Воля як регуляція психічної активності людини

Воля як регуляцiя психiчної активностi людини ЗМІСТ ВСТУП ПРИРОДА ВОЛІ ВОЛЬОВИЙ ПРОЦЕСРЕГУЛЯЦІІ ПСИХІЧНОЇАКТИВНОСТІ ВСТУП однiєю з центральних у психологiчних дослiдженнях. Однак унаслiдок незадоволеностi загальним станом дослiджень волi багато вчених у першi десятилiття поточного сторiччя прагнули узагалi вiдмовитися вiд цього поняття як вiд нiбито ненаукового, замiнити його поведiнковими характеристиками або будь-якими iншими, тобто такими, якi можна спостерiгати й оцiнювати. Але вчитуючись сьогоднi в роботи таких чудових психологiв минулого, як У. Джемс у США i С. Л. Рубiнштейн у Росiї, ми виявляємо, що воля - цiлком реальне явище, що володiє своїми специфiчними, легко описуваними науковою мовою,ознаками. Якi ж вони? можна вiдокремити вiд iнших. Вольоверiшення звичайне приймається в умовах конкуруючих, рiзноспрямованих потягiв, жодне з яких невзмозi остаточно перемогти без прийняття вольового рiшення. Воля припускає самообмеження, стримування деяких досить сильних потягiв, свiдоме пiдпорядкування їх iншим, бiльш значимим i важливим цiлям, умiння придушувати безпосередньо виникаючi в данiй ситуацiї бажання i iмпульси. На вищих рiвнях свого прояву воля припускає опору на духовнi цiлi i моральнi цiнностi, на переконання й iдеали. не можна вважати вольовим. «Вольова дiя - це... свiдома, цiлеспрямована дiя, за допомогою якоїлюдина здiйснює цiль що стоїть перед ним, пiдпорядковуючи свої iмпульси свiдомому контролю i змiнюючи навколишню дiйснiсть у вiдповiдностi зi своїм задумом»[1] . Істотними ознаками вольової дiї є посилена увага до такої дiї i вiдсутнiсть безпосереднього задоволення, одержуваного в процесi i в результатi його виконання. Мається на увазi, що вольова дiя зазвичай супроводжується вiдсутнiстю емоцiйного, а не морального задоволення. Навпаки, з успiшним здiйсненням вольового акта звичайно зв'язане саме моральне задоволення вiд того, що його вдалося виконати. У. Джемс iз цього приводу писав наступне: «Великий свiт, що оточує нас з усiх бокiв, задає нам усiлякi питання i випробує нас усiма можливими способами. Деякi з цих випробувань ми долаємо за допомогою неважких дiй i на деякi питання вiдповiдаємо чiтко сформульованими словами. Але на саменайглибшеiз усiх питань, якi коли-небудь, пропонуються нам свiтом, не допускається iншої вiдповiдi, крiм нiмого опору волi i стискання фiбр нашого серця, коли ми як би говоримо: «Нехай так, а я все ж буду робити отак» [2] . Нерiдко зусилля волi направляються людиною не стiльки на те, щоб перемогти й опанувати обставинами, скiльки на те, щоб подолати самого себе. Жодна бiльш-менш складна життєва проблема людини не вирiшується без участi волi. Нiхто на Землi нiколи ще не домiгся видатних успiхiв, не володiючи видатною силою волi. Людина в першу чергу тим i вiдрiзняється вiд усiх iнших живих iстот, що в нього, крiм свiдомостi й iнтелекту, є ще i воля, без якої здiбностi залишалися б порожнiм звуком. ПРИРОДА ВОЛІ Будь-якавольовадiя є цiлеспрямованою дiєю. Вольова дiя сформувалося в людини в процесi працi, спрямованої на виробництво певного продукту. Прямуючи на певну мету, дiя в своєму ходi регулюється вiдповiднiстю з цiєю метою. Мета, яка ставилася дiючим суб'єктом, повинна здiйснитися як результат його дiй. Специфiчно людськi дiї є вольовими у цьому широкому розумiннi слова - всi вони свiдомi, цiлеспрямованi дiї, всi вони включають цiлеспрямованiсть i регулювання ходу дiї вiдповiдно до мети. собi звiт про наслiдки, якi спричинить за собою здiйснення мети що стоїть перед ним, а також про мотиви, якi його до цього дiйства спонукають. У результатi може виявитися розбiжнiсть мiж бажаною метою i небажаними наслiдками або труднощами, з якими в силу об'єктивних зовнiшнiх умов пов'язана її реалiзацiя. Дiя, що вiдбувається в умовах такого конфлiкту внутрiшньо суперечливих тенденцiй, - це вольова дiяв бiльш специфiчному сенсi слова. У силу суперечливостi дiйсностi, а також складної iєрархiї рiзних i часто суперечливих спонукань людини цей, в принципi, окремий випадок досить поширений. Вiн надає вольової дiї особливу спрямованiсть. Розрiзняючи вольовi процеси, ми не протиставляємо їх iнтелектуальним i емоцiйним, i ми не встановлюємо нiякої взаємовиключноїпротилежностi мiж iнтелектом, почуттям i волею. Один i той же процес може бути (i звичайно буває) i iнтелектуальним, i емоцiйним, i вольовим. Вивчаючи вольовi процеси, ми вивчаємо вольовi компоненти психiчних процесiв. Разом з тим вольовий процес ще бiльш безпосередньо й органiчно, нiж процеси емоцiйний i iнтелектуальний, включений в дiю i нерозривно пов'язаний з ним. Так що вивчення вольового акту безпосередньо переходить у вивчення дiї, або, вiрнiше,вивчення вольового акту - це i є вивчення дiї вiдносно способу його регулювання– регуляцiя психiчної активностi людини. i активний, оскiльки вонаукладає прагнення до її задоволення i того, що може її задовольнити. У цiй активнiй сторонi пасивно-активного стану потреби i укладенi першi зародки волi, нерозривно пов'язанi iз сенсорною i афективної чутливiстю, в якiй первинно вiдбивається потреба. Стан чутливостi, що виражає потреба, зазвичай пов'язане з сенсомоторних моментом зародкових рухiв, спрямованих на її задоволення. Тому й у силу внутрiшнiх змiн тонусу, з яким воно пов'язано, вже первинне чуттєве переживання потреби включає вiдоме динамiчне напруга - тенденцiю, прагнення. Але одна справа - вiдчувати прагнення, а iнша - усвiдомлювати його. Залежно вiд ступеня усвiдомлення прагнення виражається у виглядi потягу, бажання або хотiння. Потреба, зокрема органiчна, ще не усвiдомлена, не спрямовуються на певний предмет, виступає спочатку у виглядi потягу. Потяг не усвiдомлено i безпредметно. Поки людина лише вiдчуває потяг, не знаючи, який предмет цей потяг задовольнить, вiн не знає, чого вiн хоче, перед ним немає усвiдомленої мети, на яку вiн мав би спрямувати свою дiю. З одного боку, є потягу, суб'єктивно що виражають потребу, але не включають усвiдомлення тих предметiв, якi здатнi їх задовольнити, а з iншого - предмети, в яких людина потребує для задоволення своїх потреб, але якi протистоять йому. Виникнення вольової дiї передбачає насамперед встановлення мiж ними усвiдомленої зв'язку. Суб'єктивне вираз потреби, її вiдображення в психiцi має стати усвiдомленим i предметним, потяг має перейти в бажання. Це «опредметнення» є необхiдною передумовою виникнення вольової дiяльностi. Лише тодi, коли усвiдомлений предмет, на який прямує потяг, i об'єктивне вираження потреби стає усвiдомленим i предметним бажанням, людина починає розумiти, чого вiн хоче, i може на новiй усвiдомленої основi органiзувати свою дiю. Суттєвою передумовою виникнення вольової дiї є, таким чином, перехiд до предметних форм свiдомостi. Усвiдомлена зв'язок мiж потребами i предметами, якi їх задовольняють, встановлюється в практичному досвiдi дiєвому задоволення цих потреб. Включаючись в практичне, усвiдомлене суб'єктом вiдношення до його потреб, предмети стають об'єктами його бажань i можливими цiлями його дiй. Залежнiсть мiж потребами i предметами, якi їх задовольняють, цим не вичерпується. Істотно, що самi потреби по мiрi їх задоволення рiзними предметами диференцiюються, перетворюються, змiнюються. Новi потреби змушують шукати новi способи їх задоволення, а новi способи їх задоволення породжують новi потреби. Таким чином, все розширюються спонукання дiяльностi, i разом з тим розширюється i диференцiюється коло предметiв, хто здатний об'єктами бажань та цiлями дiй. спонукань до дiї як мотивiв i його результату як цiлi. Вольова дiя, виходячи з мiркувань, спрямовується на усвiдомлену мету. той або iнший предмет або можливий результат дiї стає його метою. Але, з iншого боку, у вольовому дiї самi пробудження не дiють безпосередньо у виглядi абсолютно слiпого iмпульсу, а опосередковано через усвiдомлену мету [3]. з мотивiв, джерелом яких є потреби й iнтереси людини; направляється на усвiдомленi цiлi, якi виникають у зв'язку з вихiдними спонуканнями; здiйснюється на основi все бiльш свiдомого регулювання. Наявнiсть у людини волi пов'язане з наявнiстю значимих для нього цiлей i завдань. Чим бiльш значимi i привабливi для людини цi цiлi, тим - при iнших рiвних умовах - сильнiше буде його воля, напруженiше бажання, наполегливiше прагнення до їх здiйснення. Значущою метою є для людини те, що пов'язано з його потребами та iнтересами. Але для людини значущим є не тiльки те, що пов'язано з його партикулярному-особистiсними iнтересами i потребами. Задоволення самих особистих потреб у суспiльствi, заснованому на подiлi працi, обумовлено напрямком дiяльностi iндивiда на задоволення не безпосередньо особистiсних, а суспiльних потреб. Поки дiї iндивiда перебувають пiд владою потягiв, визначаючись безпосередньо органiчними, природними особливостями iндивiда, до тих пiр у нього немає волi у специфiчному розумiннi цього слова. Воля у власному розумiннi виникає тодi, коли людина виявляється здатним до рефлексiї своїх потягiв, може так чи iнакше поставитися до них. Для цього iндивiд повинен вмiти пiднятися над своїми потягами i, вiдволiкаючись вiд них, усвiдомити самогосебе як «я», як суб'єкта, у якого можуть матися тi чи iншi потяги, але який сам не вичерпується жодним з них, нi їх сумою, а, пiднiмаючись над ними, в змозi зробити вибiр мiж ними. У результатi його дiї визначаються вже не безпосередньо потягами як природними силами, а ним самим. Виникнення волi, таким чином, нерозривно пов'язане - як сторона або компонент - зi становленням iндивiда як самовизначення суб'єкта, який сам вiльно - довiльно - визначає свою поведiнку i вiдповiдає за неї. Таким суб'єктом, здатним до самосвiдомостi i самовизначення, людина стає через усвiдомлення своїх вiдносин з iншими людьми. РЕГУЛЯЦІІ ПСИХІЧНОЇ АКТИВНОСТІ У простому вольовому актi спонукання до дiї, направленої на бiльш-менш ясно усвiдомлену мету, майже безпосередньо переходить у дiю, не випереджає бiльш-менш складним i тривалим свiдомим процесом; сама мета не виходить за межi безпосередньої ситуацiї, її здiйснення досягається за допомогою звичних дiй,якi виробляються майже автоматично, як тiльки даний iмпульс. Для складного вольового акту з його найбiльш вираженою специфiчною формою iстотно перш за все те, що мiж iмпульсом i дiєю вклинюється складний свiдомий процес. Дiї передує врахування його наслiдкiв i усвiдомлення його мотивiв, прийняття рiшення, виникнення намiрiвйого здiйснити, складання плану для його здiйснення. Таким чином, вольовий акт перетворюється на складний процес, що включає цiлий ланцюг рiзних моментiв i послiдовнiсть рiзних стадiй або фаз, тим часом як у простому вольовому актi всi цi моменти i фази зовсiм не обов'язково повиннi бути представленi в скiльки-небудь розгорнутому виглядi. У складному вольовому дiї можна видiлити 4 основнi стадiї, або фази: 1. виникнення спонукання та попередня постановка мети; 2. стадiя обговорення та боротьба мотивiв; 4. виконання. Всяка справдi вольова дiя є виборчим актом, що включає свiдомий вибiр i рiшення. Але це нiяк не означає, що боротьба мотивiв є його центральною частиною, його душею. З самого iстоти вольової дiї, як дiї, спрямованої на досягнення мети, на реалiзацiю задуму, випливає, що основними його частинами є вихiдна i завершальна фази - явне усвiдомлення мети i наполегливiсть, твердiсть у її досягненнi. Основа вольової дiї - цiлеспрямована, свiдома дiєвiсть. Визнання панiвного значення вихiдної i завершальної фази вольового дiї - усвiдомлення мети та її здiйснення - не виключає, однак, нi iснування iнших фаз, нi того, що в конкретних, рiзноманiтних i мiнливих умовах реальної дiйсностi в тому чи iншому окремому випадку на переднiй план виступають iiншi фази вольового акту. Всi вони пiдлягають аналiзу. Вольовий акт починається з виникнення спонукання, що виражається в прагненнi. У мiру того, як усвiдомлюється мета, на яку воно направляється, прагнення переходить в бажання; виникнення бажання припускає вiдомий досвiд, за допомогою якого людина дiзнається, який предмет здатний задовольнити його потребу. У того, хто цього не знає, не може бути бажання. Бажання - це опредмеченепрагнення. Зародження бажання означає виникнення або постановку мети. Бажання - це цiлеспрямоване прагнення. Але наявнiсть бажання, спрямованого на той або iнший предмет як мета, ще не є закiнченим вольовим актом. Якщо бажання передбачає знання мети, то воно ще не включає думки про засоби i хоча б уявного оволодiння ними. Воно тому не стiльки практично, скiльки споглядально i афективно. Бажати можна i того, в досяжностi чого не впевнений, хоча тверде знання абсолютної недосяжностi предмета бажання, безсумнiвно, паралiзує, якщо не вбиває, бажання. почуття i подання, може замiстити дiйсну реалiзацiю бажання. Бажання обволiкається мрiями, замiсть того щоб втiлюватися в дiю. Вононаближається до побажання. Бажання переходить у справдi вольовий акт, який у психологiї прийнято позначати незграбним словом «хотiння», коли до знання мети приєднується установка на її реалiзацiю, впевненiсть у її досяжностi i спрямованiсть на оволодiння вiдповiдними засобами. Хотiння - це спрямованiсть не на предмет бажання сам по собi, а на оволодiння ним, на досягнення мети. Хотiння є там, де бажанане тiльки сама по собi мета, а й дiя, що до неї приводить. Як би не вiдрiзнялися потяг, бажання i хотiння один вiд одного, кожне з них висловлює прагнення - то внутрiшнiй суперечливий стан вади, потреби, страждання, занепокоєння i разом з тим напруги, яка утворює вихiдне спонукання до дiї. У рядi випадкiв спонукання до дiї, спрямованого на певну, бiльш-менш ясно усвiдомлену мету, безпосередньо тягне за собою дiю. Варто лише уявити собi за мету, щоб вiдчувати i знати: так, я цього хочу!Варто тiльки це вiдчути, щоб вже перейти до дiї. Але iнодi за спонукою до дiї i постановкою мети не вiдразу випливає дiя; трапляється, що перш, нiж настала дiя, з'являється сумнiв або в даної мети, або в коштах, якi ведуть до її досягнення, iнодi майже одночасно з'являється кiлька конкуруючих цiлей, виникає думка про можливi небажанi наслiдки тiєї поведiнки, що веде до досягнення бажаної мети, i в результатi утворюється затримка. Положення ускладнюється. Мiж спонукою i дiєю вклинюються роздуми i боротьба мотивiв. Основним змiстом другої фази в розвитку вольової дiї є обговорення i боротьба мотивiв.Інодi кажуть, що на вiдмiну вiд iмпульсивної, афективного дiї, що обумовленаситуацiєю бiльше, нiж постiйними, iстотними властивостями або установками особистостi, вольовадiяяк виборчий акт, тобто результат зробленого вибору особистiстю, обумовленаособистiстю в цiлому. Це до певної мiри правильно. Але не менш правильно й те, що у вольовому актi часто укладенi боротьба, протирiччя, роздвоєння. У людини є багато рiзних потреб та iнтересiв, i деякi з них виявляються несумiсними. Людина втягується в конфлiкт. Розгорається внутрiшня боротьба мотивiв. Але й тодi, коли протирiччя не виступає безпосередньо в болiсному почуттi роздвоєння, свiдома мисляча iстота, у якої виникає бажання здiйснити деяку дiю, звичайно схильна пiддати його попереднiм аналiзам. опосередкованудумкою. Облiк наслiдкiв передбачуваного дiї часто-густо виявляє, що бажання, породжене однiєю потребою або певним iнтересом, в конкретнiй ситуацiї виявляється здiйсненним лише за рахунок iншого бажання; бажанасаме по собi дiяможе за певних умов призвести до небажаних наслiдкiв. Затримка дiї для обговорення так само iстотна для вольового акту, як i iмпульси до нього. Затримцi повиннi пiддатися у вольовому актi iншi, конкуруючi, iмпульси. Тимчасової затримцi повинен пiддатися iмпульс, для того щоб дiя була вольовим актом, а не iмпульсивної розрядкою. Вольовийакт - це не абстрактна активнiсть, а активнiсть, яка мiстить в собi i самообмеження. бути пiдлеглi. Воля на вищих своїх щаблях - це не проста сукупнiсть бажань, а вiдома їх органiзацiя. Вона припускає, далi, здатнiсть регулювати свою поведiнку на пiдставi загальних принципiв, переконань, iдей. Воля вимагає тому самоконтролю, умiння керувати собою i панувати над своїми бажаннями, а не тiльки служити їм. Перш нiж дiяти, необхiдно зробити вибiр, треба прийняти рiшення. Вибiр вимагає оцiнки. Якщо виникнення спонукання у виглядi бажання заздалегiдь висуває певну мету, то остаточне встановлення мети - iнодi зовсiм не збiгається з початковою - вiдбувається в результатi рiшення. Приймаючи рiшення, людина вiдчуває, що подальший хiд подiй залежить вiд нього. Усвiдомлення наслiдкiв свого вчинку i залежностi того, що станеться, вiд власного рiшення, породжує специфiчне для вольового акту почуття вiдповiдальностi. Ухвалення рiшення може протiкати по-рiзному. протидiї, а здiйснення мети, що вiдповiдала б бажанням, - нiяких зовнiшнiх перешкод. За таких умов достатньо уявити собi мету i усвiдомити її бажанiсть. Весь вольовий процес - вiд початкового спонукання i виникнення цiлi до її здiйснення - так стягнутий до одноїєдностi, що рiшення не виступає в ньому як особливий акт; прийняття рiшення укладено в згорнутому виглядi у визнаннi мети. У тих вольових актах, в яких за виникненням спонукання до дiї слiдуєбiльш-менш складна боротьба мотивiв або обговорення i дiявiдстрочуються, рiшення видiляється як особливий момент. 2.Інодi рiшення як би саме настає, будучи повним рiшеннямтого конфлiкту, який викликав боротьбу мотивiв. Виникла якась внутрiшня робота, щось зрушилося, багато чого перемiстилося - i все представляється вже в новому свiтлi: я прийшов до рiшення не тому, що вважаю за потрiбне прийняти саме це рiшення, а тому, що нiяке iнше вже неможливе. У свiтлi нових думок, якi я, розмiрковуючи над рiшенням, усвiдомив пiд впливом нових почуттiв, якi на мене за цей час нахлинули, те, що ще недавно здавалося таким важливим, раптом уявляється нiкчемним, i те, що не так давно здавалося бажаним iдорогим, раптом втратило свою привабливiсть. Все вирiшилося, i потрiбно вже не стiльки приймати рiшення, скiльки констатувати його. 3. Нарештi, буває так, що до самого кiнця i при самому прийняттi рiшення кожен з мотивiв ще зберiгає свою силу, нi одна можливiсть сама по собi не вiдпала, i рiшення на користь одного мотиву приймається не тому, що дiєва сила iнших вичерпана чи що iншi спонукання втратили свою привабливiсть, а тому, що усвiдомлена необхiднiсть чи доцiльнiсть принести все це в жертву. У такому випадку, коли конфлiкт, укладений у боротьбi мотивiв, не отримав дозволу, який би вичерпав його, особливо усвiдомлюється i видiляється рiшення, як особливий акт, який пiдпорядковує однiй прийнятiй метi все iнше. Саме рiшення, а потiм i наступне за ним виконання, в такому випадку зазвичай супроводжуються яскраво вираженим почуттям зусилля. У цьому вiдчуттi, пов'язанимз внутрiшньою боротьбою, деякi схильнi бачити особливий момент вольового акту. Однак не будь-яке рiшення i вибiр цiлi повиннi супроводжуватися почуттям зусилля. Наявнiсть зусилля свiдчить не стiльки про силу вольового акту, скiльки про ту протидiю, що ця сила зустрiчає. Оскiльки для живих людей, яким не чужi внутрiшнi суперечностi, такi конфлiктнi ситуацiї не тiльки можливi, але iнодi й неминучi, дуже важливо, щоб людина була здатна на зусилля. Це тим бiльш важливо, що таке зусилля буває здебiльшого необхiдно у випадках вольових рiшень, якi повиннi забезпечити торжество бiльш абстрактних принципових мотивiв над нашими потягами. Проте все ж таки неправильно бачити в зусиллi, пов'язаному з рiшенням, основнуознаку вольового акту. Коли людина євся у своєму рiшеннi i всi її устремлiння в повнiй, нерозчленованiй єдностi злитi, вона не вiдчуває зусиль, приймаючи рiшення, i тим не менше в цьому вольовому актi може бути особлива незламна сила. Вона не може не позначитися на виконаннi рiшення. Тут, однак, у боротьбi з реальними труднощами здатнiсть до вольового зусилля набуває суттєве значення як найважливiший компонент або прояв волi. Сама «технiка» рiшення, тi процеси або операцiї, за допомогою яких до нього приходять, в рiзних умовах бувають рiзними. У тих випадках, коли головна труднiсть полягає в тому, щоб знати, як вчинити, для вирiшення досить осмислити становище i пiдвести даний конкретний випадок пiд якусь загальну категорiю. Як тiльки знову представився випадок включений в якусь звичну рубрику, вже вiдомо, як з ним бути. Так вирiшуються перш за все бiльш-менш повсякденнi питання, особливо досить досвiдченими i не дуже iмпульсивними людьми. У людейдуже iмпульсивних значну роль у прийняттi рiшення можуть грати обставини [12]. Деякi iмпульсивнi, пристраснi та впевненi у собi натури iнодi нiби навмисно вiддають себе у владу обставин, в повнiй впевненостi, що належний момент принесе належне рiшення. Нерiшучi люди, особливо коли положення складне, усвiдомлюючи це, iнодi навмисно вiдтягують рiшення, чекаючи, що змiна ситуацiї саме принесе бажаний результат або зробить прийняття рiшення бiльш легким, змусивши прийняти його. Інодi в скрутних випадках люди полегшують собi рiшення тим, що беруть його як би умовно, пiдгадуючи виконання до певних, не залежних вiд їх вирiшення, обставин, за наявностi яких вона набуває чинностi. Так, будучи не в змозi вiдразу вiдiрватися вiд захоплюючої книги i взятися за нудну роботу, людина приймає рiшення зробити це, як тiльки годинник проб'є такий-то час. Остаточне рiшення або, принаймнi, виконання його перекладається на обставини, прийняття рiшення - як би умовне - цим полегшується. Таким чином, тактика прийняття рiшення може бути рiзноманiтною i досить складною. Прийняти рiшення - ще не означає виконати його. За рiшенням повинне пiти виконання. Без цього останнього ланки вольовий акт не завершено. Сходження до вищих щаблях вольової дiяльностi характеризується насамперед тим, що виконання перетворюється на бiльш-менш складний, тривалий процес. Ускладнення цього останнього завершального етапу вольового акта є характерним для вищих ступенiв вольової дiї, яке ставить собi все бiльш складнi, вiддаленi i високi, все важче досяжнi цiлi. У рiшеннi те, чого ще немає i що має бути, протиставляється тому, що є. Виконання рiшення вимагає змiни дiйсностi. Бажання людини не виконуються самi собою.Ідеї та iдеали не мають магiчну силу самореалiзацiї. Вони стають реальнiстю лише тодi, коли за ними стоїть дiюча сила вiдданих їм людей, що вмiють долати труднощi.Їх здiйснення стикається з реальними перешкодами, якi вимагають реального подолання. Коли боротьба мотивiв закiнчена i рiшення прийняте, тодi лише починається справжня боротьба - боротьба за виконання рiшення, за здiйснення бажання, за змiну дiйсностi, за пiдпорядкування її людської волi, за реалiзацiю в нiй iдей та iдеалiв людини;i в цiй боротьбi, спрямованоїна змiну дiйсностi, полягає основне. При традицiйнiй трактовцi волi предметом психологiчного аналiзу є те, що вiдбувається в суб'єкта до початку вольової дiї як такої. Увага дослiдника зосереджувалася на внутрiшнiх переживаннях - боротьбi мотивiв, рiшення i т. д., що передують дiї, тому що нiби там, де починається дiя, закiнчується сфера психологiї. У тих випадках, коли проблема дiї не випадала зовсiм з поля зору психологiв, дiя лише зовнiшнiм чином пов'язувалося з психiкою або свiдомiстю, як це має мiсце в теорiї iдеомоторних актiв у У. Джемса. Вiдповiдно до цiєї теорiї кожна iдея має тенденцiю автоматично перейти в дiю. При цьому знову-таки сама дiя розглядається як автоматична рухова реакцiя або розрядка, викликана iдейним «подразником». Перш нiж приступити до здiйснення вiддаленої цiлi, що вимагає складного ряду дiй, необхiдно намiтити шлях, до неї ведучий, i засоби, придатнi для її досягнення, - скласти собi план дiй. При цьому шлях до кiнцевої мети розчленовується на ряд етапiв. У результатi крiм кiнцевої мети з'являється ряд пiдпорядкованих цiлей, i те, що є засобом, само на певному етапi стаєметою. Психологiчно не виключена можливiсть i того, щоб така пiдпорядкована мета-засiб на час стала для суб'єкта самоцiллю. У складнiй дiяльностi, що складається з ланцюга дiй, мiж метою i засобом розгортається складна дiалектика: засiб стає метою, а мета - засобом. План буває бiльш-менш схематичний. Однi люди, приступаючи до виконання прийнятого рiшення, прагнуть все передбачити i як можна бiльш детально спланувати кожен крок, iншi обмежуються лише самою загальною схемою, намiчаються тiльки основнi етапи та вузловi точки. Зазвичай бiльш детально розробляється план найближчих дiй, бiльш схематично або бiльш невизначено намiчаються подальшi. Залежно вiд ролi, яку вiдiграє при виконаннi план, воля буває бiльш-менш гнучкою. У деяких людей раз прийнятий план так тяжiє над волею, що позбавляє її будь-якої гнучкостi. План для них перетворюється на застиглу, мляву схему, яка залишається незмiнною при будь-якiйзмiнi обставин. Воля, яка нi в чому не вiдступаєвiд заздалегiдь складеного плану, слiпа по вiдношенню до конкретних, умов, що змiнюються, - це є тупа, а не сильна воля. Людина з сильною, але гнучкої волею, нiяк не вiдмовляючись вiд своїх кiнцевих цiлей, не зупиниться, однак, перед тим, щоб ввести в попереднiй план дiй всi змiни, якi в силу обставин виявляться необхiдними для досягнення мети. Коли кiнцева мета зовсiм не визначає характер i спосiб дiї, замiсть єдиної системи дiй, спрямованих на мету, легко може вийти просте розташуванняодин з одним не пов'язаних дiй, послiдовнiсть яких знаходиться у повнiй залежностi вiд обставин. У такому випадку кiнцевий результат дiй може зовсiм не спiвпасти з первинною метою. Безплановiсть ставить пiд питання досягнення мети, на яку направлено вольову дiю. Вольова дiя у своїх вищих формах повинна бути плановою дiєю. зi своїм задумом. Вольова дiя - це специфiчно людська дiя, якою людина свiдомо змiнює свiт. Воля i пiзнання, практична i теоретична дiяльнiсть людини, спираючись на єднiсть суб'єктивного й об'єктивного, iдеального i матерiального, кожна по-своєму дозволяють внутрiшнє протирiччя мiж ними. Долаючи односторонню суб'єктивнiсть iдеї, пiзнання прагне зробити її адекватною для об'єктивної дiйсностi. Долаючи односторонню об'єктивнiсть цiєї останньої, практично заперечуючи її уявну абсолютну розумнiсть, воля прагне зробити об'єктивну дiйснiсть адекватну для iдеї. Оскiльки вольовий акт є свiдомою дiєю, спрямованою на здiйснення мети, дiючий суб'єкт оцiнює результат, до якого призвела дiя, зiставляючи його з метою, на яку воно було направлено. Вiн констатує його успiх чи невдачу i бiльш-менш напружено та емоцiйно переживає його як свiй успiх або неуспiх. Вольовi процеси є складними процесами. Оскiльки вольовий акт виходить з мотивiв, з потреб, вiн носить бiльш-менш яскраво виражений емоцiйний характер. У вольових процесах емоцiйнi та iнтелектуальнi моменти представленi у специфiчному синтезi; афект в них виступає пiдконтролем iнтелекту. ВИСНОВОК внутрiособистiснi конфлiкти i способи їх подолання, у психологiї особистостi основна увага зосереджена на видiленнi i вивченнi вiдповiдних вольових характеристик особистостi. Дослiдженнями волi займається також психологiя саморегуляцiї людської поведiнки.Іншими словами, у новiтнiй перiод iсторiї психологiї цi дослiдження не припинилися, а лише втратили колишню єднiсть, термiнологiчну визначенiсть i однозначнiсть. Разом з тим вони виявилися розширеними i поглибленими по тематицi за рахунок застосування нових понять, теорiй i методiв. Зараз багатьма вченими починаються зусилля, спрямованi на те, щоб вiдродити навчання про волюяк цiлiсне, додати йому iнтегративний характер. Згiдно з першою вся поведiнка людини являє собою в основному реакцiї на рiзнi внутрiшнi i зовнiшнi стимули i задача його наукового вивчення зводиться до того, щоб вiдшукати цi стимули, визначити їх зв'язок з реакцiями. Для такої iнтерпретацiї людського поведiнки поняття волi не потрiбно. Певну негативну роль у вiдмовi вiд психологiчних дослiджень волi i згортання їх, у твердженнi реактивної концепцiї поводження як єдино прийнятної наукової доктрини зiграли дослiдження рефлекторної поведiнки: безумовних рефлексiв i умовного (неоперантного) обумовлення. Рефлекс у його традицiйному розумiннi завжди розглядався як реакцiя на який-небудь стимул. Звiдси i розумiння поведiнки як реакцiї. Симптоматично, що пiд впливом рефлекторної концепцiї поводження в першi десятилiття нашого столiття психологiя в деяких навчаннях була замiнена на реактологiю (К. Н. Корнiлов) i рефлексологiя (В. М. Бехтерєв). Вiдповiдно до iншої концепцiї, яка в останнi кiлька десятилiть набрала силу i знаходить все бiльше прихильникiв, поводження людини розумiється як споконвiчно активне, а сам вiн розглядається як надiлений здатнiстю до свiдомого вибору його форм. Для такого розумiння поводження воля i вольова регуляцiя поводження необхiднi. Воно не тiльки вимагає повернення психологiї її колишньої назви як науки про внутрiшнiй досвiд, а й придiлення гiдної уваги проблемi волi в наукових дослiдженнях людського поводження. Новiтня фiзiологiя вищої нервової дiяльностi в особi таких учених, як Н. А. Бернштейн, П. К. Анохiн, вдало пiдкрiплює i пiдтримує цю точку зору з боку природознавства. Але реактивнi концепцiї поводження, особливо в самiй традицiйної павловськой фiзiологiї вищої нервової дiяльностi, як i ранiше сильнi, i результат наукової боротьби мiж ними i теорiєю активного вольового поводження буде iстотно залежати вiд того, наскiльки психологам вдасться вiдповiдними експериментальними даними довести реальнiсть iнших джерел поведiнкової активностi, наскiльки переконливо зможуть вони пояснити рiзноманiтнi види поводження, не прибiгаючи до поняття рефлексу. Великi надiї в цьому зв'язку покладаються на сучасну психологiю свiдомостi i когнiтивну психологiю, на новiтнi методи експериментального дослiдження людської психiки. Як же з облiком сказаного розумiється воля в сучасних психологiчних дослiдженнях?В.І. Селиванов визначає волю як свiдоме регулювання людиною свого поводження, вираженев умiннi бачити i переборювати внутрiшнi i зовнiшнi перешкоди на шляху цiлеспрямованих вчинкiв i дiй. У тi моменти дiяльностi, коли суб'єкт зiштовхується з необхiднiстю «подолати» себе (емпiричний рiвень видiлення перешкоди, зв'язаного iз суб'єктом дiяльностi), його свiдомiсть на час як би вiдривається вiд об'єкта, предмета дiяльностi, чи партнера i переключається в площину суб'єктних вiдносин. Функцiєю вольової регуляцiї є пiдвищення ефективностi вiдповiдної дiяльностi, а вольова дiя постає як свiдома, цiлеспрямована дiя людини з подолання зовнiшнiх i внутрiшнiх перешкод за допомогою вольових зусиль. На особистiсному рiвнi воля проявляється в таких властивостях, як сила волi, енергiйнiсть, наполегливiсть, витримка та iн. Їх можна розглядати як первиннi, або базовi, вольовi якостi особистостi. Такi якостi визначають поведiнку, яка характеризується усiма або бiльшiстю описаних вище властивостей. Вольову людину вiдрiзняють рiшучiсть, смiливiсть, самовладання, впевненiсть в собi. Такi якостi розвиваються в основному в онтогенезi дещо пiзнiше, нiж названа вище група властивостей. У життi вони проявляються в єдностi з характером, тому їх можна розглядати не тiльки як вольовi, але i як характерологiчнi. Назвемо цi якостi вторинними. До цiєї ж групи, щопозначається як третиннi якостi, можна вiднести тi в яких одночасно виступають воля людини та її ставлення до працi: дiловитiсть, iнiцiативнiсть. Такi якостi особистостi звичайно формуються тiльки до пiдлiткового вiку. Необхiднiсть у вольовiй дiї виникає, коли на шляху здiйснення мотивованої дiяльностi з'являється перешкода. Вольовий акт пов'язаний з його подоланням. Попередньо, однак, необхiдно усвiдомити, осмислити суть проблеми. Вольова регуляцiя необхiдна для того, щоб протягом тривалого часу утримувати в полi свiдомостi об'єкт, над яким розмiрковує чоловiк, пiдтримуватисконцентровануна ньому увагу. Воля бере участь у регулюваннi практично всiх основних психiчних функцiй: вiдчуттiв, сприйняття, уяви, пам'ятi, мислення й мови. Розвиток зазначених пiзнавальних процесiв вiд нижчих до вищих означає набуття людиною вольового контролю над ними. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 2. Висоцький А. И. Вольова активнiсть школярiв i методи її вивчення: Навчальний посiбник. - Челябинск, 1979 3. Джемс У. Науковi основи психологiї. - СПб., 1902 4.Іванов-Смоленський А. Г. Основнi проблеми патологiчної фiзiологiї вищої нервової дiяльностi людини. М., 1933 5. Калiн В. К. На шляхах побудови теорiї волi / / Психологiчний журнал - Т. 10 – 1989- № 2 6. Котирло В. К. Розвиток вольового поведiнки у дошкiльникiв. - Київ, 1971 7. Ладаном І. Д. Управлiння стресом. - М., 1989 8. Левiтiв Н. Д. Психологiя характеру. - М., 1969 9. Немов Р. С. Психологiя: Пiдручник для вузiв. - У 3-х кн. - Кн. 1. - М.: Владос, 1997 12. Рубiнштейн С. Л. Основи загальної психологiї. - СПб: Пiтер Ком, 1999 15. Експериментальнi дослiдження вольової активностi. - Рязань, 1986 [1] Рубiнштейн С. Л. Основи загальної психологiї – Спб: Пiтер Ком, 1999