До початку 80-х рокiв 20 столiття серед об'єктiв захiдноєвропейської соцiальної психологiї на одне з перших мiсць висунулася соцiальна ситуацiя. Інтерес до неї стимулювався насамперед запитами практики. Необхiднiсть ситуацiйного аналiзу поводження стала очевидної в ходi консультацiйної роботи при спробах пояснити труднощi, якi людина випробовує у формальному й неформальному спiлкуваннi. Великi данi, накопиченi в цiй областi, настiйно вимагали теоретичної iнтерпретацiї.
У численних роботах було показано, що основнi артефакти й обмеження цього методу суть наслiдку специфiчностi соцiальної ситуацiї, що складається в експериментi. Такi ефекти експериментатора й випробуваного, необхiднiсть уводити в оману випробуваних i т. п. Серйозним недолiком лабораторного експерименту виявилася також штучнiсть самої цiєї ситуацiї, її iзольованiсть вiд бiльше широкого соцiального контексту. Крiм того, такi широко вiдомi дослiдження, як експерименти С. Милгрема й Ф. Зимбардо, переконливо свiдчили, що в умовах, наближених до ситуацiй реального життя, випробуванi поводяться непередбаченим образом, а їхнє поводження не пiддається звичайнiй iнтерпретацiї.
її соцiальний аспект: вiдповiдно до канонiв методологiчного iндивiдуалiзму вивчалися сприйняття ситуацiї iндивiдом, мотивацiя його включення в ситуацiю й поводження в нiй, його реакцiї на ситуацiю й т. п. До того ж дослiдження проводилися в основному в штучних умовах лабораторного експерименту. У тих же областях психологiї, якi мали справа з реальною дiйснiстю (екологiчна, середова психологiя), дослiджувалися, головним чином, фiзичнi умови ситуацiї. Людина ж з його мотивацiєю й суб'єктивнiстю залишалася на другому планi.
Набагато ближче до необхiдного аналiзу соцiальної ситуацiї виявилися рiзнi мiкросоцiологiчнi пiдходи, що виросли iз символiчного iнтеракционизму й розвилися в лонi феноменологiчної соцiологiї. Вiдправним пунктом в аналiзi ситуацiї для них послужила теза У. Томаса, що одержав назву «теореми Томаса»: «Якщо ситуацiї визначаються як реальнi, вони реальнi по своїх наслiдках». Позитивною стороною цих пiдходiв були увага до практичної свiдомостi, реальних ситуацiй, прагнення розшифрувати мову мiж iндивiдуальної взаємодiї в повсякденному життi. Їхнiм основним недолiком був надмiрний акцент на суб'єктивнiсть, на довiльнiсть «соцiального конструювання реальностi».
Така була обстановка, у якiй група соцiальних психологiв Оксфордського унiверситету пiд керiвництвом М. Аргайла приступилася до формування основ соцiально-психологiчного пiдходу до ситуацiї. Проаналiзувавши близько 1000 психологiчних i соцiологiчних робiт, у яких утримувався той або iнший аналiз соцiальної ситуацiї, М. Аргайл i його колеги прийшли до висновку про незадовiльний стан у цiй областi, для якої виявилися характерними теоретичний розбрiд, вiдсутнiсть адекватних методiв дослiдження, мала ефективнiсть добутих знань для рiшення практичних завдань.
Забiгаючи вперед, вiдзначимо, що в роботах пiд керiвництвом М. Аргайла, що задали нову парадигму соцiально-психологiчного дослiдження, соцiальна ситуацiя виявила новi гранi й стала як об'єкт, що є по перевазi соцiально-психологiчним. У цих дослiдженнях особливо рельєфно виявилися тенденцiї розвитку й переваги того пiдходу, що був вище визначений як альтернативний, або культурологiчний.
Двi обставини особливо сприяли досягненню цих результатiв. По-перше, у серединi 70-х рокiв з'явилися першi теоретичнi роботи Р. Харре i його послiдовникiв. Пiдхiд з його спробою синтезу досягнень мiкросоцiологiї, соцiолiнгвiстики, з орiєнтацiєю на вивчення соцiальних епiзодiв у реальному життi й самозвiтiв випробуваних як альтернатива лабораторному експерименту був сприйнятий М. Аргайлом i його спiвробiтниками як плiдна платформа. По-друге, до цього часу були значно вдосконаленi методи реєстрацiї й статистичної обробки даних про поводження людей у реальному життi.
У самому загальному видi соцiальна ситуацiя визначається М. Аргайлом i його спiвробiтниками як «природний (фрагмент соцiального життя, обумовлений включеними в нього людьми, мiсцем дiї й характером дiй, що розгортаються, або дiяльностi». Бiльше конкретна увага дослiдникiв зосереджена на соцiальних ситуацiях, що представляють собою типи соцiальної взаємодiї, вiдомi членам даної культури або субкультури. Таким чином, Аргайл i його послiдовники вивчають досить обмежене коло ситуацiй - типових для конкретної культури. При цьому своє завдання вони бачать у тiм, щоб виявити систему унiверсальних факторiв, що є присутнiм у будь-якiй ситуацiї соцiальної взаємодiї й її визначенiсть. У результатi ситуацiя з'являється як «сукупнiсть характеристик соцiальної подiї, що дiють на iндивiда». Моделлю для видiлення факторiв i побудови цiєї системи служить гра, розглянута як соцiальний ритуал.
Згiдно Аргайлу i його послiдовникам, соцiальна ситуацiя визначається дев'ятьма факторами.
2. Правила - загальноприйнята думка про припустиме й неприпустиме поводження в рядi конкретних ситуацiй.
3. Ролi - прийнятi в данiй культурi моделi взаємодiї.
4. Набiр елементарних дiй - найпростiшi вербальнi й невербальнi форми участi у взаємодiї.
5. Послiдовнiсть поведiнкових актiв (наприклад, прийнятий порядок змiни ролей мовця й слухаючого).
6. Концепти - знання, наявнiсть у когнiтивнiй структурi певних категорiй, що забезпечують розумiння ситуацiї, як, наприклад, знання при грi в шахи, що таке ферзь або що означає слово «шах». У соцiальнiй ситуацiї такими концептами виступають уявлення про людей, соцiальну структуру, елементи взаємодiї й об'єктах, включених у взаємодiю.
7. Фiзичне середовище, елементами якого є границi ситуацiї (закрите примiщення, вулиця, площа й т. п.), реквiзит (наприклад, класна дошка, парти в шкiльному класi), модифiкатори (фiзичнi якостi середовища, що впливають на органи почуттiв) - колiр, шум, заходи й т. д., простiр - дистанцiя мiж людьми й об'єктами.
8. Мова - ситуацiйно обумовленi словник, обороти мови, iнтонацiї, використовуванi учасниками взаємодiї.
9. Труднощi й навички - рiзнi перешкоди для взаємодiї й навички їхнього подолання.
Перерахованi фактори в сукупностi утворять систему. Неважко помiтити, що вони вiдбивають як об'єктивнi аспекти ситуацiї, зовнiшнi стосовно суб'єкта дiї й доступнi для вимiру об'єктивними методами, так i суб'єктивнi, локалiзованi у свiдомостi й психiцi iндивiда, якi можуть бути дослiдженi методами самозвiту.
Вiдмiтною рисою нового пiдходу до соцiальної ситуацiї є, за задумом його iнiцiаторiв, акцент на її об'єктивнi аспекти з облiком суб'єктивних. Останнi вважаються встановленими в тому випадку, коли щодо них серед учасникiв взаємодiї iснує загальноприйнята точка зору, або, iнакше кажучи, коли цi фактори вiдповiдають критерiю конвенцiональної об'єктивностi.
Психологiчнiсть моделi визначається ключовим положенням, що у нiй займають мети. Вони розглядаються як незалежнi змiннi, а всi iншi параметри - як залежнi вiд них. Вiдповiдно до концепцiї, самi соцiальнi ситуацiї створюються в культурi для виконання в основному однiй функцiї: забезпечити умови досягнення людьми своїх цiлей, зв'язаних, у свою чергу, з потребами цих людей, з їхньою мотивацiйною сферою. Саме тому дана концептуальна модель визначається як функцiональна.
Незважаючи на знайомство iз критикою на адресу структурного функцiоналiзму, Аргайл i спiвавтори вважають за можливе використовувати його основнi положення стосовно до аналiзу соцiальних ситуацiй, думаючи, що в дослiдженнi фрагментiв соцiального процесу недолiки структурного функцiоналiзму (акцент на статус-кво, на вiдтворення системи, а не на змiну) як би гасяться. У той же час у розпорядженнi соцiальних психологiв виявляються такi евристичнi поняття, як «явна» i «латентна функцiї», «регуляцiя й органiзацiя соцiального поводження», «мети взаємодiї».
психологiї, двi - iз психологiї середовища й один - з мiкросоцiологiї. Із соцiальної психологiї взятi: 1) рiзнi статистичнi методи (факторний i кластерний аналiз), за допомогою яких обробляється масив емпiричних даних з метою їхнього угруповання по невеликому числу вимiрiв: звiдси назва цiєї групи - мiрний аналiз; 2) методи, розробленi в рамках пiдходу, iменованого також структуралiстським, або категорiальним (включають опитування, спостереження, iнтерв'ю, експеримент, рольовi iгри й т. п.); цi методи нацiленi на виявлення структурних елементiв ситуацiї й дозволяють побудувати її детальну картину; 3) методи, застосовуванi для дослiдження конкретних явищ, наприклад альтруїзму й конформностi (звичайне сполучення лабораторного й природного експерименту).
Із психологiї середовища запозиченi: 4) методи, за допомогою яких дослiджується сприйняття фiзичного середовища (простору, часу, послiдовностi подiй); 5) методи, розробленi в рамках екологiчного пiдходу для аналiзу сприйняття значимих характеристик не тiльки фiзичної, але й соцiального середовища.
Нарештi, останню групу утворять: 6) методи, розробленi в рамках пiдходу, у сполученнi з методами об'єктивної реєстрацiї (вiдео - i магнiтофонний запис) соцiальної взаємодiї для наступного зiставлення цих даних з матерiалами, одержуваними в суб'єктивних звiтах учасникiв взаємодiї.
М. Аргайл не приховує, що вiддає перевагу еклектичному сполученню перерахованих методiв замiсть розробки якого-небудь специфiчного, призначеного спецiально для дослiдження ситуацiї. Аналогiчну позицiю вiн займає й у дискусiях про те, чи належнi ситуацiї фiксуватися об'єктивно або суб'єктивно, по вербальних або невербальних реакцiях, з акцентом на мiкро - або макрорiвень, розглядатися дискретно, вивчатися в їх реальному, актуальному видi уявному, уявлюваному, як це робиться в проективних методиках. Як правило, вiдповiдь М. Аргайла один - необхiдне сполучення всiх пiдходiв.
переваги протилежних точок зору, що сформувалися в цих дискусiях. По сутi, це суперечка мiж психологiчною й соцiологiчною традицiєю в соцiальнiй психологiї. Однiєї з головних причин розбiжностi мiж ними М. Аргайл уважає розходження в предметi. Для психологiчної традицiї характерний акцент на iндивiдуальне поводження й iгнорування соцiального контексту в сполученнi з кiлькiсними методами дослiдження, для соцiологiчного, навпроти, - акцент на цей контекст у сполученнi з методами якiсного аналiзу. Соцiальна ситуацiя, будучи об'єктом, що перебуває на перетинаннi цих двох концептуальних пiдходiв, може стати, уважає М. Аргайл, тим мостом, що забезпечить взаємне збагачення двох традицiй i продуктивне дослiдження самої соцiальної ситуацiї.
У своїй роботi М. Аргайл, А. Фернем i А. Грем приводять результати своїх i чужих дослiджень по кожному з дев'яти названих вище параметрiв ситуацiї. Не зупиняючись докладно на отриманих результатах, розглянемо лише самi загальнi висновки, до яких прийшли автори цiєї фундаментальної працi.
Було встановлено також, що, крiм таких характеристик ситуацiї, як «знайома - незнайома», «формальна - неформальна», iснують ще двi досить стiйкi характеристики: «орiєнтована на завдання - орiєнтована на спiлкування» i «поверхневе - глибоке (iнтимне) залучення».
За допомогою кластерного аналiзу були видiленi типи соцiальних ситуацiй. Основними в цiй таксономiї є: офiцiйнi соцiальнi подiї; особистiсна взаємодiя iз близькими друзями або родичами; випадковi епiзодичнi зустрiчi зi знайомими; формальнi контакти в магазинах i на роботi; асиметричнi взаємодiї (наприклад, навчання, керiвництво); конфлiкт i переговори; групова дискусiя.
Була пiдтверджена загальна концепцiя ситуацiї як соцiальної конструкцiї, створеної носiями культури або субкультури, а також адекватнiсть функцiональної моделi ситуацiї й перевiренiсть основних понять структурного функцiоналiзму, особливо поняття латентної функцiї (для її пояснення). Була також доведена наявнiсть системних зв'язкiв мiж виявленими факторами ситуацiї.
Плiдним, па думцi М. Аргайла i його спiвавторiв, є сформоване в цих дослiдженнях уявлення про те, що поводження людини може бути описане з погляду того, чи прагне вiн до даної ситуацiї або уникає її, який його стиль поводження в цiй ситуацiї. Останнє, думають автори, може бути використане для рiшення трьох практичних завдань: професiйного вiдбору, терапiї деяких видiв поводження, що вiдхиляється, i полiпшення взаєморозумiння мiж людьми.
Особливу цiннiсть дослiдження ситуацiй М. Аргайл i його спiвробiтники бачать у тiм, що вони можуть стати засобом подолання кризових явищ у соцiальнiй психологiї. Цей висновок ґрунтується на наступних мiркуваннях.
Розроблена концептуальна модель дозволяє аналiзувати ситуацiю самого лабораторного експерименту як соцiальну, строго враховувати вплив кожного з виявлених (факторiв на отриманi результати, точно визначати умови, у яких виникає той або iнший соцiально-психологiчний феномен.
Облiк при аналiзi ситуацiї таких змiнних, як мова й мова, концепти й когнiтивнi структури, по сутi, веде до вiдмови вiд широко розповсюдженої моделi людини як пасивної iстоти.
включаючи стереотипи як рiзновид концептiв.
Пропонований пiдхiд дозволяє, на думку його авторiв, зберегти соцiальну психологiю як науку, тому що структура соцiальної ситуацiї й тридцятилiтнi її елементи унiверсальнi. З iншого боку, це не виключає дослiдження конкретно-iсторичного «буття» кожного з елементiв.
Нарештi, ситуацiйний аналiз дозволяє застосовувати практично всi наявнi в соцiальних науках данi, отриманi в однiй ситуацiї, на iншi ситуацiї на основi визначення їхньої приналежностi до одного класу.
Дослiдження соцiальної ситуацiї в захiдноєвропейськiй соцiальнiй психологiї - яскрава iлюстрацiя дiї основних тенденцiй її розвитку. Вони представляють своєрiдну спробу об'єднання традицiйних i альтернативного (культурологiчного) пiдходiв. Безперечно, найбiльший вплив на цi дослiдження зробили новi вiяння, що поширилися в Захiднiй Європi в 70-е роки: орiєнтацiя на дослiдження повсякденного, реального життя; прагнення представити дослiджуваний об'єкт як систему, що пiдкоряється закономiрностям культури, у якiй вiн iснує; гуманiстична спрямованiсть; спроби розробити методи об'єктивного дослiдження суб'єктивного миру людини.
Цiкавий у цьому планi феномен соцiального стереотипу. Термiн «соцiальний стереотип», уперше уведений У. Липпманом для позначення образного емоцiйного уявлення про соцiальний об'єкт («картинки в головi»), в американськiй соцiальнiй психологiї став використовуватися в бiльше вузькому змiстi - як образ, «картинка» члена тiєї або iншiй соцiальної (у переважнiй бiльшостi випадкiв етнiчної) групи. При цьому мова йшла переважно про негативний образ представникiв iнакомислячих, дiючих i iнших подiбних груп. Термiн «соцiальний стереотип» став практично синонiмом етнiчного забобону з вiдповiдними коннотацiями - iррацiональнiстю, неадекватнiстю, мiцною фiксацiєю знака валентностi - i звичайно приписувався мало iнформованiй, упередженiй свiдомостi.
Таке розумiння стереотипу в чималому ступенi було обумовлено впливом рiзного роду моделей людини, вiдповiдно до яких стереотип оголошувався неминучим елементом авторитарного, догматичного, ригiдного, консервативного мислення. Епiзодично, що проводилися дослiдження, у яких приводилися й емпiричнi данi, i теоретичнi аргументи проти стереотипної думки про стереотип, не змогли похитнути загальноприйнятий змiст, що закрiпився за ним.
Зрозумiло, не можна заперечувати, що й при такому обмеженому пiдходi були отриманi досить перевiренi данi про природу цього феномена. Зокрема, з'ясувалося, що стереотип має властивостi фiксованої установки, причому ефекти асимiляцiї контрасту вираженi в ньому навiть сильнiше. Виявилося, що стереотип акцентує, пiдсилює певнi властивостi об'єкта вiдповiдно до - його валентностi, а мiцнiсть стереотипу нерозривно пов'язана з мiцнiстю фiксацiї саме валентностi, тобто закрiплення об'єкта в системi цiннiсної орiєнтацiї iндивiда.
Крiм цього, виявилося, що в механiзм формування стереотипiв залученi не тiльки схематизацiя, категоризацiя й т. п., але й iншi когнiтивнi процеси, насамперед каузальна атрибуцiя, або пояснення людиною причин свого й чужого поводження. Люди пояснюють поводження впливом внутрiшнiх (особистiсних, суб'єктивних) i зовнiшнiх (ситуативних, середових, об'єктивних) факторiв. При цьому вони схильнi свої успiхи пояснювати своїми внутрiшнiми якостями, а невдачi - зовнiшнiми обставинами. Навпроти, успiхи iнших частiше пояснюються зовнiшнiми, а невдачi - внутрiшнiми факторами. Цей феномен нерозривно пов'язаний з функцiєю, що виконує в психологiчнiй структурi особистостi « Я-Образ», що складається як результат взаємодiї базових оцiнних вiдношеннi людини до миру, собi й iншим людям. Ця функцiя складається в захистi позитивної самооцiнки найрiзноманiтнiшими способами: вiд завищення своєї самооцiнки до заниження оцiнки iнших.
соцiальне походження цiнностей, логiчно припустити, що стереотипи виконують якiсь важливi функцiї не тiльки на iндивiдуальному, але й на соцiальному рiвнi й, отже, детермiнованi взаємодiєю соцiальних факторiв. Це обставина, постiйно iгнороване iндивiдуалiстичною соцiальною психологiєю, з усiєю очевиднiстю виявилося в дослiдженнi Г. Теджфела, присвяченому аналiзу ролi феноменiв каузальної атрибуцiї в вiдносинах, у тому числi в формуваннi стереотипiв, а також виявленню зворотного впливу стереотипiв на цi процеси. У рiшеннi цього завдання вiн ґрунтувався на вже розглянутих методологiчних посилках: 1) суть соцiального процесу становить змiну дiйсностi людьми (у результатi чого постiйно iснує розривши мiж старими уявленнями про реальнiсть i нею самої); 2) вiдмiнна риса соцiальних уявлень полягає в тому, що вони роздiляються багатьма людьми.
змушує включених у них iндивiдiв шукати його причини. Змiни можуть пояснюватися об'єктивними, зовнiшнiми чи суб'єктивними, внутрiшнiми факторами. До зовнiшнiх причин звичайно ставляться такi, якi явно не залежать вiд групи, наприклад стихiйне лихо. До суб'єктивних же причин ставляться властивостi самої групи, якi можуть мати як психологiчне, так i непсихологiчне обґрунтування. Однак останнє часто важко встановити, тому що, наприклад, економiчне становище групи можна пояснити її приналежнiстю до певної етнiчної категорiї, статус якої, у свою чергу, може пояснюватися психологiчними властивостями її членiв. У зв'язку iз цим доцiльнiше, уважає Теджфел, проводити iнше розходження. Необхiдно зрiвняти, уважає вiн, два пояснення: одне, при якому властивостi розглядаються як придбанi, минущi, ситуативнi, i iнше, котре оцiнює їх як природженi й незмiннi. Саме такого роду пояснення, думає вiн, вiдповiдають тенденцiї до максимального спрощення й тому повиннi бути характернi для каузальної атрибуцiї складних соцiальних явищ. Вони найбiльш iмовiрнi в тому випадку, коли iншi типи пояснень або суперечать прийнятим цiнностям i переконанням, або загрожують «Я-Образу» iндивiда. Дослiджень, якi пiдтверджують цi уявлення на рiвнi вiдносини «iндивiд - iндивiд», цiлком достатньо.
залишаться щонайменше два важливих питання, якi функцiї, якi соцiальнi стереотипи виконують у групi, усерединi якої вони прийнятi, i яка природа зв'язкiв мiж цими функцiями стереотипiв i їхнiм прийняттям групою. Постановка цих двох питань i вiдрiзняє дослiдження просто стереотипiв вiд дослiдження соцiальних стереотипiв.
Разом iз цими позитивними характеристиками в ситуацiйний аналiз були привнесенi й недолiки, властивi альтернативному пiдходу, якi були розглянутi при аналiзi етогеники Р. Харре. До того ж вони були посиленi впливом структурного функцiоналiзму. При всiх застереженнях для ситуацiйного аналiзу характерна орiєнтацiя на дослiдження вiдтворення, а не змiни ситуацiї, на збереження устояних форм взаємодiї, а не на створення нових. Творчий аспект людської дiї в пропонованiй моделi йде на другий план, i людина з'являється як об'єкт, що пiдкоряється вимогам ситуацiї. Незважаючи на прагнення до системностi, соцiальна ситуацiя найчастiше аналiзується як автономний фрагмент соцiальної дiйсностi. Слiд також зазначити, що еклектичне об'єднання рiзних методiв також чревате запозиченням методологiчних установок тих пiдходiв, у яких вони сформувалися. Характерною рисою аналiзу ситуацiї (так само як i iнших об'єктах) є «вiдхiд у приватне життя», вiдмова вiд дослiдження гострих соцiальних, у тому числi полiтичних, проблем.
Проте не можна не визнати, що при всiх недолiках ситуацiйний аналiз на сьогоднiшнiй день представляє найбiльш розвинену й перспективну область дослiджень. У теоретичному планi iз ситуацiєю як об'єктом соцiальної психологiї можуть конкурувати лише дослiдження мiж групових вiдносин, що ж стосується емпiричної верифiкацiї, то щодо цього ситуацiйний аналiз помiтно випереджає мiж груповi вiдносини. Замiсть загального резюме по станi теоретичного й емпiричного дослiдження конкретних об'єктiв розглянемо прогнози подальшого розвитку соцiальної психологiї в цьому планi, зробленi двома провiдними соцiальними психологами Захiдної Європи Г. Теджфелом i С. Московичи в збiрнику «Психологiя завтра», що представляє спробу прогнозу стану психологiчної науки в 2000 р. Г. Теджфел пророкує велике майбутнє дослiдженням соцiальної справедливостi за умови переходу з рiвня мiж iндивiдуальних вiдносин на рiвень мiж групових. На його думку, цi дослiдження повиннi неодмiнно включати вивчення рiзних iдейно-психологiчних утворень: соцiальних мiфiв, групових iдеологiй i, у першу чергу, соцiальних стереотипiв, їхньої ролi в процесi соцiальної атрибуцiї. Дослiдження соцiальних стереотипiв повинне зiмкнутися iз традицiєю дослiдження колективних уявлень, що йде вiд Э. Дюркгейма, - така, згiдно Г. Теджфелу, перспектива вивчення феномена соцiальної справедливостi як соцiально-психологiчного вiдображення системи мiж групових вiдносин.
С. Московичи передбачає, з одного боку, повернення до дослiдження з нових позицiй традицiйних або вже добре вiдомих об'єктiв. За його словами, наступає час «ретро-революцiй» у вивченнi групової динамiки (групового впливу, iнновацiй i т. п.), мiж групових вiдносин i психологiї мас. В областi методiв дослiдження цих об'єктiв соцiальну психологiю, по вираженню С. Московичи, очiкує «перехiд вiд монотеїзму до полiтеїзму», тобто до сполучення рiзних методiв. Разом з тим, на його думку, що веде серед методiв буде спостереження, що довело свою надiйнiсть в етологiї й дитячiй психологiї.
уявлення, їхня регуляторна функцiя в соцiальних системах рiзного масштабу.
Лiтература
3. Московичи С. От коллективных представлений – к социальным // Вопросы социологии. № 2. 1992.
4. Пеньков Є. М. Соцiальнi норми - регулятори поводження особистостi. - К., 2003
5. Петровська Л. А. Теоретичнi й методологiчнi проблеми соцiально-психологiчного тренiнгу. - К., 1992.
|
