Виховання культури спілкування у старшокласників

ЗМІСТ Вступ Роздiл 1. Теоретичний аналiз проблеми спiлкування в юнацтвi 1. 2 Роль спiлкування в розвитку особистостi старшокласникiв 1. 3 Культура спiлкування як основа взаємодiї мiж людьми Список використаної лiтератури ДОДАТОК 2 ВСТУП Актуальнiсть теми курсової роботи. “Логiчним центром” загальної системи психологiчної науки в останнiй час стає проблема спiлкування. На її основi можливий бiльш глибокий аналiз психологiчних закономiрностей i механiзмiв регуляцiї поведiнки людини, формування її внутрiшнього стану. Культура спiлкування включає до себе невербальнi фактори, суттєвi при передачi iнформацiї. Вiдомо, що як одна з умов ефективної комунiкацiї виступає обов’язкове урахування особливостей партнера по спiлкуванню. У Давньому Римi та Давнiй Грецiї культура мовлення дуже довго була об’єктом уваги, вона поширювалась головним чином на монологiчнi висловлювання. Саме поняття культури мовного (вербального) спiлкування дозволяє побачити засоби оптимiзацiї комунiкацiї тому, що включає також й знання спiврозмовниками мовних стратегiй чи стратегiй спiлкування. Культура спiлкування включає й такий суттєвий компонент, як культуру мислення, вона сприяє адекватнiй орiєнтацiї суб’єкта мови у заданих умовах спiлкування а, крiм цього, дозволяє йому використовувати закони правильного мислення (закони логiки) для досягнення цiлей комунiкацiї. Пiд культурою мовного спiлкування вченi розумiють високо розвинуте вмiння здiйснювати комунiкацiю вiдповiдно до норм, якi iсторично склалися у даному мовному колективi з урахуванням психологiчних механiзмiв впливу на адресата, а також використання лiнгвiстичних засобiв реалiзацiї такого спiлкування з метою досягнення запланованого результату. Культура мовного спiлкування – це багатопланове явище, яке можна уявити у виглядi декiлькох рiвнiв. До першого належать високо розвинутi пiзнавальнi процеси, насамперед, мислення. До другого – сукупнiсть мовних та позамовних знань. Особливо в юнацькому вiцi спiлкування стає головним джерелом пiзнання навколишнього свiту, а вмiння творчо вирiшувати проблему є важливим при соцiалiзацiї та адаптацiї в суспiльствi, що й визначає актуальнiсть даної курсової роботи. Курсова робота пiдготовлена на основi вивчення виявленої лiтератури, в якiй вiдображено дослiджувану тему. як взаєморозумiння, як комунiкацiю, як дiяльнiсть, як вiдносини та як взаємовплив. Б. Г. Ананьєв пiдкреслював, що головною характеристикою спiлкування, як дiяльностi є те, що через неї людина будує свої взаємовiдносини з iншими людьми. Представник психологiї К. Левiн розглядав спiлкування в юнацькому вiцi з точки зору соцiально-психологiчного явища. Д. Б. Ельконiн розглядає значення спiлкування в старшому шкiльному вiцi з позицiї культурно-iсторичної теорiї. Всi дослiдники (Л. С. Виготський, Л. М. Божович, І. С. Кон тi iншi психологи юнацтва) так чи iнакше сходяться у визнаннi того великого значення, яке має для старших школярiв спiлкування з однолiтками. полягає у вивченнi особливостей виховання культури спiлкування у старшокласникiв. Завдання курсової роботи : - виявити та опрацювати фахову лiтературу з теми курсової роботи; - проаналiзувати проблеми спiлкування у старшокласникiв, проявлення закономiрностей у спiлкуваннi у рiзних групах та соцiально-психологiчних аспектiв взаємовiдношень; - дослiдити соцiометричний статус учнiв у колективi; - визначити потребу старшокласникiв у спiлкуваннi. Об’єктом дослiдження для даної курсової роботи є закономiрностi спiлкування в юнацькому вiцi. є дослiдження особливостей потреби i культури спiлкування старшокласникiв. Методи дослiдження: обумовленi об’єктом i предметом курсової роботи. При опрацюваннi вихiдної iнформацiї були використанi загальнонауковi методи аналiзу, синтезу, абстрагування та узагальнення, метод експерименту, методи математичної статистики, соцiометричний метод, бесiда. Теоретична та практична цiннiсть курсової роботи та їх соцiометричний статус у класi. Практичне значення дослiдження полягає в тому, що розкриття у ньому соцiометричного статусу має значення для виявлення переважаючого стилю спiлкування. Структура роботи Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновкiв та списку використаної лiтератури. Основна частина складається з двох роздiлiв. i методичнiй вiтчизнянiй i зарубiжнiй лiтературi. В другому роздiлi описується суть дослiдження i результати. Висновки мiстять аналiз результатiв, практичнi рекомендацiї для шкiльних психологiв та вчителiв. 1. 1 Спiлкування як категорiя в психологiї З точки зору психологiї спiлкування – 1) складний, багатоплановий процес встановлення i розвитку контактiв мiж людьми, якi породжуються потребами в спiльнiй дiяльностi i включає до себе обмiн iнформацiєю, виробiтку єдиної стратегiї взаємодiї; 2) здiйснювана вiдомими засобами взаємодiя суб’єктiв, що викликана потребами спiльної дiяльностi i направлена на вiдчутну змiну в станi, поведiнцi i особово-сенсорних утвореннях партнера через складностi i ємнiсть феномена спiлкування, тлумачення його як поняття залежить вiд вихiдних теоретичних i критерiальних пiдвалин. В самому загальному виглядi спiлкування виступає як форма життєдiяльностi. Соцiальний сенс спiлкування визначається тим, що в його процесi суб’єктивний свiт одної людини розкривається для iншої. В спiлкуваннi людина самовизначається i пред’являється, показуючи свої iндивiдуальнi особливостi. За формою здiйснюваних впливiв можна судити про комунiкативнi навички i риси характеру людини, по специфiцi органiзацiї мовних сполучень – про загальну культуру i грамотнiсть. Спiлкування пронизує всю життєдiяльнiсть особи. Форми спiлкування вкрай рiзноманiтнi. Але, в кiнцевому рахунку, вони визначаються об’єктивними умовами, насамперед, характером суспiльно-економiчної формацiї. Спiлкування, виражене в безпосереднiх мiжособових зв’язках людей, завжди вiдповiдає певним iсторично склавшимся i соцiально необхiдним формам комунiкацiї i реалiзується у вiдповiдностi з нормами соцiально задовiльної поведiнки [23, с. 17]. М. С. Каган розглядає спiлкування як один з видiв людської дiяльностi, якому властивi вiдповiдна структура i атрибути [14, с. 22]. законiв i вiдносин), а спiлкування – його iндивiдуалiзованi форми” [12, с. 23]. З точки зору Б. Ф. Леонова, спiлкування слiд розглядати як визначену сторону дiяльностi, тому що воно присутнє в будь-якiй дiяльностi в якостi її елемента. Саму ж дiяльнiсть можна розглядати як необхiдну умову спiлкування [19, с. 124]. Спробу iнтегрувати в межах єдиної концепцiї рiзноманiтнi соцiально-психологiчнi пiдходи до проблеми спiлкування здiйснила Г. М. Андрєєва. Характеризуючи спiлкування, вона видiлила в ньому три взаємопов’язанi сторони: комунiкативну (обмiн iнформацiєю мiж тими, хто спiлкується), iнтерактивну (органiзацiя взаємодiї тих, хто спiлкується) i перцептивну (процес сприйняття одне одного партнерами i встановлення на цiй основi взаємопорозумiння). Комунiкативна сторона полягає в обмiнi iнформацiєю. Інтерактивна полягає в органiзацiї взаємодiї мiж iндивiдами, якi спiлкуються, iнакше кажучи, в обмiнi не лише знаннями, iдеями, а i дiями. Перцептивна сторона спiлкування означає процес сприйняття одне одним партнерами по спiлкуванню i встановленню на цiй основi взаємопорозумiння [2, с. 65]. Спiлкування є таким процесом взаємодiї людей, в якому особи, якi в ньому приймають участь, своїм зовнiшнiм виглядом i поведiнкою завдають бiльш або менш сильний вплив на бажання i намiри, на думки, стан i почуття одне одного. настрiй, iншi вносять в свої взаємовiдносини з людьми напругу або провокують в останнiх негативнi емоцiї [5, с. 35]. Об’єктивнi вiдносини, в якi люди вимушенi вступати в процесi своєї життєдiяльностi, i суб’єктивне вiдображення даних вiдносин у виглядi думок i почуттiв (суб’єктивнi вiдносини) складають два основних шари мiжособових вiдносин. в процесi якої виявляються i формуються мiжособовi взаємовiдносини [21, с. 55]. формою, що передбачає взаєморозумiння, iншими словами, дитина не просто виражає свої бажання, але й враховує бажання людей, вiд яких залежить реалiзацiя її власних. З часом ведуча роль переходить вiд спiлкування до предметної дiяльностi. Предметна дiяльнiсть реалiзує таке вiдношення свiту, яке виключає розумiння, пiклування або любов зi сторони об’єкту дiяльностi. Об’єкт дiяльностi – рiч неiстотна, вiн байдужий до бажань дитини, до її iснування та iснує незалежно вiд дитини. Рушiйною силою дитячого розвитку є протирiччя мiж двома вiдношеннями дитини до свiту мiж формою спiлкування, яку вона може, хоче, або має здiйснювати, i формою предметної дiяльностi, яка їй доступна або яка вiд неї вимагається. Народившись, будь-яка людина попадає не лише в певний природний свiт, але i в свiт вже встановлених i багато в чому склавшихся людських взаємовiдносин. Вступаючи в контакти, деяку частину цих вiдносин вона бiльш або менш активно перетворює у вiдповiдностi зi своїми особовими особливостями. В залежностi вiд ступеня власної залученостi людини в перетворення вiдносин, в якi вона вступає, можливо умовно видiлити три рiвнi спiлкування: соцiально-рольовий, дiловий i iнтимно-особовий. уникнути повного безплiдного виснаження обох сторiн. Причому, бiльше постраждалою в конфлiктi, як правило, є сторона, яка в меншiй мiрi прагне до згоди як визнання певних правил, якi регулюють взаємовiдносини. Кожний iндивiд виконує багато рiзноманiтних соцiальних ролей, iншими словами, фiксованих позицiй в системi суспiльних вiдносин, певного нормативного зразка поведiнки, яка очiкується вiд кожного, хто займає це мiсце. Суспiльнi вiдносини є безособовими, коли взаємовiдносини мiж людьми визначаються лише тими соцiальними ролями, якi вони займають без урахування особливостей їх виконання. Знаходження особистих рис в стилi виконання соцiальної ролi викликає в iнших членiв групи вiдповiднi реакцiї, i тим самим в групi виникає система мiжособових вiдносин. Найважливiша риса мiжособових вiдносин – їх емоцiйна основа. Це означає, що мiжособовi вiдносини виникають i складаються на основi певних почуттiв, що народжуються у людей по вiдношенню одне до одного. Цi почуття можуть бути кон’юктивними – зближуючими, об’єднуючими людей i диз’юнктивними – роз’єднуючими їх [17, с. 128]. Соцiально роль розумiється як безособова норма, яка не залежить вiд особистих властивостей виконуючих її iндивiдiв. Хоча вимоги, якi пред’являються до людини роллю, не завжди формуються однозначно, вони тим не менш, досить об’єктивнi. При дослiдженнi особистостi словом “роль” позначають певний аспект, частину, сторону дiяльностi особи. Роль завжди в тому чи iншому ступенi iнтериорiзована, iншими словами, засвоєна особою. Увага тут акцентується насамперед на тому, що сама людина сприймає, усвiдомлює i оцiнює ту чи iншу свою роль, яке мiсце займає вона в її образi “я”, який особистий сенс вона в неї вкладає. Поняття “соцiальна роль” нiби то зв’язує дiяльнiсть особи i її самосвiдомiсть з функцiонуванням соцiальної системи. Особистiсть не може визначити себе безпiдставно до системи своїх “соцiальних ролей”, вона може зливатись, iдентифiкувати з ними чи вiдсторонюватись, дистанцiюватись вiд них, навiть протиставляти себе їм, але у всiх випадках при визначення свого "я“, вони нiбито слугують для особистостi точкою вiдлiку [22, с. 33]. 1. 2 Роль спiлкування в розвитку особистостi старшокласникiв У вiковiй психологiї вiк старшого школяра (9-11 класи, 15-17 рокiв), прийнято вiдносити до ранньої юностi. Конкретний змiст юностi як етапи розвитку особистостi визначається насамперед соцiальними умовами. Саме вiд соцiальних умов залежить положення молодi в суспiльствi, обсяг знань, якими їй належить оволодiти, ряд iнших факторiв [12, с. 23]. Поряд з рiзноманiтними закордонними теорiями та концепцiями, якi дослiджували старшокласника, такими, як бiогенетична теорiя Стенлi Хол (1882-1923), Арнольд Гезел (1880-1961); концепцiя персонологiчної (особистої) орiєнтацiї Едуарда Інтронгера (1882-1963), Шарлота Бюлмер (1893-1982); Жан Пiаже (1896-1980) – специфiка юначого мислення; психоаналiз Зиґмунда Фрейда (1856-1939); неофрейдизм Ерiка Ерiксона (1902-1982), важливий внесок в розумiння юначої психологiї внiс представник психологiї Курт Левiн (1890-1947). Вiн виходив з того, що людська поведiнка є функцiя, з одного боку, особистостi, з другого – оточуючого її середовища. Властивостi середовища та властивостi особистостi взаємопов’язанi. Як дитина не iснує без сiм’ї, школи та iн., так i цi суспiльнi iнститути не iснують окремо вiд взаємодiючих з ними та завдяки їм iндивiдiв. Єднiсть та взаємодiя всiх особистих компонентiв середовища Левiн називає життєвим або психологiчним простором. Важливiшими процесами перехiдного вiку Левiн вважає поширення життєвого свiту особистостi, кола її спiлкування, групової належностi та типу людей, на яких вона орiєнтується. Достоїнство концепцiї Левiна полягає в тому, що вiн розглядає юнiсть, як соцiально-психологiчне явище, пов’язуючи психологiчний розвиток особистостi iз змiнами його соцiального положення. Але, ставлячи життєвий свiт дитини в залежнiсть вiд її безпосереднього оточення, мiкросередовища, Левiн залишає в тiнi його загально-соцiальнi детермiнанти. Вiн не уточнює також вiкових граней перiоду моральностi, зокрема, розбiжностей мiж пiдлiтком та юнаком, та iндивiдуально-психологiчних варiацiй процесу розвитку. Мiж тим невизначенiсть вiкового статусу не завжди означає також невизначенiсть рiвня вимог та цiннiсних орiєнтацiй. Емпiрична перевiрка теорiї Левiна англiйським педагогом Джоном Бамбаром (1973) показали, що поняття юнацької маргiнальностi дуже розпливчастеi не пояснює конкретних варiацiй психiки та поведiнки юнакiв [14, с. 12]. Левiн та iншi представники соцiально-психологiчної орiєнтацiї пов’язують юнацьку маргiнальнiсть з особливостями соцiального статусу. Що стосується точки зору Д. Б. Ельконiна, то спiлкування включене в систему суспiльно-корисної дiяльностi. В серединi цiєї дiяльностi вiдбувається оволодiння здатнiстю будувати вiдносини i розвиватись. Але поряд з цим, внутрiшнiй свiт особи, поза шкiльною дiяльнiстю, дружба, кохання, випадають з даної концепцiя як дещо неiстотне [23, с. 17]. автономiю вiд старших, сьогоднiшнi проблеми взаємовiдносин, оцiнок, рiзноманiтних заходiв тощо. З iншого боку, перед ними стоять задачi життєвого самовизначення. Такий збiг внутрiшнiх i зовнiшнiх факторiв або соцiальна ситуацiя розвитку (Л. С. Виготський, Л.І. Божович) визначають i особливостi розвитку особистостi в старшому шкiльному вiцi. Саме на основi нової соцiальної ситуацiї розвитку вiдбувається корiнна змiна в змiстi i спiввiдношеннi основних мотивацiйних тенденцiй особистостi старшокласника, що визначає змiни iнших його психологiчних особливостей. Таким чином, юнацький вiк (згiдно недостатньо точному, але образному i зрозумiлому визначенню багатьох педагогiв i психологiв) виступає як своєрiдна риса мiж дитинством i дорослiстю. Отже, старший школяр знаходиться нiби на порозi вступу в самостiйне трудове життя. Для нього набувають особливої актуальностi фундаментальнi задачi соцiального та особового самовизначення, як визначення себе та свого мiсця в дорослому свiтi. Юнака та дiвчину повиннi турбувати багато серйозних питань: як знайти своє мiсце в життi, обрати справу у вiдповiдностi зi своїми можливостями i здiбностями, в чому смисл життя, як стати справжньою людиною та багато iнших. Не випадково Л.І. Божович i багато iнших дослiдникiв цього вiку (І. С. Кон, О. С. Мудрик, Є. А. Шумiлiн) пов’язують перехiд вiд пiдлiткового до раннього юнацького вiку з рiзкою змiною внутрiшньої позицiї, що полягає в тому, що нацiленiсть на майбутнє стає основною направленiстю особистостi i проблема вибору професiї, подальшого життєвого шляху, знаходиться в центрi уваги iнтересiв, планiв юнакiв [21, с. 58]. Багато дослiдникiв вважають основним новоутворенням в старшому шкiльному вiцi особисте i професiйне самовизначення, так як саме в самовизначеннi, в обставинах життя в перiод раннього юнацького вiку, в його вимогах до школяра криється саме iстотне, що багато в чому характеризує умови, в яких проходить формування його особистостi. Готовнiсть до самовизначення передбачає формування у старших школярiв стiйких, свiдомо вироблених уявлень про свої обов’язки i права по вiдношенню до суспiльства, iнших людей, моральних принципiв i переконань, розумiння обов’язку, вiдповiдальностi, умiння аналiзувати власний життєвий досвiд, спостерiгати за явищами сучасностi i надавати їм оцiнку тощо. [18, с. 10]. Одна з найважливiших психологiчних характеристик зрiлої особи – її цiннiснi орiєнтацiї (ЦО). В рядi дослiджень вiдмiчається, що юнацький вiк сенситивний, дуже благоприємний для утворення ЦО як стiйкої властивостi особистостi, що сприяє становленню свiтогляду школярiв, їх вiдношення до оточуючої дiйсностi (М. А. Волкова, В. Д. Єрмоленко, Б. С. Круглов, О. С. Шаров). В цих дослiдженнях встановлено, що ЦО особи слiд вивчати з точки зору виявлення їх психологiчної сутi, причин виникнення, механiзмiв формування i розглядати як певний результат особистого розвитку, як результат взаємодiє суб’єктивних i об’єктивних детермiнант цього розвитку. В залежностi вiд того, на якi цiнностi орiєнтується школяр (до чого в життя вiн прагне, що в цьому життi вiн бажає створити або отримати, в чому бачить особову цiннiсть спiлкування, своєї дiяльностi тощо), можна казати про соцiальну зрiлiсть. Іншими словами, про особову зрiлiсть старшокласникiв можна судити по тому, наскiльки змiстовний бiк ЦО, характерний для цього вiкового перiоду, буде вiдповiдати iнтересам суспiльства [25, с. 45]. довгий процес, який має привести до формування людської iндивiдуальностi або зрiлостi особистостi, що передбачає можливiсть постiйного розширення своєї активностi, сфери своїх взаємовiдносин з другими людьми i речами, цi вiдношення опосередкованi [16, с. 41]. Старший шкiльний вiк – це перiод виробiтки поглядiв i переконань, формування свiтогляду. У зв’язку з самовизначенням виникають потреби розiбратись в оточуючому i в самому собi, пошуку сенсу життя взагалi i, зрозумiло, свого життя. предметам, встановлення змiстовних мiжпредметних зв’язкiв, що створює грунт для оволодiння найбiльш загальними законами природи, суспiльного життя та пiзнання. Це нiби розширює те середовище, в якому живе старшокласник: його свiтогляд виступає i як типова особливiсть, i як фактор, який завдає вирiшального впливу на весь психiчний розвиток, i як умова, яка визначає розвиток пiзнавальної дiяльностi, самосвiдомостi, самовиховання i направленi особи старшого школяра. В старшому шкiльному вiцi посилюється суспiльна направленiсть особи учня, його потреба принести користь суспiльству, iншим людям. Юнацтво – перiод завершення формування особистостi. Але не можна забувати, що старшокласник вже є особистiстю, часто досить яскравою i своєрiдною. Юнацька особистiсть нiколи не буває однозначною. Вона завжди суперечлива i мiнлива. Сама розповсюджена типова помилка вчителiв – невмiння роздивитись глибиннi властивостi, ядро особи старшокласника, оцiнка його за якимись усередненими формальними i зовнiшнiми показниками. Таким, як зовнiшня дисциплiнованiсть i навчальна успiшнiсть. В юнацькому вiцi вже чiтко видно направленiсть особистостi. Однi старшокласники чiтко орiєнтованi на дiяльнiсть, навiть, якщо основна сфера їх дiяльностi ще не визначена, такi юнаки вiдрiзняються вираженою потребою в досягненнi, вмiннi ставити перед собою конкретну мету, розподiляти i планувати свiй час. Іншi живуть, головним чином, уявленням; свiт їх фантазiй i мрiй часто погано взаємодiють з їх практичною дiяльнiстю. Третi пасивно пливуть за течiєю, орiєнтуючись переважно на задоволення своїх сьогоднiшнiх потреб в спiлкуваннi, емоцiйному комфортi, i не надто замислюються над майбутнiм [13, с. 15]. 1. 3 Культура спiлкування як основа взаємодiї мiж людьми значень – вiд обробки землi до виховання, освiти, розвитку. У широкому розумiннi це поняття означає сукупнiсть проявiв людської дiяльностi, досягнень i творчостi народiв. В українському педагогiчному словнику С. Гончаренко “культура” тлумачиться як сукупнiсть практичних, матерiальних i духовних надбань суспiльства, що втiлюються в результатах продуктивної дiяльностi [1, с. 150]. Р. Бернс розглядає культуру як: а) загальну схему результатiв людської дiяльностi, що вiдображається в думках, мовi, реальних речах i залежить вiд здатностi людини вивчати та передавати знання наступним поколiнням за допомогою знарядь, мови й абстрактного мислення; б) набiр ухвалених поглядiв, суспiльних форм i матерiальних благ, якi створюють характернi риси звичаїв расової, релiгiйної чи соцiальної групи; в) комплекс типових видiв поведiнки чи стандартних соцiальних характеристик, притаманних якiйсь конкретнiй групi, роду дiяльностi, професiї, статi, вiку [3, с. 242]. Культура – це здатнiсть людини мислити, пiзнавати себе i своє оточення. Саме наявнiсть культури перетворює людей на гуманних, розумних, критично мислячих iстот iз моральними зобов’язаннями. Сукупнiсть вiдповiдних знань та вмiнь в лiнгвiстичнiй та методичнiй лiтературi визначають як культуру мови [7, с. 33]. Вiдомо, що як одна з умов ефективної комунiкацiї виступає обов’язкове урахування особливостей партнера по спiлкуванню. У Давньому Римi та Давнiй Грецiї культура мовлення дуже довго була об’єктом уваги, вона поширювалась головним чином на монологiчнi висловлювання. Саме поняття культури мовного спiлкування дозволяє побачити засоби оптимiзацiї комунiкацiї тому, що включає також й знання спiврозмовниками “мовних стратегiй” чи “стратегiй спiлкування” [10, с. 15]. Культура спiлкування включає й такий суттєвий компонент, як культура мислення, вона сприяє адекватнiй орiєнтацiї суб’єкта мови у заданих умовах спiлкування а, крiм цього, дозволяє йому використовувати закони правильного мислення (закони логiки) для досягнення цiлей комунiкацiї. Пiд культурою мовного спiлкування розумiють високо розвинуте вмiння здiйснювати комунiкацiю вiдповiдно до норм, якi iсторично склалися у даному мовному колективi з урахуванням психологiчних механiзмiв впливу на адресата, а також використання лiнгвiстичних засобiв реалiзацiї такого спiлкування з метою досягнення запланованого результату. Культура мовного спiлкування – це багатопланове явище, яке можна уявити у виглядi декiлькох “рiвнiв”. До першого належать високо розвинутi пiзнавальнi процеси, насамперед, мислення. До другого – сукупнiсть мовних та позамовних знань. У сучаснiй когнiтивнiй лiнгвiстицi загальновизнаною є наявнiсть загальної бази знань – носiїв мови. До складу бази знань входять такi компоненти, як мовнi знання (знання мови, принципiв мовного спiлкування) та позамовнi знання (про контекст та ситуацiї, про адресат, про свiт). Третiй рiвень – це культура мови, яка являє собою суму навичок та вмiнь, що забезпечують логiчнiсть, експресивнiсть, стилiстичну адекватнiсть мови тощо. На цьому ж рiвнi знаходяться навички як правильного нормативного, так i виразного використання невербальних засобiв комунiкацiї. Четвертий рiвень включає вмiння планувати дискусiю й керувати нею з метою здiйснення мовного впливу на адресата. Культурологiчний погляд на процес виховання вирiшує велику кiлькiсть проблем, якi постали перед педагогами. Вибрати культурологiчну позицiю на виховання означає аналiзувати хiд педагогiчних подiй крiзь призму культурних норм життя та найвищих культурних цiнностей. Це також означає враховувати тенденцiї свiтової культури та вирощувати молодого громадянина, здатного жити у контекстi єдиної свiтової спiльностi. Феномен культури спiлкування знаходиться у центрi численних наукових дослiджень. Фундаментальне значення для його осмислення мають працi, в яких вивчаються явища культури. Неодностайнiсть iснуючих поглядiв та наявнiсть рiзноманiтних пiдходiв не дозволяє виокремити єдине, «унiверсальне» пояснення сутностi феномену, у зв’язку з чим залишаються вiдкритими багаточисельнi питання, що вимагають теоретичних розробок i практичної реалiзацiї. Зокрема, потребує розв’язання дилема стосовно встановлення змiсту культури спiлкування: чи вiдносити до нього всi закарбованi у досвiдi людськi здобутки у сферi спiлкування, чи визначати змiст феномену лише аксiологiчними вимiрами. Вiд вiдповiдi на це питання залежить пiдхiд до вибору змiсту досвiду спiлкування та способiв його трансляцiї у процесi пiдготовки школярiв. Тлумачення культури спiлкування у площинi аксiологiї спрощує педагогiчну задачу, основна частина якої полягає у формуваннi гуманiстичних цiнностей, забезпечення успадкування гуманiстичних культурних надбань. У випадку вiднесення до культури спiлкування всiх набуткiв людства у цiй сферi виникає необхiднiсть складної, кропiткої i тривалої педагогiчної взаємодiї педагогiв i школярiв, скерованої на вiдбiр суто людяних зразкiв спiлкування, пошук ефективних шляхiв для реалiзацiї досягнень духовної культури у суб’єктивному життi людини, подолання тих негативних, аморальних поглядiв, переконань, звичок, якi стали складовими її свiдомостi i поведiнки, особистiсної культури, що вимагає педагогiчної взаємодiї з цiлiсним внутрiшнiм свiтом особистостi, усiма його сферами. На цiй основi виникає висновок стосовно прiоритетностi духовного у змiстi педагогiчного аспекту дослiджуваного феномену, необхiдностi досягнення освiтнього процесу у навчальному закладi рiвня iманентностi духовностi. Цю тезу обстоює В. А. Семиченко, який пiдкреслює концептуальну єднiсть фiлософiї духовностi i фiлософiї освiти, i стверджує, що останнi у своїх принципових параметрах розкриваються за допомогою єдиних законiв. Розглянутi мiркування стали пiдставою для уточнення педагогiчного аспекту поняття «культура спiлкування особистостi» у межах встановлення аксiологiчних параметрiв особистiсної культури, з позицiй духовностi [25, с. 45]. представлена тими духовними цiнностями, якi є основою гуманiстичного контексту спiлкування людей. самовизначення i технологiй соцiальної взаємодiї. Досвiд, за переконаннями автора, виступає квiнтесенцiєю змiсту культури, продуктом селекцiї рiзноманiтних технологiй колективної життєдiяльностi, соцiальної консолiдацiї i регуляцiї взаємодiї людей [30, с. 35]. З урахуванням вищезазначеного уявляється можливим розумiти феномен культури спiлкування особистостi як iндивiдуальний результат засвоєння суспiльного досвiду, а педагогiчний аспект визначати у контекстi опанування духовного змiсту досвiду спiлкування. цю реакцiю тощо. Уявлення такого роду утворюють iндивiдуальний сценарiй спiлкування. В основi iндивiдуальних сценарiїв лежать окремi типовi культурнi сценарiї спiлкування. Серед них є i сценарiї, якi визначають способи, завдання, форми спiлкування, запровадженi у якiйсь групi або культурi, i сценарiї бiльш загального типу, вiдображенi у загальнокультурних нормах i правилах спiлкування. Такого роду загальнокультурнi сценарiї представляють собою те, що називають культурою спiлкування. У культурi спiлкування є два взаємопов'язаних аспекти: зовнiшнiй, ритуальний, «етикетний» i внутрiшнiй, соцiально-психологiчний. Ритуальний, «етикетний» аспект культури спiлкування називають «зовнiшньою культурою». Вона вiдображується у виконаннi загальноприйнятих ритуалiв спiлкування, правил етикету, диктуючих, що i як належить робити пiд час спiлкування. Характер цих вiдношень утворює другий, бiльш глибокий прошарок культури спiлкування - її соцiально-психологiчний аспект («внутрiшня культура») [19, с. 125]. Існують окремi загальнi норми людських вiдношень, що склалися iсторично i стали загальноприйнятими у сучасному суспiльствi. Вони не завжди i не усiма у дiйсностi виконуються, але поведiнка у вiдповiдностi з ними вважається бажаною i очiкується вiд людей. До основних норм «внутрiшньої культури» вiдносяться наступнi вимоги: 1) Чини (дiй) у вiдношеннi до iнших так, як ти би хотiв щоб вони дiяли у вiдношеннi до тебе. Це так зване «золоте правило моральностi». Це означає, що людина, обираючи певний тип поведiнки припускає можливiсть такої ж поведiнки для будь-кого. 2) Виконуй свої обiцянки, домовленостi i зобов'язання. Давнi римляни сформулювали цю вимогу у виглядi принципу: «Домовленостi мають виконуватися». Якби люди не притримувалися цього принципу, то будь-яка обiцянка, домовленiсть, зобов'язання взагалi б втратили сенс. Поведiнка людей була б зовсiм непередбачувана, i нiяких вiдносно стiйких вiдношень мiж ними не iснувало би. 3) Будь доброчинним, намагайся в мiру можливостi робити добро людям, виконувати їх прохання. Ми звично думаємо, що людина, з якою ми вступили в спiлкування, буде дiяти таким же чином. Посилена увага до питань мiжособистiсного спiлкування людей i до культури поведiнки об'єктивно зумовлена впливом їх на стиль спiлкування мiж людьми, на моральний мiкроклiмат у колективах, а через них – на моральну атмосферу суспiльства. Спiлкування, дiяльнiсть, пiзнання, будучи змiстом людської життєдiяльностi, перебувають у нерозривнiй єдностi, являють собою форми соцiальної активностi людини. Характерною ознакою спiлкування як форми активностi виступає її моральна спрямованiсть, моральна культура людей, що розкривається в спiлкуваннi (людянiсть, доброзичливiсть, дружелюбнiсть, взаємоповага та iн.). Повноцiнне спiлкування неможливе без спiвпереживання, без включення до свого внутрiшнього свiту цiнностей, поглядiв, почуттiв iншого. Осмислюючи причини тих чи iнших вчинкiв, поглядiв, оцiнок iнших людей, особистiсть починає глибше осягати себе, свої чесноти й вади. Зiставляючи себе з iншими, людина збагачується осягненням складного внутрiшнього свiту людей, їхнiх моральних якостей. Спiлкування є однiєю з найфундаментальнiших, найвищих особистих i соцiальних потреб людини, котра включається в нього з моменту свого народження. І хоч у першi роки життя спiлкування має спонтанний характер, все ж спiлкування з iншими людьми формує у дiтей почуття довiри до тих, хто їх оточує, надiйностi, емоцiйного пiднесення. Проблема виховання культури спiлкування постає з раннього шкiльного вiку. Багато учнiв вiдчуває певнi труднощi у налагодженнi стосункiв з iншими людьми, досягненнi взаєморозумiння. Проблема спiлкування для дiтей не менш вагома за своїми наслiдками, нiж для дорослих. На першому мiсцi за переживаннями у дiтей стоять конфлiкти з товаришами, часто через невмiння домовитися, бажання звернути на себе увагу. На другому мiсцi - конфлiкти з вчителем, на третьому – з батьками [2, с. 69]. Спiлкування вiдбувається у ходi як навчальної, так i позаурочної дiяльностi. У процесi його учень, як правило, засвоює виробленi суспiльством норми поведiнки, набуває нових знань, формується як особистiсть. Але в школярiв потрiбно спецiально виховувати культуру спiлкування. здатностi. З метою опанування учнями навичок спiлкування необхiдно повiдомити їм теоретичнi знання вiдповiдно до вiкових можливостей та органiзувати на практицi їх взаємодiю. Практика спiлкування може бути органiзована в рiзних формах: це участь у бесiдах, рольових iграх, самостiйне створення учнями ситуацiй спiлкування. Мова їхня забруднена словами-паразитами, жаргонною лексикою. Але за тим, як володiє людина словом як засобом комунiкацiї, нерiдко роблять висновок про її культуру й вихованiсть. Виховання культури мови органiчно входить у формування культури спiлкування. Особливу увагу пiд час органiзацiї практики спiлкування слiд придiляти розвитку в учнiв умiння вiльно володiти усною мовою. Це передбачає наявнiсть у школярiв великого запасу слiв, образностi мовлення, формування здатностi правильно сприймати те, що говорить iнший учасник спiлкування, i, в свою чергу, достовiрно, без спотворень передавати думки партнера своїми словами; вироблення вмiння висловлювати суть почутого; коректно ставити запитання i стисло, точно, логiчно формувати вiдповiдi на запитання партнера. Це завдання розв’язується завдяки широкому залученню учнiв до читання лiтератури, а також переказування змiсту прочитаного, до регулярного обговорення книг, кiнофiльмiв, концертiв, до декламування вiршiв, складання словникiв нових понять i термiнiв, до проведення iгор з добору слiв на певну тему, до участi у бесiдах i диспутах. Важливим є оволодiння мистецтвом починати та пiдтримувати бесiду. Для цього треба навчити школярiв таких речей: вiдповiдати на запитання зрозумiло, привiтно, не соромлячись; ставити питання, якi мають пряме вiдношення до теми розмови; висловлювати свою думку лише тодi, коли запитують, i уникати при цьому рiзкостi й категоричностi; уважно й чемно слухати спiврозмовника. Важливо також навчити дiтей сперечатися. Традицiйно суперечка закiнчується образою, конфлiктом. Але можна вирiшувати цю справу "мирним шляхом". Потрiбно тiльки знати правила ведення суперечки: треба зацiкавити суперника чимось; вмiти його вислухати; запропонувати вирiшення конфлiкту; оцiнити особистiсть товариша, його переваги. Суперечка зводиться до досягнення злагоди, взаєморозумiння, поваги до думки iншої людини. розв’язується партнерами в процесi iмпровiзованого розiгрування певної ситуацiї, де вони виконують ролi окремих персонажiв – її учасникiв. При цьому одна i та ж ситуацiя звичайно програється кiлька разiв, щоб учнi могли виступити в рiзних ролях i запропонувати свої варiанти рiшень, проаналiзувати доцiльнiсть та життєвiсть поведiнки кожного учасника. Рольова гра дає змогу школярам продемонструвати i простежити кiлька iндивiдуальних варiантiв програвання однiєї i тiєї ж ролi у заданiй ситуацiї. В результатi у них з’являється можливiсть порiвняти вимоги, що ставляться до виконання рiзних ролей у неоднакових ситуацiях, iз власною поведiнкою за аналогiчних обставин. Процес формування комунiкативних умiнь, необхiдних школярам у сферi мiжрольового спiлкування, включає кiлька етапiв: засвоєння стандартних прийомiв поведiнки, доведення їх застосування до автоматизму, розвиток iмпровiзацiї у використаннi заданих прийомiв i перенесення умiнь з однiєї ситуацiї в iншу. Важливо, щоб учнi ставилися до правил культури спiлкування позитивно. Неможливо примусити бути вихованим, якщо людина цьому чинить опiр. Вихованiсть - така якiсть, яку не можна примусово, штучно прищепити. Вона виростає лише в результатi власної роботи дитини над собою. Необхiдно знати норми етикету. Існує також цiлий ряд найбiльш загальних вимог, що виражають основнi норми поведiнки в будь-якiй сферi людського життя: ввiчливiсть, скромнiсть, тактовнiсть, охайнiсть, вихованiсть, доброзичливiсть. Усi вони пов'язанi з увагою, добрим ставленням до оточуючих людей в мiжособистiсному спiлкуваннi. Хорошi манери, дотримання норм етикету, вихованiсть споконвiчно цiнуються й шануються, бо за ними стоять глибока духовнiсть, багатий внутрiшнiй свiт людини. Треба мати мiцнi звички, щоб їх додержуватися. Та найголовнiше - потрiбно хотiти бути вихованим. · Доброзичливе ставлення до спiврозмовника, повага до адресата. · Необхiдно виявляти доречну у певнiй ситуацiї ввiчливiсть (враховувати стать, вiк, службовий чи суспiльний статус тощо). Треба знiмати надмiрну категоричнiсть. · Мовцевi не рекомендується ставити в центр уваги своє «я», нав'язувати свої думки й оцiнку подiй. · Необхiдним для мовця є вiдокремлення власного «я» слухача у центр уваги. · Мовцевi треба вмiти вибирати тему для розмови, доречну в кожнiй ситуацiї, яка є цiкавою, зрозумiлою партнеровi. · Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття i концентрацiї уваги у слухача - обмеженi. ситуацiї. · Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спiлкуваннi слухач не тiльки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, мiмiку, пози, загальну манеру триматися при розмовi й культуру поведiнки. Правила для слухача: · Необхiдно перервати всi справи й уважно вислухати мовця. · Слухаючи, необхiдно доброзичливо, з повагою i терпляче ставитися до мовця, бути тактовним. · Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його iнтереси. · Необхiдно вмiти вчасно оцiнити мовлення спiврозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, вiдповiсти на питання. Найважливiший колектив, якому належить старшокласник i пiд впливом якого формується його особистiсть – це шкiльний клас. Учнiвський колектив, вiдмiчає Л.І. Новiкова, з одного боку – “функцiя педагогiчних зусиль дорослих, так як проектується дорослими i розвивається пiд їх прямим i непрямим безпосереднiм або опосередкованих впливом. З одного боку – вiн є явищем, яке розвивається спонтанно, так як дiти потребують спiлкування i вступають в спiлкування не лише по встановленим дорослими рецептам. Ця подвiйнiсть знаходить своє вiдображення в подвiйнiй структурi колективу: формальнiй, яка визначається через задану органiзацiйну структура, систему дiлового спiлкування, набiр дiяльностi, i неформальну, яка складається в процесi вiльного спiлкування дiтей” [2] Для школяра важливо не просто виконання якоїсь соцiальної ролi, але й те, щоб ця роль вiдповiдала його iндивiдуальностi. Вiн прагне, щоб структура дiлових стосункiв в класi максимально вiдповiдала структурi мiжособових стосункiв. Але в той же час в межах органiзованого колективу “питання стосункiв товариша до товариша – це не питання дружби, не питання любовi, не питання сусiдства, а це питання вiдповiдальної залежностi” [35] Старший шкiльний вiк – це перiод виробiтки поглядiв i переконань, формування свiтогляду. В юнацькому вiцi вже чiтко видно направленiсть особистостi. Юнацька особистiсть нiколи не буває однозначною. Вона завжди суперечлива i мiнлива. Критерiї, якi визначають соцiометричний статус старшокласника в його класному колективi, складнi i багатограннi. По даним Коломенського, на першому мiсцi тут стоїть вплив на однолiткiв (значення цiєї якостi з вiком неухильно зростає) i, як у молодших пiдлiткiв, фiзична сила; на другому мiсцi – моральнi якостi, якi безпосередньо проявляються в спiлкуваннi, i суспiльна робота; далi йдуть iнтелектуальнi якостi i добре навчання, працелюбство i навички працi, зовнiшня привабливiсть; на останньому мiсцi стоїть прагнення командувати. По даним Б. М. Волкова, десятикласники бiльш за все цiнують якостi особистостi, якi виявляються в спiлкуваннi, взаємодiї з товаришами (чеснiсть, готовнiсть допомогти в складну хвилину). В дослiдженнi А. М. Лутошкiна дається iнша послiдовнiсть переваг: iнтелектуальнi якостi, вiдношення до людей (доброта, чуйнiсть), моральнi якостi, вольовi, дiловi, зовнiшнi данi. З цих даних видно, що соцiометричний статус невiд’ємно пов’язаний зi спiлкуванням старшокласникiв. Для експериментального дослiдження взаємозв’язку соцiометричного статусу з культурою спiлкування старшокласникiв ми обрали такi методики: методика “Соцiометрiя” i методика “Потреба в спiлкуваннi”. В дослiдженнi взяли участь 27 дослiдних. Робота була проведена на базi ЗОШ №5 м. Дубна в 10-А класi. Методика “Соцiометрiя”. дозволяє кiлькiсно визначити кiлькiсть виборок, отриманих кожним школярем по дiловим, рольовим, емоцiйним критерiям. На основi цих даних будується соцiометрична матриця, на якiй чiтко виражене мiсце кожного члена групи в її iєрархiї. Ранговi мiсця групи, як правило, розподiляються наступним чином: Лiдери (ведучi). На цi мiсця претендують особи, здатнi до активної взаємодiї, прийняттю вiдповiдальних рiшень, управлiнню людьми, творчої iнiцiативи. Їх реальний рейтинг визначається вибором групи – бiльше 50% вибору (вiд 50 до 100%). Переважнi. Наступнi за рейтингом за лiдерами (вiд 10 до 50%). До них вiдносять актив робочої групи, в складi якого переважають люди, здатнi бути активними виконавцями, але серед них є i такi, хто в певних обставинах здатний зайняти лiдерське мiсце. Вiдверненi. Маючi не бiльше 10% вибору i низький рейтинг в групi. Вони або неактивнi в спiльнiй дiяльностi, або не змогли встановити позитивнi дiловi i особовi стосунки з членами групи. Ця методика дозволяє визначити положення дослiдного в системi мiжособових стосункiв тiєї групи, до якої вiн належить. “Ваш клас iснує вже давно. За час спiльного життя i спiлкування одне з одним, ви, мабуть, змогли непогано взнати один одного, i мiж вами склались певнi особистi i дiловi стосунки, симпатiї i антипатiї, повага, неповага один до одного тощо. Будь ласка, дайте у цьому зв’язку вiдповiдь на наступнi запитання, дописавши в них свої вiдповiдi на окремому листi паперу. Його необхiдно пiдписати, щоб ми могли судити про те, хто i кого обирає. Кому з однокласникiв в першу чергу, другу i третю ти розповiси про те, як провiв час в компанiї друзiв? (емоцiйне спiлкування). Хто з однокласникiв може вказати на твої недолiки, кого б ти послухав? (Довiрче спiлкування).” Учнi пiдписують свої листки i на кожне питання записують в суворiй послiдовностi три прiзвища. Вибiр здiйснюється лише iз членiв дослiджуваного колективу. Число виборiв, отриманих кожним учнем, характеризує його мiсце в системi особистих стосункiв, iншими словами, визначає його соцiометричний статус. По першому питанню (Емоцiйному спiлкуванню). Переважнi: 4-3 вибори. Вiдверненi: 2-1 вибiр. Ізольованi: 0 виборiв. По другому питанню (Моральне спiлкування). Лiдери: вiд 4 i бiльше виборiв. Вiдверненi: 1 вибiр. Ізольованi: 0 виборiв. Таблиця 2. 1 № Прiзвище Емоцiйне спiлкування Моральне спiлкування 1 Арутюнян А. 1 Вiдвернений 1 Вiдвернений 2 Багалюбський Д. 1 Вiдвернений 1 Вiдвернений 3 Бапрова А. 2 Вiдвернений 2 Переважний 4 Байла В. 5 Лiдер 4 Лiдер 5 Вiнокурова С. 5 Лiдер 3 Переважний 6 Глядя К. 4 Переважний 3 Переважний 7 Демченко Д. 1 Вiдвернений 1 Вiдвернений 8 Ємельяненко А. 5 Лiдер 3 Переважний 9 4 Переважний 3 Переважний 10 Іщенко Н. 0 Ізольований 0 Ізольований 11 Кориш К. 1 Вiдвернений 0 Ізольований 12 Левченко В. 5 Лiдер 5 Лiдер 13 3 Переважний 3 Переважний 14 Лiтовко В. 3 Переважний 3 Переважний 15 Луньова К. 3 Переважний 2 Переважний 16 Максименко А. 1 Вiдвернений 1 Вiдвернений 17 Малахова Т. 1 Вiдвернений 1 Вiдвернений 18 4 Переважний 2 Переважний 19 Манзя О. 0 Ізольований 0 Ізольований 20 Мiтрофанова А. 1 Вiдвернений 1 Вiдвернений 21 Нiкрасова К. 5 Лiдер 2 Переважний 22 0 Ізольований 0 Ізольований 23 3 Переважний 3 24 Полях С. 4 Переважний 5 Лiдер 25 Рибалка С. 2 Вiдвернений 3 Переважний 26 2 2 Переважний 27 Тихонiн К. 2 Вiдвернений 2 Переважний Звiдси видно, який соцiометричний статус займає кожний з учнiв. що дiти, якi складають групу лiдерiв, орiєнтованi на рiвноправнiсть в спiлкуваннi, вона заснована на взаємоповазi, повазi i довiр’ї, взаємопорозумiннi i взаємному вираженнi, вiдкритостi, розвитку, iзольованих – 11%, такi учнi намагаються придушити особистiсть спiврозмовника, не бажаючи розумiти спiврозмовника, при цьому вимагаючи згоди з власною позицiєю. Вони не рахуються з чужою точкою зору, вiдкидаючи її. При моральному спiлкуваннi у класi бiльше переважних – 52%, вiдвернених – 22%, iзольованих – 15 % та лiдерiв – 11%. Методика «Потреба в спiлкуваннi». У бланк вiдповiдей впишiть «так» (або поставте «+») поруч iз номером твердження, якщо ви згоднi з ним. Якщо ж ви не згоднi iз твердженням, то напишiть «нi» (або поставте «-») (Додаток 1). Бланк вiдповiдей 1. 17. 24. 3. 15. 2. 18. 26. 4. 16. 7. 19. 28. 4. 25. 8. 20. 30. 6. 27. 11. 21. 31. 9. 29. 12. 22. 32. 10. 13. 23. 33. 14. сума «так» сума «нi» Обробка результатiв 1. Пiдрахувати кiлькiсть вiдповiдей «так» у першому, другому й третьому стовпчиках бланка вiдповiдей, 2. Пiдрахувати кiлькiсть вiдповiдей «нi» у четвертому, п'ятому стовпчику бланку вiдповiдей. 3. Обидва числа додати i порiвняти з психодiагностичною шкалою. Властивiсть Рiвнi нижчий за середнiй середнiй вищий за середнiй Потреба у спiлкуваннi 0-23 24-28 29 i бiльше Таблиця 2. 2 № Прiзвище Нижчий за середнiй Середнiй Вищий за середнiй 1 24 2 Багалюбський Д. 23 3 Бапрова А. 24 4 Байла В. 29 5 Вiнокурова С. 25 6 Глядя К. 27 7 Демченко Д. 22 8 Ємельяненко А. 24 9 Іванова О. 26 10 22 11 20 12 Левченко В. 30 13 25 14 Лiтовко В. 28 15 25 16 23 17 22 18 Мальований А. 24 19 Манзя О. 19 20 Мiтрофанова А. 23 21 Нiкрасова К. 28 22 Павленко М. 22 23 Пєньпаула Л. 27 24 Полях С. 30 25 Рибалка С. 28 26 Скиба П. 24 27 Тихонiн К. 26 В результатi проведення даної методики виявилось, що 56% учнiв мають середнiй рiвень потреби в спiлкуваннi, це тi учнi, якi мають статус переважних i частково вiдвернених у спiлкуваннi, 33% - низький рiвень потреби у спiлкуваннi (статус iзольованих i частково – вiдвернених), i 11% - високий рiвень потреби в спiлкуваннi (статус лiдерiв). Моральнi якостi, якi невiд’ємно пов’язанi зi спiлкуванням є важливим критерiєм, який визначає соцiометричний статус, бiльш всього цiнуються якостi особистостi, якi проявляються у спiлкуваннi (чеснiсть, допомога в тяжку хвилину). У результатi проведення дослiдження, виявилось, що культура i потреба в спiлкуваннi старшокласникiв впливає на те, який соцiометричний статус вiн займає у колективi. Провiвши методики “Соцiометрiя” та “Потреба у спiлкуваннi”, ми отримали данi, завдяки яким робимо висновок, що у класi бiльш за все учнi з переважним соцiальним статусом i середнiм рiвнем потреби в спiлкуваннi, дiти, якi займають високий соцiометричний статус i мають високий рiвень потреби в спiлкуваннi бачать у спiврозмовника особистiсть, довiряють та поважають думку спiврозмовника, спiлкування засноване на рiвноправних стосунках та взаємопорозумiннi. Дiти, якi вiдносяться до групи з низькою потребою у спiлкуваннi i мають iзольований соцiальний статус, не рахуються з точкою зору iнших, прагнуть “придушити” особистiсть спiврозмовника. Не бажаючи зрозумiти спiврозмовника, але вимагають, щоб з їх позицiєю погоджувались i розумiли. Саме це й є причиною того, що дiтей вiдносять до групи iзольованих i вiдвернених. Для пiдвищення рiвня потреби в спiлкуваннi та рiвня культури спiлкування потрiбно органiзовувати рiзнi форми спiлкування: участь у бесiдах, рольових iграх, самостiйне створення учнями ситуацiй спiлкування, залучення учнiв до читання лiтератури, а також переказування змiсту прочитаного, регулярне обговорення книг, кiнофiльмiв, концертiв, декламування вiршiв, складання словникiв нових понять i термiнiв, проведення урокiв на певну тему (Додаток 2). ВисновкИ На основi аналiзу психолого-педагогiчної лiтература та проведеного дослiдження були сформульованi наступнi висновки. Поняття “культура спiлкування” розглядається як високо розвинуте вмiння здiйснювати комунiкацiю вiдповiдно до норм, якi iсторично склалися у даному мовному колективi з урахуванням психологiчних механiзмiв впливу на адресата, а також використання лiнгвiстичних засобiв реалiзацiї такого спiлкування з метою досягнення запланованого результату. Найважливiшими видами спiлкування у людей є вербальне та невербальне спiлкування, якi розрiзняють за змiстом, за метою, за засобами. стилiстична адекватнiсть мови тощо; г) вмiння планувати дискусiю й керувати нею для здiйснення мовного впливу на адресата. У взаємодiї мiж людьми, тобто у взаємодiї мiж ними виникають суб’єктивнi мiжособистiснi вiдношення, якi у психологiї називають спiлкуванням. У масштабах життєдiяльностi людини спiлкування, тобто взаємодiя з iншими людьми, є, по-перше, головною умовою виживання, по-друге, забезпечує реалiзацiю функцiї навчання, виховання i розвитку особистостi. Дитина, iзольована вiд суспiльства людей, не може опанувати механiзми людської поведiнки, людського пiзнання, сукупним досвiдом людства. Особливо важливим аспектом спiлкування є те, що воно є однiєю складовою розвиваючої особистостi старшокласника. Проблема юнацького вiку, хоча виникає вона набагато ранiше – це перебудова стосункiв з батьками, перехiд вiд дитячої залежностi до стосункiв, заснованих на взаємнiй довiрi, повазi i вiдносної, але неухильно зростаючої рiвностi. Юнiсть – важлива пора становлення особистостi. Однiєю з самих важливих потреб юнацького вiку є потреба у емансипацiї вiд контролю та опiки батькiв, вчителiв, старших взагалi, а також вiд встановлених ними порядкiв i правил. Перш за все, пiдвищується соцiальний рiвень цiлей та збагачується змiст спiльної дiяльностi, складаючий стрижень колективного життя. Дуже важливо для старшокласника зайняти стiйкий соцiальний статус у своєму колективi. Психолог Коломiнський довiв, що моральнi якостi, якi невiд’ємно пов’язанi зi спiлкуванням є важливим критерiєм, який визначає соцiометричний статус; психолог Б. Н. Волков пiдтвердив, що бiльш всього цiнуються якостi особистостi, якi проявляються у спiлкуваннi (чеснiсть, допомога в тяжку хвилину). Культура i потреба в спiлкуваннi старшокласникiв впливає на те, який соцiометричний статус вiн займає у колективi. Довести це ми змогли i в своєму експериментальному дослiдженнi. Провiвши методики “Соцiометрiя” та “Потреба у спiлкуваннi”, ми отримали данi, завдяки яким робимо висновок, що у класi бiльш за все учнi з переважним соцiальним статусом i середнiм рiвнем потреби в спiлкуваннi, дiти, якi займають високий соцiометричний статус i мають високий рiвень потреби в спiлкуваннi бачать у спiврозмовника особистiсть, довiряють та поважають думку спiврозмовника, спiлкування засноване на рiвноправних стосунках та взаємопорозумiннi. Дiти, якi вiдносяться до групи з низькою потребою у спiлкуваннi i мають iзольований соцiальний статус, не рахуються з точкою зору iнших, прагнуть “придушити” особистiсть спiврозмовника. Не бажаючи зрозумiти спiврозмовника, але вимагають, щоб з їх позицiєю погоджувались i розумiли. Саме це й є причиною того, що дiтей вiдносять до групи iзольованих i вiдвернених. 1. Агеев В. С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. – М., 2000. – С. 150-152. 2. Андреева Г. М. Социальная психология. – М., 1999. – С. 65-74. 3. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М., 2001. – С. 242-243. 4. Бодалев А. А. Личность и общение. – М.: Педагогика, 2003. – С. 65-78. 6. Братченко С. Л. Психология в мире диалога// Вопросы психологии. – 1999. – №2. – С. 6-7. 7. Водзiнський Д.І. Колектив i особистiсть старшокласникiв. – К., 2001. – С. 33-39. 8. Головаха Е. И. Психология человеческого взаимопонимания. – К., 1999. – С. 17-26. 9. Дубровина И. В. Формирование личности старшеклассников. – М., 1999. – С. 74-75. 10. Захарова А. В. Психология обучения старшеклассников. – М., 2006. – С. 15-21. 11. Золотнякова А. С. Проблемы психологии общения. – К., 2004. – 78 с. 13. Карпова Н. Л. Международная конференция по психологии общения// Вопросы психологии. – 2001. – №1. – С. 14-17. 14. Коган М. С. Мир общения: Проблема межсубъективных отношений. – М., 2002. – 65 с. 15. Коломинский Я. Л. Психология взаимоотношений в малых группах. – М., 2003. – С. 10-17. 16. Кон И. С. Психология старшеклассника. – М., 2002. – С. 41-55. 18. Куницына В. Н. Стиль общения и его формирование. – Л., 2003. 19. Леонов Б. Ф. Психологические процессы и общение. – М.: Наука. – 2005. – С. 124-135. 20. Ложкин Г. В. Структура межличностных отношений. – М., 2005. 21. Мудрик А. В. Общение школьников. – М.: Педагогика, 2005. – С. 55-87. 22. Носуленко В. Н. Проблема общения в психологии. – М.: Наука, 2002. – С. 32-38. 25. Семиченко В. А. Психология общения. – К., 2007. – С. 45-56. 27. Снегирева Т. В. Особенности межличностного восприятия в подростковом и юношеском возрасте. – К., 1999. – 48 с. 28. Ушакова Т. П. Речь человека в общении. – М.: Наука, 2003. – С. 69-73. Додаток 1 Твердження 1. Менi приємно брати участь у рiзного роду святкуваннях. 3. Менi подобається висловлювати кому-небудь свою прихильнiсть. 4. Я бiльше зосереджений на набуттi впливу, нiж дружби. 5. Я вiдчуваю, що стосовно моїх друзiв у мене бiльше прав, нiж обов'язкiв. 7. Щоб бути задоволеним собою, я повинен комусь у чомусь допомогти. 8. Мої турботи зникають, коли я опиняюся серед однокласникiв. 9. Мої друзi менi ґрунтовно набридли. 10. Коли я роблю важливу роботу, присутнiсть людей мене дратує. 12. У важкiй ситуацiї я думаю не стiльки про себе, скiльки про близьку людину 13. Неприємностi в друзiв викликають у мене такий жаль, що я можу захворiти. 14. Менi приємно допомагати iншим, якщо навiть це й завдає менi значних труднощiв. 15. З поваги до друга яможу погодитися з його думкою, якщо вiн i не правий. 16. Менi бiльше подобаються пригодницькi розповiдi, нiж розповiдi про любов. 17. Сцени насильства в кiно викликають у мене вiдразу. 18. На самотi я вiдчуваю тривогу i напруженiсть бiльше, нiж коли перебуваю серед людей. 19. Явважаю, що основною радiстю в життi є спiлкування. 20. Менi шкода бездомних кiшок i собак. 21. Я волiю мати поменше друзiв, зате близьких. 22. Я люблю бувати серед iнших людей. 23. Я довго переживаю пiсля сварки iз близькими. 24. У мене справдi бiльше близьких друзiв, нiж у багатьох друзiв. 25. У менi бiльше прагнення до досягнень, нiж до дружби. 26. Я бiльше довiряю власнiй iнтуїцiї й уявi в думцi про людей, нiж судженням про них з боку iнших людей. 27. Я надаю великого значення матерiальному забезпеченню й благополуччю, нiж радостi спiлкування з приємними менi людьми. 30. Я люблю розповiдi про безкорисливу дружбу. 31. Заради друга я готовий пожертвувати своїми iнтересами. 33. Якби я був журналiстом, то я б iз задоволенням писав про силу дружби. Додаток 2 Культура спiлкування i мовленнєвий етикет українського народу (урок розвитку зв’язного мовлення для старшокласникiв) Мета: познайомити учнiв з етичною культурою українського народу; виховати культуру мови i культуру спiлкування; розвивати зацiкавленiсть проблемою вiдродження та розвитку кращих традицiй української мовленнєвої поведiнки. Усунути деформацiю мови, очистити її вiд спотворень, повернути нашiй мовi справжню народну красу - це справа честi всiх нас, i старших, i молодших, це природнiй обов’язок перед незалежною, Україною Олесь Гончар Хiд уроку Вступне слово вчителя. Уподовж столiть творились норми поведiнки людини в товариствi з iншими людьми. В нашого українського народу теж є свої гарнi звичаєвi правила спiлкування. А чи знаєте ви їх добре? Чи завжди усвiдомлюєте силу слова? Що вам вiдомо про науку етику? З поняття про етику випливає поняття про етикет. Слово «етикет» - французького походження. У середньовiччi воно вживалося для означення норм поведiнки та порядку дiй при дворах монархiв («придворний етикет»), а також у дипломатичних колах. Пiзнiше цим словом почали визначати норми поведiнки та правила ввiчливостi у будь-якому товариствi. Правил поведiнки та ввiчливостi має дотримуватися кожна людина, яка себе поважає. Сказати, що всi люди в даний час невихованi - це судження буде помилковим. Так само як сказати, що всi люди злi. Це теж неправильно. Людина частiше буває доброю, нiж злою. Добро в людинi завжди має перемагати зло. Про це дуже гарно говориться в народнiй скарбницi українських прислiв’їв i приказок. Назвiть перлини української мудростi про добро i зло. шаноба, ґречнiсть. Цими чеснотами вiддавна славився український народ. На це звертали увагу дипломати й мандрiвники, котрi бували в нашiм краю. Так, датський посол Юлiй Юст, що в 1709-1712 рр. вiдвiдував Росiю, а 1711 р. їхав через Україну, писав: «Мiсцевi мешканцi (Королевця), як i взагалi все населення Козацької України, вiдзначаються великою ввiчливiстю i охайнiстю, вдягаються чисто й чисто утримують доми», а Джозеф Маршал про Україну 1769-1770 рр. згадував: «сучасне українське поколiння - це моральний i добре вихований народ». Всi вони насамперед поважали наш народ за ввiчливiсть. Як ви розумiєте поняття ввiчливостi людини? Учитель. Отже, спiлкуючись (вiтаючись, прохаючи що-небудь, дякуючи, запрошуючи тощо), спiвбесiдники дивились у вiчi один одному. Цим самим люди демонстрували свою миролюбнiсть, вiдсутнiсть ворожостi, агресивностi. Поступово прикметник «увiчливий» переосмислився i набув переносного значення: «який дотримується правил пристойностi, виявляє уважнiсть, люб’язнiсть». Тепер за допомогою проблемних ситуацiй перевiримо вашу ввiчливiсть i знання правил етикету: Ситуацiя 1. Вас запросили в гостi. Пiд час гостини ви ненавмисне розбили якусь рiч. Як ви маєте повестися в такiй ситуацiї? Як довго потрiбно залишатися в гостях? Ситуацiя 2. Ви прямуєте вулицею. Назустрiч вам крокують двоє хлопцiв: один з них - вам знайомий, а iншого - ви бачите вперше. Зустрiлись. Привiтались. Вам знайомий починає вас про щось розпитувати. Чи правильно поступив хлопець, з яким ви давно знайомi? Ситуацiя 3. Закiнчився концерт вiдомого спiвака. У вас появилось велике бажання познайомитися з ним особисто i взяти в нього автограф. Яким чином ви це зробите? (Вирiшення проблемних ситуацiй учнями). Учитель. Культура спiлкування - найважливiша складова загальної культури людства. Ввiчливостi, мовленнєвому етикетовi, культурi поведiнки, культурi спiлкування треба наполегливо вчитися i навчати iнших. Своїм корiнням культура спiлкування сягає дуже далеко в давнину. Зробимо екскурс у минуле. Князювання Володимира Мономаха. Князь давньоруський важко хворий. Володимира переслiдує вiдчуття, що незабаром його душа покине грiшне тiло. Вiн вирiшує залишити своїм синам у спадок повчання. «Повчання Володимира Мономаха дiтям» має велику моральну цiннiсть, воно актуальне i в теперiшнiй час. Про що ж говориться у цьому стародавньому мудрому документi? Учитель. Обов’язок кожного з нас звернутися до народного досвiду спiлкування, вiдродити втрачене, узвичаїти призабуте, вiдкинути невластиве українськiй культурi спiлкування, силомiць нав’язане нашому народовi або бездумно перейняти чуже, брутальне. Адже за багатовiкову iсторiю наш народ виробив i вiдшлiфував самобутню систему мовленнєвого етикету, що є феноменом i виразником його загальної культури. В мовi нашого народу iснує дуже багато форм вiтання, прощання, перепросин, подяки. Якi з них вам вiдомi? Вiтання: Доброго ранку! Доброго дня! Добрий день! Добридень! На добридень! Здоров (був)! Здоровi (були)! Доброго здоров’я! Серед молодi: Вiтаю! Привiт! Салют! До побачення! Прощавайте! На все добре! Всього вам найкращого! До зустрiчi! Хай вам щастить! Доброї ночi! На добранiч! Приємних снiв... Перепросини. Допустившись будь-якої помилки i визнавши її, доводиться вибачатися, на що не у кожного вистачає мужностi i чесностi. У таких випадках вдаються до вибачливих слiв i виразiв: вибачте, даруйте, пробачте, перепрошую, прошу вибачення, сподiваюсь на ваше прощення, маю надiю на вашу доброту, вашу терпимiсть, делiкатнiсть, менi прикро, що так сталося... Учитель. у русинiв» писав, що традицiйнi особливостi етикетних висловiв українського народу - це сердечнiсть, доброта, простота, щирiсть, нiжнiсть. Вiн ще видiляє таку рису мовленнєвої поведiнки у українцiв, як почуття власної гiдностi. «Не шукайте нове, а шукайте вiчне» - це слова з Бiблiї. У стародавнiй мудростi проголошується: «Найбiльшою перемогою людини є перемога над собою». Саме ця мудрiсть стане вам у пригодi, коли ви розпочнете духовне змалювання iз самим собою, яке сприятиме вашому самовдосконаленню. Ще кожному з вас стануть у пригодi «Правила мовленнєвого етикету». 1. Завжди пiд час розмови виявляйте ввiчливiсть, ураховуючи вiк, стать, статус, авторитет спiврозмовника. 2. Неухильно i послiдовно виказуйте доброзичливе ставлення до спiврозмовника. 3. Уважно прислухайтесь до свого мовлення, критично аналiзуйте себе i реакцiю слухача (слухачiв). 4. Ввiчливiсть не дозволяє перебивати спiврозмовника. 5. Повага до спiврозмовника - найважливiше правило спiлкування. 6. Не дозволяйте собi негативних оцiнок спiвбесiдника та образливих слiв на його адресу, а також глузливих виразiв (таких, як недотепа, дурень, бевзень, тюхтiй, телепень, йолоп тощо ). 7. Не виставляйте своє «я» на показ. 8. Пообiцявши, неодмiнно виконайте. 9. Стережiться зайвий раз плакатися, скаржитися, аби не додавати прикрощiв iншим людям. 10. Завжди прагнiть навiть у дрiбницях бути правдивим i щирим. 11. Навчiться усмiхатися. Щира доброзичлива усмiшка - це мистецтво. 12. Не намагайтеся бути схожим на когось. Знайдiть себе i будьте самi собою. Пам’ятайте, що на землi немає iншої такої людини, як ви. На закiнчення уроку вчитель читає поезiю В. Симоненка «Ти знаєш, що ти - людина...». Завдання додому: написати твiр-роздум на одну з морально-етичних тем: 1. «Поспiшайте творити добро, життя таке коротке» (О. Довженко). 3. «Визнавши свою слабiсть, людина стає сильнiшою» (Оноре де Бальзак). 4. Молiтесь Боговi одному, Молiтесь правдi на землi, А бiльш на землi нiкому Не поклонiтесь... (Т. Шевченко). 5. «Байдужiсть - це калiцтво» (Є. Євтушенко). 6. «Така проста невибаглива приємна вимога людського спiлкування - усмiшка...» (Ч. Айтматов). 7. Найважливiше у життi людей - взаєморозумiння у найпоширенiшому планi (В. Тендряков). 9. «Силу пiдлостi i злоби подолає дух добра» (Б. Пастернак). 10. «Ласкою всього досягнеш, а криком та лаянням нiчого не вiзьмеш» (І. Котляревський).