Види та моделi психологiчної корекцiї
Змiст
Вступ
2. Основнi моделi психологiчної корекцiї
2. 1 Моделi психокорекцiї
2. 2. Блоки психокорекцiйного комплексу
Вступ
Психокорекцiя - це система заходiв, направлених на виправлення недолiкiв психологiї або поведiнки людини за допомогою спецiальних засобiв психологiчної дiї.
Психокорекцiї пiдлягають недолiки, що не мають органiчної основи i що не є такими стiйкими якостями, якi формуються досить рано i надалi практично не змiнюються.
Основна вiдмiннiсть психокорекцiї вiд дiй, направлених на психологiчний розвиток людини, полягає в тому, що психокорекцiя має справу з вже сформованими якостями особи або видами поведiнки i направлена на їх переробку, тодi як основне завдання розвитку полягає в тому, аби за вiдсутностi або недостатньому розвитку сформувати у людини потрiбнi психологiчнi якостi.
Вiдмiннiсть мiж психотерапiєю i психокорекцiєю полягає в тому, що психотерапiя має справу з рiзного роду порушеннями у людей, страждаючих рiзними видами соматичних або психiчних захворювань (розладiв). Багато аномалiй психiки i поведiнки людей, якi виявляються в захворюваннях, схожi на тих, з якими має справу психолог, що займається психокорекцiєю. Проте людей, що звертаються за допомогою до психотерапевта, зазвичай називають хворими або пацiєнтами, а тих, хто потребує лише коректувальної допомоги, iменують клiєнтами.
1. Психологiчна корекцiя та її види
Термiн «психологiчна корекцiя» набув поширення на початку 70-х рр. У цей перiод психологи стали активно працювати в областi психотерапiї, перш за все групової. Тривалi дискусiї про те, чи може психолог займатися лiкувальною (психотерапевтичною) роботою, носили переважно теоретичний характер, тому що на практицi психологи не лише хотiли, могли i успiшно реалiзовували цю можливiсть, але i були у той час за рахунок базової психологiчної освiти пiдготовленiшi до такого роду дiяльностi, зокрема в областi групової психотерапiї. Проте психотерапiя є лiкувальною практикою, якою згiдно iз законом може займатися лише особа, що має вищу медичну освiту. Тому поширення термiну психологiя до певної мiри було направлено на подолання цiєї ситуацiї: лiкар займається психотерапiєю, а психолог – психологiєю. Проте питання про спiввiдношення поняття «психотерапiї» i психологiї залишається вiдкритим i сьогоднi, i тут можна вказати двi основнi точки зору. Одна з них полягає у визнаннi повної iдентичностi понять психологiя i «психотерапiя», проте при цьому не враховується, що психологiя як направлена психологiчна дiя реалiзується не лише в медицинi (де можна вказати три основнi сфери її застосування: психопрофiлактика, власне лiкування - психотерапiя i реабiлiтацiя), але i в iнших сферах людської практики, наприклад в педагогiцi. Навiть звичайне, буденне людське спiлкування може мiстити в бiльшiй або у меншiй мiрi цiлеспрямовано використовувану психологiю.
Інша точка зору заснована на тому, що психологiя переважно покликана вирiшувати завдання психопрофiлактики на всiх її етапах, особливо при здiйсненнi вторинної i третинної профiлактики. Проте таке жорстке обмеження сфери вживання психологiї представляється певною мiрою штучним. По-перше, в областi неврозiв повнiстю розвести поняття «Психiчна корекцiя» i «психотерапiя», «лiкування» i «профiлактика» не удається, оскiльки невроз - це захворювання в динамiцi, де не завжди можна вiдокремити стан передхвороби власне хвороби, а сам процес лiкування в значнiй мiрi включає i вторинну профiлактику. По-друге, в даний час в системi вiдновного лiкування рiзних захворювань все ширше реалiзується комплексний пiдхiд, що враховує наявнiсть в патогенезi бiологiчного, психологiчного i соцiального чинникiв, кожен з яких потребує лiкувальних або коригуючих дiй, вiдповiдних його природi. Якщо психологiчний чинник при тому або iншому захворюваннi виступає як один з етiологiчних, то його корекцiя в значнiй мiрi збiгається з вмiстом психотерапiї - одного з компонентiв лiкувального процесу. Визначити загальну схему спiввiдношення психологiї i психотерапiї поза конкретною нозологiєю практично неможливо. Значення психологiчного чинника в патогенезi того або iншого захворювання обумовлює спрямованiсть методiв психологiї на рiшення власне лiкувальних - психотерапевтичних - завдань i дозволяє розглядати методи психологiї, як методи психотерапiї. Завдання психологiї можуть iстотно варiюватися вiд спрямованостi на вторинну i третинну профiлактику основного захворювання i первинну профiлактику можливих як його наслiдки вторинних невротичних розладiв при соматичнiй патологiї до практично повної їх iдентичностi завданням психотерапiї при неврозах (в усякому разi, в рамках рiзних особово-орiєнтованих систем психотерапiї).
Зiставлення понять психологiя i «психологiчне втручання» виявляє очевидну схожiсть. психологiї, так само як i психологiчне втручання, розумiється як цiлеспрямована психологiчна дiя, реалiзується в рiзних областях людської практики i здiйснюється психологiчними засобами. Психологiя у медицинi може бути направлена на вирiшення завдань профiлактики, лiкування (психотерапiя) i реабiлiтацiї. Психологiчне втручання в медицинi (клинико-психологическое втручання) також виконує функцiї профiлактики, лiкування i реабiлiтацiї. І психологiя i психологiчне втручання, використовуванi з метою лiкування, виконують психотерапевтичну функцiю. Вочевидь, що по сутi цi поняття збiгаються. Можливо, найбiльш точним i адекватним був би термiн «психологiчне втручання» з метою психологiї, проте це дуже громiздко. Можна лише вказати, що у вiтчизнянiй лiтературi поширенiшим є поняття психологiя, а в зарубiжнiй - «психологiчне втручання».
Все ж переважнiшим представляється термiн «психологiчне втручання». Слiд також пiдкреслити, що як психотерапiя, так i психопрофiлактика не обмежують свою практику лише методами психологiї, що ще раз вказує на рiзнорiвневий, динамiчний характер спiввiдношення завдань i методiв психологiї i психотерапiї, якi взаємоперетинаються, але повнiстю не вичерпують один одного.
У життi досить часто доводиться зустрiчатися з проблемами i питаннями, що вiдносяться до областi психологiї. Людина влаштована таким чином, що йому властиво прагнути до внутрiшньої рiвноваги, гармонiї, фiзичного i психiчного здоров'я. Проте, реалiзовуючи на практицi це прагнення, людина частенько опиняється в складних ситуацiях, наодинцi з проблемами, самостiйно впоратися з якими вiн не може. Психологiя - наука про душу, про внутрiшнiй, психiчний свiт людини, i саме та її частина, яка називається практичною, покликана допомогти людинi вирiшити життєво важливi для нього проблеми. На жаль, в нашому суспiльствi недостатньо розвинена психологiчна культура, володiння якої дозволяє людинi краще розiбратися в своїх проблемах i стосунках з iншими людьми.
Психологiчна культура - це турбота про своє психiчне здоров'я, умiння виходити з психологiчних криз самому i допомагати близьким людям. У психологiчнiй культурi видiляють три основнi компоненти:
1. Самопiзнання i самооцiнка.
2. Пiзнання iнших людей.
3. Умiння управляти своєю поведiнкою, емоцiями, спiлкуванням.
може бути сам для себе iнтуїтивним психологом, оцiнювати свої психiчнi стани, особливостi поведiнки i прояву емоцiй. Проте бувають ситуацiї, коли людина не може самостiйно впоратися iз складними проблемами, якi зустрiчаються на його життєвiй дорозi, i потребує психологiчної допомоги.
Психологiчна допомога включає: психодiагностику, психокорекцiю, психотерапiю, психологiчне консультування, профорiєнтацiю i iн. Залежно вiд вiку, особливостi життєвої ситуацiї людини, стану здоров'я, наявностi або вiдсутностi певного життєвого i соцiального досвiду i так далi таку допомогу може надати:
- психотерапевт - лiкар за освiтою, який надає людинi допомогу в рiшеннi проблем, пов'язаних з психiчним здоров'ям, але не з психопатологiєю. За наявностi психопатологiї необхiдно звернутися за допомогою до лiкаря-психiатра.
Досить дискусiйним i по теперiшнiй час є питання про роздiлення двох сфер психологiчної допомоги - психологiчну корекцiю i психотерапiю. Як у психокорекцiї, так i в психотерапiї пред'являються схожi вимоги до особи клiєнта i фахiвця, що надає допомогу; до рiвня його професiйної пiдготовки, квалiфiкацiї i професiйних навикiв; використовуються однаковi процедури i методи; пред'являються однаковi вимоги; допомога виявляється в результатi специфiчної взаємодiї мiж клiєнтом i фахiвцем.
"психокорекцiя" i "психотерапiя" виникло не у зв'язку з особливостями роботи, а з укорiненою думкою, що психотерапiєю можуть займатися люди, що мають спецiальну медичну освiту. Крiм того, термiн "психотерапiя" є мiжнародним i в багатьох країнах свiту однозначно використовується по вiдношенню до методiв роботи, здiйснюваних професiйними психологами. Існують певнi труднощi в розмежуваннi на практицi понять "Психологiчна корекцiя" i "психотерапiя".
На думку Р. С. Немова, рiзниця мiж поняттями "психотерапiєю" i "психокорекцiя" полягає в наступному: психотерапiя - це система медико-психологических засобiв, вживаних лiкарем для лiкування рiзних захворювань, психокорекцiя - сукупнiсть психологiчних прийомiв, використовуваних психологом для виправлення недолiкiв психологiї або поведiнки психiчно здорової людини.
Термiн "корекцiя" буквально означає "виправлення".
Психокорекцiї пiдлягають недолiки, що не мають органiчної основи i що не є такими стiйкими якостями, якi формуються досить рано i надалi практично не змiнюються.
Видiляють специфiчнi риси психокоректувального процесу, що вiдрiзняють його вiд психотерапiї.
• Психокорекцiя орiєнтована на клiнiчно здорову особу людей, що мають в повсякденному життi психологiчнi труднощi, проблеми, скарги невротичного характеру, а також на людей, що вiдчувають себе добре, проте бажають змiнити своє життя або що ставлять перед собою мету розвитку особи.
• Корекцiя орiєнтується на здоровi сторони особи незалежно вiд мiри порушення.
• У психокорекцiї частiше орiєнтуються на сьогодення i майбутнє клiєнтiв.
• Психокорекцiя зазвичай орiєнтується на середньострокову допомогу (на вiдмiну вiд короткострокової - до 15 зустрiчей - допомозi при консультуваннi i довгостроковою - до декiлькох рокiв - допомозi при психотерапiї).
• У психокорекцiї акцентується цiннiсний вклад психолога, хоча вiдхиляється нав'язування певних цiнностей клiєнтовi.
• Психокоректувальнi дiї направленi на змiну поведiнки i розвиток особи клiєнта.
Основна вiдмiннiсть психокорекцiї вiд дiй, направлених на психологiчний розвиток людини, полягає в тому, що психокорекцiя має справу з вже сформованими якостями особи або видами поведiнки i направлена на їх переробку, тодi як основне завдання розвитку полягає в тому, аби за вiдсутностi або недостатньому розвитку сформувати у людини потрiбнi психологiчнi якостi.
Багато аномалiй психiки i поведiнки людей, якi виявляються в захворюваннях, схожi на тих, з якими має справу психолог, що займається психокорекцiєю. Проте людей, що звертаються за допомогою до психотерапевта, зазвичай називають хворими або пацiєнтами, а тих, хто потребує лише коректувальної допомоги, iменують клiєнтами.
Клiєнт - це нормальний, фiзично i психiчно здорова людина, в якої в життi виникли проблеми психологiчного або поведiнкового характеру. Вiн не здатний самостiйно вирiшити їх i тому потребує сторонньої допомоги.
Види психокорекцiї
Виходячи з певних критерiїв, психокоректувальнi заходи можна класифiкувати.
• симптоматичну;
• каузальну.
Симптоматична корекцiя (корекцiя симптомiв), як правило, передбачає короткочасну дiю з метою зняття гострих симптомiв вiдхилень в розвитку, якi заважають перейти до корекцiї каузального типа.
Каузальна (причинна) корекцiя направлена на джерела i причини вiдхилень. Даний вигляд корекцiї тривалiший за часом, вимагає значних зусиль, проте ефективнiший в порiвняннi з симптоматичною корекцiєю, оскiльки однi i тi ж симптоми вiдхилень можуть мати абсолютно рiзну природу, причини i психологiчну структуру порушень.
2. За змiстом розрiзняють корекцiю:
• пiзнавальної сфери;
• афектно-вольової сфери;
• поведiнкових аспектiв;
• мiжособових стосункiв:
• внутрiшньогрупових взаємин (родинних, подружнiх, колективних);
• дитячо-батькiвських стосункiв.
• iндивiдуальну;
• групову:
• у закритiй природнiй групi (сiм'я, клас, спiвробiтники i так далi);
• у вiдкритiй групi для клiєнтiв з схожими проблемами;
4. По наявностi програм:
• програмовану;
• iмпровiзовану.
5. По характеру управлiння коригуючими дiями:
• директивну;
• недирективну.
6. За тривалiстю:
• надкоротку (надшвидку);
• коротку (швидку);
• тривалу;
Надкоротка психокорекцiя триває хвилини або годинник i направлена на дозвiл актуальних iзольованих проблем i конфлiктiв. Її ефект може бути нестiйким.
Коротка психокорекцiя триває декiлька годин i днiв. Застосовується для вирiшення актуальної проблеми, як би "запускає" процес змiни, який продовжується i пiсля завершення зустрiчей.
Надтривала психокорекцiя може продовжуватися роки i зачiпає сфери свiдомого i несвiдомого. Багато часу придiляється досягненню розумiння сутi переживань. Ефект розвивається поступово, носить тривалий характер.
За масштабом вирiшуваних завдань розрiзняють психокорекцiю:
Пiд загальною корекцiєю маються на увазi заходи загальнокоректувального порядку, нормалiзуючи спецiальне мiкросередовище клiєнта, регулюючi психофiзичну, емоцiйну навантаження вiдповiдно до вiкових i iндивiдуальних можливостей, що оптимiзують процеси дозрiвання психiчних властивостей в особи, що само по собi може сприяти лiквiдацiї психiчних порушень i гармонiзацiї особи в ходi подальшого розвитку.
Пiд приватною психокорекцiєю розумiють набiр педагогiчних для психологотипу дiй, що є адаптованими для дитячого i пiдлiткового вiку психокоректувальними прийомами i методиками, використовуваними в роботi з дорослими, а також спецiально розробленими системами психокоректувальних заходiв, заснованих на ведучих для певного вiку онтогенетичних формах дiяльностi, рiвнях спiлкування, способах мислення i саморегуляцiї.
Кожен прийом має, як правило, декiлька напрямiв психокоректувальної дiї. Приватна психокорекцiя озброює фахiвця арсеналом засобiв психологiчної дiї, якими вiн насичує програму групової або iндивiдуальної роботи.
Спецiальна психокорекцiя - це комплекс прийомiв, методик i органiзацiйних форм роботи з клiєнтом або групою клiєнтiв одного вiку, що є найбiльш ефективними для досягнення конкретних завдань формування особи, окремих її властивостей або психiчних функцiй, що виявляються в поведiнцi, що вiдхиляється, i утрудненiй адаптацiї (соромливiсть, агресивнiсть, невпевненiсть наднормативнiсть або асоцiальнiсть, невмiння дiяти по правилах i утримувати узяту на себе роль, чiтко викладати свої думки, боязлива, схильнiсть до стереотипiї, конфлiктнiсть, завищена самооцiнка i так далi).
Спецiальна психокорекцiя, таким чином, покликана виправляти наслiдки неправильного виховання, що порушило гармонiйний розвиток, соцiалiзацiю особи. Негативнi аспекти можуть бути обумовленi як суб'єктивними, так i об'єктивними чинниками.
Особливий випадок представляють умови дитячих будинкiв, виправних установ для неповнолiтнiх, виховання в яких невiддiльно вiд корекцiї. У цих випадках первинним чинником, що порушує психiчний онтогенез, є психогенiя, i психокорекцiя направлена на подолання результатiв неправильного виховання.
Психокорекцiйна ситуацiя
Не дивлячись на вiдмiннiсть в теорiях, цiлях, процедурах i формах коректувальної роботи, психологiчна дiя зводиться до того, що одна людина намагається допомогти iншому.
Коректувальна ситуацiя включає 5 основних елементiв:
1. Людина, яка страждає i шукає полегшення своєї проблеми. Людина, яка має цiлий ряд проблем рiзного роду i потребує психологiчної допомоги, в психокорекцiї, - це клiєнт.
2. Людина, яка допомагає i завдяки навчанню або досвiду сприймається як здатний надавати допомогу, - це психолог, психокоректор.
3. Теорiя яка використовується для пояснення проблем клiєнта. Психологiчна теорiя включає психодинамiку, принципи навчання i iншi психiчнi чинники.
4. Набор процедур (технiки, методiв), використовуваних для вирiшення проблем клiєнта. Цi процедури безпосередньо пов'язанi з теорiєю.
Психолог повинен прагнути до створення такої атмосфери, яка дозволяє клiєнтовi з оптимiзмом дивитися на вирiшення своїх проблем. Таке спецiальне вiдношення є чинником, характерним для всiх форм дiї.
2. Основнi моделi психологiчної корекцiї
стану, органiзацiю життєдiяльностi дитяти в школi, в сiм'ї i в iнших групах.
Типова модель корекцiї заснована на органiзацiї конкретних психокоректувальних дiй з використанням рiзних методiв:
- iгротерапiї;
- психорегулюючих тренувань i iн.
Індивiдуальна модель корекцiї орiєнтована на психологiчну корекцiю рiзних порушень у дитяти або пiдлiтка з врахуванням його iндивiдуально-типологiчних, психологiчних, клiнiко-психологiчних особливостей. Це досягається в процесi створення iндивiдуальних психокоректувальних програм, направлених на корекцiю наявних недолiкiв з врахуванням iндивiдуальних чинникiв.
розвитку, а iндивiдуальна модель - психокорекцiю недолiкiв в розвитку дитяти з врахуванням його клiнiко-психологiчних i iндивiдуально-психологiчних особливостей.
Ефективнiсть ПК процесу в значнiй мiрi залежить вiд умiння психолога скласти психокоректувальну програму. При цьому необхiдно враховувати наступнi методичнi вимоги до програми:
• чiтко сформулювати основнi цiлi роботи;
• видiлити круг завдань, якi повиннi конкретизувати основну мету;
• визначити вмiст коректувальних занять з врахуванням структури дефекту i iндивiдуально-психологiчних особливостей дитяти, розвитку провiдного виду дiяльностi;
• визначити форму роботи з дитям (групова, родинна, iндивiдуальна);
• вiдiбрати вiдповiднi методи i технiку з врахуванням вiкових, iнтелектуальних i фiзичних можливостей дитяти;
• запланувати форму участi батькiв i iнших осiб в коректувальному процесi;
• розробити методи аналiзу оцiнки динамiки психокоректувального процесу;
2. 2 Блоки психокорекцiйного комплексу
Цiлеспрямована психокоректувальна дiя на дитини i пiдлiтка з проблемами в розвитку здiйснюється через психокоректувальний комплекс, який складається з чотирьох взаємозв'язаних блокiв:
• дiагностичний;
• оцiнний;
• прогностичний.
У дiагностичний блок входять дiагностика психiчного розвитку дитини i дiагноста соцiального середовища. Дiагностика психiчного розвитку дитини включає:
• аналiз мотивацiйної сфери дитини i членiв його сiм'ї;
• визначення рiвня розвитку сенсорно-перцептивних i iнтелектуальних процесiв i функцiй;
• дiагностику соцiального середовища дитини (аналiз несприятливих чинникiв соцiального середовища, що травмують дитини, порушують його психiчний розвиток, формування характеру особи i соцiальну адаптацiю).
Коректувальний блок включає наступнi завдання:
• корекцiя неадекватних методiв виховання дитини з метою подолання його мiкросоцiальної занедбаностi;
• допомога дитинi або пiдлiтковi в дозволi психотравмуючих ситуацiй;
• пiдвищення соцiального статусу дитини в колективi;
• розвиток у дитини або пiдлiтка компетентностi в питаннях нормативної поведiнки;
• формування i стимуляцiя сенсорно-перцептивних, мнемiчних i iнтелектуальних процесiв у дiтей;
• розвиток i вдосконалення комунiкативних функцiй, емоцiйно-вольової поведiнки;
• створення в дитячому колективi, де навчається дитина, атмосфери прийняття, доброзичливостi, вiдвертостi, взаєморозумiння.
Це одне з важливих завдань, оскiльки соцiальна iнтеграцiя дитини з проблемами в розвитку в суспiльствi є важливим чинником всестороннього виховання особи.
вимагають облiку структури дефекту, механiзмiв його прояву, аналiзу цiлей i використовуваних методiв психологiчної дiї.
Результати психокоректувальної роботи можуть виявлятися у дитини в процесi роботи з ним, до моменту завершення процесу i впродовж довгого часу пiсля закiнчення заняття.
Ефективнiсть роботи залежить як вiд об'єктивних, так i суб'єктивних чинникiв. До об'єктивних чинникiв вiдносяться:
• професiйний i особовий досвiд психолога. До суб'єктивних чинникiв можна вiднести:
• установки дитини i батькiв на психологiчну корекцiю;
При оцiнцi ефективностi психокоректувальних дiй необхiдно використовувати всiлякi методи, залежно вiд поставлених завдань. Наприклад, при аналiзi ефективностi емоцiйних порушень у дiтей доцiльно використовувати звiти батькiв про поведiнку дiтей до i пiсля занять. При оцiнцi поведiнкових i емоцiйних реакцiй дитини доцiльно поєднувати метод спостереження з проектними методами дослiдження особи. При оцiнцi ефективностi пiзнавальних процесiв у дiтей можна використовувати функцiональнi проби, направленi на аналiз процесiв дiагностик, результати педагогiчних спостережень. Оцiнку ефективностi психологiчної корекцiї може провести i незалежна експертна комiсiя, що включає не лише психологiв, а також лiкарiв, педагогiв i соцiальних працiвникiв.
Ефективнiсть психокоректувальних дiй в значнiй мiрi залежить вiд:
• форми проведення роботи;
• пiдбору i комплектацiї груп;
• тривалостi i режиму занять.
Традицiйно видiляють двi форми проведення занять - iндивiдуальну i групову. Вибiр форми роботи залежить вiд особливостей психiчного i фiзичного розвитку поєднувати, вiд його вiку i вираженостi афектних проблем. У практицi часто використовується змiшана, iндивiдуально-групова форма.
• якщо проблеми дитини або пiдлiтка мають iндивiдуальний, а не мiжособовий характер, наприклад, недорозвинення пiзнавальних процесiв у дiтей з iнтелектуальною недостатнiстю або затримкою психiчного розвитку;
• якщо дитина або пiдлiток вiдмовляється працювати в гуртi по яких-небудь причинах, а саме: недостатнiй соцiальний досвiд, важкий фiзичний дефект, негативне вiдношення батькiв до групової взаємодiї дитини;
• якщо у дитини або пiдлiтка спостерiгається вираженi афектнi проблеми: висока тривожнiсть, необгрунтованi страхи, невпевненiсть в собi, агресивна поведiнка i так далi.
Групова форма включає цiлеспрямоване використання всiєї сукупностi взаємодiй i взаємин мiж учасниками групи в коректувальних цiлях. Групова психокорекцiя зфокусована на трьох складових самосвiдомостi:
• самопiзнання (когнiтивний блок) - усвiдомлення дитиною i пiдлiтком своїх iнтелектуальних, особових i емоцiйних ресурсiв;
• вiдношення до себе - формування у дитини i пiдлiтка позитивного емоцiйного вiдношення до себе, переживання в групi i усвiдомлення минулого емоцiйного досвiду, здобуття нових емоцiйних переживань в групi;
• саморегуляцiя (поведiнковий блок) - подолання неадекватних форм поведiнки, розвиток i закрiплення нових форм поведiнки.
Групова психокорекцiя бiльшою мiрою акцентує увагу на мiжособових проблемах дитини i пiдлiтка, а iндивiдуальна - на внутрiшньоособових проблемах.
При комплектацiї груп необхiдно враховувати мiру тягаря i клiнiко-психологiчну структуру дефекту у дитини. Бажано, аби в групi були дiти з рiзною мiрою тягаря фiзичного i психiчного дефекту, але однiєї нозологiчної форми. Наприклад, в групу дiтей з ДЦП доцiльно вiдiбрати дiтей з рiзною мiрою тягаря рухового дефекту, але з пiдлягаючим зберiганню iнтелектом. Вiк дiтей не грає визначальної ролi при вiдборi в групу, особливо коли в корекцiї беруть участь дiти в психiчним недорозвиненням i ЗПР. У таких групах рiзниця у вiцi може варiювати вiд 2 до 5 рокiв. У групах дiтей з емоцiйними проблемами (дисгармонiйний розвиток, диспропорцiйний розвиток i так далi) бажано, аби вiк учасникiв групи був приблизно однаковий.
ПК. Для дiтей з вираженими афектними i iнтелектуальними порушеннями тривалiсть групових занять може бути вiд 40 до 70 хвилин при частотi 2 заняття в тиждень. При частотi 1 заняття в тиждень тривалiсть занять може бути збiльшена до 90 хвилин.
Список використаних джерел
1. Абрамова Г. С Практическая психология. М., 2007.
2. Дьяченко М. И., Кандыбович Л. А. Психология: словарь-справочник. Минск, 2008
3. Лебединский М. С. Очерки психотерапии. М., 2001.
4. Осипова А. А. Общая психокоррекция. - М., 2002.
| 
