Деякi соцiальнi психологи вiддають перевагу теорiям, соцiологiчним по своїй природi, тобто шукають пояснення дослiджуваних феноменiв у концепцiях групової традицiї, соцiальної структури, демографiчних характеристик. Іншi соцiальнi психологи схильнi шукати причини на мiкрорiвнi - в установках, звичках, особистих думках. Це виразна теоретична розбiжнiсть особливо яскраво проявляється в тих випадках, коли мова йде про груповi конфлiкти й забобони.
- i серед них Фiладельфiя - пережили жахаючi расовi погроми.
У цей час зусилля соцiальних психологiв були спрямованi на проведення дослiджень i розробку теорiй, що дозволяють розкрити причини групових конфлiктiв, причому основний упор робився на вивчення особистостi як фактора етнiчних забобонiв.
Але в нашi днi деякi представники соцiальних наук заявляють, що психологи витратили свiй час зрячи; мова йде навiть про те, що подiбнi спроби приносять шкоду, оскiльки, наголошуючи на особистостi, вони iгнорують щиру динамiку расових i етнiчних вiдносин. Цi критики затверджують, що груповi конфлiкти - це феномен, якому можна зрозумiти тiльки з погляду теорiї груп i врегулювати тiльки за допомогою роботи iз цими групами в цiлому. Говорячи про настiльки масштабнi сили, не слiд приймати в розрахунок особистiсть окремої людини. Коли всi люди, фанатично вiдданi расовiй iдеї або рiвностi й справедливiсть, пiдуть у небуття, сили, що спричиняють поширення расового фанатизму або iдей рiвностi й братерства, будуть продовжувати своє iснування.
Америка стоїть перед трьома етнiчними проблемами, що вимагають рiшення: конфлiкт бiлої людини з корiнними жителями, тобто з iндiанцями; конфлiкт iз нащадками негритянських рабiв; i конфлiкт мiж корiнними американцями й новими iммiгрантами (iрландцями, iталiйцями, євреями, мексиканцями, пуерторiканцями й iншими). Кожна iз проблем унiкальна, своєї iсторiї, що супроводжують економiчним труднощам, юридичному статусу, причинам розбiжностей i безпосереднiх поведiнкових проявiв. Роль, що грає кожна конкретна особистiсть у цiй системi соцiальних взаємодiй, непомiтна. І вiд психологiв, що визначають установки, що записують суспiльну думку або навiть простежують вплив того або iншого досвiду (скажемо, традицiй школи або накрито контактiв, що були,) користi не бiльше, нiж вiд кiмнатного барометра перед ураганом.
Подiбний доказ пропонують нам i роботи з вивчення сегрегацiї й десегрегацiї в ресторанах, унiвермагах, мотелях, установах i школах. Дослiдження показують, що поводження людини в подiбних ситуацiях майже не залежить вiд того, що вiн почуває й що думає. Основним фактором є соцiальне оточення. Прихильники сегрегацiї надходять так, як прихильники iнтеграцiї, коли того вимагають соцiальнi приписання; прихильники iнтеграцiї поводяться як прихильники сегрегацiї, коли таке поводження є соцiально бажаним.
У такому випадку, де ми повиннi шукати пiдстави для пояснення, пророкування й контролю етнiчних вiдносин? Цi пiдстави, як говорять нам, лежать у системi соцiальних вiдносин - у таких безособових силах, як законодавство, управлiнськi й адмiнiстративнi приписання, владна структура суспiльства, полiцейська система, iнтереси банкiв, промисловостi, торгiвлi; у специфiцi гноблених груп; можливо, у першу чергу, у довгострокових економiчних характеристиках, таких як залучення меншостей у промисловiсть, мiграцiя меншостей, рiст рiвня утворення, рiст споживчих здатностей. Так само важливим фактором є процентне вiдношення меншостей до суспiльства в цiлому. Сьогоднi ми можемо спостерiгати ще одну додаткову силу, а саме тиск свiтової громадськостi на федеральний уряд, що, у свою чергу, переадресовує його урядам штатiв i чиновникам на мiсцях.
штату, вiдсотка негритянського населення в штатi й навiть вiдсотку бiлих жiнок серед членiв профспiлки. Навряд чи на якийсь iз цих факторiв впливає склад характеру окремих особистостей.
Іншi дослiдження показали, що власники готелiв могли вiдмовити в прийомi азiатам, неграм або євреям, якщо прохання про номер була висловлена в листi або по телефонi, але якщо представник нацiональних меншостей прибували особисто, йому робили звичайну гостиннiсть i вiн одержував номер у цьому отеленнi. Ми знаємо, що покупцi можуть пiдозрiло ставитися до магазина, де працюють продавцi-негри, i в той же час вони можуть бути досить увiчливi при спiлкуваннi з негритянським персоналом. Навпроти, тi, кому властивi расовi забобони, можуть по понедiлках говорити про братерство, а по недiлях проявляти дискримiнацiю. І подiбної шизофренiї ми вчимо наших дiтей. У класi ми проповiдуємо їм про «єдинi нацiї, неподiльної, вiльної й справедливої для всiх». А на дитячому майданчику ми роздiляємо нацiї, заперечуючи волю меншостей i вимагаючи справедливостi для бiльшостi.
Такi деякi причини для принципового заперечення почуттiв, установок i самого складу особистостi як факторiв групових вiдносин. Блумер писав: «Настiльки популярна в минулому десятилiттi iдея про те, що расовi вiдносини обумовлюються iндивiдуальними почуттями й установками, повинна бути визнана неспроможної». Це ж рiшуче затверджують Рааб i Липсет: «Забобон як установка не визначає забобону як поводження». Про це ж говорить i Роуз: «Отже, забобони мало впливають на мiжгруповi вiдносини».
Аргумент на користь особистiсного пiдходу
А зараз самий час знову вступити в полемiку прихильниковi особистiсного пiдходу. Психолог може домогтися багато чого, якщо погодиться з переконливими доказами користi демографiчного, екологiчного або соцiологiчного пiдходу, i включить їх, наскiльки це можливо, у свою наукову концепцiю.
Розглянемо спочатку принципове питання. Очевидний той факт, що забобон-установка не веде до забобону-поводження. Настiльки ж очевидно, що людина з установкою на рiвноправнiсть може бути залучений у несправедливу дискримiнацiю. Поводження в «ситуацiї запитання» може суперечити поводженню в реальнiй життєвiй ситуацiї. Ми часто говоримо одне, а робимо iнше - це традицiйна звичка людського роду.
І саме в цьому криється суть питання. Усе, що б не сказав або не зробила людина, певним чином пов'язане з тим, що в нього «усерединi» - з його особистiстю, його звичками, або очiкуваннями, або установками; називайте це як хочете. Деякi внутрiшнi диспозицiї спонукують його розмовляти як ангел i надходити як диявол або, навпаки, розмовляти як диявол i при цьому поводитися як ангел. Не тiльки можливо, але навiть цiлком звичайно, що в особистостi людини живуть i конфлiктують диспозицiї. Нашi критики перестерiгають нас зняти з рахункiв особистiсть як фактор забобонiв саме тому, що феномен особистостi занадто складний для розумiння. А хто ж думає, що це просто?
Якась iз конфлiктуючих тенденцiй стає домiнуючої залежно вiд наявної ситуацiї. Наша цiлiсна нервова система працює по тiм принципi, що для всього є свiй час i своє мiсце. Ми приховуємо власне нездоров'я вiд друзiв i зiзнаємося в ньому своїй сiм'ї. Ми можемо пiдозрiло ставитися до продавцiв-неграм, однак якщо нам конче потрiбно щось купити, то ми придушуємо власнi почуття. Якщо iснує настiйне й недвозначне юридичне приписання на цей рахунок, ми приймаємо шкiльну десегрегацiю, навiть якщо це йде врозрiз iз нашими установками. Однак що ми надходимо в такий спосiб тому, що актуалiзується iнша домiнуюча установка, а саме наша звичка до пiдпорядкування вимогам закону.
Мiж зовнiшнiми соцiальними силами й очевидними поведiнковими проявами (на якi фiксують своя увага нашi критики) неминуче й незмiнно є посередник - єдина й особистiсть, що пiддається визначенню. Без її соцiальнi сили були б просто iлюзорним фактором.
Дiйсно, ми можемо, якщо хочемо, провести паралелi, як це звичайно роблять iсторики й соцiологи, мiж рiвнем урбанiзацiї й рiвнем десегрегацiї. Але вирiшуючи проблему таким чином, ми ризикуємо випустити з уваги важливi ланки причинного ланцюга; ми граємо в чехарду з змiнної - з особистiстю. Природно, рiвень урбанiзацiї в якiмсь ступенi вiдбиває формування цього процесу й у якiмсь ступенi є причиною створення певних звичок, очiкувань i цiнностей (i, вiдповiдно, руйнування iнших звичок, очiкувань i цiнностей) у життi конкретних iндивiдiв. Остаточний результат полягає в тiм, що цi iндивiди будуть бiльшою мiрою готовi прийняти десегрегацiю, чим протистояти їй.
тенденцiї, для чого нам возитися з особистiстю?».
На це питання є двi вiдповiдi. По-перше, повне наукове пояснення вимагає, щоб в увагу були прийнятi як основнi, так i периферiйнi причини. По-друге (що здається менi бiльше важливим), прогнози на основi iсторiї, соцiальних сил i ситуацiї грубi й найчастiше неточнi. Причина тому - в iмплiцитному допущеннi того, що соцiальнi й економiчнi сили завжди впливають на всiх людей тим самим образом, iншими словами, що особистiсть - константа соцiальних змiн.
І в цьому зв'язку не можна не згадати про феномен доброчеснiсть особистостi. Практично все в Алабамi виступали на пiдтримку сегрегацiї, але з'явився Мартiн Лютер Кiнг, що кинув виклик всiй структурi. Історiя Литл Долi була б зовсiм iнший, якби губернатор Фаубус не був опортунiстом по натурi. А що ми скажемо про стiйкiсть бiлих i негритянських батькiв, що пiддавалися тотальному соцiальному остракiзму за свої принципи? А де закладенi цi принципи, якщо не в структурi особистостi? Десегрегованi школи в штатi Теннессi були висадженi фанатиками, на яких не змогла вплинути переважаюча в суспiльствi тенденцiя до iнтеграцiї. Синагоги були висадженi там, де юридичнi, економiчнi, iсторичнi, ситуацiйнi сили, начебто б, мiнiмiзували ймовiрнiсть подiбних злочинiв. Як ми бачимо, особистiсть не просто пiддана впливу iсторiї, вона може творити iсторiю.
Жодна традицiя не буде пiдтримана, жоден закон не буде виконуватися, жодне соцiальна змiна не вiдбудеться, якщо в бiльшостi громадян немає установки на законнiсть й конформiзм. Якщо бiльшiсть не настроєна пiдкорятися вимогам традицiй, законодавства, iндустрiалiзацiї, урбанiзацiї, економiчнiй доцiльностi або iншим соцiальним силам, вiд яких, як затверджується, залежить зменшення й збiльшення напруженостi в етнiчних вiдносинах, цi сили не дадуть рiвно нiякого ефекту. На пiдставi цього ми можемо зробити висновок про те, що незмiнним, але неусвiдомлюваною умовою вiрогiдностi всiх теорiй соцiальної причинностi є феномен конформiзму.
нiж тi незнайомi ранiше росiйськi iмена, якi були їм пред'явленi в експериментi. Чому? Схоже, єдина вiдповiдь, що ми можемо запропонувати, у термiнах Левина звучить у такий спосiб: «знайоме здобуває позитивну валентнiсть», а в термiнах Дьюи - «суть повсякденностi - у її повторюваностi». Дiти, як всi ми знаємо, дуже упередженi до звичного. Вони вимагають тiльки добре знайомi продукти, iгри, казки. Якщо ви розповiдаєте казку про страшного сiрого вовка, вас обов'язково поправлять, коштує вам пропустити хоча б «пиф» або «паф». Розглянемо в цьому ракурсi проблему, що цiкавить нас. Стоффлер виявив, що 80 вiдсоткiв техсостава повiтряних сил пiд час вiйни виступали за сегрегацiю негрiв i бiлих у своєму пiдроздiлi. Але тiльки 33 вiдсотка жителiв пiвночi й 66 вiдсоткiв жителiв пiвдня говорили, що особисто вони поводяться по-рiзному при спiлкуваннi з конкретними людьми залежно вiд того, бiлi вони або чорнi. Очевидно, єдина причина того, що бiльшiсть пiдтримувала сегрегацiю, криється в тiм, що сегрегацiя була для них звичною практикою. Навiщо щось мiняти? Якщо правилом є сегрегацiя, перевага вiддається їй, якщо - iнтеграцiя, то все саме за неї й ратують.
Треба помiтити, що такого роду конформiзм не є глибинною властивiстю особистостi. Вiн не приводить до задоволення якихось базових потреб. Подiбна перевага звичного - поверхово. І забобони, i терпимiсть у багатьох є властивостями саме цього порядку. У них немає нi ненавистi до людей iншої раси, нi прагнення до загального братерства. Вони просто не обертають особливої уваги на етнiчнi вiдносини. Я думаю, що в цю категорiю попадає третина нашого населення. Їхнiй конформiзм дозволяє їм з легкiстю адаптуватися до змiн соцiальної системи. Вони приймуть будь-який адмiнiстративний указ або закон, будь-яка швидкоплинна змiна до людей iншої раси, соцiальних традицiй.
Другий тип конформiзму має бiльше глибинних коренiв. Вiн ґрунтується на емоцiйному залученнi. Зараз певний стиль життя найчастiше веде за собою певнi етнiчнi, класовi або расовi забобони, але ними не обмежується. Так, правовiрному iндуїсту не важко буде погодитися з кастовiстю, сама по собi його релiгiя, який вiн вiдданий найбiльше, є в його життi набагато бiльшою цiннiстю. Подiбним образом, прихильник пiвденного способу життя конформний стосовно багатьох специфiчних традицiй Пiвдня.
Змiнити конформiстськi забобони такого роду нелегко. У деяких випадках це зробити неможливо, якщо не зруйновано, або хоча б принципово не змiнене, цiлiсне бачення миру. У нас не викликає радостi той факт, що якась нитка нашої рятувальної мотузки порвана. Хоча бувають i виключення. Багато бiлих жителiв пiвдня змогли вiдокремити свої етнiчнi установки вiд своєї вiрностi пiвденному способу життя. Вони зробили це, перевiвши етнiчнi установки в iншу систему - у бiльше широку релiгiйну перспективу, у почуття нацiональної гордостi або у свiтськiсть. Той факт, що подiбна переорiєнтацiя трапляється з деякими особистостями, ще раз ставить пiд сумнiв надмiрно спрощений погляд на соцiальну, культурну або регiональну причиннiсть.
Третiй тип конформiзму опирається на глибоко вкорiнену непевнiсть, на занепокоєння iз приводу власного статусу. Багато з людей, що випробовують недолiк внутрiшнiх сил, посилено прагнуть проявляти конформiзм стосовно своїх референтних груп. «Що скажуть люди, якщо я здам кiмнату африканцевi?» - задається питанням домовласниця з маленького унiверситетського мiстечка. Провiнцiал, стурбований власним статусом, не хоче жити поруч iз євреєм. Хлопчик зi студентської громади голосує проти сина iммiгранта. У цих випадках ми маємо справу не просто з поверхневими конформiстами, що погоджуються з усiма iснуючими звичаями. Конформiст, що турбується iз приводу особистого статусу, завжди буде вiдкидати групи, якi вiн уважає нижчими, якi б стереотипи не iснували в суспiльствi на цей рахунок. Вiн конформний по вiдношенню не до бiльшостi, а до тих, кого вiн уважає вершками суспiльства. Для нього людство являє собою якусь iєрархiчну систему. Навiть якщо соцiальнi норми пропонують рiвнiсть, вона вибирає за зразок тiльки «вищу касту». Один раз я запропонував шматок лужичанин ковбаси собацi моєї домогосподарки, iрландки по походженню. Домогосподарка запротестував: «Мiй собака гарної породи, вiн не доторкнеться до цiєї ковбаси». А собака з'їв усе - до єдиної крихти.
звертання в 1950 роцi, i з тих пор вiдношення до нього мiняється майже щодня - учора його приймали на ура, сьогоднi заперечують.
навпроти, тi, хто не авторитарний, - «гарнi хлопцi». Навiть назва основної шкали, що вимiрює авторитарнiсть, - F-Шкала, пов'язана з термiном «фашизм», i вже один цього досить, щоб засудити кожного, хто одержав по цiй шкалi будь-який бал, крiм абсолютного нуля. Затверджують, що вся ця концепцiя - не бiльш нiж статистичне пiдлабузництво, що дозволяють собi круглолицi лiберали. Єдина вiдповiдь на це твердження полягає в тiм, що наукова критика повинна опиратися на бiльше серйознi пiдстави. Той факт, що вчений почав дослiдження цiнностей, i той факт, що вiн сам ними володiє, самi по собi не дискредитують його дослiдження.
У чому специфiка структури авторитарного характеру? Думають, що це складний синдром рис особистостi, складнiсть опису якого криється у вiдсутностi однiєї центральної органiзуючої риси. Однiєї iз тридцятимiльйонного цього синдрому, мабуть, буде описаний нами вид конформiзму, причиною якого є побоювання iз приводу статусу; цей вид конформiзму, часто називають «авторитарним пiдпорядкуванням». Звiдси виникає потреба рiвнятися на сильну авторитетну фiгуру й шукати опору усерединi власної групи. Також мають мiсце виразний нацiоналiзм, раболiпство перед iснуючими iнститутами, конвенцiоналiзм, моралiзування, потреба у визначеностi. Усе є чорним або бiлим, правильним або неправильним, чистим або брудним; все добре або все погано. Немає нi пiвтонiв, нi гiпотетичностi, нi вiдкладених вирокiв. Авторитарна особистiсть шукає вiдокремлений безпечний острiв, де вона може протистояти заплутаним обставинам життя при демократiї. Центральна тема - влада. «Ми, гарнi люди, повиннi контролювати їх, небезпечних людей». Нам вирiшувати, що потрiбно iммiгрантам i неграм. Учителiв не повинне турбувати, чого хочуть дiти; незалежно вiд їхнiх дитячих бажань учити потрiбно тому, що корисно для їхнiх душ.
Якщо проаналiзувати цей синдром глибше, ми виявимо сильну, але неусвiдомлювану тенденцiю до придушення. Хоча молодi люди з вираженою авторитарнiстю, як правило, зображують вiдданiсть i любов стосовно своїх батькiв, дослiдження вказують на значну придушувати ворожiсть. Надмiрний моралiзм їхнього поводження по сутi своєї - реактивне формування, що приховує темнi iмпульси. Властивий авторитарної особистостi страх перед негритянською або єврейською агресивнiстю - просто проекцiя їх власних ворожих спонукань. Обвинувачення iнших груп в аморальностi - зручне замiщення свого власного почуття провини. І так далi - вiдповiдно до теорiй Фрейда. Передбачається, що даний синдром заставляється вихованням у раннiм дитинствi.
Важливий аспект синдрому авторитарної особистостi - слабiсть розумiння самого себе, занепокоєння iз приводу власного благополуччя в цей момент i непоiнформованiсть щодо почуттiв навколишнiх. Можливо, у цьому провина батькiв, що не заохочували цiкавiсть дитини, що жорстоко карали його за порушення пристойностi. Можливо, батьки проявляли стосовно дитини тiльки умовну любов, що привело його до постiйного остраху бути вiдкинутим або виявитися гiрше, нiж iншi. Яка б не була причина, ця непевнiсть, недолiк розумiння, нерозвинена сенситивнiсть властива багатьом людям; саме вона є основною причиною того, що ми називаємо схильнiстю до забобонiв, обумовленої характером.
Існування синдрому авторитарної особистостi пiдтверджено результатами безлiчi дослiджень; не раз вiдзначався його тiсний зв'язок з тоталiтарною iдеологiєю й зi схильнiстю до забобонiв. Це поняття, без сумнiву, залишиться в iсторiї одним з основних психологiчних вiдкриттiв столiття.
Але, як вiдомо, жодне поняття не є остаточним i доконаним у своєму первiсному формулюваннi. Аналiзуючи iнтенсивнi суперечки минулого десятилiття, потрiбно звернути особливу увагу на двi основних змiни. По-перше, як ми тепер знаємо, iснують люди з вираженою авторитарнiстю, якi при цьому не демонструють ворожiсть стосовно етнiчних меншостей. Навпаки, вони можуть бути прихильнi до цих меншостей. Представник цiєї категорiї може заперечувати, що в негрiв, євреїв, мексиканцiв або азiатiв є якiсь недолiки. І в той же час ця людина може бути не сенситивним, невпевненим i не довiряти власної iнтуїцiї - тобто демонструвати значну виразнiсть практично всiх змiнних, що свiдчать про авторитарнiсть характеру. І, проте, вiн буде проявляти схильнiсть або пристрасть до аут-групам.
Автори «Авторитарної особистостi» не звернули уваги на цей феномен; ми знаємо про нього завдяки Рокичу, що полягали, що й серед людей з «лiберальними установками» чимало яскраво виражених догматикiв. Представниками цього типу є комунiсти, i таким чином, ми повиннi брати до уваги iснування «лiвого авторитаризму».
як i бiльшою мiрою вивченi нами фанатики. Очевидно, що ми проявляємо непомiрну й перебiльшену упередженiсть, так само як непомiрне й перебiльшене упередження. Прийняття цього факту допомагає нам усвiдомити те, що не всi авторитарнi особистостi - «поганi хлопцi». Виявляється й ти можеш бути авторитарною особистiстю, навiть якщо в тебе «ангельськi» установки.
Друге необхiдне уточнення пов'язане з iнтенсивною критикою F-Шкали (тесту, що використовується для вимiру авторитарностi), точнiше, з горезвiсною тенденцiєю давати одноманiтнi вiдповiдi - ахiллесовою п'ятої будь-якої опитної методики.
чесноти, якi потрiбно прищепити дитинi», ви заробляєте бал! Якщо ви погоджуєтеся з тим, що «наше життя залежить вiд закулiсних iнтриг полiтикiв бiльше, нiж ми це усвiдомлюємо», ви заробляєте ще один бал авторитарностi. Іншими словами, всi твердження сформульованi таким чином, що згода з ними завжди означає авторитарнiсть. Тiльки якщо ви не згоднi з жодним твердженням, у вас їсти шанс одержати абсолютно «демократичний» бал.
Можливо, ви й схильнi до навiювань, але це аж нiяк не означає, що ви авторитарнi.
Соцiальнi сили в цiлому не є першорядними факторами мiж групових вiдносин. На їхнiй основi можна пророчити (нехай навiть i загалом) специфiку iнтеграцiї й сегрегацiї, компромiсiв i конфлiктiв. Статистичний аналiз вiдвiдуваностi церкви, рiвня утворення, владних структур, iсторичної своєрiдностi, урбанiзацiї, законодавства й тому подiбних факторiв кориснi й валiднi.
У той же час, центральним предметом дослiдження повинна бути особистiсть як фактор. Конформiзм - це та пропущена ланка, що пояснює, чому, як i наскiльки соцiальнi сили впливають на тенденцiю до прийняття або дискримiнацiї аут-груп. Як вiдомо, iснують рiзнi рiвнi конформiзму в структурi особистостi й рiзнi типи конформiзму. І якщо соцiологiчнi пророкування не збуваються, це вiдбувається тому, що при їхнiй побудовi не приймалися в розрахунок нонконформiстськi аспекти поводження.
1. Майерс Д. Соцiальна психологiя. Інтенсивний курс. - К., 2002
3. Солсо А., Джонсон Х., Бiл К. Експериментальна психологiя. - К., 1996
|
