Індивiд у групi: вплив групи, вiдносини влади й пiдпорядкування
Індивiд у групi: вплив групи, вiдносини влади й пiдпорядкування
iндивiда. І хоча перший груповий експеримент (дослiдження Н. Триплетом пiдвищення продуктивностi працi iндивiда в присутностi iнших людей) був проведений ще в 1897 р., групи стали вивчатися досить iнтенсивно лише в 30-х роках завдяки зусиллям Левина. Саме Левин увiв у науковий побут такi поняття, як тип лiдерства, групова згуртованiсть, групова динамiка й т. п. Вiн же дав одне з перших визначень групи в соцiальнiй психологiї.
Зрозумiло, основна причина широкого визнання робiт Левина полягала в тому, що у зв'язку з ускладненням виробництва й загостренням, що випливає звiдси, проблем його органiзацiї питання про закономiрностi групових процесiв придбав очевидне практичне значення. У Сполучених Штатах Америки понад три чвертi всiх дослiджень малих груп фiнансується промисловими фiрмами й вiйськовими вiдомствами. В умовах зрослої ролi колективної працi в рiзних сферах людської дiяльностi груповi процеси цiкавили замовникiв iз прагматичної точки зору - удосконалювання методiв керування групами й через них - iндивiдом.
Цим пояснюється швидкий рiст кiлькостi робiт в областi дослiдження малих груп. Число публiкацiй у свiтовiй лiтературi (де на частку США доводиться бiльше 90%) за перiод з 1897 по 1959 р., тобто за 62 року, склало 2112 найменувань, однак за одне тiльки наступне десятилiття (1959-1969 р.) воно виросло на 2000, а з 1967 по 1972 р., тобто всього за 5 рокiв, було зареєстровано близько 3400 дослiджень.
Історiя вивчення малих груп дуже нагадує хiд розвитку дослiджень соцiальної установки, соцiальної перцепцiї, а також всiєї соцiальної психологiї в США в цiлому: бурхливий екстенсивний рiст, формування основних теоретичних напрямкiв, удосконалювання методiв (головним чином лабораторного експерименту) до кiнця 60-х рокiв, але надалi аж до теперiшнього часу застiй у розвитку теорiї, усвiдомлення малої цiнностi одержуваних даних i у зв'язку iз цим «критичне переосмислення досягнутого й помiтне зниження оптимiзму щодо внеску дослiджень у розумiння групової динамiки через їхню малу правдивiсть i обмеженiсть можливих практичних додаткiв.
Не ставлячи перед собою завдання аналiзувати причини подiбного положення, вiдзначимо все-таки, що вони багато в чому подiбнi з тими, якi перерахованi нами при розборi дослiджень соцiальної установки й соцiальної перцепцiї. Разом з тим вплив вад запропалих i теоретичних посилок збiльшується в дослiдженнях малих груп впливом прийнятої моделi суспiльства й вiдповiдної їй розумiнням ролi й мiсця людини в суспiльствi.
Для демонстрацiї впливу цiєї моделi на соцiально-психологiчнi дослiдження ми з рiзноманiтної проблематики (структура групи, згуртованiсть, сумiснiсть, лiдерство, комунiкацiя, процес ухвалення рiшення, групова дiяльнiсть i т. п.) розглянемо три основнi, на наш погляд, теми: процес групового впливу, вiдношення влади й пiдпорядкування в групi й мiж груповi вiдносини. Такий вибiр заснований на наступних мiркуваннях.
Центральнiсть проблеми соцiального, точнiше, групового впливу обумовлена вже самим розумiнням предмета соцiальної психологiї як науки про вплив на людину iнших iндивiдiв. Крiм того, вивчення впливу групи, групового тиску, явищ конформiзму коштує в центрi дослiджень малих груп. Проникнення в суть цього процесу важливо також i iз прагматичної точки зору, тому що вiдомо з незапам'ятних часiв, що на iндивiда легше й ефективнiше дiяти через групу.
Однак перш нiж переходити до характеристики конкретних дослiджень, необхiдно коротко зупинитися на розумiннi групи, тому що воно досить специфiчно. В американськiй соцiальнiй психологiї група, зрозумiло, вiдрiзняється вiд випадкових зборiв людей, тобто таких груп, де люди не взаємодiють один з одним; вiдрiзняється вона й вiд груп, поєднуваних по яких-небудь загальних ознаках, наприклад, по доходу, рiвню утворення й т. п., члени яких не вступають у безпосередню взаємодiю. За пiдставу для визначення групи звичайно в якостi необхiдного береться факт безпосередньої, особистої, контактної взаємодiї, а також взаємозалежнiсть мiж членами групи, що припускає, що «вiдношення мiж будь-якими двома членами групи є функцiя вiдносини мiж iншими її членами» По сутi це розумiння йде вiд К. Левина.
Це досить широке визначення уточнюється по ряду параметрiв. Так, наприклад, Кеттел взяв за пiдставу властивiсть групи бути засобом, iнструментом задоволення потреб iндивiда: «Наше визначення групи: сукупнiсть iндивiдiв, у якiй iснування всiх використовується для задоволення яких-небудь потреб кожного».
Розгорнуте визначення, що включає вказiвку на «iнструментальнiсть» групи, пропонують Прошанський i Зайденберг: «бiльшiсть соцiальних психологiв використовують термiн група в застосуваннi до двох або бiльше iндивiдiв, якi можуть бути колективно охарактеризованi в такий спосiб: вони роздiляють загальний набiр норм, переконань i цiнностей i вони явно або iмплiцитно зв'язанi певними вiдносинами один з одним так, що поводження одного спричиняє наслiдку для iнших. Цi властивостi, у свою чергу, виникають iз взаємодiї (i роблять на нього вплив) iндивiдiв, однаково мотивованих щодо якого-небудь конкретного об'єкта або мети».
бути вiднесенi до дифузiйних груп, дослiджуваним у лабораторному експериментi. Тим часом, саме цi групи й служать на 90% пiдставою для пошуку закономiрностей групових процесiв. Такий результат дотримання основної методологiчної вимоги: вивчати явище тiльки в умовах, що максимально забезпечують контроль i реєстрацiю всiх супутнiх або випадкових змiнних.
Таким чином, перше обмеження - обмеження середовищем, у якiй дiє група: остання розглядається iзольовано, поза звичайними зв'язками з навколишнiм свiтом.
Друге обмеження - популяцiйне: постiйний контингент в експериментах - це школярi й студенти першокурсники, як правило, вихiдцi з так званого «середнього класу».
Третє обмеження - тривалiстю контакту: групи збираються звичайно на нетривалий час для експерименту, у найкращому разi - повторно.
Четверте обмеження - характером проблем, що ставляться перед групами: вони, як правило, далекi вiд реальних життєвих проблем, непомiрно велике мiсце займають дослiдження впливу групи на сприйняття iндивiдом фiзичних об'єктiв (кольору, довжини лiнiй, тривалостi стимулу й т. п.), що не мають соцiальної значимостi.
П'яте обмеження - рiвнем поводження: як правило, реєструється вербальне поводження (думка, судження).
Шосте обмеження - кiлькiсне: у бiльшостi випадкiв вивчається пара.
iз групою в соцiальнiй психологiї?». И проте на основi дослiджень соцiальної групи в такому для неї неприродному видi робляться висновки, що претендують принаймнi на статус положень (якщо не законiв) про загальнi закономiрностi поводження людини в суспiльствi, бiльше того, функцiонування всього суспiльства.
Таким чином, фактично виходить, що самi експерименти служать не стiльки справi знаходження так званих «неочевидних фактiв», скiльки виступають як засiб доказу вiрностi iдеологiчних уявлень про мiсце iндивiда в суспiльствi, його, скажемо, забiгаючи вперед, незначної ролi, безсиллi перед особою соцiального тиску, всемогутнього соцiального контролю. Образ iндивiда, що вимальовується в цих дослiдженнях, можна вподiбнити нещасному пацюковi «гама», що займає нижню сходинку в iєрархiї щурячої зграї, тобто iстотi безмовної, забитої. Цей образ настiльки рiзко контрастує iз загальноприйнятим у масовiй американськiй культурi образом гордого iндивiдуалiста, людини, що вилiпила себе, що мимоволi виникає питання, який же з них вiдповiдає дiйсностi, як зложилося протирiччя: з одного боку, прийнятий соцiальний iдеал iндивiда, з iншої, здавалося б, об'єктивно виявлене, експериментально доведене його реальне iснування.
Кiлька дослiдiв були поставленi Ф. Олпортом в 1924 р., Дженнесом в 1932 р., якi продемонстрували, що люди у своєму повсякденному поводженнi пiдкоряються вимогам, звичаям, прийнятим у групi.
У серединi 30-х рокiв М. Шериф: фактично перший почав дослiджувати вплив групових норм в умовах лабораторного експерименту, використовуючи так званий авто кiнетичний ефект (оптичну iлюзiю руху свiтлової крапки в зовсiм затемненому вiзуальному полi). Звичайно людинi здається, що крапка змiщається («стрибає») на деяку вiдстань, що вiдрiзняється в кожному окремому випадку. Спостерiгаючи за крапкою, випробуванi через кiлька експозицiй установлювали зразкова вiдстань гаданого зсуву.
На наступному етапi випробуваним повiдомлялися результати, отриманi iншими випробуваними, i в пiдсумку первiсна оцiнка iстотно змiнювалася убiк усереднення. Звiдси робиться висновок про те, що в умовах, коли ситуацiя невизначена й двозначна, iндивiд схильний погоджуватися з думкою iнших людей, як правило, деякої бiльшостi. Згодом досвiди Шерифа були багаторазово повторенi в найрiзноманiтнiших ситуацiях, об'єднаних одною загальною характеристикою - невизначенiстю, незвичайнiстю стимулу, що вiдкриває можливiсть його багатозначного тлумачення.
На вiдмiну вiд досвiдiв Шерифа С. Аш показав в 1956 р. у своїх досвiдах дiя групового впливу в умовах, коли стимул був добре структурований. «Наївного» випробуваного (як правило, одного) помiщали в пiдставну групу, що одностайно оцiнювала стимул iнакше, i в пiдсумку бiльше половини випробуваних вiдмiнювалися до точки зору бiльшостi. Коли в цiй групi хто-небудь (за вказiвкою експериментатора) пiдтримував випробуваного, той був набагато менш схильний погоджуватися iз групою. І, нарештi, в обстановцi, коли спiльник експериментатора виявлявся один у групi «наївних» випробуваних, його свiдомо неправильна оцiнка викликала подив або нею просто зневажали.
Досвiди Аша, так само як i досвiди Шерифа, ставилися в найрiзноманiтнiших варiацiях. З їхньою iнтерпретацiєю (у тому числi й у нашiй науковiй лiтературi) зв'язанi жвавi дискусiї про природу конформного поводження, конформiзму як соцiального явища. Це не дивно, оскiльки саме цi досвiди пробивали шлях давно, що визрiвав iдеї, про залежнiсть людини вiд iнших людей. Ця iдея (ще раз повторимо) до кiнця 50-х рокiв iз працею знаходила визнання не тiльки в соцiальнiй психологiї, але й соцiологiї.
в ньому iндивiда. Як це переконливо показав Ю. А. Замошкин, до початку 60-х рокiв iндивiдуалiзм у США вступив у смугу кризи, на сцену стали висуватися моделi «людини - локатора», орiєнтованого на думку iнших, « людини-органiзацiї», добре адаптованого, вiдшлiфованого й пiдiгнаного до вимог бюрократичної машини.
Важливо пiдкреслити, що сам Аш суб'єктивно керувався шляхетними спонуканнями. На думку М. Дойча, «його орiєнтацiя представляє конструктивну противагу тим поглядам у психологiї, згiдно яким людина з'являється у своєму гiршому видi - як iррацiональна, свавiльна тварина», «вiн протестував проти екстраполяцiї на психологiю людини даних про поводження бiологiчних органiзмiв». Сам Аш основною iдеєю вважав думку в тiм, що «вирiшальний психологiчний факт про суспiльство складається в здатностi iндивiдiв розумiти й реагувати на досвiд i дiї iнших. Цей факт, що дозволяє iндивiдам вступати у взаємнi вiдносини, стає основою будь-якого соцiального процесу й бiльшостi корiнних змiн, що вiдбуваються в людях».
Не вважав вiн удалим i сам термiн «конформнiсть», думаючи, що їм можна визначати тiльки вiдмову iндивiда вiд дорогих i значимих для нього поглядiв заради того, щоб оптимiзувати процес адаптацiї до групи, а аж нiяк не будь-яке вирiвнювання думок.
Критична iнтерпретацiя Ашем своїх досвiдiв, а також сумнiв iнших дослiдникiв в адекватностi сформованих уявлень про конформiзм поклали початок пошукам причин виявленого феномена. Чому iндивiд уступає групi, у яких умовах це вiдбувається, яка роль особистiсних властивостей у пiддатливостi груповому впливу (який «портрет конформiста») - такi питання, навколо яких концентрується бiльшiсть дослiджень проблеми вiдносини iндивiд - група.
Зрозумiло, iз самого почала бiльшiсть дослiдникiв розумiли, що конформнiсть - явище складне, неоднозначне, у першу чергу тому, що сам факт поступки iндивiда далеко не завжди свiдчить про дiйсну реальну змiну його сприйняття. Ця стара проблема вiдповiдностi вербальної реакцiї дiйсному поводженню. Вона формулюється в такий спосiб: чи змiнюється думка тому, що iндивiд переконалася, тобто чи вiдбулася змiна його когнiтивної структури або вiн лише демонструє змiну, будучи спонукуємо iншими мотивами (небажанням сперечатися, прагненням зберегти гарнi вiдносини зi членами групи, одержати вiд цього якусь вигоду й т. п.). Перший варiант поводження одержав назву рацiоналiстичного, другий - мотивацiйного.
Навколо цього ж розподiлу склалося запропоноване Дойчем i Дерардом членування впливу групи на два типи: нормативне й iнформацiйне. Як треба iз самого визначення, перший iз цих типiв пов'язаний iз груповими нормами.
Не маючи можливостi докладно зупинятися на цьому надзвичайно важливому й ще далеко не ясному для соцiальної психологiї об'єктi, обмежимося лише вказiвкою на те, що в дослiдженнях групової динамiки термiном норма звичайно позначають стандартизованi правила поведiнки, прийнятi членами групи як «узаконенi специфiкацiї очiкуваної функцiї групи як системи, а також функцiй кожного члена групи усерединi цiєї системи. Груповi норми регулюють дiяльнiсть групи як органiзованої одиницi в її русi до певної мети».
пов'язане iз соцiальним контролем над поводженням iндивiда.
Існування норм обумовлене об'єктивною необхiднiстю органiзацiї дiяльностi груп, їхнього виживання й вiдтворення. У свою чергу, для iндивiда система групових норм важлива тим, що вона забезпечує його системою орiєнтирiв у навколишнiй дiйсностi, «розставляючи» для нього (i за нього) знаки оцiнок об'єктiв i явищ. Дотримання групових норм забезпечується вiдповiдними санкцiями.
й своє поважне вiдношення до думки iнших людей.
Так само очевидно, що, будучи не в змозi дати виразну вiдповiдь щодо невiдомого об'єкта, людина зiставляє свою думку з думкою iнших людей. До моменту експерименту вiн, як правило, неодноразово переконувався в тiм, що «розум добре, а два краще». Саме така ситуацiя й дослiджувалася в досвiдах Шерифа. Властиво, i основне завдання, що вiн перед собою ставив, полягала у вивченнi процесу формування групової норми, конвергенцiї рiзних iндивiдуальних оцiнок в одну загальноприйняту.
Незважаючи на труднощi видiлення «у чистому видi» нормативного впливу, воно проте вивчалося. У цих дослiдженнях були отриманi деякi данi, що заслуговують уваги. Так, Дойч i Джерард показали, що анонiмнiсть вiдповiдi випробуваного позитивно корелює з його стiйкiстю; що попередньо сформована як у груповiй дискусiї, так i iндивiдуально переконанiсть помiтно зменшує ефект впливу.
Поллiс у своїх експериментах показав, що оцiнка, що формується людьми, що добре знають один одного, набагато бiльше стiйка, нiж оцiнка, до якої прийшли незнайомi до експерименту випробуванi.
У рядi iнших експериментiв було показане значення емоцiйного зв'язку для дiєвостi нормативного впливу. Так потреба бути прийнятим групою веде до готовностi з нею погоджуватися.
погляди першокурсниць, що прибули iз заможних родин, пiд тиском загального захоплення лiберальними iдеями, прийнятими в коледжi, поступово мiняються в мiру того, як студентки входять в устоянi групи своїх старших подруг i приймають їх як свої референтнi групи. Показово, що й через 20 рокiв багато хто з них зберегли свої переконання.
У не менш вiдомому дослiдженнi дiї групових норм на виробництвi Ретлисбергер i Дiксон показали, як навколо «особливо запопадливого» робiтника складається атмосфера, що змушує його знизити темп роботи.
iндивiда змiнюється щодо позицiї групи у зв'язку з тим, що iндивiд звертається до неї як джерелу iнформацiї. Інакше кажучи, нормативний вплив робить система мiжособистiсних вiдносин, у той час як iнформацiйний вплив детерминируется прагненням людини до бiльш-менш адекватної оцiнки об'єктивної реальностi.
І якщо в ситуацiї нормативного впливу iндивiд найчастiше свiдомо погоджується з точкою зору групи, «про себе» думаючи iнакше, (одна думка як декларацiя лояльностi, iнше - як iнструментальне особисте знання), то в ситуацiї iнформацiйного впливу iндивiд iз самого початку випробовує конфлiктний стан у зв'язку з тим, що його сенсорна iнформацiя розходиться з повiдомленнями iнших людей, тобто iз соцiальною iнформацiєю.
Дослiдження iнформацiйного впливу групуються навколо вивчення трьох змiнних: двозначностi стимулу, непевностi, сумнiвiв iндивiда в адекватностi своєї реакцiї i його сумнiвiв в адекватностi точки зору групи. Так само як i у випадку iз взаємозалежнiстю нормативного й iнформацiйного впливу, всi цi три змiннi тiсно взаємозалежнi.
Було встановлено, що мiра двозначностi стимулу визначає ступiнь непевностi як у соцiальної, так i несоцiальної ситуацiї, хоча ця залежнiсть варiює, у свою чергу, будучи вiдношенням: iндивiд - характер iнформацiї, надаваною групою. Вивчення цього вiдношення ведеться в трьох аспектах: 1) дослiджуються характеристики групи, якi визначають упевненiсть iндивiда в адекватностi групової оцiнки; 2) характеристики реакцiї групи, що ведуть до зменшення або збiльшення цiєї впевненостi й 3) фактори, обумовленi минулим досвiдом iндивiда, що визначають ступiнь упевненостi у своєму власному судженнi.
час як у дослiдженнях вiзуальних iлюзiй, проведених Шерифом, вплинути на оцiнку стимулу випробуваним мiг навiть одна людина, в експериментах Аша розмiр групи було необхiдно збiльшувати.
При цьому важливо пiдкреслити, що ефективнiсть впливу залежить не тiльки вiд кiлькостi «переконуючих», але й вiд їхньої єдностi. Так, введення в групу хоча б одного iндивiда, що пiдтримує (збивається з користi) випробуваного, значно утрудняє вплив на нього. Аш установив також, що збiльшення розмiру групи понад три чоловiки мало впливає на пiдвищення ефективностi впливу. Велике значення має вага джерела впливу. У рядi експериментiв у тому випадку, якщо на сторону тiєї або iншої точки зору ставав експериментатор (фiгура, що свiдомо користується авторитетом в очах випробуваних), вона ставала помiтно бiльше впливовою.
випробуваного у своїй вiдповiдi й у вiдповiдях групи залежить вiд великої кiлькостi змiнних. З одного боку, чим бiльше, двозначнiсть стимулу, тим бiльше непевнiсть випробуваного у своїй вiдповiдi й тем сильнiше тенденцiя погоджуватися iз соцiальною iнформацiєю. З iншого боку, чим бiльше двозначнiсть, тим з бiльшою пiдставою випробуваний може пiдозрювати, що судження iнших навряд чи бiльше точнi, чим його власнi, а це веде вiдповiдно до зменшення впливу.
здатнiсть оцiнювати той або iнший стимул або якщо їхня оцiнка якимсь образом пiдтверджувалася. Це було показано в досвiдах iз судженнями про довжину лiнiй, на ефектi, визначеннi порогiв, вiзуальному визначеннi кiлькостi об'єктiв, вiзуальному розпiзнаваннi шляхи в лабiринтi й т. п.
Цiлком природно, що в досвiдах з вiзуальним сприйняттям (а таких бiльшiсть) людей з дефектами зору бiльше й частiше уступали груповiй оцiнцi.
Було показане прагнення iндивiдiв залежно вiд ступеня стресу в експериментальнiй ситуацiї. Саме цей процес, нагадаємо, цiкавив найбiльше Шерифа. В одному з його досвiдiв випробуваних (поодинцi, а потiм групами) помiщали в маленьку кiмнату, даючи (перед вимиканням свiтла) лише глянути на неї, а потiм у великому залi в темрявi вели до свого мiсця, змушували на дотик у темрявi знаходити дорогу в лабiринтi. У мiру введення рiзних перешкод, що ускладнюють ситуацiю, конвергенцiя до норми збiльшувалася. Крiм того, варiативнiсть оцiнки величини стимулу була так само, як норма (медiана судження), вище в ситуацiї максимальної невизначеностi. Наведенi факти, зрозумiло, лише частково вiдбивають досягнення в областi дослiдження соцiального iнформацiйного впливу. Разом з тим вони досить красномовно свiдчать про загальний пiдхiд, що при уважному розглядi виявляє вже згадуванi вище риси. У першу чергу впадає в око той факт, що переважна бiльшiсть дослiджень ведеться в лабораторiї. Можна погодитися з Г. Теджфелом, коли вiн говорить: «Непосвяченiй людинi часто важко помiтити, яким образом роздробленi процедури, що вiдбуваються в маленьких кiмнатках або кабiнах, яким пiддають пiдневiльних студентiв-старшокурсникiв, ставлячи їх у положення героїв Кафки, позбавлених можливостi рацiонально пояснити дивну послiдовнiсть дiй, якi їх змушують виконувати, - яким образом цi процедури можуть мати що-небудь загальне з багатством i складнiстю того, що є «у життi». Дивно, чому соцiально-психологiчний експеримент ще не знайшов свого Йонеско».
Однак штучнiсть експериментальної ситуацiї - це ще не найважливiше. Вона моделюється як нестабiльна, невизначена, що породжує непевнiсть i сумнiви. Слiв нi, у життi досить часто виникають такi ситуацiї, але абсолютизувати їх - значить щонайменше спотворювати реальний процес взаємодiї. І головне - це те, що критерiєм об'єктивностi служить думка групи, що протиставляється думцi iндивiда.
що повинна бути прийнята (доказу цiєї гiпотези присвячена бiльшiсть експериментiв) тiльки тому, що група кiлькiсно бiльше iндивiда. Справа представляється таким чином, що iндивiд завжди неправий, група, бiльшiсть, завжди правi, оскiльки тiльки за нею зiзнається здатнiсть виносити вердикт про iстину, що приймається як би шляхом голосування.
Лiтература
1. Левонтин Р. Людська iндивiдуальнiсть: спадковiсть i середовище. - К, 1993.
3. Парсонс Т. Про структуру соцiальної дiї. - К., 2000.
4. Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности. - М., 1991
5. Гостев А. А. Образная сфера личности. - М., 1992.
|
