Мiнiстерство оборони України
Вiйськовий iнститут телекомунiкацiй та iнформатизацiї
НТУУ "КПІ"
Кафедра № 43
Реферат
з дисциплiни "Психологiя"
Тема: "Бесiда – найбiльш поширений метод вивчення властивостей особистостi"
Виконав:
Студент навчальної групи 1602
А. О. Поляруш
Перевiрив:
Начальник кафедри № 43
О. О. Пучков
Київ – 2010
Змiст
Вступ
1. Основнi види, типи та функцiї бесiди
2. Структура бесiди
Висновки
Вступ
Актуальнiсть теми. Найпоширенiшою формою спiлкування є бесiда. Данi психологiчних дослiджень свiдчать, що успiшне проведення бесiди сприяє пiдвищенню продуктивностi працi (2—12%). Дев'ять iз десяти опитаних менеджерiв великих корпорацiй США заявили, що найскладнiшим у своїй роботi вони вважають встановлення контакту з новою людиною, особливо першу зустрiч з нею, першу бесiду.
Як вiдомо, бесiда є також одним з найпродуктивнiших методiв в психологiї особи, що дають можливiсть вглядiтися у внутрiшнiй свiт людини, багато в чому зрозумiти його складний, часто суперечливий змiст.
Особливе мiсце бесiди в арсеналi методiв дослiдження особи пов'язане також з тим, що, хоча даний метод не вимагає залучення складної додаткової апаратури i устаткування вiн в той же час, як жоден iнший, пред'являє високi вимоги до експериментатора-психолога, його майстерностi, професiйної зрiлостi.
Метою роботи є дослiдження бесiди як найбiльш поширеного методу вивчення властивостей особистостi.
Завданнями роботи є:
2. Ознайомитись з структурою бесiди
3. Визначити поняття вербального та невербального спiлкування в процесi бесiди
Об'єктом даної роботи є методи вивчення властивостей особистостi;
Предметом даної роботи є бесiда – найбiльш поширений метод вивчення властивостей особистостi.
Бесiда — це форма спiлкування з метою обмiну думками, iнформацiєю, почуттями тощо. Бесiда сприяє також активiзацiї зусиль партнерiв для забезпечення спiвробiтництва та впливу одне на одного.
Орiєнтовно можна назвати такi функцiї бесiди: обмiн iнформацiєю; формування перспективних заходiв i процесiв; контроль i координацiя вже розпочатих дiй; взаємне спiлкування людей пiд час виконання виробничих завдань; пiдтримка дiлових контактiв на рiвнi виробничих пiдроздiлiв, регiонiв, держав; пошук, висунення i оперативна розробка робочих iдей; стимулювання людської думки в новому напрямку; розв'язання етичних проблем, що виникли в якiйсь ситуацiї, та iн.
Кожна бесiда — це новий акт. Тому не iснує загальних рецептiв, якi б забезпечували високу ефективнiсть бесiди в усiх випадках. Це завжди процес творчий, що приносить радiсть вiдкриття нового в життi, у спiврозмовника й у собi. Водночас склалися певнi моральнi та психологiчнi вимоги до органiзацiї iндивiдуальної бесiди. Існують загальнi положення, принципи, застосування яких сприяє досягненню успiху бесiди.
Існують рiзнi види бесiд. Якщо за основу класифiкацiї взяти мету спiлкування та змiст бесiди, то можна виокремити бесiди ритуальнi, глибинно-особистiснi та дiловi.
Пiд час ритуальних бесiд люди спiлкуються, дотримуючись певного мовленнєвого етикету. Як правило, цi бесiди характернi для обрядiв, звичаїв будь-якої спiльноти людей. Людина, яка звикла до цього, почувається пiд час виконання обряду спокiйно i впевнено. Вона знає, що i як їй потрiбно говорити в рiзних ситуацiях i чого варто сподiватися вiд iнших. Умiння людини пiдтримувати ритуальнi бесiди свiдчить про те, що вона опанувала перший рiвень культури спiлкування.
Глибинно-особистiснi бесiди вiдiграють у нашому життi велику роль. Вони, як правило, характернi у спiлкуваннi мiж близькими людьми — рiдними, коханими, дiтьми, друзями та iн. Основна особливiсть таких бесiд полягає в тому, що саме в них найповнiше проявляються й реалiзуються нашi гуманiстичнi комунiкативнi установки та моральнi норми. Вступаючи в контакт iз близькими, людина сподiвається на те, що її не лише зрозумiють, а головне, сприймуть такою, якою вона є, захистять i нададуть допомогу.
Велику роль у життi людей вiдiграють дiловi бесiди, їх предметом, як правило, є конкретне дiло. Серед дiлових бесiд розрiзняють iнформацiйнi: у "конкурентнiй ситуацiї"; "пiд тиском спiврозмовника"; з метою викладу своєї позицiї. Виходячи з професiйної спрямованостi розрiзняють бесiди управлiнськi, педагогiчнi, правовi, медичнi та iн. Тут основна увага придiляється особливостям саме дiлових бесiд i їх рiзновидам. Майже всi справи, трудовi акцiї, будь-яка спiльна праця людей починаються, здiйснюються i завершуються за допомогою рiзних за формою, змiстом i функцiями дiлових бесiд.
Залежно вiд кiлькостi учасникiв бесiди подiляються на iндивiдуальнi та груповi. Ми розглянемо характеристики iндивiдуальної бесiди, а також рiзновиди групової.
Індивiдуальна бесiда — це дiалог двох спiвучасникiв, якi є значущими одне для одного i прагнуть (обоє або один) досягти певної мети. Індивiдуальна бесiда стає такою формою, яка сприяє зближенню поглядiв спiврозмовникiв, встановленню мiж ними контакту, довiри i взаєморозумiння. Вiдомо, що людина один на один поводиться iнакше, анiж в оточеннi багатьох людей. Рiч у тiм, що у присутностi iнших вона використовує рiзнi ролi, хоче здаватись цiкавiшою, привабливiшою, зберегти почуття власної гiдностi. Тому нерiдко тiльки вiч-на-вiч зустрiвшись iз людиною, можна визначити її позицiю i знайти пояснення її дiям. Людина, знаючи i пам'ятаючи про це, завжди намагатиметься надавати право партнеровi по спiлкуванню залишатися самим собою. Вона не манiпулюватиме iншим, а вестиме власну партiю i даватиме змогу це робити iншому, тобто "партитуру спiлкування" спiврозмовники розроблюють спiльно. Це визначатиме характер бесiди та її результат.
Розрiзняють такi стани iндивiдуальної бесiди: початок, передавання iнформацiї, аргументування, спростування доказiв спiв бесiдника та прийняття рiшення.
Оскiльки успiх в iндивiдуальнiй бесiдi значною мiрою залежить вiд контакту, що встановлюється мiж спiврозмовниками, можна назвати такi її етапи: пiдготовка до бесiди, встановлення контакту, орiєнтування в ситуацiї й людях, обговорення питання i прийняття рiшення, вихiд iз контакту. Такий подiл на етапи чiткiше визначає спрямованiсть у пошуку способiв i засобiв спiлкування, правил проведення бесiди.
i координацiя вже розпочатих дiй; взаємне спiлкування людей пiд час виконання виробничих завдань; пiдтримка дiлових контактiв на рiвнi виробничих пiдроздiлiв, регiонiв, держав; пошук, висунення i оперативна розробка робочих iдей; стимулювання людської думки в новому напрямку; розв'язання етичних проблем, що виникли в якiйсь ситуацiї, та iн.
Існують рiзнi види бесiд. Якщо за основу класифiкацiї взяти мету спiлкування та змiст бесiди, то можна виокремити бесiди ритуальнi, глибинно-особистiснi та дiловi. Залежно вiд кiлькостi учасникiв бесiди подiляються на iндивiдуальнi та груповi.
2. Структура бесiди
Ввiдна частина бесiди грає дуже важливу роль в композицiї. Саме тут необхiдно зацiкавити спiвбесiдника, привернути його до спiвпрацi, т, е. "набудувати його на спiльну роботу.
брати участь в нiм, зробити зрозумiлою значущiсть його особистої участi в бесiдi. Найчастiше це досягається за допомогою апеляцiї до минулого досвiду спiвбесiдника, виявом доброзичливої цiкавостi до його поглядiв, оцiнок, думок.
Випробовуваному повiдомляється також про зразкову тривалiсть бесiди, її анонiмнiсть, i, якщо це представляється можливим, то про її цiлi i подальше використання результатiв.
Якщо iнiцiатором майбутньої бесiди є не сам психолог, а його спiвбесiдник, що звертається до нього з приводу своїх проблем, то ввiдна частина бесiди повинна виразно продемонструвати головним чином наступне: що психолог тактовно i дбайливо вiдноситься до позицiй спiвбесiдника, вiн нiчого не засуджує, але i не виправдовує, приймаючи його таким, який вiн є.
У ввiднiй частинi бесiди вiдбувається перша перевiрка її стилiзацiї. Адже набiр використовуваних психологом виразiв i оборотiв, звернення до спiвбесiдника залежать вiд вiку останнього, пiдлоги, соцiального положення, життєвого середовища, рiвня знань. Іншими словами, словарний склад, стиль, концептуальна форма висловiв повиннi викликати i пiдтримувати у спiвбесiдника позитивну реакцiю i бажання давати повну i дiйсну iнформацiю.
На початковiй стадiї бесiди особливу роль для встановлення i пiдтримки контакту грає невербальна поведiнка психолога, що свiдчить про розумiння i пiдтримку спiвбесiдника.
Неможливо дати готовий алгоритм ввiдної частини бесiди, репертуар фраз i висловiв. Важлива наявнiсть виразного уявлення про її цiлi i завдання в данiй бесiдi, Їх послiдовна реалiзацiя, встановлення мiцного контакту iз спiвбесiдником дозволяють переходити до наступного, другого етапу.
певну фактичну подiєву iнформацiю.
Успiшне виконання цього завдання дозволяє перейти до етапу докладного прямого обговорення основної теми бесiди (Ця логiка розвитку бесiди реалiзується i усерединi розвитку кожної приватної смислової теми: слiд вiд загальних вiдкритих питань переходити до бiльш специфiчним, конкретним). Таким чином, третiм етапом бесiди стає докладне дослiдження змiсту обговорюваних проблем.
Це кульмiнацiя бесiди, один з найскладнiших її етапiв, оскiльки тут все залежить тiльки вiд психолога, вiд його умiння ставити питання, слухати вiдповiдi, спостерiгати за поведiнкою спiвбесiдника. Змiст етапу подiбного дослiдження повнiстю визначається конкретними цiлями i завданнями даної бесiди.
Завершуюча фаза — це закiнчення бесiди. Перехiд до неї можливий пiсля успiшного i достатньо повного проведення попереднього етапу дослiдження. Як правило, тут в тiй або iншiй формi робляться спроби ослабити напругу, що виникає в ходi бесiди, i виражається вдячнiсть за спiвпрацю. Якщо бесiда припускає своє подальше продовження, то її завершення повинне зберегти готовнiсть спiвбесiдника до подальшої спiльної роботи.
Звичайно, описанi етапи бесiди не мають жорстких меж. Переходи мiж ними є поступовими i плавними. Проте "перескакування" через окремi фази бесiди може привести до рiзкого зниження достовiрностi отримуваних даних, порушити процес спiлкування, дiалогу спiвбесiдникiв.
"Ви-подход" — вивчення людини, щоб краще зрозумiти його. Запитаємо себе: що б нас цiкавило в цьому випадку? Як би ми реагували на мiсцi нашого спiвбесiдника? Це вже першi кроки у напрямi "Ви-подхода"15, В словесному планi вiн реалiзується в переходi вiд висловiв в першiй особi до формулювань, безпосередньо звернених до спiвбесiдника. Наприклад, замiсть "Я б хотiв..." — "Ви хочете."; "Менi представляється."" — "Ваша проблема, схоже, полягає в тому.", або: "Ймовiрно, Вам цiкаво говорити о.". То ж вiдноситься до констатацiї i передачi фактiв. Наприклад, замiсть: "Хоч Вам i не вiдомо", - "Як Ви знаєте."; "Ймовiрно, Ви не чули." — "Ви, напевно, вже про це чули.". Будь-яка людина бiльш охоче говорить про власнi проблеми i бажання, i жоден спiвбесiдник не є виключенням з цього правила.
Заохотити спiвбесiдника до вислову своїх думок можна за допомогою "мiнiмiзацiї вiдповiдей", т. е- свiдомим використанням в своїй промовi нейтральних, малозначних по сутi фраз, що дозволяють змiстовно продовжити бесiду. Такi вiдповiдi — не просто реплiки, якi робляться тодi, коли вiдповiсти нiчого; вони допомагають виразити схвалення, розумiння, iнтерес, запрошення, висловитися вiльно i невимушено" Дослiдження показали, що проста нейтральна реплiка, або ствердний нахил голови пiдбадьорюють спiвбесiдника i викликають у нього бажання продовжити спiлкування. Важливо тiльки, щоб вiдповiдi виникали природно i були б завжди дiйсно нейтральними.
"Так?"; "Продовжуйте, продовжуйте, це цiкаво"; "Розумiю"; "Чи можна детальнiше.".
Цi реплiки нейтральнi, їх iнодi називають такими, що "вiдкривають", т. е, такими, якi сприяють розвитку бесiди, особливо в самому її начале* Вони знiмають напруженiсть що говорить, що виникає з боязнi бути таким, що не зрозумiв, дiстати вiдмову, оскiльки мовчання що слухає може неправильно тлумачити як незацiкавленiсть або незгода.
З iншого боку, деякi короткi реплiки, навпаки, можуть стати перешкодою в спiлкуваннi, оскiльки можуть зрозумiти як примушення до нього. Це вислови наступного типу: "Це чому ж?"; "Приведiть менi хоч би на те причини"; "Чом би i нi?"; "Ну, не може бути, щоб так вже погано...". Вони швидше приведуть до припинення розмови, чим до його продовження.
Принципове значення в проведеннi бесiди мають питання. З їх допомогою можна:
— узяти iнiцiативу в бесiдi;
— дати можливiсть спiвбесiдниковi проявити себе, довести свої знання, продемонструвати свої думки, оцiнки, погляди i позицiї.
Вiдомо, що мiж питанням i вiдповiддю iснує достатньо строга смислова i формальна координацiя. Питання будується залежно вiд потенцiйної вiдповiдi. Існує декiлька класифiкацiй типiв питань, використовуваних в бесiдi.
Перша з них заснована на широтi майбутньої вiдповiдi. У нiй видiляються три основнi групи питань:
А. Закритиє питання — це питання, на якi очiкується вiдповiдь "та чи нi". Вони зверненi до всього об'єму сенсу, що мiститься в них.
Приклади: "Чи любите Ви бродити осiннiм вечором пiд теплим i неголосним дощем?"; "Це все, що Ви хотiли сказати?"; "Це важко?";
"Вважали за краще б Ви це зробити самi?". Закритi питання ведуть до створення напруженої атмосфери в бесiдi, оскiльки рiзко звужують "простiр для маневру" у спiвбесiдника, легко можуть порушити хiд думок того, що говорить.
а тiльки iз строго певною метою — розширити або звузити первинне повiдомлення що говорить, нацiлити безпосередньо на ухвалення рiшення.
Б. Откритиє питання — це питання, на якi не можна вiдповiсти "та чи нi", вони вимагають якогось пояснення. Це так званi питання "хто", "що", "як", "скiльки", "чому". Наприклад: "Яке Ваша думка з даного питання?"; "Чому Ви вважаєте такий погляд недостатнiм?"; "Що Ви збираєтеся робити влiтку?".
Питання такого типу дозволяють спiлкуванню перейти в рiзновид дiалогу-монологу з упором на монолог спiвбесiдника, тобто на вищий ступiнь бесiди, Завдяки їх використанню спiвбесiдник знаходиться в активнiшому станi, вiн має можливiсть без пiдготовки, на свiй розсуд, будувати змiст вiдповiдей. Вiдкритi питання можуть бути i переломними по своїй функцiї, т, е, для переходу вiд однiєї, вже повнiстю розкритої смислової теми, до iншої.
"Чи в цьому полягає проблема, як Ви її розумiєте?"; "Що Ви маєте на увазi?".
Проте на шляху поглибленого з'ясування змiсту вiдповiдi спiвбесiдника зручнiшим представляється не формулювання питань, а прийом перефразовування, коли що говорить передають його ж повiдомлення, але словами того, що слухає. Мета перефразовування — власне формулювання повiдомлення що говорить для перевiрки його точностi". Перефразовування можна почати наступними словами: "Як я зрозумiв Вас"; "Як я розумiю, Ви говорите."; "Іншими словами, Ви вважаєте"; "На вашу думку".". При перефразовуваннi вибираються тiльки головнi, iстотнi моменти повiдомлення, iнакше вiдповiдь замiсть уточнення розумiння може стати причиною плутанини. Що слухає важливо умiти виразити чужу думку своїми словами.
Існує i iнша класифiкацiя питань залежно вiд сенсу спiввiдношуваних з ними вiдповiдей:
А. "Да—нет" питання, тобто закритi.
Б. Альтернатiвниє питання. Питання мiстить в собi самому той можливий вибiр, який належить зробити спiвбесiдниковi. Вiдповiдь на нього охоплюватиме лише частину (велику або меншу) сенсу, що мiститься в питаннi.
В. Ізбiрательниє питання. Питання ставить деякий круг "предметiв", не називаючи їх конкретно, з яких можна зробити вибiр.
Цей вибiр мiститься вiдповiдає на виборче питання. Наприклад: "На що вiн хворий?" — "Грипом".
Г. Іскомi питання, що не пiдказують вiдповiдi. Наприклад: "Що вiн сказав?"; "Що Ви збираєтеся робити влiтку?"- На питання такого типу можуть послiдувати будь-якi вiдповiдi, якi явним чином не пов'язанi з тими смисловими орiєнтирами, якi мiстяться в питаннi. Координацiя мiж питанням i iксовою вiдповiддю пiдтверджується тим фактом, що питання при iксовiй вiдповiдi не може будуватися так само, як будується при "да - нi" вiдповiдях, альтернативних i виборчих вiдповiдях.
Дана класифiкацiя не є абсолютною i жорсткою.
Запропонованi чотири типи питань треба розглядати як основнi орiєнтири, до яких можуть бiльшою мiрою тяжiти конкретнi вiдповiдi.
У основi ще однiєї класифiкацiї питань в бесiдi лежить абсолютно iнша якiсна ознака, а саме, функцiональна роль даного питання в цiлiснiй програмi бесiди. У нiй видiляються наступнi типи питань:
"прихованого", "генерального" питання породжує цiле вiяло конкретних питань, вiдповiдi на яких дозволяють нам проникнути в тi проблеми, якi в ходi бесiди явно не формулюються
В. Прямi питання — це засiб реалiзацiї прихованого питання. Прямi питання можуть бути сформульованi в особистiй формi: "Чи знаєте Ви."; "Що Ви думаєте о...?"; "Яке Ваша думка по приводу.?". Вони також можуть бути сформульованi в безособовiй або напiвбезособовiй формi: "Деякi люди вважають, що."; "А як на ваш погляд?".
В. Фiльтруючi питання — виконують функцiю контрольних. Позитивна або негативна вiдповiдь, отримана на них, повинна бути повторений на пов'язаних з ними по сенсу питання. Якщо у випробовуваного немає знання про предмет обговорення, то не може бути своїх думок i оцiнок.
Основою ще однiєї класифiкацiї питань є характер зв'язку їх з дослiджуваним, обговорюваним предметом. В цьому випадку видiляють: Прямi — безпосередньо стосуються дослiджуваного предмету, наприклад: "Чи боязнь Вам звертатися до незнайомої людини?".
"Як Ви поступаєте, коли Вам буває боязнь звернутися до незнайомої людини?".
Проектнi — стосуються тiєї областi, в яку включений дослiджуваний предмет: "Чи всi бояться звертатися до незнайомих людей?". До них можна додати допомiжне питання: "Ну, а як Ви?".
Незалежно вiд конкретного виду питань i їх класифiкацiї iснує ряд загальних правил щодо неприйнятних в бесiдi типiв висловiв.
Слiд уникати навiдних питань, якi самiй своїм формулюванням пiдказують вiдповiдь: "Ви, звичайно, любите читати книги?"; питань, перша частина яких мiстить будь-яку оцiнну позицiю або точку зору експериментатора: "Я знаю, що такi упевненi в собi люди, як Ви, легко спiлкуються. Чи не так?"; питань, що носять довiльний, неперевiрений, альтернативний характер: "Вам легко знайомитися з iншими людьми або Вам це важко зробити?" (випробовуваний може дотримуватися третьої точки зору, яка зовсiм не задана цим питанням i тому може залишитися невисловленою); i, нарештi, питань, дуже широко сформульованих щодо предмету обговорення: "Як Ви вiдноситеся до iнших людей?"
Якщо питання експериментатора починають зачiпати область, до якої випробовуваний вiдноситься хворобливо, то можна пом'якшити цю суб'єктивну хворобливiсть загальними фразами, що зменшують несприятливе враження: "Всiм iнодi доводиться переживати неприємностi, розчарування"; "Батьки не завжди правильно розумiють своїх дiтей" i тому подiбне Інодi такi фрази полегшують випробовуваному повiдомлення (пряме або непряме) про важливi для нього подiї, ситуацiї, оцiнки.
Слiдує, проте, як ми вже говорили, не зловживати коментарями i висловлювати їх якомога рiдше, обережнiше i завжди продумано.
контакт. Оскiльки швидкiсть мислення приблизно в чотири рази бiльше швидкостi мови, слiд використовувати час на аналiз i виводи з безпосередньо почутого.
Таким чином, проведення бесiди вимагає успiшної реалiзацiї психологом професiйного умiння слухати, спостерiгати, говорити.
Невербальне спiлкування включає такi форми самовираження, якi не спираються на слова i iншi мовнi символи. Його цiннiсть полягає, зокрема, в тому, що воно спонтанне i виявляється несвiдомо.
i досвiдом.
Вираз обличчя — мiмiка — головний показник вiдчуттiв. Найлегше розпiзнаються позитивнi емоцiї: щастя, любов, здивування; важче — негативнi: печаль, гнiв, огида. Найбiльш iнформативнi в даному випадку положення брiв, "вiдвертiсть" або прищуренность око, положення губ. Особливо експресивнi губи людини. Так, щiльно стислi губи вiдображають глибоку задумливiсть, зiгнутi — сумнiв або сарказм17. Усмiшка, як правило, виражає дружелюбнiсть, потребу в схваленнi, В той же час, як елемент мiмiки i поведiнки вона залежить вiд регiональних i культурних вiдмiнностей. Оскiльки усмiшка може вiдображати рiзнi мотиви, слiд бути обережним в її тлумаченнi. Наприклад, надмiрна усмiшливiсть часто виражає потребу в схваленнi або пошану по вiдношенню до начальства; усмiшка, що супроводжується пiдведеними бровами, виражає готовнiсть пiдкорятися, а усмiшка з опущеними бровами виражає перевагу. Обличчя експресивно вiдображає вiдчуття, той, що тому говорить зазвичай намагається контролювати вираз свого обличчя" В неприємнiй ситуацiї натягнута усмiшка видає вiдчуття неспокою i вибачення.
Вiзуальний контакт є виключно важливим елементом спiлкування. Коли ми дивимося на того, що говорить, це означає не тiльки зацiкавленiсть, але i допомагає нам зосередити увагу на тому, що нам говорять, Пiд час бесiди той, що говорить i слухає то дивляться, то вiдвертаються один вiд одного, вiдчуваючи, що постiйний погляд може заважати спiвбесiдниковi зосередитися. Час вiд часу очi спiвбесiдникiв зустрiчаються, але на короткий час. Легко пiдтримується вiзуальний контакт при обговореннi приємної теми; спiвбесiдники уникають його, обговорюючи заплутанi або неприємнi питання. Наполегливий або пильний погляд в подiбних випадках сприймається як ознака ворожостi, створює несприятливе враження про те, що дивиться.
дивиться в очi спiвбесiдниковi, як би пропонуючи тому вступити в розмову.
Інтонацiя i тембр голосу. Що умiє слухати розумiє бiльше, нiж означають слова того, що говорить. Можна оцiнити i тон голосу, швидкiсть мови, вiдмiтити вiдхилення в побудовi фраз (наприклад, аграмматизмы, незавершенiсть пропозицiй), частоту пауз. Цi вокальнi вирази разом з вiдбором слiв i виразом обличчя дуже важливi для розумiння повiдомлення. Вiдчуття спiвбесiдника прямо вiдбиваються в тонi голосу. Легко розпiзнаються, наприклад, гнiв, печаль, декiлька важче нервознiсть, ревнощi. Сила i висота голосу теж несуть додаткову iнформацiю про повiдомлення того, що говорить. Так, наприклад, радiсть, недовiр'я, ентузiазм передаються високим голосом, гнiв i страх теж виражаються високим голосом, але в ширшому дiапазонi тональностi> сили i висоти звукiв; печаль, горе, втома зазвичай передаються м'яким i приглушеним голосом з пониженням iнтонацiї до кiнця кожної фрази. Швидкiсть мови зростає, коли той, що говорить схвильований, стурбований або повiдомляє про свої особистi труднощi. Швидко говорить i той, хто прагне переконати свого спiвбесiдника. Повiльна мова частiше свiдчить про пригноблюваний стан, гору, зарозумiлiсть або втому. Допускаючи в мовi незначнi помилки — повторення слiв, невпевнений або неправильний їх вибiр, обрив фрази на пiвсловi — люди мимоволi виражають свої вiдчуття або намiри. Зазвичай мовнi недолiки бiльш вираженi при невпевненостi спiвбесiдника в собi, в станi хвилювання або при спробах обдурити. Часом звуки — вигуку, зiтхання, нервовий кашель, пирхання i тому подiбне — можуть означати бiльше, нiж слова.
Пози i жести. Установку i вiдчуття людини багато в чому можна визначити по його моторицi, тобто по тому, як вiн стоїть або сидить, по його жестах i рухах. Поза що говорить, схиляється до того, що сидить, бiльш сприяє розгортанню спiлкування, оскiльки вона свiдчить про увагу, В розмовi важче з тими, хто вiдкидається назад або розвалюється в крiслi. Слiд постежити, в якому положеннi спiвбесiдник вiдчуває себе найзручнiше, як вiн стоїть, сидить, пересуває стiлець або як рухається, коли думає, що на нього дивляться. Значення багатьох жестiв рук або рухiв нiг до певної мiри очевидно. Наприклад, схрещенi руки (або ноги) зазвичай указують на скептичну, захисну установку, тодi як не схрещенi кiнцiвки виражають вiдкритiшу установку довiри. Сидять, пiдперши долонями пiдборiддя, зазвичай в задумливостi. Стояти, взявшись в боки, — ознака непокори, або, навпаки, готовностi приступити до роботи. Руки, заведенi за голову, виражають перевагу. Пiд час розмови голови спiвбесiдникiв знаходяться в постiйному русi; хоча кивание головою не завжди означає згоду, воно дiєво допомагає бесiдi, як би заохочуючи спiвбесiдника продовжити мову. Кивки головою дiють на спiвбесiдника одобряюще, проте швидкий нахил або поворот голови убiк, жестикуляцiя часто указують на те, що той, що слухає хоче висловитися.
Зазвичай i що говорить, i слухає легко розмовляти з тими, у кого жвавий вираз обличчя i експресивна моторика. Активна жестикуляцiя часто вiдображає позитивнi емоцiї i сприймається як ознака зацiкавленостi i дружелюбностi. Надмiрна жестикуляцiя, проте, може бути виразом неспокою або невпевненостi.
Іншим важливим чинником є мiжособовий простiр — як близько або далеко спiвбесiдники знаходяться по вiдношенню один до одного.
Зазвичай, чим бiльше спiвбесiдники зацiкавленi один в одному, тим ближче вони розташовуються. При цьому соцiальна вiдстань для неформальних соцiальних i дiлових вiдносин складає вiд 1,2 до 3,7 м, причому верхня межа бiльш вiдповiдає формальним вiдносинам. На вiдстань мiж спiвбесiдниками може вплинути i стiл, якщо пiд час бесiди вiн не використовується по своєму прямому призначенню, тобто на нiм не пишуть, не малюють i тому подiбне Стiл може асоцiюватися в подiбному випадку з високим положенням i владою, що може вiдразу ж надати бесiдi вигляду ролевого спiлкування. З цiєї причини зручнiше в деяких випадках проводити бесiди, сидячи поряд iз спiвбесiдником на стiльцях, що стоять пiд кутом один до одного.
Невербальне спiлкування дозволяє точнiше зрозумiти сказане. У тому випадку, коли невербальнi "повiдомлення" противоречат сказаним словам, слiдує особливо уважно вiднестися до цiєї обставини. На суперечливi жести i слова спiвбесiдника слiд вiдповiдати пiдкреслено продумано, залишаючи собi час для оцiнки того, що вiдбувається i ухвалення рiшення. Наприклад, той, що говорить погоджується з вами, але проявляє при цьому ознаки сумнiву: робить частi паузи, ставить питання, його обличчя виражає здивування i тому подiбне В даному випадку можливий вислiв такого типу: "Схоже, Ви до цього вiдноситеся скептично? І з чим це може бути зв'язано?" Подiбний вислiв виражає увага до того, що говорить i робить спiвбесiдник, не викликаючи у нього неспокою або захисної реакцiї.
Отже, ефективнiсть бесiди залежить не тiльки вiд уваги до слiв що говорить, але i в не меншому ступенi вiд розумiння невербальних сигналiв — жестiв i мiмiки того, що говорить. Аналiз змiсту вербального i невербального спiлкування дозволяє правильно iнтерпретувати змiст бесiди i, отже, пiдвищує рiвень достовiрностi її результатiв.
По перше, бесiда — це форма спiлкування з метою обмiну думками, iнформацiєю, почуттями тощо. Орiєнтовно можна назвати такi функцiї бесiди: обмiн iнформацiєю; формування перспективних заходiв i процесiв; контроль i координацiя вже розпочатих дiй; взаємне спiлкування людей пiд час виконання виробничих завдань; пiдтримка дiлових контактiв на рiвнi виробничих пiдроздiлiв, регiонiв, держав; пошук, висунення i оперативна розробка робочих iдей; стимулювання людської думки в новому напрямку; розв'язання етичних проблем, що виникли в якiйсь ситуацiї, та iн.
Існують рiзнi види бесiд. Якщо за основу класифiкацiї взяти мету спiлкування та змiст бесiди, то можна виокремити бесiди ритуальнi, глибинно-особистiснi та дiловi. Залежно вiд кiлькостi учасникiв бесiди подiляються на iндивiдуальнi та груповi.
По друге звичайно, описанi етапи бесiди не мають жорстких меж. Переходи мiж ними є поступовими i плавними. Проте "перескакування" через окремi фази бесiди може привести до рiзкого зниження достовiрностi отримуваних даних, порушити процес спiлкування, дiалогу спiвбесiдникiв.
i невербального спiлкування дозволяє правильно iнтерпретувати змiст бесiди i, отже, пiдвищує рiвень достовiрностi її результатiв.
|
