Інформаційна політика України

УКООПСПІЛКА Кафедра мiжнародних Реферат НА ТЕМУ ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ Виконала: Студентка факультету МЕВ 281 групи Перевiрила: Боднар І. Р. План: 1. Характеристика сучасного стану процесу iнформатизацiї в Українi (розвиток електронної галузi, розвиток iнформацiйних технологiй). Державна iнформацiйна полiтика. 2. Характеристика законодавства України щодо захисту iнформацiйного простору. 3. Перспективи створення системи захисту iнформацiї в Українi. У 1998 р. Україна стає на новий шлях в розвитку економiки. Пiсля довгих рокiв закритої командної економiки нелегко пристосуватись до ринкової , яка тiсно пов’язана iз свiтовим ринком. Входження у свiтовi економiчнi вiдносини пов’язане для України з безлiччю проблем, однiєю з яких є невiдповiднiсть рiвня розвитку ринку iнформацiї в Українi свiтовому. Свiтовий ринок насичений найсучаснiшими технологiями, тому надзвичайно швидко реагує на будь-якi економiчнi процеси. Отже, держави, якi через свою слабку iнформацiйну базу не в змозi миттєво вiдреагувати на тi, чи iншi процеси, несуть значнi втрати, якi iнодi настiльки вiдчутнi, що можуть призводити до рiзних кризових ситуацiй в країнi (iнфляцiя, криза виробництва i т. д.). Саме тому Українi сьогоднi необхiдно проводити державну полiтику у сферi iнформацiї. Процес iнформатизацiї надзвичайно дорогий навiть для розвинутих країн, але цiлком зрозумiло, що якщо не зробити це “сьогоднi”, то “завтра” втрати можуть бути надзвичайно великими. повнiстю перейшла пiд юрисдикцiю Мiнiстерства зв’язку України. На той час до його складу ввiйшли лише сiм пiдприємств та органiзацiй, а саме: українське пiдприємство мiжнародного та мiжмiського зв’язку та телебачення “Укртек”, “Київський телеграф”, Київська мiська радiотрансляцiйна мережа, Центр iнформацiйних технологiй, державний iнститут розвiдування та проектування засобiв i споруд зв’язку “Укрзв’язокпроект”, державний iнститут розвiдування та проектування засобiв i споруд зв’язку “Дiпрозв’язок”, а також “Закарпаттелеком”. З кожним роком телефонний зв’язок України набуває все бiльшого розповсюдження. Так порiвнюючи з 1991 р., коли в Українi налiчувалося 7630 тис. номерiв телефонiв, що становило 14,6 номера на 100 осiб населення, в 2001 р. телефонна щiльнiсть досягла понад 19,8 телефонних номерiв. У Києвi цей показник дорiвнює 44,7. На телефоннiй мережi загального користування працюють 46 АМТС, у тому числi 19 аналогових та 27 цифрових. Цифровi АМТС встановлено в усiх обласних центрах України, а також в Кривому Розi та Севастополi. Цифрова АМТС у Києвi виконує функцiї мiжнародної. Для рацiональнiшого використання мiжнародних каналiв та пiдвищення надiйностi мiжнародної мережi України у Львовi введено в експлуатацiю другий мiжнародний центр комутацiї (МКЦ). Є ряд пiдприємств, що функцiонують на телекомунiкацiйному ринку України: – створення, технiчне обслуговування мереж та надання послуг документального електрозв’язку. Утел – надання послуг мiжнародного та мiжмiського телефонного зв’язку. Український мобiльний зв’язок – будiвництво, технiчне обслуговування та надання послуг стiльникового радiозв’язку. – надання послуг в системi мобiльного супутникового зв’язку “Глобалстар”. Телесистеми України – впровадження i технiчне обслуговування засобiв фiксованого абонентського радiодоступу. Телекомiнвест – залучення коштiв населення та господарчих об’єктiв для розвитку мiсцевих телефонних мереж. а саме: ІТУР, TEL, TAE, BSFOCS. ІТУР (Італiя, Туреччина, Україна, Росiя) – це перша мiжнародна морська пiдводна волоконно-оптична лiнiя зв’язку, спiввласником якої стала Україна як суверенна держава. Систему здано до експлуатацiї в жовтнi 1996 р. Волоконно-оптичний кабель зв’язку прокладено у Середземному та Чорному морях по трасi Палермо-Стамбул-Одеса-Новоросiйськ. Систему ІТУР в iнтеграцiї з iншими мiжнародними проектами (TEL, TAE, BSFOCS, FLAG) забезпечує Українi вихiд на цифровi телекомунiкацiйнi мережi країн Європи, Близького Сходу, Середньоазiатського регiону, Індокитаю. TEL (Транс’європейськi лiнiї) реалiзується з метою створення єдиної загальноєвропейської наземної волоконно-оптичної цифрової системи зв’язку загальною довжиною понад 14 тис. км., яка з’єднає нацiональнi телекомунiкацiйнi мережi 18 країн Європи. Українськими нацiональними сегментами TEL є: Львiв – Кракiв (Польща), Ужгород – Кiшварда (Угорщина), Ужгород – Михайловце (Словаччина), Київ – Львiв (“Захiд”), Чернiвцi – державний кордон Молдови, Чернiвцi – державний кордон Румунiї. TAE (Трансазiйсько-европейська волоконно-оптична лiнiя зв’язку)загальною довжиною близько 27 тис. км проходить по маршруту Великого шовкового шляху вiд Шанхаю (Китай) через всю Центральну та Середню Азiю, країни Закавказзя та Європи до Франкфурта-на-Майнi (Нiмеччина). Українськi нацiональнi сегменти становлять понад 2,3 тис. км загальної траси ТАЕ. BSFOCS км, яка пройде по акваторiї Чорного моря вiд Варни (Болгарiя) через Одесу (Україна) до Новоросiйська (Росiя). Завдяки iснуючiй мережi ВОЛЗ на нацiональних маршрутах та мiждержавних дiлянках з Польщею, Бiлоруссю, Росiєю, Словаччиною, Угорщиною, Румунiєю, Молдовою, Італiєю, Туреччиною Україна вже сьогоднi пропускає на Європу значну частину транзитного трафiку, що надходить з iнших країн. Темпи розвитку мобiльного наземного зв’язку України досить динамiчнi. За вiдносним приростом кiлькостi користувачiв мобiльним зв’язком Україна стала лiдером серед схiдноєвропейських країн. До складу системи мобiльного радiозв’язку належать: · Стiльниковi системи – територiя обслуговування покривається мережею базових станцiй, що забезпечують безперервним зв’язком абонентiв, котрi перемiщуються по всiй цiй територiї; · – передавання iнформацiї передусiм вiдомчого або технiчного характеру (мають радiальну або радiально-зональну структуру); · Системи персонального радiовиклику · Супутниковi системи рухомого зв’язку самостiйного призначення, якi можуть бути доповненням до стiльникових систем радiотелефонного зв’язку. Розвиток телекомунiкацiйної галузi найкраще проявився в 2001 роцi у сегментi мобiльного зв’язку. На початок сiчня 2002 року чисельнiсть власникiв мобiльних телефонiв досягла 2 млн 200 тис. Таким чином, за рiк кiлькiсть клiєнтiв операторiв мобiльного зв’язку в Українi збiльшилася майже втроє (наприкiнцi 2000 р. було 800 тис. користувачiв). Сьогоднi вже майже 4,5% жителiв України мають мобiльнi телефони. Звичайно, до середньосвiтового показника забезпеченостi мобiльним зв’язком (15%) нам ще далеко. Однак характерно, що за питомою вагою послуговувачiв мобiльним зв’язком Україна вже наздогнала Росiю, де абонентами стiльникових операторiв є близько 6,5 млн чоловiк (з них 5 млн – у Москвi, та 1 млн – в Сан-Петербурзi). Але для розвинутих країн вважається нормальним, коли мобiльним телефоном користується кожний другий житель країни. Отже зазначимо, що перспективи зростання в українських операторiв мобiльного зв’язку досить значнi. На ринку GSM-зв’язку України лишаються поки що тi ж самi гравцi, однак їхнi позицiї змiнилися. Лiдером (не за обсягами доходiв, а за чисельнiстю абонентiв) стала компанiя “Київстар GSM”, що за рiк спромоглася збiльшити кiлькiсть своїх клiєнтiв майже в четверо. Наведемо деякi данi, якi показують розповсюдженiсть операторiв в Українi (табл. 1) Табл. 1 Показники системи мобiльного стiльникового електрозв’язку в 2001 р. Оператор Стандарт Видiлена номерна ємкiсть за 2001 р. Трафiк мiжнародного зв’язку, тис. тар. хв. За 2001 р. UMC GSM-900 NMT-450 EWSD 20000 11234,7 Київстар GSM-900 AXE-10 4500 12038,1 DCC AXE-10 16500 660,0 Голден Телеком GSM-1800 (DCS-1800) EWSD 62000 12325,6 20 939,0 Як свiдчать данi таблицi, iснуючий етап застосування сучасної абонентської системи радiодоступу навiть для мобiльного зв’язку в Українi можна охарактеризувати як початковий, а кiлькiсть абонентiв як мiзерну. 1- UMC 3- DCC рiвнем (40-50 телефонiв на 100 осiб), є проблема “останньої милi”, важливим засобом вирiшення якої може бути створення достатньо розгалуженої мережi абонентського радiодоступу. Це перш за все необхiдно для мiсцевостей з низькою щiльнiстю населення (сiльськi райони, вiддаленi примiськi селища i т. п.). Нацiональна система iнформацiйних ресурсiв Проаналiзуємо особливостi розвитку в Українi ринку iнформацiйної продукцiї. Науково-технiчнi та економiчна iнформацiя на Заходi вже давно придiляється велика увага, насамперед з боку державних органiв, котрi надають належну пiдтримку процесам її узагальнення та iнтеграцiї на рiвнi нацiональних закладiв, створюваних для виконання цих функцiй. Не залишилась осторонь й Україна. Останнiми роками на її теренах виник та розвивається ринок iнформацiйної продукцiї, розширюється пiдприємництво у цiй галузi. Збiльшився обсяг фiнансування наукових та науково-технiчних розробок. Приведемо деякi данi розподiлу обсягу фiнансування за джерелами фiнансування (табл. 2) (у фактичних цiнах; млн. грн.) 1998 1999 2000 Всього 1554,1 2046,3 у тому числi за рахунок держбюджету 363,0 428,2 614,5 39,2 62,0 61,3 коштiв замовникiв вiтчизняних 494,1 597,6 785,8 iноземних держав 291,1 359,7 477,1 iнших джерел 73,5 106,6 107,6 Уже, сформовано, принаймнi, п’ять секторiв iнформацiйного ринку, якi вiдрiзняються специфiчним колом споживачiв та домiнуючими видами iнформацiйних послуг: 1. – оперативнi та аналiтичнi данi про економiчну кон’юнктуру: · Бiржова та фiнансова iнформацiя (кон’юнктура на бiржi, курси валют, кредитнi ставки, iнвестицiї, цiни, ринки товарiв i капiталiв тощо); · Комерцiйна iнформацiя про учасникiв ринку (персоналiї, фiнансовий стан пiдприємств, виробнича та комерцiйна полiтика, цiни на товари та послуги, зв’язки, укладенi та планованi угоди тощо); 2. Правова iнформацiя: · Інформацiя про правовi умови господарчої дiяльностi (документи, консультацiї, довiдки, послуги з реєстрацiї, лiквiдацiя та приватизацiя пiдприємств); · Інформацiя про правовi умови соцiального захисту населення, юридичне консультування. 3. (iнформування владних структур i громадськостi): · Полiтологiчнi аналiзи, прогнози, данi соцiологiчних дослiджень (аналiз соцiально-полiтичної ситуацiї, тенденцiї еволюцiї внутрiшньої та зовнiшньої полiтики, змiни у владних структурах, полiтологiчнi прогнози); 4. Інформацiя для фахiвцiв: · Науково-технiчна iнформацiя (прiоритети, перспективи розвитку науки i технiки, патенти, реферати, огляди, бiблiографiя, переклади, першоджерела); Бiльш детальнiше розглянемо сферу науково-технiчних робiт i iнновацiй. На протязi останнiх рокiв ми спостерiгаємо тенденцiю до збiльшення обсягу наукових та науково-технiчних робiт (табл. 3). Увага придiляється таким напрямам як фундаментальнi дослiдження, прикладнi дослiдження, розробки та науково-технiчнi послуги. Збiльшення обсягiв призвело до збiльшення витрат на виконання наукових та науково-технiчних робiт (табл. 4). Проходить процес iнформатизацiї суспiльства. Прикладом є забезпечення органiзацiй i пiдприємств засобами обчислюваної технiки, а особливо персональними ЕОМ (графiк 1). 2 – 1995 р. 3 – 1996 р. 4 – 1997 р. 5 – 1998 р. Ряд 1 – всього ЕОМ Ряд 2 – персональнi ЕОМ Табл. 3 (у фактичних цiнах; млн. грн.) Всього У тому числi фундаментальнiдослiдження розробки 1998 1269,0 205,5 297,5 682,8 83,2 1999 220,5 330,3 918,6 108,8 2000 1978,4 266,7 436,7 1106,2 168,8 (у фактичних цiнах; млн. грн.) Всього У тому числi фундаментальнi дослiдження прикладнi дослiдження розробки Науково-технiчнi послуги 1998 191,0 259,7 572,9 74,1 1999 1264,9 204,4 270,3 690,7 99,5 2000 1636,3 258,9 375,0 854,9 147,5 *Включено витрати на заробiтну плату, матерiальнi витрати, iншi поточнi витрати · Професiйна iнформацiя (спецiальнi вiдомостi для управлiнцiв, економiстiв, бухгалтерiв, iнженерiв, та iн.) 5. Споживацька iнформацiя для населення (приватнi оголошення, служба знайомств, наявнiсть товарiв i побутових послуг, туризм, розваги i вiдпочинок, прогноз погоди, новини культури, спорт тощо). Роль i мiсце України в свiтовому iнформацiйному просторi не вiдповiдає її геополiтичному положенню, технiчним можливостям i нацiональним iнтересам як незалежної держави. Слiд звернути увагу ще на один аспект даного становища. Історично склалося так, що в Українi був нагромаджений потужний науково-технiчний потенцiал, котрий у багатьох галузях виявлявся на високому рiвнi в свiтовому рейтингу. Хоча вiн був майже повнiстю зорiєнтований на головного споживача – оборонний комплекс, але завдяки концентрацiї матерiальних, фiнансових та iнтелектуальних ресурсiв органiзовувалися науковi та науково-технiчнi iнститути (табл. 5), творчi зусилля яких народжували iдеї, вiдкриття, винаходи та розробки, що принесли Українi широке визнання у свiтових наукових колах. Табл. 5 Кiлькiсть органiзацiй, що виконували науковi та науково-технiчнi роботи 1998 1999 2000 Всього 1518 1506 1490 784 787 821 Самостiйнi конструкторськi органiзацiї 274 245 207 Проектнi та проектно-виукувальнi органiзацiї 53 60 57 158 160 160 Дослiднi заводи, якi не випускають продукцiю на сторону 11 13 16 Науково-дослiднi та конструкторськi пiдроздiли на промислових пiдприємствах 97 93 85 Іншi самостiйнi органiзацiї 141 148 144 Тривалий час методи захисту iнформацiї розробляли лише державнi органи, а їх провадження розглядалось як включне право тiєї чи iншої держави. Однак в останнi роки з розвитком комерцiйної та пiдприємницької дiяльностi збiльшилась кiлькiсть спроб несанкцiонованого доступу до конфiденцiальної iнформацiї, а проблеми їх захисту стали у центрi уваги багатьох учених та фахiвцiв рiзних країн. Внаслiдок цього з’явилася низка вiдкритих публiкацiй про дослiдження та розробки в цiй галузi, значно зросла потреба у фахiвцях iз захисту iнформацiї. Існує багато рiзних засобiв несанкцiонованого доступу до iнформацiї. Нiякий окремо взятий засiб захисту не в змозi гарантувати адекватну безпеку. Надiйний захист можливий лише за умови створення механiзму комплексного забезпечення безпеки. Можна видiлити три основнi складовi такого комплексу: нормативно-правову; технiчну; органiзацiйну. Нормативно-правовi засоби захисту визначаються законодавчими актами держави, якi регламентують правила використання, обробки та передачi iнформацiї обмеженого доступу та встановлюють ступiнь вiдповiдальностi за порушення цих правил. У ст. 34 Конституцiї України розглядається право громадян України на iнформацiю, забезпечення iнформацiйних процесiв. Ця та деякi iншi статтi Конституцiї мають стати основою розвитку iнформацiйного законодавства. Невiдповiднiсть чинного законодавства України сучасним вимогам iнформацiйного розвитку є однiєю з основних проблем щодо захисту iнформацiї, яка за наявностi в державi потужного науково-технiчного потенцiалу може призвести до особливо тяжких наслiдкiв. При створеннi правової бази системи безпеки iнформацiї в Українi потрiбно вирiшити такi завдання: установи, що забезпечують iнформацiйну безпеку та засоби контролю з боку держави в разi розмежування доступу до iнформацiї; · Розробити законодавчi акти та правовi норми, що всебiчно охоплюють всi проблеми захисту iнформацiї в рiзних сферах дiяльностi держави та суспiльства; · Регламентувати рiвнi безпеки iнформацiї та адекватнi до них методи i засоби захисту. Одним з найважливiших питань правового забезпечення системи безпеки iнформацiї є стандартизацiя та сертифiкацiя. На основi накопиченого досвiду розвинутих країн в Українi необхiдно створити пакет основоположних стандартiв органiзацiйно-методичного та термiнологiчного забезпечення системи захисту iнформацiї, а також стандартизувати вимоги щодо захисту iнформацiї в засобах обчислюваної технiки, в автоматизованих системах, iнформацiйних мережах i засобах телекомунiкацiї. Технiчнi засоби розподiляються на електричнi, механiчнi, електромеханiчнi та електроннi пристрої. Вся сукупнiсть технiчних засобiв подiляється на фiзичнi та апаратно-програмнi. Фiзичнi засоби реалiзуються у виглядi автономних пристроїв та систем та виконують функцiю загального захисту об’єктiв, на яких обробляється iнформацiя. До них вiдносять, наприклад, пристрої захисту територiї та будiвель, замки на дверях, де розмiщена апаратура, грати на вiкнах, електронно-механiчне обладнання охоронної сигналiзацiї. Апаратнi технiчнi засоби розмiщують безпосередньо в обчислювальнiй технiцi, в телекомунiкацiйнiй апаратурi чи в пристроях, що зв’язанi з подiбною апаратурою за допомогою стандартного iнтерфейсу. З багатьох вiдомих апаратних засобiв можна видiлити схеми контролю iнформацiї за парнiстю, схеми захисту масивiв пам’ятi за ключем i т. iн. Програмнi засоби є програмним забезпеченням, що виконує функцiї захисту iнформацiї. Органiзацiйнi засоби захисту подiляються на органiзацiйно-технiчнi та органiзацiйно-правовi, якi використовуються в процесi створення та функцiонування будь-якої структури. Інакше кажучи, тiльки на основi нормативно-правової бази та за наявностi апаратно-програмних засобiв можливе ефективне керування в умовах широкого впровадження нових технологiй. Практика сьогоднi свiдчить про недооцiнювання цих питань керiвниками рiзних органiзацiй. Список лiтератури: 2. Курас І. Інформацiйнi ресурси України: стратегiя розвитку // Бiблiотечний вiсник – 2001 р. - № 1 4. Петров В. Інформацiйна революцiя та її вплив на еволюцiю бiблiотек // Бiблiотечний вiсник – 2001 р. - № 2 6. Радченко В. Створення елементiв нацiональної системи iнформацiйних ресурсiв з науково-технiчної та економiчної iнформацiї // Бiблiотечний вiсник – 2002 р. - № 3 7. Інформацiйна полiтика України: стан та перспективи // Вiсник Книжкової палати – 1999 р. - № 5 8. Статистичний щорiчник України 2000 р.