Вiковi особливостi розвитку i поведiнки дiтей
ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ І ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ
План
Вступ
1. Особливостi розвитку немовляти i догляду за ним
4. Становлення особистостi в молодшому шкiльному вiцi
6. Поведiнковi реакцiї в пiдлiтковому вiцi та їх урахування в ходi педагогiчної реабiлiтацiї
Вступ
з
iндивiдуальними вiдмiнностями в дiтей одного й того ж самого вiку спостерiгається дещо загальне, завдяки чого вони здаються схожими одна на одну. Це їхнi вiковi особливостi. На пiдставi цих особливостей виокремлюються певнi перiоди розвитку, що не є iзольованими, а взаємо перехiдними; до того ж, у кожному попередньому перiодi виникають i пiдготовлю ються елементи наступного. Проте такий перехiд не завжди вiдбувається гладко: нерiдко новi прояви поведiнки є запереченням попереднiх. Тодi оточуючим починає здаватися, що дитина нiбито не така, якою була ранiше, - настiльки контрастнi змiни вiдбулись у новому перiодi. Перехiд вiд одного вiкового перiоду до iншого часто супроводжується i характеризується вiдомими кризовими станами в розвитку.
Криза вiкова -
перiод у життi дитини, коли впродовж вiдносно короткого часу виявляються рiзкi i суттєвi психологiчнi зрушення i змiни особистостi, а розвиток набуває бурхливого, стрiмкого вiдтiнку.
Особливо детально це пояснює Л. Виготський як перехiд вiд одного вiкового перiоду до iншого, при якому переважає нестiйкiсть психiки i поведiнки: дитина немов би втрачає звичний для неї спосiб ставлення до навколишнього свiту i до самої себе i починає виробляти для себе новий стереотип взаємодiї з оточенням. До моменту остаточного встановлення такого стереотипу створюються i виникають чисельнi приводи для вiдхилень у поведiнцi й розвитку. Природно, що в цi перiоди увага дорослих повинна бути бiльш сконцентрованою i спрямованою на запобiгання таким вiдхиленням та готовнiсть надати дитинi вчасну пiдтримку, допомогу.
Психiчна дiяльнiсть дитини складна i пiдпорядковується певним законам i закономiрностям розвитку, залежить вiд дiї багатьох факторiв. До того ж, неправильне виховання може призвести до вiдхилень у розвитку i поведiнцi навiть у здорової дитини.
Закон -
Психiка дитини являє собою складний механiзм взаємодiї бiологiчних процесiв дозрiвання мозку та соцiально-психологiчних i педагогiчних впливiв оточуючого середовища. Умовно у психiчнiй дiяльностi науковцi видiляють такi сфери, як психомоторну (цiлеспрямованi рухи i дiї), мовлення i пiзнавальну дiяльнiсть, емоцiйно-вольову сферу, iнстинкти.
росту. Вiдповiдно до зазначеного показника, видiляють такi перiоди тiлесного розвитку дiтей:
1) перiод першого округлення (вiд 1 до 4 рокiв), для якого характерне щорiчне збiльшення ваги при вiдносно невеликому ростi тiла в довжину;
2) перiод першого витягнення (вiд 5 до 7 рокiв), який вiдзначається помiтним ростом тiла у довжину при вiдносно повiльному збiльшеннi ваги;
4) перiод другого витягнення (вiд 11 до 16 рокiв);
5) перiод третього округлення, або перiод дозрiвання (вiд 16 до 20 рокiв).
Анатомо-фiзiологiчнi особливостi дiтей -
це вiковi особливостi будови i функцiй органiзму в цiлому i його окремих систем та органiв.
У процесi тiлесного розвитку значних змiн зазнають також пропорцiї тiла дитини. У немовляти, наприклад, дуже велика голова порiвняно з довжиною всього тiла i короткi руки та ноги, вiдносно довгий тулуб. З вiком цi пропорцiї поступово наближаються до пропорцiй тiла дорослої людини.
Кiсткова тканина в дiтей гнучка, податлива, тому вона легко деформується (повне окостенiння скелета закiнчується лише у 24-25 рокiв). Цi особливостi кiсткової системи важливо враховувати батькам i педагогам при органiзацiї робочого мiсця школяра, залученнi дитини до виконання домашнiх обов'язкiв i в навчально-виховних закладах на уроках фiзичного виховання. Важливо пам'ятати, що рання спортивна спецiалiзацiя може зашкодити нормальному фiзичному розвитковi школяра.
При народженнi дитина має вже сформовану м'язову систему, проте м'язи її дуже тонкi i ще не здатнi до швидких i тривалих скорочень. У першi роки життя м'язи дитини ростуть тiльки в довжину i залишаються досить тонкими i слабкими. Коли в дитини вдосконалюється рухова дiяльнiсть, її м'язи починають рости в ширину, збiльшується їхнiй бiлковий склад, поступово наростає м'язова маса, що не закiнчується з окостенiнням скелета. Цей процес триває до 30-рiчного вiку i навiть далi.
Орган -
частина органiзму, що являє собою еволюцiйно складений комплекс тканин, якi об'єднанi загальною функцiєю, структурною органiзацiєю та розвитком.
У зв'язку з великою потребою в киснi у дiтей спостерiгається гiпервентиляцiя легенiв: об'єм повiтря, що проходить через них, майже досягає норми дорослого. До 11-12-рiчного вiку серце дитини щодо маси її тiла теж має вiдносно бiльшi розмiри, нiж у дорослих. Через цi особливостi органiзм дитини потребує бiльше чистого повiтря, нiж органiзм дорослого, отже, треба дбати, щоб примiщення, де вона перебуває, регулярно провiтрювалося.
Дуже важливе значення для розвитку дiтей має рацiональне харчування. Оскiльки дитячому органiзму властива пiдвищена життєдiяльнiсть, йому потрiбна вiдносно бiльша кiлькiсть їжi на кiлограм ваги, нiж дорослому. У нiй повинне збалансовуватися спiввiдношення бiлкiв, жирiв, вуглеводiв, а також кальцiю, фосфору, iнших мiкроелементiв i рiзноманiтних вiтамiнiв. Особливе значення має бiлковий мiнiмум, тобто та найменша кiлькiсть бiлка, що необхiдна для нормального розвитку дитини. Цей мiнiмум майже у чотири рази вищий, нiж у дорослих.
Характер та iнтенсивнiсть тiлесного розвитку дiтей великою мiрою визначаються дiяльнiстю залоз внутрiшньої секрецiї. З їх роботою пов'язанi зростання органiзму в цiлому i окремих його частин, обмiн речовин, робота м'язiв i центральної нервової системи, розвиток первинних i вторинних статевих ознак.
Загальний хiд фiзичного розвитку дитини, пiдпорядковуючись бiологiчним законам, разом iз тим зазнає значних змiн пiд впливом рiзноманiтних соцiальних факторiв: матерiального стану сiм'ї, соцiальио-побутових можливостей, нормального харчування, сприятливих гiгiєнiчних умов життя.
до справи виховання, мав можливiсть спiвставити їх iз результатами власних педагогiчних спостережень.
Перший рiк життя дитини з його високою iнтенсивнiстю дуже легко пiддається рiзноманiтним шкiдливим впливам. Цей вiковий перiод являє собою сильне i нестримне прагнення до розвитку i, водночас, це перiод найбiльш великої незахищеностi. Усе життя i розвиток дитини цiлковито залежать вiд догляду дорослих.
У доношеного новонародженого середнi показники маси тiла становлять 3480 г +- 480 г для дiвчаток i 3610 г +- 416 г для хлопчикiв; довжина тiла вiдповiдно 51 см +- 1,9 см i 51,5 +- 1,7 см. У нього розвинена пiдшкiрна основа, шкiра рожева, бархатиста, вкрита пупiковим волоссям. Гарно розвинений навколососковий кружечок молочної залози, вушнi раковини пругкi, пупкове кiльце знаходиться на серединi вiдстанi мiж лоном i мечевидним вiдростком грудини. Крик гучний, добре виражений м'язовий тонус.
У новонародженої дитини вища нервова дiяльнiсть знаходиться на початковiй фазi розвитку, але наявнi три безумовнi рефлекси (харчовий, оборонний, орiєнтувальний) дозволяють адаптуватися в оточуючому середовищi. Починають вироблятись умовнi рефлекси: дитина повертає голову до грудей матерi пiд час годування. Рухи ще некоординованi, хаотичнi, але наявний гарний хапальний рефлекс: дитина мiцно стискає простягнутий до неї великий палець дорослого. Спостерiгається реагування на температурний i больовий подразники.
i не слiдкує за предметами, але реагує на свiтло, повертаючи голову чи очi до його джерела. Вiдсутня також координацiя рухiв очних яблук. Лежачи на животi, новонароджений намагається пiдняти голову, iнколи утримує її впродовж кiлькох секунд.
Органiзацiя зовнiшнього середовища новонародженого в домашнiх умовах i батькiвський догляд повиннi будуватися з урахуванням особливостей нервово-психiчного розвитку дитини i включати:
регулярне перевдягання дитини i догляд за шкiрою, оскiльки сечовидiлення вiдбувається 17-20 разiв на добу i 3-4 рази - стул;
щоденне купання перед останнiм годуванням;
дотримання правил годування, прогулянок на свiжому повiтрi.
З перших днiв життя новонароджений чує звуки людської мови, що виступає могутнiм засобом розумового розвитку дитини. Пiд час перевдягання i годування мати повинна тихо i ласкаво розмовляти з дитиною, але не заколисувати i не хитати в лiжку. Новонароджений ще не вмiє розмовляти, тому виявляє свiй фiзiологiчний стан за допомогою крику. Причин, що призводять до крику, буває багато: голод, спрага, вологi пелюшки, рубцi i складки на одязi, переохолодження чи перегрiвання, затримка стула i здуття живота. Інколи дiти плачуть перед сечовидiленням. Якщо пiсля усунення дефектiв догляду, що пов'язанi з некомпетентнiстю батькiв, крик не припиняється, це може свiдчити про погiршення соматичного стану дитини.
За першi пiвроку життя загальна маса дитини i маса її мозку збiльшуються вдвiчi; впродовж року вага немовляти збiльшується втричi, а зрiст - у пiвтора рази порiвняно з вихiдними показниками.
За перший рiк життя дитина повинна навчитися ходити й говорити. Основу правильного фiзичного i нервово-психiчного розвитку дитини в немовлячому вiцi становлять оптимальний режим, повноцiнне годування, проведення рiзноманiтних фiзичних вправ, масажу, загартовуючих процедур i постiйний виховний контакт iз дорослими.
До другого мiсяця життя всi органи чуттiв немовляти розвиненi настiльки, що воно може вiдчувати i диференцiювати рiзноманiтнi подразники зовнiшнього середовища, реагує на дотик и натискування. Поступово зникає гiпертонус м'язiв. За умови нормального розвитку немовля починає iдентифiкувати окремi обличчя i предмети. Над лiжком на вiдстанi 50 см (на рiвнi грудної клiтини дитини) уже можна вiшати яскраву iграшку. Слабкi гортаннi звуки немовляти нагадують голоснi „а-а-а", „е-е-е". Воно посмiхається при спiлкуваннi з батьками, повертає голову у напрямку голосу дорослого, намагається утримувати голову у вертикальному положеннi (особливо, якщо лежить на животi). З 1,5-мiсячного вiку немовля вже не просто лежить iз розплющеними очима, а концентрує свiй погляд. Удосконалюється координацiя очей i рухiв, а хапальний рефлекс перетворюється на активне утримування предметiв.
Перiод активної дiяльностi збiльшується на 1 год., а добова тривалiсть сну становить 17-18 год. Режим харчування поповнюється за рахунок догодовування i фруктових сокiв. У зв'язку з iнтенсивним ростом немовляти на початку другого мiсяця з метою профiлактики рахiту починають давати вiтамiн Д (ергокальциферол).
Збiльшуються руховi можливостi м'язiв шиї, тулуба, рук i нiг, з'являються елементи координованих рухiв.
Тримiсячна дитина зовсiм не схожа на новонародженого. Вона вже чiтко визначає джерело звукiв, повертає голову i дивиться на розмовляючу людину, посмiхається, вiдтворює гучнi звуки. Удосконалюються хапальнi рухи. Лежачi на спинi, дитина пiднiмає голову, а в позi на животi намагається спиратися на лiктi, здатна самостiйно перевертатись. Якщо немовля пiдтримувати пiд пахви, воно здатне мiцно спиратися зiгнутими у стегенних суглобах нiжками об тверду поверхню. На больовiподразники немовля реагує вже не тiльки мiсцевою реакцiєю, як це було характерне для новонародженого, але й загальним збудженням.
Серед ознак рухових порушень, що можуть насторожити батькiв, слiд мати на увазi пiдвищений тонус м'язiв при ураженнi ЦНС. У цьому випадку важко зiгнути нiжки дитини у стегенних суглобах, широко розвести їх у боки.
У чотири мiсяцi дитина виявляє перше почуття "колективiзму" - плаче, якщо залишається сама. Може нетривалий час сидiти без сторонньої допомоги, гарно тримати голову. Немовля хапає iграшки, крутить їх у руках, стукає. Пiд час годування двома руками пiдтримує пляшечку. Гарний настрiй виявляє посмiшкою i гучними звуками, згинанням i розгинанням нiг
До п'ятого мiсяця життя немовля починає диференцiювати червоний, синiй i зелений кольори. Дитина намагається сiсти без допомоги дорослих, якщо її пiдтримувати, може стояти. Рухи стають бiльш координованими i спрямованими: дитина робить менше помилок, рiдше промахується, довго утримує в руцi брязкальце.
сiсти. Дитина вже їсть iз ложки, розкриває їй назустрiч ротик, майже губами бере їжу. З'являється реакцiя на лоскотання пахв, шиї, нiг, що спочатку має захисний характер, а згодом супроводжується радiсним смiхом i перебиранням ногами. Тривалiсть сну зменшується до 16 год. на добу, активнi перiоди збiльшуються до 2 год.
Для вчасного розвитку в дитини мовлення слiд постiйно спiлкуватися з нею пiд час iгор, годування, купання, перевдягання. Слiд пам'ятати, що з самого початку слова належить вимовляти правильно, адже здатнiсть до наслiдування може призвести до наслiдування мови дорослих у викривленiй формi.
На думку І. Сєченова, багаторазове вiдтворення дитиною звукiв мови дорослих призводить до того, що у вищих вiддiлах ЦНС виникають асоцiативнi зв'язки мiж вiдчуттями вiд сприйняття стороннiх голосiв i вiдчуттями вiд власних звукiв. Цi м'язово-слуховi асоцiацiї поєднуються з зоровими вiдчуттями. Згодом, помiчаючи матiр або батька, дитинапочинає вимовляти спочатку окремi склади (ма, па), а згодом i цiлi слова (мама, папа). Аналогiчним способом дитина заучує назви неживих iстот, тiльки в цьому випадку зоровий образ предмета асоцiюється зi звуками материнського мовлення при його позначеннi.
Слiд вiдзначити, що у вiцi шiсть-вiсiм мiсяцiв немовля повторює слова, ще не достатньо розумiючи їхнє значення. У дев'яти-дванадцятимiсячному вiцi воно не лише розумiє слова, але й виконує на прохання дорослих нескладнi дiї. До семи-восьми мiсяцiв немовля стає на ноги, пересувається у лiжку або манежi, повзає, а до одного року починає ходити.
що посилюється, коли вона починає ходити i самостiйно освоювати рiзнi предмети. Скiльки б їй не говорили, що нiж гострий, а праска гаряча, не повiрить, поки не перевiрить на власному досвiдi.
У другому пiврiччi життя в дитини формуються звички, потяги, смаки. Цей процес вiдбувається пiд постiйним впливом дорослих. Про настрiй дитини можна легко судити за виразом її обличчя, мiмiкою, загальною руховою активнiстю. Швидка змiна настрою є типовою для немовляти. Поганий настрiй, байдужiсть, малорухомiсть зазвичай є супутниками хвороби, однак деякi захворювання супроводжуються рiзким занепокоєнням, збудженням. У цьому вiцi дитина не має вiдчуття страху, не вмiє зосереджуватися.
У вербальному спiлкуваннi дорослих iз восьмимiсячним немовлям важлива роль належить iнтонацiї. У дев'ять-десять мiсяцiв дитина може ходити, спираючись на предмети, плигати впродовж тривалого часу. Мiмiка i жестикуляцiя досить багатi, виникають спроби наслiдувати рухи дорослих. У грi виявляються чiткi ознаки розвитку iнтелекту: дитина прагне самостiйно розв'язувати складнi iгровi ситуацiї.
До одинадцяти мiсяцiв бiльшiсть дiтей уже можуть ходити за пiдтримкою дорослих, здiйснюють свої першi самостiйнi кроки. На прохання дорослого немовля виконує знайомi дiї, супроводжуючи їх словами „дай", „на" та iн.
Узагалi весь процес розвитку мовлення в дитини психологи умовно подiляють на три перiоди:
у перший перiод (перше пiврiччя життя) в дитини з'являється здатнiсть розумiти мовлення дорослих, хоча сама вона говорити ще не може;
упродовж третього перiоду (третє пiврiччя життя) в дитини утворюється мовлення, за допомогою якого вона звертається до дорослих i дiтей.
Кора головного мозку дев'яти-дванадцятимiсячної дитини вже бiльш стiйка до впливiв зовнiшнього середовища, тому сумарна тривалiсть сну становить 14,5-15 год. на добу.
Формування пам'ятi в немовлячому вiцi І. Сєченов пояснює фiзiологiчними властивостями мозку зберiгати прихований слiд вiд збудження упродовж бiльш або менш тривалого часу. Чим яскравiший i сильнiший подразник зовнiшнього середовища, тим частiше i тривалiше повторюється його дiя на органи чуття дитини. Розвиток мовлення i пам'ятi створює необхiдну основу для неперервного накопичення знань i формування в дитячому вiцi мислительних здiбностей людини, гармонiйного розвитку особистостi.
Перший рiк життя дитини може стати джерелом вiдхилень, що на той час не завжди бувають помiтними, але виявляться в подальшiй поведiнцi. Однiєю з причин вразливостi немовляти та його нервової системи є незмiцнiлий соматичний стан у цьому вiцi. Це призводить до того, що дитина легко пiддається негативним впливам оточуючого середовища, а неспроможнiсть захищатися робить дитину ще слабшою i вразливiшою (чим слабший фiзичний розвиток, тим легше дитина сприймає захворювання i пошкодження).
Джерелом вразливостi психiчного розвитку в немовлячому вiцi виступає порушення емоцiйної рiвноваги. Найбiльш серйозною причиною цього вважається вiдсутнiсть або недостатнiсть емоцiйних впливiв зi сторони дорослих, якi пiклуються про дитину. Емоцiйна недостатнiсть („емоцiйний голод") найбiльш помiтно позначається на порушеннях поведiнки дитини в другому пiврiччi першого року життя. Якщо дитинi в цей перiод доводиться розлучатися з матiр'ю, вона особливо сильно вiдчуває її вiдсутнiсть, стає неспокiйною або пригнiченою. У молодшому шкiльному i пiдлiтковому вiцi це може компенсуватися за рахунок iронiзування, жартiвливостi, пiдвищеного почуття гумору.
2. Вiковi особливостi розвитку i поведiнки дитини в ранньому вiцi
що вона бачить i чує, визначається перш за все її почуттями. Дитина прагне швидко опановувати все, що приносить їй радiсть. І навпаки: все неприємне втомлює, набридає, вiдштовхує. Задоволення, що його дитина вiдчуває, бавлячись з iграшками, може надовго затримувати увагу. У цьому вiцi дитина вiдчуває справжню глибоку необхiднiсть у палкiй любовi рiдних, що дозволяє швидко i легко прив'язатися до них i до всього, що з ними пов'язане. Навпаки, засвоєння навiть найбiльш звичних для людини дiй (ходiння, розмова) зазвичай уповiльнюється, якщо поруч немає улюблених дорослих.
Дуже часто при наявностi вiдхилень у поведiнцi дiтей бiльш старшого вiку причини знаходять у недостатньому емоцiйному впливовi в ранньому вiцi. До цього призводять такi фактори, як часте або тривале розлучення з матiр'ю та вiдсутнiсть дорослого, який був би її повноцiнною замiною; перенесення уваги батькiв на меншу дитину; одностороння, нерозривна прив'язанiсть до матерi, яка забуває про виховання в дитини емоцiйної стiйкостi.
Другою особливiстю цього вiку є характерний для дитини негативiзм - протидiя волi дорослого. З моменту, коли дитина починає ходити самостiйно, в її життi й поведiнцi настають докорiннi змiни. Вона вже не потребує сторонньої допомоги i може сама пiти, взятибудь-що, попросити те, що їй хочеться отримати. Цiлком природно, що вона випробовує свої сили i прагне виявити себе як самостiйна iстота, яка все робить сама. Але тут дитина стикається з установленим дорослими порядком, який для неї невiдомий i до якого вона не має жодного вiдношення, а отже, дуже легко його порушує. Унаслiдок цього виникають конфлiкти, що iнколи непомiтно, а iнодi надто рiзко можуть порушити правильний хiд розвитку дитини.
будовою мови, вмiє правильно вживати вiдмiнки i дiєслiвнi форми. Основний вид дiяльностi - свiдоме манiпулювання з предметами. У спiлкуваннi з дорослими буває активною або пасивною в залежностi вiд iндивiдуальних особливостей. У грi тягнеться до однолiткiв, але бавиться самостiйно: ось чому в дитячому садку треба мати багато однакових iграшок.
Бiльшiсть психологiв i педагогiв визначають цей перiод як початок кризи у розвитку, що може тривати до п'ятого року життя. Це перiод, коли дитина переходить до самостiйностi та незалежностi. Будь-яке прагнення дорослих пiдпорядкувати або навiть „зламати" впертiсть дитини, як i iгнорування такого прояву, може стати причиною того, що дитина стає або некерованою, або її воля буде зламана i пригнiчена. У три-чотири роки дитина з задоволенням запам'ятовує вiршi, пiснi: це "пiк" механiчної пам'ятi людини. Регулятори вольової поведiнки дуже незрiлi, тому дитина не може всидiти на мiсцi або пригальмувати своє бажання, що регулюється завдяки правильному вихованню. У цей перiод дитина отримує знання, досвiд спiлкування, диференцiює своє емоцiйне ставлення до оточуючих, засвоює елементарнi морально-етичнi норми поведiнки. Для перiоду раннього дитинства є характерною потреба в постiйнiй соцiалiзацiї. На другому, особливо на третьому роцi життя дитина вже прагне до взаємодiї з iншими дiтьми. Однак без участi дорослих такувзаємодiю налагодити дуже важко, тому навiть першi спроби встановити стосунки з iншими дiтьми зазвичай мають негативний характер. Бiльш легко i природно дитина соцiалiзує свою поведiнку в першi три роки життя у сiм'ї.
3. Розвиток i поведiнка дитини в дошкiльному вiцi
Дошкiльний вiк охоплює перiод вiд трьох до шести рокiв, який характеризується як перiод iгор. По сутi, дитина грає й до цього i не припиняє гратися, перейшовши до молодшого шкiльного вiку, однак саме у дошкiльника гра виступає основою розвитку дитини. У такому вiцi все, що супроводжується грою, легко сприймається дитиною i засвоюється, також перетворюючись на гру. Все, що виступає предметом гри, стає значущим для дитини i надовго здатне утримувати увагу.
Гра для дитини-дошкiльника є невичерпним джерелом радостi i задоволення. Цим i зумовлюється притягальна сила гри. Неприродно, якщо дитина не грається: такий стан повинен викликати занепокоєння, тривогу як невластиве дошкiльнику явище. При вмiннi спостерiгати за поведiнкою дитини, яка грає, можна побачити дуже багато особливостей та iндивiдуальних рис. У грi також можна встановити i деякi недолiки поведiнки. У той же час, гра виступає потужним засобом для виправлення i вiдновлення деяких вiдхилень поведiнки дiтей, а також розвитку необхiдних здiбностей.
У дошкiльному вiцi починається iнтенсивний розумовий розвиток. Дитина хоче все знати i про все запитує. За характером питань i способом сприйняття вiдповiдей можна визначити рiвень розвитку мислення i всiєї розумової дiяльностi.
Інтерес дитини до оточуючого середовища виражається дуже цiкавим феноменом „повних кишень": дитина збирає все, що їй подобається. У цьому виявляється прагнення дитини ближче пiзнати все, що її оточує, щоб мати його „пiд рукою".
Дошкiльний вiк - це перiод зародження уяви. Найбiльш сильно вона виявляється в iграх, особливо, коли дитина вживається у роль. Уява в цьому вiцi не вiдзначається багатством i силою, проте вона досить жива, деякою мiрою обмежена, повнiстю виключає критичнiсть i не завжди пов'язана з дiйснiстю. Тому дитина легко поєднує у своїй примiтивнiй уявi несумiснi властивостi та якостi, вкладаючи їх в один предмет. Саме ця риса дитячої уяви мiстить у собi велику небезпеку розвитку навички до брехнi - спочатку зовсiм несвiдомої та безкорисливої, але за вiдсутностi достатнього контролю зi сторони дорослих така навичка може перетворитися на викривлення iстини з корисливою метою.
Виникнення уяви в дитини та її примiтивний стан у цей перiод може призвести до вiдчуття страху. Батьки i дорослi, якi пiклуються про дитину, повиннi запобiгати цьому явищу, щоб нормальнi реакцiї страху, коли вiн обґрунтований, не перетворилися на ненормальнi, патологiчнi прояви, оскiльки останнi здатнi порушити рiвновагу в поведiнцi дитини.
Майже всi органи тiла, за винятком статевої системи, до семи рокiв набувають властивої їм структури, i в подальшому їх розвиток виражається лише у збiльшеннi та вдосконаленнi. У нервовiй тканинi закiнчується утворення дендритiв нервових клiтин, завдяки чому полiпшуються взаємозв'язки мiж рiзними вiддiлами головного мозку. Знижується властива ранньому вiковi легка збудливiсть нервових центрiв i посилюються гальмiвнi процеси. Краще починає дiяти рухова дiлянка кори головного мозку - рухи дитини дошкiльного вiку бiльш координованi, складнi та рiзноманiтнi порiвняно з рухами дитини раннього вiку. Дошкiльник здатний оволодiти такими засобами пересування, як ходiння на лижах, катання на ковзанах. Вiн може виконувати дiї, що вимагають точної координацiї рухiв: тримати олiвець i ручку при письмi та малюваннi, зав'язувати вузлик, застiбати ґудзик! Рухливiсть дошкiльника не супроводжується ознаками втоми, проте батькам, вихователям треба стежити, аби вiн не перевтомлювався. Справа в тому, що у дiтей шести-семи рокiв має мiсце деяка неузгодженiсть мiж розвитком серця i кровоносних судин: судини розвиваються швидше за серце, тому воно несе бiльше навантаження, нiж у попереднiх i наступних вiкових перiодах.
Продовжується вдосконалення рухових умiнь: дитина полюбляє майструвати, конструювати, лiпити, танцювати, розвиваючись у творчiй дiяльностi. Про спрямованiсть пiзнавального iнтересу свiдчить дiапазон рiзноманiтних запитань. Інколи батьки стикаються з тим, що дитина не реагує на їхнє звертання, захопившись грою. Вони змушенi звертатися до лiкаря зi скаргами на погiршення слуху в дитини, але насправдi тут має мiсце недостатнiй розвиток уваги: дисциплiнована, вихована дитина попри все небажання вiдiрватися вiд гри виконає вимогу дорослих (поїсти, збиратися на прогулянку, лягти спати). Цього важко домогтися вiд дитини розбещеної, яка звикла вважати головним у цьому життi виключно свої власнi справи. У такiй ситуацiї батьки не повиннi пiдпорядковуватися ритму життя дитини, поступатись їй, а також вдаватися до непедагогiчних дiй - кричати, лаяти, бити.
Формування вольової поведiнки на цьому вiковому етапi визначається:
вiльним розвитком творчих здiбностей дитини, її емоцiйностi;
розвитком пiзнавальних психiчних процесiв;
удосконаленням адаптацiйних можливостей дитини.
У дошкiльному вiцi поведiнка дитини значною мiрою визначається її почуттями i переживаннями, що виявляється в безпосередностi її реакцiй на оточення. Але поступово, з накопиченням життєвого досвiду дитина починає усвiдомлювати свою поведiнку, стримувати прояви почуттiв на фонi розвитку волi i самодисциплiни. Засвоєння норм i правил поведiнки вiдбувається у ходi соцiалiзацiї в сiмейному оточеннi, громадських мiсцях, дитячому колективi. Поступово закладається фундамент самостiйностi: малюк уже сам одягається i роздягається, впорядковує iграшки i заправляє лiжко.
Розумовому розвитку дитини-дошкiльника сприяє малювання, навчання читання, рахунку, розвиток мовлення, розширення загальної обiзнаностi. У неї виникає здатнiсть розрiзняти геометричнi фiгури, а в малюнках виявляється спостережливiсть, вiдчуття об'єму i перспективи, розумiння симетрiї, спiввiднесення частин i цiлого. На формування свiтогляду впродовж дошкiльного перiоду впливають вдало пiдiбранi казки, оповiдання, телевiзiйнi передачi, iгри та iграшки. Наявнi у цьому вiцi дефекти мовлення (шепелявiсть, гугнявiсть, гаркавiсть) мають бути усуненi батьками або логопедом.
", „негайно", „поступово", „повiльно", виникає вiдчуття часу i необхiднiсть його економiї. Розширюється обсяг пам'ятi, яка стає бiльш мiцною i точною, формуються механiзми читання й письма. У п'яти-шестирiчної дитини починає проявлятися певний тип вищої нервової дiяльностi.
виховання в неї колективiзму, почуття взаємодопомоги, стриманостi, наполегливостi в досягненнi поставленої мети, працьовитостi.
4. Становлення особистостi в молодшому шкiльному вiцi
Молодший шкiльний вiк охоплює перiод вiд 6 до 10 рокiв. Провiдною дiяльнiстю виступає систематичне навчання у школi. Щоправда, гра не зникає вiдразу зi вступом дитини до школи i навiть пiзнiше, проте вона перестає бути провiдним фактором розвитку.
Даний вiк характеризується бiологiчною перебудовою органiзму дитини, змiною її режиму, життєвих цiнностей i вiдносин. Це пов'язане з другою кризою, що супроводжується збiльшенням рухової, пiзнавальної та емоцiйної активностi дитини. Якщо дiти не знаходять цiкавих занять удома або в школi, вони шукають їх на сторонi. Надмiрна рухливiсть має бути задоволена у ходi iгор, занять у спортивних секцiях, де фiзичне виховання поєднується з формуванням волi, витримки, вмiнням протистояти труднощам.
У цей перiод зрiст щороку збiльшується в середньому на 5 см, вага - на 2-2,5 кг. Дихання молодшого школяра має прискорений i поверховий характер. Маса серця по вiдношенню до маси всього тiла наближається до норми дорослого: 4 г на 1 кг. Пульс також залишається прискореним - до 84-90 ударiв на хвилину. Тому постачання усiх тканинорганiзму кров'ю майже вдвiчi бiльше, нiж у дорослої людини, пульс якої дорiвнює 70-72 ударам на хвилину.
М'язи у дiтей цього вiку ще слабкi, особливо м'язи спини, i вони не здатнi тривалий час пiдтримувати тiло у правильному положеннi. Це може призвести до формування неправильної постави. Кiстки скелета, особливо хребта, також вiдзначаються слабкiстю i податливiстю щодо зовнiшнiх впливiв, через що у молодших школярiв часом спостерiгається викривлення хребта, а це, у свою чергу, призводить до затримки розвитку грудної клiтки, стiйких порушень роботи серця та легенiв. Молодшi школярi ще не пристосованi до статичного положення на заняттях у школi, тому їм необхiднi систематичнi повсякденнi фiзичнi вправи, динамiчнi паузи серед уроку.
До восьми-дев'яти рокiв закiнчується анатомiчне формування структури головного мозку. Проте у функцiональному вiдношеннi його розвиток продовжується пiд впливом шкiльних занять, що вимагають концентрацiї уваги, зосередженостi, спрямованостi розумової роботи, заучування та утримування в пам'ятi навчального матерiалу.
Із самого початку шкiльного навчання в дитини з'являються новi обов'язки, змiнюється щоденний режим, збiльшується навантаження, що вимагає значних витрат енергiї та сумлiння. Активна адаптацiя дитячого органiзму до нового способу життя пов'язана з мобiлiзацiєю психiчних, емоцiйних i фiзичних резервiв.
Ознаками вiдставання в загальному розвитку молодшого школяра Н. Верцинська вважає такi:
невмiння знаходити головне, запам'ятовувати його i застосовувати в рiзних ситуацiях;
нестiйкi пiзнавальнi iнтереси i небажання вчитися з напруженням, що призводить до вiдставання;
невпевненiсть у собi при розв'язаннi пiзнавальних завдань, виконаннi домашнiх урокiв, трудових доручень учителiв або батькiв;
повторення одних i тих самих помилок у навчаннi й поведiнцi;
низька працездатнiсть i швидка втомлюванiсть;
вiдсутнiсть єдностi слова i справи;
небажання долати труднощi;
установка на себе у звичайних i конфлiктних ситуацiях.
Школа вимагає вiд дитини певної дисциплiни, посидючостi, терпiння. Разом iз тим, значно розширюється кругозiр, що поповнюється не лише новими поняттями, але й формуванням почуття дружби, вiдповiдальностi, обов'язку перед колективом. Реальнiсть i конкретнiсть дiйсностi позначається на збагаченнi життєвого досвiду дитини.
У молодшого школяра швидко розвивається не лише пам'ять, але й такi операцiї логiчного мислення, як здатнiсть до аналiзу, порiвняння та узагальнення. Особливiстю розвитку психiки в цьому вiцi є формування абстрактного мислення, логiчних мiркувань, умiння слухати, спостерiгати. У школi дiти звикають до органiзованої та систематичної працi, самостiйностi, старанностi та охайностi.
Успiшнiсть у навчаннi значною мiрою визначається вмiнням дитини зосереджуватись i уважно слухати. Розсiянiсть уваги, що спостерiгається в шестирiчних першокласникiв, пояснюється слабкою емоцiйною активнiстю або, навпаки, надмiрною збудливiстю на уроках, перевтомою, недостатнiм вiдпочинком, тривалим перебуванням у закритому примiщеннi. Недостатня стiйкiсть уваги i пам'ятi поєднується зi швидкою змiною настрою та почуттiв.
Першокласники оволодiвають технiкою письма, поступово виробляючи iндивiдуальну манеру написання буквених i числових знакiв. Цей процес побудований на постiйних вправах, що вдосконалюють точнiсть рухiв руки дитини, узгодженiсть дiй дрiбних м'язiв рук iз рухами очних яблук, позою голови i тулуба. Удосконалення м'язової системи виявляється у прагненнi займатися суспiльно корисною працею.
У молодших школярiв формуються новi соцiальнi зв'язки та якостi характеру (бажання допомогти слабшому, протест проти несправедливостi, спiвчуття товаришу, який потрапив у бiду). Разом iз цим, недостатнiсть життєвого досвiду не дозволяє оцiнювати з об'єктивних позицiй драматичнi ситуацiї.
Це вимагає вiд учителя чуйного ставлення до дитячої iнiцiативи, прагнення виконати завдання якомога краще. Методи заохочення можуть бути рiзноманiтними, але їх використання має бути розумним i виваженим. Важливо вчасно прийти на допомогу дитинi, якщо вона стикається з нездоланними перепонами.
Дiти молодшого шкiльного вiку болiсно сприймають свої невдачi, тому дорослi не повиннi посилювати цi переживання рiзкою iнтонацiєю або грубим ставленням до дитини. У цьому вiцi дiти зазвичай дуже комунiкабельнi i чутливi, проте негативний приклад батькiв може стати причиною формування байдужостi до норм поведiнки, неуважного ставлення до старших, нечесностi та грубощiв.
На розвитковi психоемоцiйної сфери молодшого школяра значною мiрою позначається тип вищої нервової дiяльностi, чим пояснюються iндивiдуальнi особливостi характеру дiтей, що, у свою чергу, вимагає вiд педагогiв iндивiдуалiзацiї виховної дiяльностi.
виховання iнтересу до явищ та їх причин, стимулювання природної допитливостi через своєчаснi i вичерпнi вiдповiдi на запитання, розширення кругозору дитини;
вироблення зосередженостi при виконаннi певного завдання;
прищеплення самостiйностi у виконаннi завдання;
вироблення позитивного ставлення до навчальної працi.
налагодити режим навчання, вiдпочинку i таких розваг, вiд яких дитина отримує позитивнi емоцiї;
i вона перестає сприймати навчальний матерiал);
виробляти самостiйнiсть не тiльки у приготуваннi урокiв, але й у їхнiй перевiрцi (спочатку в присутностi батькiв);
надавати допомогу у виглядi повторних пояснень, але задану у школi задачу дитина повинна розв'язати сама;
не рекомендується батькам улаштовувати бiля дитини чергування пiд час виконання домашнього завдання;
ставитися до громадських доручень дитини слiд серйозно, надаючи їй необхiдну допомогу;
виявляти уважнiсть до дитини в перiод адаптацiї до початкової школи, цiкавитись її стосунками з однолiтками, вчителем.
Оскiльки саме сiм'я визначає манеру поведiнки дитини, спрямовує її iнтереси, батьки повиннi знати, чим зайнята дитина у позанавчальний час, iз ким товаришує. У деяких сiм'ях дитина чує вiд батькiв скарги на вiдразу до власної роботи. Дорослi не думають про те, в який „родючий" ґрунт падає зерно, а потiм дивуються, що їхня дитина виросла ледарем. Обов 'язок батькiв навчити дiтей працювати, пiзнавати, радiти результатам працi. Слiд пiклуватися про те, щоб життя дитини заповнювали рiзноманiтнi заняття i захоплення. Це сприяє правильному розвитку почуттiв, попереджає хворобливi прояви i важковиховуванiсть.
Крiм адаптацiї дитини до умов шкiльного навчання, виникають i такi труднощi, як вибiр товаришiв, отримання певного статусу в класi, подолання сором'язливостi. Пiсля перших коливань, що пов'язанi з адаптацiйним перiодом (якщо вiн вдало проходить), наступає перiод спокiйного розвитку, рiвноваги.
Пiсля досягнення десяти-одинадцятирiчного вiку рiвновага в поведiнцi знову порушується, що виявляється в емоцiйнiй нестiйкостi, в постiйному бажаннi суперечити. Особливо сильно пiдвищуєтьсяпрагнення до самостiйностi, адже дитина хоче продемонструвати свою дорослiсть. Як наслiдок, виникає зневажливе ставлення до батькiв, учителiв, прагнення позбутися їхнього впливу.
Розвиток дитини пiдлiткового вiку характеризується цiлою низкою фiзичних, психiчних, моральних i соцiальних особливостей, що пов'язанi з переходом вiд дитинства до дорослостi. У силу цього пiдлiтковий вiк називають перехiдним, пубертатним, критичним, важким. Узагалi, у вiцi вiд 10-11 до 14-15 рокiв у розвитку дитини настає сильний пiдйом усiєї життєдiяльностi, спостерiгається глибока перебудова органiзму i його функцiй. Це перiод стрiмкого росту дитини. Початок функцiонування статевих залоз рiзко змiнює хiд усього розвитку, внаслiдок чого змiнюється психiка i поведiнка дитини. Власне кажучи, отроцтво являє собою перехiд iз дитячого в юнацький вiк. Саме в цей перiод вiдбувається зiткнення зовсiм протилежних рис: дитина вiдчуває себе дорослою людиною, але можливостi має ще дитячi.
Пiдлiтковий вiк характеризується гострим перебiгом формування особистостi i характеру. Вiн спiвпадає з третьою фiзiологiчною кризою i має два пiдперiоди: пiдготовчий i власне пубертатний. Глибока якiсна перебудова всього органiзму вiдбувається пiд впливом залоз внутрiшньої секрецiї, що прискорюють статеве дозрiвання пiдлiткiв. Спостерiгається iнтенсивний рiст, витягуються кiнцiвки, у хлопчикiв голос стає низьким, починається його мутацiя, вiдбувається перебудова серцево-судинної та iнших систем внутрiшнiх органiв.
залишається вузькою, i за своїм загальним виглядом пiдлiток виглядає худорлявим, видовженим. Така диспропорцiя у розвитковi опорно-рухового апарату пояснюється тим, що м'язи не встигають за ростом скелета i лише витягуються внаслiдок своєї еластичностi. Це призводить до погiршення координацiї рухiв, якi у пiдлiткiв стають незграбними (часто вони не знають, „куди подiти руки"). Разом iз тим, збiльшується м'язова сила, хоча витривалiсть для неї ще не характерна.
Прискорене зростання кiсток скелета може викликати порушення їх структури i викривлення в результатi важкої фiзичної роботи. Узв'язку з цим треба дуже уважно ставитися до трудової дiяльностi i фiзичних вправ пiдлiткiв. Вони не повиннi бути надмiрними, такими, що вимагають рiзких силових рухiв чи будь-якого напруження, бо це може позначитися на дiяльностi серцево-судинної системи.
Розвиток анатомiчної структури центральної нервової системи у цьому вiцi завершується, але продовжується її iнтенсивне функцiональне вдосконалення, особливо кори головного мозку.
Особливостi психiки i поведiнки пiдлiткiв визначаються статевою приналежнiстю i типом вищої нервової дiяльностi. Так, дiвчата-пiдлiтки порiвняно з хлопцями бiльш ретельнi, охоче виконують доручення дорослих i рiдше виявляють сваволю, емоцiйно i чутливо ставляться до впливiв, що принижують їхню гiднiсть. У них дужче розвинене прагнення заслужити повагу оточуючих через стараннiсть i наполегливiсть, легше формується почуття вiдповiдальностi за доручену справу, бiльш виражена потреба турбуватися про iнших. Дiвчата бiльш самокритично ставляться до своїх недолiкiв, намагаються приховувати їх, виявляють пiдвищену увагу до своєї зовнiшностi i хворобливо реагують на незграбнiсть. Самоствердження хлопцiв, навпаки, iнколи виявляється в хизуваннi своїми недолiками, навмисному порушеннi норм поведiнки. Якщо мiж батьками i дiтьми пiдлiткового вiку встановлюються вiдносини, що будуються на принципах взаємної довiри i поваги, це дає можливiсть позитивно впливати на їхнi думки, почуття i поведiнку.
У зв'язку зi статевим дозрiванням створюється додаткове внутрiшнє навантаження на нервову та ендокринну системи органiзму, тому збiльшення навчального навантаження досить швидко призводить до пiдвищеної втомлюваностi i неврiвноваженої поведiнки. Ознаками перевтоми є негативiзм, упертiсть, порушення дисциплiни, протиставлення себе дорослим, свавiлля.
У той же час, для пiдлiтка характерна бiльш розвинена та активна пiзнавальна дiяльнiсть, побудована на власних умовиводах. Здатнiсть до умовиводiв дає можливiсть перейти вiд формування навчальних навичок у школi до вивчення окремих роздiлiв науки. У цей перiод у школярiв проявляються iндивiдуальнi особливостi i схильностi, розкриваються таланти. Батьки повиннi зрозумiти, чого прагне пiдлiток, якi шкiльнi предмети бiльш цiкавi i легше засвоюються, допомогти розвинути цi здiбностi i зробити професiйний вибiр. При цьому не варто забувати про необхiднiсть рiзнобiчної обiзнаностi й освiченостi, тому зусилля пiдлiтка слiд скеровувати i на засвоєння iнших предметiв. Зростаючу енергiю пiдлiткiв варто спрямовувати на задоволення серйозних iнтелектуальних iнтересiв, заняття мистецтвом, участь у громадському життi.
Якщо школяр не може з будь-яких причин (пропуски, хвороба, нерозумiння) оволодiти предметом або окремою темою, батьки повиннi разом з учителем проаналiзувати причини зниження його успiшностi i надати допомогу. У рядi випадкiв батьки неправильним ставленням до вiдмiток вiдбивають у пiдлiтка бажання вчитися, тому необхiдно бути об'єктивними i не утруднювати, а полегшувати пiдлiтку навчання i взаємини з учителями.
У вiцi тринадцяти-п'ятнадцяти рокiв пiдвищується соцiальна активнiсть пiдлiтка: вiдчуття власної дорослостi визначає його прагнення приносити користь суспiльству, створювати матерiальнi цiнностi. Суспiльно корисна праця сприяє розвитку почуття колективiзму, самостiйностi, вiдповiдальностi й дисциплiнованостi. У той же час три негативних особистiсних якостi - егоїстичнiсть, лiнощi та брехливiсть - здатнi створювати в пiдлiтковому вiцi психологiчну передумову важковиховуваностi. Усвiдомлена аморальнiсть поведiнки i пов'язанi з нею правопорушення, як правило, є недолiком соцiального розвитку особистостi, недостатньої уваги до формування соцiально значущих якостей дитини. Це неодмiнно призводить i до порушень у сферi людських стосункiв, що в пiдлiтковому вiцi пояснюється провiдною роллю спiлкування та особливою значущiстю впливу мiкросередовища.
Емоцiйно-вольова сфера пiдлiткiв нестiйка: вони бувають поривчастими, веселими, активними, прагнучи до цiкавої дiяльностi, i так само можуть бути в'ялими, пасивними, схильними до усамiтнення i самоаналiзу. Багатьом iз них властивi пiдвищена самокритичнiсть в оцiнцi своєї зовнiшностi, одягу, i разом iз тим - надмiрна самовпевненiсть, схильнiсть до критиканства i переоцiнки звичних для оточуючих цiнностей, особливо цiнностей старшого поколiння. Найчастiше об'єктом їхньої критики виступають учителi, але вони не жалiють i своїх батькiв, хоча дуже їх люблять. Трапляються також випадки, коли вiдчуження дiтей вiд сiм'ї доходить до такого ступеня, що вони втiкають iз дому зовсiм необмiрковано. Емоцiйна нестiйкiсть пiдлiткiв виражається у швидкому переходi почуттiв з однiєї крайностi в iншу: легко впадають в афект, бурхливо i рiзко висловлюють як почуття радостi, так i гнiву. Хлопцi i дiвчата захоплюються героїчними вчинками або тим, що може надати їм особливого зовнiшнього вигляду. У такий спосiб вони прагнуть отримати повагу до себе вiд оточуючих. .
6. Поведiнковi реакцiї в пiдлiтковому вiцi та їх урахування в ходi педагогiчної реабiлiтацiї
У цьому вiцi дiти легко захоплюються своїми друзями, швидко створюють i входять до компанiї, але разом iз тим виникає небезпека потрапити до небажаного мiкросередовища.
Для пiдлiткiв є характерною концентрацiя iнтересiв, що можуть бути досить мiцними. Пiд впливом емоцiйних захоплень, а не внаслiдок iндивiдуальних рiшень, вони часто виявляють iнтерес до предметiв, що надто далекi вiд обов'язкiв дiтей. З одного боку, це збагачує їх, а з iншого - стає перепоною для навчання у школi.
Поряд iз проявом типологiчних рис та iнших особливостей характеру пiдлiткам властивi певнi загальнi якостi, так званi "поведiнковi моделi" або поведiнковi реакцiї на вплив зовнiшнього середовища, перш за все близького оточення, домiвки i школи.
Поведiнковi реакцiї - узагальненi особистiснi якостi пiдлiткiв, що яскраво виявляються як реакцiї на вплив факторiв оточуючого середовища.
До специфiчних поведiнкових реакцiй (за А. Личко) вiдносяться:
1) щодо їх полiпшення. Така потреба пов'язана з боротьбою за самоствердження, особливо, коли має мiсце гiперопiка зi сторони дорослих, дрiб'язковий контроль, постiйне прискiпування. Реакцiя емансипацiї може виявлятись у бажаннi завжди i в усьому вчиняти по-своєму, самостiйно. Дехто зпiдлiткiв може вiдкрито висмiювати звичнi для старших поняття: дiвчата критикують немодний i несучасний одяг матерi, а хлопцi зверхньо, розв'язано поводяться у товариствi. Як правило, така реакцiя проявляється на початку пiдлiткового вiку i згодом поступово зникає. її можна згладити за рахунок чуйного, поважливого ставлення зi сторони дорослих. У делiнквентних пiдлiткiв така реакцiя може виявлятись у втечах iз дому, прагненнi вiдокремити своє життя вiд втручання дорослих, нанесеннi татуювання, пiрсингу;
Пiдлiткам властиве прагнення до утворення так званих "малих референтних груп" або компанiй - одностатевих чи рiзностатевих. За своєю мiкросоцiальною структурою такi групи неоднорiднi: вони можуть мати лiдера, бути об'єднанi за спiльнiстю iнтересiв i занять. В основi такого розподiлу лежать iндивiдуальнi фiзичнi та психологiчнi особливостi пiдлiткiв. Схильнiсть до об'єднання частiше спостерiгається в осiб iз педагогiчною занедбанiстю та асоцiальними формами поведiнки. Вважається, що дiями такої групи легше керувати, якщо вона монолiтна;
або хобi-реакцiя, є досить характерною в пiдлiтковому вiцi i виявляється в тому, що пiдлiток, захопившись будь-чим, може зневажати своїми обов'язками, закинути навчання, iншi кориснi справи або вдаватися до асоцiальних вчинкiв. Розрiзняють iнформативно-комунiкативнi захоплення (жага отримання нових вiдомостей, потреба у контактах, що виступають джерелом необхiдної iнформацiї), тiлесно-мануальнi (спрямованi на змiцнення сили, витримки), iнтелектуально-естетичнi (пов'язанi з поглибленим iнтересом до занять музикою, малюванням, радiотехнiкою, лiтературою), лiдерськi (мають за мету отримання домiнуючої ролi в певному колективi чи групi), накопичувальнi (виявляються у рiзних видах колекцiонування), егоцентричнi (передбачають активну участь у художнiй самодiяльностi, спортивних змаганнях з метою демонстрацiї своєї надзвичайностi) та азартнi (виявляються у потязi до азартних iгор, рiзного роду грошових ставок i парi). Надмiрно вираженi захоплення нерiдко призводять до порушень поведiнки та асоцiальних вчинкiв: пiдлiтки нехтують навчанням, зближуються з асоцiальними особами, займаються крадiжками, спекуляцiями для задоволення своїх потягiв.
Найбiльш характерними для раннього пiдлiткового вiку є реакцiї опозицiї, iмiтацiї та компенсацiї. Цi реакцiї перiодично виникають у шкiльному мiкроколективi у зв'язку з несприятливою ситуацiєю i мають чiтко виражену спрямованiсть проти тих осiб, якi, на думку пiдлiтка, виннi у її виникненнi.
реакцiя опозицiї навчаннi. Залежно вiд характерологiчних та емоцiйних особливостей пiдлiтка, протест може виявлятись у пасивнiй чи активнiй формi. Активна форма протесту передбачає грубiсть, агресивнiсть, жорстокi вчинки, наклепи, крадiжки. Пасивна форма, зазвичай, виявляється у вiдмовi вiд їжi, прогулах i втечах iз дому, демонстративних спробах самогубства, що iнколи може вiдбуватися на фонi своєрiдних вегето-судинних реакцiй (блювання, нетримання сечi). Усi вказанi форми протесту спрямованi на те, щоб привернути до себе увагу оточуючих, позбавитись у такий спосiб певних труднощiв.
реакцiя iмiтацiї обраний негативний „герой" iз невисокими моральними якостями та асоцiальною поведiнкою, що можуть стати джерелом асоцiальної поведiнки i шкiдливих звичок пiдлiтка.
" особистостi, замiна невдач в однiй галузi на успiхи в iншiй. Так, фiзично слабкий пiдлiток, який нездатний захистити себе, прагне здобути повагу однолiткiв вiдмiнними успiхами у навчаннi. І навпаки, хлопчик, який має низький рiвень навчальних досягнень, здобуває авторитет серед однолiткiв як вiдчайдушний забiяка та пустун.
вiдхилень, бажано виказувати довiру, але не слiпу: таку, яку б дитина оцiнила та адекватно сприйняла. Слiд пам'ятати, що й дорослi пройшли тим самим шляхом, i перед ними стояли аналогiчнi проблеми. Вони повиннi допомогти дiтям уникнути небажаних, зайвих труднощiв, пропонуючи бiльш вдале розв'язання проблеми.
Порушення у поведiнцi дитини можуть наставати в рiзнi вiковi перiоди. Жодний вiк вiд них не застрахований, але найбiльш вразливими вважаються раннє дитинство i пубертатний перiод. Тому для правильного розвитку дитини важливе значення має впевненiсть, яку вона повинна знайти у сiм'ї (така тенденцiя простежується вiдносно дiтей до досягнення ними 10-рiчного вiку: у вiцi 10-14 рокiв вирiшальне значення надається школi, а понад 15 рокiв - дружбi з товаришами).
Проводячи реабiлiтацiйну роботу, основну причину порушень у поведiнцi дiтей слiд шукати не лише у зовнiшньому оточеннi, але й у стосунках, якi необхiдно створювати i виховувати в дiтях до цього оточення. Завжди будуть iснувати негативнi впливи в оточуючому середовищi, завжди знайдуться „поганi товаришi". Дуже складно, подекуди навiть неможливо „очистити" вiд таких впливiв соцiальне середовище з усiма його багатогранними формами. Проте завжди є можливiсть шляхом тривалого i систематичного виховання виробити в дитини критерiї для власної оцiнки того, що добре, а що погано. У дитини необхiдно виховувати стiйкiсть до негативних впливiв: немає анi можливостi, анi необхiдностi у тому, щоб батьки або педагоги „вели дитину за руку", постiйно захищаючи її вiд негараздiв. Акцент слiд робити на розвитку в неї смаку i вiдчуття позитивного, сили протистояти поганому, потворному. Велику роль у цьому процесi має вiдiгравати сiм'я, її взаємодiя зi школою, позашкiльними закладами, дитячими громадськими органiзацiями.
З метою попередження в майбутньому розвитку негативних якостей характеру дитини чи небажаних форм поведiнки Г. Кумарiна пропонує дотримуватися таких загальних рекомендацiй реабiлiтацiйної педагогiки:
акцентувати увагу не на поведiнцi, а на особистостi дитини. При цьому реакцiї дорослих на непристойний вчинок дитини мають трансформувати їй таку думку: „Ти гарна, але можеш бути ще кращою, проте твоя поведiнка зараз просто жахлива". Ефективнiсть виховного впливу буде набагато вищою, якщо дорослi оволодiють технiкою „я-висловлювання", в якiй можна видiлити чотири компоненти: а) об'єктивну характеристику поведiнки дитини на даний момент: „Коли ти розмовляєш i крутишся на уроцi пiд час пояснення... "; б) почуття дорослого в цей час: „... Я вiдчуваю сильне роздратування i прикрiсть... "; в) ефект неприйнятностi поведiнки: „... Тому що я вiдволiкаюсь i упускаю щось важливе, цiкаве... "; г) прохання: „Будь ласка, перестань себе так поводити";
", „недоумкуватий", „iдiот". Такi суб'єктивнi оцiнки лише провокують у дитини додатковi образи i роздратування, поглиблюючи дистанцiю мiж нею й дорослими;
аналiзуючи поведiнку дитини, краще обмежуватись обговоренням того, що вiдбулося зараз. Звертання до негативного досвiду минулого або безперспективного майбутнього буде наводити на думку про неминучiсть i невиправнiсть того, що вiдбулося сьогоднi;
знижувати, а не пiдсилювати напруження ситуацiї, уникаючи таких досить типових помилок, як пiдвищення голосу, оцiнювання характеру дитини, використання фiзичної сили, втягування у конфлiкт непричетних до нього людей, порiвняння з iншою дитиною, використання узагальнення на взiрець „ти завжди так";
пiдтримувати постiйний контакт iз батьками, вчителями, психологом, iншими фахiвцями, поки не буде стабiлiзована поведiнка дитини.
|
