Вплив сiмейного фактора на iндивiдуальнi вiдмiнностi
ЗМІСТ:
2. Роль матерi у розвитку людини.
3. Роль батька у розвитку особистостi.
4. Сiмейнi фактори, що впливають на розвиток особистостi
Висновок.
Лiтература:
Стрiмко змiнюється життя навколо нас, незмiнно одне - люди продовжують любити, народжувати i виховувати дiтей. Народження людини було i буде завжди дивом, найбiльш дивним i прекрасним подiєю в життi кожної родини.
писали Ж. Пiаже i Л. С. Виготський. Змiнилися форми зовнiшньої активностi людини, позначається i криза, випробовувана сучасної сiм'єю. І, звичайно, життя стає iншим, завдяки повсюдного впровадження раннього навчання, яке призводить до перерозподiлу темпiв розвитку пiзнавальних процесiв i, як переконливо доводять фiзiологи, є чинником ризику порушення здоров'я людини. У цiлому для сучасних умов характерне широкомасштабна соцiальна депривацiя, тобтопозбавлення, обмеження або недостатнiсть тих чи iнших умов матерiальних i духовних ресурсiв, необхiдних для виживання, повноцiнного розвитку та соцiалiзацiї особистостi.
Розвиток i здоров'я майбутньої особистостi цiлком i повнiстю залежить вiд здоров'я батькiв, тому дуже важливо планування вагiтностi, проведення обстеження обох батькiв бажано до зачаття дитини. Вплив батькiв на розвиток кожного дуже великий. Людина, що росте в атмосферi любовi i розумiння, має менше проблем, пов'язаних зi здоров'ям, труднощiв з навчанням у школi, спiлкуванням з iншими, i навпаки, як правило, порушення дитячо-батькiвських вiдносин веде до формування рiзних психологiчних проблем i комплексiв особистостi.
Для маленької дитини сiм'я - це цiлий свiт, у якому вона живе, дiє, робить вiдкриття, вчиться любити, ненавидiти, радiти, спiвчувати. Будучи її членом, дитина вступає у певнi вiдносини з батьками, якi можуть мати для нього як позитивний, так i негативний вплив. Внаслiдок цього людина росте або доброзичливим, вiдкритим, товариським, або тривожним, грубим, лицемiрним, брехливим.
Жорстоке ставлення до дiтей сьогоднi перетворилося на звичайне явище: до 10% жертв насильства гине, у решти з'являються вiдхилення у фiзичному, психiчному розвитку, в емоцiйнiй сферi. Це не лише завдає непоправної шкоди здоров'ю людини, травмує його психiку, гальмує розвиток його особистостi, але i тягне за собою iншi тяжкi соцiальнi наслiдки, формує соцiально дезадаптивних, iнфантильних людей, якi не вмiють працювати, не здатних створити здорову сiм'ю, бути гарними батьками. В даний час це стало серйозною соцiальною проблемою i загальнолюдською.
У психолого-педагогiчної лiтератури представлена велика кiлькiсть робiт, що вивчають типи ставлення батькiв до дитини у зв'язку з їх впливом на розвиток його особистостi, iндивiдуальних вiдмiнностей, особливостей характеру i поведiнки (Боулбi, 1988; Гарбузов, 1990; Захаров, 1995; Ейнсуорт, 1963; та iн ).
варiантiв, а також величезна кiлькiсть сучасних дослiджень у цiй галузi дозволяють говорити про материнство як самостiйної реальностi, що вимагає розробки цiлiсного наукового пiдходу для його дослiдження.
У психологiчнiй лiтературi багато уваги придiляється бiологiчним основам материнства, а також умов i факторiв iндивiдуального розвитку людини.
У 1971-74 рр.. в Празi пiддавалася дослiдження група з 220 дiтей, що народилися в 1961-63 рр.. на пiдставi достовiрно небажаних випадкiв вагiтностi. Попарно з ними спiввiдносилася група контрольних дiтей. Критерiєм при цьому були вiк i стать дитини, далi, дiти вiдвiдували той же самий клас. Вiк матерiв i батькiв приблизно був схожий, причому цi батьки займали схоже соцiально-економiчне становище.
Хоча статистична значимiсть порiвняно невиразна, однак вiдмiнностi все ж iснують i свiдчать про факти цiлком певним чином. Що стосується бiологiчного вступу в життя (вагiтнiсть, пологи, маса тiла при пологах), то небажанi дiти не вiдрiзняються вiд позитивно чи хоча б нейтрально прийнятих дiтей. У цих дiтей був, проте, iстотно коротший перiод годування грудьми, вони частiше ставали об'єктом лiкарської допомоги i вiдрiзнялися тенденцiєю до менш гармонiйному фiзичному розвитку (тобто до невiдповiдної повноти).
оцiнку, а самi однокласники (при соцiометричному обстеженнi) значно частiше вiдкидали їх як друзiв, оцiнюючи їх поведiнку в колективi як менш прийнятну. Що стосується рiвня розумового розвитку, то мiж групами не вiдзначалося нiяких вiдмiнностей. Що стосується шкiльної успiшностi та здатностi пристосовуватися до фрустрацiйної ситуацiй, то «небажанi» дiти явно вiдставали вiд контрольних дiтей. Індивiдуальнi вiдмiнностi мiж дiтьми, виявлялися у хлопчикiв бiльш чiтко, нiж у дiвчаток - по захворюваностi, шкiльної успiшностi, оцiнки особистих властивостей матерями, вчителями та однокласниками.
Незалежнi спостерiгачi також вважали, що у «небажаних» хлопчикiв iнтелект нижче, нiж у дiвчаток.
З'ясувалося також, що проста сума несприятливих ознак у розвитку особистостi «небажаних» дiтей дуже значимо перевищує суму подiбних ознак у дiтей контрольної групи. Це означає, що «небажаних» дiтей характеризує не кiлька виражених вiдхилень, а десятки дрiбних ознак поганого адаптування, якi потiм зрушують дану групу як цiле в соцiально невигiдному напрямку. Клiнiчну картину таких вiдхилень можна назвати, швидше за все, картиною психiчної «супердепрiвацiей», що при сприятливих умовах у подальшому розвитку не повинна обов'язково проявлятися негативним чином. Поза сумнiвом при несприятливих умовах вона може принести потерпiлому iндивiду в майбутньому серйознi життєвi ускладнення.
Обстеження в педопсiхiатрiческiх та педагогiчно-психологiчних консультацiях показали, що дiти, народженi пiсля небажаної вагiтностi, значно частiше входять у контакт з цiєю службою i що їх проблеми там приймаються як бiльш важливi речi. Розходження в шкiльної успiшностi - за умови однакового iнтелектуального розвитку - з переходом у вищi класи школи стають бiльш вираженими швидше не на користь «небажаних» дiтей. Значно частiше цi дiти оцiнюються своїми матерями i вчителями як менш сумлiннi, однак бiльш iмпульсивнi, як менш слухнянi, а також гiрше пристосовуються в дитячому колективi. Самi «небажанi» дiти в тестах сiмейних зв'язкiв вбачають iстотно менш позитивної зацiкавленостi з боку своїх матерiв нiж контрольнi дiти. Вони вiдзначають також значно менше директивностi i бiльше несистематичнiстю. В той час як в контрольних сiм'ях вiдзначається значно висока кореляцiя виховної поведiнки матерi та батька щодо дитини, в сiм'ях з «небажаною» дитиною дана кореляцiя дуже низька. Останнє означає, що в таких сiм'ях дiти сприймають поведiнку своїх батькiв частiше з незгодою або суперечностями.
Подiбно результатами первинного обстеження багато встановлених даних свiдчать про те, що ситуацiя небажаних хлопчикiв бiльш важка, нiж ситуацiя дiвчаток. Наприклад, небажанi хлопчики частiше припускають, що з плином часу ставлення до них їхнiх матерiв починає, скорiше, погiршуватися. Менш часто вони сприймають мати як найбiльш значне обличчя свого дитинства. На вiдмiну вiд даних, що встановлюються у контрольних дiтей, вони вважають, що їхнiй характер бiльше схожий на батькiвський, нiж на материнський. Шлюб своїх батькiв вони частiше розцiнюють як нещасливий.
Хоча з часом в бiльшостi випадкiв наступає, мабуть, далеко, що йде компенсування, яке займає спочатку зовсiм негативнi позицiї до iснування даної дитини, проте сам факт, що вiдмiнностi все-таки є, причому з часом вони швидше зростають, свiдчать про те, що «небажанiсть вагiтностi» безумовно не представляє фактора, яким можна було б у життi дитини знехтувати. Картина психiчної субдепрiвацii, як вона була показана вище, залишається i далi збереженою.
2. Роль матерi у розвитку людини
Нормальний розвиток дитини i формування успiшно дiючих захисних механiзмiв можливо лише при гарному пристосуваннi до соцiального середовища. Ізоляцiя вiд батькiв i побратимiв, навiть у приматiв, робить неможливим формування почуття любовi, веде до появи стiйкого страху та агресивностi, стає перешкодою для соцiалiзацiї. Народжена дитина, майже не маючи нiякої самостiйнiстю, в той же час є частиною дiади. Інша частина дiади - мати, основна умова життєдiяльностi дитини та її розвитку. Мати формує його як майбутню особистiсть, здатну протистояти змiн середовища i боротися зi стресами. У цьому основну роль вiдiграє прихильнiсть або почуття любовi, що виникає мiж дитиною та її матiр'ю. Сформований емоцiйний зв'язок мiж матiр'ю i дитиною спонукає його шукати у батька захисту при будь-якому проявi небезпеки, освоювати пiд її керiвництвом всi необхiднi навички, без яких у нього не розвинеться необхiдне для життя почуття безпеки i впевненостi у своїх можливостях.
Процес розвитку прихильностi заснований на рядi вроджених здiбностей дитини, з якими вiн вже народжується. Новонароджений пiдготовлений до того, щоб з ним спiлкувалися, всi його почуття функцiонують, хоча i розвиненi в рiзному ступенi. Проте сильна прихильнiсть зможе виникнути лише, якщо мати буде ефективно реагувати на плач дитини вiд болю, голоду чи нудьги. Розвитку позитивних емоцiй, важливих для виникнення любовi з одного боку i змiцнення життєвого тонусу з iншого сприяють iгри з дитиною. Дiти, яких матерi швидко заспокоюють, плачуть набагато менше тих, до кого не пiдходять. Таким чином, сила прихильностi дитини, тобто переживання своєї захищеностi i, значною мiрою, впевненостi, визначається двома необхiдними якостями матерi. По-перше, готовнiстю негайно допомогти дитинi, коли вiн тривожиться (плаче). По-друге, активнiстю материнської взаємодiї з дитиною i здатнiстю до спiлкування з ним (Чистович Л. А., Кожевникова Е.).
тестiв розвитку: стимуляцiя розвитку, адаптацiя до подразникiв, масштаби фiзичного контакту.
Здатнiсть протистояти стресу (реакцiї дитини в моменти розлади та його характернi реакцiї на звичайнi йому неприємнi моменти повсякденного життя) в значнiй мiрi залежить вiд того, наскiльки мати може пристосувати зовнiшнє середовище дитини до її iндивiдуальних особливостей. У ранньому дитинствi повторно виникаючi ситуацiї, що приводять до занепокоєння або напруги, не роблять дитину здатною протистояти стресам. Дитина, яка рiдко пiддається випробуванням труднощами, краще переносить стреси, нiж той, який неодноразово випробував напругу негативних емоцiй. Стабiлiзацiї психiчного стану, що зменшує ризик несприятливих наслiдкiв при виникненнi важких життєвих обставин у дiтей, сприяють батькiвськi принципи догляду i незмiнний «образ матерi».
Психоаналiтична теорiя пояснює взаємини мати-дитя залежнiстю дитини вiд матерi. Етологiчної концепцiя на переднiй план виводить формування мiцного емоцiйного зв'язку, що є вродженою мотивацiйною системою. Вiдповiдно до цього розумiнням i мати i дитина прагнуть до тiсного фiзичного спiлкування. Один з механiзмiв об'єднання дитинча i його матерi - iмпрiтiнг (вроджена здатнiсть тварин слiдувати за об'єктом).
Існує цiлий ряд передумов психiчного здоров'я особистостi:
· Здоровi вiдносини мiж матiр'ю i дитиною;
· Якiснi вiдносини мiж матiр'ю i дитиною, що приводять до благополучного фiзичного, пiзнавального й емоцiйного розвитку;
· Забезпечення батьками можливостей для оптимального розвитку своїх дiтей.
Ознаки стiйкої прихильностi матерi до дитини:
· Шукає i пiдтримує очний контакт;
· Вимовляє слова з особливими iнтонацiями;
· Часто тримає на руках;
· Вiдчуває позитивнi почуття.
Нажаль, iснують перешкоди, якi можуть перешкодити матерi так виховувати дитину. Встановлення глибокого емоцiйного зв'язку всерединi дiади мiж матiр'ю i дитиною може затруднюватись незрiлiстю почуттiв i характеру матерi, її неврiвноваженiстю. Перешкодою може бути юний (до 18рокiв) вiк матерi. Природно, що соцiальна та психологiчна непiдготовленiсть до здiйснення обов'язки матерi не дозволяє жiнцi створити позитивну емоцiйну середу, необхiдну для формування глибокої прихильностi мiж матiр'ю i дитиною (Орел В.І.). На завадi виникненню сприятливих вiдносин у системi «мати-дитя» може бути нерозвинена гестацiйна домiнанта, тобто недостатня готовнiсть i рiшучiсть стати матiр'ю. (Добряков І. В.) Нелюба або небажана дитина не викликає до себе позитивних емоцiй, якi так необхiднi для формування прихильностi, почуття безпеки, впевненостi у своєму благополуччя i подальшого розвитку. Багато iснує доказiв на користь того, що недостатня емоцiйна та сенсорна стимуляцiя дитини раннього вiку, особливо при вiддiленнi вiд батькiв, обов'язково викличе серйознi порушення в його емоцiйному i, в кiнцевому пiдсумку, в загальному психiчному розвитку особистостi.
3. Роль батька у розвитку особистостi
лише як iмiтацiя жiночої поведiнки i необов'язковi для виховання дитини. Насправдi, в батькiвствi i материнствi бiльше схожостi, нiж вiдмiнностей, бо вони - продукт обмiну почуттями з їх власними батьками обох статей. Доведено, що активна участь батька у пiдготовцi пологiв зменшує кiлькiсть ускладнень у них, знижує сприйнятливiсть новонародженого до стресiв (Добряков І. В.).
Дослiдження, присвяченi вивченню больового синдрому пiд час пологiв, показали, що присутнiсть батька дитини, яка забезпечує спецiальну пiдтримку для контролю за болями, не просто заспокоює i емоцiйно пiдтримує, але також супроводжується зниженням дози анальгетикiв, якi використовуються при епiдуральної анестезiї, i зменшенням числа жiнок, якi вiдчувають панiку, емоцiйне спустошення i нестерпнi болi. Участь чоловiка в пологах дозволяє виявити його активне батькiвство, яка починає формуватися ще пiд час вагiтностi.
З точки зору психологiї, переживання, що виникають пiд час пологiв, можна назвати вершинними (Маслоу А.). Оскiльки момент народження дитини сприймається як трiумфальний результат важкої спiльної роботи, найчастiше домiнуючими емоцiями батька стають захват i захоплення, незважаючи на характерний зовнiшнiй вигляд немовляти. Часто у партнерських пологах батьковi пропонують перерiзати пуповину, i це дуже символiчний момент - «вiдокремлюючи» таким чином дитину вiд матерi, вiн тим самим визначає своє мiсце в його життi.
Проте не можна однозначно сказати, що пологи з чоловiком - найкраща модель органiзацiї пологiв для всiх пар: присутнiсть одних чоловiкiв дiйсно допомагає пологам, присутнiсть iнших тiльки сповiльнює їх хiд (Оден М.) Рiшення про спiльнi пологах має бути тiльки спiльним, зваженим i задовiльним для обох партнерiв (Дiк-Рид Г.).
Дослiдження дiтей раннього вiку у присутностi матерi або батька i без них виявило однаково стимулюючий вплив обох батькiв. Батько також впливає на дитину не тiльки прямо, а й через матiр i за допомогою сiмейного клiмату, одним iз творцiв якого вiн є. Деякi автори йдуть далi, стверджуючи, що не тiльки батьки виховують дiтей, а й уся родина безпосередньо впливає на розвиток i на процеси дозрiвання в дитинi. Вони вважають, що близькi родичi, якi складають розширену родину, в цьому беруть участь, так само, як це робить i все суспiльство в цiлому. Соцiальнi стимули, одержуванi дитиною вiд оточуючих його людей, звiльняють рефлекторнi iнстинктивнi прояви.
Батькiвське виховання за певних умов може бути несприятливим коли дитина виховується одним iз батькiв, прийомними батьками, вiтчимом або мачухою, родичами, чужими людьми, а також батьками при непостiйному з ними проживаннi. Виховання в неповнiй сiм'ї, зокрема, стає несприятливим в тому випадку, коли батько вiдчуває себе нещасним i, замикаючись в сiм'ї, не здатний створити своїй дитинi необхiднi умови для формування позитивних почуттiв i задоволення вiд життя (Матейчек З.).
Благополуччя сiм'ї визначається не лише особливостями батькiв, але й соцiальною пiдтримкою оточуючих, з якими склалися гармонiйнi, довiрливi стосунки. Соцiальна iзоляцiя сiм'ї може стати фактором ризику для дитини, тому що вона протидiє його контактам з оточенням. Вiдокремлення сiм'ї зазвичай виникає як наслiдок психiчних захворювань, особистiсних вiдхилень батькiв або їх ригiдних переваг, що рiзко вiдрiзняються вiд прийнятих в оточеннi. Батькiвська гiперопiка, яка заважає дитинi пiдтримувати вiдносини з iншими людьми i навчитися самостiйно приймати рiшення, стає перешкодою розвитку незалежної поведiнки, сприяє iнфантилiзацiї. Надто опiкуючий батько приймає рiшення за дитину, захищає його навiть вiд незначних чи уявних труднощiв замiсть того, щоб допомогти їх подолати. Це приводить дитину до залежностi i перешкоджає формуванню у нього вiдповiдальностi, придбання соцiального досвiду за межами сiм'ї, це iзолює вiд iнших джерел соцiальних впливiв. У таких дiтей виникають труднощi в спiлкуваннi з оточуючими, у них велика небезпека невротичних зривiв i психосоматичних розладiв. Неадекватна батькiвська турбота або неправильне керiвництво поведiнкою дитини, що виражається в явнiй її невiдповiдностi вiковим потребам i навколишньому середовищу, не забезпечують його необхiдним захистом вiд попадання в психологiчно неблагополучнi ситуацiї. Цей тип виховання проявляється тим, що батьки, як правило, не знають, де знаходиться i що робить їх дитина, вони не розумiють його потреб, труднощiв i пiдстерiгаючих небезпек, не здатнi своєчасно та ефективно допомогти йому.
розвивають його мова i мислення, розширюють свiтогляд. Недостатнє спiлкування дитини з батьками, вiдсутнiсть спiльних iгор та занять не тiльки обмежують можливостi розвитку, але i ставлять його на межу психологiчного ризику.
Надмiрний постiйний батькiвське тиск, що не вiдповiдає потребам дитини, звичайно спрямований на те, щоб вiн не став тим, хто вiн є насправдi, чи ким вiн може бути. Вимоги батькiв можуть не вiдповiдати статтi, вiковi або iндивiдуальним особливостям дитини. Директивне виховання залежить або вiд життєвого стилю батькiв, або вiд їх завищених амбiцiй, не здiйснених ними самими. Однi батьки, будучи незадоволенi статтю народженої дитину, звертаються з хлопчиком як з дiвчинкою, переодягаючи його i вимагаючи невiдповiдної поведiнки, iншi - розчарованi невдачами дитини в школi, всiма способами домагаються вiд нього кращої успiшностi. Таке насильство над дитиною, спроби переробити його натуру або примусити зробити неможливе, вкрай небезпечнi для його психiки.
Спотворенi взаємини в сiм'ї з-за недостатньої вiдвертостi, нездатностi домовитися мiж собою для вирiшення сiмейних проблем, приховування вiд дитини сiмейних таємниць - усе це вкрай ускладнює можливiсть пристосування до життя. Не слiд сумнiватися в тому, що така невизначена i, як правило, напружена обстановка, в якiй виховується дитина, загрожує ризиком для здоров'я.
дитинi пiдвищеної ранимости, i, по-друге, з впливом психiчних розладiв у батькiв на життя в родинi. Їх дратiвливiсть позбавляє дитини спокою, почуття впевненостi. Їх страхи можуть стати причиною обмеження дитячої активностi.
Сiмейнi вiдносини виявляються порушеними, якщо мають мiсце антагонiстичнi взаємодiї та взаємовiдносини мiж членами сiм'ї, що призводить до несприятливих наслiдкiв дл соцiального та емоцiйного розвитку дитини. Цi конфлiктнi вiдносини пов'язанi з порушенням формування сiм'ї, хоча механiзми, за допомогою яких вони впливають, ще недостатньо вивченi. Деякi з внутрiшньосiмейних вредностей прямо дiють на вiдносини дитини з членами сiм'ї, iншi створюють загальну несприятливу сiмейну атмосферу, в якiй дитина повинна виховуватися.
Дитина може опинитися пiд впливом однiєї, декiлькох або всiх цих шкiдливих речовин в один i той же час. Передбачається, що, хоча способи вираження i пороги прояви почуттiв варiюються залежно вiд культури, недолiки i викривлення в цих областях схожi в будь-яких суспiльствах. Всi двостороннi взаємини людей залежать вiд поведiнки кожного з них. Варiюючи за ступенями, порушенi сiмейнi вiдносини можуть виникати частково як результат реакцiй, вiдносин або дiй самої дитини. У кожному окремому випадку часто буває важко судити про його дiйсному участь у внутрiшньосiмейних процесах. Оцiнка ступеня порушення сiмейних вiдносин має робитися тiльки на основi змiн поведiнки iнших членiв сiм'ї, безвiдносно до ролi дитини, яка своєю поведiнкою у вiдповiдь на сiмейнi негаразди може погiршувати сiмейний психологiчний клiмат. До окремих випадкiв порушення сiмейних вiдносин вiдносять брак теплоти у спiлкуваннi мiж батьками i дитиною, дисгармонiйнi вiдносини мiж батьками, ворожiсть до дитини, жорстоке поводження з дитиною, сексуальнi зловживання. Явний недолiк позитивних почуттiв по вiдношенню до дитини з боку батькiв зазвичай виражається в тому, що останнiй не виявляє емоцiйної теплоти пiд час вербального або невербального спiлкування, не здатен створити для нього фiзичний комфорт. У цих випадках батько звертається до дитини вiдстороненим або бездушним тоном, не виявляючи значного iнтересу до того, чим вiн займається, не спiвпереживаючи його труднощiв, рiдко заохочуючи i схвалюючи. Дитяча поведiнка яка пов'язана з переживаннями, зустрiчається з роздратуванням i зазвичай припиняється. Дисгармонiйнi вiдносини мiж дорослими (батьками та iншими членами родини) зазвичай проявляються сварками або постiйною атмосферою важкої емоцiйної напруги, що є результатом натягнутостi вiдносин. У результатi цього поведiнка окремих членiв родини стає некерованою i ворожою, завзято зберiгається атмосфера жорстокого ставлення один до одного. Ворожiсть деяких батькiв проявляється в постiйному покладаннi вiдповiдальностi на дитину за чужi провини, що фактично перетворюється на психiчне катування. Іншi пiддають дитини систематично приниженням i образам, переважно його особу. Вони нагороджують дитину негативними характеристиками, провокують на конфлiкти, агресiю, незаслужено карають. Жорстоке поводження з дитиною чи фiзичне катування його батьками небезпечно не тiльки для соматичного, але i для психiчного здоров'я. Поєднання болю, соматичних страждань з переживаннями образи, страху, обурення, вiдчаю i безпорадностi через те, що найближча людина несправедлива i жорстока, може призвести до психосоматичних розладiв.
того, що вiдбувається, безкарнiстю кривдника i суперечливими почуттями скривдженого до нього.
Висновок
цього стилю визначаються основними положеннями гуманiстичної психологiї. К. Роджерс назвав його «Особистiсно центрованi», тобто, яке ставить в центр уваги особистiсть тiєї людини, з яким ти зараз спiлкуєшся.
впливають особистiснi якостi батькiв. Ставши дорослим, людина вiдтворює стиль виховання як природний. Таким чином, з поколiння в поколiння вiдбувається соцiальне наслiдування стилю спiлкування i виховання. Звiдси випливає висновок, що батькiв треба не тiльки навчати, але й навчати способам правильного спiлкування з дiтьми, коригуючи особистiснi якостi батькiв, що вiдноситься головним чином до сфери «Я».
Хотiлося б ще вiдзначити, що не менш цiкавим було б порiвняти стилi взаємодiї батькiв i матерiв, так як iснує вiдмiнностi як рис характеру, так i стилiв ставлення до дитини по гетерогенному ознакою. Результати дослiдження показали, що найкраще проводити обстеження батька i матерi, що складають сiмейну пару, для того щоб намалювати об'єктивну картину виховання в сiм'ї, вплив обох батькiв на формування особистостi дитини, щоб оцiнка впливу сiмейного фактора на iндивiдуальнi особливостi людини була бiльш плiдною.
а й внутрiшнi фактори можуть модифiкувати зовнiшнi впливи.
Лiтература:
3. Исаев Д. Н. Эмоциональный стресс, психосоматические и соматопсихические расстройства у детей. СПб: Речь, 2005.
4. Лангмейер Й., Матейчек З. Психическая депривация в детском возрасте. Прага, 1984.
5. Лебединский В. В. Нарушение психического развития у детей. Уч. пособие, М., 1985.
6. Многотомное руководство по акушерству и гинекологии. Том 2–4 М., медиц., 1963.
8. Репродуктивное здоровье женщины. Научно-практический журнал №1–2, 2006.
9. Эмоциональные нарушения в детском возрасте и их коррекция/ под ред. В. В. Лебединского, М., 1990.
|
