Необiхевiоризм
Цiлеспрямована революцiя Уотсона не зробила, як вiн сподiвався, перевороту в психологiї. Для цього був потрiбно час. І все-таки в 1924 роцi, усього лише через десять рокiв пiсля того, як Уотсон виступив з манiфестом бiхевiоризму, навiть самий затятий його опонент, Е. Б. Титченер, визнавав, що бiхевiоризм збагатив нацiї. До 1930 року Уотсон уже з достатньою пiдставою мiг затверджувати, що перемога його навчання була повною. Незважаючи на те, що розроблялися й iншi напрямки бiхевiоризму - наприклад, версiї Холта й Лешли, - вони тiльки прискорили початий Уотсоном рух психологiчної науки убiк повної об'єктивностi. Таким чином, до 1930 року бiхевiоризм витиснув всi iншi плини.
Перший етап еволюцiї бiхевiоризму - бiхевiоризму Уотсона - тривав приблизно з 1913 по 1930 рiк. Другий етап, або необiхевiоризм, можна датувати приблизно 1930 - 1960 роками. Вiн охоплює роботи таких учених, як Едвард Толмен, Едвин Гатри, Кларк Халл i Б. Ф. Скиннер. Цi необiхевiорiсти сходилися в думках про деякi основнi положення, якi використовувалися для пояснення отриманих даних:
1) серцевиною психологiї є дослiдження процесу научання;
3) психологiя повинна прийняти принципи операцiонизму.
Операцiонизм - доктрина, вiдповiдно до якої фiзичну концепцiю можна описати в точних термiнах, що ставляться до набору операцiй або процедур, її визначальних.
Операцiонизм
спостережуваними або фiзично вiдтвореними (так званих псевдо проблем). Операцiонизм затверджує, що значимiсть конкретних наукових даних або теоретичних побудов залежить вiд значимостi тих операцiй, якi використовувалися для одержання цих даних або досягнення цих побудов.
Уперше основнi положення операцiонизма були сформульованi фiзиком з Гарвардського унiверситету Перси У. Бриджменом у його книзi "Логiка сучасної фiзики", що привернула увагу багатьох психологiв. Бриджмен припустив, що будь-яку фiзичну концепцiю можна описати в точних i строгих термiнах, при цьому всi концепцiї, позбавленi фiзичної основи, повиннi вiдкидатися. Вiн писав:
не потрiбно. Для того, щоб знайти довжину предмета, нам необхiдно проробити деякi фiзичнi операцiї. Таким чином, концепцiя довжини є фiксованої, якщо тiльки фiксованими є операцiї, якi використовуються для вимiру довжини: тобто концепцiя довжини визначається не бiльше й не менше, як тiльки набором необхiдних операцiй.
Таким чином, концепцiя є аналогом набору операцiй або процедур, якi неї визначають. Багато психологiв порахували цей принцип досить корисним для використання в психологiчнiй науцi й жадали застосувати його.
якi не можуть бути пiдданi експериментальнiй перевiрцi, - такi, наприклад, як питання iснування або сутностi душi, - не мають нiякого змiсту для науки. Що є душа? Чи можна спостерiгати її в лабораторних умовах? Чи можна вимiряти її або управляти нею в контрольованих умовах лабораторного експерименту, щоб перевiрити її вплив на поводження? Якщо нi, то це поняття не має нiякого вiдношення до науки.
Звiдси неминуче треба, що концепцiя iндивiдуальної свiдомостi для психологiї є псевдо проблемою. Нi саме iснування свiдомостi, нi його характеристики не можуть бути визначенi або дослiдженi за допомогою об'єктивних методiв. Отже, вiдповiдно до крапки зору операцiонизма, свiдомостi немає мiсця в психологiчнiй науцi.
Можна сперечатися, що операцiонизм є всього лише формальним твердженням принципiв, якi вже використовувалися психологами для визначення понять i концепцiй у термiнах фiзичних посилань. Основнi положення операцiонизма простежуються до робiт британських емпiрикiв. Ми вже вiдзначили iснування тривалої тенденцiї американської психологiї убiк зростаючої об'єктивностi в методологiї й предметi дослiдження, i тому можемо сказати, що сама iдея операцiонизма, як пiдходу й форми проведення дослiджень i побудови теорiй, була прийнята багатьма американськими психологами задовго до публiкацiї книги Бриджмена в 1927 роцi.
психологам нс залишалося нiчого iншого, як тiльки пiти їхньому прикладу. Фактично психологи використовували операцiонизм навiть ширше, нiж самi фiзики.
Однак унiверсального визнання в психологiї операцiонизм не завоював. Протирiччя виникли iз приводу корисностi або марностi обмеження предмета вивчення психологiї винятково тими сферами, якi мали емпiричнi основи. Крiм того, виявилося, що "вiдомiсть концепцiй винятково до тридцятилiтнiм їхнiм операцiям - це дуже нудно. Нiхто не хоче возитися iз цим без особливої необхiдностi". Сам Бриджмен iз сумнiвом ставився до тому, як психологи використовують його концепцiю. Приблизно через 27 рокiв пiсля формулювання основних положень операцiонизма вiн писав: "Я почуваю, що створив Франкенштейна, що вирвався з-пiд моєї влади. Менi ненависно саме слово "операцiонизм". Те, що я передбачав, виявилося занадто простим, щоб називати його настiльки претензiйним iм'ям".
що досягло зрiлостi наприкiнцi двадцятих - початку тридцятих рокiв, зробило операцiонизм своїм основним пiдходом у психологiї.
де одержав звання доктора фiлософiї в 1915 роцi. Улiтку 1912 року Толмен учився в Нiмеччинi разом з фахiвцем з гештальтпсихологiї Куртом Коффкой. На останньому курсi аспiрантури, вивчаючи традицiйну, у дусi Титченера, структурну психологiю, Толмен познайомився з бiхевiоризмом Уотсона. Будучи вже аспiрантом, Толмен брав пiд сумнiв наукову кориснiсть iнтроспекцiї. У своїй автобiографiї, написаної в 1952 роцi, вiн писав, що бiхевiоризм Уотсона став для нього "потужним стимулом i опорою".
Пiсля захисту дисертацiї Толмен став викладачем Пiвнiчно-Захiдного унiверситету в Еванстоне, штат Іллiнойс, а в 1918 роцi вiн перейшов в унiверситет Беркли в Калiфорнiї. Саме в унiверситетi Беркли, коли вiн викладав курс порiвняльної психологiї й проводив дослiдження з навчання пацюкiв, вiн вiдчув незадоволенiсть бiхевiоризмом Уотсона й почав розробляти свiй власний пiдхiд.
Його кар'єра в унiверситетi Беркли була перервана початком другої свiтової вiйни, пiд час якої вiн працював у Бюро стратегiчної служби (OSS, що стало згодом попередником ЦРУ). З 1950 по 1953 рiк вiн сприяв опозицiйному руху, спрямованому проти введення в Калiфорнiї клятви вiрностi штату.
Основнi положення навчання Толмена представленi в його роботi "Цiлеспрямоване поводження у тварин i людини". Його система цiлеспрямованого бiхевiоризму може на перший погляд здатися цiкавою сумiшшю двох суперечних один одному понять: мета й поводження. Приписування якоїсь мети органiзму має на увазi залучення поняття свiдомостi - тобто концепцiї, який не перебуває мiсця в психологiї поводження. Проте Толмен зовсiм виразно дав зрозумiти, що по своїй методологiї й по предметi дослiдження вiн залишається послiдовним бихевiорiстом. Вiн нс спонукував психологiв прийняти концепцiю свiдомостi. Подiбно Уотсону, вiн вiдкидав iнтроспекцiю й не цiкавився нiякими якими мається на увазi внутрiшнiми переживаннями органiзмiв, якi були недоступнi для об'єктивного спостереження.
Цiлеспрямованiсть поводження, писав Толмен, можна визначити в термiнах об'єктивного бiхевiоризму, без посилань на iнтроспекцiю або припущень про те, що органiзм "почуває" у зв'язку з тим або iншим переживанням. Для нього було зовсiм очевидно, що будь-яке поводження спрямоване на досягнення певної мети. Наприклад, кiшка намагається вибратися з "проблемного ящика", пацюк освоюється в лабiринтi, а дитина учиться грати на фортепiано.
Як говорив сам Толмен, поводження "пахне метою". Будь-яке поводження спрямоване на досягнення деякої мети, на освоєння деяких засобiв. Пацюк неодноразово й наполегливо проходить лабiринт, щораз роблячи усе менше помилок, щоб швидше добратися до виходу. Інакше кажучи, пацюк учиться, i сам факт навчання - для пацюка або для людини - є об'єктивним поведiнковим свiдченням наявностi мети. Вiдзначимо, що Толмен має справу тiльки з реакцiями органiзмiв. Всi його вимiри проводилися в термiнах змiн у вiдповiдному поводженнi, як функцiї научання. І цi вимiри надають об'єктивну iнформацiю.
Бiхевiоризм Уотсона з великою легкiстю критикував приписування якої-небудь мети будь-якому виду поводження, оскiльки цiлеспрямованiсть поводження має на увазi допущення про наявнiсть свiдомостi. Толмен вiдповiдав на це, що для нього немає рiзницi, володiє органiзм свiдомiстю або не володiє. Переживання свiдомостi, пов'язанi iз цiлеспрямованим поводженням, якщо вони навiть i мають мiсце, не роблять нiякого впливу на поведiнковi реакцiї органiзму. Толмен займався винятково явно вираженими реакцiями.
Промiжнi змiннi
Як бихевiорист, Толмен уважав, що iнiцiююче причинне поводження й остаточне результуюче поводження повиннi бути об'єктивно спостережуваними й придатними для опису в термiнах операцiй. Вiн припустив, що причини поводження включають п'ять основних незалежних змiнних: стимули навколишнього середовища, психологiчнi спонукання, спадковiсть, що передує навчання й вiк. Поводження є функцiєю всiх цих змiнних, що виражається математичним рiвнянням.
Мiж цими спостережуваними незалежними змiнними й результуючим вiдповiдним поводженням (залежної спостережуваної змiнної) Толмен увiв набiр факторiв, якi назвав промiжними змiнними. Цi промiжнi змiннi фактично є детермiнантою поводження. Вони являють собою тi внутрiшнi процеси, якi зв'язують стимулюючу ситуацiю зi спостережуваною реакцiєю. Формула бiхевiоризму S-R ( стимул-реакцiя) тепер повинна читатися як S-О -R. Промiжними змiнними є все, що пов'язане iз О, тобто з органiзмом, i формує дану поведiнкову реакцiю на дане роздратування.
Оскiльки цi промiжнi змiннi не пiдлягають об'єктивному спостереженню, то вони не представляють нiякої практичної користi для психологiї, якщо тiльки їх не вдається зв'язати з експериментальними (незалежними) змiнними й з поведiнковими (залежними) змiнними.
Класичним прикладом промiжної змiнної є голод, що неможливо побачити в пiддослiдної людини або тварини. І проте, голод можна цiлком об'єктивно й точно погодити з експериментальними змiнними - наприклад, iз тривалiстю того вiдрiзка часу, протягом якого органiзм не одержував їжу. Крiм того, його можна погодити й з об'єктивною реакцiєю або зi змiнної поводження - наприклад, з кiлькiстю з'їденої їжi або зi швидкiстю її поглинання. Таким чином, фактор втручання - голод - може одержати точну емпiричну оцiнку й отже стає доступним для кiлькiсного вимiру й експериментальних манiпуляцiй.
Шляхом визначення незалежних i залежних змiнних, якимись є спостережуванi подiї, Толмен одержав можливiсть скласти опис внутрiшнiх станiв. Спочатку вiн називав свiй пiдхiд "оперантним бiхевiоризмом", перш нiж вибрати термiн "промiжнi змiннi".
Промiжнi змiннi виявилися досить корисними для розробки теорiї поводження, остiльки вони були емпiрично пов'язанi з експериментальними й поведiнковими змiнними. Однак для того, щоб зробити цей пiдхiд всеосяжним, потрiбен був такий величезний обсяг роботи, що Толмен зрештою залишив усяку надiю "скласти повний опис хоча б однiєї промiжної змiнної".
запропонував когнiтивну теорiю научання, припускаючи, що повторюване виконання того самого завдання пiдсилює створюванi зв'язки мiж факторами навколишнього середовища й очiкуваннями органiзму. Таким шляхом органiзм пiзнає навколишнiй його мир. Толмен називав цi створюванi научанням зв'язки гештальт знаками, якi виробляються в ходi багаторазового виконання якої-небудь дiї.
Давайте запам'ятаємо цi iдеї Толмена й спробуємо простежити за голодним пацюком у лабiринтi. Пацюк бiгає по лабiринтi, дослiджуючи iнодi правильнi, а iнодi неправильнi ходи або навiть тупики. Нарештi пацюк знаходить їжу. При наступних проходженнях лабiринту цiль (пошук їжi) надає поводженню пацюка цiлеспрямованiсть. З кожною крапкою розгалуження зв'язуються деякi очiкування. Пацюк приходить до розумiння того, що певнi ознаки, що асоцiюються iз крапкою розгалуження, наводять або не наводять на тi мiсце, де перебуває iжа.
Якщо очiкування пацюка виправдуються й вiн дiйсно знаходить їжу, то знак гештальта (тобто ознака, що асоцiюється з деякою крапкою вибору) одержує пiдкрiплення. У такий спосiб тварина виробляє мережу гештальт-знакiв по всiх крапках вибору в лабiринтi. Толмен назвав це когнiтивною картою. Ця схема являє собою те, що вивчила тварина, а саме когнiтивну карту лабiринту, а зовсiм не набiр деяких моторних навичок. У деякому змiстi пацюк знаходить всеосяжне знання свого лабiринту або iншого навколишнього її середовища. У мозку виробляється щось начебто польової карти, що дозволяє їй перемiщатися вiд крапки до крапки, не обмежуючись фiксованим набором заучених рухiв.
хрестоподiбної форми. Пацюк однiєї групи завжди знаходив їжу на тому самому мiсцi, навiть якщо для того, щоб добратися до їжi, йому при рiзних крапках входу доводилося iнодi повертати не праворуч, а лiворуч. Моторнi реакцiї вiдрiзнялися, але їжа залишалася на тiм же самому мiсцi.
Пацюк другої групи повинен був завжди повторювати тi самi рухи, але їжа щораз перебувала в iншому мiсцi. Наприклад, починаючи шлях з одного кiнця хрестоподiбного лабiринту, пацюк знаходив їжу, тiльки повернувши в крапцi вибору праворуч; якщо ж пацюк входив в лабiринт iз протилежної сторони, то для того, щоб знайти їжу, йому однаково треба було повернути праворуч.
Результати експерименту показали, що пацюка з першої групи, тобто тi, якi вивчили мiсце дiї, орiєнтувалися набагато краще, нiж пацюка iз другої групи, якi заучували реакцiї. Толмен дiйшов висновку, що аналогiчне явище спостерiгається й у тих людей, якi добре знають свої околицi або мiсто. Вони можуть пройти з однiєї крапки в iншу рiзними маршрутами, оскiльки в їхньому мозку сформована когнiтивна карта мiсцевостi. Інший експеримент дослiджував латентне научання - тобто таке научання, що неможливо спостерiгати в той час, коли воно фактично вiдбувається. Голодного пацюка помiстили в лабiринт i надали можливiсть вiльно бродити по ньому. Спочатку в лабiринтi не було нiякої їжi. Чи зможе пацюк навчитися чому-небудь при вiдсутностi пiдкрiплення? Пiсля декiлькох непiдкрiплених спроб пацюковi дали можливiсть знайти їжу. Пiсля цього швидкiсть проходження пацюком лабiринту рiзко зросла, що показало наявнiсть деякого научання в перiод вiдсутностi пiдкрiплення. Показники цього пацюка дуже швидко досягли такого ж рiвня, що й у пацюкiв, що одержували пiдкрiплення при кожнiй спробi.
Толмен вплинув на психологiю, особливо в областi теорiї научання, а його роботи одержали визнання як провiсники когнiтивного руху в сучаснiй психологiї. Крiм того, вiн пiдштовхнув дослiдження рiзних напрямкiв i ввiв концепцiю промiжних змiнних. Оскiльки промiжнi змiннi є способом операцiйного опису внутрiшнiх станiв, таких як голод, то вони змогли додати цим станам наукове значення. Промiжнi змiннi сталi необхiдним засобом обiгу з гiпотетичними конструкцiями й були широко використанi Гатри, Халлом i Скиннером.
Іншим важливим внеском Толмена в науку з'явилося використання їм пацюка як найбiльш адекватного суб'єкта для психологiчних дослiджень. Проте на початку своєї кар'єри Толмен ставився до пацюкiв без усякого ентузiазму. "Не люблю їх, - говорив вiн своєму друговi. - У мене вiд них мурашки по шкiрi...".
Однак до 1945 року вiн змiнив своє вiдношення. Вiн писав: "Вiдзначимо, що пацюка живуть у клiтках. Вони не напиваються в устiлку в нiч напередоднi експерименту. Вони не винищують один одного у вiйнах: вони не винаходять машин для руйнування, а якби навiть вони це зробили, то вже, звичайно, виявилися б настiльки безпомiчними в справi контролю за цими машинами; вони не вплутуються в расовi або класовi конфлiкти: вони уникають полiтики, економiки й статей по психологiї. Вони чудовi, чистi й приємнi iстоти".
Едвин Гатри одержав ступiнь доктора фiлософiї в 1912 роцi в Пенсильванському унiверситетi й протягом сорока рокiв працював в унiверситетi Вашингтона. Ще будучи аспiрантом, вiн став прихильником бiхевiоризму як наукового методу психологiї, хоча його й не можна вважати бихевiорiстом уотсоновського плину.
Навчання з однiєї спроби
Найбiльш важливим внеском Гатри в психологiю є формулювання теорiї научання, що була викладена в його книзi "Психологiя научання". Вона заснована на простому принципi асоцiацiй Займаючись проблемою змiцнення тих, яких навчають, реакцiй, Гатри вiдкидав закони Торндайка про вплив i частоту, так само як i пiдкрiплення в дусi Павлова, покладаючись замiсть цього на те явище, що вiн сам називав одноразовим формуванням умовного рефлексу й уважав найбiльш загальним законом психологiї.
Згiдно Гатри, всi научання складається у формуваннi спряженостi стимулу й реакцiї. Якщо стимул супроводжується реакцiєю хоча б однократно, то вже формується зв'язок мiж стимулом i реакцiєю (З-Р). Це i є по сутi та сама ситуацiя, коли вiдбувається навчання з однiєї спроби. Для того, щоб встановити зв'язок мiж стимулом i реакцiєю, уже не потрiбно повторення або пiдкрiплення. Однократне виникнення пари "стимул-реакцiя" або результуючий рух уже формує мiж ними спряженiсть, i в такий спосiб вiдбувається завчання певного поводження. "Сполучення стимулiв, якi супроводжували рух, будуть при своєму повтореннi вести до прояву таких же рухiв".
Навчання з однiєї спроби - твердження Гатрi про те, що для формування зв'язку досить однократного сполучення стимулу й реакцiї.
один рух або послiдовнiсть рухiв, що ведуть до досягнення певного результату. Таким чином, дiя є поняттям бiльше високого рiвня, нiж рух. Наприклад, забивання цвяха молотком являє собою дiя, що складається з послiдовностi окремих рухiв, що приводить до досягнення певного результату. Гатри вiдзначав, що, коли психологи дослiджують процеси научання, те як вимiрник научання приймається якiсть виконання завершеної дiї. Вiдповiдно до думки Гатри, заучуються й обумовлюються тiльки рухи.
Вiн думав, що вiдмiтною рисою його системи є та особлива увага, що придiляється руху. Вiн говорив, що Торндайк був стурбований завершеною дiєю - зокрема, знаходженням деяких навичок (наприклад, кiшка намагається вибратися з "проблемного ящика"), але адже цi навички самi є функцiєю набору м'язових рухiв. Це i є саме тi самi iндивiдуальнi рухи, наполягав Гатри, якi розвиваються або здобуваються в результатi одиничної спроби (навчання з однiєї спроби). Вивчення ж завершеної дiї вимагає, у свою чергу, повторення для практики.
Рухи (дослiджуванi дiї) є в системi Гатри вихiдним матерiалом. Оскiльки рух не значнiше, нiж дiї, то нiж їх сутужнiше спостерiгати в типовiй ситуацiї научання, їх набагато легше випустити з уваги.
З навчання Гатри також випливало, що не тiльки реакцiя органiзму складається з окремих компонентiв, але також i стимули, на якi реагує органiзм. А тому що й тi й iншi складаються зi складових частин, для того, щоб досягти деякої послiдовностi в поводженнi, необхiдно одержати досить велику кiлькiсть сполучених сполучень стимулiв i реакцiй. Отже, для того, щоб домогтися полiпшення у вивченнi будь-яких рухiв (дiй), необхiдна практика, але при цьому кожний компонент руху або реакцiї заучується пiсля однократного збiгу зi стимулом.
У значнiй мiрi привабливiсть системи Гатри спочиває на її простотi й логiчностi. Її неважко зрозумiти, особливо в порiвняннi зi складними й заснованими на серйозному математичному апарату побудовами Халла. Однак уроджена простота теорiї Гатри викликає захопленi похвали одних психологiв i осуд iнших. Затверджувалося, що Гатри уникає рiшення тих проблем научання, якi не одержують пояснення в рамках його системи. Критики його системи наполягають на тому, що для облiку багатьох найважливiших параметрiв у цiй областi потрiбне введення додаткових принципiв i допущень.
Гатри зберiг своє положення провiдного спецiалiста теорiї научання. Його внесок у науку заслужив офiцiйне визнання; в 1958 роцi Американський психологiчний фонд нагородив його золотою медаллю.
Лiтература
1. Рубинштейн С. Л. Проблеми загальної психологiї. - К., 2003
2. Ярошевский М. Г История психологии. - М., 1985.
3. Бен А. Психологiя // Асоцiативна психологiя. – К., 1998.
4. Галич А. И. Картина человека. - М., 1989
|
