Батькiвська любов
У психологiчному консультуваннi найчастiше зустрiчаєшся саме iз цим варiантом любовi: консультуєш батькiв iз приводу їхнього спiлкування з дитиною або когось зi членiв родини, зацiкавлених у її долi. Майже завжди ситуацiя виглядає як взаємодiя трьох або чотирьох людей: двоє або троє дорослих i дитина. Одним з дорослих є психолог. Виявляється важливим сприйняття дорослими членами родини тiєї iнформацiї, що вони одержують i переживають як нову для себе. Не менш важливi вiрогiднiсть джерела iнформацiї, способи її повiдомлення й власна роль у її одержаннi.
Батьки - особлива категорiя людей. Їхня любов до своїх дiтей - той вид почуттiв, що найчастiше аналiзується в психологiчнiй лiтературi як джерело рiзних якостей особистостi. Сьогоднi багато з людей, орiєнтованi на психологiчну iнформацiю, знають, що як у минулому їхнi вiдносини з родителями "визначили власну долю", так i вони сьогоднi "визначають долю" своїх дiтей.
Це один iз багатьох факторiв, якi впливають на роботу психолога зi змiстом батькiвських вiдносин, її можна було б сформулювати прямо так: "Я знаю, що вiд мене залежить те, яким буде i яким є моя дитина, але я не знаю, що робити, вона... (далi йде те, що не радує батькiв) не слухається (бiгає зi школи, курить, вiчно бреше й т. д.)".
Хотiлося б докладнiше зупинитися на тому змiстi батькiвської любовi, що найчастiше зустрiчається в консультуваннi. Можна видiлити трохи iстотно вiдмiнних друг вiд друга видiв батькiвської любовi.
разом проводять вiльний час, знають всiх друзiв i контролюють їхнiй вибiр, визначають змiст занять у позашкiльний час, максимально прагнуть бути обiзнанi про те, що i як вона робить у школi, i т. д. Бiль, що приносить такий тип батькiвської любовi, звичайно розвивається в пiдлiтковому вiцi.
"Всi мої, але розумiю тiльки молодшого - йому три роки, вiн ще мiй, а цi (16 i 14 рокiв) стали вже як би чужими, усе по-своєму намагаються робити, не потрiбнi їм батьки".
бути рiзного виду: "Я повинен бути гарним батьком", "Я повинна бути гарною матiр'ю", "Я повинна допомагати у всьому своїм дiтям", "Поки жива, я повинна пiклуватися про своїх дiтей", "Я повинна всi знати про життя своїх дiтей, тодi я можу їм допомагати", "Я вiдповiдаю за все, що вiдбувається з моєю дитиною", "Я повинна зробити все, щоб моя дитина не почувала себе гiрше iнших", "У моєї дитини повинне бути щасливе дитинство" i т. д. Природно, що iдея боргу в її конкретному проявi породжений iндивiдуальною iсторiєю життя кожної людини, але приймається ця iдея без вираженого обґрунтування ("Просто так мабуть, тому що повинне").
Бiль при реалiзацiї iдеї боргу в батькiвських вiдносинах виникає тодi, коли людина не в змозi впоратися з обсягом боргу, не може переживати задоволення вiд своїх зусиль по його реалiзацiї. "Вiн (син) на мене розлютився, коли я прочитала його зошит, вiн не був захован, лежав на столi, вiдкрито, я ж повинна знати про нього все, ну майже все, чи мало з якими людьми вiн може зв'язатися...", "Я ним вiдповiла як треба, коли вони (учителi) намагалися сказати, що вiн не так поводиться на уроках. Я їм сказала, що вчити треба краще, тодi й дiти не будуть на головах стояти, ну, може бути, рiзко сказала, не зовсiм так, як вам".
"Дитина - моя, вона - частина мене"). Ця iдея не завжди усвiдомлюється в такому видi, але суть її в цiй логiчнiй формулi, що може придбати й iншi зовнiшнi вираження: "Дитина повинна вiдповiдати очiкуванням батькiв", "Вона повинен любити мене", "Вiн повинен бути таким, як я" i т. д. Суть у тiм, що змiст переживань фiксується на можливiй i необхiднiй подiбностi дитини й батькiв (батька). Всi оцiннi дiї будуються навколо цього завдання - пошуку подiбностi й пiдтвердження iдеї власностi. Якщо цього пiдтвердження нi, то людина переживає бiль: "Хто б мiг подумати, що мiй син виросте гомосексуалiстом, це вже в тринадцять-те рокiв, вiн адже не уникає цих людей, йому вони потрiбнi... Подумати тiльки", "У нас у родинi нiхто й нiколи не вчився на двiйки, а отут одна за iнший, адже не дебiльний же вiн...", "Як так могло вийти, у мене завжди в школi були гарнi оцiнки, чоловiк взагалi iз золотою медаллю закiнчив, а цей...", "Вiн так усiм цiкавився, такий був товариський, думали, що в школi йому буде легко, а вийшло..."
Є ще один тип батькiвської любовi, що я назвала б iлюзорним, може бути, це не зовсiм точна назва, але суть його полягає в тому, що люди дотримуються якоїсь iдеї або системи у вихованнi своєї дитини й при цьому не одержують бажаного ефекту. Це можуть бути iдеї раннього розвитку, загартовування, прилучення до релiгiї. Дитина повинна вiдповiдати тiй iдеї правильного розвитку, що вибрали його батьки, якщо цього не вiдбувається, то переживання можуть бути дуже хворобливими: "Ми так намагалися, всi що потрiбно зробили, усi купили, цi набори Монтессори коштують так дорого, а вiн нiчим не цiкавиться, йому це все на п'ять хвилин, чому так...", "Говорять, що треба гартувати, я стiльки з ним намучилася, коли вiн болiв, ну прочитала все, що знайшла, вирiшила, що по Іванову буду дiяти, у людей же виходить, нiчого в мене не виходить, у групi сказали, що в нього психологiчний опiр. Що це i як з ним упоратися?"
У консультуваннi не зустрiнеш того, що можна було б назвати батькiвською любов'ю, що вiдбулася, реалiзованою любов'ю, це завжди хворобливе переживання того, що ще називають батькiвською роллю. Завжди важко сказати людинi, що вiн неспроможний батько й чогось не вмiє у вiдносинах з дiтьми, адже "нашi батьки нiчому нi в яких психологiв не вчилися, а виростили нас, стали ж ми людьми...".
його болем, але й прийнятної для нього можливiстю соцiальної презентацiї домашнiх, особистих проблем.
"змушенi обговорювати те, що повинне бути природним".
Психологи давно описали стiйкiсть сiмейних сценарiїв - способiв, якими люди реалiзують свої сiмейнi ролi, й труднощi усвiдомлення цих сценарiїв без сторонньої допомоги й, без необхiдностi. Коли людина зiштовхується з неспроможнiстю своєї батькiвської любовi, з неможливiстю переживання її як цiнностi, порушуються багато механiзмiв iдентифiкацiї, якi вже зложилися й функцiонували автоматично. Це механiзми полової iдентифiкацiї, iдентифiкацiї зi своїми родителями, iз власною роллю в родинi, зi своєю дитиною, кожний iз цих видiв iдентифiкацiї протiкав у свiй час дуже iнтенсивно й був зв'язаний з багатьма переживаннями людини, якi структурували його психiчну реальнiсть у просторi й у часi. Практично виходить, що якщо доросла людина визнає неспроможнiсть своєї батькiвської любовi, то в цей момент часу вона як би переоцiнює свої половi якостi, свої вiдносини з родителями, з усiма членами родини й особливо з дитиною. Для цiєї переоцiнки, щоб вона не виявилася надмiрною й руйнуюче психiчне життя людини, необхiднi, як мiнiмум, новi конструктивнi критерiї, якi сприяли б переструктуруванню психiчної реальностi, але не руйнували її на рiзних рiвнях.
Це тi труднощi положення в роботi психолога, коли вiн зустрiчається iз системою цiнностей, якi керують життям людини. Якщо людина говорить про себе, що "вiн поганий батько або вона погана мати", то зовсiм не обов'язково, що вона хоче почути вiд психолога пiдтвердження цього. Якщо вiн сам схильний манiпулювати своєю дитиною, позбавляючи його любовi, то, швидше за все, вона не буде готова почути слова про свою нелюбов до дитини. Якими б реально не були вiдносини батькiв i дiтей, безумовнiсть любовi в тiй або iншiй формi присутня в будь-якiй iдеї, що обґрунтовує батькiвську любов i бiль, що вона приносить.
"любов".
Саме ця якiсть найчастiше використовується при манiпулюваннi iншою людиною, коли замiсть безумовностi любовi їй пропонують умови ("Якщо будеш слухатися", "Якщо будеш добре поводитися", "Якщо все вивчиш" i т. д.).
Коли дорослим людям у тiй або iншiй формi пропонують учитися батькiвської ролi, то їхнiй опiр звичайно зв'язаний з посиланням на традицiї ("У нашiй родинi завжди так робили, я ж не можу по-iншому, мене моя мати не зрозумiє, як я їй поясню"), або на труднощi вiку ("Незабаром бабусею буду, куди вже вчитися"), або на можливостi психолога ("Ви ж можете щось iз ним зробити, от i зробiть") i т. д. За всiм цим коштує неусвiдомлене прагнення використовувати резерви безумовностi своєї любовi, що приносить бiль i одночасно дає людинi почуття, що з новою силою фiксує його батькiвську роль.
У будь-якому типi батькiвської любовi присутнi цi протирiччя - люди, переживаючи бiль, у той же час iз бiльшою силою почувають наявнiсть у себе нереалiзованих, потенцiйно присутнiх почуттiв. Вони не знаходять їм адекватного прояву й переживають напругу, зв'язана з багатьма глибинними утвореннями психiки, що зачiпають її цiлiснi й цiннiснi аспекти.
Це ж вiдзначають i самi батьки, що звертаються за психологiчною допомогою: "Я розумом розумiю, що щось не те роблю, що не можна його як себе розумiти, що iнший вiн, а в чому iнший, як це iнший, не тiльки погане, у ньому побачити, не знаю. Пробую, але немов щось заважає". Це дуже рiдкий аналiз ситуацiї батькiвської любовi як вiдносини, що вимагає зусилля, роботи Я людини, що володiє цим почуттям i прагне зробити його ефективним для побудови вiдносин з дитиною.
допомагає психолог, аналiзуючи змiст батькiвської любовi й форми її прояву у виглядi найпоширенiших батькiвських дiй - заохочення й покарання.
Людина, що переживає неспроможнiсть своєї батькiвської любовi, заслуговує на увагу вже тому, що вiн усвiдомив необхiднiсть змiни своєї психiчної реальностi й деякою мiрою готова до цiєї змiни.
Найважчi випадки, пов'язанi iз впливом на змiст батькiвської любовi, виникають у тих ситуацiях професiйної роботи, коли доросла людина звертається не зi своєї iнiцiативи (його послали до психолога вчителя). Тодi й спостерiгаються тi варiанти соцiальної обумовленостi змiсту батькiвської ролi, якi дають пiдстави говорити про можливiсть її вiдчуження. Якi це варiанти?
Найпоширенiший варiант - передача вiдповiдальностi за поводження дитини в школi вчителям i школi. Здiйснюється як би територiальний розподiл своєї присутностi в життi дитини й ступеня його виразностi ("Дома вiн зовсiм iнший, я навiть зрозумiти не можу, що вони вiд нього хочуть у школi", "Напевно, треба мiняти школу, вiчно до нього чiпляються, вiн, звичайно, не золото, але з ним можна домовитися" i т. д.).
"Я цiлими днями на роботi, як я можу його контролювати, якщо я його бачу двi години на день", "Я не можу йому найняти вчителiв, але я все для школи роблю, усе, що можу, може бути, навiть бiльше, нiж можу, але адже й вони щось повиннi робити", "Я розумiю, чому вони усе ополчилися проти нього, - я завжди правду в очi скажу й пiдмазувати не буду як деякi").
Публiчнiсть батькiвської ролi робить її дуже складної по проявi почуттiв, того змiсту, що i можна б назвати батькiвською любов'ю. По поводженню дiтей судять про батькiв - це вiдомо всiм, не менш вiдомi й усiлякi рефлексивнi судження, що є присутнiм у мовi як формули розумiння (або гаданого розумiння) залежностi поводження дiтей i батькiвської любовi до них. Досить згадати знамените: "Яблуко вiд яблуньки недалеко падає". Людина, не схильний до аналiзу власних переживань, попадає в дуже складну ситуацiю, коли привселюдно обговорюється або проявляється його некомпетентнiсть як батько, коли в прямих залежностей вiд його почуттiв розумiється поводження його дiтей. Вiн починає використовувати для втримання структурованостi своєї свiдомостi всi доступнi йому стереотипи й рефлексивнi формули, не оцiнюючи їхнє призначення у своєму життi, у своїх почуттях як унiкальних i неповторних. Це сприяє притупленню болю, але не знiмає її повнiстю, тому що аналiз ставиться не до змiсту болю, а лише до її форми.
"Тодi я сказала собi, так, я погана мати, але не всiм же бути гарними, якщо є гарнi, то хтось повинен бути поганою, i це дало менi сили жити якийсь час", "Я стала читати рiзнi книги по вашiй психологiї, вони в загальному допомагають, якщо не думати про те, що про тебе ще книга не написана, та й кому я можу бути цiкава, якщо я вже сама знаю, якого типу я мати" (перевiряла себе по тестах).
Було й таке судження: "Менi в якийсь момент стало очевидно, що мене нема, немає й всi, я щось роблю, говорю, а мене нема, адже вони - дiти - мене просто не зауважують", "Менi простiше не думати про дiтей, коли я їх не бачу, тодi я можу щось робити, а коли бачу й знаю, що вони накоїли, душа не приймає, що це - мої дiти, що я їх народила й повинна все життя жити з ними, що вони менi не чужi", "Коли мене перший раз викликали до школи, я летiла як на крилах, боялася, що з ним щось трапилося, адже нiчого не пояснили, а зараз не ходжу - не треба менi цiєї ганьби, я ще жити хочу й вiн жити буде серед людей, навiщо нам чиїсь вироки вислухувати, вони - не суддi, а ми не пiдсуднi..."
Чим можна допомогти людинi, що переживає неспроможнiсть свiй батькiвської любовi?
Не всi люди готовi прийняти допомогу, тому, перш нiж ухвалити рiшення щодо неї, намагайтеся з'ясувати в ходi iнтерв'ю iдею, що визначає батькiвську любов i цiннiсть цiєї iдеї в обговорюваний момент часу. (Може виявитися, що в людини просто немає в запасi альтернативних iдей, якi могли б обґрунтувати його нове вiдношення до ситуацiї болю.) Залежно вiд готовностi людини говорити й самостiйно аналiзувати ситуацiю, що проявляється у використаннi для цього адекватних засобiв (насамперед мовних), що вiдбивають змiст психiчної реальностi, вибираю вид впливу. Це можуть бути й прямi запитання, i продовження незакiнчених пропозицiй, i робота з тестами, але змiст допомоги полягає в тому, щоб людина усвiдомила пiдстави й обґрунтування змiсту своїх батькiвських переживань, якi для нього є хворобливими.
Коли позначається предмет почуттiв - обґрунтовується iдея, що робить цей предмет цiлiсним, тодi можна показати людинi суперечливiсть його почуття. Звичайно цього буває досить для того, щоб предметом рефлексiї став той змiст батькiвської любовi, що було позначено як безумовна любов.
Його треба розкривати людям, тому що свiдомiсть дорослої людини, що переживає бiль вiд неспроможностi своєї батькiвської любовi, однорозмiрно, бiль спотворює всi критерiї сприйняття себе, своєї цiнностi, виразностi Я, можливостi Я-Зусиль i необхiднiсть цих зусиль.
Якi iдеї сприймаються без вираженого опору? Сама банальна й, по-моєму, неочевидна для бiльшостi дорослих батькiв iдея про те, що крiм них нiхто не зобов'язаний любити їхню дитину.
Інодi можна зненацька побачити таке вираження особи людини, немов вона спiткнувся на бiгу, коли почула цi слова, - у загальному-те банальну психологiчну iстину, що доповнюється бiльше складними мiркуваннями про те, чому iншi люди не можуть i не повиннi сприймати дитину так, як батьки. Але це буде потiм, а поки помiтимо, що, караючи себе й дитину позбавленням любовi, надаючи їй умовний характер, ми робимо з живої дитини - зростаючої й мiнливої - об'єкт власних манiпуляцiй.
(читають усе, що рекомендую або шукають лiтературу самi). Щоб сформулювати для себе завдання вчитися любовi до власної дитини, дорослому треба пережити неспроможнiсть своєї любовi й проаналiзувати її причини.
реальностi й сам вигляд людини, у когось це вiдбувається як осяяння, комусь потрiбна тривала робота, що може виявитися продуктивної тiльки при опорi на сили власного Я. Люди завжди зауважують цю змiну в собi як поява нової сили жити, як виникнення нового змiсту. Це зв'язано й зi змiною позицiї стосовно самого себе й до дитини, з'являється те цiлiсне бачення себе й iншої людини, що робить уже неприйнятним оцiнне вiдношення, властиве людям, що переживають неспроможнiсть своєї батькiвської любовi. "Крiм мене - нiхто" - це та пiдстава, що дозволяє мати новий змiст почуття, насолоджуватися цим переживанням унiкальностi свого буття для власної дитини й дитини для себе.
Природно, що змiна батькiвської любовi можливо в людей, якi володiють хоча б мiнiмальним досвiдом рефлексiї й переживали її цiннiсть. Можливо тому ще раз варто нагадати про доцiльнiсть надання допомоги людям, якi готовi її прийняти. Не хотiлося б згадувати про свиней i бiсер, але стосовно порушеної теми зробити це часто буває просто необхiдно. Люди готовi прийняти будь-яку позицiю стосовно дитини, крiм позицiї безумовної батькiвської любовi, висуваючи безлiч аргументiв, що рацiоналiзують обов'язковiсть умовностi ("Вiн повинен заслужити, щоб його любили", "Вiн повинен довести свою любов до батькiв", "Вона зобов'язана мене любити, ну не любити, так поважати, тому що я її батько" i т. д.).
Архiтиповiсть подань про батька й матiр не заперечується, несвiдомий характер деяких батькiвських дiй i форм зiзнається багатьма психологами. Але коли мати робить нескiнченне число зауважень уже дорослому хлопчиковi, то починаєш розумiти, що вона не тiльки занурена в образи колективного й iндивiдуального несвiдомого, але ще й елементарно неосвiчена - вона не вмiє поводитися.
Вона не вмiє бути мамою, i дуже хочеться тодi, щоб вона знайшла в собi сили й вирiшила нею стати, поки ще син не вимовив їй найстрашнiшi слова на свiтi: "Я не люблю тебе, мама".
бiль, що може тривати роками й не приносити нiчого, крiм гiркоти й жалю про дарма загубленi сили.
Але ж так простi iдеї, яких часом не вистачає людям для уточнення їхнього мiсця в життi один одного:
- скiльки б не було у вас дiтей, кожний - єдиний;
- що б не трапилося, ви залишаєтеся рiднею по кровi, ви не чужi;
- нiхто не зобов'язаний любити вашу дитину так, як мати;
- дитина учиться жити у вас;
- людина вчиться все життя;
- зрозумiти завжди важко - оцiнити легко;
- дiти живуть своїм життям - вони не повторюють нашої;
- у дитини є право на таємницю його Я, у вас - теж;
- люди рiзнi й розумiти їх треба, знаючи не тiльки себе;
- конфлiкти неминучi - їх треба вмiти вирiшувати;
У загальному це звичайнi психологiчнi iстини, якi є розхожим мiсцем у популярнiй лiтературi, але, коли вони ставляться до ситуацiї, де саме цiєї iстини й не вистачає для подолання болю, тодi вони допомагають в обґрунтуваннi нових вiдносин iз самим собою й iз власною дитиною.
1. Брей Р. Як жити в злагодi iз собою й миром? - К., 1992.
2. Варга Д. Справи сiмейнi. - К., 1996.
5. Лейнг Р. Роздiлене Я. - К, 1995.
|
