Історія розвитку юридичної психології

Реферат: Історiя розвитку юридичної психологiї План Вступ 1. Історiя розвитку юридичної психологiї Висновок Лiтература Вступ iдею про необхiднiсть збiгу справедливого i законного; Платон (427-347 рр. до н. е.) вперше вказав на двi категорiї психоло­гiї, якi лежать в основi соцiального розвитку - потреби i можливос­тi людей; Аристотель (384-322 рр. до н. е.) висловив положення про право як мiрило справедливостi. У перiод формування нової прогресивної буржуазної iдеологiї в Європi вiдбувся поворот у розумiннi сутi права. Одним iз принципiв правового свiтогляду нового часу став принцип гарантiй особистiсного розвитку, забезпечення автономностi її поведiнки. У XVIII–XIX ст. зароджується кримiнальна, потiм - судова, а пiзнiше юридична психологiя. Вперше факти стосовно психологiї зло­чинної поведiнки, психологiї особистостi злочинця i психологiї пока­зань свiдкiв широко вивчалися в Нiмеччинi. Основоположник кримi­налiстики австрiєць Г. Гросс (1847-1915) створює фундаментальну працю “Кримiнальна психологiя” (вiн же творець першого в свiтi музею кримiналiстики в Грацi). У цiй працi Г. Гросс використав багатий матерiал iз галузi експериментальної психологiї (дослiдження нiмецького психолога i фiзiолога В. Вундта, французьких психологiв А. Бiне i Т. Рiбо, нiмецького психолога Г. Еббiнгауза та iн.). 1.Історiя розвитку юридичної психологiї Наприкiнцi ХІХ ст. розширюються уявлення про психологiчну сутнiсть злочинної поведiнки, а в ХХ ст. з’явилися фундаментальнi дослiдження з цiєї проблеми: Р. Луваж “Психологiя i злочин” (Гамбург, 1956 р.), Г. Тох “Правова i кримiнальна психологiя” (Нью-Йорк, 1961 р.), О. Абрахамсон “Кримiнальна психологiя” (Нью-Йорк, 1961 р.) та iн. Слiд назвати антропологiчний пiдхiд у кримiнологiї, закладений iталiйським психiатром Ч. Ломброзо (1835–1909) i його послiдовниками Е. Феррi (1856–1929) i Р. Гарофало (1847–1926). У книжцi “Злочинна людина, вивчена на основi антропологiї, судової медицини i тюрмознавства” (1876 р.) Ч. Ломброзо робить висновок про те, що злочини не можна виправити, боротьба зi злочиннiстю повинна здiйснюватися шляхом фiзичного знищення чи довiчної iзоляцiї “вроджених” злочинцiв. Бiологiзаторський пiдхiд у поясненнi природи злочинної поведiнки був пiдданий серйознiй критицi. У Росiї про необхiднiсть враховувати психологiю злочинцiв висловлювався І. Посошков (1652–1726). В його працях давалися психологiчнi рекомендацiї про способи допиту обвинувачених i свiдкiв, розглядалася класифiкацiя злочинцiв. Князь М. Щербатов (1733–1790) один iз перших авторiв вказував на необхiднiсть пiдготовки законiв iз урахуванням психологiї народу, позитивно оцiнював фактор працi у перевихованнi злочинця, порушив питання про можливiсть дострокового звiльнення злочинця вiд покарання. У Росiї в третiй чвертi ХІХ ст. з юридичної психологiї з’явилися працi І. Баршева “Погляд на науку кримiнального законознавства”, К. Яновича-Яневського “Думки про кримiнальну юстицiю з точки зору психологiї i фiзiологiї”, А. Фрезе “Нариси судової психологiї”, Л. Владимирова “Психiчнi особливостi злочинцiв по новiтнiх дослiдженнях”, в яких висловлювалися iдеї чисто прагматичного використання психологiчних знань у конкретнiй дiяльностi судових i слiдчих органiв. Кiнець ХІХ — початок ХХ ст. пов’язанi з iнтенсивним розвитком психологiї, психiатрiї, iнших галузей права (насамперед — кримiнального). Деякi вченi, якi представляли цi науки в той перiод, займали прогресивнi позицiї (І. Сєченов, В. Бехтерев, С. Познишев, С. Корсаков, В. Сербський, А. Конi та iн.). З’явилися першi спроби обґрунтування окремих кримiнально-правових позицiй психологiчними знаннями. У пiдручнику Б. Спасовича “Кримiнальне право” (1863 р.) вже використовуються психологiчнi данi про злочини. У Казанi публiкується перша монографiя з судової психологiї — праця А. Фрезе “Нариси судової психологiї”(1874 р.). Розвиток психологiї, психiатрiї та права привiв до необхiдностi оформлення юридичної психологiї як самостiйної наукової дисциплiни. П. Ковалевський 1899 р. порушив питання про подiл психопатологiї та правової психологiї, а також введення цих наук у курс юридичної освiти. На початку ХХ ст. в юридичнiй психологiї з’являються експериментальнi методи дослiдження. Значна кiлькiсть праць цього перiоду присвячена психологiї показань свiдкiв. Це працi І. Холчева “Мрiйлива брехня” (1903 р.), Г. Португалова “Про показання свiдкiв” (1903 р.), Є. Кулiшера “Психологiя показань свiдкiв i судове слiдство” (1904 р.). На цю ж тему були доповiдi М. Хомякова “До питання про психологiю свiдка” (1903 р.), А. Завадського i А. Єлiстратова “Про вплив питань без навiювання на достовiрнiсть показань свiдкiв” (1904 р.), О. Гольдовським “Психологiя доказiв свiдкiв” (1904 р.). 1902 р. експерименти щодо визначення достовiрностi показань свiдкiв проводив нiмецький психолог В. Штерн. Його завданням був не пошук науково обґрунтованих прийомiв отримання показань свiдкiв, як у А. Бiне, а встановлення ступеня достовiрностi свiдчень. Спираючись на свої данi, В. Штерн стверджував, що показання свiдкiв принципово недостовiрнi, хибнi, оскiльки “забування є правилом, а спогад — винятком”. Пiдсумки свого дослiдження В. Штерн доповiв на засiданнi Берлiнської психологiчної спiлки. Вони викликали велику зацiкавленiсть в юридичних колах багатьох країн Європи. Згодом В. Штерн створив персональну концепцiю пам’ятi, яка мала яскраво виражений iдеалiстичний характер. Згiдно з цiєю концепцiєю пам’ять людини не є вiдображенням об’єктивної реальностi, а виступає лише як її викривлення на догоду вузько егоїстичним iнтересам особистостi, її iндивiдуалiстичним намiрам, її гордостi, пихатостi, честолюбству тощо. Доповiдь В. Штерна викликала бурхливу реакцiю i у росiйських юристiв. Затятими прихильниками В. Штерна в Росiї стали професор Петербурзького унiверситету О. Гольдовський, професори Казанського унiверситету А. Завадський i А. Єлiстратов. Вони самостiйно провели серiю дослiдiв, подiбних дослiдам В. Штерна, i зробили аналогiчнi висновки. Сам О. Гольдовський зазначав, що психологiчнi основи помилок дуже вiдмiннi i висновок iз зiставлення картини, вiд-твореної свiдком, з дiйснiстю виходить дуже сумний. Свiдок не дає точної копiї, а тiльки її сурогат. Над питаннями психологiї показань свiдкiв у Росiї працювали та-кож М. Хомяков, М. Бухвалова, А. Бернштейн, Є. Кулiшер та iн. 1905 р. вийшов збiрник “Проблеми психологiї. Брехня i показання свiдкiв”. Багато статей збiрника пронизувала iдея про недостовiрнiсть показань свiдкiв. Значну увагу розвитку юридичної психологiї придiлив великий вчений-фiзiолог, психiатр i психолог В. Бехтерев (1857–1927). Пiд йо-го керiвництвом було здiйснено перше експериментальне дослiджен-ня малолiтнiх злочинцiв, результати якого знайшли вiдображення в працi “Про розумову працездатнiсть малолiтнiх злочинцiв” (1903 р.) Саме вiн за допомогою експериментальних методiв вивчав злочин-нiсть як психологiчне явище i особистiсть злочинця. Пiдсумки дослi-дження були викладенi в його працях “Про експериментальне психо-логiчне дослiдження злочинцiв” (1902 р.) i “Об’єктивно-психологiч-ний метод у застосуваннi i вивченнi злочинностi” (1912 р.). i порад iз психологiї судової дiяльностi та психологiї суддi як головної фiгури в кримiнальному процесi, про психологiю прокурора i адвоката. У працi “Достоєвський як кримiналiст” А. Конi розкрив важливе значення для слiдства i суду вивчення внутрiшнього свiту злочинця. Вiн читав курс лекцiй “Про злочиннi типи”, закликав ввести на юридичному факультетi Петербурзького унiверситету курси психологiї i психопатологiї. р. створюється Кримiнологiчний iнститут. Судовою психологiєю почали займатися професiйнi психологи, визначилося коло специфiчних проблем — вивчення психiки злочинця, свiдкiв та iнших учасникiв кримiнального процесу, дiагностика брехнi, судово-психологiчна експертиза та iн. 1920 р. при Московському унiверситетi було створено Інститут радянського права, до якого вже наступного року увiйшов вiддiл кримiнологiї. 1924 р. при юридичному факультетi Київського iнституту народного господарства вiдкривається кримiнальна клiнiка. Розвитку юридичної психологiї в першi роки пiсля 1917 р. надто сприяв великий суспiльний iнтерес до питань здiйснення правосуддя, особистостi злочинця та iн. У країнi почався пошук нових форм запобiгання злочинностi та перевиховання правопорушникiв. Юридична психологiя брала активну участь у розв’язаннi цих проблем. 1925 р. вперше у свiтi створено Державний iнститут з вивчення злочинностi i злочинця. Упродовж перших п’яти рокiв Інститут опублiкував багато праць iз юридичної психологiї. Спецiальнi кабiнети з вивчення злочинця i злочинностi було вiдкрито в Москвi, Ленiнградi, Саратовi, Києвi, Харковi, Мiнську, Баку та iнших мiстах. Одночасно проводилися дослiдження з психологiї показань свiдкiв, психологiчної експертизи та деяких iнших проблем. Цiкавi дослiдження провiв психолог А. Лурiя в лабораторiї експериментальної психологiї, створеної 1927 р. при Московськiй губернськiй прокуратурi. Вiн вивчав можливостi застосування методiв експериментальної психологiї для розслiдування злочинiв i сформулював принципи роботи пристрою, що згодом отримав назву “викривача брехнi” (лай-детектор). вивчення психологiчнi передумови злочину, побут i психологiю рiзних груп злочинцiв, психологiю показань свiдкiв i су-дово-психологiчну експертизу, психологiю ув’язненого (тюремна психологiя) i т. п.”1 У цей же перiод багато уваги придiляв питанням психологiї показань свiдкiв вiдомий судовий психолог харкiвської школи О. Бруси-ловський2 . Слiд особливо зупинитися на дослiдженнях А. Багера, який немало зробив для судової психологiї взагалi i для психологiї показань свiдкiв зокрема. Вiн вважав, що кримiнальний процес — це найбiльш реальний дослiдницький процес i що формування i вивчення наукових основ його передумов не може не дати значного матерiалу для законотворчостi. брав активну участь у роботi І Всесоюзного з’їзду з вивчення поведiнки людини (Москва, 1930). З’їзд мав спецiальну секцiю з судової психологiї, де обговорювалися рiзнi питання вивчення психологiчних проблем, якi стосуються боротьби зi злочиннiстю. Були заслуханi доповiдi А. Тагера “Про пiдсумки i перспективи вивчення судової психологiї” i О. Брусиловського “Основнi проблеми психологiї в кримiнальному процесi”. людей, що вiдбувають тюремне покарання. З дослiджень того часу цiкавими є працi К. Сотонiна, в яких висвiтлювалися психологiчнi аспекти дiяльностi слiдчого i суддi, питання отримання правдивих показань свiдкiв, методи виявлення в них мимовiльної брехнi. На початку 30-х рокiв через негативнi полiтичнi змiни i посилення комунiстичного тоталiтарного режиму дослiдження з судової психологiї, так само, як i дослiдження в царинi трудової, соцiальної, медичної психологiї, були призупиненi. І лише починаючи з 60-х рокiв стали знову обговорюватися пекучi проблеми юридичної психологiї. Висновок 1964 р. була прийнята постанова ЦК КПРС “Про заходи щодо подальшого розвитку юридичної науки i полiпшення юридичної освiти в країнi”, котра вiдновила юридичну психологiю в усiх юридичних вищих навчальних закладах країни. У 1965–1966 рр. почалося викладання спецiальних курсiв юридичної психологiї в юридичних вузах Москви, Ленiнграда, Мiнська та деяких iнших мiстах. 1966 р. Мiнiстерством вищої i середньої спецiальної освiти СРСР було проведено Всесоюзний семiнар iз питань викладання юридичної психологiї i основних проблем цiєї науки. У травнi 1971 р. в Москвi вiдбулася перша Всесоюзна конференцiя iз судової психологiї, а в червнi 1971 р. в Тбiлiсi на 4-му Всесоюзному з’їздi психологiв судова психологiя була представлена окремою секцiєю. Восени 1986 р. в м. Тарту (Естонiя) пройшла Всесоюзна конференцiя з юридичної психологiї. На цiй конференцiї зiбралися i виступили з доповiдями i повiдомленнями представники всiх республiк i регiонiв Радянського Союзу. У цих доповiдях широко обговорювалися проблеми методологiї i структури юридичної психологiї, завдання її окремих галузей (кримiнальна психологiя, психологiя потерпiлого, психологiя попереднього слiдства та iн.), а також структура курсу цiєї дисциплiни, що передбачається, i методика її викладання у вищому навчальному закладi. Нинi юридична психологiя розвивається насамперед з таких проблем: • психологiя органiзованої злочинностi тощо. 1. Судебно-психологическая экспертиза. - Харьков: Юриздат 2. Ратинов А. Р. Методологические вопросы юридической психологии // Психол. 3. А. В. Судебная психология. - Минск: Вышэйш. шк., 1975. - С. 16. 4. Глоточкин А. Д., Пирожков В. Ф. Исправительно-трудовая психология. - Рязань:Высш. шк. МВД, 1995. - С. 19.