МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
(ХІД УДУФМТ)
ЗАОЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Спецiальнiсть: «Фiнанси та кредит»
ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА
з дисциплiни: «Психологiя i педагогiка»
Тема роботи:
«Акцентуацiя рис характеру. Класифiкацiя типологiї особистостi»
Студент: 1 курсу
Групи 11ф з/в
2008 року прийому
Кирель А. С.
2009
План
Вступ
1. 1 Акцентуацiя особистостi та дiагностика акцентуацiї
2. Характеристика типiв акцентуацiї
Висновок
Список використаної лiтератури
Вступ
Люди рiзняться мiж собою не тiльки акцентуацiйними рисами. навiть не знаходячи рис, якi видiляють особистiсть на фонi середнього рiвня, люди все ж таки рiзнi мiж собою. Маються на увазi тi особливостi, якi надають людинi як такiй її iндивiдуальних рис. Якщо ми задалися метою зрозумiти, що ж таке акцентуацiя особистостi, необхiдно пiзнати цi вiдмiннi риси.
Людей вiдрiзняють один вiд одного не тiльки природженi iндивiдуальнi риси, але також й рiзниця у розвитку, пов’язана з течiєю їх життя. Поведiнка людини залежить вiд того, в якiй родинi вона зростала, в якiй школi вона навчалася, хто вона за професiєю, в якому колi обертається. Двi людини з натурами, спочатку схожими, можуть потiм мати досить мало спiльного мiж собою, а, з iншого боку, спiльнiсть життєвих обставин може вiдпрацювати схожi риси та реакцiї у людей, що вiд початку рiзнi.
1. Характер
типовi для неї способи й форми поведiнки.
одну чи декiлька рис характеру людини, ми можемо передбачити iншi, невiдомi нам риси. Так, якщо вiдомо, що людина зарозумiла та пихата, ми можемо припустити, що вона неуважна до людей, байдужа або навiть ворожа по вiдношенню до людей; якщо скромна, то вона тактична та iн.
У характерi людини ми пiдкреслюємо вольовi (рiшучiсть, дисциплiнованiсть чи, навпаки, нерiшучiсть, спритнiсть), iнтелектуальнi (допитливiсть, винахiдливiсть чи, навпаки, тупiсть, зверхнiсть) та емоцiональнi (пристрасть, веселiсть, байдужiсть) властивостi.
1. Властивостi, що виражають вiдношення до оточуючих людей (доброта, чуйнiсть, вимогливiсть).
2. Властивостi, що виражають вiдношення до працi (працелюбнiсть, лiнощi, вiдповiдальнiсть чи безвiдповiдальнiсть до працi).
3. Властивостi, що виражають вiдношення до самого себе (самолюбство, гордiсть, комплекс неповноцiнностi, вiдчуття особистої гiдностi, самокритика, скромнiсть).
На формування характеру впливає багато найрiзноманiтнiших факторiв (об’єктивних та суб’єктивних).
суспiльно корисною спрямованiстю вчинкiв та поведiнки людини.
Характер має велике значення не тiльки для самої особистостi, але й для оточуючих її людей: родини, учбового та трудового колективу. Характер впливає на ставлення товаришiв та колег до людини, просування по службовiй драбинi. Людина з «важким характером», як то кажуть, «сам не живе та iншим не дає жити». Однак це не значить, що люди з «важким характером» безперспективнi. До них потрiбно шукати пiдхiд. В тiсному та працездатному колективi така людина може в якiйсь мiрi виправити свiй характер й стати повноцiнним членом. Багато у цих випадках буде залежати вiд позицiї колективу, доброзичливостi його настрою.
Не можна плутати (а це часто вiдбувається) темперамент з характером. Характер напряму не залежить вiд темпераменту, хоча з ним пов’язаним. Яким буде характер, вiд темпераменту не залежить.
Зв'язок темпераменту з характером проявляється в тому, що темперамент немов би то окреслює риси характеру. Буде сформована та чи iнша риса характеру в людинi, залежить вiд її активної дiяльностi, виховання та самовиховання, а на її зовнiшнi прояви, динамiку покладає вiдбиток темперамент. Одна й таж риса характеру у людей рiзного темпераменту ззовнi може проявлятися по-рiзному. Вiзьмемо таку рису, як доброта. Досить зрозумiло, що зовнiшнi експресивнi форми її прояву будуть рiзними у запального, iмпульсивного, неврiвноваженого холерика та спокiйного, повiльного, незворушного флегматика. Як результат, темперамент та характер створюють сплав, який зумовлює iнтегральну характеристику особистостi. Особливостi темпераменту можуть також протистояти чи сприяти розвитку визначених рис характеру. Для меланхолiка, наприклад, важлива проблема – подолання тривоги та сором’язливiсть. Флегматику важче, нiж холерику або сангвiнiку, пiдтримувати в собi iнiцiативнiсть.
1. 1
Акцентуацiя особистостi та дiагностика акцентуацiй
Особистостi з ярко вираженим оригiнальним психiчним складом називаються акцентуацiйними. В будь-якому колективi (i в дитячому, i у дорослому) завжди можна зустрiти їх представникiв. Акцентуацiйнi особистостi – це не патологiя. Це тi особистостi, якi явно видiляються на фонi середнього рiвня. Існують риси особистостi, якi за певних умов можуть розвиватися у двох напрямках: позитивному та негативному. За нормальних умов такi особистостi стають яскравими, небуденними, залучаючи до себе оточуючих, за небажаних умов з такими особистостями ми пов’язуємо уявлення про соцiальну чи навiть психологiчну патологiю (комплекс неповноцiнностi, боязкiсть натовпу, самотнiсть, агресивнiсть та iн.).
Риси, якi роблять особистiсть акцентуацiйною, природженi. Вони залишають вiдбиток на особистостi в цiлому. От чому спiлкування з акцентуацiйними особистостями потребує вiд педагога, вихователя, керiвника особливого пiдходу та делiкатностi. Адже потрiбно зовсiм мало, щоб привести таку особистiсть до межi зриву. І настiльки ж часто вчасно надана допомога, пiдтримка, розумiння, прийняття iндивiдуальних особливостей здатнi зробити таку людину яскравою особистiстю.
Пiдлiтковий вiк – перiод становлення характеру. У цьому вiцi риси характеру виступають найбiльш яскраво, так як вони не розгладженi життєвим досвiдом. З типом акцентуацiї пiдлiтка (не менше 20% пiдлiткiв мають акцентуацiю) необхiдно обов’язково враховуватися. Вiн слугує одним iз головних критерiїв для психолого-педагогiчних рекомендацiй, для порад у вiдношеннi майбутнiх професiй. Вiн дозволяє передбачувати фактори, що призводять до дезадаптацiї та конфлiкту з середовищем, i тим самим вiдкриває перспективу для ефективної психолого-педагогiчної профiлактики й навiть корекцiї. Все вищесказане стосується й дорослих особистостей. В будь-якому колективi завжди можна зустрiти людей з «дивакуватiстю», з точки зору здорового глузду та тверезої практичностi.
Для дiагностики акцентуацiй пiдлiткiв та юнакiв в СНД звичайно використовують патохарактерологiчний дiагностичний опитувальник А.Є. Личко (ПДО). Вiн включає в себе 25 таблиць – наборiв висловiв. У кожному наборi вiд 10 до 19 речень. Таблицi пов’язанi з самопочуттям, вiдношенням до друзiв, самотностi, школi, лiдерству, батькам, алкоголю та iн. цей опитувальник використовується зазвичай в роботi кабiнетiв психодiагностики.
Риси, якi визначають iндивiдуальнiсть людини, можуть бути вiднесенi до рiзних психiчних сфер.
Другу можна позначити як сферу почуттiв i волi. Характер внутрiшньої переробки явищ теж визначає значнi iндивiдуальнi вiдмiнностi. Вiдтак виникають модифiкацiї iндивiдуальностi й характеру. Третя сфера пов’язана з iнтелектом; зазвичай її не включають у поняття особистостi. Але iснує сфера асоцiативних почуттiв, де закорiненi такi риси особистостi, як зацiкавленiсть i прагнення до впорядкованостi. Цю сферу можна назвати асоцiативно-iнтелектуальною.
Не завжди легко провести межу мiж рисами, що формують iндивiдуальнiсть людини, i акцентуацiю. Акцентуацiя завжди передбачає пiдсилення проявлення певної риси.
Акцентуацiя – це, власне тi iндивiдуальнi риси, якi мають тенденцiю до переходу в патологiчний стан. За бiльшого прояву вони накладають вiдбиток на особистiсть як таку i, врештi-решт, можуть набути патологiчного характеру, руйнуючи структуру особистостi.
Згiдно з дослiдженнями, проведеними в Берлiнськiй клiнiцi Зiтте серед дорослих i Гутьяром серед дiтей, населення Берлiна – це на 50% акцентуацiйнi особистостi i на 50% – стандартний тип людей.
Гiпертимнi особистостi.
Такi пiдлiтки та дорослi вирiзняються добрими й навiть пiдвищеним настроєм, енергiєю, спрямованiстю до неформального лiдерства. Почуття нового в них поєднується з нестiйкiстю iнтересiв, а спiлкування з нерозбiрливiстю у виборi знайомств. Вони схильнi переоцiнювати свої можливостi, та їх викривають надмiрно оптимiстичнi плани на майбутнє. Завдяки жазi дiяльностi, вони зазвичай досягають успiху. Вони здатнi говорити, не зупиняючись, особливо коли їх слухають. Але їх оптимiстичний настрiй та жага новизни таять у собi ту небезпеку (особливо якщо цi риси вираженi яскраво), що такi люди легко можуть пройти повз подiй, до яких потрiбно вiднестись серйозно.
(вони беруться за багато, але не доводять нiчого до кiнця). При не особливо яскравих проявах цих рис своєчасна психокорекцiя дає позитивнi результати. Такi особистостi при вiдповiдному iндивiдуальному пiдходi з боку педагогiв та батькiв виробляють у себе звичку доводити до кiнця розпочате, бути обережним пiд час вибору цiлей дiяльностi, бiльш критично пiдходити до своїх планiв. Якщо ж цi риси вираженi занадто яскраво та особистiсть вже переступила пiдлiтковий вiк, то позитивний прогноз результатiв психологiчної та педагогiчної корекцiї досить сумнiвний.
не розсудливiсть, логiка, розрахунок, а потяг, iнстинкти, хвилиннi спонукання. У цих випадках розум нiбито блокується. Через найпростiший привiд вони можуть сваритися, подати заяву про звiльнення, вiдкинути чи навiть знищити всю виконану роботу. Вони не розбiрливi у знайомствах та зв’язках, легко змiнюють друзiв. Пiдлiтки такого типу, образившись на батькiв чи вчителiв, легко йдуть з дому. Що буде далi, про це вони не думають. Немотивованi втечi з дому чи пропуски занять в школi можуть привести таких пiдлiткiв до безнаглядностi, блукання. В перiод статевого визрiвання вони здатнi на асоцiальнi вчинки. Із всiх акцентуацiй цей тип в планi виховальних дiянь являється найскладнiшим. Педагоги та батьки повиннi знати, що виховнi дiї потрiбно застосовувати якомога ранiше, але в цих випадках будь-якi спроби, зверненi до розсудливостi не завжди дають бажанi результати.
Тривожно-боязливi особистостi.
осередком для сильних та нахабнiсть. Дiти з цими рисам вiдчувають страх перед вчителем (особливо в початкових класах), директором, завучем. Зайва жорсткiсть та сухiсть з ними тiльки посилює акцентуацiю. Ставши дорослим, такi iндивiди якось адаптуються, але перед силою та натиском втрачають характер. Їх вiдмiчає нерiшучiсть, коли потрiбно постояти за себе. В колективах їм найчастiше дiстається роль «жертви», «козла вiдпущення». Неочiкуваний виклик до керiвника – для них завжди стресова ситуацiя. В умовах авторитарної педагогiки такi особистостi страждають найбiльше, поповнюючи лави вiдомих, навiяних та невротикiв. В умовах гуманiстичної педагогiки спiвпрацi можуть стати яскравими особистостями, здатнi працювати самовiддано, задовольняючись в основному моральними стимулами. Процес формування з «гидкого каченя» прекрасну «либiдь» потребує вiд педагога та керiвника цiлеспрямованостi, душевної теплоти та педагогiчної майстерностi.
Застряглi особистостi.
Ця риса проявляється в прагненнi досягнути високих показникiв в будь-якому видi дiяльностi, у застряганнi, зациклюваннi на власнiй думцi, вiдхилення компромiсiв та консенсусу. В крайньому випадку це прояв «найцiннiших iдей», для реалiзацiї яких особистiсть здатна до обмiркованих та чiтко спланованих дiй. За успiху такi люди самонадiйнi та зарозумiлi. В яскравих проявах вони пiдозрiлi, й пiдозрiлiсть охоплює будь-якi сфери життя. Таким особистостям подобається з’ясовувати стосунки, вони будь-якими правдами та не правдами намагаються довести свою правоту. Застряглий тип приховує в собi можливiсть як позитивного, так й негативного розвитку характеру. Честолюбство може бути рухомою силою на шляху до досконалостi. Але коли честолюбство примушує в товаришi чи колезi вбачати конкурента, ворога, то ця якiсть стає негативною. В цих випадках велика роль суспiльної думки, соцiального контролю. Якщо вони є, - то особистiсть добивається визнання самовiддачею, якщо нi, то обманом, злочинними та аморальними засобами. В ранньому дитинствi такi дiти вже досягають багато чого, але без необхiдної педагогiчної корекцiї при найменших невдачах джерело їх вони шукають не в собi, а ззовнi (товаришах, вчителях). Для таких дiтей потрiбне рiвне, постiйно доброзичливе, але послiдовне стiйке вiдношення. Вседозволенiсть в сполученнi з перiодами суворостi провокують в них розвиток негативних рис характеру. При постiйнiй психолого-педагогiчнiй та виховнiй корекцiї з боку педагогiв й батькiв позитивний прогноз реальний.
Особи цього типу вiдмiчаються пiдвищеною iнертнiстю. Вони зазвичай уникають приймати рiшення. Сама по собi педантичнiсть – це не так вже й погано. Сумлiннiсть, спрямованiсть довести до кiнця розпочату справу, любов до порядку, акуратнiсть – все це добре, якщо не переходить у крайнiсть. Нездатнiсть швидко приймати рiшення, постiйне вагання всiх «за» та «проти» призводить до того, що такi особистостi починають вiдставати вiд друзiв та колективу. Йдучи з дому чи класу, вони неодноразово повертаються, щоб перевiрити, чи закритi вiкна, чи вимкнене свiтло, газ, електроприлади. Прибирання вони проводять довго та прискiпливо. Майже так вони прасують, перуть, готують їжу. При такому способi життя радостi проходять повз них. Коли любов до порядку стає гiпертрофованою, педантизм стає негативною рисою характеру.
Тут важливо не пропустити цей момент, виховуючи у дiтей самодисциплiну, спонукаючи їх дiяти рiшуче та без вагань. Вiдмiтимо, що на вiйськовiй службi педантизм у таких людей повертається в норму. Необхiдно також вiдмiтити, що педантичнi особистостi дуже серйозно ставляться до свого здоров’я, тому серед них рiдко зустрiчаються пиятики та курцi.
Циклотимiчнi особистостi.
Для них характерна рiзка змiна настрою та стану. При цьому мотиви можуть бути несуттєвими. То пiдвищена активнiсть, спiлкування, неутримання мови, то тривога, подавлений стан. У них вiд захвату до вiдчаю – один крок. Музика, живопис, релiгiя, спорт, природа – все це може охопити цю особу до глибин и душi, пiдняти її тонус, настрiй. З iншого боку, жалiсть, спiвчуття до людей та тварин здатнi довести їх до вiдчаю та часто з фiзiологiчними проявами. У пiдлiтковому вiцi у циклотимiчних особистостей можуть бути депресивнi фази. В цей час у них падає працездатнiсть й до всього втрачається iнтерес. Пiдлiтки стають домосiдами, уникають компанiй. Незадоволення в їхню адресу можуть довести їх до суїциду (фаза зазвичай продовжується 1-3 тижнi). Педагогiчна корекцiя можлива тiльки при дотриманнi такту та обережностi. Великий ефект дає психотерапiя (аутогенне тренування).
Демонстративнi особистостi.
Такi особи не здатнi помiчати у себе негативнi якостi. Їх вiдрiзняє здатнiсть витiсняти з пам’ятi та свiдомостi неприємнi факти. Інколи це заходить далеко, й вони брешуть, не усвiдомлюючи цього. Люди, у яких не має цiєї якостi, схильнi тлумачити таке iстеричне витiснення, як симуляцiю, нещирiсть. Про це потрiбно знати педагогам та батькам, щоб не збiльшити конфлiкт при приступi iстерики. Демонстративнi дiти брешуть з невинним виразом обличчя, бо не вiдчувають своєї брехнi усерединi. Маленькi наклепники та плiтники, якими вони можуть здаватися недосвiдченим вчителям та батькам, частiше належать до цього типу. Проявленням демонстративної особистостi являється також жалiсть до себе. Вони часто намагаються розжалобити оточуючих, справити на них враження. При правильному педагогiчному впливi, при опорi на суспiльну думку бiльшiсть демонстративних особистостей стають соцiально цiнними i яскравими, знаходячи себе в самодiяльностi та творчостi.
Дистимiчний темперамент (при бiльш рiзкому проявi субдепресивний) представляє собою протилежнiсть гiпертимному. Особи цього типу по натурi серйознi та зазвичай зосередженi на поганих, сумних сторонах життя в бiльшiй степенi, нiж на радiсних. Подiї, що глибоко їх зворушили, можуть довести цей серйозний песимiстичний настрiй до стану реактивної депресiї, особливо у тих випадках, коли рiзко виражаються субдепресивнi риси. Стимулювання життєдiяльностi при дистимiчному темпераментi послаблене, думка працює сповiльнено. В суспiльствi дистимiчнi люди майже не приймають участi в розмовi, лише зрiдка вставляють зауваження пiсля довгих пауз.
Емотивнi особистостi.
Емотивнiсть характеризується чутливiстю та глибокими реакцiями в областi тонких емоцiй. Не грубi почуття хвилюють цих людей, а те, що ми пов’язуємо з душею, з гуманнiстю та чуйнiстю.
У розмовi з емотивними особами вiдразу видно, як глибоко захоплюють їх почуття, про якi вони говорять, оскiльки все це вiдображає мiмiка. Особливо характерна їм сльозливiсть: вони плачуть, розповiдаючи про кiнофiльм з сумним фiналом, про сумну повiсть. Також легко у них з’являються сльози радощiв. Емотивним дiтям нерiдко не можна читати казки, бо при сумних поворотах сюжету вони вiдразу починають плакати. Навiть чоловiки часто не можуть втриматися вiд слiз, в чому збентежено зiзнаються.
Особлива чуттєвiсть натури веде до того, що душевнi переживання впливають на таких людей хворобливо й викликають реактивну депресiю. Інколи, коли душевний розлад досягає патологiчної степенi, можливi спроби самогубства. Однак при цьому патологiя розвивається декiлька iншим шляхом, нiж при реактивних депресiях у дистимiчних чи цикломiтичних особистостей, в яких те чи iнше переживання нiбито «розвертає» закладену в людинi вiд природи готовнiсть до депресiї. У емотивних особистостей важкiсть депресiї завжди вiдповiдає важкостi подiї, переживання. Вони не мають схильностi до депресивних реакцiй. Вони легко пiддаються й радощам, причому радiсть їх охоплює глибше, нiж iнших людей.
Екзальтованi особистостi.
Таких людей спонукає до дiяльностi й заряджає енергiєю зовнiшнiй свiт. Уникають самотнiх роздумiв, потребують пiдтримки й визнання людей, мають багато друзiв, комунiкабельнi, легко пiддаються навiюванню. Охоче розважаються, схильнi до непродуманих вчинкiв. Такi люди тiшаться радiсними подiями i поринають у розпач вiд печальних. Захоплення й пориви можуть нiяк не пов’язувати з особистими стосунками. Любов до музики, мистецтва, природи, захоплення спортом, переживання з релiгiйних мотивiв, пошуки свiтогляду – все це проймає екзальтовану людину до глибини душi. Цим темпераментом часто надiленi артистичнi натури – художники, поети.
Людина, народившись в суспiльствi, володiє свiдомiстю та вступає у спiлкування та взаємодiє з iншими людьми, стає особистiстю. Факт належностi до людського роду фiксується в поняттi iндивiду. з’являючись у свiтi як iндивiд, людина в процесi спiлкування та взаємодiї з iншими людьми, навчившись порiвнювати себе з ними та видiляти своє Я iз оточуючого.
Список використаної лiтератури
2. О.І. Бондарчук, Л.І. Бондарчук – Навч. видання/ Основи психологiї i педагогiки. Курс лекцiй. 3-тє видання, стереотипне (рос. мовою). – Київ: МАУП, 2002.
3. Д. Я. Райгородский (редактор-составитель) – Психология и психоанализ характера. Хрестоматия по психологии и типологии характеров. – Самара: Издат. дом «Бахрах-М»,2002.
4. А. В. Семенова, Р. С. Гурiн, Т. Ю. Осипова – Основи психологiї i педагогiки: Навч. посiб. – Київ: Знання, 2006.
5. В. С. Лозниця – Основи психологiї та педагогiки: Навч. посiбник. – Київ: КНЕУ,2001.
|
