"комплексу неповноцiнностi" до особистiсного росту
Черкаський нацiональний унiверситет
iменi Богдана Хмельницького
З курсу „Основи психологiї”
Вiд "комплексу неповноцiнностi" до особистiсного росту
студентки 1-Є курсу
факультету романо-германської
фiлологiї
Афонiної Інни
Черкаси 2006
План
Вступ
Формування характеру.
Поняття “волi"
Любов людини до себе
Робота з власними страхами
Матерiалiзацiя думки на фiзичному планi
Створення мислеобраза
Створення тверджень
Висновок
Список лiтератури
Життя людини-це її характер. Як буде вона вести себе i почувати в ситуацiях життя, така i буде її доля.
Характер - це пiд структура особистостi, утворена iндивiдуальною своєрiдною сукупнiстю стiйких особистiсних особливостей, якi зумовлюють ставлення особистостi до дiйсностi, i типовий для певної особистостi спосiб поведiнки. Характер людської особистостi завжди багатогранний. У ньому можуть бути видiленi окремi риси або якостi особистостi.
Як твердить психологiя, характер кожної людини майже повнiстю сформований вже по закiнченнi школи. Але я, особисто, маю трохи iншi переконання, якi я винесла з власного досвiду. Я вважаю, що людина може змiнити себе у будь-якому вiцi, якщо вона справдi цього захоче.
" дуже рiдко досягають певних висот у життi, майже завжди вони нещасливi. Саме тому з “комплексом неповноцiнностi" потрiбно боротися. Треба усвiдомити себе i почати робити першi кроки до шляху самовдосконалення.
Отже, мета мого реферату - пояснити якi риси характеру повинна розвивати в собi людина з “комплексом неповноцiнностi" i описати певнi методи знаходження внутрiшньої сили, щоб насправдi i зараз досягти особистiсного росту.
Формування характеру.
З позицiї сучасної психологiї, характер - це змiнна функцiональна доцiльна структура, яка бере участь в процесах адаптацiї iндивiда до свiту i формується в процесi цiєї адаптацiї. Як пов'язанi генетичнiсть i вплив навколишнього середовища на формування характеру? Бiльшiсть психологiв схильнi до думки, що детермiнанти властивостей характеру слiд шукати як в особливостях фенотипiчних форм, так i у середовищних взаємодiях.
Мiра вiдносної участi генетичних i середовищних факторiв у формуваннi характеру може мати дуже велику рiзницю. Генетичнi i середовищнi впливи на характер за умови несприятливого збiгу обох факторiв можуть сумуватися i дати великi вiдхилення - аж до паталогiчних форм, за умови сприятливого збiгу, коли генетичнi фактори мають аномальний характер, аномалiя може не реалiзуватись.
Друге питання - це часовi рамки формування характеру. Дослiдження показують, що першi ознаки стабiлiзацiї характеру вiдбуваються у першi днi життя людини. Вiк вiд 1-3х до 9-10ти рокiв є сенситивним перiодом становлення характеру людини. Початок його формування залежить вiд того, як мати (або той, хто замiнює її) спiлкується з дитиною.
дорослими цього процесу. Риси характеру, якi проявляються у взаємовiдносинах з людьми, спiлкування, формуються в початкових класах школи в умовах взаємодiї з новими шкiльними друзями, вчителями.
По закiнченнi школи характер практично сформований. Характер впливає на всi iншi якостi особистостi, на її пiзнавальнi, вольовi, емоцiйнi процеси i стани. Вiд iнших рис особистостi характер вiдрiзняється своїм раннiм формуванням i стiйкiстю.
Але я особисто вважаю, що характер можна змiнити у будь-якому вiцi.
"
Воля - це пiдструктура особистостi, яка виражається у свiдомiй активнiй детермiнацiї i регулюваннi людиною своєї цiлеспрямованої дiяльностi i поведiнки всупереч зовнiшнiм i внутрiшнiм перешкодам. Воля потрiбна при виборi мети, при ухваленнi рiшення, при подоланнi перешкоди. Воля забезпечує активнiсть особистостi. Однiєю з найважливiших характеристик вольової поведiнки є само детермiнацiя. Здiйснюючи вольовий акт, людина дiє довiльно, тобто за своїм намiром i не пiдкоряється впливам зовнiшнiх причин. Вона виходить за рамки вимог ситуацiї. Довiльнiсть i надситуативнiсть - основнi принципи вольової поведiнки.
Вольовi якостi особистостi - це сформованi в процесi надбання життєвого досвiду властивостi особистостi, пов’язанi з реалiзацiєю волi i подоланням перешкод на життєвому шляху.
Психологи називають безлiч вольових якостей особистостi.
Цiлеспрямованiсть - це свiдома й активна спрямованiсть особистостi на певний результат дiяльностi.
Цiлеспрямованiсть є узагальненою мотивацiйно-вольовою властивiстю особистостi, яка визначає змiст i рiвень розвитку iнших вольових якостей.
Інiцiативнiсть - це активна спрямованiсть на здiйснення дiї. Вона лежить в основi стартового етапу будь-якого вольового акту.
Інiцiативнiсть пов’язана iз самостiйнiстю. Самостiйнiсть - це свiдома й активна установка не пiддаватися впливу рiзних факторiв, критично оцiнювати поради й пропозицiї iнших людей, дiяти згiдно зi своїми поглядами i переконаннями.
Самостiйнiсть може проявитися лише при наявностi витримки. Витримка - це прояв гальмiвної функцiї волi. Вона дозволяє загальмувати тi дiї, почуття, думки, що заважають здiйсненню необхiдної дiї.
Рiшучiсть - властивiсть, що виявляється в умiннi приймати i впроваджувати в життя швидкi, обґрунтованi i твердi рiшення. Вона пiдтримує iнiцiативу при постановцi мети.
Енергiйнiсть - це властивiсть, пов’язана з концентрацiєю всiх її сил для досягнення поставленої мети. Однак її недостатньо для досягнення результату. Енергiйнiсть мусить поєднуватись з наполегливiстю. Наполегливiсть - це властивiсть, яка виявляється в умiннi особистостi мобiлiзувати свої сили для постiйної i тривалої боротьби з труднощами, iти до поставленої мети. Упертiсть -це нерозумна воля, тобто пiд час демонстрацiї упертостi людина, власне, не володiє своєю волею.
Органiзованiсть - властивiсть особистостi, яка виявляється в здатностi розумно планувати й упорядковувати хiд усiєї своєї дiяльностi.
Всi вольовi якостi дуже важливi, але потрiбно ще зупинитися на поняттi ”потреба самоповаги". Цi потреби роздiляються на два головнi типи: самоповага i повага iншими. Перший тип включає такi поняття, як компетентнiсть, упевненiсть, незалежнiсть i воля. Людинi потрiбно знати, що вона, людина, гiдна свого становища, може впоратися iз завданнями, якi ставить життя. Повага оточуючих включає такi поняття, як престиж, визнання, репутацiя, статус, оцiнка i прийняття. У цьому випадку людинi потрiбно знати: та, що вона робить, визнається iншими та оцiнюється iншими як значуще. Таким чином задовольняється потреба самоповаги i з'являється впевненiсть у собi, гiднiсть та усвiдомлення того, що всi оточуючi кориснi та необхiднi у цьому свiтi. Навпроти, незадоволення цiєї потреби породжує почуття неповноцiнностi, безглуздостi, слабкостi, пасивностi та залежностi.
Любов людини до себе
Любов людини до себе донедавна була повнiстю зневаженою в нашiй лiтературi через панування iдеологiї, яка винятково орiєнтувалась на суспiльний iдеал: любов до себе таврували як егоїзм. Думка про те, що любити iнших доброчесно, а любити самого себе грiшно, i дотепер досить поширена серед людей в умовах нашої iдеологiчної перекрученої культури. Але порушимо питання: може любити iнших людина, яка не здатна любити себе?
Вiдповiдь на нього, якщо звернутися до почуття здорового глузду, повинна бути негативною. Кожна людина така ж iстота, як i оточуючi її люди, i якщо вона любить iнших, то чому ж вона не повинна любити себе? Не може бути двох рiзних типiв любовi: до людей i до самого себе; любов. Як високе почуття або є, або її зовсiм немає.
Вiдомий бiблiйний вираз ”Полюби ближнього як самого себе” мiстить у собi думку про пряму залежнiсть мiж цими двома складовими загальної любовi до себе i до навколишнiх людей. ”Любов до iнших i любов до себе буде виявлена в усiх, хто здатний любити iнших" (Е. Фромм). Вiд любовi до себе егоїзм вiдрiзняється тим, що при проявах егоїзму iснує виняткова любов до себе на шкоду такому ж становленню до оточуючих. Егоїстична у любовi людина бажає всього того, що вона повинна вiддавати людям, тiльки для самої себе. До речi, i любов до iншого може набувати форми егоїзму. Так, мати, самовiддано i безтямно люблячи своє дитя, жертвуючи собою, потурає його егоїстичним прагненням, позбавляє аналогiчного почуття не тiльки себе, але й оточуючих людей. Як iнакше, крiм егоїстичної, можна назвати любов такої матерi до своєї дитини, яка в iнших людях не бачить чиїхось дiтей?
Метод знаходження внутрiшньої сили
Люди прагнуть волi. Прагнуть бути сильними, красивими, гармонiйними iстотами.
Але не всiм це вдається. Тi, кому це вдалося, залишилися в памятi нащадкiв.
Що ж дає нам змогу стати красивими, сильними, гармонiйними? Думки. І головним чином тi, якi знаходяться у пiдсвiдомостi. Вони схованi вiд нас настiльки, що тiльки за ситуацiєю можна здогадатися, яка думка викликала ту або iншу дiю.
„Думки володiють нашим розумом", отже, й нами. Думки вiдбиваються у зовнiшньому свiтi, змушуючи нас дiяти певним чином. Як ми це бачимо? Це вiдбивають нашi бажання.
у цьому свiтi.
В iншому випадку це багаторазове повторення однiєї i тiєї ж думки або емоцiї. Ми постiйно щось говоримо собi, свiдомо або пiдсвiдомо.
Багаторазове повторення однiєї i тiєї ж думки вiдправляє її у пiдсвiдомiсть, де вона знаходить власне життя. Починаючи контролювати нас i нашi дiї.
Думки, знаходячись у свiдомостi або пiдсвiдомостi, є частина нас самих, вони цiлком визначають наше розумiння i бачення свiту. На будь -яку подiю в рiзноманiтних сферах нашого життя ми дивимося крiзь вiдповiдну думку.
У „Агнi -Йозi" сказано, що думка -це жива сутнiсть, яка має самостiйне буття, i настає епоха оволодiння психiчною енергiєю, тобто енергiєю думки.
Чому ми часто не одержуємо те, що нам потрiбно в певний момент? Тому що ми не знаємо чiтко, чого ми хочемо i чи хочемо взагалi. Замiсть чiтко оформленої думки у нас усерединi хмароподiбнi утворення.
що десь присутнiй прокол. Через цей прокол i випливає енергiя, необхiдна для придбання потрiбної речi.
Думка є та сила, яка складає суть цього свiту. Вона ж є нашою кармою. Необхiдно бути дуже обережним зi своїми думками.
У цьому й полягає змiст поняття карми: якщо є думка - не важливо, у пiдсвiдомостi вона або на свiдомому рiвнi, - отже, є i дiя. Тобто, є наслiдки наших дiй. Якщо є наслiдки наших дiй, є наша реакцiя на цi наслiдки. І так без кiнця. Ми можемо змiнити свою карму, змiнюючи думки.
У результатi думка створює вiдповiдну ситуацiю, i ми повиннi навчитися розв’язувати цю ситуацiю. Ця думка належить нам. Урок життя, який ми проходимо, полягає в тому, щоб перебороти ситуацiю i розв’язати її, вийшовши з неї бiльш сильним i мудрим.
Метод В. Жикаренцева „Знаходження внутрiшньої сили” дозволяє керувати думками, переключати думки, замiнювати думки на протилежнi.
Нашi уроки життя записанi на нас у виглядi енергетичних блокiв. Блоки - це те, чого ми не знаємо про цей свiт, що повиннi зрозумiти i чого повиннi навчитися. Ми одержуємо блоки вiд наших батькiв генетично у виглядi страхiв i хвороб. Крiм того, ми самi формуємо блоки ще в дитинствi, потрапляючи в тi чи iншi ситуацiї, щоб потiм усе подальше життя проходити уроки, якi самi собi задали. Так або iнакше, це наша карма, з якою ми повиннi працювати в цьому життi.
Сенс життя полягає не в тому, щоб наслiдуємо чужi приклади або залежати вiд чужої волi i примхи, що часто вдягнутi в вишуканий одяг, а в тому, щоб знайти свою власну правду i йти своїм власним шляхом.
Не ховатися вiд складнощiв життя, не замикатися у собi, а йти на проблеми, знову i знову намагаючись їх розв’язати. Тiкаючи вiд проблем, ми тiкаємо вiд власної сили. Є два виходи в людини: або схилити голову i дозволити зламати себе, або почати вирiшувати проблему самому.
Метод знаходження внутрiшньої сили.
Людина може змiнити своє життя в будь - який
момент часу, якщо змiнить свої думки.
Метод знаходження внутрiшньої сили являє собою конкретний метод роботи з психiчною енергiєю, енергiєю думки.
Цей метод прийшов до нас зi Сходу, конкретно, з Тiбету.
Цей метод допомагає навчитися змiнювати думки i наповнювати думки енергiєю, аби вони могли набирати силу i витiсняти старi шаблони. Оволодiння мисленням є одним з етапiв нашого духовного росту, однiєю iз задач, котрi ми повиннi вирiшити на землi.
Процес роботи з думкою подiляється на два етапи:
1. Робота з власними страхами - виявлення i нейтралiзацiя страхiв у тiй галузi життя, у яку необхiдно було б внести змiни.
Робота з власними страхами
страху, необхiдно прикласти певнi зусилля.
Обмежуючi переконання - це думки, якi перешкоджають нашiм дiям у цьому свiтi i якi фактично є блоками - страхами. Такi думки притаманнi всiм людям без винятку.
Програмування вiдбувається в дитинствi. Ми формуємо думки i переконання пiд впливом батькiв, школи, соцiуму, обставин у яких зростаємо, релiгiї. Усе це формує наш свiтогляд.
Якщо ви захотiли змiнити своє життя, ви можете змiнити його в будь - який момент.
Внутрiшнiй стан людини дуже залежить вiд оцiнки i думки оточуючих її людей. Можна стверджувати, що доки ми самi не навчимося цiнувати себе, наше життя i психiчний стан визначаються саме цим фактором.
Як правило, ваша самооцiнка або дуже занижена, або дуже завищена.
Для чого вам необхiдно оцiнювати себе?
Що ви хочете довести собi?
Чесно вiдповiвши на цi питання, ви знайдете свої блоки.
Матерiалiзацiя думки на фiзичному планi
Виявлення обмежуючих переконань i замiна їх новими думками - це перший етап у досягненнi гармонiйного життя. Новi думки внаслiдок того, що вони бiльше спiввiдносяться iз законом i Всесвiтом, створюють загальне тло вашого життя, вносячи в нього гармонiю i спокiй.
матерiальних речей, так i матерiалiзацiю таких понять, як взаємини, прояв певних емоцiй, ситуацiї... Усе це вiдбувається завдяки роботi з думкою.
Коли має мiсце матерiалiзацiя? Коли думка стає сильною i пiдживленою емоцiями?
Необхiдно наповнити думку такими компонентами, як образи, почуття, емоцiї i слова.
Силу думкам додають повторення.
1. Мислеобраз повинен викликати позитивнi почуття i емоцiї.
Щоб зрозумiти, якi позитивнi емоцiї повинен викликати мислеобраз, необхiдно задати наступнi питання:
Якi почуття я буду переживати, коли щось нове, бажане з явиться у моєму життi?
Якi вищi якостi я отримаю?
Працюючи з образом, необхiдно намагатися пережити почуття й емоцiї. Немає нiчого бiльш могутнього за своїм впливом на людину, нiж нашi емоцiї.
Емоцiї є тiєю рушiйною силою, яка притягає матерiальнi i нематерiальнi субстанцiї в наше життя.
Багато наших мрiй не втiлилися у життя тому, що ми не бачили, не уявляли себе з тим, що хотiли мати.
4. Мислеобраз може бути i символiчним.
Створення тверджень
Твердження - це звукова форма накачування енергiєю наших мислеформ. Звук - це коливання. Супроводжуючи мислеобраз вимовленими вголос або про себе словами, ви накачуєте його силою. Це схоже на самонавiювання, тiльки набагато ширше. твердження необхiдно не тiльки повторювати, але i вдумуватись в нього, дозволяючи йому входити в себе. 13
1. Твердження повинне викликати у вас позитивнi почуття i емоцiї.
2. Твердження повинне бути позитивним.
3. Твердження повинне бути коротким i конкретним.
4. Твердження повинне бути складене у теперiшньому часi. Якщо ви будете говорити собi, що у вас будуть прекраснi стосунки з людьми, вони так i залишаться у майбутньому.
5. твердження повинне включати в себе вас.
6. Мова повинна йти про змiну вас, а не iнших людей.
Змiнювати iнших марна праця, необхiдно почати iз себе, i тодi змiниться навколишнiй свiт.
7. твердження повинне бути на передньому рубежi росту.
Переднiй рубiж росту - це той перший крок, який ми повиннi зробити для досягнення поставленої мети. Пiд цим треба розумiти, що у вас є кiнцева мета, для досягнення якої вам необхiдно зробити якiсь конкретнi кроки.
Коли ви хочете чогось досягти чи чогось отримати, увiйдiть у середину себе i запитайте, який перший крок необхiдно зробити для досягнення мети.
Висновок
В своєму рефератi я розкрила функцiї волi, поваги людини до себе, впевненостi, цiлеспрямованостi, iнiцiативностi, рiшучостi, iнших вольових якостей в формуваннi шляху до особистiсного росту та подолання „комплексу неповноцiнностi"; я описала метод знаходження внутрiшньої сили, роботи з власними страхами. Створення мислеобраза та тверджень.
Але я не сказала найголовнiшого: щоб досягти своїх мрiй i цiлей потрiбно в них вiрити i нiколи не втрачати надiї, нiколи не дозволяти „зламати” себе, навiть коли нiчого не виходить. Навпаки, коли щось не так, як ви того хочете, нiколи не зупиняйтесь! Кожну поразку потрiбно приймати з гiднiстю i робити її своєрiдним стимулом до подальших досягнень, уроком життя, щоб уникнути певних помилок. Людина з „комплексом неповноцiнностi" нещаслива саме тому, що кожну свою невдачу сприймає як черговий удар долi, вона вважає себе приреченою на таке жахливе життя, вона створює собi власний свiт, який можна назвати тiльки особистим „пеклом". Першим кроком до особистiсного росту є вiра i надiя на краще. Тому що, якщо людина втрачає це, то їй вже нiхто не допоможе. Лише вона сама, усвiдомивши iстину, зможе допомогти сама собi!
не треба зупинятись!!!
Список лiтератури
1. Васильев Л. Л. Таинственные явления человеческой психики. - М., 1963.
2. Головаха С. И., Панина Н. В. Психология человеческого взаимоотношения. - К., 1989.
3. Жикаренцев В. В. Путь к свободе. Взгляд в себя. - С - Пб., 2001.
4. Жикаренцев В. В. Путь к свободе. Кармические причины возникновения проблем, или как изменить свою жизнь. - С. - Пб., 1996.
7. Мерлин В. С. Структура личности. Характер, способности, самосознание. - Пр., 1990.
8. Основи психологiї: Навч. посiбник для студентiв вищих навч. Закладiв / А.І. Веракiс, Ю.І. Завалевський, К. М. Лемкiвський. - Х. - К., 2005. - 416 с.
9. Радугин А. А. Психология. - М., 2001.
11. Сан Лайт. Искусство управлять судьбой. С - Пб., 2003.
12. Свияш А. Как формировать события своей жизни с помощью своей мысли. - С - Пб., 2001.
| 
