдея базису, закони цiлого, подвiйна система координат.
У процесi пiзнання система понять може змiнюватися по складу й структурi у зв'язку з появою нових понять i вiдмирання старих. Однак вiдповiдно до положення про рух пiзнання вiд вiдноснiй iстинi до абсолютного в кожнiй данiй системi понять у виглядi iнварiантного компонента втримується певний вiдсоток абсолютної iстини. Вiн повинен бути перенесений у новий, удосконалений варiант системи. Звичайно, у процесi пiзнання мають мiсце рецидиви, коли на певний час вiдкидається iнварiантний компонент у нагромадженнi знання (внаслiдок рiзних причин). Але це окремi випадки, а не стовповий шлях науки. Як по складу, так i за структурою у системi понять особливою стiйкiстю володiє її базис. Вiдомо, що навiть базиснi словники перетерплюють змiни, але цi змiни дуже повiльнi.
Для систематизацiї понять необхiдно: 1) вiдiбрати поняття, що ставляться до одного об'єкта, системi, безлiчi (особистiсть, нерiвна система); 2) з'ясувати, вiдрите ця безлiч або замкнуте; 3) обмежити безлiч понять по певному принципi; 4) установити види вiдносин мiж поняттями (логiчн i семантичнi); 5) зробити класифiкацiю понять; 6) вибрати базис; 7) вибрати форму подання системи понять (матриця, дерево й т. буд.).
Систематизацiя безлiчi понять виробляється за допомогою двох основних операцiй: класифiкацiї, якi вiдповiдають вiдносинам еквiвалентностi й порядку. Класи й порядок установлюються на основi логiчних i семантичних вiдносин мiж поняттями. Вiдомо, що iсную логiчнi вiдносини рiвнозначностi, пiдпорядкування, припинення, й семантичнi вiдносини лексико-синтаксичної синонiмiї, зсуву, переносу, розширення (звуження) i антонiмiї.
У процесi систематизацiї безлiчi понять можна видiлити кiлька етапiв:
1. Рядоположнiсть визначимо як єдиний рiвень узагальненостi. Тодi видiлення рядоположних понять вимагає побудови iєрархiчних систем узагальнень.
2. Процес побудов узагальнень (крiм того, що вiн залежить вiд особливостей суб'єкта, його стану) визначається контекстом, алфавiтом завдання.
а) видiлення, понять, об'єднаних вiдношенням включення, iєрархiчно органiзованих груп понять;
б) видiлення груп i побудови узагальнюючих понять для понять, не об'єднаних вiдносинами включення (що порiвняно з побудовою оптимальних описiв класiв у процесi класифiкацiї).
4. У результатi ми одержуємо ряд груп, для яких характернi вiдносини iєрархiї. У них можуть бути визначенi рядоположнi поняття стосовно єдиному узагальнюючий.
простота, початок, випадок, блок, завдання, iмовiрнiсть, вибiр, об'єкт, безлiч, справа, iнформацiя, учинок, смiття - видiлення рядоположних понять неможливо.
Як приклад семантичної групи психологiчних понять можна назвати наступнi поняття: сугестiя, конформнiсть, сугестивнiсть, сугестивнiсть. Цi поняття поєднуються по подiбностi процесiв або властивостей людини.
Процес побудови узагальнень регулюється двома антагонiстичними тенденцiями (загальними й для завдання побудови оптимальної побудови класу): а) розмiр групи може перевершувати деякий мiнiмум, потужнiсть класифiкацiйного правила; б) рiвень узагальнення повинен бути мiнiмальним з метою збереження максимальної кiлькостi iнформацiї про об'єкти.
Наявнiсть родовидових вiдносин мiж поняттями робить природної для системи понять структуру iєрархiї. При науковому описi складних цiлiсних явищ, зокрема в психологiї, використовується iєрархiя з наступними рiвнями: узагальнення, iнтегральнi поняття - психiка, особистiсть; системнi (несучi) поняття - властивостi, функцiї, вiдносини, процеси й т. п. - розташовуються на певному рiвнi iєрархiї.
паралелi й опори дозволяють одержати синтез системнi понять i наочного образа. Такий синтез не тiльки має значення, але й у рядi випадкiв сприяє бiльше глибокому розумiнню взаємозв'язкiв у системi понять. Коли вона описується як цiлiсний реальний об'єкт, мiж поняттями виникають як логiчнi, так i багато iнших вiдносин, насамперед просторово тимчасовi. Вiдбиттю цих зв'язкiв також сприяє сполучення систем понять iз графiчними зображеннями. Прикладом може служити система принципiв i засобiв гармонiзацiї цiлого. Всi iєрархiчнi класифiкацiї опираються на структуру дерева. Геометрична опора може бути регулярної, як це має мiсце в системi атомiв В. М. Клечковського.
Види понять визначаються не тiльки по логiчних ознаках (обсяг i змiст, характеристика границь, ступiнь абстрактностi), але й по властивостях вiдбиваних об'єктiв, наприклад, таким, як кiнцiвка й нескiнченнiсть. Питання визначення внутрiшньовидових вiдносин мiж поняттями, їхнi диференцiацiї вирiшуються по-рiзному.
Інтегруючим фактором у системi понять є й загальний принцип її побудови.
4. Текст
опис поняття систематизацiя текст
опис - аналiз об'єкта - синтезований опис. Вiн може вiдповiдати логiцi розвитку або динамiку об'єкта. Об'єктивний аналiз тексту може протiкати на двох рiвнях: 1) без облiку спiввiдношення з об'єктом, 2) при спiввiднесеннi з вiдбиваним об'єктом.
з) образнiстю. Існують наступнi засоби розкриття змiсту висловлення: а) логiчний довiд; б) алгоритмiчне розкриття (наприклад, алгоритмiчне знаходження рiшення диференцiального рiвняння); в) перенос на основi iзоморфiзму, подоби або аналогiї; г) тлумачення висловлення на основi коментарю (тлумачення канонiчних текстiв).
й предикатами. Але вiдносини можуть установлюватися й через описуваний об'єкт, тобто не граматичне й логiчне, а семантичне.
й вербально-понятiйного. Доцiльно поєднувати процеси й зображення, кодування й позначення властивостей описуваного об'єкта. Такi концентрованi описи повиннi вирiшувати наступнi завдання:
1) глибоке проникнення в сутнiсть об'єкта (внаслiдок бiльше повного контакту суб'єкта з об'єктом);
2) установлення спiльностi цiлiсних об'єктiв рiзної природи;
3) iнтеграцiя рiзнорiдної iнформацiї про цiлiсний об'єкт.
За допомогою математичної моделi мови може бути дане визначення формальної системи. Для опису деяких класiв реальних систем запропонованi рiзнi гiбриднi мови, що виходять при комбiнуваннi математичного апарата й природної мови, або штучнi мови. Одним з найбiльш розроблених прикладiв є опис Л. Задi, що вводить поняття лiнгвiстичної змiнної. Лiнгвiстичної змiнної називається змiнна, значеннями якої є слова або пропозицiї природної або штучної мови. Зазначений арсенал засобiв використовується для прийняття наближених рiшень.
1. Амчиславський І. Я. Експериментальнi дослiдження точностi й часу прийому iнформацiї людиною-оператором при iдентифiкацiї одномiрних стимулiв. - К., 2003.
2. Аткинсон Р. Людська пам'ять i процес навчання. - К., 2005.
3. Вудвортс Р., Шлосберг Г. Психофiзика. - К., 2006.
4. Ганзен В. О. Проблеми вiдображення цiлiсних об'єктiв людиною. - К., 2007.
5. Гродинз Ф. Теорiя регулювання й бiологiчнi системи. - К., 2004.
|
