Властивостi i якостi особистостi
Мiнiстерство освiти i науки Українi
Харкiвський державний унiверситет харчування i торгiвлi
Первомайський факультет
з психологiї на тему:
"Властивостi i якостi особистостi"
Виконала:
студентка групи Б-17
Перевiрив:
викладач Стаднiк І. М.
Первомайськ
2008
План
1. Потенцiал особистостi
2. Регуляторi поведiнки особистостi i групи
3. Властивостi особистостi
4. Я-концепцiя
5. Сприйняття
Список лiтератури
1. Потенцiал особистостi
У соцiологiї працi розглядається категорiя трудового потенцiалу людини, що визначає можливостi i ефективнiсть його участi в економiчнiй дiяльностi.
Потенцiал
— закладенi можливостi до виконання тих або iнших функцiй за сприятливих умов розвитку здiбностей, задатки до умiнь, навикiв.
По сутi, потенцiал включає декiлька професiйних i особових характеристик працiвника, склад яких визначається вимогами участi в виробничому процесi. Параметричне визначення потенцiалу можна вважати за укрупнений професiйний i особовий профiль працiвника. У цьому сенсi визначення потенцiалу слiд розглядати у рядi iнших методiв побудови профiлiв працiвникiв. Всi форми колективного господарства можуть бути ефективними тiльки при високому рiвнi моральностi працюючих, а особливо, керiвникiв. Інакшефiрма стане жертвою шахрайства своїх же працiвникiв.
А. А. Погорадзе з посиланням на дослiдження В. Г. Нестерова и Л.І. Іванько визначає структуру культурно-виробничого (особового) потенцiалу працiвника таким чином: «... професiйнi знання, умiння i навики, обумовлють професiйну компетентнiсть (квалiфiкацiйний потенцiал); працездатнiсть (психофiзiологiчний потенцiал); iнтелектуальнi, пiзнавльнi здiбностi (творчий потенцiал); здатнiсть до спiвпрацi, колективнiй органiзацiї i взаємодiї (комунiкативний потенциал); цiннiсно-мотивацiйна сфера (iдейно-свiтоглядний, етичний потенцiал) ». В цю систему вважаємо за необхiдне додати
i
. Тодi структура трудового потенцiалу, на наш погляд, виглядатиме повнiше.
Доцiльно вiдзначити i наявнiсть у групи в господарськiй органiзацiї группового потенцiалу (потенцiал команди
), що складається фактично з цих же элементiв.
В зв'язку з цим варто визначити один з основоположних чинникiв эффективностi виробництва:
керiвник сучасної формацiї повинен ставити перед собою i вирiшувати проблеми виявлення особового i групового потенцiалу персонала;
створення умов для його всестороннього використання i забезпечення на цiй основi розвитку особи, групи, процвiтання органiзацiї.
Рiвень використання потенцiалу є критерiєм етики керiвника i внутрiшньої етики организации. Якщо використовується тiльки квалiфiкацiйний
i психофiзiологiчний
потенцiал, означає керiвник є послiдовником i прихильником технократичного пiдходу до персоналу, а його нерозумiння можливостей iнших складових потенцiалу обмежує розвиток органiзацiї. Цей випадок вiдношення до персоналу нагадує використання багатофункцiонального складного обладнання для виконання всього однiєї примiтивної операцiї.
2. Регулятори поведiнки особи i групи
В якостi регуляторiв поведiнки особистьстi i групи виступають:
численнi внутрiшнi чинники i властивостi, що складають основу особистостi людини: генетичнi i психофизиологичнi, вiк, стан здоров'я, iсторичний перiод iснування, умови соцiалiзацiї, природно-клiматичнi умови, вид навколишньої цивiлiзацiї i культуры, особливостi вiдчуттiв, сприйняття, пам'ятi, мислення, волi, мови, дiяльностi, емоцiй, орiєнтацiї (потреби, мотиви, переконання, свiтогляд, iдеали), темпераменту, характеру, завдаткiв, схильностей, виду професiйної дiяльностi, сiмейних референтних чинникiв, а також найближчого оточення (соцiальнi i психологiчнi регулятори);
правовi норми i декрети держави (полiтичнi регуляторы), виробничо-административнi розпорядки, органiзацiйнi статути i iнструкцiї (органiзацiйнi регулятори);
звичаї, традицiї, громадська думка (суспiльнi регулятори). Мораль (моральнiсть), як система етичних норм, форма суспiльної свiдомостi, також виконує функцiю регулятора поведiнки.
У господарських органiзацiях, що сприймають людину як суб'єкт, регулювання його поведiнки здiйснюється на основi стимулюваання в напрямах, вiдповiдних мотивам поведiнки. Завдання такої организацiї — виявити актуальнi мотиви поведiнки працiвника, що лежать в основi потреби, iнтереси, цiннiснi орiєнтацiї, i забезпечити стимулювання (за умови, що реально здiйснимо). В цьому випадку ефективнiсть дiї буде бiльшою, i при найменших витратах.
Стимули, що знаходяться у розпорядженнi органiзацiї, можуть бути орiєнтованi на задоволення вiтальних потреб людини, сприяючих пiдтриманню бiологiчного iснування органiзму (можливостi отримання одягу, житла, вiдчуття безпеки), а можуть бути направленi на задоволення духовних i соцiальних потреб (розвитку особи, трудовогстажу, культури, вiдчуття значущостi, причетностi до справ групи, организацiї т. д.) Цi другi — складнiшi в розробцi i реалiзацiї, але i бiльш перспективнi для органiзацiї i людини, оскiльки сприяють нарощуванню потенцiалу, а значить, збiльшенню вiддачi. Вони ж сприяють i розвитку особи, реалiзацiї сенсу життя.
Стимули можуть бути
i
, матерiальними
(натуральнi видачi), грошовими, побiчно-матерiальними (у формi пiльг),
.
результатами, на здорове суперництво, пошану i самоповагу, на естетичне сприйняття i т. д.).
Оскiльки культура є верхньою i «найнiжнiшою», важко формованимi цiнним шаром в структурi особистостi i суспiльства, саме її рiвень визначає цiннiсть людського iснування, значення суспiльства, його потенцiалу та в розвиток. Управлiння персоналом, направлене на обробiток i розвиток культури (розвиваюче управлiння) — та мета, до якої повиннi прагнути керiвники i яка, за великим рахунком, вiдповiдає уявленням про життя взагалi. Нагадаємо, що потенцiал людини являє собою складний сплав, що включає такi компоненти, як здоров'я, освiту, квалификацiю, моральнiсть, творчi здiбностi, можливостi взаємодiї,лiдерство. Майже так само можна визначити i груповий потенцiал.
3.
Властивостi особи
стостi
Дослiдження самооцiнки особи в суспiльних науках розглядається як особлива якiсть людини, що набувається в соцiокультурному середовищi в процесi сумiсної дiяльностi i спiлкування.
Особа в широкому сенсi слова визначається по-рiзному представниками рiзних психологiчних шкiл.
Особа у вузькому сенсi — це рiвень «iнтегральної iндивiдуальностi», на якому здiйснюються найголовнiшi життєвi вибори, ухвалюються рiшення, що мають доленосне значення для iндивiда. Тiльки на такому рiвнi виявляється справжня система життєвих цiнностей, його уявлення про своє життєвепризначення i сенс iснування. Це духовний iндивiд, що живе в широкому контекстi культури i загальнолюдських цiнностей, володiє совiстю i честю, переконаннями i iдеалами, гiднiстю, вiдчуттям обовязку i вiдповiдальностi.
Аспекти проблеми розумiння особи:
багатограннiсть феноменологiї, що вiдображає рiзноманiття проявiв людини в еволюцiї природи, iсторiї суспiльства i його власного життя.
1) незвичайний, винятковий факт, явище;
знаходиться у сферi вивчення суспiльних i природних наук;
залежнiсть розумiння особи вiд образу людини, явно або приховано iснуючого в культурi i науцi на певному етапi їх розвитку;
Індивiдуальнiсть — (вiд латiв. individuum — «неделимое», «особина») неповторнiсть, унiкальнiсть властивостей людини. У психологiї використовується при описi двох явищ: при аналiзi iндивiдуальних вiдмiнностей — як своєрiднiсть властивостей людини, що виявляється в рiзних сферах (iнтелектi, темпераментi особi); при аналiзi iєрархiчної организацiї психiчних властивостей людини — виступає як її вищий рiвень по вiдношенню до iндивiдуального i особового рiвнiв (iндивiд — особа — iндивiдуальнiсть). По Б. Р. Ананьеву, особистiсть — це «вершина» структури психологiчних властивостей, а iндивiдуальнiсть — «глибина» особистостi («iндивiдом народжуються, особистiстю стають, iндивiдуальнiсть вiдстоюють»);
розведення двох установок — дослiдницькою, орiєнтуючою специалиста на розумiння розвитку особи в природi i суспiльствi, i практичною, направленою на формування i корекцiю особи вiдповiдно до цiлей, завдань суспiльства або поставленими конкретною людиною.
Три основнi орiєнтацiї i один вiдособлений напрям в розумiннi особистостi i чинникiв її формування по-рiзному пiдходять до цiєї проблеми i дослiджують вiдповiдно до своїх уявлень рiзнi її аспекти:
властивостями мозку, органiчними процесами i iн., якi проходять в процесi онтогенезу рiзнi стадiї дозрiвання в рамках програми фiлогенезу). Пристосовнi процеси органiзму вивчаються психофiзiологiєю индивидуальных вiдмiнностей, психогенетичною психосоматикой, нейропсихологiєю, геронтологiєю, психоендокринологiєю i сексологiєю;
в межах социогенетичноїй орiєнтацiї — процеси соцiалiзацiї, освоення людиною соцiальних норм i ролей, придбання соцiальних установок, формування соцiального i нацiонального характеру. Питання социализацiї або, в широкому сенсi, соцiальнiй адаптацiї розробляюьсят соцiологiєю i соцiальною психологiєю, етнопсихологией, iсторiєю, психологiєю;
представники персоногенетическої орiєнтацiї дослiджують проблеми активностi, самосвiдомостi i творчостi особистостi, формування людського «Я», боротьби мотивiв, виховання iндивiдуального характеру i здiбностей, самореалiзацiї i особистого вибору, безперестанного пошуку сенсу життя в рамках загальної психологiї; рiзнi ж аспекти цих проблем жослiджує психоаналiз, iндивiдуальна психологiя, аналiтична i гуманiстична психологiя;
метод, що розглядає явища в їх незмiнностi i незалежностi один вiд одного, внутрiшнi суперечностi як iнстинкт їх розвитку, а також фiлософське вчення про надчуттєвих — недоступных людському досвiду принципах буття). Значення слова — пiсля фiзики. (СЕС). Індивiдуальнi властивостi людини розглядаються як «безособовi» передумови розвитку особи, якi в процесi життєвого шляху можуть стати продуктом цього розвитку. Соцiокультурне середовище з його нормами, цiнностями, знаряддями, ролями, церемонiями, системами знакiв є джерелом, а не чинником, безпосередньо визначаючим поведiнку. Чинник же (рушiйна сила) i пiдстава розвитку особи є мистецька дiяльнiсть i спiлкування. Взаємовiдношення мiж iндивiдом як продуктом антропогенезу, особою, що засвоїла суспiльно-iсторичний досвiд, i iндивiдуальнiстю, що перетворює свi, така: «iндивiдом народжуються, особою стають, iндивiдуальнiсть вiдстоюють».
В рамках системного пiдходу особа розглядається як вiдносно стiйка сукупнiсть психiчних властивостей, як результат включення iндивiда в простiр мiжiндивидных зв'язкiв. Індивiд в своєму розвитку випробовує соцiально обумовлену потребу бути особою i виявляє здатнiсть нею стати, що реалiзується в соцiально значущiй дiяльностi. Цим i визначається розвиток людини як особи.
Якщо вдається подолати труднощi адаптацiї виникає комформнiсть, залежнiсть, боязкiсть, невпевненiсть; якщо немає розумiння iндивiдуальностi, то можливе формування негативiзму, агресивностi, пiдозрiлостi; якщо не усувається суперечнiсть мiж прагненням бути особливим i вимогами спiльноти на стадiї iнтеграцiї, то наступає дезiнтеграцiя i, як наслiдок, або iзоляцiя, або витiснення iз спiльностi, або деградацiя з поверненням на ранiшi стадiї розвитку (можна дослiджувати, що вiдбувається з особою в процесi її вхождения у владу, i як цей процес розвивається для рiзних осiб, з рiзним вихованням, цiннiсними установками, мотивами i т. п.).
Дуже важливi для розвитку особистостi пiдлiтковiсть i юнiсть, коли людина починає видiляти себе як об'єкт самопiзнання i самовиховання.
Поняття самооцiнки
(Психологiчний словник) — цiннiсть, значущiсть, которой iндивiд надiляє окремi сторони своєї особистостi, дiяльностi, поведiнки. Самооцiнка виступає як вiдносна стiйка освiта, компонент «Я», процес самопiзнання. Вона виконує регуляторну i захисну функцiї, впливаючи на поведiнку, дiяльнiсть i розвиток особи, її взаємини з людьми. Вiдображаючи ступiнь задоволеностi собою, рiвень самоповаги, самооцiнка створює основу для сприйняття власного успiху i неуспiху, досягнення цiлей певного рiвня вимог особистостi. Захисна функцiя, забезпечуючи вiдносну стабiльнiсть i автономнiсть особи, може вести до викривлення даних досвiду i, тим самим, робити негативний вплив на розвиток. Ця складна система характеризується по наступних параметрах:
1) рiвню — висока, середня, низька;
2) спiввiдношенню з реальною успiшнiстю — адекватна i неадекватна (завищена i занижена);
Особовий сенс
—
усвiдомлювана значущiсть для суб'єкта тих або iнших объектов i явищ дiйсностi, визначувана їх дiйсним мiсцем i роллю в його життєдiяльностi. Це iндивiдуально-специфiчна, особово-упереджена характеристика. Однi i тi ж явища можуть мати рiзний особовий сенс для рiзних людей. Особовий сенс об'єкту або явища визначається тим, в какой зв'язку вони знаходяться з мотивами, потребами i цiнностями суб'єкта.
Ідентифiкацiя
(Психологiчний словник) це:
1) уподiбнення (як правило, неусвiдомлене) себе значущому iншому (напр., батьку) як зразку на пiдставi емоцiйного зв'язку з ним. Посредством механiзму iдентифiкацiї з раннього дитинства починають формироваться багато рис особистостi i поведiнковi стереотипи;
2) ототожнення з персонажем художнього твору, завдяки котрому вiдбувається проникнення в його смисловий змiст, естетичне переживання;
4) проекцiя — приписування iншiй людинi своїх рис, мотивiв, думок i вiдчуттiв;
5) групова iдентифiкацiя — ототожнення себе з якою-небудь (великою або малою) соцiальною групою або спiльнiстю, ухвалення її цiлей i ценностей, усвiдомлення себе її членом;
6) (у iнженернiй i юридичнiй психологiї) розпiзнавання, пiзнання об'єктiв (в т. ч. людей), вiднесення їх до певного класу або пiзнавання на пiдставi вiдомих ознак.
4. Я-концепцiя
Це система специфiчних переконань, за допомогою яких людина визначає, хто вона власне є. Я-концепция складається з елементiв, або Я-структур, психiчних моделей, за допомогою яких ми органiзовуємо наше життя i обробляємо соцiальну iнформацiю, сприймаючи, запам'ятовуючи i оцiнюючи себе i iнших.
Я-концепция впливає на вибiрковiсть пам'ятi (пам'ять формується навколо нашого основного iнтересу — самих себе. Коли ми думаємо про щось у зв'язку з собою, то запам'ятовуємо це краще, а самi ми — це те, що, на нашу думку, ми i є. Вiдчуття самих себе лежить в центрi нашого свiту, i розглядаючи себе як центр цього свiту (що природно), ми переоцiнюємо свою роль в поведiнцi iнших людей: нам здається, що їх поведiнка бiльше нацiлена на нас, нiж насправдi, а тому часто беремо на себе вiдповiдальнiсть за подiї, в яких наша роль незначна.
Я-концепция включає не тiльки переконання в тому, хто ми зараз, але i те, ким ми могли б стати (нашi можливi Я, бажанi i небажанi). Звiдси мотивацiя до досягнення цiлей, до яких ми прагнемо в життi.
— всеосяжна самооцiнка, або вiдчуття власної гiдностi.
струмом, витримували набагато бiльшу силу струму (у 4 рази), нiж тi, що не отримали таблетки, i не згадували про неї, коли у них питали, чому вони так довго могли терпiти електричнi удари (с. 67-68). У експериментi ж очiкувалося, що вони, навпаки, будуть чутливiшi до дiї струму.
вiд психiчних, за допомогою яких ми пояснюємо цю поведiнку.
Я-концепцiї, вiдповiдно до культури, можуть бути взаємозалежними i незалежними.
Все вищевикладене впливає на самосприйняття керiвника i його поведiнку у вiдношення iнших. Хто вiн? Акула бiзнесу або дельфiн, егоїст або альтруїст, розумiє чи нi свою соцiальну вiдповiдальнiсть, керуючи i впливаючи на життi iнших людей? Цi питання кожен вирiшує сам i по-своєму.
5.
Сприйняття
Це вiддзеркалення предметiв i явищ в сукупностi їх властивостей i частин при безпосереднiй їх дiї на органи чуттiв. Це активний процес, в якому реалiзована безлiч перцептивних дiй для формування адекватного образу предмету.
Перцептивнi дiї
— основнi структурнi одиницi процесса сприйняття у людини. Вони пов'язанi зi свiдомим видiленням тiєї або iншої сторони ситуацiї, а також рiзного роду змiн сенсорної iнформацiї, що приводять до створення адекватного завданням дiяльностi i наочному свiту образа.
Сприйняття модальне i володiє такими властивостями:
системностi, коли сприймаються не тiльки елементи, але i вся структура в цiлому (наприклад, ноти i мелодiя);
наочностi, коли ми зв'язуємо властивостi предмету, доступнi вiдчуттям, зi всiма iншими вiдомими нам властивостями;
вибiрковостi, коли ми сприймаємо один i той же предмет по-рiзному (сходи Шредера, вона ж — карниз);
апперцепцiї, коли наше сприйняття залежить вiд нашого досвiду, iнтересiв, вiдношення до життя, установки, настрою, знань i т. п., а також i вiд роботи пiдсвiдомостi (на цiй властивостi сприйняття заснованi, зокрема, проективi тести);
свiдомостi i узагальненостi, коли ми в змозi на основi фрагментiв побачити цiле;
константної — вiдносної постiйностi сприйманої величини, форми i кольору предмету при змiнi вiдстанi до нього, ракурсу, освiтленостi.
Сприйняття є саморегульованою дiєю, в якiй бере участь свiдомiсть людини.
Багатообразнi помилки, спотворення сприйняття.
Види сприйняття (залежно вiд об'єкту вiддзеркалення): величина, форма, объемность, вiддаленiсть, а також сприйняття часу, рухи, людини людиною.
У останньому випадку найскладнiше що-небудь визначити, систематизувати, оскiльки тут найбiльшою мiрою виявляється суб'єктивнiсть, унiкальнiсть i взагалi особа, як в психологiчному, так i в соцiальному аспектах. Це сприйняття має мiсце в спiлкуваннi. Для аналiзу i прогнозування майбутнього дiлового спiлкування фахiвцi в областi соцiальної психологiї (Р. М. Андрєєва, Ю. С. Крiжанськая, С.І. Третьяков) рекомендують видiляти i розглядати три взаємозв'язанi аспекти, три елементи, три сторони процесу спiлкування — перцептивную, комунiкативну i iнтерактивну.
Перцептивна сторона
спiлкування
пов'язана iз сприйняттям партнера (перцепцiя — сприйняття), враженням вiд нього. Вона дозволяє розглянути чинники, що впливають на установку i вiдношення до партнера безвiдносно до предмету спiлкування. У рамках перцептивного аспекту спiлкування аналiзуються чинники, що впливають на формування першого враження, виявляються i впливають на враження при довгому спiлкуваннi, дослiджується вплив на враження i сприйняття партнером контексту, обставин i ситуацiї спiлкування i проявiв самоподачi.
Перше враження направлене на виявлення принципових якостей партнера: «свiй — чужий», «корисний — даремний», «хороший — поганий» i iнших, що визначають можливiсть розвитку процесу спiлкування. Вiд сприйняття цих якостей залежить наша поведiнка i очiкування поведiнки партнера. Цi якостi i наступне вiдношення до партнера визначаються чинниками переваги (одяг, манери i т. п.), привабливостi, вiдношення до нас. При цьому, сприйнявши дiю одного з чинникiв i визначивши на цiй, достатньо хиткiй основi, вiдношення до партнера по спiлкуванню, ми схильнi сприймати iншi прояви його особи вже через призму наших поспiшних виводiв. Часто наше сприйняття засноване на стереотипах, упередженнях, установках, що вiдображають групову або суспiльну думку щодо системи якостей представникiв iнших груп.
и
пiзац
i
я
—
це класифiкацiя людей за приналежнiстю до групи, соцiально-економическому класу, фiзичних характеристик. На цiй основi формується спрощене уявлення про них i прогнозування поведiнки на недостатнiй базi.
уявлення про людину.
Упередження
є узагальненням (стереотипом) i думкою про iнших без знання їх мотивiв. Воно сприяє пошуку пiдтвердження своєї думки, її пiдкрiплення з тим, щоб визначити своє положення в суспiльствi, по крайней мiрi, щодо даної групи. Найчастiше люди шукають групу як обєкт для агресiї i самовозвышения.
когнiтивне (осмислення);
афектне (позитивне або негативне вiдношення);
поведiнкове (реакцiя вiдповiдно до переконання i переживання).
Наприклад, думка — «викладач дуже суворий» створює вiдношення «не люблю примушення». Звiдси i поведiнка — «не пiду на заняття». Ось сформувалася установка на прогул занять.
обмежується групповими параметрами. Щоб уникнути або понизити можливiсть помилки слiд прояснити сприйняття, вiдмовитися вiд стереотипiв. Корисно, наприклад, в думках уявити цю людину в iншiй ситуацiї, в iншому оточеннi, тобто, включити уяву i проявити здоровий скепсис по вiдношенню до чинникiв першого враження.
В процесi тривалого спiлкування ми дiстаємо можливiсть сприймати людину на основi значнiшої i всесторонньої iнформацiї про неї — по сукупностi зовнiшнiх проявiв, поведiнки i невербальних засобiв спiлкування. Для бiльш глибокого i точного сприйняття ефективний механiзм емпатiї — умiннi i прагненнi поставити себе на мiсце iншого, поглянути на свiт i ситуацiю його очима, вiдчути його стан, позицiю..
Емпатiя — швидше позицiя зацiкавленостi, вiдвертостi, довiри, чим технiка спiлкування. Хоча сензитивнiсть (чутливiсть) пiддається треуванню. Одним з простих прийомiв эмпатического сприйняття є спроба настроїтися на партнера — прийняти його позу, використовувати його темп мови, осмислити його стан. На жаль, властивiсть эмпатии слабiє з вiком людини. Сприйняття залежить i вiд тих мотивiв, цiлей, намiрiв, якi ми схильнiвисвiтлювати як обгрунтування вчинкiв iнших. Це називається
- (яким найчастiше стаємо ми самi). Така егоцентрична позицiя надзвичайно поширена («Я б на його мiсцi...»). Уникнути помилок приписування причин, а значить, вербальному сприйняттi партнера допомагає зробити системний аналiз причинно-наслiдкових зв'язкiв, тривале спiлкування, спiльна дiяльнiсть, усвiдомлення унiкальностi кожної людини i реальна самооцiнка.
На сприйняття партнера iстотно впливає чинник самоподач
i
, який не завжди усвiдомлюється, але практично присутнiй в будь-якому спiлкуваннi i полягає в бажаннi направити сприйняття партнера по певному шляху, що реалiзовується. Види самоподачi такi: переваги, привабливостi, причини поведiнки. По сутi, самоподача є елементом манiпуляцiї, який потрiбно умiти розпiзнавати i вiдокремлювати вiд дiйсних цiлей i намiрiв партнера, не дозволяючи ввести себе в оману. Але є самоподача як чинник професiоналiзма: ми чекаємо вiд лiкаря, юриста, керiвника, педагога упевненостi в програмi, переконаностi в правильностi рiшення i висловлюваної думки. Спрямованiсть особi — це система спонук, що визначає стосунки i активнiсть дюдини.
або пiдкорення (А. Адлер). Ф. Енгельс писав, що людиною можуть рухати матерiальнi iнтереси, помисли i пристрастi, а зрештою — зовнiшнi причини, обставини життя, економiчнi, моральнi i полiтичнi стосунки. Спонукати людину можуть i матерiальнi, i iдеальнi мотиви.
Мотиви
Потреба
— випробовувана людиною необхiднiсть у визначених умовах життя i розвитку. Видiляють потреби матерiальнi, духовнi (пiзнання, тобто когнiтивнi, естетичнi), суспiльнi (праця, статус, оцiнка iнших, дружба, любов, суспiльна дiяльнiсть).
Інтерес
в потребу. Види iнтересiв (як i потреб) — матерiальнi, духовнi,
суспiльнi
. Безпосереднiй
iнтерес — до самого процесу дiяльностi, опосредованный
— до її результату. Пасивний
iнтерес споглядальний, активний
же пов'язаний з оволодiнням об'єктом iнтересу. Інтереси можуть бути широкими, глибокими, вузькими, вiдрiзнятись за об'єктом.
— це система поглядiв на природу, суспiльство i людське мислення. Воно є ядром спрямованостi особистостi, її стосунки до рiзних сторiн суспiльного життя. Воно ж — вищий регулятор поведiнки i дiї особи, що визначає загальну її спрямованiсть, цiлеспрямованiсть, стiйкiсть i твердiсть характеру, позначається на зовнiшностi людини, особливостей поведiнки i дiй, звичок i схильностей.
Якiсть свiтогляду визначається ознаками науковостi (багатство i глибини знань, свобода вiд марновiрств, страхiв, невпевненостi), систематичностi i цельностi, логiчнiй послiдовностi i довiдностi, ступенем соцiалiзацiї i конкретностi (умiнням «за деревами бачити лiс» i навпаки), зв'язком з дiяльнiстю i поведiнкою (лицемiрство, подвiйна мораль).
Переконанiсть
— це глибока i обгрунтована вiра людини в принципи i iдеям, яким вона слiдує. Ідеї повиннi злитися з вiдчуттям i волею, а вчинки, невiдповiднi принципам, неможливi.
Ідеал
споглядальне
iдiяльне
.
Список лiтератури
1. Мескон М. X., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. М.: Дело, 1992. С. 39. СЭС, 1981 г.
3. Управление — это наука и искусство: Файоль А., Эмерсон Г., Тейлор Ф., Форд Г. М.: Iлика, 1992, С. 12.
5. Майерс Дж. Социальная психология. СПб: Издательство Питер, 1998. С. 41-43.
6. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т. М.: Мир, 1992. Т. 1. С. 125-127.
7. Росс Л., Нисбетт Р. Человек и ситуация. Перспективы социальной психологии. М.: AcnesПресс, 199. С. 123.
8. Мескон М. X. и др. Основы менеджмента. М.: Дело, 1992. С. 58.
|
