Інтерес i еволюцiя суспiльства
Інтерес i еволюцiя суспiльства
Вступ
Людина зав'язує й зберiгає вiдносини з iншими людьми в значнiй мiрi тому, що людська iстота представляє для неї бiльший iнтерес, чим будь-який iнший живий органiзм, предмет або ситуацiя. Людина - самий складний iз всiх об'єктiв нашого миру, а складнiсть об'єкта будить iнтерес до нього. Людина - саме мiнливе i непередбачене з явищ нашого миру, а iнтерес, збуджується й пiдтримується змiнами й новизною. Дiяльнiсть, що специфiчна для всiх приматiв i яку ми називаємо грою, iнiцiюється й пiдтримується емоцiєю iнтересу; ця дiяльнiсть є засобом формування й пiдтримки соцiальних взаємозв'язкiв. Гра поєднує дiтей, спонукуючи їх до дослiдницької активностi й ризику, i вона ж поєднує батькiв, що доглядають за ними.
Інтерес як стабiлiзуючий фактор сексуальних i сiмейних вiдносин
Інтерес не тiльки пiдвищує сексуальне задоволення, але також вiдiграє важливу роль у пiдтримцi тривалих вiдносин мiж представниками протилежних полiв. Тiльки тi чоловiки й сексуальнi партнери, якi не втрачають iнтерес друг до друга як до людських iстот, будуть щасливими в шлюбi, виявляться в станi одержувати задоволення вiд спiлкування один з одним.
Інтерес i розвиток iнтелекту
поповнюють резервнi фонди iнтелекту. Емоцiя iнтересу також змушує iндивiда диференцiювати й описувати тi аспекти миру, якi вiн хотiв би пiзнати й дослiджувати.
Бiологiчна функцiя iнтересу
емоцiї органiзують i направляють вироблену енергiю, створюють специфiчнi й цiлком певнi тенденцiї до дiї, i саме тому ми вправi розглядати емоцiї як джерело енергiї для поводження.
Дослiдження iз пред'явленням новонародженим дiтям людських осiб виявило, що орiєнтовна реакцiя дитини супроводжується зниженням частоти серцевих скорочень. Брадикардiя вiдзначається й у дорослої людини при зсувi уваги, викликаному необхiднiстю збору iнформацiї з навколишнього середовища. Очевидно, уповiльнення серцевого ритму створює оптимальнi умови для прийому сенсорної iнформацiї. Так, у дитини падiння частоти серцевих скорочень є свого роду заспокiйливим фактором. Цей вiдносний фiзiологiчний спокiй необхiдний немовлятi для оптимального прийому й обробки iнформацiї й адекватної реакцiї на неї. Помiрний рiвень iнтересу необхiдний для енергетичного забезпечення поводження, тривалої дiяльностi. Працюючи над довгостроковим проектом, людина повинна постiйно вiдчувати iнтерес, у противному випадку робота буде викликати в неї негативнi емоцiї й вона погано впорається з нею.
Мотивацiйна функцiя iнтересу
Будь-яка емоцiя виконує мотивацiйнi функцiї, i цi функцiї можна вiднести до одному iз двох типiв. Перший тип мотивацiйних функцiй пов'язаний iз внутрiшнiми процесами, якi спрямовують iндивiда в певному напрямку або до певної мети. Другий тип пов'язаний iз соцiальною мотивацiєю, тобто з тим процесом, за допомогою якого емоцiйна експресiя iндивiда мотивує поводження навколишнiх його й взаємодiючих з ним людей.
Чи дивиться малюк на особу матерi або, притягнутий образами й звуками навколишнього свiту, оглядається по сторонах, чи робить вiн першi кроки, намагаючись добратися до батька або заволодiти якимсь предметом, - вiн у такий спосiб взаємодiє з навколишнiм свiтом, i ця взаємодiя в значнiй мiрi мотивовано емоцiєю iнтересу. Невичерпна завзятiсть, з якої малюк дослiджує цей мир, манiпулює предметами й освоює усе бiльше складнi способи взаємодiї з ними, переконливо свiдчить про величезну мотивацiйну силу емоцiї iнтересу. Улюблена iграшка або гра часом настiльки захоплюють дитину, що вона не почуває голоду або утоми. Якщо мати, бажаючи погодувати дитину, перериває гру, це може викликати в неї фрустрацiю й спалах негативної емоцiї. У подiбних випадках потрiбно вступити з дитиною у гру й спробувати непомiтно вiдволiкти увага вiд iграшки, що полюбилася, перемкнути її на їжу. Якщо малюку давно настав час бути в постелi, а вiн нiяк не бажає розставатися з iграшками, ми говоримо, що вiн «пручається сну». У таких випадках ми скорiше досягнемо бажаного результату, якщо перетворимо процедуру вiдходу до сну в тиху гру.
Не тiльки дiти забувають про голод i утому, коли випробовують емоцiю iнтересу-збудження. Ми теж часом буваємо так захопленi роботою, що не почуваємо голоду й пропускаємо обiдню перерву. Збудження може притупити навiть бiль. Нерiдкi випадки, коли спортсмен, одержавши пiд час гри травму, починав вiдчувати бiль тiльки по закiнченнi матчу. Вiдомо також, що альпiнiсти забувають про всi фiзiологiчнi потреби (драйвах), коли вiд вершини їх вiдокремлює кiлька метрiв. Мандрiвники терплять нестатки тижнями, мiсяцями й навiть роками - настiльки сильнi в них спрага вiдкриття, прагнення до заповiтної мети.
Дослiдницька дiяльнiсть i научання
Результати експериментiв i данi спостережень над тваринами дозволяють припустити, що багатство середовища, що оточує молоду особину, впливає навiть на розвиток її мозку. Мозок немовляти має майже 90 % нервових клiтин мозку дорослої людини, але це не статичне й завершене в розвитку утворення, тому що бiльша частина взаємозв'язкiв мiж трильйоном його клiтин установлюється пiсля народження, i, як показують деякi дослiдження, їхнє формування обумовлене впливом навколишнього середовища. Передбачається, що деякi iз цих обсмоктувати взаємозв'язкiв є функцiєю научання й не раз перетерплюють змiни. Якщо це припущення вiрно, то можна укласти, що емоцiя iнтересу, будучи мотивуючою силою постiйної сенсорної взаємодiї людини з навколишнiм середовищем, сприяє розвитку його мозку.
Реннингер i Возняк (Renninger, Wozniak, 1985) провели спрямований експеримент iз метою вивчення ролi емоцiї iнтересу в процесах уваги, пам'ятi й научання. На пiдготовчiй стадiї експерименту психологи, спостерiгаючи за грою дiтей дошкiльного вiку, визначили для кожного дитини по двох iграшки, якi викликали в тих найбiльший iнтерес. Згодом, даючи малюку певне завдання, експериментатори використовували в якостi «мiшенi» саме цi двi найбiльш привабливi для нього iграшки. У першому завданнi експериментатори пред'являли малюку фотознiмки «iграшки-мiшенi» разом з фотознiмками iнших iграшок i реєстрували час, що малюк витрачав на вивчання кожної фотографiї. Виявилося, що дiти розглядають фотознiмки «iграшок-мiшеней» довше, нiж фотознiмки iнших iграшок, i це дозволило дослiдникам укласти, що зсув уваги дитини характерний не тiльки фiзичними характеристиками iграшки, але також iнтересом, що вона викликає в дитини.
Андрiй - взяв особою, вiдправляючись у гостi до друга. Спочатку малюку показували зображення всiх тих iграшок, якi є в будинку Андрiя (усього дванадцять iграшок), а потiм - зображення тих шести iграшок, якi Андрiй вiднiс до друга (у їхньому числi обов'язково було зображення «iграшки-мiшенi»). Через якийсь час малюку знову пред'являли зображення цих шести iграшок, але вже разом iз зображеннями iграшок, якi вiн колись не бачив. Було виявлено, що малюк краще вивчає тi iграшки, якi викликали в нього iнтерес.
У третьому експериментi вивчався вплив емоцiї iнтересу на здатнiсть дитини запам'ятати, якi iграшки вiн тiльки що бачив. Запам'ятовування - бiльше складне завдання, чим дiзнавання, i тому вимагає бiльше строгої перевiрки. Людинi легше довiдатися знайомi предмети, чим згадати їх, не маючи перед очима. Процедура експерименту була така. Експериментатор на очах у дитини по черзi опускав дев'ять iграшок у щiлину яскраво розфарбованої коробки, i малюк уже бiльше не бачив їх. Потiм експериментатор просив дитини назвати iграшки, якi лежать у коробцi. Ця процедура повторювалася кiлька разiв з рiзними наборами iграшок. У кожному наборi була тiльки одна «iграшка-мiшень», але малюк набагато краще запам'ятовував її, чим iншi iграшки. «Іграшка-Мiшень» щораз опускалася в коробку п'ятої по рахунку. Експерименти по дослiдженню научання й пам'ятi виявили, що в рядi по черзi пропонованих предметiв людина краще запам'ятовує той предмет, що йому пред'являють останнiм, - у нашiм випадку це повинна була бути дев'ята iграшка. Однак дiти запам'ятовували «iграшку-мiшень» не гiрше, а iнодi навiть краще останньої iз пред'явлених їм iграшок. Виходячи з результатiв цих трьох експериментiв, дослiдники уклали, що iнтерес дитини є розвитою й спрямованою емоцiєю й що iнтереси людини є вiдбиттям тих знань i цiнностей, якi використовуються їм для органiзацiї досвiду, пам'ятi й дiї.
Соцiальна функцiя iнтересу
Ми вже говорили про те, що будь-яка фундаментальна емоцiя виконує соцiальну функцiю. І емоцiя iнтересу не є виключенням. Адлер (Adier, 1964) уважав соцiальний iнтерес однiєї з головних рушiйних сил людського поводження. Людина - це насамперед соцiальна iстота, для його благополуччя й цивiлiзацiї потрiбна певний ступiнь соцiальної органiзацiї й порядку; тому можна сказати, що кожнiй людинi тiєю чи iншою мiрою властивий соцiальний iнтерес. Соцiальна функцiя емоцiї iнтересу найбiльше наочно проявляється в грi й у соцiальнiй комунiкацiї.
Емоцiя iнтересу-збудження: розвиток i соцiалiзацiя
Гра. Представники практично всiх вищих форм життя мають подання про гру. І це особливо вiрно для молодих особин. У дитини гра iз предметами й iграшками здобуває самi рiзнi форми - вiд кидання iграшок на пiдлогу до складних фантазiйних побудов. Кожна iз цих форм характеризує певну стадiю розвитку дитини й має надзвичайно важливе значення. Психологи Джерри й Дороти Сингер довели, що уява й фантазiйнi форми гри служать показником емоцiйного й когнiтивного розвитку дитини.
Малюк, навчаючись давати розрядку своїм негативним емоцiям у фантазiях i грi, здобуває тим самим коштовна адаптивна навичка, що придасться йому в дорослому життi. Клингер дiйшов висновку, що досвiд переживання агресивних фантазiй знижує ймовiрнiсть прояву агресiї в реальному поводженнi. Тi дiти й тi дорослi, якi не дають розрядку гнiву й агресивностi в грi або у фантазiї, частiше виражають їх вiдкритою формами агресiї.
Рушiйною силою будь-якої форми гри є емоцiя iнтересу. Дiти грають iз тими iграшками, якi будять у них цiкавiсть, якi захоплюють їх, i з тими дiтьми, якi «умiють грати», якi роблять гру цiкавої. Не всякий малюк активний у грi. Одним дiтям вiд природи властивий бiльше високий рiвень активностi, що спонукує їх до постiйного дослiдження навколишнього середовища, до манiпуляцiй iз предметами, тодi як iншi народжуються менш активними й мають потребу в бiльшiй зовнiшнiй стимуляцiї, - батьки й вихователi повиннi придiляти їм бiльше часу, будити в них iнтерес i спонукати до дiї. У противному випадку здатнiсть дитини до дослiдження й пiзнання фiзичного миру буде серйозно ослаблена.
Вираження емоцiї iнтересу й соцiальна комунiкацiя. Спонтанний прояв емоцiї чiтко i ясно сигналiзує про внутрiшнiй стан iндивiда. Такi прояви нiколи не бувають нейтральними й рiдко залишаються непомiченими. Спiлкуючись iз людьми, ви так чи iнакше реагуєте на їхнi емоцiйнi прояви, точно так само, як вони реагують на вашi. Емоцiйна експресiя вiдiграє бiльшу роль у мiжособистiснiй комунiкацiї.
Нi в якому iншому вiцi комунiкацiйне значення емоцiйної експресiї не виступає з бiльшою очевиднiстю, чим у раннiм дитинствi. І особливо наочно воно проявляється у взаємодiї немовляти дитини з матiр'ю, коли вираження iнтересу на особi дитини вказує на увагу. Здатнiсть матерi залучати й утримувати увагу дитини служить вiрною ознакою жвавостi його реакцiї. Малюк, у мiру свого розвитку спостерiгаючи за рiзними емоцiйними проявами батькiв i старших дiтей, навчається дуже багатьом речам. Так, виявившись у незнайомiй або двозначнiй ситуацiї й не знаючи, як поводитися в нiй, вiн дивиться на батькiв - зацiкавлене вираження їхнiх осiб може спонукати його до взаємодiї з незнайомим предметом, людиною або явищем.
погляд може говорити про емоцiю iнтересу, хоча поглядом можуть виражатися й iншi емоцiї (наприклад, гнiвний погляд), а також драйви (наприклад, сексуальне збудження). Але в маленьких дiтей погляд, i особливо прямiй погляд, найчастiше свiдчить про емоцiю iнтересу.
й робить рухи пiд впливом i керiвництвом емоцiї iнтересу. Крiм того, емоцiя iнтересу сприяє розвитку сенсорної й сенсомоторної координацiї й вiдповiдних навичок (White, 1975). Мотивуємо iнтересом форми активностi й взаємодiї з навколишнiм свiтом закладають основи для розвитку всiх психiчних сфер, вiдсутнiсть цих форм активностi й взаємодiї з оточенням може привести до важких затримок розвитку. Хант наводить данi, що свiдчать про те, що вiдсутнiсть взаємодiї з оточенням, настiльки необхiдне для формування позитивного почуття залучення, породжує в дитини апатiю. Вiн пише: «Почуття голоду й спраги необхiднi для виживання, але можливостi, надаванi цими iнформацiйними iнтеракцiями, цiлком ймовiрно, також важливi й для пробудження iнтересу до об'єктiв, людям i обстановцi».
зовнiшнього миру, як вiдстань мiж предметами i їхнє просторове розмiщення. Інтерес до простору i його освоєнню приводить до того, що малюк навчається ходити. Пiдстьобується iнтересом до навколишнiх предметiв, до їхнiх форм i просторових вiдносин мiж ними, малюк навчається оперувати предметами. Притягнутий яскравiстю тих або iнших предметiв, вiн осягає їхнi розмiри. Перцептивний процес, що у дорослого виглядає автоматичним, у дiйсностi є результатом перцептивного научання, пiдтримуваного iнтересом до дослiдження й освоєння навколишнього свiту. Як помiтив Хаксли (Huxley, 1954), сенсорна iнформацiя лише поступово «пiдкоряється iдеї».
Розвиток емоцiї iнтересу в її взаємозв'язку з iншими емоцiями
емоцiї iнтересу i її взаємодiя з перцептивною, когнiтивною й руховою активнiстю.
Хант роздiляє процес розвитку внутрiшньої мотивацiї (уродженої потреби в обробцi iнформацiї) на три стадiї. Перша стадiя характеризується вродженою реактивнiстю, здатнiстю вiдгукуватися на мiнливiсть (неконгруентнiсть) вхiдного сигналу. На цiй стадiї стандартом, або нормою, стосовно якої новi сигнали сприймаються як неконгруентнi (i тому породжують процеси, що мають мотивацiйне значення), виступає сенсорна стимуляцiя, одержувана органiзмом. Хант слiдом за Пiаже вважає, що мотивацiйний базис цiєї реактивностi зiставимо з концепцiєю орiєнтовного рефлексу, розробленої росiянами вченими. Однак поняття орiєнтовного рефлексу застосовано лише для пояснення первинного сенсорного контакту з об'єктом, тодi як стiйку реактивнiсть краще пояснює поняття вродженої емоцiї iнтересу. Крiм того, як уважає Хант, сама концепцiя афективно-когнiтивної моделi має на увазi активнiсть дитини: малюк не просто вiдгукується на якийсь вплив, вiн бере активну участь у взаємодiї iз середовищем. Навiть у першi 3-4 мiсяця життя, якi Хант уважає перiодом реактивностi, його перцептивна й сенсомоторна активнiсть генеруються вродженою емоцiєю iнтересу.
По Ханту, друга стадiя в розвитку внутрiшньої мотивацiї охоплює вiк вiд 4 до 9 мiсяцiв, вона наступає в той момент, коли малюк починає проявляти активнiсть для встановлення перцептивного контакту iз джерелом сигналу. За словами Пiаже, малюк тепер готовий почати дiя для того, щоб «продовжити цiкаве видовище». Ґрунтуючись на цьому спостереженнi Пiаже, Хант доходить висновку, що на данiй стадiї найбiльший iнтерес у дитини викликає видовище, що вiн може спостерiгати багаторазово. Хант припускає, що на основi «впiзнавання виробляються навички катексиса, або емоцiйної прихильностi». На данiй стадiї розвитку, як думає Хант, тi або iншi об'єкти стають привабливими для дитини внаслiдок його повторних контактiв з ними, вони викликають у дитини iнтерес тому, що вiн довiдається їх.
пiдтримує його активнiсть. Знайомi особи, мiсця й предмети тепер збуджують у ньому не стiльки iнтерес, скiльки радiсть. Саме iнтеракцiя «iнтерес-радiсть», що виникла в результатi впiзнавання предметiв i явищ навколишнього свiту, живить зусилля дитини, спрямованi на встановлення або вiдновлення перцептивного контакту зi знайомими предметами i явищами.
Тiльки на третiй стадiї (приблизно у вiцi 9 мiсяцiв), як затверджує Хант, дитини починають цiкавити новi, незнайомi предмети i явища. Дане твердження не вiдповiдає тiй афективно-когнiтивнiй моделi, вiдповiдно до якої новизна є активатором iнтересу iз самого початку життя людини, як не вiдповiдає воно й результатам уже згадуваних нами дослiджень, якi демонструють вплив фактора новизни й складностi на сприйняття й увагу дитини. Однак, незважаючи на деякi розходження, i модель, вибудувана Хантом, i афективно-когнiтивна модель визнають важливiсть фактора новизни як активатора емоцiї iнтересу. Роль цього фактора в розвитку дитини протягом останньої чвертi першого року й усього другого року життя переконливо показана Хантом. Хант указує, що iнтерес дитини до новизни на цiй стадiї розвитку приводить до трьох важливих наслiдкiв. По-перше, iнтерес до новизни забезпечує мотивацiю для «перемикання уваги дитини вiд видовищ i активностi як такий на окремi предмети й тi змiни, якi вiдбуваються з ними й викликаються ними, коли малюк роняє або кидає їх або манiпулює з ними». Так, наприклад, вiдчуваючи iнтерес до такої дiї, як випускання предмета з рук (яке саме по собi доставляє малюку радiсть), малюк незабаром уже не просто пасивно роняє предмети, а навмисно кидає їх, уважно простежуючи траєкторiю їхнього руху й iншi викликуванi цiєю дiєю змiни. По-друге, iнтерес до новизни стає мотивом дослiдницької дiяльностi, тiєї дiяльностi, що Пiаже називає «активним експериментуванням i виявленням нових можливостей». Малюк уже не просто вiдтворює знайомi схеми дiй, але навмисно модифiкує їх, для того щоб вплинути на навколишнє середовище якимсь новим, ще не знайомим йому способом. По-третє, iнтерес дитини до новизни змушує його iмiтувати дiї, жести, слова й iнтонацiї оточуючих людей, що надзвичайно важливо для розвитку дитини i його соцiалiзацiї.
й розглядає фактор новизни як уроджений активатор iнтересу.
1. Леонтьєв А. Н. Дiяльнiсть. Свiдомiсть. Особистiсть. - К., 2005
2. Наєнко Н. И. Психiчна напруженiсть. - К., 1994
3. Фресс П., Пiаже Ж. Експериментальна психологiя. - К., 2005
5. Гозман Л. Я. Психология эмоциональных отношений. – М., 1987
|
