Аналiз особливостi емоцiйного компоненту Я-концепцiї спiвзалежностi батькiв
1. Теоретичний аналiз особливостi емоцiйного компоненту Я-концепцiї спiвзалежностi батькiв
1. 1 Поняття Я-концепцiї в дослiдженнях вiтчизняних науковцiв
Звертаючись до теоретичного аналiзу проблеми сутi i феномена «Я-концепцiї» як наукової категорiї, слiд зазначити, що багато аспектiв є об'єктами мiждисциплiнарних напрямiв: медико-бiологiчних, психолого-педагогiчних, мистецтвознавчих i суспiльних наук. Складнiсть i багатоаспектнiсть проблеми Я-концепцiї множиннiсть пiдходiв до розумiння її сутi, природи, структури, а також до методiв її вивчення.
У науцi iснують рiзнi пiдходи до вивчення Я-концепцiї: функцiональний, когнiтивний, гуманiстичний, вiтчизнянiй психологiї та iншi. Таке рiзноманiття пiдходiв, з одного боку, дозволяє з'ясувати рiзнi її компоненти, а з iншою, утрудняє визначення конкретного змiсту даного поняття.
Як наукове поняття, «Я-концепцiя» увiйшло до ужитку порiвняно недавно, але це не означає, що реальнiсть цього психiчного утворення особи ранiше не вивчалася. Історичний аспект аналiзу проблеми дозволив встановити, що дослiдження Я-концепцiї беруть свiй початок у фiлософських працях (Р. Гегель, Р. Декарт, І. А. Ільiн, І. Кант, А. Камю, А. Ф. Лосев, B. C. Солов'їв, І. Г. Фiхте, Д. Юм i iн.).
Істотно пiдкреслити, що в науковiй лiтературi, як вiтчизнянiй, так i зарубiжнiй, немає єдиного трактування поняття «Я-концепцiя». До цих пiр не вироблено цiлiсного, пояснювального i описового термiну, адекватно того, що розкриває науковий вмiст самого феномена Я-концепцiя в рiзних галузях наукового знання. При цьому, феномен Я-концепцiї зазвичай виражається в таких генетично спорiднених нею термiнах як «самосвiдомiсть», «самопiзнання», «самооцiнка», «образ Я», «iдентичнiсть». Хоча всi вони взаємозв'язанi, їх спiввiдношення i значущiсть в рiзних наукових пiдходах неоднаковi.
У сучасних вiтчизняних дослiдженнях проблеми Я-концепцiї наголошується, що «рiзнi теоретичнi конструкцiї i методологiчнi пiдходи до вивчення Я-концепцiї не спiввiдносяться один з одним, оскiльки ученi, вiдправляючись в своїх дослiдженнях вiд рiзних цiлей i завдань, приходять до суперечливих поглядiв на дану категорiю, її структурнi i змiстовнi складовi». Зiставлення поглядiв рiзних наукових шкiл дозволило нам синтезувати зарубiжнi i вiтчизнянi дослiдження i виявити сутнiсний зв'язок мiж ними. На пiдставi цього можна сказати, що в психологiї вивчалося:
1) змiст «образу Я» – категорiї, в яких iндивiд усвiдомлює свої особливостi, наявнiсть або вiдсутнiсть у себе тих або iнших рис (Б. Г. Ананьєв, Р. Бернi, B. C. Мерлiн, А. Г. Спiркiн i iн.);
2) структурнi компоненти «Я-концепцiї», куди входять: «Я-реальне», «Я-iдеальне» i тому подiбне;
3) походження «Я-концепцiї», яке розглядається як результат спiлкування дитини з дорослим;
При цьому можна вiдзначити, що як вiтчизнянi, так i зарубiжнi дослiдники рахують стан вирiшення проблеми в цiлому незадовiльним (Л. С. Виготський, А. Н. Леонтьев, А. Г. Спiркiн, Р. Уайлi i iн.). Наприклад, А. Н. Леонтьев, що характеризував проблему як проблему «високого життєвого значення, що вiнчає психологiю особи», розцiнював в цiлому як «невирiшену, таку, що вислизає вiд науково-психологiчного аналiзу». Це думка, на наш погляд, актуально i в сучасних дослiдженнях.
Що стосується вiтчизняної науки, те вивчення проблеми Я – концепцiї склалося на рубежi XIX i XX столiть i пов'язано з аналiзом свiдомостi i самосвiдомостi. Вже тодi росiяни ученi А.І. Галич, Д. А. Дрiль, С. С. Корсакiв, І. А. Сикорський розглядали проблему усвiдомлення особою себе в нерозривнiй єдностi суб'єкта i об'єкту, вважаючи, що усвiдомлення людиною свого найближчого середовища i усвiдомленням ним самого себе здiйснюється в один i той же час, тобто людина вiдразу виступає i як «Я», i як «не – Я».
Очевидно, що обговорення вiтчизняних концепцiй, пов'язаних з самосвiдомiстю особи, неможливе без звернення до робiт класикiв психологiчної думки, таких як Б. Г. Ананьєв, С. Л. Рубiнштейн, В. Н. Мясшцев, Б. Ф. Лом, Л.І. Божовiч, Л. С. Виготський, І. С. Кон. Істотно пiдкреслити, що основним методологiчним принципом, що визначає дослiдження самосвiдомостi особи у вiтчизнянiй психологiї, є концепцiя Б. Г. Ананьєва про комплексний, цiлiсний пiдхiд до особи, якої ми дотримуємося. Цiлiсний пiдхiд до вивчення особи простежується фiлософсько-теоретичних роботах С. Л. Рубiнштейна, Л.І. Анциферової. При цьому в методологiчних дослiдженнях Б. Ф. Ломова про системний пiдхiд до особи центральним напрямом є уявлення про розвиток особи як про багаторiвневий, багатошаровий, багатоаспектний процес.
Працями В. М. Бехтерева, А. Ф. Лазурського, В. Н. Мясищева закладенi концептуальнi основи теорiї дiяльностi мозку i теорiї вiдносин, теорiї розвитку особи. Для нас цiннiсть iдей В. Н. Мясищева в тому, що достатня опрацьованiсть теорiї вiдносин дозволяє дослiджувати «Я-концепцiю» особи студента в контекстi реальних життєвих вiдносин суб'єкта, «соцiальних ситуацiй його розвитку», за якими коштують мотиви i потреби.
Зокрема, Мясищев В. Н. видiляє у вiдносинах «емоцiйну», «оцiнну» i «конативну» (поведiнкову) сторони. У його трактуваннi, емоцiйний компонент сприяє формуванню емоцiйного вiдношення особи до об'єктiв середовища, людям i самому собi. Оцiнний компонент сприяє сприйняттю i оцiнцi (усвiдомленню, розумiнню, поясненню) об'єктiв середовища, людей i самого себе. Поведiнковий (конативний) компонент сприяє здiйсненню вибору стратегiй i тактик поведiнки особи по вiдношенню до значущих (цiнним) для неї об'єктiв середовища, людям i самому собi.
взаємозв'язанi компоненти: пiзнавальний, емоцiйний, поведiнковий. На думку В. Б. Ольшанського, «Я-концепцiя є органiзованою когнiтивною структурою, що витягує з власних переживань свого власного Я». Бiльшiсть вiтчизняних дослiдникiв (В. М. Бехтерєв, Ю. Н. Кулюткин, В. В. Столiн, Г. С. Сухобська i iн.) вiддають перевагу термiну «самосвiдомiсть», пiдкреслюючи надзвичайну складнiсть структури «Я».
У роботi В. П. Коломiєць «Становлення iндивiдуальностi» (1993) розглядається процес формування «Я». У нiй вiн вiдзначає, що процес усвiдомлення людиною свого власного «Я» є взаємозв'язок, з одного боку соцiокультурних умов iснування iндивiда, з iншої – активний процес пiзнавального (когнiтивного), емоцiйного, вольового осмислення, як навколишнiй дiйсностi, так i свого власного «Я». Для цього дослiдника характернi наступнi теоретичнi мiркування, що представляють цiннiсть для наший роботи: «Осмислення себе вiдрiзняється вiд осмислення дiйсностi тим, що якщо дiйснiсть реально iснує, то власне «Я» при всiй об'єктивностi його iснування знаходиться завжди у стадiї становлення i не має завершеного результату. Тому збагнення власного «Я» i є процес його формування».
Про несвiдому сторону формування «Я» особи говорить Л. С. Виготський.
її рiзних пiдструктур (стiйких Я – образiв). Вони входять до складу «потоку психiки» (зокрема, «потоку свiдомостi») i нерiдко, залежно вiд швидкостi змiни зовнiшнiх ситуацiй, швидко змiнюють один одного. Ситуативнi або оперативнi Я-образи складають наступний шар структури особи. Психiчнi якостi i властивостi особи складають завершуючий шар структури. Автором описанi пiдструктури самосвiдомостi.
приписуваних собi якостей, вiдносно стiйкий Я-образ. Це актуальне Я грає величезну роль в життєдiяльностi людини: мотивує активнiсть; детермiнує вибiр найближчих цiлей i рiвень домагань, визначає особливостi його спiлкування з людьми i так далi.
Динамiчне Я є тим типом особи, яким iндивiд поставив перед собою мету стати. Динамiчне Я мiняється залежно вiд досягнення успiхiв або невдач особи. Центральне мiсце в структурi динамiчного Я займають: домагання особи; її iдентифiкацiя; представлення бажаних статусiв i ролей.
Фантастичне Я – це уявлення про те, якою б хотiла стати людина, якби все було можливо. З досягненням зрiлостi структура фантастичного Я поступово згущується.
Ідеальне Я включає уявлення людини про той тип особи, яким вiн повинен був би стати, виходячи iз засвоєних моральних норм, iдентифiкацiй i зразкiв. Ідеальне Я стає метою людини, до якої вiн прагне.
Я належить механiзмам самоатрибуцiї i интроекции.
Що представляється Я – це такi образи i маски»… якi iндивiд виставляє напоказ, щоб приховати за ними якiсь негативнi або хворобливi риси, слабкостi свого реального Я».
Це ситуативнi Я-образи, захисно-адаптивнi пiдструктури самосвiдомостi.
Фальшиве Я – це спотворене актуальне Я. Механiзмами цього образу Я є самообман, дискредитацiя i витiснення.
У дослiдженнях А. Б. Орлова самосвiдомiсть визначається особливостями самоприйняття. В процесi персонiфiкацiї приймаються не тiльки персональнi, але i тiньовi сторони особи. Особа усвiдомлює двi рiзнi психологiчнi iнстанцiї: особа немає суть, суть немає особа. Орлiв ототожнює персонiфiковану особу з «лицем», з «повноцiнно функцiонуючою особою».
1. 3 Складовi психологiчної самоорганiзацiї людини у сферi самосвiдомостi
про яку писав Джемс, або вiдчуття власної спадкоємностi i неповторностi. Проте але слiд забувати про умовнiсть такого розрiзнення, яке, по сутi, є лише зручною семантичною моделлю. У реальному психiчному життi елементи цi настiльки зляться, що утворюють єдине, практично нерозривне цiле. Я як объект iснує лише в процесах i є змiстом цих процесiв постiльки, оскiльки людина може усвiдомлювати самого себе. Роздiляти результат i процес мислення рефлексiї ми можемо тiльки в понятiйному планi; у психологiчному планi вони iснують злито. Так само образ Я i самооцiнка пiддаються лише умовному концептуальному розрiзненню, оскiльки в психологiчному планi вони нерозривно взаємозв'язанi. Образ i оцiнка свого Я привертають iндивiда до певної поведiнки; тому глобальну Я-концепцiю ми можемо розглядати як сукупнiсть установок iндивiда, направлених на самого себе. Проте цi установки можуть мати рiзнi ракурси i модальностi.
Бiльшiсть авторiв при вивченнi Я-концепцiї враховують цi модальнi вiдмiнностi. Нерiдко пiдкреслюється, що думки, дiї, жести iнших людей, що вiдносяться до iндивiда, виступають для нього як основне джерело даних про саме собi. Як ми побачимо надалi, розглядаючи генезис Я-концепцiї у iндивiда, реальне Я i соцiальне Я повиннi бути, узгодженi за змiстом. З iншого боку, мiж змiстом реального Я i змiстом iдеального Я можуть спостерiгатися iстотнi розбiжностi, якi пiддаються об'єктивному вимiрюванню.
Самооцiнка, елемент самосвiдомостi, що характеризується емоцiйно насиченими оцiнками самого себе як особи, власних здiбностей, етичних якостей i вчинкiв; важливий регулятор поведiнки. Самооцiнка визначає взаємини людини з тими, що оточують, її критичнiсть, вимогливiсть до себе, вiдношення до успiхiв i невдач. Тим самим самооцiнка впливає на ефективнiсть дiяльностi людини i розвиток його особи. Самооцiнка тiсно пов'язана з рiвнем домагань, цiлей, якi людина перед собою ставить. Адекватна самооцiнка дозволяє людинi правильно спiввiдносити свої сили iз завданнями рiзної трудностi i з вимогами тих, що оточують. Неадекватна (завищена або занижена) самооцiнка деформує внутрiшнiй свiт особи, спотворює її мотивацiйна i емоцiйно-вольова сфери i тим самим перешкоджає гармонiйному розвитку.
Самооцiнка складається, по-перше, пiд впливом тих оцiнок, якi дають людинi iншi люди. Людина схильна оцiнювати себе так, як, на його думку, вiн оцiнюється оточуючими. Зневага до такого роду «зовнiшньої» оцiнки рiдко буває щирою, людина так чи iнакше її враховує. По-друге, самооцiнка формується в результатi зiставлення образу реального «Я» (якою людина бачить сама себе) з образом iдеального «Я» (якою людина бажає себе бачити). Високий ступiнь збiгу мiж цими утвореннями вiдповiдає гармонiйному душевному складу особи. Самооцiнка залежить також вiд того, якою мiрою людина вiдчуває себе таким, що належить до значущої для нього соцiальної групи.
У формуваннi самооцiнка на раннiх ступенях розвитку дитини велику роль грають оцiнки тих, що оточують, оскiльки на аналiз власної дiяльностi вона ще не здатний. Покладе, оцiнки з боку дорослих є важливою умовою збереження дитиною емоцiйного благополуччя. Надалi, у мiру накопичення досвiду все бiльше значення в поведiнцi починає набувати оцiнка результатiв власної дiяльностi. Стiйка самооцiнка, що постiйно формується, певною мiрою звiльняється вiд оцiнок тих, що оточують, стає самостiйним регулятором поведiнки дитини. Інодi виникає розбiжнiсть мiж самооцiнкою i оцiнками з боку тих, що оточують. Якщо цi оцiнки вищi за самооцiнку, то розбiжнiсть мiж ними може стати чинником, стимулюючим розвиток особи, коли людина прагне досягти рiвня оцiнки тих, що оточують.
1. 3. 2 Самоповага
Разом з самоповагою iснують двi пов'язанi з ним протилежностi негативного сенсу: недооцiнка себе, свого роду, звiльнення себе вiд необхiдностi самореалiзацiї, яка пiдмiняється ухильнiстю i виверткiстю з метою отримання визнання i пiдтвердження цього визнання, здобутого без реальних зусиль плiдної дiяльностi.
Самоповага i визнання себе iншими – це два рiзних, багато в чому протилежних вiдчуття себе. Чим спокiйнiше i впевненiше за чоловiк поважає себе самого, тим менше вiн потребує визнання iншими людьми. І навпаки: чим сильнiше за чоловiк жадає визнання, чим вiдчайдушнiше хвалиться своїми досягненнями, своїм майном або зв'язками, тим бiльше убогою стає його самоповага.
1. 3. 3 Уявлення про себе
Майже всi люди хочуть думати про себе добре, тому що позитивна думка про себе приносить вiру в те, що ми успiшнi – тобто можемо досягати своїх цiлей. По-друге, вiдношення до самих собi показує, наскiльки добре йдуть справи в наший соцiальному життю.
Небагато з нас можуть з повним правом заявити, що вони нiколи не пiддаються бажанню розглядати себе з позитивного боку, думати про себе з схваленням. Бiльшiсть людей повiдомляють про те, що вони володiють високою самоповагою, оптимiстично бачать свої перспективи на майбутнє i що у них бiльше сприятливих характеристик i здiбностей, чим у середньої людини. Простiше кажучи, майже всi люди хочуть думати про себе добре.
Ми хочемо бачити себе в позитивному свiтлi принаймнi по двох причинах. По-перше, позитивна думка про себе приносить вiру в те, що ми успiшнi – тобто можемо досягати своїх цiлей, – i ця вiра допомагає нам акумулювати енергiю, необхiдну для того, щоб цих цiлей досягти. З цiєї точки зору позитивний погляд на себе веде нас до успiху. Таким чином, якщо ви знайдете спосiб пiдвищити свою думку про себе, то це полiпшить в якiйсь мiрi вашу здатнiсть справлятися з важливими завданнями. По-друге, вiдношення до самих собi показує, наскiльки добре йдуть справи в наший соцiальному життю. Не дуже висока думка про себе часто говорить нам про те, що ми повиннi переглянути i виправити свої вiдносини з iншими людьми. В результатi, коли ми знаходимо спосiб полiпшити свою самоповагу, це повинно також знижувати нашу тривогу з приводу соцiальних взаємин.
Це не означає, що люди хочуть слiпо вводити самих себе в оману. Звичайно, вважати, що все йде чудово, коли насправдi все огидно, було б абсолютно неадаптивним способом поведiнки. Проте декiлька слабкiша форма такого самообману може допомогти нам працювати, добиваючись своїх цiлей i в той же час полегшити звичайнi в повсякденному життi дрiбнi засмучення. У цiй публiкацiї ми розглянемо деякi когнiтивнi стратегiї, якi люди використовують для того, щоб полiпшити або захистити свiй образ Я (self-image), а потiм розглянемо характеристики особи i ситуацiї, що примушують людей застосовувати такi стратегiї.
1. 3. 4 Я-реальне та Я-iдеальне
Реальне Я
– установки, пов'язанi з тим, як людина сприймає свої актуальнi здiбностi, ролi, свiй актуальний статус, тобто з його уявленнями про те, який вiн є в теперiшньому часi.
Ідеальне Я
– установки, пов'язанi з уявленням людини про те, яким вiн хотiв би стати. Ідеальне Я формується як деяка сукупнiсть якостей i характеристик, ролей, якi людина хотiла б бачити у себе i якi вiн хотiв би виконувати. Причому iдеальнi елементи свого Я особа формує по тих же основних аспектах, що i в структурi Я-реального. Ідеальний образ складається з цiлого ряду уявлень, що вiдображають сокровеннi сподiвання i устремлiння людини. Цi уявлення бувають вiдiрванi вiд реальностi. Суперечностi мiж реальним i iдеальним Я складає одна з найважливiших умов саморозвитку особи.
специфiчних ситуативних чинникiв, що впливають на компоненти Я-концепцiї: Я-реальне i Я-iдеальне, вiдносять фокусування впливу на власному Я. Це, так звана об'єктна самосвiдомiсть, згiдно авторам однойменної теорiї, зокрема, вiд обставин збiльшує розбiжнiсть мiж Я-реальним i Я-iдеальним, тобто мiняє самооцiнку. Об'єктивна самосвiдомiсть експериментально запускається цiлою поряд досить простих засобiв, таких як дзеркало, фото, вiдеокамера, аудиторiя тощо
2. Особливостi спiвзалежностi
В глибинi душi не вважають себе достатньо хорошими людьми, вони переживають почуття провини, коли витрачають на себе грошi або дозволяють собi розваги.
Вони говорять собi, що нiчого не можуть робити як слiд iз-за боязнi зробити помилку. У їх свiдомостi i лексиконi домiнують численнi «я винна», «ти винен», «як я повинна поводитися з моїм чоловiком?» Спiвзалежнi соромляться пияцтва чоловiка, але також соромляться i самих себе.
Низька самооцiнка рухає ними, коли вони прагнуть допомагати iншим. Не вiрячи, що можуть бути улюбленими i потрiбними, вони намагаються заробити любов i увагу iнших i стати в сiм'ї незамiнними.
Компульсивне бажання контролювати життя iнших. контролю. Думаючи, що можуть стримувати пияцтво близького, контролювати сприйняття iнших через вироблюване враження, їм здається, що тi, що оточують бачать їх сiм'ю такий, який вони її зображають. Спiвзалежнi упевненi, що краще за всiх в сiм'ї знають, як повиннi розвиватися подiї i як повиннi поводитися iншi члени. Спiвзалежнi намагаються не дозволяти iншим бути самими собою i протiкати подiям природним чином. Для контролю над iншими використовують рiзнi засоби – погрози, домовленостi, примушення, ради, пiдкреслюючи тим самим безпораднiсть тих, що оточують («чоловiк без мене пропаде»).
Спроба узяти пiд контроль практично неконтрольованi подiї часто приводить до депресiй. Неможливiсть досягти мети в питаннях контролю розглядають як власну поразку i втрату сенсу життя. Поразки, що повторюються, посилюють депресiю.
Іншим результатом контрольованої поведiнки є фрустрацiя, гнiв. Боячись втратити контроль над ситуацiєю, самi потрапляють пiд контроль подiй або своїх близьких, хворих хiмiчною залежнiстю. Наприклад, дружина хворого алкоголiзмом звiльняється з роботи, щоб контролювати поведiнку чоловiка. Алкоголiзм чоловiка продовжується, i фактично саме алкоголiзм контролює її життя, розпоряджається її часом, самопочуттям i iн.
Бажання пiклуватися про iнших, рятувати iнших.
Хто працює в областi наркологiї, напевно, чув вiд дружин хворих хiмiчною залежнiстю: «Хочу врятувати чоловiка». Спiвзалежнi люблять пiклуватися про iнших, часто вибираючи професiї лiкаря, медсестри, виховательки, психолога, вчителя. Турбота про iнших перехльостує розумнi i нормальнi рамки. Вiдповiдна поведiнка витiкає з переконаностi в тому, що саме вони вiдповiдальнi за вiдчуття, думки, дiї iнших, за їх вибiр, бажання i потреби, за їх благополуччя або недолiк благополуччя i навiть за саму долю.
2. 2 Батькiвська сiм’я спiвзалежних
дуже, як би плакати не довелося», «хлопчикам плакати не можна»). Такi сiм'ї носять назву дисфункцiональних.
Сiм'я – це головна система, до якої належить кожен з нас. Система – це група людей, що взаємодiють як одне цiле. Оскiльки всi частини цiєї системи знаходяться в тiсному контактi, то i полiпшення (погiршення) того, що складається одного з членiв сiм'ї неминуче вiдбивається на самопочуттi iнших. Щоб вся сiм'я могла краще функцiонувати, необов'язково чекати, коли хворою хiмiчною залежнiстю звернеться за лiкуванням.
Найвища мета сiмейної психотерапiї – допомога в перетвореннi дисфункцiональної сiм'ї у функцiональну.
Ознаки дисфункцiональної сiм'ї:
1. Заперечення проблем i пiдтримка iлюзiй.
2. Вакуум iнтимностi
3. Замороженнiсть правив i ролей
6. Межi особи або змiшанi, або наглухо роздiленi невидимою стiною
7. Всi приховують секрет сiм'ї i пiдтримують фасад псевдоблагополуччя
8. Схильнiсть до полярностi вiдчуттiв i думок
10. Абсолютизацiя волi, контролю.
Виховання в дисфункцiональної сiм'ї пiдкоряється певним правилам. Ось деякi з них: дорослi – господарi дитини; лише дорослi визначають, що правильно, що неправильно; батьки тримають емоцiйну дистанцiю; воля дитини, що розцiнюється як упертiсть, повинна бути зломлена i якнайскорiше.
Ознаки функцiональної сiм'ї:
1. Проблеми признаються i вирiшуються
2. Заохочуються свободи (свобода сприйняття, думки i обговорення, свобода мати свої вiдчуття, бажання, свобода творчостi)
4. Члени сiм'ї умiють задовольняти свої потреби
5. Батьки роблять те, що говорять
6. Ролевi функцiї вибираються, а не нав'язуються
8. Помилки прощаються, на них вчаться
9. Гнучкiсть всiх сiмейних правил, законiв, можливiсть їх обговорення.
10. Будь-яка з ознак функцiональної сiм'ї може стати метою одного iз занять по груповiй психотерапiї. Порiвняльнi характеристики функцiональних i дисфункцiональних сiмей в стислому виглядi можна представити таким чином.
Порiвняння функцiональних i дисфункцiональних сiмей
| Функцiональнi сiм'ї
|
Дисфункцiональнi сiм'ї
|
|
|
Негнучкiсть ролей, функцiї ригiднi
|
| Правила гуманнi i сприяють гармонiї, заохочується чеснiсть
|
Правила негуманнi, їм неможливо слiдувати
|
| Межi признаються i поважаються
|
Межi або вiдсутнi, або ригiднi
|
| Комунiкацiї прямi; вiдчуття вiдкритi, свобода говорити
|
Комунiкацiї непрямi i прихованi; вiдчуття не цiнуються
|
| Заохочується зростання i незалежнiсть; iндивiди здатнi бачити конфлiкти
|
Заохочується або бунтарство, або залежнiсть i покiрнiсть; iндивiди нездiбнi вирiшувати конфлiкти
|
| Результат: прийнятний i конструктивний
|
Результат: неприйнятний i деструктивний
|
Виховання в дисфункциональної сiм'ї формує тi психологiчнi особливостi, якi складають ґрунт. Розглядати тiльки як у вiдповiдь реакцiю на стрес в сiм'ї у виглядi хiмiчної залежностi у одного з членiв було б невiрно. Стрес виступає як трiгер, пусковий механiзм, щоб ґрунт, що був, прийшов в рух. Тут доречно нагадати про ассортативностi бракiв хворих алкоголiзмом. Ассортативнiсть бракiв – це вiдхилення вiд панмiксiї при виборi шлюбного партнера. Іншими словами, ассортативнiсть – це не випадковий вибiр чоловiка, а вибiр по наявностi певних ознак. Як правило, подiбний вибiр робиться не усвiдомлено.
3. 1 Пiдготовка та методика проведення дослiдження
Метою нашого дослiдження з'явилося вивчення емоцiйного компоненту взаємин матерiв i наркозалежних пiдлiткiв.
Обстежено двi групи пiдлiткiв у вiцi вiд 13 до 18 рокiв i їх матери. Експериментальну групу склали пiдлiтки, що проходять курс соцiальної реабiлiтацiї i адаптацiї в наркологiчному диспансерi та їх матери. Тривалiсть курсу реабiлiтацiї iндивiдуально варiювалася. Дiагноз – героїнова наркоманiя. Кiлькiсть обстежуваних сiмей – 21.
Контрольну групу склали пiдлiтки, що не вживають наркотики, i їх матери. Кiлькiсть обстежуваних сiмей в данiй групi – 15. Випробовуванi пiдлiтки як в контрольнiй, так i в експериментальнiй групах живуть в батькiвських сiм'ях.
(r=0,64), а також спiвпрацею з ним (r=0,48). Статистично значущi, але негативнi кореляцiї в анкетах матерiв вiдрiзнялися мiж вiком матери i довiрою до неї пiдлiтка (r=0,52). У анкетах пiдлiткiв виявленi статистично значущi позитивнi взаємозв'язки довiри пiдлiткiв iз спiльнiстю iнтересiв з матiр'ю (r=0,53) i авторитетом матери (r=0,48).
Матерi частiше указують на довiрчiсть вiдносин, спiльнiсть iнтересiв i вважають, що є авторитетом для своєї дитини, в той час, як пiдлiтки бiльш схильнi вважати вiдносини з матiр'ю спiвпрацею i частiше пiдкреслюють конфлiктнiсть вiдносин.
Всупереч iснуючiй думцi, що чим бiльше рiзниця у вiцi мiж матiр'ю i пiдлiтком, тим менше у них загальних iнтересiв, що i служить багато в чому причиною проблем, що виникають у вiдносинах, аналiз отриманих даних не виявив цiєї закономiрностi. Проте, встановлено, що, чим старше мати, тим менше довiри мiж нею i пiдлiтком i бiльше конфлiктiв у вiдносинах мiж ними.
Як показав кореляцiйний аналiз, матерi частiше схильнi бачити взаємини зi своєю дитиною в сприятливiших тонах, нiж пiдлiтки. Це, мабуть, пов'язано з манiпулятивним характером вiдносин наркозалежних пiдлiткiв до своїх батькiв.
Для вивчення порушень сiмейного виховання i виявлення їх психологiчних причин була використана методика «Аналiз сiмейних взаємин» (АСВ) Е. Г. Ейдемiллера i В. В. Юстiцкис.
3. 2 Результати дослiдження
Першу групу, найбiльш численну, склали сiм'ї:
· з порушенням виховання за типом гiперпротекцiя i недостатнiсть заборон;
· з характеристиками вiдношення матери до сiмейної ролi як залежнiсть матери, домiнування матери, незадоволенiсть роллю господинi будинку, самопожертвування в ролi матери;
його потреб.
· з порушеннями виховання за типом гипопротекция, з недостатнiм задоволенням потреб дитини i дiєю таких психологiчних причин як нерозвиненiсть батькiвських вiдчуттiв, проекцiя небажаних якостей на дитину;
· з особливостями контакту i емоцiйної дистанцiї мiж матiр'ю i пiдлiтком як ухилення вiд контакту з дитиною.
У даних сiм'ях батькiвсько-дитячi взаємини будуються або за типом гипопротекцiя, або за типом емоцiйного вiдкидання. У першому випадку дитина надана самому собi, батьки не цiкавляться ним i не контролюють його. У основi другого типу лежить усвiдомлюване, а частiше неусвiдомлюване ототожнення дитини з якими-небудь негативними моментами в життi батькiв. Дитина вiдчуває себе перешкодою в життi батькiв, що встановлюють велику дистанцiю у вiдносинах з ним.
пiдлiтками, пiдтверджується iснування ефекту. Все це свiдчить про необхiднiсть сiмейної психотерапiї при наркоманiї.
Не виникає сумнiвiв, що, по-перше, порушенi, дисгармонiйнi внутрiсiмейнi вiдносини є одним з базових чинникiв становлення аддиктивного поведiнки у пiдлiткiв, а, по-друге, цi вiдносини можуть значно деформуватися у зв'язку з наркотизацiєю пiдлiтка.
Тому, можна лише з певною обережнiстю припустити, якi з виявлених нами порушень батькiвсько-дитячих взаємин є причиною, а якi наслiдком звернення пiдлiтка до наркотикiв. Так, фобiя втрати дитини, може бути умовно вiднесена до «придбаних», тодi як виховна невпевненiсть матери i проекцiя на дитину небажаних якостей можуть бути як причиною так i наслiдком становлення поведiнки пiдлiтка.
Звертає на себе увагу той факт, що, не дивлячись на те, що дослiдження проводилося на базi комерцiйного Цента, i це дозволяло припустити, що там лiкуються пiдлiтки, яких зовсiм не можна назвати покинутими i забутими, проте, характерною межею сiмейних взаємин даної групи є гиперопека. Отже, матерiальний достаток сiм'ї i готовнiсть батькiв витрачати грошi на лiкування дитини не свiдчить про оптимальнiсть емоцiйного контакту мiж матiр'ю i пiдлiтком i наявнiсть достатнього рiвня опiки над дитиною.
Висновки
якостей.
За наслiдками обстеження пiдлiткiв-наркоманiв взаємовiдношення в їх сiм'ях характеризуються як автономне, паралельне iснування матери i пiдлiтка, а також непослiдовнiсть виховних дiй, вживаних до пiдлiтка.
Видiлено два типи сiмей: сiм'ї з типом виховання – домiнуюча або потураюча гiперпротекцiя; сiм'ї з вихованням або за типом гипопротекцiя, або за типом емоцiйного вiдкидання.
Список лiтератури
1. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. – СПб: 2001. -263 с.
2. Боришевський М. И. «Психологiчнi механiзми розвитку особистостi» // Педагогiка i психологiя, 1999
3. Бороздина Л. В. Что такое самооценка? // Психологический журнал. -1992. – Т. 13, №4. - С. 99–101.
4. Боязитова И. В. Взаимосвязь самооценки и волевой регуляции в онтогенезе // Психологический журнал. – 1998. – Т. 19, №4. – С. 27–40.
5. Вишневський Омелян. Теоретичнi основи сучасної психологiї. Посiбник для студентiв вищих навчальних закладiв. – Дрогобич: Коло, 2003. – 528 с.
6. Головнева, Ирина Владимировна Психология семейных отношений: Учебное пособие. – Харьков: Изд-во НУА, 2003. – 96 с.
|
