Використання психомалюнку в процесi психокорекцiї
Змiст
Вступ
Роздiл 1. Символ як засiб презентацiї змiсту несвiдомого
1. 1 Символiчнi представлення психiки та їх значення
1. 3 Психомалюнок та його застосування в психологiчнi практицi
2. 1 Метод аналiзу комплексу психомалюнкiв та особливостi його використання
2. 2 Психодiагностична та психокорекцiйна спроможнiсть малюнка
Висновки
список використаних джерел
ВСТУП
Актуальнiсть дослiдження.
Сьогоднi в психотерапевтичнiй практицi використовується велика кiлькiсть технiк i методiв. Сучасний психолог має змогу обирати серед рiзноманiття методiв i технiк саме тi, якi потрiбнi при роботi з клiєнтом i вiдповiдає певнiй ситуацiї процесу терапiї. В деяких випадках i справдi застосування того чи iншого методу допомагає вирiшити проблему, що виникла, та це вiдбувається далеко не завжди. В бiльшостi випадкiв проблеми залишаються не вирiшеними, чи то через некомпетентнiсть терапевта, чи то через недосконалiсть методiв. Тож однiєю з основних проблем якi постають перед сучасною психологiєю є проблема розробки нових методiв, якi б вiдповiдали потребам сучасної психологiї. Вирiшенню цiєї проблеми може зарадити не тiльки поява нових методiв, а й гармонiйне компонування вже iснуючих.
Необхiдною умовою виконання цих завдань є пiдготовка квалiфiкацiйних кадрiв здатних працювати з великою кiлькiстю методiв i технiк, а також спроможних на творчий пiдхiд у розробцi i компонуваннi нових методiв i технiк.
Тому актуальнiсть цiєї роботи, як дослiдження з метою визначення особливостей використання кiлькох методiв, має чимале значення, оскiльки вiдкриває новi можливостi для використання методу, який спроможний значно допомогти при роботi психотерапевтiв всiх рiвнiв, покращуючи показники результативностi як при роботi в групi, так i при роботi з окремими клiєнтами.
є психокорекцiйний процес.
Предмет дослiдження
– особливостi використання психомалюнку в процесi психокорекцiї.
Мета роботи
– з’ясувати особливостi використання психомалюнку в процесi психокорекцiї
Для досягнення мети дослiдження ставляться такi завдання:
1. Провести теоретико-методологiчний аналiз наукової лiтератури з проблеми використання психомалюнку;
1. 1 Символiчнi представлення психiки та їх значення
"символ". Проте спiльним для рiзних дослiдникiв є видiлення в структурi символу двох елементiв, мiж якими вiдсутнiй безпосереднiй зв'язок: того, що символiзує (предметний образ) i того, що символiзується (глибинний змiст), - а також висновок про те, що символ вiдрiзняється багатозначнiстю.
У символi поєднуються та одночасно виражаються свiдомий i несвiдомий психологiчний змiст. На це вказують дослiдження таких символiчних форм вираження змiсту психiки: сновидiння, мiф, ЛСД-стан, невроз, кататимне переживання. У зазначених дослiдженнях порушується проблема полiвалентностi психологiчного змiсту символiки. Так, в теорiї сновидiнь З. Фрейда констатується наявнiсть у сновидiннi експлiцитного та iмплiцитного змiсту, алогiчнiсть першого та логiчна впорядкованiсть другого, багатограннiсть змiсту, вираженого в тому чи iншому образi сновидiння, i одночасно – репрезентацiя певного аспекту змiсту в багатьох образах. К. Юнг наголошує на багатозначностi психологiчного змiсту символiки колективного несвiдомого, а також на тому, що ця символiка слугує вираженню iндивiдуально-неповторного змiсту психiки суб'єкта [15].
Автор символ - драми Х. Льойнер показав, що символiчнi елементи "сновидiнь наяву", подiбно елементам нiчних сновидiнь, є багатозначними, а також вказав на необхiднiсть багаторiвневої рефлексiї психологiчного змiсту "сновидiнь наяву" [6]. Своєрiдним символом суперечливих психiчних процесiв є невротичний симптом, його психологiчний змiст поєднує в собi несвiдомi, передсвiдомi та свiдомi елементи. Згiдно з С. Грофом, психологiчний змiст символiчних образiв, якi виникають в особливому станi психiки при вживаннi хiмiчної речовини ЛСД, включає в себе елементи вiдразу декiлькох рiвнiв несвiдомого (психодинамiчного, перинатального, трансперсонального), при цьому наголошується конденсованiсть вираження зазначеного змiсту в символах [3].
Слово “символ” походить з латинської мови (“symbolum”), хоча його коренi тягнуться ще з древньогрецької мови. Саме ж грецьке слово походить вiд “symballein”, що означає “з’єднання”. Спочатку воно означало умовний знак, який символiзував зв’язок мiж родичами чи друзями. В словнику це поняття визначається як “образ, що має певний змiст”. Символ – це також скорочене означення, знак для математичних операцiй [20].
Поняття “символ” включає в себе багато значень: це i “алегорiя”, i “знак” таке iнше. Таким чином, поняття символу набагато ширше, нiж вважалося ранiше. Символи є частиною загальнолюдської культури та зберiгають значний заряд своєї первiсної значимостi. У деяких людей вони викликають значну емоцiйну реакцiю, яка зазвичай визначається як забобоннiсть. Хоча символьнi представлення психiки i сприймаються людством як забобоннiсть, вони все ж таки мають досить великий вплив як на життя окремого суб’єкта, так i на все людство. Витiснення символьних проявiв спричиняє лише утворення специфiчної енергiї, яка зазвичай має деструктивний характер. Сучасна людина не розумiє, наскiльки рацiоналiзм сучасного життя негативно впливає на духовний розвиток особистостi, оскiльки втрачається той сакральний зв’язок з минулим, який повинен забезпечити духовний розвиток як окремої особистостi, так i людства в цiлому. Антропологи не раз описували, що вiдбувається з племенами аборигенiв при зiткненнi їхнiх духовних цiнностей з цивiлiзацiєю. У них втрачається iнтерес до життя, порушуються принципи їхньої життєдiяльностi, настає моральне виснаження [22].
Оскiльки її свiдомiсть нiвелювала будь-яку можливiсть засвоєння iмпульсiв iнстинктивного та несвiдомого. Але все ж таки, символiчна епоха охоплює бiля десятка тисяч рокiв до нашої ери та плюс пiвтора тисячолiття нашої ери. Таким чином вона ввiйшла не просто в пiдсвiдомiсть людини, а й в менталiтет усього людства, в його генофонд. Отже, ми i до цього часу залишаємося “символiчними людьми”[18].
На сьогоднi, проблема вивчення символьних представлень психiки є актуальною, оскiльки з плином часу витiснення архаїчних утворень стає все помiтнiшим. Дослiдження символьних проявiв дасть змогу визначити не лише змiни в особистiсному несвiдомому, а й в колективному. Оскiльки iсторичний розвиток прояву символьних утворень психiки ми можемо дослiдити лише аналiзуючи теоретичнi джерела, то прояв символьних утворень у сучасної людини ми можемо дослiдити практично. Досить важливо розумiти, що психiчнi утворення сучасної людини завуальованi. Тому необхiдно детально аналiзувати отриманий матерiал та вивчати його, користуючись найновiшими досягненнями в галузi психологiї, психiатрiї, медицини.
Досить важко дiзнатися у митця, що саме спонукало його створити той чи iнший шедевр. Тобто мотиви, процеси творення залишаються незрозумiлими. Саме це i створює навколо полотен визначних митцiв ажiотаж з боку критикiв та глядачiв. Для того, щоб вияснити, що саме спонукало автора зобразити той чи iнший образ, детально вивчається його бiографiя, щоденники, аналiзуються роботи. Важливим є також той факт, що ми не можемо точно вiдповiсти, чим саме нам сподобалася та чи iнша робота. Оскiльки враження вiд споглядання картини має досить значне емоцiйне забарвлення i тому досить важко передати його словами.
Психологу зрозумiло, що причини так званого художнього ефекту прихованi в несвiдомому. Тому лише у разi проникнення в цю дiлянку та детального аналiзу стає зрозумiлим причина створення того чи iншого полотна [13].
та критики, як iсторiя того явного змiсту, котрий глядач вносив до того чи iншого твору мистецтва, є не що iнше, як iсторiя рацiоналiзацiї, котра змiнювалася вiд епохи до епохи, керуючись свiдомими зауваженнями критикiв. Але лише з розвитком психологiї, зокрема психоаналiзу, з моменту вiдкриття Фрейдом несвiдомого, ми маємо змогу точно i детально проаналiзувати на основi бiографiчних фактiв те, що спонукало митцiв творити саме такi мистецькi шедеври. Лише аналiзуючи несвiдоме, ми маємо змогу репрезентувати iмплiцитнi символьнi представлення психiки, якi детермiнують дiяльнiсть суб’єкта [13].
Досить вiрно говорили Ранк i Закс, що основнi естетичнi питання залишаються невирiшеними до тих пiр, поки ми при нашому аналiзi обмежуємося лише тими процесами, якi вiдбуваються у нашiй свiдомостi. Оскiльки переживання, якi виникають у глядача при переглядi певного твору є афективними. А афект виносить назовнi саме тi iмплiцитнi, iнодi архаїчнi переживання, якi є недоступними при звичайних життєвих ситуацiях. Отже, зрозумiти афективну природу почуттiв, якi виникають при переглядi творiв мистецтва можливо лише при детальному аналiзi несвiдомих змiстiв психiки [10].
Як вiдомо при афективному переживаннi вiдбувається вивiльнення великої кiлькостi психiчної енергiї, яка iнодi має деструктивний характер для особистостi при її капсуляцiї. Афективне вивiльнення енергiї характерне не лише для глядачiв, а й для самих митцiв. Оскiльки, зображуючи на полотнi свої переживання, якi сприймаються перш за все як витвiр мистецтва, художник звiльнюється вiд емоцiй, якi стали результатом витiснених переживань. Вiрно стверджують психоаналiтики, що Шекспiр i Достоєвський не стали злочинцями, тому що зображували вбивць у своїх творах i таким чином позбавляли свої деструктивнi схильностi емоцiйного забарвлення. При цьому мистецтво є чимось на зразок терапевтичного лiкування.
Отже, психологiчний аналiз творiв мистецтва дає змогу виявити не лише iмплiцитний змiст особистостi митця, а й деструктивнi переживання особистостi.
1. 2 Архетипна символiка та її представленiсть в малюнках
К. Г. Юнг зазначав, що iснує iндивiдуальне i колективне несвiдоме. Дослiдник використовував термiн “несвiдоме” з метою позначення тих психiчних процесiв, що є недоступними для Я, а також для окреслення психiчної системи, яка має свої закони, характер, функцiї. Цей пласт несвiдомого вiн назвав “iндивiдуальним несвiдомим”, яке закiнчується дитячими згадками, що витiснялися, його образи є наповненими i пережитими. Водночас вiн зауважував те, що є психiчна активнiсть, яка виходить за межi iндивiдуального досвiду та спiввiдноситься з iнстинктивною основою людства, i назвав її колективне несвiдоме, яке є загальним, унiверсальним для всiх, “охоплює перiод, що передує дитинству, тобто те, що залишилося вiд життя предкiв” [16 с. 112]. Основою колективного несвiдомого є архетипи.
основнi поняття. На цих поняттях, як стверджував К. Юнг [17], ми засновуємо релiгiю, мистецтво i науку. Архетипи як такi самi по собi не є чимось конкретним, що легко визначаються. Важливо пiдкреслити їх двох полюснiсть (амбiвалентнiсть). Цю бiполярнiсть можна знайти, наприклад, в iснуючому у всiх культурах архетипi матерi. Ми маємо тут як позитивний аспект – надiлення життям, так i негативний – образ жорстокої породiлi, яка ковтає власних дiтей (позбавлення їх життя) [18].
Архетипна символiка виражає змiст колективного несвiдомого, що має спiльнi риси для всiх людей, але набуває iндивiдуального значення в конкретних виявах активностi суб’єкта. Архетипи тiсно пов’язанi з несвiдомим. Можна говорити, що вони походять з архаїчних форм функцiонування психiки.
Через поняття архетипу К. Юнг показав, що деякi символи мають унiверсальний характер. Важливо пiдкреслити, що символ можна iнтерпретувати по-рiзному в залежностi вiд контексту, в якому вiн з’являється i в залежностi вiд конкретної людини [18].
закони, функцiї. Це, за К. Юнгом, iндивiдуальне несвiдоме, яке об’єктивується в дитячих казках, що витiснилися. В той же час, пiдкреслювалось, що iснує психiчна активнiсть, яка виходить за межi iндивiдуального досвiду i пов’язується з iнстинктивною основою людства, що вiдноситься до колективного несвiдомого, яке є загальним i унiверсальним для всiх. Основою колективного несвiдомого є архетипи – початковi, загальнолюдськi образи та мотиви, це iнстинкти, що вираженi та представленi у свiдомостi через образи [19].
зберiгає свою автономiю й абсолютну пiзнавальну недоторканнiсть, що знову виявляє суперечнiсть: з одного боку, колективне несвiдоме має надiндивiдуальний характер, а з iншого – не iснує без iндивiда.
Отже, архетип без iндивiда функцiйно (а не теоретично) iснувати не може, а провiднi iнстинкти, такi, як продовження роду („лiбiдо”) та смертi („танатос”) є в архетипнiй символiцi провiдними. Колективне несвiдоме, з одного боку, автономне, з iншого – максимально пов’язане з психiкою конкретної особи, оскiльки за допомогою архетипу допомагає вираженню змiсту несвiдомої сфери суб’єкта. Можна стверджувати, що у процесi психокорекцiї залишається непiзнаною процесуальна сутнiсть функцiй архетипу, якому зобов’язана презентативнiсть сфери несвiдомого, що може бути пiзнана за умов цiлiсного аналiзу символiчного матерiалу за участю фахiвця.
Природа архетипiчного, пiдкреслює Р. Гордон, представляється двома протилежними поглядами: однi науковцi вбачають у них елементарну архаїчну силу, яку людинi треба перерости i стримувати в собi, а iншi − суперечливий i надособистiсний керiвний початок всерединi нас, якому ми пiдкоренi. Перша точка зору може заперечувати або навiть стримувати рiст людської чутливостi i потреби у поезiї, мистецтвi i осмисленнi оточуючого свiту, життя взагалi i їх власного життя. Друга точка зору навантажена iдеалiзацiєю „архетипiчного”, що може заважати становленню людини [18].
Пiд архетипами розумiють форми поведiнки, режими функцiонування душевних сил, схожi на iнстинкти, смисл i значення яких виражаються в реальних образах i дiях. Їх метою є привнесення у свiдомiсть пiдсвiдомого матерiалу з подальшою його трансформацiєю. Цей процес розвитку i трансформацiї К. Юнг назвав iндивiдуацiєю, як процес оновлення i розширення Его-свiдомостi [19]. При цьому ним було наголошено, що свiдомiсть вже видiлилась з матрицi несвiдомого, колективного несвiдомого, символiзованого матiр’ю. В результатi такого видiлення Его-свiдомiсть набуває необхiдної дистанцiйностi вiд несвiдомого i досить жорстких меж. Але в цьому процесi Его-свiдомiсть все бiльше втрачає контакт зi своєю несвiдомою основою. Наступає стан дисоцiацiї, незбалансованостi мiж свiдомим i несвiдомим. Внаслiдок цього з’являються симптоми, невротичнi розлади. Вiдокремлена вiд свого питомого середовища Его-свiдомiсть ризикує тим, що стане ригiдною i стерильною, втратить змiст. Тому Его повинне повернутися до несвiдомого джерела, колективного матриксу для того, щоб оновити себе, отримавши доступ до нових архетипiчних енергiй i образiв. Це представлено в казках описами iсторiй про мандри героя, про знаходження нових помiчникiв, про смерть i воскресiння, про перемогу i возз’єднання. В результатi розширюється область свiдомого, що вже саме по собi дає цiлющий ефект [19].
Е. Нойман [7] вважає: для того, щоб з’ясувати, як дане архетипiчне явище розумiється в аналiтичнiй психологiї, необхiдно визначити його емоцiйно-динамiчнi складовi, його символiзм, його матерiальний носiй (з яким його можуть порiвнювати) i його структуру. Робота з казками значною мiрою ґрунтується на розумiннi символiв, якi походять вiд архаїчних форм функцiонування психiки.
Архетипи не мають форми i змiсту, поки особистий досвiд суб’єкта не зробить їх видимими, представленими у свiдомостi. К. Юнг пiдкреслював, що коли архетипiчнi змiсти (тобто архетипiчнi образи i афекти) вилучаються з несвiдомої матрицi, вони переживаються, перш за все, через проекцiю. Отже, вони сприймаються немов би належнi зовнiшнiм образам, чомусь чи комусь у зовнiшньому свiтi. Інакше вони могли б бути iдентифiкованi Его i таким чином поглинутi, iнкорпорованi iлюзорним способом. К. Юнг зробив великий внесок щодо розумiння природи i цiнностi символу i символiчної або трансцендентної функцiї. Вiн припустив, що її сутнiсною характеристикою є позицiя “якщо б” i що вона майже завжди опосередкує вiдкриття чогось нового, а також тiсно пов’язаною з (людськими) сильними i глибокими потребами вiдкрити порядок i смисл – у космосi, який населяє, у свiтi всього, що живе навколо людини, у власному внутрiшньому досвiдi – тiлесному i психiчному.
К. Юнг описує архетипи як психосоматичнi цiлiсностi, чий фiзичний вираз – це iнстинктивнi дiї, реакцiя чи поведiнка, тодi як їхнiй психiчний образ iснує у формi образiв: “архетип на вiдмiну вiд образу не сприймається, осягнутий свiдомiстю” [17, с. 12].
Архетипнi уявлення виникають також пiд час роботи психолога чи психотерапевта з клiєнтом та можуть виникати i спонтанно (сновидiння, малюнки, фантазiї). “Цi образи виникли з життя, страждань, радощiв предкiв i знову прагнуть повернутися до життя i як переживання, i як дiї. i внутрiшнього життя вiдображають надособистiснi сили [17].
Архетипи – це такi образи, якi поєднуються з життям людини, i їх можна зрозумiти лише тодi, коли вони наповнюються iндивiдуальним досвiдом, тому спогади дитинства i вiдтворення архетипних образiв розширює свiдомiсть лише в тому випадку, коли вдається виявити змiст первiсної психiки, що шляхом символiзацiї прагне поєднати i примирити протилежностi, якi в нiй мiстяться. У несвiдомому виникають символи, якi компенсують втрачений зi свiдомiстю зв’язок. Для того щоб зрозумiти змiст несвiдомого, потрiбно асимiлювати й iнтегрувати символи. Людина вiдчуває потребу в тому, щоб вiдновити зв’язок iз глибинними прошарками психiки з метою зменшення внутрiшньої напруженостi суб’єкта, адже саме в первiсному суспiльствi людина iснувала в гармонiї з природою, з її енергiєю, а для цього потрiбно навчитися сприймати первiснi образи, оскiльки архетипи мають великий енергетичний потенцiал на психiчному рiвнi, включити їх у свiдомiсть, не вiдторгуючи i “не порушуючи нашi свiдомi науковi уявлення про час, простiр i причиннiсть” . Для iндивiда, який жив у давнi часи, всi подiї були наповненi психологiчним змiстом, оскiльки свiт був невiддiльним вiд нього самого. Чим бiльше вiн прагнув до пiзнання та встановленням зв’язку з “глибинами” психiчного, то тим бiльше наближається до установки, що ситуацiї зовнiшнього i внутрiшнього життя вiдображають надособистiснi сили.
Безсумнiвно, психомалюнок iстотно вiдрiзняється вiд малюнка загалом, зокрема художнього. Останнiй не виконується з прямою метою вираження психологiчного змiсту згiдно з указаною темою. Психологiчний змiст художнього малюнка не є центральним у його iнтерпретацiї - вiн є лише супровiдним феноменом художнього смислу, заради якого вiн i виконувався. Художнi полотна створюються з натхнення, невимушено, а психомалюнок зумовлюється спочатку формальною спонукою (темами), якi "не створюються" (як художнє полотно), а виконуються в короткий час згiдно з iнструкцiєю. Вона ж намагається зблизити психомалюнок iз малюнком загалом у планi спонтанностi та невимушеностi в процесi малювання.
У малюнку представлена iндивiдуальна iнтерпретацiя деякої подiї чи переживання, особливо, якщо мова йде про вiльне малювання. Малюнок дає можливiсть людинi вiдтворювати в образах дiйснiсть i проектувати змiст психiки в символах. Сильна сторона малюнка полягає в можливостях поєднати зовнiшнiй i внутрiшнiй свiти в образах i певних символах, а це дає змогу спостерiгачевi проникати у внутрiшнi самохарактеристики психiки суб'єкта. “У психологiчному малюнку спiвiснують на рiвних двi реальностi: реальнiсть особистiсних проекцiй суб'єкта сприйняття i реальнiсть соцiального пiзнання об'єкта сприйняття” [5]. Сама процедура графiчного вiдображення досвiду в певному сенсi може бути розцiнена як iгрова, оскiльки людина має можливiсть «вiдiйти» вiд дiйсностi, перебуваючи в дещо iншому свiтi власних фантазiй i мрiй. Причому, як правило, така дiяльнiсть володiє ярко вираженим катартичним, терапевтичним ефектом, схожим по змiсту з багатьма катартичними методами. Нарештi, в малюнку автор завжди керується власними прiоритетами не тiльки у виборi кольорового вирiшення зображення, але i у виборi форми, розташування i сюжету (якщо мова йде про вiльне малювання), що зближує малюнок з iмпресивними i аддитивними методами дослiдження. “Графiчна продукцiя, завдяки її символiчностi, виражає об’ємний, багатогранний змiст, який вiдразу важко навiть розпiзнати. Малюнок дає почуття психологiчної безпеки й можливiсть “захисту” в ситуацiї одержання “ризикованої” для себе iнформацiї” [11].
У зв’язку з цим проективний малюнок набув значного поширення на Заходi, ставши ледве не найпопулярнiшим у психодiагностицi, вiдтiсняючи на другий план традицiйнi психометричнi тести. Психомалюнок вiдносно недавно поповнив дiагностичний арсенал вiтчизняних психологiв. Малюнковi технiки володiють рядом вiдмiнностей, якi i обумовили їх широке застосування в рiзних галузях психологiчної практики для дослiдження цiлого ряду психологiчних феноменiв.
Очевиднi недолiки будь-якої проективної малюнкової методики - це труднощi "зчитування" iнформацiї з малюнка, її осмислення i вербального вираження; як будь-який цiлiсний образ, малюнок важко пiддається розкладанню на окремi елементи. При видiленнi ознак завжди залишається "сухий осад", доступний тiльки при безпосередньому сприйняттi. Навчитися користуватися методикою можна, спираючись як на класифiкацiю й оцiнку ознак, так i на безпосереднє сприйняття (по сутi, експерт повинний задiяти усi свої функцiї - рацiональнi й iррацiональнi). Однаково важливо i показати малюнки, i розповiсти про них [7].
Творча зображувальна дiяльнiсть дiтей багатьма сучасними дослiдниками трактується в контекстi вивчення особистостi дитини, її емоцiональних особливостей.
Серед специфiчних характеристик малюнка, що визначили їх популярнiсть серед психологiв практикiв, вiдзначенi наступнi:
1. Малюнковi технiки здiйснюють дiю, що розгальмовує дитину, оскiльки дiти люблять малювати, i ця дiяльнiсть приносить їм задоволення. Прохання психолога малювати зменшує напругу, що виникає при психологiчному обстеженнi, створює сприятливi умови для встановлення доброго емоцiонального контакту, позитивну установку на подальшу роботу.
стану дослiджуваного, вiдзначати особливостi процесу малювання.
3) Малюнковi технiки є високоiнформативними засобами пiзнання особистостi, що не потребують вмiння вербалiзувати свої вiдчуття. При цьому конкретизується, що малюнок може дати iнформацiю про значимi для дитини ситуацiї i людей, те, як вона сприймає себе та iнших членiв сiм'ї (якщо мова йде про малюнок сiм'ї).
"iнтегрований результат". Вiд малюнка легко перейти до аналiзу значимого для дитини змiсту, висунути робочi гiпотези вiдносно сутностi порушень ( в образi "Я", в системi сiмейних вiдносин i т. iн.).
5) Малювання, в особливостi значимих для дитини ситуацiй має психотерапевтичну дiю. В малюнку дитина немовби звiльняється вiд надмiрної напруги, програє можливi вирiшення ситуацiї.
Роздiл 2. Метод комплексу психомалюнкiв як метод активного соцiально-психологiчного навчання (Аспн)
2. 1 Метод аналiзу комплексу психомалюнкiв та особливостi його використання
проблем i зорiєнтований метод аналiзу комплексу тематичних психомалюнкiв. Дiалог з автором, в процесi їх аналiзу дозволяє прилучити свiдоме сприймання, рефлексiю та iнтерпретацiю суб’єктом власної малюнкової продукцiї. “Внаслiдок того, що це "внутрiшнє" невидимо i не може бути представлено, хоча воно i впливає цiлком чiтко на свiдомiсть, я рекомендую тим моїм пацiєнтам, що особливо страждають вiд впливу "внутрiшнього", спробувати намалювати його, наскiльки їм дозволяють здiбностi. Цiль цього виразного методу полягає в тому, що несвiдомий змiст стає доступним i бiльш зручним для розумiння пацiєнтом. Терапевтичний ефект, що здiйснює цей метод, запобiгає небезпечному роздвоєнню несвiдомих i свiдомих психiчних процесiв.
не було вiдоме. Вiдповiдно, нiчого не можна з повною вiрогiднiстю визначити на окремо взятому конкретному прикладi. Виникає лише вiдчуття чогось дивного i незручнозрозумiлого. Неможливо з упевненiстю сказати, що ж це означає чи представляє. Можливiсть розумiння може забезпечити лише порiвняльне вивчення великої кiлькостi таких малюнкiв. В наслiдок вiдсутностi художньої уяви, малюнки хворих, як правило, бiльш простi i виразнi i, таким чином, бiльш зрозумiлi, нiж твори сучасних художникiв"- зазначав Юнг, вказуючи на можливiсть отримання неусвiдомлюваної iнформацiї шляхом роботи з малюнками [21].
малюнку можна вважати невiд'ємною особливiстю методу АСПН, на протязi усiх рокiв його розвитку, починаючи з 1979 року. Початково в канву процесу активного соцiально-психологiчного навчання були включенi теми, направленi на забезпечення контроля за самопочуттям та емоцiйними навантаженнями учасникiв групи, а також тi, що прослiдковували процеси групової динамiки. Згодом були введенi в роботу теми найбiльш iндивiдуалiзованого характеру, що вiдображають внутрiшнi особистi уявлення, погляди, переживання суб'єкта: "Дорога мого життя", "Я реальне, Я iдеальне", "Людина, яку я люблю" та iн. В процесi роботи виникла необхiднiсть звертання до тiєї чи iншої теми. До того ж досвiд показав, що збiльшення тем сприяє бiльш повному вiдображенню психiки автора.
подiй, питань самовiдображення та iн. Сама логiка роботи з малюнковим матерiалом нерiдко спонукала звертатись до попереднiх, вже проаналiзованих ранiше малюнкiв. Таким чином "старi" та "новi" малюнки одного автора були розрiзненi серед багатьох iнших. Цьому сприяв не тiльки чисто зовнiшнiй iндивiдуальний авторський стиль, але i використана ним символiка, варiанти кольорiв. В подальшому виявилось, що символи схильнi повторюватись вiд малюнка до малюнка в рамках виконання одним автором, причому вони мають для нього фiксоване значення, що вiдрiзняє змiст авторського матерiалу. Знаходження логiчних взаємозв’язкiв мiж окремими фрагментами малюнкiв рiзноманiтної тематики стала важливим етапом на шляху до цiлiсного аналiзу комплексу тематичних психомалюнкiв.
Теми малюнкiв пiдiбрано так, щоб при їх виконаннi актуалiзувалися емоцiйнi аспекти досвiду, ставлення до пережитих ситуацiй, суб'єктивне бачення себе та власних стосункiв з iншими людьми.
Комплекс тематичних малюнкiв подiбний до художнього мозаїчного полотна, яке має вiдобразити своєрiдну iндивiдуально-психологiчну iсторiю життя суб'єкта. Чисельнiсть малюнкiв одного й того ж автора допомагає пiзнати такi внутрiшнi механiзми психiки й тенденцiї його поведiнки, якi зумовлюються логiкою несвiдомого, що не розкривається зi змiстом кожного зокрема малюнка. Змiст цей виражається через взаємозв'язки мiж окремими малюнками й через спiльнi характеристики їх усiх загалом. Кожна тема об’єктивує фрагмент внутрiшнього життя особистостi матерiалiзується в конкретному зображеннi. Це дає можливiсть вiдслiдковувати всi значимi етапи життя, вiдрефлексовувати їх i передавати в малюнку iндивiдуальними засобами форми i кольору. Легко побачити, що теми iндивiдуального характеру тут доповнюються деякими, на перший погляд абстрактними, темами: "Чоловiк, жiнка i я", "Неiснуюча тварина", "Конфлiктна ситуацiя", "Сприйняття нещастя" та iн. Досвiд показав, що наявнiсть особистiсної проблеми досить особливо проявляється в так званих абстрактних темах, що не передбачають структурування вiдповiдi будь-яким визначеним чином.
Рiзнi малюнки здатнi викликати рiзнi питання i, вiдповiдно, надавати саму рiзну iнформацiю. І звичайно, в однiй бесiдi неможливо дiзнатися про все, про що ви хочете дiзнатися стосовно людини. Аналогiчно тому як у бесiдi ми запитуємо людину для того, щоб прояснити для себе дещо чи розгадати якусь загадку, при обговореннi малюнкiв ми повиннi бути винятково пильними [2].
"ввiйти в тему, прислуховуючись до своїх внутрiшнiх спонукань, уникаючи критики i контролю, не звертаючи уваги на технiку виконання". Необхiдно прагнути до адекватної передачi психологiчного змiсту у вiдповiдностi з темою рисунку, не вдаючись до використання образних аналогiй або зразку: "…Давайте волю руцi…, але враховуйте при цьому тему малюнка i колiр як засiб передачi змiсту". При виконаннi звертається увага на те, що дана робота не вимагає "iнтелектуалiзацiї" зображеного, а скорiше передбачає орiєнтацiю на почуттєвi емоцiйнi спонукання. В даному випадку важливим є змiст того, що зображується, складнiсть i глибина вiдображеної проблеми, а також можливiсть передачi своїх почуттiв за допомогою форми i кольору.
Виконаний комплекс малюнкiв є цiлiсним, завершеним в психологiчному значеннi продуктом, що складається з багатьох фрагментiв, на перший погляд розрiзнених, але в своїй сукупностi такий, що представляє iсторiю життя в своєрiднiй символiчнiй формi. "Останнiм засобом виразу несвiдомого є символ; за його допомогою особливо легко замаскувати несвiдоме i пристосувати його (створення компромiсу) до змiсту психiки, i тому вiн застосовується бiльш охоче, нiж будь-який iнший засiб. Пiд символом ми розумiємо особливий вид непрямого зображення, вiдмiнний, в силу вiдомих особливостей, вiд близьких йому форм зображення думок в образах – вiд порiвняння, метафори, алегорiї, натяку i т. iн. Символ представляє собою у певному сенсi iдеальне поєднання усiх цих форм виразу; вiн є наочною замiною чогось прихованого, з чим у нього є загальнi зовнiшнi ознаки чи внутрiшнiй асоцiативний зв’язок. Його сутнiсть полягає у двозначностi i, якщо можна так сказати, багатодумковостi, i сам вiн виник в силу свого роду поєднання окремих характерних елементiв” [20].
рiвень "психологiчного захисту", необхiдно пройти тривалий i часом дуже важкий шлях разом з автором, використовуючи дiагностико-психокорекцiйний дiалог. "Символи" не служать ключем до ребусу, як багатьом здається. Наявнiсть символу не служить само по собi приводом до висновкiв про змiст пiдсвiдомого. Важливо враховувати контекст, роль, яку вiдiграє символ в його (клiєнта) снi, грi, малюнку.
дiалозi прояснюється суб’єктивна значимiсть певного кольору, символу, їх роль в малюнку i змiст самого зображення. Однак, потрiбно мати на увазi, що автор передає не вiдсторонене переживання, а афективнi фiксацiї i суб’єктивне вiдображення подiй особистого життя. Мова є одночасно i iнструментом неправди i знаряддям досягнення iстини. Тому вербальний матерiал так само необхiдний для роботи як i сам малюнок, так як вiн забезпечує можливiсть бiльш глибоко iнтерпретувати намальоване, виходячи з розумiння його автором, i в той же час iнтерпретацiя знаходиться поза його (автора) суб’єктивними поглядами.
Зустрiчається ситуацiя, при якiй автор переформульовує тему у вiдповiдностi до своїх уявлень, або вводить додатковi теми, яких немає в комплексi. Такий варiант передбачений iнструкцiєю. Тема задає певний змiстовий простiр для мисленнєвої дiяльностi, де важливi для особистостi подiї можуть об’єктивовуватися в силу їх емоцiональної напруги i енергетичної ємкостi. Якщо заданий темою внутрiшнiй життєвий простiр є для особистостi проблемним або значимим в контекстi його iндивiдуального розвитку - тема буде вiдображена, а при необхiдностi видозмiнена у вiдповiдностi з проблематикою [22].
Часто автор вiдображує значимий для нього фрагмент (тему) в декiлькох малюнках, що можуть бути взаємопов’язанi або iснують автономно, вiдображаючи з рiзних сторiн важливу для нього проблему. Таку ситуацiю К. Юнґ поясняв тим, що людина таким чином виражає дiючi в її свiдомостi фантазiї, «а те, що в нiй дiє - є вона сама. В незлiченних образах вона намагається вичерпно вiдобразити дiюче в нiй, щоб в пiдсумку виявити дещо одвiчно невiдоме i чуже - самi глибокi основи нашої душi» [19].
Було помiчено, що символiка малюнкiв може повторюватись у рiзних авторiв. Як правило домiнують символи, взятi iз предметiв оточуючої природи, побуту: сонце, рослини, вода, рiзного роду посудини i ємкостi, геометричнi фiгури i т. п. Однак цi предмети, що часто повторюються, завжди виявляються вплетеними в iншу iндивiдуальну авторську канву. Мова символiв така ж рiзноманiтна як i оточуюча нас дiйснiсть - будь-який предмет навколишнього свiту маючи iндивiдуальну значимiсть для особистостi, може стати символом вираження її внутрiшнього психологiчного змiсту. "Тому людина iз самого початку є творцем символiв; вона конструює свiй характерний духовно-психiчний свiт iз символiв, якими вона говорить i мислить про оточуючий її свiт, але також i з форм i образiв, що викликають у неї її надприроднi вiдчуття” [22]. Фрейд також вказує на можливiсть замiни важливих елементiв символами якi допускає цензура i вiдносить це до механiзмiв зсуву: "Не тiльки вiдхилення вiд ходу думок, але i усi види непрямого зображення варто вiднести до передвигань, особливо замiну важливого чи непридатного елемента iндиферентним чи тим, що здається цензурi необразливим, що є як би вiддаленим натяком на перший елемент, замiну символiкою, порiвнянням, деталлю" [13].
Безперечно це є свiдоцтвом активного характеру несвiдомого i його прагнення (на яке давно вказували психоаналiтики) бути об’єктивованим. Що i вiдбувається при описанiй ситуацiї. Несвiдоме, що має велику емоцiйну насиченiсть i енергетичну ємкiсть, прагне до вираження в графiчнiй продукцiї, оскiльки остання представляє для цього головну умову - символiчнiсть з її багатозначнiстю, що дозволяє уникнути цензорського контролю свiдомостi, так як символ - це завжди iншомовнiсть, надiлена невичерпною багатозначнiстю образу. Як зазначає Юнг: « Насправдi хворi ставлять на мiсце дiйсностi свої фантазiї подiбнi таким реально невiрним духовним продуктам давно минулого часу, що колись представляли собою загальнi погляди на дiйснiсть. Як показує бачення Зосима, стародавнi марновiрства були символами, що дають можливiсть перенестися в найбiльш далеко лежачi областi» [16].
Можна сказати, що несвiдоме дуже економне у використаннi символiв для вираження численних i досить завершених "семантичних картинок". Всi цi картинки (гештальти) можуть мати мiсце i значення у матерiалi, що вивчається, але контекст, направлення, iндивiдуальне забарвлення вони набувають при безпосереднiй участi автора в їх об’єктивуваннi.
Незмiнним є те, що малюнок вмiщує бiльшу кiлькiсть iнформацiї нiж та, що свiдомо вкладав автор при його виконаннi. Часто вiн вмiщує в собi декiлька змiстiв. Малюнок настiльки унiверсальний, що в змозi представляти як суб’єктивний погляд автора, його iнтерпретацiю, яка завжди "причесана", так i "iншу логiку", спочатку (до аналiзу) недоступну свiдомостi автора хоч i представлену окремими "острiвцями" в малюнках [21]. Саме цi мозаїчнi просвiтлення свiдомостi, якi розширюються завдяки iнтерпретацiї малюнка, дозволяють початково об’єктивувати та мотивувати автора новою для нього iнформацiєю, що знаходилась до цього часу за межами свiдомостi. Хоча малюнок виконується за участю свiдомостi, вiн вмiщує в собi компоненти, що визначають логiку несвiдомого завдяки встановленню зв'язкiв мiж ними. Логiка свiдомостi, як правило, зрозумiла для iндивiда, вона реально створена ним, логiка ж несвiдомого недоступна для прямого спостереження. Вона має свою структуру i особистi закони функцiювання, пiзнати якi можна лише за умови цiлiсного аналiзу матерiалу, а не окремих актiв поведiнки, в яких свiдомi i несвiдомi аспекти психiки мають симультанне вираження. Тому робота з окремими проективними малюнками або окремими поведiнковими актами здатна висвiтлити тiльки деяку специфiчну грань, але не структурну основу i логiчну органiзацiю внутрiшньопсихiчних феноменiв.
Аналiз матерiалу по вертикалi в сполученнi з аналiзом цiлiсного групового матерiалу в його вербальному i невербальному вираженнi забезпечує дискретнiсть свiдомих i несвiдомих аспектiв психiки iндивiда.
що формується на протязi всiєї iсторiї життя i вiдображає причинно-наслiдковi зв’язки психiки. Психодинамiчний аналiз комплексу малюнкiв забезпечує психоаналiтичне бачення логiки несвiдомого, що вiдрiзняється вiд логiки свiдомого та входить в протирiччя з нею. Логiку несвiдомого в однаковiй мiрi пiдтверджує (об’єктивує) як вербальний, так i невербальний матерiал, представлений автором. Дiалог з автором малюнкiв має яскраво виражену психодiагностичну направленiсть i наближає до пояснення логiки несвiдомого та суперечностей єднання з логiкою свiдомого. Психодiагностична i психокорекцiйна процедури набувають в дiї характер симультанностi, оскiльки адекватна психодiагностика, що здiйснюється разом з автором, має, таким чином, психокорекцiйний ефект [20]. Працюючи з вербально-невербальним матерiалом, психолог, завдяки наданню допомоги у вичленуваннi системних характеристик несвiдомого, набуває силу впливу на психiку суб’єкта, завдяки чому по-новому розставляються акценти, змiнюється направленiсть психiки. Найвищим результатом при цьому є знаходження взаємозв’язку мiж свiдомими i несвiдомими компонентами психiки суб’єкта i в цьому джерела зростання вiдчуття психологiчної його сили i можливостей вирiшення особистiсних проблем.
по емоцiйнiй привабливостi процедури психоаналiзу малюнкiв (у зв'язку з пiдвищеним почуттям захищеностi "абстрактнiстю" символiв) та можливiстю в короткий час (3-4 години психоаналiзу) цiлiсно пiзнати спрямованiсть власної психiки, виявити деструктивну спрямованiсть психiчних процесiв, коренi якої сягають в раннє дитинство. Без сумнiву, що малюнок, який завжди є наслiдком рефлексiї, носить ретроспективний характер, хоч суб'єкт i вiдображає при цьому тему "майбутнє", "надiї", тощо. Але ж по своїй природi художня матерiалiзацiя - це призупинка процесу рефлексiї, а процесуальний характер уже набуває характер створення малюнку. Переборенню цього несприятливого для адекватностi дiагностико-корекцiйного процесу слугує дiалог з автором малюнкiв. В процесi дiалогу реалiзуються основнi вимоги до процесуальностi психодiагностики (примiром, коли вiдповiдь на попереднє запитання слугує пiдставою для постановки наступного запитання i багато iнших вимог). Важливо також враховувати й те, що вербальний текст автора, який ми отримуємо в процесi дiалогу з ним, набуває для нас рiвнозначностi (рiвноправностi) в процесi психоаналiзу, спрямованого на виявлення системних характеристик психiки (логiки несвiдомого). Врахування цього моменту є вкрай важливим для розумiння методу аналiзу комплексу тематичних малюнкiв.
2. 2 Психодiагностична та психокорекцiйна спроможнiсть малюнка
Одним з найважливiших питань, що знаходиться в центрi уваги психологiв-практикiв, є питання дiагностичної спроможностi методичних засобiв, що використовуються. Вiд надiйностi i валiдностi застосовуваних методик залежить правильнiсть психологiчного дiагнозу, а, вiдповiдно, i виправданiсть подальших дiй спецiалiста i адекватнiсть психологiчної допомоги, що надається.
Якщо мова йде про локальнi психологiчнi вимiри, такi як вивчення рiвня iнтелекту, об’єму уваги, пам’ятi i т. iн., то процедура обробки даних i постановки дiагнозу, як правило, не викликає ускладнень, оскiльки весь процес психологiчного дослiдження проходить по вiдомiй схемi, не викликаючи ускладнень у спецiалiста. Однозначнiсть результатiв, можливiсть їх перевiрити повторним експериментальним дослiдженням спрощує задачу визначення адекватностi методики, що використовується. Одначе такий стан речей властивий лише тим психологiчним дослiдженням, де в якостi iнструментарiю використовуються тести, тобто прийоми, в яких кiнцевий результат дослiдження вже певним чином визначений.
У випадку, коли робота має своєю метою дослiдження глибинних передумов, що обумовлюють труднощi у спiлкуваннi i взаємодiї з оточуючими, вiд адекватностi дiагностики залежить сам кiнцевiй результат роботи.
на початку 50-х рокiв. Це, зокрема, тест "Будинок-дерево-людина", «Малюнок сiм'ї», "Автопортрет" i багато iнших, котрi стали по-своєму класичними [5].
Континуум вказаних методик i сфер їх використання досить багатий, проте розробка й дослiдження їхнiх дiагностичних можливостей представленi в психологiчнiй лiтературi дуже мало.
Розроблений метод комплексу тематичних психомалюнкiв, на вiдмiну вiд iнших тренiнгових пiдходiв ставить за мету пiзнання глибинно особистiсних передумов труднощiв спiлкування суб'єкта. Іншi тренiнговi методи "орiєнтованi на пiзнання соцiально-перцептивних характеристик, тобто того, що лежить на поверхнi", без особливого проникнення в несвiдоме. Можливо, саме тому в таких тренiнгах психомалюнок майже не використовується, або ж йому не надається такої вагомостi, як у групах АСПН. У першi роки практики в групах АСПН кожного дня пропонувалося виконувати малюнок "Я i група" або "Я в групi" [22]. Такi малюнки цiннi для дiагностики емоцiйного фону в колективi та iндивiдуальних переживань суб'єкта, для розумiння групової динамiки та її змiстових характеристик. Автори цього методу переконанi, що така малювальна продукцiя учасникiв АСПН особливо допомагає керiвниковi-початкiвцю у формуваннi своєї професiйної майстерностi, вiдкриваючи можливiсть опанування глибинних групових процесiв, що проходять певнi стадiї. Психомалюнок кожного разу об'єктивує прихованi у вербальнiй продукцiї особливостi прояву динамiки iндивiдуальних i групових змiн.
Особливий психокорекцiйний ефект забезпечує методика цiлiсного аналiзу комплексу тематичних малюнкiв, через якi вдається проникати в глибиннi аспекти психiки, пов'язанi з об'єктивуванням внутрiшнiх суперечностей суб'єкта. Це знаходить вираження в логiцi несвiдомого - когнiтивнiй передумовi "психологiчних захистiв". Завдяки цiлiсному аналiзовi комплексу тематичних малюнкiв можна виявити логiку несвiдомого. А вона, як показує досвiд, пiдкорена iнфантильним iнтересам "Я", в кожному конкретному випадку є неповторною. Якщо звернутися до тестової iнтерпретацiї, то вона обмежується "мозаїчним" тлумаченням змiсту малюнка й зовсiм неспроможна констатувати логiчну органiзацiю несвiдомого.
надходження iнформацiї, яка має психокорекцiйний ефект. Аналiз кожного малюнка здiйснюється в тiснiй взаємодiї з автором, причому авторський текст набуває такого ж значення, як i сам малюнок, оскiльки автор розставляє акценти вiдносно сприйняття кольору, цiнностi символа i його значення. Авторський текст - невiд’ємна складова в роботi з графiчною продукцiєю, так як саме вербалiзованi автором уявлення, коментарi вiдносно зображуваного дозволяють рухатися в розумiннi сенсу малюнка, в розкриттi його завуальованого змiсту, на початку непомiтного для автора [21].
погоджений з просоцiальними моральними нормами i цiнностями. Клiєнт, як панциром, закритий цим змiстом. Психолог в процесi роботи, спираючись на аналiз символiв , змiст яких об’ємно i широко, намагається проникнути «за» чи «скрiзь» авторську iнтерпретацiю малюнка з урахуванням останньої. Психолог розсуває звичнi для автора рамки розумiння зображення, втягуючи його в бачення iнших семантичних картинок, наповнених непомiтним на початку сенсом. Проте при вiрнiй психодiагностицi непомiтнi автором сюжети поступово стають виразними [22]. Тут має сенс говорити про ролi процесуальної психодiагностики. Процесуальнiсть досягається за рахунок множинностi малюнкiв, в яких проблема представляє себе по-рiзному. Так проявляє себе вiдома характеристика несвiдомого - його прагнення «на верх» до свiдомостi, хоча це прагнення психiка нiколи не показує вiдкрито. В малюнку, як i у вi снi iснує необхiднiсть пояснення, збагнення змiсту, представленого в образнiй символiчнiй формi. Тут, в розумiннi, психолог iде за автором, базуючись на його уявленнях i коментарях. Рухаючись вiд малюнка до малюнка, психолог зустрiчається з повторюваними символами i значеннями, сенс яких в кожному новому малюнку може бути iншим, але може вiдповiдати вже вiдомому - повторюватися. Існуючi закономiрностi психiчного складу, намагаючись бути вираженими, проступають у множинних символiчних проявах. Справа в тому, що в процесi роботи з кожним малюнком об’єктивується той змiст зображення, який для автора був невiдомим. Як правило, ця iнформацiя «не лягає», не приймається свiдомiстю , хоча гострота останньої може бути рiзною i не завжди прийнятною. Тому кожний малюнок неначе «пом'якшує» захиснi нашарування, роблячи змiст проблеми виразним, очевидним для автора. Така порцiйнiсть надходження iнформацiї - вiд малюнка до малюнка - сприяє її прийняттю, осмисленню i розумiнню.
Аналiз традицiйних пiдходiв до розумiння дiагностичних можливостей малюнка показує, що недостатньо враховується факт iррацiональної природи несвiдомого i можливостi його виразу за допомогою iррацiональних проявiв в образнiй, символiчнiй продукцiї. Настiльки великий науковий пласт лишається без уваги спецiалiстiв, оскiльки iнтерпретацiйнi схеми, що традицiйно використовуєються цiлком знаходяться пiд впливом тестового пiдходу, що передбачає поелементну трактовку зображення.
При тестовому пiдходi до дослiдження психiки психодiагностика i психокорекцiя розведенi у часi i представляють собою окремi етапи, що порушує адекватне розумiння глибинних основ психiки. Отримуванi таким чином психодiагностичнi данi знаходяться поза життєво важливими особистiсними сенсами суб’єкта, так як результати психодiагностики пiдлягають оцiнцi в параметрах «норми» i «патологiї», а сама психодiагностична процедура має статичний, а не динамiчний характер, що є важливим для дослiдження глибинної психологiї [23].
висновки
Здiйснивши науково-психологiчний аналiз теоретичних джерел з проблеми дослiдження психодiагностичної та психокорекцiйної спроможностi психомалюнку а також, використання його в психологiчнiй практицi можна зробити такi висновки:
"символ". Проте спiльним для рiзних дослiдникiв є видiлення в структурi символу двох елементiв, мiж якими вiдсутнiй безпосереднiй зв'язок: того, що символiзує (предметний образ) i того, що символiзується (глибинний змiст), - а також висновок про те, що символ вiдрiзняється багатозначнiстю.
кататимне переживання.
несвiдомим. Можна говорити, що вони походять з архаїчних форм функцiонування психiки.
Психомалюнок вiдносно недавно поповнив дiагностичний арсенал вiтчизняних психологiв. Малюнковi технiки володiють рядом вiдмiнностей, якi i обумовили їх широке застосування в рiзних галузях психологiчної практики для дослiдження цiлого ряду психологiчних феноменiв.
Очевиднi недолiки будь-якої проективної малюнкової методики - це труднощi "зчитування" iнформацiї з малюнка, її осмислення i вербального вираження; як будь-який цiлiсний образ, малюнок важко пiддається розкладанню на окремi елементи.
Цiлiсна методика комплексу тематичних малюнкiв формувалась протягом тривалого часу i зобов’язана своїм iснуванням науковому пiдходу, розробленому в рамках активного соцiально-психологiчного навчання доктором психологiчних наук, професором, академiком АПН України Т. С. Яценко.
Розроблений метод комплексу тематичних психомалюнкiв, на вiдмiну вiд iнших тренiнгових пiдходiв ставить за мету пiзнання глибинно особистiсних передумов труднощiв спiлкування суб'єкта. Іншi тренiнговi методи "орiєнтованi на пiзнання соцiально-перцептивних характеристик, тобто того, що лежить на поверхнi", без особливого проникнення в несвiдоме.
Психодинамiчний аналiз комплексу малюнкiв забезпечує психоаналiтичне бачення логiки несвiдомого, що вiдрiзняється вiд логiки свiдомого та входить в протирiччя з нею. Логiку несвiдомого в однаковiй мiрi пiдтверджує (об’єктивує) як вербальний, так i невербальний матерiал, представлений автором. Дiалог з автором малюнкiв має яскраво виражену психодiагностичну направленiсть i наближає до пояснення логiки несвiдомого та суперечностей єднання з логiкою свiдомого. Психодiагностична i психокорекцiйна процедури набувають в дiї характер симультанностi, оскiльки адекватна психодiагностика, що здiйснюється разом з автором, має, таким чином, психокорекцiйний ефект.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Гловер Э. Фрейд или Юнг - Санкт-Петербург: Речь, 1999. - с. 221.
2. Гудман Р. Обсуждение и создание детских рисунков // Практикум по арт- терапии. Под редакцией Копытина А. И. - Санкт- Петербург: Москва-Харьков-Минск, 2000. - с. 121-135.
3. Грофф С. Путешествие в поисках себя. М, изд-во «АСТ-ЛТД», 1998,-480 с.
4. Зинкевич-Евстигнеева Т. Д., Грабенко Т. М. Практикум по креативной терапии - Санкт- Петербург: Речь, 2003. - с. 400.
5. Кочубеева Л. А., Стоялова М. Л. Применение проективной рисуночной методики "Несуществующее животное" для определения ТИМА // Соционика, ментология и психология личности -2002. - № 6. - с. 5-18.
6. Лёйнер Х. Основы глубинно-психологической символики // Журнал практического психолога, № 3, 1996 г, с. 102-110.
7. Нойман Э. Искусство и время // Юнг К. Г., Нойман Э. Психоанализ и искусство REFL -book, ВАКЛЕР,1998. - с. 153-195.
8. Огинская М. М., Розин М. В. Мифы психотерапии и их функции // Вопросы психологии - 1991. - № 4. - с. 10-19.
10. Ранк О., Закс Г. Бессознательное и формы его проявления // Хрестоматия: Зарубежный психоанализ. Под редакцией Лейбина В. М. - Санкт-Петербург: Москва-Харьков-Минск, 2001. - с. 58-82.
11. Степанова В. А. Выражение чувств и эмоциональных состояний у детей дошкольного возраста в рисунке человека и в рисунке семьи // Журнал прикладной психологии. –2003. -№ 4-5. - с. 80-89.
12. Фоломеева Т. В., Бартенева Т. В. Опыт применения проективной методики "психологический рисунок" в исследовании восприятия социальных объектов.// Вестник Московского университета. Психология. - 2000. - № 2. - с. 27-40.
13. Фрейд З. Толкование сновидений - Киев: Здоровья,1991. -с. 384.
14. Штекель В. Исходы психоаналитического лечения // Хрестоматия: Зарубежный психоанализ. Под редакцией Лейбина В. М. - Санкт-Петербург: Москва-Харьков-Минск, 2001. - с. 82-108.
15. Юнг К. Г. Либидо, его метаморфозы и символы - Санкт-Петербург: Восточно-Европейский Институт Психоанализа , 1994. - с. 416.
18. Юнг К. Г. Психоанализ и спасение души // Юнг К. Г. Бог и бессознательное - Москва: Олимп,1998 с. 75-83.
21. Яценко Т. С. Психологiчнi основи групової психокорекцiї - Київ: Либiдь, 1996. - с. 263.
22. Яценко Т. С., Кмит Я. М., Мошенская Л. В. Психоаналитическая интерпретация комплекса тематических психорисунков (глубиннопсихологический аспект).– М.: СИП РИА, 2000.– 194 с.
23. Яценко Т. С., Чобiтько М. Г., Доцевич Т.І. Малюнок у психокорекцiйнiй роботi психолога-практика (на матерiалi психоаналiзу комплексу тематичних малюнкiв). – Черкаси: Брама, 2003. – 216с.
|
