Загальна характеристика конституцiї України
Мiнiстерство освiти та науки України
Вiнницький державний технiчний унiверситет
ІНЕЕМ
Кафедра полiтологiї
Реферат
З «Основ полiтологiї»
На тему:
Загальна характеристика конституцiї України, як основного закону держави
Виконав:
Ст.. гр.. 2ЕСЕ-99
Степлюк М. О.
Перевiрив:
Кавка В. В.
2002
Загальна характеристика Конституцiї України
як основного закону держави
Змiст
Загальна характеристика Конституцiї України як основного закону держави.. 2
Змiст.. 2
вступ.. 3
1. 1Поняття i основнi властивостi Конституцiї як основного закону держави.. 6
1. 20сновнi етапи розвитку конституцiйного процесу в Українi. 8
1. 3НОВІТНІЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ. 11
2Загальна характеристика Конституцiї України як полiтико-правового документу. 14
2. 1Ознаки Конституцiї. 14
2. 2Структура Конституцiї. 17
3Конституцiйний суд – правова охорона Конституцiї України. 19
3. 1Що таке Конституцiйний Суд i який його статус?. 20
3. 2Якi нормативнi акти України регулюють дiяльнiсть Конституцiйного Суду?. 20
3. 3Якi повноваження Конституцiйного Суду ?. 20
3. 4Чи може Конституцiйний Суд вирiшувати питання за власною iнiцiативою або на прохання суб’єктiв права в Українi?. 21
3. 5Склад i структура Конституцiйного Суду. 22
Висновок.. 23
Лiтература.. 25
вступ
Не можливо уявити демократичну державу сучасного свiту, яка б не мала своєї конституцiї. Адже саме в конституцiї закрiплюються вихiднi положення, на яких грунтуються найголовнiшi форми життя суспiльства. Вона закладає пiдвалини органiзацiї та функцiонування держави i громадських структур, формулює основи правового статусу особи, є базисом усiєї правотворчої дiяльностi. Необхiдною передумовою забезпечення реальностi конституцiйних приписiв, неухильного впровадження їх у повсякденну практику всiх учасникiв суспiльних вiдносин є правильне розумiння сутностi конституцiї, її мiсця та ролi в життi суспiльства й держави, знання її конкретних положень. Сутнiсть конституцiї — це її внутрiшня основа, смисл, найбiльш важливi якостi i властивостi, якi визначають всi структурнi та функцiональнi характеристики Основного закону суспiльства й держави, що знаходять свiй предметний вираз у його змiстi. Це найбiльш узагальнююча категорiя, яка уособлює iстотнi ознаки соцiального, полiтичного призначення та нормативно-правового змiсту конституцiї.
Однак конституцiя — явище iсторичне: вона постiйно розвивається i вдосконалюється, її сутнiсть не може розглядатися як щось застигле i незмiнне. І це не випадково: iсторiя засвiдчує, що застиглiсть — це деградацiя i смерть iнститутiв суспiльства. Ось чому змiна й оновлюванiсть суспiльства — неодмiнна умова нормального його функцiонування i розвитку. Тому усвiдомлення сутностi конституцiї, її соцiальної ролi та призначення в сучасних умовах набуває особливого значення.
Сутнiсть конституцiї знаходить своє втiлення в найрiзноманiтнiших аспектах. Крiм юридичного важливий, перш за все, соцiальне — полiтичний аспект сутностi конституцiї. Конституцiя — це фiксацiя становища спiввiдношення полiтичних сил, що склались на час прийняття конституцiї. Це — своєрiдний суспiльний договiр, який фiксує i узгоджує полiтичнi iнтереси рiзноманiтних соцiальних груп, прошаркiв, класiв тощо. А такi iнтереси дуже рiзноманiтнi. Багато з них виникають i реалiзуються в полiтичнiй сферi, яка як вiдомо, є об’єктом дiяльностi полiтичних партiй, громадських рухiв та iнших соцiальних об'єднань. Така дiяльнiсть знаходить свiй вираз в рiзноманiтних правових,в тому числi й конституцiйних документах. Тобто конституцiя не може не враховувати дiйсний стан речей, не фiксувати їх у вiдповiдних її положеннях. Без такого узгодження неможливо досягти соцiальної злагоди, забезпечити законнiсть i правопорядок.
В сучасному постiндустрiальному суспiльствi конституцiя має бути механiзмом здiйснення консенсусу всiх соцiальних груп, суспiльним договором, коли рiзноманiтнi верстви суспiльства немов передають державi свої повноваження по забезпеченню соцiальної гармонiї i злагоди на всiх рiвнях. Це, безперечно, не означає, що традицiйнi соцiальнi та суспiльнi суперечностi зникають зовсiм: вони пом’якшуються, набувають нових рис, вiдступають на заднiй план.
Проголошення 24 серпня 1991р незалежностi України створило умови для радикальних демократичних перетворень у нашому суспiльствi i державi. Змiнилась органiзацiя державної влади — вiдбувся подiл її на законодавчу, виконавчу, судову. Виникли новi iнститути, властивi сувереннiй демократичнiй правовiй державi, зокрема, iнститути президентства, конституцiйної юрисдикцiї, Збройнi Сили України та iн. Почалось становлення сучасного українського парламентаризму й правосуддя та цiлiсної системи органiв виконавчої влади. Водночас вiдiйшли у небуття колишнi загальносоюзнi державнi органи й органiзацiї та численнi недемократичнi iнститути (однопартiйнiсть, цензура тощо).
У суспiльствi почала складатися реальна багатопартiйнiсть, демократична виборча система, мiсцеве самоврядування тощо. Українська держава поступово входить у свiтове спiвтовариство як повноправний i рiвноправний суб’єкт.
Поряд iз змiнами в органiзацiї держави й суспiльства i завдяки їм, вiдбуваються змiни у правовiй системi в цiлому.
Важливим етапом в українському державотвореннi, у розвитку українського суспiльства i держави стало прийняття 28 червня 1996р нової Конституцiї України. Прийняття Основного Закону нашої держави — це визначна подiя в її iсторiї, у життi її народу. Прийнята Верховною Радою України Конституцiя є iсторичною вiхою в утвердженнi державної суверенностi України. Якою мiрою i яку роль вона вiдiграє в процесi державотворення української нацiї покаже майбутнє. Разом з тим сьогодення вимагає глибокого її осмислення з тим, щоб позитив Основного Закону оптимально використовувався i спрямовувався у прогресивне русло процесiв державотворення. Тим бiльше, що Конституцiя у деяких її положеннях неоднозначне сприймається рiзними полiтичними силами та верствами суспiльства. Говорячи про це ми не можемо забувати, що якою б не була Конституцiя, вона не може передбачити всiх проблем, якi поставить перед нею життя у перехiдний перiод.
Нова Конституцiя України вiдображає тенденцiї i закономiрностi розвитку свiтового конституцiоналiзму. Найважливiшими з таких тенденцiй є: цiлеспрямоване регулювання й перебудова внутрiдержавних i мiжнародних вiдносин; загальна демократизацiя конституцiї, полiтичних режимiв, правового статусу особи виборчого права; закрiплення основних характеристик (рис) правової держави; впровадження iдей парламентаризму; запозичення досвiду конституцiйного будiвництва iнших країн; орiєнтацiя на людину i загальнолюдськi цiнностi; правове змiцнення основ громадянського суспiльства, розвиток механiзмiв узгодження iнтересiв рiзноманiтних соцiальних, нацiональних, мовних i релiгiйних груп; посилення виховної, морально — етнiчної ролi конституцiї; розширення масштабiв i сфер конституцiйного регулювання тощо.
Конституцiя України, вiдповiдаючи загальнолюдським конституцiйним стандартам, втiлює в життя конституцiйнi iдеали: здорове екологiчне середовище, соцiальну захищенiсть, вiдповiдний рiвень життя, право на користування надбанням людства в сферi полiтики, економiки, культури тощо.
як основного закону держави
Термiн "конституцiя" походить вiд латинського слова "constituto", що буквально можна перекласти як " устрiй, установлення, утвердження ". Разом з тим iснує думка, що вiн бере початок вiд звороту " rempublicumco ", з якого починаються окремi акти римських iмператорiв. Конституцiя — категорiя iсторична. Окремi її елементи були сформульованi в працях древньогрецьких фiлософiв, зокрема Платона i Арiстотеля, указах iмператорiв Стародавнього Риму, якi мали силу джерела права, в актах конституцiйного типу — хартiях (Магдебурзьке i Любекське право 13 — 18 ст.). Сучасне розумiння слова "конституцiя" (конституцiя держави) бере свiй початок iз перiоду змiни в Європi феодального ладу на буржуазний (XVII -XVIII ст.) i кiнцево викристалiзовується на початок XX ст. уже як сутнiсть основного закону держави.
Наука конституцiйного права знає рiзнi пiдходи (погляди рiзних правових шкiл) щодо визначення поняття конституцiї. Одним iз найунiфiкованiших вважають визначення, за яким "онституцiя — це Основний Закон держави, що об’єднує у собi групу норм iз вищою юридичною силою, якi закрiплюють основи державного ладу, права, свободи та обов'язки особи i громадянина, систему та принципи органiзацiї державної влади, територiальної органiзацiї держави тощо".
органiзацiї суспiльства й держави.
власностi, права i свободи громадян, нацiональне — державний i адмiнiстративне — територiальний устрiй, а також система i принципи дiяльностi механiзму здiйснення повновладдя народу. Конституцiя — це особливий iнститут правової системи держави, якому належить правове верховенство по вiдношенню до всiх її актiв. Це не просто закон, а особливий закон країни: закон законiв, як називав її Маркс. Вона оформляє нацiональну систему права, стягує воєдино дiюче законодавство, визначає основи законностi i правопорядку в країнi. Конституцiя країни — це Основний Закон. Закони являють собою систему, а не хаотичний набiр рiзних положень. В основi цiєї системи — Конституцiя, що є не тiльки установчим документом держави та її основних iнституцiй: парламенту, уряду, суду, мiсцевого самоврядування i те. iн., а й юридичним актом. Як юридичний документ, Конституцiя має бути викладена вчiтких юридичних термiнах, її положення не повиннi суперечити одне одному, тобто створювати колiзiї.
Як документ установчий, Конституцiя повинна мiстити процедури розв’язання суперечностей, що виникають у процесi дiяльностi держави. Одна з функцiй Конституцiї, яка випливає iз її сутi, — це затвердження справжнього народовладдя. Конституцiя не може заважати саморегуляцiї суспiльства: вона повинна бути орiєнтиром, еталоном, на який рiвняються його полiтичнi, правовi та моральнi цiнностi. Завдання полягає в тому, щоб через усвiдомлення сутностi Конституцiї, "поставити на мiсце" спiввiдношення суспiльства й держави. Це, безперечно, не означає, що традицiйнi класовi протирiччя зникають зовсiм: вони пом’якшуються, набувають нових рис, вiдступають на заднiй план. На першому планi є фактори, обумовленi кризою сучасної цивiлiзацiї, необхiднiстю збереження людства вiд загибелi. Саме в таких умовах особливої ваги i значення набуває соцiальний консенсус, де Конституцiя вiдiграє особливу роль, виступає головним полiтико-правовим засобом його забезпечення.
З огляду цього змiшуються оцiночнi характеристики: Конституцiя має виражати iнтереси не стiльки держави, скiльки iнтереси громадянського суспiльства, головною цiннiстю якого є людина. Це є мiрилом соцiальної цiнностi i ефективностi Конституцiї. Вiдтак, мiж iншим, вирiшується давня суперечкавiдносно того, чим є Конституцiя: законом суспiльства чи держави. Вiдповiдь однозначна: вона повинна стати основою, правовою базою ефективного рiшення загальних справ громадянського суспiльства, могутнiм засобом його самозбереження i розвитку, забезпечення реалiзацiї прав i свобод людини. Будь — яка Конституцiя виникає i дiє для того, щоб врегулювати устрiй держави, а не суспiльства, хоч iндиферентною до справ суспiльства вона не може бути. Вона не може стояти осторонь вiд таких спецiальних iнституцiй як власнiсть, права i свободи громадян; громадськi та релiгiйнi об’єднання; громадянське суспiльство з його полiтичною, економiчною та соцiально-класовими основами; влада як авторитарний спосiб органiзацiї суспiльства; права i свободи нацiї тощо. Це — елементи органiзацiї суспiльства, а не державного устрою, його прерогатив. Закрiплення таких засад суспiльства є одною з функцiй Конституцiї як Основного Закону суспiльства й держави. Основними рисами конституцiї є:
"лице" суспiльства;
2) народний характер, який полягає в тому, що конституцiя має служити народу, створюється ним, забезпечує його участь в управлiннi справами суспiльства i держави;
3) реальний характер, тобто вiдповiднiсть фактично iснуючим суспiльним вiдносинам;
4) органiчне поєднання стабiльностi й динамiзму конституцiї.
1. 2 0сновнi етапи розвитку конституцiйного процесу в Українi.
Конституцiйний процес — це важлива складова полiтичного процесу, що здiйснюється у державi взагалi, тому багато рис та характеристик, якi притаманнi полiтичному процесовi, у тому чи iншому обсяговi поширюються й на конституцiйний процес, як правило, з вiдповiдними особливостями. У зв’язку з цим такi, загального характеру складовi полiтичного процесу, як полiтична дiяльнiсть, полiтичнi рiшення, парламентська i партiйна дiяльнiсть, полiтична стратегiя i тактика, полiтична стабiльнiсть i полiтична конфлiктологiя, демократизм i авторитаризм у полiтицi, питання полiтичної етики, так чи iнакше охоплюють пiд вiдповiдним кутом зору i конституцiйний процес. Адже конституцiйний процес — це не що iнше, як конкретний рiзновид полiтичного процесу.
З iншого боку, конституцiйний процес є вiдповiдною соцiальною реальнiстю, становить, власне, унiкальну щодо змiсту соцiальну систему.[1]
Говорячи про конституцiйний процес в Українi та його особливостi, перш за все потрiбно згадати про передумови його розвитку. І, аналiзуючи полiтичнi передумови, що безпосередньо впливають на хiд конституцiйного процесу в Українi, ми маємо всi пiдстави стверджувати, що всi полiтичнi сили, в тому числi й антибiльшовицькi, добре засвоїли головну тезу ленiнiзму про те, що найголовнiшим питанням є питання про владу. Саме завдяки цьому, а конкретно завдяки тому, що в цiлому дiючi закони в Українi, полiтичнi сили зрiвноважують одна одну, а програми цих партiй за змiстом протилежнi, в Українськiй конституцiї процеси та взагалi соцiально-полiтичнi процеси перетворення йдуть дуже повiльно.
Перший з них той, що жодна з полiтичних партiй, взагалi полiтичних сил, що дiють зараз в Українi, не мають змоги, i це дуже добре, впроваджувати у соцiально-економiчне i полiтичне життя країни виключно свої, суто партiйнi постанови та iдеї. Вони мають змогу тiльки заперечувати iншi полiтичнi сили, заважати їм, здiйснювати полiтику, яку вони вважають за найкращу, але позитивнi з їх погляду дiї можуть бути загальмованi iншими полiтичними партiями, особливо тодi коли останнi поєднують у цьому напрямi свої зусилля.
"поступатися принципами", але треба бути реалiстом у полiтицi i не ставити воднораз максималiстських цiлей. Треба орiєнтуватися на можливе, а не донкiхотствувати у реальному полiтичному життi.
що, незважаючи на розбiжностi, у цiлому рядi випадкiв, значнi в стратегiчних цiлях рiзних полiтичних партiй та рухiв, останнi повиннi об’єднати свої зусилля для того, щоб закрiпити у наступнiй Конституцiї України справдi демократичнi принципи i норми, а вже потiм, дiючи у рамках цих принципiв i норм, застосовуючи їх у реальному полiтичному життi, доводити перевагу тих iдей та конкретних позицiй, якi, маючи характер унiкальних, входять до програм зазначених партiй та рухiв. Саме так дiють у бiльшостi демократичних країн i правлячi i опозицiйнi партiї. Саме в цьому проявляє себе полiтична культура режиму парламентської демократiї.
Основнi етапи становлення Конституцiї України. У часи Київської Русi, Галицько-волинської та Литовсько-Руської держави органiзацiя державної влади в Українi базувалася, як правило, на засадах звичаєвого права.
Гетьманська держава характеризується вже появою актiв, якi мали певнi риси конституцiї. До них можна зарахувати договори Богдана Хмельницького та Івана Виговського з Польщею, Швецiєю, Туреччиною та Москвою.
5 квiтня 1710 року у мiстi Бендери було укладено Пакти й конституцiї законiв та вольностей Вiйська Запорозького. Цей акт отримав назву "Конституцiя Пилипа Орлика". Документ було написано пiд впливом передових на той час захiдноєвропейських наукових доктрин. Вiн передбачав таку модель органiзацiї державної влади в Українi, яка б базувалася на засадах принципу подiлу влад (законодавча влада мала належати Радi, виконавча — Гетьману, а судова — Генеральному Суду). На жаль, положення цього документу не були реалiзованi, хоча формально вiн дiяв на Правобережнiй Українi до 1714 року. Перiод вiдродження нацiональної Української держави (1917 — 1920 рр.) позначений появою значної кiлькостi конституцiйне — правових актiв, якi передбачали певнi варiанти органiзацiї державної влади в Українi. До них слiд вiднести Третiй Унiверсал Української Центральної Ради вiд 7 (20) листопада
1917 року. Четвертий Унiверсал Української Центральної Ради вiд 9 (22) сiчня
1918 року. Конституцiю Української Народної Республiки вiд 29 квiтня 1918 року, Закон про тимчасовий державний устрiй України вiд 29 квiтня 1918 року, Закон про тимчасове верховне управлiння та порядок законодавства в Українськiй Народнiй Республiцi вiд 12 листопада 1920 року. Тимчасовий основний закон про державну самостiйнiсть українських земель колишньої Австро — Угорської монархiї, ухвалений Українською Нацiональною Радою на засiданнi 13 листопада 1918 року, та iн.
Серед цих конституцiйне — правових актiв чiльне мiсце посiдає Конституцiя УНР, яка юридичне оформила вiдродження державностi України. Серед основних положень: Україна є суверенною самостiйною, незалежною державою; вся влада УНР належить народовi України; державна влада базується на засадах принципу розподiлу влад. Але положення Конституцiї УНР 1918 р. не були реалiзованi. За часiв гетьманату дiяли тимчасовi конституцiйнi закони:
Закон "Про тимчасовий державний устрiй України "вiд 29 квiтня 1918 та iн. Цi закони закрiплювали монархiчну форму правлiння в Українi при збереженнi її унiтарного державного устрою. Глава держави — гетьман. Повалення гетьманського режиму внаслiдок повстання, очолюваного Директорiєю, вiдкрило шлях до конституцiйного розвитку України. Велике значення вiдiграла Декларацiя Української Директорiї вiд 13 грудня 1918 р., вiдповiдно до якої Україна знову проголошувалась республiкою, скасовувалися всi закони та постанови гетьманського уряду, поновлювалася дiя демократичних принципiв, проголошених Центральною Радою в її Унiверсалах. Верховна влада в державi мала належати Директорiї. Її повноваження пiдтвердив Трудовий Конгрес Народiв України, який прийняв 28 сiчня 1919р. Унiверсал, що вiдiграв роль "малої конституцiї" соборної УНР.
В останнiй перiод iснування УНР (12 листопада 1920р.) було прийнято ще два конституцiйних акти: закон "Про тимчасове верховне управлiння i порядок законодавства в УНР" та закон "Про Державну Народну Раду УНР". В них проголошувалося верховенство влади народу, яка тимчасово здiйснювалася Директорiєю, Державною Народною Радою i Радою Народних Мiнiстрiв на засадах подiлу влад.
Не реалiзованими залишилися два проекти Конституцiї УНР, пiдготовленi Урядовою комiсiєю з розробки Конституцiї УНР та професором О. Ейхельманом.
За радянського перiоду української державностi було прийнято чотири конституцiї (1919, 1929, 1937, 1978рр.). Але цi документи з точки зору вимог теорiї конституцiоналiзму можна вважати "квазiконституцiями". Така оцiнка конституцiй "радянського типу" пов’язана з тим, що вони:
1) встановлювали належним чином органiзовану (радянську) модель влади, яка заперечувала принцип подiлу влад;
2) конституцiї України радянського перiоду мали повнiстю вiдтворювати структуру та положення Конституцiї СРСР, важливе мiсце серед яких займали iдеологiчнi настанови щодо держави;
3) радянськi конституцiї регулювали вiдносини людини i держави без належного врахування мiжнародних стандартiв у галузi прав людини та надiйного гарантування прав i свобод людини i громадянина[2]
.
1. 3 НОВІТНІЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ
Процес творення нового Основного Закону нашої держави, що супроводжувався низкою суттєвих змiн вiд сповнень до Конституцiї 1978р., розпочався 16 липня 1990р. Того дня Верховна Рада УРСР прийняла Декларацiю про державний суверенiтет України. У цьому процесi можна видiлити три основних етапи.
Перший етап
новiтнього конституцiйного процесу в Українi охоплює перiод вiд 16 липня 1990р. до 26 жовтня 1993р. На цьому етапi розпочинається робота з пiдготовки проекту нової Конституцiї України.
Л. М. Кравчука. Роботу цiєї Комiсiї можна умовно подiлити на два вiдрiзки: перiод активної працi (до жовтня 1993р.) i перiод формального iснування (до 10 листопада 1994р.). У серединi першого перiоду чiтко виокремлюється ще кiлька, етапiв, пов’язаних з такими резонансними подiями, як референдум СРСР 17 березня 1991р., проголошення Акту незалежностi України 24 серпня 1991р., Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991р., всенарадне обговорення першого варiанту Конституцiї (15 липня — 1 грудня 1992р.) i поява другого її варiанту 26 жовтня 1993р.
принципи найновiшого українського конституцiоналiзму, зокрема, що Конституцiя України мала грунтуватися на Декларацiї про державний суверенiтет, на iдеалi правової держави, на соцiалiстичному виборi народу, що найвищою соцiальною цiннiстю в Українi стає людина, її права та свободи, що в молодiй державi формується громадянське суспiльство, засноване на принципах соцiальної справедливостi i прiоритету особи над державою. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада, реалiзуючи положення Декларацiї про державний суверенiтет проголосила незалежнiсть України та створення самостiйної української держави — України. Акт незалежностi наголошував, що на територiї України мають чиннiсть виключно Конституцiя i закони України. Ще далi у цьому напрямку пiшов закон "Про правонаступництво України ", ухвалений 12 вересня 1991 р. До прийняття нової конституцiї вiн визнавав дiю Основного Закону УРСР 1978 р., перетворював Верховну Раду УРСР на Верховну Раду України встановлював кордони надавав права громадянства всiм особам, що мешкали на територiї України за станом на 24 серпня 1991р.
1 грудня 1991 р. на всеукраїнському референдумi 90,32 % з тих, хто взяв участь у голосуваннi пiдтвердили Акт проголошення незалежностi.
1 липня 1992 р. Верховна Рада ухвалила постанову про винесення проекту Конституцiї України 1 листопада 1992 р. на всенародне обговорення. Результатом всенародного обговорення i працi Конституцiйної комiсiї став черговий проект Основного Закону в редакцiї вiд 26 жовтня 1993 р. Та на жаль, проект Конституцiї вiд 26 жовтня 1993 р. став не новою хвилею конституцiйного процесу, а, навпаки майже повного його занепаду, процес було фактично перервано.
починається пiсля завершення дострокових парламентських i президентських виборiв i охоплює перiод з 10 листопада 1994 по 8 червня 1995р. Цей етап характеризується вiдновленням конституцiйного процесу. 10 листопада 1994 р. створена Конституцiйна комiсiя, яка була тимчасово загальнодержавною комiсiєю, спiвголовами якої стали Президент України Л. Д. Кучма та Голова Верховної Ради України О. О. Мороз.
Одночасно з розробкою проекту Конституцiї України на другому етапi необхiдно було вирiшити питання про встановлення (до прийняття Конституцiї України) тимчасового конституцiйного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до Конституцiї Української РСР 1978 р. у рiзний час вносилося багато неузгоджених мiж собою змiн та доповнень, унаслiдок чого вона перетворилася на внутрiшньо суперечливий документ. У зв’язку з цим виник стан конституцiйної невизначеностi, коли рiзнi статтi Конституцiї України по -рiзному визначали принциповi положення щодо органiзацiї влади в Українi (наприклад ст. 2 закрiплювала радянську модель органiзацiї влади, а ст. 93-органiзацiю влади на засадах принципу подiлу влад).
Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладанням Конституцiйного Договору мiж Президентом України i Верховною Радою України про органiзацiю державної влади та мiсцевого самоврядування на перiод до прийняття нової Конституцiї України. Конституцiйний Договiр дав змогу створити умови для прискорення конституцiйного процесу в Українi.[3]
Третiй етап"Про основнi засади органiзацiї та функцiонування державної влади i мiсцевого самоврядування в Українi на перiод до прийняття нової Конституцiї України") до 28 червня 1996 р. — прийняття Конституцiї України Верховною Радою У країни. Потрiбно звернути увагу на те, що на останньому етапi конституцiйний процес в Українi характеризується iстотними особливостями, якi рiдко трапляються в конституцiйнiй практицi. Це, зокрема:
а) створення Робочої групи з пiдготовки проекту нової Конституцiї України в липнi 1995 р. з числа фахiвцiв у галузi конституцiйного права;
проекту, поданого першою Робочою групою).
в) схвалення Конституцiйною комiсiєю України проекту Конституцiї, який представила ця Робоча група,! передача його разом iз зауваженнями й пропозицiями членiв Конституцiйної комiсiї на розгляд до Верховної Ради України;
г) створення Верховною Радою України 5 травня 1996 р. Тимчасової спецiальної комiсiї на розгляд для доопрацювання проекту Конституцiї України;
д) колективне обговорення (на пленарному засiданнi Верховної Ради України, яке проходило майже цiлу добу) статей проекту Конституцiї України i прийняття нової Конституцiї України квалiфiкованою бiльшiстю голосiв;
є) завершальне редагування тексту Конституцiї апаратом Верховної Ради України i урочисте пiдписання тексту Конституцiї Президентом України i Головою Верховної Ради України 12 липня 1996 р.
Так завершився черговий етап багатоскладного найновiшого конституцiйного процесу у сувереннiй Українi — етап пiдготовки тексту Основного Закону, дискусiй навколо нього i ухвалення Верховною Радою.
урахуванням особливостей розвитку вiдповiдного суспiльства i держави.
2 Загальна характеристика Конституцiї України як полiтико-правового документу.
Розглядати Конституцiю України лише як правовий акт було б не зовсiм правильно. Вона є надзвичайно важливим полiтико-правовим документом довгострокової дiї, яким збагатилася наша держава фундаментом не лише сучасних, але й майбутнiх перетворень у нашому суспiльствi, основою його консолiдацiї. Одночасно хотiлося б звернути увагу, що в нiй мiстяться i окремi моральнi орiєнтири соцiальної справедливостi у нашому суспiльствi i державi.
Конституцiя закрiплює в Українi основи державної полiтики б спрямованої перш за все на забезпечення прав i свобод людини та гiдних умов її життя. Вона заклала серйознi пiдвалини для розвитку i змiцнення демократичної, соцiальної i правової держави, в якiй людина, її життя i здоров’я, честь i гiднiсть, недоторканiсть i безпека визнаються найвищою соцiальною цiннiстю. Через змiст Конституцiї проводиться надзвичайно цiнна i гуманна iдея про те, що саме держава функцiонує для людини, вiдповiдає перед нею за свою дiяльнiсть, а не навпаки. І це є головним її обов'язком. Ми вже сьогоднi усвiдомлюємо, що iнакше не повинно бути. Адже Український народ є джерелом влади, яку вiн реалiзує через вiдповiднi органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування. Тому держава з її апаратом повинна служити, перш за все, своєму народовi.
iншi правовi акти приймаються на її основi i повиннi вiдповiдати їй. А це значить, що Конституцiя є основним джерелом нашого законодавства розрахованим на тривалий перiод.
2. 1 Ознаки Конституцiї.
З точки зору ознак Конституцiї України як правового документу її юридичними властивостями є те, що:
1. Конституцiя — це, насамперед, закон, тобто акт виключної ваги i значення;
2. Конституцiї властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила у порiвняннi з iншими правовими актами: нi один акт не може перевищувати Конституцiю;
3. Конституцiя є основою правової системи України, її законодавство, поточне законодавство розвиває конституцiйнi приписи, деталiзує їх;
5. Існує досить складний механiзм реалiзацiї Конституцiї, оскiльки її дiя вiдбувається на трьох рiвнях: на рiвнi реалiзацiї Конституцiї в цiлому; на рiвнi реалiзацiї окремих конституцiйних iнститутiв; на рiвнi реалiзацiї конституцiйних норм.
Функцiї Конституцiї України. Функцiї Конституцiї обумовленi її змiстом, тiєю роллю, яку вона виконує в регулюваннi суспiльних вiдносин, задоволеннi соцiальних потреб. Багатство змiсту, складнiсть суспiльних вiдносин обумовлює багатоплановiсть функцiй та їх спрямованiсть. Одна група таких функцiй "обслуговує" потреби Конституцiї, iнша — виходить далеко за межi Конституцiї як полiтико-правового феномену. Конституцiя виступає як невiд’ємний елемент всiєї соцiальної органiзацiї, як соцiальне благо, ефективний регулятор i перетворювач суспiльних вiдносин. Функцiї Конституцiї розкривають її сутнiсть стосовно тих завдань якi стоять перед суспiльством на конкретному етапi його розвитку, при чому не рiдко одне й те ж завдання вирiшується за допомогою кiлькох функцiй.
Функцiї Конституцiї поширюються на всi сфери суспiльного життя, про що свiдчить змiст Основного Закону, на тi суспiльнi вiдносини, якi охоплюються дiєю Конституцiї.
Функцiї Конституцiї мають багато спiльного з основними функцiями права; бiльше того вони базуються на них. Однак функцiї Конституцiї не вичерпуються полiтичними, юридичними та iншими сферами. За сферами впливу Конституцiї на суспiльнi вiдносини насамперед розрiзняють такi її функцiї як, полiтичну, економiчну, соцiальну, культурну, iдеологiчну. Конституцiї притаманнi також установча, правотворча, системотворча, методологiчна, прогностична та iншi функцiї.
Змiст економiчної функцiї полягає в тому, що Конституцiя фiксує основоположнi суспiльнi вiдносини, якi складають економiчнi устрiй суспiльства, базу, на якiй функцiонують всi iншi iнститути. Закрiплення в Конституцiї фундаменту суспiльства, рiзноманiтних форм власностi, створює умови для реалiзацiї економiчної полiтики України, успiшного функцiонування її господарського механiзму.
Змiст i особливостi полiтичної функцiї визначається тим, що Конституцiя — не тiльки правовий але й полiтичний документ, який закрiплює основнi засади полiтики в рiзноманiтних сферах суспiльства й держави. Полiтична функцiя Конституцiї полягає в тому, що вона формує найсуттєвiше в полiтицi: належнiсть влади в країнi, внутрiшню i зовнiшню полiтику, державний лад. Саме Конституцiя закрiплює iнтереси i волю народу, його державний та нацiональний суверенiтет на найвищому законодавчому рiвнi.
певний тип суспiльної свiдомостi, невiд’ємною частиною якої є правосвiдомiсть. Це сприяє формуванню позитивних установок, подоланню антигромадських мотивiв. З цих позицiй можна стверджувати про наявнiсть у Конституцiї iдеологiчної (культурної) функцiї.
впроваджується в життя передусiм полiтичнi та управлiнськi структури, рiзноманiтнi iнститути демократiї, закрiплюється система державних органiв, визначаються їх повноваження.
Роль установчої функцiї Конституцiї, таким чином, полягає в тому, що вона встановлює найважливiшi iнститути суспiльства i держави, визначає їх спрямованiсть.
Правоохоронна функцiя Конституцiї полягає у забезпеченнi належної дiї iнститутiв i норм Основного Закону, що досягається за допомогою специфiчного механiзму вiдповiдальностi. В основi такого механiзму лежать конституцiйнi санкцiї: визнання поведiнки неконституцiйною, скасування чи призупинення дiї актiв державних органiв, тощо.
Сутнiсть iнтегративної функцiї в тому, що Конституцiя вiдiграє роль своєрiдного iнструменту який об’єднує всi ланки правової системи в одне цiле, при чому таке об'єднання — не механiчне, безсистемне, а ґрунтується на основi вiдповiдних вимог i принципiв. Типовими в цьому вiдношеннi є конкретнi норми Конституцiї про економiчну систему якi визначають вихiднi положення для цивiльного, земельного, господарського та iнших галузей права.
Системотворча функцiя Конституцiї зводиться не тiльки до того, щоб забезпечити цiлiснiсть i збалансованiсть правової системи, її динамiзм i стабiльнiсть. Вона визначає принциповi вимоги що до призначення, змiсту й методiв галузей права, окреслює єдинi засади правотворчостi i застосування права, законностi i правопорядку, слугує своєрiдним нормативним орiєнтиром.
та iншi. Правовi функцiї: установча, регулятивна, iнтеграцiйна, охоронна.
Головне призначення Конституцiї, що реалiзується в її функцiях, — не полiтика, не iдеологiя а фундаментальнi засади вiльного суспiльства вiльних людей.
2. 2 Структура Конституцiї.
Структура Конституцiї України являє системно — структурну цiлiснiсть що складається з iнститутiв, якi займають логiчно обумовлене мiсце в її системi залежно вiд функцiонального навантаження. Таким в цiлому i є наш Основний Закон. У своїй структурi Конституцiя України, прийнята на п’ятiй сесiї Верховної Ради України, складається з преамбули, з 15 роздiлiв, якi об’єднують 161 статтю, в тому числi 2 статтi Прикiнцевих положень, та 14 пунктiв перехiдних положень.
Роздiл I "Загальнi положення " включає 20 статей (ст. ст. 1-20).
"Права, свободи та обов’язки людини i громадянина" складається iз 48 статей (ст. ст. 21-68).
Роздiл III "Вибори. Референдум" включає 6 статей (ст. ст. 69-74).
"Верховна Рада України (ст. ст. 75-101)
"Президент України" (ст. ст. 2-112).
Роздiл VI ”Кабiнет Мiнiстрiв України. Іншi органи виконавчої влади”
(ст. ст. 113-120).
Роздiл VII "Прокуратура" (ст. ст. 121-123).
"Правосуддя" (ст. ст. 124-131).
Роздiл IХ "Територiальний устрiй України." (ст. ст. 132,133).
"Автономна Республiка Крим" (ст. ст. 134-139).
Роздiл XI "Мiсцеве самоврядування" (ст. ст. 140-146).
"Конституцiйний Суд України" (ст. ст. 147-153).
Роздiл XIII "Внесення змiн до Конституцiї України " (ст. ст. 154-159).
Роздiл XIV "Прикiнцевi положення" (ст. ст. 160-161).
Роздiл XV "Перехiднi положення" (пп. 1-14).
Таким чином,структура Конституцiї — досить чiтка, логiчно зумовлена система взаємопов'язаних i взаємозумовлених структурних елементiв.
В преамбулi Конституцiї України формулюються цiлi, мета побудови держави, важливiшi вихiднi положення полiтико-правового характеру, зокрема:
- положення про державне — полiтичне розумiння поняття український народ, за яким його визначають як єднiсть громадян України рiзнихнацiональностей, тобто всi особи, якi належать до громадянства України, разом становлять український народ;
- положення про те що дану Конституцiю прийнято на основi здiйснення українською нацiєю права на самовизначення.
- Положення про те, що дану Конституцiю прийнято для забезпечення прав i свобод людини та гiдних умов її життя;
- Положення про те, що парламентарiї, приймаючи Основний Закон України, усвiдомлюють усю свою вiдповiдальнiсть перед богом, власною совiстю, попереднiми, нинiшнiми i прийдешнiми поколiннями українського народу.
- Основна частина Конституцiї включає iнститути та норми, якi "вичерпують" її змiст.
Пiсля преамбули перший роздiл Основного Закону закрiплює загальнi засади конституцiйного ладу, як керiвних начал, що визначають сутнiсть Конституцiї в цiлому, усiх її iнститутiв i кожної статтi зокрема.
Прiоритетнiсть людини як найвищої соцiальної цiнностi є змiстом логiчно обумовленого другого роздiлу Конституцiї. Інтересам людини, захистовi її прав i свобод пiдпорядкована чiтка органiзацiя державної влади та мiсцевого самоврядування. Держава вiдповiдає перед громадянами за свою дiяльнiсть.
3 Конституцiйний суд – правова охорона Конституцiї України.
Правова охорона Конституцiї є неодмiнною умовою забезпечення її верховенства i стабiльностi, високоефективностi дiї положень у всiх сферах життєдiяльностi нашої держави.
Належний рiвень правової охорони Конституцiї — необхiдний атрибут правової держави, яка є найважливiшим чинником побудови громадянського суспiльства.
Правова охорона, як свiдчить свiтова практика, здiйснюється у рiзноманiтних формах, головними з яких є конституцiйний контроль i конституцiйний нагляд.
Сутнiсть конституцiйного контролю полягає в тому, що вiдповiднi органи можуть безпосередньо втручатись у дiяльнiсть пiдконтрольних органiв, скасовувати чи призупиняти незаконнi акти.
Розрiзняють рiзнi види й форми конституцiйного контролю. Насамперед — попереднiй, тобто коли нормативне — правовий акт ще розробляється й не вступив в законну силу, i наступний контроль, коли така перевiрка здiйснюється пiсля прийняття акта.
За правовими наслiдками контроль може бути як обов’язковим, так i факультативним.
За формою розрiзняють абстрактний i конкретний конституцiйний контроль. За абстрактним — питання про вiдповiднiсть певного акта Конституцiї розглядається поза конкретними обставинами його застосування. Орган конституцiйного контролю в такому разi пiдтверджує конституцiйнiсть даного акта або позбавляє його юридичної сили. Цей вид контролю може бути як попереднiм, так i наступним.
При створеннi Конституцiйного Суду України дискутувалось питання; який варiант кращий — спецiальний конституцiйний суд чи покладення функцiй конституцiйного контролю на загальнi суди? Обрано першу модель, оскiльки загальнi суди традицiйно пристосованi до вирiшення цивiльних та кримiнальних справ на основi норм цивiльного й кримiнального права. Але Конституцiйний Суд України повинен вирiшувати справи на основi норм конституцiйного права.
як Основного Закону держави на всiй територiї України.
Конституцiя України видiляє норми про Конституцiйний Суд України в окремий роздiл. Цим пiдкреслюється значення Конституцiйної юриспруденцiї. Тобто за допомогою Конституцiйного Суду може бути нарештi здолане становище, коли розумiння закону окремим державним вiдомством, могло не вiдповiдати духу i буквi закону, порушувати конституцiйнi права особи!
3. 1 Що таке Конституцiйний Суд i який його статус?
Конституцiйний Суд України є єдиним органом конституцiйної юрисдикцiї в Українi,
Конституцiйний Суд України вирiшує питання про вiдповiднiсть законiв та iнших правових актiв Конституцiй України ї дає офiцiйне тлумачення Конституцiї України та законiв України (Ст. 147 Конституцiї України).
Конституцiйний Суд України є юридичною особою, має печатку iз зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням (Ст. 1 Закону про Конституцiйний Суд України).
реалiзується в судовому порядку.
3. 2 Якi нормативнi акти України регулюють дiяльнiсть Конституцiйного Суду?
Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом "Про Конституцiйний Суд".
Конституцiйний Суд України приймає акти, що регламентують органiзацiю його внутрiшньої роботи вiдповiдно до Закону "Про Конституцiйний Суд" (Ст. З Закону).
3. 3 Якi повноваження Конституцiйного Суду ?
"Про Конституцiйний Суд". Вiдповiдно до цих норм Конституцiйний Суд України приймає рiшення та дає висновки у справах щодо:
Автономної Республiки Крим;
3) додержання конституцiйної процедури розслiдування i розгляду справи про усунення Президента України з поста порядку iмпiчменту в межах, визначених Статтями 111 та 151 Конституцiї України;
4) офiцiйного тлумачення Конституцiї та законiв України;
5) вiдповiдностi Статтям 157,158 Конституцiї України законопроекту внесення змiн до Конституцiї та нормативних актiв Президiї Верховної Ради України.
Як визичається юрисдикцiя Конституцiйного Суду України? Конституцiя України прийнята 28 червня 1996 року.
нинiшнiй? Аби розв’язати питання юрисдикцiї Конституцiйного Суду у цiй ситуацiї, роздiл 4. Закону "Про Конституцiйний Суд України" разом iз рiшенням уже власне Конституцiйного Суду №2 -зп вiд 23. 06. 97р. встановили, що юрисдикцiя Конституцiйного Суду України з питань про вiдповiднiсть Конституцiї України (конституцiйнiсть) поширюється на:
1) закони України та iншi правовi акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабiнету Мiнiстрiв України, правовi акти Верховної Ради Автономної Республiки Крим, прийнятi пiсля набуття чинностi Конституцiї України;
2) закони України та iншi правовi акти Верховної Ради України, нормативнi акти Президiї Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабiнету Мiнiстрiв України, правовi акти Верховної Ради Автономної Республiки Крим, прийнятi до набуття чинностi Конституцiї України;
3) усi чиннi мiжнароднi договори України або тi мiжнароднi договори, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковiсть.
3. 4 Чи може Конституцiйний Суд вирiшувати питання за власною iнiцiативою або на прохання суб’єктiв права в Українi?
Конституцiя та ЗКС не передбачають випадкiв, за якими Конституцiйний Суд за власною iнiцiативою може порушити справу з питань, вiднесених до його компетенцiї.
Конституцiйний Суд не вирiшує питання щодо законностi актiв органiв державної влади, органiв влади Автономної Республiки Крим та органiв мiсцевого самоврядування, а також iншi питання, вiднесенi до компетенцiї судiв загальної юрисдикцiї (Ст. 14 ЗКС). Тобто Конституцiйному Суду не пiдвiдомчi питання, якi можуть бути розв’язанi в загальних судах чи в адмiнiстративному порядку, вiн не є "судом у останнiй iнстанцiї", в якому можна оскаржити рiшення Верховного Суду України.
"Про Конституцiйний Суд ".4
3. 5 Склад i структура Конституцiйного Суду.
Конституцiйний Суд України складається з вiсiмнадцяти суддiв Конституцiйного Суду України.
Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддiв України призначають по шiсть суддiв Конституцiйного Суду України (Ст. 141 КУ).
Порядок звернення до Конституцiйного Суду.
Закон визначає вiдповiднi форми звернення до Конституцiйного Суду залежно вiд характеру справи по якiй визначенi законом суб’єкти звертаються до Конституцiйного Суду.
Формами звернення до Конституцiйного Суду України є конституцiйне подання та конституцiйне звернення (Ст. 38 ЗКС).
Конституцiйне подання — це письмове клопотання до Конституцiйного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституцiйним, про визначення конституцiйностi мiжнародного договору або про необхiднiсть офiцiйного тлумачення Конституцiї України та законiв України.
Конституцiйним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституцiйної процедури розслiдування i розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку iмпiчменту (Ст. 39 ЗКС).
Конституцiйне звернення — це письмове клопотання до Конституцiйного Суду України про необхiднiсть офiцiйного тлумачення Конституцiї України та законiв України з метою забезпечення реалiзацiї чи захисту конституцiйних прав та свобод людини i громадянина, а також прав юридичної особи (Ст. 42 ЗКС).
Отже я вважаю, що Конституцiйний Суд України вiдiграватиме ще бiльш значну роль у життi нашої держави за умови, коли про його дiяльнiсть знатиме якомога бiльше людей, коли кожен розумiтиме роль i мiсце суду в системi влади в Українi й можливостi використання авторитету Конституцiйного Суду в захистi конституцiйних прав i свобод всiх та кожного.
Висновок
Роки, що пройшли з часу проголошення Україною незалежностi, достатньо впевнено показали, наскiльки важливим, особливо для держави, яка переходить до нового суспiльного устрою, захищає принципи демократiї та громадянського суспiльства, є iснування Основного Закону держави, її Конституцiя, що вiдповiдає цим iдеям.
засадах, неухильно керуючись принципами Права i Справедливостi, поступово впроваджувати в країнi засади громадянського суспiльства, демократичної соцiальної правової держави. Цi завдання повиннi бути головними у життi нашого народу, громадян вiльної України.
Ще раз наголошуючи на тому, що Конституцiя України є Основним Законом держави необхiдно вказати iнша психолого-iдеологiчну спрямованiсть цiєї тези. Конституцiї завжди справляли не тiльки юридичний вплив на процеси, що вiдбуваються у суспiльствi. За певних умов вони виконували соцiальне — iнтегруючу роль. Ця роль не може бути здiйснювана без виховання поваги до держави, без сформування у громадян своєрiдного державницького "рефлексу". Для нас вирiшення усiх цих питань є гостро актуальним.
нормативне — регулюючої ролi Конституцiї у суспiльствi насамперед на державу засвiдчує про намiр розвиватися у напрямi до сформування реального громадянського суспiльства. А суспiльство лише тодi набуде рис громадянського, коли воно само i кожна особа в ньому стануть самоцiнними i достатньо автономними вiд прямого впливу держави держава стане його справжньою складовою.
мiжнародне спiвтовариство визнало важливiсть прийняття Основного Закону нашої держави.
Конституцiя України створила умови для практичної реалiзацiї закладених у її текстi принципiв. Оскiльки останнi є нормативне закрiпленими, то вони як й iншi норми Конституцiї, мають найвищу юридичну силу та є нормами прямої дiї. Отже, можна звертатися до суду за захистом своїх прав, посилаючись безпосередньо на принципи конституцiйного права.
З iншого боку, Конституцiя не має чiткого механiзму, який забезпечував би пiдпорядкованiсть принципам конституцiйного права iнших його норм, оскiльки всi норми Конституцiї мають однакову юридичну силу — Таке становище породжує можливiсть iгнорування принципiв названого права при змiнi iнших норм галузi. В цьому випадку доцiльно навести як приклад Конституцiю Росiйської Федерацiї, в якiй даний механiзм реалiзовано у ст. 16 таким чином:"1. Положення цiєї глави Конституцiї складають основи конституцiйного ладу Росiйської Федерацiї i не можуть бути змiненi iнакше як у порядку, встановленому цiєю Конституцiєю.
2. НІЯКІ iншi положення цiєї Конституцiї не можуть суперечити основам конституцiйного ладу Росiйської Федерацiї "Вченi юристи вважають, що приблизно такого ж механiзму потребують i принципи Конституцiї України.
суспiльства, нацiй, етнiчних груп. Усi люди є вiльними i рiвними у своїй гiдностi та правах. Конституцiя не допускає жодних привiлеїв чи обмежень за ознаками раси, полiтичних, релiгiйних та iнших переконань, статi, етнiчного та соцiального походження.
Отже, наша Конституцiя побудована на засадах, що найвищою цiннiстю в державi є людина. Але норми записанi в нiй, не завжди вiдповiдають дiйсностi тому Конституцiя має постiйно удосконалюватись, щоб справдi бути Конституцiєю для народу.
Лiтература
3. Мелащенко В. Ф. Основи Конституцiйного права України — Київ Вентурi 1995р.
4. Нор В., СтецюкП. Конституцiя — Основний Закон України у запитаннях i вiдповiдях — Абрис Київ 1997р.
6. Бiленчук П. Д.,Кампо В. М. Основи конституцiйного права України: навчально-методичнi матерiали для викладачiв та студентiв юридичних спецiальностей — Київ Вентурi 1997р.
8. Мироненко О. М. Історiя Конституцiї України -Київ iн Юре 1997р.
9. Шемшученко Ю. С., Мурашин Г. 0. Конституцiйний Суд України -Київ iе Юре 1997р.
10. Ткачук А. Знайомтесь: Конституцiйний Суд України -Київ Інститут демократiї iм. П. Орлика 1998р.
14. Право України 1999 №1 / Верховенство закону як принцип Конституцiї України.
15. Право України 1998р.№8/ Конституцiйне — правове регулювання в Українi.
16. Право України 1998р. №5/ Окремi питання подiлу влади i юрисдикцiя Конституцiйного Суду України.
17. Право України 1998р. №2/ Питання теорiї i практики конституцiоналiзму в Українi.
18. Право України 1996р.№9 / Конституцiя — фундаментальна основа подальшого розвитку законодавства i правової системи України.
19. Вiче 1998р. №9 / Конституцiя У країни. Традицiйне i нове.
20. Закон i бiзнес 1998р. №42 / Конституцiя та напрями розвитку нацiонального законодавства.
[1]
Медведчук В. В. Конституцiйний процес в Українi
[2]
Погорiлко В. Ф. Конституцiйне право України
[3]
Мироненко О. М. Історiя Констиуцiї України
| 
