Вклад Хьюго Мюнстерберга в розвиток iндустрiальної психологiї
Індустрiальнаорганiзацiйна психологiя (або психологiя працi) зобов'язана своїм розвитком i ростом популярностi першiй свiтовiй вiйнi. Деякi психологи добровiльно викликалися допомогти Армiї Сполучених Штатiв i запропонували спецiальнi оцiннi шкали для вiдбору армiйських офiцерiв (заснованi на його ж розробках по оцiнцi професiйних якостей працiвникiв комерцiйних пiдприємств). До кiнця вiйни психолог Скот оцiнив квалiфiкацiю трьох мiльйонiв солдат; його робота стала ще одним прикладом, що одержали широку популярнiсть, практичної цiнностi психологiї. Пiсля вiйни послуги iндустрiальних психологiв були нарозхват: торговцi, промисловцi, урядовi органiзацiї - усi хотiли вдосконалити свою систему пiдбора персоналу й впровадити принципи психологiчного тестування при найманнi на роботу.
Пiд час другої свiтової вiйни багато психологiв були безпосередньо задiянi в дiяльностi армiї. Як i в роки першої свiтовий, вони головним чином займалися тестуванням, вiдсiванням i розподiлом призовникiв, i треба вiдзначити, що до початку 40-х рокiв тестологiя досягла значних успiхiв. Керування складними видами вiйськової технiки - такими, як високошвидкiснi лiтаки - вимагало вiдповiдних здатностей i навичок. Для вiдбору людей психологи розробляли новi, бiльше зробленi тести й методики пiдготовки кадрiв.
У вiдповiдь на вимогу воєнного часу в рамках iндустрiальної психологiї виникли напрямки, що одержали назви iнженерної, або технiчної, психологiї, психологiї керування й ергономiки. Працюючи з фахiвцями в областi систем озброєння, iнженернi психологи внесли значний вклад у вивчення межi людських можливостей. У свою чергу, цi знання були використанi при створеннi технiчного встаткування, що оптимально враховує здатностi людини-оператора. Сьогоднi iнженернi психологи працюють не тiльки в галузi вiйськових технологiй, але й у сферi споживчої промисловостi їхньої розробки допомагають у створеннi клавiатур для комп'ютерiв, офiсних меблiв, побутової технiки, приладових дощок в автомобiлях i т. п.
Дослiдження Хоторна й органiзацiйнi фактори
В 20-х роках основна увага iндустрiальної психологiї було зосереджено на процедурах профвiдбору - такого пiдбора кандидатiв на роботу, при якому людина виявляється «на своєму мiсцi». Одне з найвiдомiших дослiджень у цiй областi був проведений в 1927 роцi на базi приналежної Захiдної електричної компанiї заводу в м. Хоторн, штат Іллiнойс. Цi вишукування вийшли далеко за рамки пiдбора й розподiлу персоналу й торкнулися складнi проблеми людських взаємин, мотивацiї й свiдомостi службовцiв.
Дослiдження починалося як простий аналiз впливу умов працi - наприклад, висвiтлення й температури в примiщеннях - на його результати. Висновки здивували нс тiльки керiвникiв заводу, але й самих психологiв: виявилося, що для працiвникiв соцiальнi й психологiчнi умови працi значать набагато бiльше, нiж фiзичнi показники середовища.
i задоволення вiд роботи.
клiмат у цiлому в значнiй мiрi впливають на ефективнiсть працi. Сучаснi психологи ретельно вивчають рiзнi типи органiзацiй, прийнятi в них стилi спiлкування, що iснують усерединi них формальнi й неформальнi соцiальнi структури. Визнання особливої важливостi органiзацiйних факторiв втiлилося в перейменуваннi Вiддiлення iндустрiальної психологiї АРА в Суспiльство iндустрiальної й органiзацiйної психологiї.
Індустрiальнаорганiзацiйна (ІО) психологiя продовжує стрiмко розвиватися. Варто вiдзначити, що в І/О психологiю iз самого початку був вiдкритий доступ жiнкам. Першої, хто захистив дисертацiю в цiй областi, була Лiлiан Мур Гилбрет, що, у спiвробiтництвi iз чоловiком, для пiдвищення ефективностi працi запропонувала проаналiзувати, наскiльки доцiльнi перемiщення й рухи працiвникiв. Із всiх жiнок, що мають докторський ступiнь по психологiї, бiльшiсть займаються саме проблемами психологiї працi, чим ця галузь може по праву пишатися.
В 30-i роки на заводi в м. Хоторн (Іллiнойс), що належить Захiдної електричної компанiї, проводилися дослiдження в такiй складнiй областi, як людськi взаємини, стилi керiвництва, мотивацiя службовцiв, трудова свiдомiсть.
Хьюго Мюнстерберг (1863-1916)
Хьюго Мюнстерберг, типовий професор-нiмець, якийсь час займав унiкальне мiсце в американськiй психологiї й був широко вiдомий публiцi. Його перу належать сотнi статей, опублiкованих у популярних журналах, i майже двi дюжини книг. Вiн був частим гостем Бiлого Дому у Вашингтонi в часи президентства Теодора Рузвельта й Вiльяма Говарда Тафта. Одержати його консультацiю прагнули багато представникiв дiлової й урядової елiти США, знайомством з ним пишалися кайзер Нiмеччини Вiльгельм, сталеливарний магнат Ендрю Карнегi, фiлософ Бертран Расселл, зiрки кiно й iнтелектуали.
Якийсь час Мюнстерберг був почесним професором Гарвардського унiверситету, обирався головою Американської психологiчної асоцiацiї й Американський философської асоцiацiї. Вiн був засновником прикладної психологiї в Сполучених Штатах i Європi. А крiм того, вiн був одним з тих двох єдиних психологiв, якi обвинувачувалися в шпигунствi.
Мюнстерберг - «плiдний пропагандист прикладної психологiї», що працював у багатьох областях. Його бiограф пише, що Мюнстерберг був процвiтаючим публiцистом, «надiленим непоясненим нюхом на сенсацiї. Його життя - це безустанна робота iз самовдосконалення, розвитку своєї науки й звеличуванню своєї (нiмецької) батькiвщини».
До кiнця життя Мюнстерберг став об'єктом презирства й глузувань, героєм газетних карикатур i перешкодою для унiверситету, якому вiддав багато рокiв. Вiн умер в 1916 роцi, i для людини, якого називали гiгантом американської психологiї, над його могилою було сказано зовсiм небагато хвалебних слiв.
Сторiнки життя
йому привласнили ступiнь доктора медицини в Гейдельбергском унiверситетi, що дало йому додатковi переваги для майбутнiх академiчних дослiджень. Мюнстерберг почав викладати у Фрейбурге, але оскiльки адмiнiстрацiя мiсцевого унiверситету не могла видiлити кошти на створення лабораторiї, вiн обладнав лабораторiю на власнi грошi в себе будинку.
Мюнстерберг опублiкував кiлька статей за результатами своїх психофiзичних експериментiв, якi Вундт покритикував, оскiльки цi дослiдження стосувалися пiзнавальної сторони свiдомостi, а не його структури. Однак у Мюнстерберга з'явилися послiдовники, i незабаром у його лабораторiю стали з'їжджатися студенти з усiєю Європи. Усе складався чудово: прекрасний початок кар'єри в одному з найбiльших унiверситетiв Нiмеччини й репутацiя шановного вченого.
колегу в Гарвард, Джемс удався до вiдвертих лестощiв, написавши йому, що лабораторiєю кращого в Сполучених Штатах унiверситету повинен керувати неодмiнно генiй. Мюнстерберг зволiв би залишитися в Нiмеччинi, але честолюбство змусило його прийняти пропозицiю Джемса.
чиновникiв, що оплачують працю вчених так низько, що їм доводилося перемикатися на практичнi питання. Вiн критикував американських психологiв, якi на потребу публiцi писали популярнi книги, за плату читали лекцiї комерсантам i пропонували свої послуги як експертiв. Незабаром, однак, Мюнстерберг i сам з успiхом все це практикував.
характер» (American Traits, 1902 р.) - психологiчний, соцiальний i культурний аналiз американського суспiльства. Мюнстерберг, плiдний i обдарований письменник, надиктував своєму секретаревi книгу в 400 сторiнок менш чим за мiсяць. Джемс якось помiтив, що мозок Мюнстерберга, напевно, нiколи не утомлюється.
свою роботу з вивчення змiсту свiдомостi. У його статтях можна було прочитати про окремi судовi справи, про сучасне карне законодавство, рекламу споживчих товарiв, радах фахiвця, а також про психiчне здоров'я й психотерапiю, про утворення, проблеми бiзнесу й навiть про психологiю кiнематографа. Мюнстерберг не забув i про сучаснi засоби масової iнформацiї: пiдготувавши вiдповiднi теми з питань навчання й бiзнесу, вiн зробив фiльм про тести на iнтелект, що згодом часто демонструвався в кiнотеатрах.
Мюнстерберга не можна було назвати полохливою людиною. Пiд час нашумiлого судового процесу вiн провiв приблизно 100 тестiв на iнтелект iз професiйним убивцею, обвинуваченому в убивствi 18 чоловiк, що у свою чергу обвинуватив одного профспiлкового лiдера в тiм, що той замовляв цi вбивства. На пiдставi результатiв тесту - ще до рiшення суду присяжних - Мюнстерберг оголосив, що обвинувачення вбивцею профспiлкового лiдера iстинно. Коли суд виправдав профспiлкового лiдера, це рiшення пiдiрвало довiру до Мюнстербергу; в однiй газетi вiн навiть був названий «професором Монстрворком» - тобто тим, чиї дiяння вселяють жах.
що помiрна торгiвля алкогольними напоями навiть вигiдна. Нiмецькi броварники, що працюють у США, включаючи Адольфуса Буша й Густава Пабста, були в захватi вiд того, що їх пiдтримав сам Мюнстерберг, i внесли велику грошову суму для пiдтримки зусиль Мюнстерберга по полiпшенню образа Нiмеччини в Сполучених Штатах.
До нещастя, Буш видiлив Мюнстербергу 50 тисяч доларiв для заснування Нiмецького музею буквально через кiлька тижнiв пiсля того, як Мюнстерберг опублiкував статтю iз критикою сухого закону. В атмосферi того часу цей збiг обставин привернуло увагу засобiв масової iнформацiї.
Не можна також не сказати пари слiв про погляди Мюнстерберга на роль жiнки в суспiльному життi. Хоча вiн i надав пiдтримку деяким жiнкам-ученим у Гарвардi, включаючи Мери Уитон Калкинс, все-таки вiн уважав, що наукова праця пред'являє жiнкам занадто високi вимоги. На його думку, мiсце жiнки - будинок, її не слiд готовити для кар'єри. Жiнки не повиннi викладати в суспiльних школах, оскiльки вони не здатнi суперничати в цiй справi iз чоловiками й не можуть служити авторитетом для хлопчикiв. Вiн був проти того, щоб жiнки брали участь у судi присяжних через їхню нездатнiсть приймати рацiональнi рiшення. У газетах усього миру iз цього приводу з'явилися статтi iз заголовками на всю смугу.
Президентовi Гарвардського унiверситету й бiльшостi колег Мюнстерберга була не по душi весь цей галас довкола нього, його зацiкавленiсть практичним застосуванням психологiї вони також не привiтали. Напруженi вiдносини досягли межi, коли в роки першої свiтової вiйни Мюнстерберг захищав свою нiмецьку батькiвщину. Вiйна спалахнула в Європi в 1914 роцi, i хоча аж до 1917 року Сполученi Штати не вступали в конфлiкт, в американському суспiльствi панували антинiмецькi настрої. Германiя була агресором у вiйнi, що вже вiднесла мiльйони життiв, i Мюнстерберг, вiдкрито захищаючи Нiмеччину, займав позицiю, бiльш нiж непопулярну.
Газети повiдомляли, що Мюнстерберг, так i не прийняв громадянства Сполучених Штатiв, у дiйсностi був секретним агентом, шпигуном i високопоставленим нiмецьким офiцером. Бостонськi газети призивали до звiльнення його з Гарварда. Його сусiди пiдозрювали, що голуби, яких його дочка кормила на задньому дворi, використовувалися для переправляння повiдомлень iншим шпигунам. Один з колишнiх вихованцiв Гарварда пообiцяв унiверситету 10 мiльйонiв доларiв, якщо Мюнстерберга звiльнять.
Мюнстерберг одержував листи з погрозами смертi, колеги образливо висловлювалися на його адресу. Остракiзм i отрутнi нападки в остаточному пiдсумку зламали його дух. Холодним вiтряним днем 16 грудня 1916 року в газетах з'явилися припущення про мирнi переговори в Європi. «До весни встановиться мир», - сказав Мюнстерберг дружинi. Вiн вiдправився на ранкову лекцiю пiшки, через глибокi замети. Добравшись до унiверситету, вiн вiдчув себе дуже утомленим. Однак вiн увiйшов в аудиторiю й почав лекцiю. Вiн говорив «приблизно пiвгодини, потiм, здавалося, запнувся на якесь мгновенье, простягнув праву руку до стола, начебто хотiв обпертися» (New York City Evening Mail, December 16. 1916). Вiн упав на пiдлогу на пiвсловi й вiдразу вмер вiд великого удару.
Судова психологiя
Першою прикладною областю, до якої звернувся Мюнстерберг, була судова психологiя. Вiн писав журнальнi статтi на такi теми, як попередження злочину, використання гiпнозу при допитi пiдозрюваних, використання тестiв на iнтелект для визначення винностi, невiрогiднiсть показань свiдкiв. Особливо його цiкавила остання проблема - iмовiрнiсть помилкового сприйняття злочину. Вiн провiв дослiдження, у ходi яких свiдкiв опитували негайно пiсля iмiтацiї злочину. Незважаючи на свiжiсть спогадiв, вiдзначалася помiтна розбiжнiсть вiдповiдей випробуваних щодо деталей побаченого. Наскiльки ж будуть точнi цi свiдчення в залi суду, запитує Мюнстерберг, якщо злочин i розгляд справи роздiляють кiлька мiсяцiв?
В 1908 роцi вийшла його робота за назвою «Зi мiсця свiдка» (On the Witness Stand), присвячена проблемам показань свiдкiв. У книзi розглядалися й iншi психологiчнi фактори, здатнi впливати на рiшення суду: помилковi визнання, роль припущень в опитуваннi свiдкiв, використання фiзiологiчних вимiрiв (пульсу, кров'яного тиску, електричного опору шкiри) для виявлення змiн в емоцiйному станi пiдозрюваного або вiдповiдача. Зовсiм недавно, в 1976 роцi, ця робота була перевидана - майже 70 рокiв через першої публiкацiї.
Наприкiнцi 70-х знову виник iнтерес до дослiджень Мюнстерберга, було утворене вiддiлення Американської психологiчної асоцiацiї - Американське суспiльство юристiв i психологiв, метою якого є розвиток судової психологiї.
Клiнiчна психологiя
Мюнстерберг почав працювати над своєю книгою «Психотерапiя» (Psychotherapy) (вона вийшла в 1909 роцi) у трохи незвичайнiй обстановцi. Вiн лiкував пацiєнтiв у лабораторiї, а не в клiнiцi, i нiколи не призначав плату за лiкування. Вiн покладався на свою репутацiю лiкаря й нiколи не приховував вiд своїх пацiєнтiв, якi методи лiкування до них будуть застосовуватися.
Фрейд. «Нiякої пiдсвiдомостi не iснує», - така була позицiя Мюнстерберга. Коли в 1909 роцi Фрейд за запрошенням Холу вiдвiдав унiверситет Кларка, Мюнстерберг спецiально покинув країну. Вiн повернувся тiльки пiсля того, як Фрейд виїхав у Європу, уникши тим самим конфронтацiї.
Терапевтичний метод Мюнстерберга полягав у тiм, щоб усувати у пацiєнта думки, якi його бентежать позбавити його вiд небажаних або шкiдливих звичок, змусити пацiєнта забути про негативнi емоцiї. Вiн успiшно справлявся з рядом проблем, включаючи алкоголiзм, наркотичну залежнiсть, галюцинацiї, нав'язливi думки, фобiї й сексуальнi розлади. Перший час вiн прибiгав до гiпнозу як методу лiкування, але пiсля того, як одна жiнка пригрозила застрелити його з пiстолета, Мюнстерберг вiдмовився вiд гiпнозу. Ця iсторiя потрапила в газети, i мер Гарварда зажадав вiд Мюнстерберга, щоб той припинив гiпнотизувати жiнок.
Книга Мюнстерберга «Психотерапiя» привернула широку увагу громадськостi до проблем клiнiчної психологiї, але не була прийнята Уитмером, що незадовго до цього вiдкрив свою клiнiку в Пенсильванському унiверситетi. Уитмер нiколи не досяг, та й не прагнув досягти, тiєї популярностi, яка супроводжувала Мюнстерберга. В однiй зi статей, написаної їм для журналу «Психологiчна клiнiка», Уитмер скаржився, що Мюнстерберг «принизив» професiю, рекламуючи методи психотерапевтичного лiкування. Вiн говорив, що Мюнстерберг робить враження якогось гiпнотизера, тому що «уже занадто жваво дiє цей професор психологiї (Гарварда) - начебто вилiкував у своїй психологiчнiй лабораторiї не одну сотню всiляких нервових захворювань».
Індустрiальна психологiя
Мюнстерберг також сприяв просуванню iндустрiальної психологiї. Початком цiєї дiяльностi можна вважати публiкацiю в 1909 роцi статтi за назвою «Психологiя й ринок». У статтi вказувалися тi сфери виробництва, у яких психологiя могла б виявитися корисною: технiчна-професiйно-технiчна пiдготовка, реклама, керування персоналом i т. д.; рекомендувалося проводити тести на iнтелект, оцiнювати рiвень мотивацiї найманих робiтникiв, а також вплив на результати працi монотонного характеру роботи.
популярнiстю, що ввiйшла в список бестселерiв. Мюнстерберг доводив, що найкращий спосiб пiдвищити ефективнiсть i продуктивнiсть працi - пiдбирати працiвникам посади, якi вiдповiдають їхньому характеру й розумовим здатностям. Використовуючи методи психологiчного вiдбору, такi, як тести на iнтелект i моделювання процесу виробництва, роботодавцi зможуть визначити знання, умiння й здатностi майбутнiх працiвникiв.
Мюнстерберг проводив дослiдження з людьми рiзних професiй, таких, як капiтан корабля, водiй трамвая, телефонний оператор i продавець, демонструючи, як технiка психологiчного вiдбору може сприяти пiдвищенню продуктивностi працi. Наприклад, вiн дiйшов висновку, що розмови в робочий час знижують ефективнiсть працi. Однак Мюнстерберг запропонував не забороняти працiвникам спiлкуватися один з одним, що неминуче викликало б ворожiсть iз їх боку, а розташувати робочi мiсця так, щоб утруднити процес спiлкування. Примiром, говорив Мюнстерберг, можна збiльшити вiдстань мiж верстатами на заводi або роздiлити перегородками робочi мiсця в офiсi.
Мюнстерберг не формулював теорiй, не створював нових шкiл мислення, i - з того моменту, як вiн почав займатися прикладною психологiєю - не проводив фундаментальних дослiджень. Вiн затверджував, що його дослiдження функцiональнi, тобто служать конкретним цiлям i призначенi допомагати людям. Мюнстерберг критикував психологiв, якi тримаються за iнтроспективний метод (незважаючи на те, що колись сам вивчав його у Вундта) i не бажали використовувати сучаснi методики й вiдкриття на користь людству.
Неоднозначну, але яскраву наукову долю Мюнстерберга можна охарактеризувати одною фразою: психологiя повинна бути функцiональної й корисної. Незважаючи на особливостi його нiмецького характеру, вiн був щирим, у дусi свого часу, американським психологом.
Прикладна психологiя в Сполучених Штатах
Дiяльнiсть психологiв у роки першої свiтової вiйни забезпечила психологiї, по образному висловi Кеттела, «мiсце на картi й на перших смугах газет». Хол писав, що вiйна «додала величезний iмпульс прикладної психологiї. Для психологiї, у цiлому, вона була благом... Нам не треба намагатися займатися тiльки чистою наукою». У той час як окремi психологiчнi видання, такi, як «Журнал експериментальної психологiї», на час вiйни призупинили свою дiяльнiсть, «Журнал прикладної психологiї» процвiтав. До моменту закiнчення вiйни, в 1918 роцi, прикладна психологiя стала по-справжньому шановною професiєю. «Прикладна психологiя, - говорив Торндайк, - це наукова праця. Створити психологiю для бiзнесу, промисловостi або армiї важче, нiж створити психологiю для iнших психологiв, i тому це вимагає бiльшого таланта».
Вiд успiху прикладної психологiї виграла й фундаментальна наука. Насамперед, вона одержувала достатнє фiнансування, а унiверситетським психологам тепер цiлком вистачало робочих мiсць. Вiдкривалися новi факультети психологiї, будувалися новi лабораторiї, виросло платню професорiв i викладачiв. Утроє збiльшилися ряди АРА: з 336 членiв в 1917 роцi до бiльше 1100 в 1930-м.
В 20-х роках психологiя стала чимсь начебто «нацiональної манiї». Люди вiрили, що психологи можуть «втрясти» всi проблеми - вiд дисгармонiї в шлюбi до незадоволеностi роботою; i допоможуть продати всi що завгодно вiд автомобiлiв до рiдини для полоскання рота. Зросла затребуванiсть психологiї для рiшення проблем реального життя обумовило значний вiдтiк психологiв з академiчних дослiджень у прикладнi сфери. Серед психологiв, згаданих у довiднику Кеттела «Ученi Америки» (1921 р.), бiльше 75 вiдсоткiв були зайнятi в прикладних галузях; для порiвняння - в 1910 роцi це число становило 50 вiдсоткiв. На конференцiях Нью-Йоркського вiддiлення АРА на початку 20-х рокiв iстотно - у порiвняннi з довоєнним перiодом - зросло число доповiдей, присвячених прикладним дослiдженням.
що iндустрiальна психологiя не в змозi допомогти позбутися вiд лих, що нахлинули. Так, наприклад, невдалi досвiди з погано розробленими методиками пiдбора персоналу привели до того, що на багато пiдприємств наймали неквалiфiкованих працiвникiв.
Грейс Адамi, що була студентка Титченера. У своїй статтi «Занепад психологiї в Америцi» (The Decline of Psychology in America), опублiкованої в одному з популярних журналiв, Адамi затверджувала, що психологiя «вiдмовилася вiд своїх наукових корiнь заради того, щоб окремi психологи могли знайти популярнiсть i процвiтання». «Нью-Йорк Таймс» i iншi впливовi газети лаяли психологiв за те, що тi перебiльшують свої можливостi, i за нездатнiсть полiпшити ситуацiю, що створилася в перiод депресiї. Увага громадськостi до психологiї ослабнуло, i її добре iм'я було вiдновлено тiльки в 1941 роцi, коли Сполученi Штати вступили в другу свiтову вiйну. І знову вiйна як контекстна сила вплинула на розвиток психологiї.
У роки другої свiтової вiйни психологiї довелося вирiшувати безлiч проблем, i це не тiльки повернуло, але навiть i пiдвищило її авторитет. Майже 25 вiдсоткiв американських психологiв безпосередньо брали участь у дiяльностi армiї, а багато хто iншi допомагали побiчно - своїми дослiдженнями й публiкацiями. Як не дивно, вiйна пiдняла й ослабiлу психологiю в Нiмеччинi, де нацисти позбавили роботи всiх психологiв-євреїв. Нiмецької армiї була потрiбна допомога психологiї у вiдборi квалiфiкованих офiцерiв, пiлотiв, пiдводникiв i iнших фахiвцiв. У пiслявоєннi роки американська психологiя випробувала стрiмке зростання - найбiльш iстотнi змiни торкнулися прикладних напрямкiв. Прикладна психологiя випередила багато рокiв академiчну галузь, що панувала, орiєнтовану на дослiдження. Якщо перед другою свiтовою вiйною в експериментальному напрямку працювало 70 вiдсоткiв всiх докторiв наук в областi психологiї, то в 1984-м це число рiвнялося всього 8 вiдсоткам (Goodstein. 1988). До вiйни 75 вiдсоткiв всiх психологiв, що мали докторський ступiнь, працювали в академiчних установах, а до 1989 року - тiльки 30 вiдсоткiв. Змiна акцентiв торкнулася й дiяльностi Американської психологiчної асоцiацiї: основнi керiвнi пости в нiй зайняли прикладнi психологи (частiше це були представники клiнiчної психологiї). В 1988 роцi група членiв АРА, що працюють в областi академiчних дослiджень, iнiцiювала створення власної органiзацiї - Американського психологiчного суспiльства (APS).
1. Ждан А. Н. Історiя психологiї: вiд античностi до сучасностi. - К., 1997
3. Лазурський А. Ф. Загальна експериментальна психологiя. - К., 2005
5. Лихi Т. Історiя сучасної психологiї. - К., 2003
|
