Внесок Вундта в нову психологiю
традицiйною версiєю наукового пiдходу Вундта. І тiльки через сто рокiв пiсля того, як Вундт заснував психологiю, вiдкрилися новi данi, а старi факти «зазвучали» iнакше, що змусило психологiв визнати, що загальноприйняте уявлення про систему Вундта було помилковим. І адже ця доля осягла саме Вундта, що завжди боявся бути «незрозумiлим, або зрозумiлим неправильно».
В 70-тi й 80-тi роки нашого сторiччя ця тема була пiдхоплена в багатьох публiкацiях, у яких говорилося про те, що пануючий погляд на психологiю Вундта невiрно iнтерпретує його позицiю, приписуючи йому переконання, якi в коренi розходилися з його iдеями.
позицiю - кожної, хто читає по-нiмецькому й володiє достатнiм запасом часу, щоб простудiювати феноменальна кiлькiсть його робiт.
Повно, навiщо так ускладнювати? Бiльшiсть психологiв думають зайвим читати Вундта в оригiналi, оскiльки основнi його iдеї й результати наукових вишукувань викладенi по-англiйському його учнем Е. Б. Титченером - англiйським психологом, що майже все життя проробив у Корнелському унiверситетi в Нью-Йорку. Титченер заявляв про себе як про вiдданого послiдовника Вундта й справжньому перекладачi його праць. І так трапилося, що метод Титченера, що вiн назвав структуралiзмом, був прийнятий за вiдображення системи його вчителi, Вундта. Уважалося, що вивчення методу Титченера автоматично означає звертання до Вундту.
Пiзнiше дослiдники, що вивчали добутки Вундта, засумнiвалися в правочинностi такої постановки питання. Титченер не зовсiм точно представив позицiю Вундта. Зовсiм очевидно, що вiн перевiв тiльки тi витримки з його робiт, якi служать пiдтвердженням його власних побудов. Зважаючи на все, вiн мiг трохи видозмiнити iдеї Вундта для того, щоб вони погодилися з його власними, що зробило б їх бiльше вагомими, оскiльки цi iдеї пiдтриманi самим засновником психологiї.
Неточна й неповна версiя системи Вундта була сприйнята декiлькома поколiннями не тiльки в силу того положення, що Титченер зайняв в американськiй психологiї, але також тому, що учень останнього Дж. Боринг один час був провiдним iсториком психологiї. За твердженням Боринга, Титченер був продовжувачем традицiй лейпцiгської школи Вундта. І хоча тому ж Борингу належать слова про те, що робота Титченера «вiдрiзнялася вiд школи Вундта», багато психологiв, якi вивчали iсторiю свого предмета по пiдручнику Боринга «Історiя експериментальної психологiї» 1929 i 1950 року видання, ототожнювали системи Титченера й Вундта.
Отже, погляд на психологiю Вундта, що довгий час пропонувався американським студентам, виявився скорiше мiфом, а не фактом, легендою, а не iстиною. Починаючи з формального виникнення психологiї. майже сто рокiв викладачi iсторiї психологiї помилялися самi й уводили в оману iнших. Це ставиться й до пiдручникiв по психологiї (включаючи й попереднi видання книги, що ви тримаєте в руках). Це ще один приклад того, як перекрученi iсторичнi данi можуть вплинути на наше розумiння подiй минулого
Вiльгельм Вундт (1832-1920)
Нагадавши деякi факти з бiографiї Вундта, ми потiм розглянемо його визначення психологiї i його вплив на наступний розвиток наукових методiв.
Сторiнки життя
Вiльгельм Вундт провiв дитячi роки в Нiмеччинi, жив у маленьких городках навколо Маннгейма. У дитинствi вiн почував себе самотнiм, мрiяв стати знаменитим письменником. Шкiльнi оцiнки маленького Вiльгельма залишали бажати кращого. У родинi до нього ставилися як до єдиного ребенку, тому що його старший брат учився вдалечинi вiд будинку, у школi-iнтернатi. Батько Вундта був пастором, i, хоча їхня родина вважалася дружної, дитячi спогади Вундта про батька були не самими приємними. Вiн згадував, як один раз батько дав йому ляпас за те, що хлопчик не помiтив свого вчителя.
Починаючи iз другого класу, утворення Вундта було доручено помiчниковi батька, до якого Вiльгельм прив'язався всiєю душею. Коли молодого священика перевели в iнший прихiд, хлопчик був так розстроєний майбутнiм розставанням, що батькам довелося дозволити йому виїхати зi своїм учителем, у будинку якого Вундт i жив, поки йому не здiйснилося 13 рокiв.
Вiдносно утворення в родинi Вундта iснували мiцнi традицiї: його предки прославили своє iм'я досягненнями практично у всiх галузях науки. Але, проте, для домашнiх було очевидно, що самий молодший Вундт цю чудову лiнiю не продовжить. Днi вiн проводив не за пiдручниками, а в мрiяннях, i, як результат, провалив iспити за перший клас. У гiмназiї вiн вiдставав вiд однокласникiв, над ним посмiювалися вчителi.
Поступово Вундт навчився контролювати свою схильнiсть до фантазування й навiть став користуватися популярнiстю в школi, що, щоправда, так нiколи й не змiг полюбити. Але вiн розвив свої iнтелектуальнi iнтереси й здатностi й до 19 рокiв, закiнчивши школу, був уже готовий до надходження в унiверситет.
Вундт вирiшив стати лiкарем, що давало йому можливiсть заробляти на життя й одночасно займатися наукою. Медицинi вiн навчався в унiверситетi в Тюбингене, а потiм у Гейдельберзi. Вiн вивчав анатомiю, фiзiологiю, фiзику, медицину й хiмiю. Однак через деякий час Вундт дiйшов висновку, що практична медицина - не його покликання, i повнiстю присвятив себе вивченню фiзiологiї.
по 1864 роки читає лекцiї й працює лаборантом у Германа фон Гельмгольца. Але зрештою Вундту знудило бути лектором, i вiн вiдмовився вiд цiєї роботи. У тiм же 1864 року вiн одержав посаду ад'юнкт-професора й залишився в Гейдельберзi ще на 10 рокiв.
по 1862 рiк. У цьому творi Вундт описує експерименти, якi вiн ставив у домашньої, досить погано обладнаної, лабораторiї, i викладає своє бачення методiв нової психологiї. Тут же вiн уперше вводить поняття експериментальна психологiя. Поряд з «Елементами психофiзики» (1860 р.) Фехнера, про цю книгу Вундта часто говорять, що вона знаменує собою формальний початок нової науки.
Робота Вундта «Лекцiї про душ людини й тварин» ставиться до 1863 року. Про важливiсть цiєї працi говорить його перевидання (виправлене) майже через 30 рокiв пiсля першої публiкацiї й вихiд численних репринтных видань аж до кончини Вундта в 1920 роцi. У цьому творi серед iнших Вундт торкається проблеми вимiру часу реакцiї й розглядає питання психофiзики, якi протягом багатьох рокiв займали розуми експериментальних психологiв.
Починаючи з 1867 року, Вундт читає в Гейдельбергському унiверситетi перший i єдиний у свiтi на той час курс лекцiй по фiзiологiчнiй психологiї. Цi лекцiї «вилилися» в одну iз самих значних його книг «Основи фiзiологiчної психологiї», що була опублiкована у двох частинах в 1873 i 1874 роках. За редакцiєю самого Вундта робота перевидавалася 6 разiв протягом 37 рокiв, останнiй раз - в 1911 роцi. Цей визнаний шедевр Вундта заклав фундамент психологiї як самостiйної експериментальної науки iз власним колом проблем i методами дослiдження.
Довгi роки «Основи фiзiологiчної психологiї» служили для психологiв-експериментаторiв енциклопедiєю й свiдченням прогресу нової психологiчної науки. У передмовi до цiєї книги Вундт так сформулював свою мету: «видiлити нову область пiзнання». Термiн «фiзiологiчна психологiя» може бути неправильно зрозумiлий. У Нiмеччинi в часи Вундта слово «фiзiологiчний» використовувався як синонiм слова «експериментальний». Таким чином, Вундт писав не про ту фiзiологiчну психологiю, яку ми знаємо зараз, а про психологiю експериментальної.
Роки в Лейпцизi
В 1875 роцi Вундт стає професором фiлософiї в Лейпцiгському унiверситетi; iз цього моменту починається самий тривалий i важливий перiод його разючої наукової кар'єри. У цьому унiверситетi вiн проробив 45 рокiв. Уже на початку своєї дiяльностi вiн створює в Лейпцизi лабораторiю, а в 1881 роцi засновує журнал «Фiлософськi навчання», офiцiйний друкований орган своєї лабораторiї й нової науки. Вундт мав намiр назвати нове видання «Психологiчнi навчання», але передумав, оскiльки в той час уже iснував журнал з такою назвою (хоча в ньому зачiпалися не науковi, а окультнi й спiритуалiстичнi питання). Все-таки в 1906 роцi Вундт перейменував свiй журнал в «Психологiчнi навчання». Перед психологiєю вiдкривалася широка дорога.
Широка популярнiсть iм'я Вундта i його лабораторiї залучила в Лейпциг величезна кiлькiсть бажаючих з ним працювати студентiв. У їхньому числi було кiлька молодих людей, якi пiзнiше внесли iстотний вклад у розвиток психологiчної науки, серед них американцi, що заснували пiсля повернення в Сполученi Штати власнi лабораторiї. У такий спосiб лейпцiгська лабораторiя вплинула на розвиток сучасної психологiї - вона служила зразком для створення нових експериментальних центрiв.
Колишнi студенти Вундта органiзували лабораторiї також в Італiї, Росiї i Японiї. Найбiльше творiв Вундта було перекладено на росiйську мову. Захоплюючись Вундтом, росiйськi психологи в 1912 роцi обладнали в Москвi лабораторiю - точну копiю вундтовської. Ще одна така лабораторiя була побудована японськими вченими на базi Токiйського унiверситету в 1920 роцi, у рiк смертi Вундта, але в 60-е роки ця лабораторiя згорiла пiд час студентських хвилювань. Студентiв, якi приїжджали в Лейпциг, насамперед поєднували загальнi погляди й мети, i саме цi молодi вченi склали першу формальну психологiчну школу.
Лейпцiгськi лекцiї Вундта користувалися великою популярнiстю. На кожну в аудиторiї збиралося бiльше шестисот студентiв. Уперше побувавши на однiй з лекцiй в 1890 роцi, Е. Б. Титченер так описав Вундта в одному зi своїх листiв:
5 футiв 9 дюймiв.
Вiн гуркотiв iншого слова не пiдбереш - по бiчному проходi й зiйшов на кафедру: тук. тук - начебто його пiдметки були зробленi з дерева. Менi здалося, що в цьому гуркотi черевикiв є щось неварте, але крiм мене, схоже, цього нiхто не помiтив.
Коли вiн пройшов на кафедру, я змiг гарненько розглянути його. У нього досить густа, сiро-сталевого кольору шевелюра, тiльки верхiвку прикривають акуратно пiднятi збоку пасма...
На пiднесеннi коштує довгий стiл, очевидно, для демонстрацiї експериментiв: на ньому - переносна книжкова полиця. Вундт зробив пари манiрних рухiв - задумливо приклав до чола вказiвний палець, вибрав крейду - а потiм став особою до аудиторiї, обпершись лiктями на книжкову полицю. Така поза пiдсилює враження, що це людина високого зросту. Вiн почав говорити тихим голосом, немов вибачаючись: але вже пiсля перших двох пропозицiй у примiщеннi утворилася повна тиша, у якiй лунав лише впевнений голос лектора, - вiн прочитав лекцiю на одному подиху. У нього виявився густий баритон, не дуже виразний, що часом начебто гавкає: але слухати його було легко, у голосi вiдчувалася переконливiсть, iнодi навiть палкiсть, але, скорiше, що напускається для пiдтримки iнтересу слухачiв... Нi в якi записи вiн не заглядав: Вундт, наскiльки я можу судити взагалi не опускає погляд, хiба що раз вiн подивився на полицю, коли перебирав лежачi на нiй паперу...
Руки Вундта нi хвилини не лежали спокiйно: лiктi були нерухливi, але плечi й кистi увесь час рухалися, немов хвилi... цi рухи заворожували i якимсь таємничим образом iлюстрували його мову...
Вiн закiнчив лекцiю точно в призначений час i, всi так само небагато сутулячись, гуркотiв черевиками до виходу. І якби не цей дурний гуркiт, я залишився б у повному замилуваннi.
iсторичних даних - розповiли багато нового про особисте життя Вундта). З ранку Вундт працював над якою-небудь книгою або статтею, читав студентськi роботи, редагував свiй журнал. Опiвднi вiн був присутнiй на iспитах в унiверситетi або навiдувався в лабораторiю. Один зi студентiв Вундта згадував, що його вiзити займали не бiльше 5-10 хвилин. Імовiрно, незважаючи на свою непохитну вiру в експериментальнi дослiдження, «сам вiн не був створений для роботи в лабораторiї».
у днi його молодостi - про права студентської молодi й робiтникiв. Фiнансове становище сiмейства дозволяло тримати в будинку слуг i влаштовувати прийоми.
Культурно-iсторична психологiя
Заснувавши лабораторiю й журнал, керуючи безлiччю дослiдницьких проектiв, Вундт звернувся й до фiлософiї. У перiод з 1880 по 1891 рiк вiн писав роботи з етики, логiцi, фiлософiї. В 1880 i 1887 роках Вундт пiдготував друге й третє видання «Основ фiзiологiчної психологiї», продовжував писати статтi для свого журналу.
Ще в першiй своїй книзi по культурно-iсторичнiй або соцiальнiй психологiї Вундт звернувся до теми, на дослiдження якої пiзнiше направив весь свiй багатогранний талант. Повернувшись до цього проекту, вiн створив 10-млосну працю за назвою «Психологiя народiв» (Volkerpsychologie), що видавався в 1900-1920 роках.
До культурно-iсторичної психологiї Вундт вiднiс вивчення рiзних стадiй розвитку людських психiчних процесiв, якi проявляються в об'єктивних продуктах культури - мовi, мистецтвi, мiфологiї, соцiальних пiдвалинах, законах, моралi. Величезне значення цiєї працi для психологiї обумовлено не тiльки актуальнiстю самого предмета дослiдження: поява цiєї роботи знаменує собою подiл нової психологiчної науки на двi галузi - експериментальну й соцiальну,
Вундт думав, що найпростiшi психiчнi процеси - вiдчуття й сприйняття - можна й необхiдно вивчати за допомогою лабораторних дослiджень. Але вiн був упевнений, що експериментальний метод не годиться для вивчення психiчних процесiв вищого порядку - таких, як навченiсть i пам'ять, якi пов'язанi з мовою й iншими аспектами нашого культурного виховання. На думку Вундта, до вищої розумової дiяльностi можна застосувати тiльки не експериментальнi методи дослiдження, якi практикують в соцiологiї, антропологiї, соцiальнiй психологiї. Важливим є твердження Вундта про провiдну ролi соцiальних сил у розвитку пiзнавальних процесiв. Однак його судження про те, що цi процеси неможливо вивчати за допомогою експерименту, незабаром були спростованi.
журналi», у всiх витримках з добуткiв Вундта на частку «Психологiї народiв» доводиться всього 4 вiдсотки цитат. Для порiвняння: на «Основи фiзiологiчної психологiї» робляться посилання в 61 вiдсоткiв випадкiв.
Вундт продовжував працювати без перерви до самої своєї смертi в 1920 роцi. Вiн вiв дуже спокiйне життя, i - так вуж розпорядилася доля - умер незабаром пiсля завершення книги своїх спогадiв. Пiдраховано, що в перiод з 1853 по 1920 роки Вундт написав бiльше 54 тисяч сторiнок - тобто вiн писав по 2,2 сторiнки щодня. Нарештi, збулася його дитяча мрiя стати знаменитим письменником.
Дослiдження досвiду свiдомостi
Психологiя Вундта ґрунтувалася на експериментальних методах природничих наук - в основному, на методах фiзiологiї. Вундт пристосував цi науковi методи до нової психологiї й проводив дослiдження точно так само, як це робив будь-який натуралiст. Таким чином, «дух часу», Zeitgeist, у фiзiологiї й психологiї сприяв формуванню як предмета нової психологiї, так i методiв психологiчних наукових дослiджень.
розвиток в XIX столiттi. Вундт уважав, що свiдомiсть – явище складне, i для його вивчення найкраще пiдходить метод аналiзу. Вiн писав: «Першим кроком у вивченнi якого-небудь явища повинне бути повний опис його тридцятимiльйонних елементiв».
На цьому, однак, подiбнiсть мiж емпiрiстами й Вундтом закiнчується. Вундт був не згодний з iдеєю статичностi елементiв свiдомостi - так званих атомiв мозку - якi пасивно, у результатi якогось механiчного процесу, з'єднуються один з одним. Вiн уважав, що свiдомiсть грає набагато бiльше активну роль в органiзацiї власної структури. А виходить, вивчення тiльки тридцятимiльйонних, тiльки змiсту свiдомостi або його структури - лише початок у розумiннi психологiчних процесiв.
Оскiльки головна увага Вундт зосередив на здатностi мозку до самоорганiзацiї, вiн назвав свою систему волюнтаризм (вiд слова - вольовий акт, бажання). Інакше кажучи, волюнтаризм пояснює те, як сила волi робить мислення високоорганiзованим. Вундт робив упор не на самих елементах, а на процесi їхньої активної органiзацiї або синтезу.
Але не слiд забувати: хоча Вундт надавав важливого значення здатностi мислячого розуму до активного синтезу своїх складених елементiв, проте, в основi його теорiї лежали саме елементи свiдомостi. Без цих елементiв розуму нема чого було б органiзовувати.
Згiдно Вундту, психологам в основному варто мати справа з безпосереднiм досвiдом суб'єкта. Опосередкований досвiд забезпечує нас iнформацiєю або знаннями, якi не є тридцятилiтнiми безпосереднього переживання. Це звичайна форма використання вже наявного досвiду пiзнання миру. Наприклад, ми дивимося на квiтку й говоримо: «Вiн - червоний». Але в цьому твердженнi мається на увазi, що в першу чергу наш iнтерес звернений до самої квiтки, про яке ми вже багато чого знаємо з попереднього життєвого досвiду, а не до безпосереднього, вiдверненого збагнення «червоностi».
Безпосереднiй досвiд вiзуального сприйняття не залежить вiд попереднього досвiду того, хто на нього дивиться, - у наведеному прикладi вiн залежить тiльки вiд безпосереднього сприйняття червоної квiтки. Таким чином, безпосереднiй досвiд, по Вундту, очищений вiд усякого роду iнтерпретацiй.
Точно так само, коли ми описуємо почуття дискомфорту - допустимо, при зубному болi, - ми описуємо свiй безпосереднiй досвiд. Якщо ж хтось говорить: «У мене болять зуби» - мова йде вже про опосередкований досвiд.
Вундт уважав бiльше важливим безпосереднiй досвiд людини - наприклад, досвiд сприйняття червоного кольору або дискомфорту - вiн говорив, що це форма активної органiзацiї розумом своїх тридцятимiльйонних елементiв. У своїх наукових дослiдженнях ученi-натуралiсти розчленовують матерiальнi об'єкти на структурнi елементи. Вундт також мав намiр розчленувати мислення на елементи або складовi частини. Розробка росiйським хiмiком Дмитром Менделєєвим перiодичної таблицi хiмiчних елементiв тiльки змiцнила його у своєму намiрi. Історики припускають, що Вундт уже почав працювати над розробкою «перiодичної таблицi мислення».
Метод iнтроспекцiї
iнтроспекцiї - перевiрки стану власного мислення. У Вундта цей метод одержав назву внутрiшня перцепцiя. Поняття iнтроспекцiя - зовсiм не вiдкриття Вундта; його появу зв'язують iз iм'ям Сократа. Внесок Вундта полягає в проведеннi експериментiв i використаннi в них строгих наукових методiв. Правда, деякi вченi - критики Вундта - уважали, що тривалi експерименти самоспостереження викликають у його учасникiв серйознi щиросердечнi захворювання.
Метод iнтроспекцiї був запозичений психологами з фiзики, у якiй вiн застосовувався для дослiджень свiтла й звуку, а також з фiзiологiї, де вiн використовувався для вивчення органiв почуттiв. Так, для того, щоб одержати вiдомостi про органи почуттiв, дослiдник використовував який-небудь подразник, а потiм просив випробуваного описати отриманi вiдчуття - приблизно так, як це робив Фехнер у своїй науковiй працi. Порiвнюючи вагу двох вантажiв, випробувана тим самим аналiзує власнi вiдчуття, реєструючи переживання своєї свiдомостi. Якщо ж ви говорите: «Я голодний», виходить, ви вже внутрiшньо проаналiзували стан свого органiзму.
Експерименти по iнтроспекцiї, або внутрiшньої перцепцiї, проводилися Вундтом у лейпцiгськiй лабораторiї з найсуворiшим дотриманням установлених їм же правил. От цi правила:
1) спостерiгачi повиннi вмiти правильно визначати момент початку експерименту;
2) спостерiгачi нiколи не повиннi знижувати рiвень своєї уваги;
3) експеримент повинен бути органiзований так, щоб його можна було провести кiлька разiв:
4) умови проведення експерименту повиннi бути прийнятними для змiни й контролю за змiною факторiв роздратування.
про величину, iнтенсивнiсть i дiапазон рiзних фiзичних подразникiв. Лише невелика кiлькiсть дослiджень включало спостереження суб'єктивного або якiсного характеру - примiром, опису ступеня комфортностi сприйняття рiзних подразникiв, iнтенсивностi образiв i т. п. У бiльшiй частинi дослiджень Вундта проводилися об'єктивнi вимiри з використанням складного лабораторного устаткування; нерiдко оцiнювався час реакцiї. Таким чином, Вундт робив висновки про елементи й процеси свiдомостi, виходячи тiльки з об'єктивних оцiнок.
Лiтература
1. Леонтьев А. Н. Проблеми розвитку психiки. - М., 1977.
| 
