РЕФЕРАТ З ПРЕДМЕТУ „ПОЛІТЕКОНОМІЯ”
„Економiчна влада”
влади в цiлому i окремо економiчної влади. Це робить актуальним розробку рамкової концепцiї економiчної влади як передумови продуктивного розв'язання протирiч i конфлiктiв суспiльного розвитку та пiдвищення ефективностi української економiчної полiтики. Ключовою ланкою в системi економiчного реформування в Українi насамперед вбачається:
· трансформацiя основ економiчної влади вiдповiдно до сучасних тенденцiй економiчного устрою (перехiд економiчної влади вiд “iндустрiального” типу до “сервiсного”);
· змiна вiдносин власностi;
· формування нових вiдносин управлiння.
Економiчна влада: сутнiсть i типи
Проблема економiчної влади та влади як такої приваблювала i продовжує приваблювати дослiдникiв найрiзноманiтнiших шкiл i напрямкiв (Арiстотель, Платон, Т. Гоббс, К. Маркс, Б. Рассел, М. Вебер, М. Дюверж'є та iн.). Однi обмежуються в її характеристицi такими поняттями, як “здатнiсть”, “можливiсть”, iншi - вводять додатково поняття “свобода,” “вiдповiдальнiсть”, “честь”, “гiднiсть” тощо. Не заперечуючи значущiсть означених вище позицiй, вiдзначимо лише те, що влада в них у науковому планi розглядається вiдiрвано вiд такої фундаментальної властивостi цивiлiзацiї, як привiлеї, зокрема економiчнi привiлеї.
I. Сфера споживчих можливостей (володiння ресурсами та їх розподiлом).
II. Сфера майнових прав (власнiсть).
Вольове начало економiчних вiдносин, яке iнтегрує усi три сфери економiчних привiлеїв, є генералiзуючою рисою економiчної влади.
Тому вивчати економiчну владу у вiдривi вiд цих привiлеїв та носiїв (держава, суспiльство, особистiсть тощо) цих вiдносин досить проблематично. Практично завжди iснують їх взаємопереходи. Економiчна влада, власнiсть, ресурси, управлiння створюють базовий механiзм руху економiчних процесiв i органiзують їх змiст. На нашу думку, типологiчний аналiз дозволяє поглибити розумiння цих фундаментальних форм руху економiчних процесiв у ринковий перiод.
належить. Згiдно з класичними уявленнями за умов ринку трансакцiя теоретично дiстає своє завершення, коли обмiн товарiв досягає точки рiвноваги. Тiльки в такому випадку можна припустити, що кожний з учасникiв має бiльш або менш однакову владу над своїми контрагентами.
а) володiє товаром, який користується найбiльшим попитом у певному середовищi;
б) володiє великою кiлькiстю товару, що призначений для обмiну;
в) може вважатись монополiстом.
В економiчнiй системi грошового типу найзручнiшими для обмiну в умовах нормальних ринкових вiдносин є грошi. Згiдно з двома першими точками зору той, хто має найбiльшу кiлькiсть такого особливого роду товару, яким є грошi, перебуває (за нормальних умов) у привiлейованому становищi.
Вiдзначимо, чим бiльша економiчна влада особистостi, тим бiльшу кiлькiсть трансакцiй може ця особистiсть здiйснити: разом iз багатством зростає не тiльки iнтенсивнiсть економiчної влади, але й її масштаб. Поряд з цим економiчна влада має й iншi аспекти. Це влада, яка витiкає з володiння засобами виробництва; влада стосовно тих, кому цi засоби не належать. Бажаючи мати засоби для iснування, iндивiди повиннi продавати свою працю. Такою є точка зору лiбералiзму, схильного тлумачити будь-яку економiчну владу тих, кому належать значнi привiлеї, що дозволяють одержувати за них послуги iнших людей. Йдеться не тiльки про iндивiдуальнi послуги, але й про владу над працiвниками, користування здобутками їхньої працi.
Принципово iншу позицiю займають марксисти, зводячи будь-яку економiчну владу при капiталiзмi до володiння засобами виробництва. Економiчна влада iншого роду з такої точки зору є похiдною влади, яка спирається на власнiсть на засоби виробництва. Сам же суспiльний розвиток призводить до того, що економiчна влада постiйно зростає.
У цьому випадку i марксисти, i лiберали класичного типу вiдштовхуються вiд економiчних вiдносин за умов капiталiзму. Для К. Маркса важливим було таке поняття економiчної влади у контекстi виробничих вiдносин. Вiдповiдно до марксової гiпотези ця форма економiчної влади (у контекстi концентрацiї капiталу та процесiв поляризацiї економiчних позицiй) звужує iншi її форми, позбавляючи їх вагомого значення для суспiльної структури. Такий пiдхiд мiстить у собi небезпеку фетишизацiї виробничих вiдносин. Хоча є достатньо вагомим в умовах раннього капiталiзму.
Для лiбералiзму, як вiдомо, важливо виявити зв'язок економiчної влади зi свободою узгодження, який виникає мiж двома контрагентами. Обидвi сторони перебувають у симетричному вiдношеннi. Привiлеї має той, хто на основi добровiльної згоди набуває економiчної влади i спирається на володiння значними засобами. В даному аспектi економiчну владу значною мiрою визначає рiзниця в заможностi, а не вiдношення до засобiв виробництва. Таке поняття економiчної влади важливе для того, хто реалiзує лiберально-демократичнi постулати, або для того, хто керується цими постулатами в практичнiй дiяльностi.
перш за все як привiлеї володiння капiталом, так i участь у суспiльних прибутках
. Це стосується, зокрема, прибуткiв, якi не перетворюються на капiтал, не виконують функцiї капiталу. Вiдмiннiсть мiж привiлеями влади капiталу i влади засобами суспiльного прибутку досить важлива з точки зору тих цiлей, яким служить економiчна влада. Інакше кажучи, з точки зору цiлей суб'єктiв, яким ця влада належить, привiлеї капiталу - це привiлеї володiння та розпорядження власнiстю i управлiння процесами, метою яких є прибуток власника, а також привiлеї за рахунок особливого статусу в суспiльствi. Це привiлей економiчної влади, за допомогою якого здобуваються iндивiдуальнi послуги. Коли йдеться про тип економiчної залежностi, дуже важливо з'ясувати, чи є вона проявом вiдношення роботодавець - робiтник, чи значної кiлькостi неорганiзованих клiєнтiв.
працюють у корпорацiях, постiйно зростає. Тлумачення економiчної влади як влади, що спирається на володiння засобами виробництва, як влади, модель якої не вiдповiдає моделi лiбералiзму, надає їй основного значення у виглядi суспiльної стратифiкацiї. Водночас економiчна влада, спираючись на привiлеї у володiннi благами, за якi можна придбати особистi послуги, розраховує на те, що наймана праця є в процесi виробництва формою послуги, яка надається робiтником власниковi капiталу. Таке бачення економiчної влади дозволяє розглядати соцiальну спiльнiсть як континуум суспiльних позицiй.
Тому потрiбно розрiзняти iндивiдуальну працю у роботодавцiв-пiдприємцiв та найману працю, яка задовольняє особистi потреби роботодавця. Інакше кажучи, необхiдно видiляти вiдмiнностi “наймитiв” на службi капiталу i “наймитiв” на службi у людей, якi мають привiлеї в суспiльному прибутку.
Влада капiталу - на вiдмiну вiд влади економiчної, яка спирається на засоби споживання, - будує новi знаряддя владарювання. Суттєво вiдрiзняється економiчна залежнiсть, яка спирається на найману працю, вiд економiчної залежностi з боку клiєнтiв. Залежнiсть вiд клiєнтiв також має рiзний характер. З одного боку, можна мати справу з незначною групою клiєнтiв, де тип вiдносин залежить вiд одного роботодавця. З другого, в гру може вступити залежнiсть вiд змiнної, невизначеної, безiменної групи клiєнтiв (i в такому випадку говоримо також про споживачiв). Фактично споживач - це третiй учасник ринкових вiдносин. Економiчну залежнiсть споживача-клiєнта висловлює рекламний афоризм: “Наш клiєнт - наш господар”. Коли йдеться про великi споживчi структури, то можна стверджувати: залежнiсть клiєнтiв вiд визначеної точки зору зводиться до залежностi вiд суспiльної думки.
І все ж таки економiчно мiцнi пiдприємницькi та комерцiйнi структури мають достатнi можливостi для керiвництва суспiльною думкою. За умов панування монополiй капiтал дозволяє вiдкрито впливати на поведiнку клiєнтiв, здiйснюючи над ними економiчну владу. За умов конкуренцiї боротьба за споживача дуже часто набуває характеру боротьби мiж власниками капiталу. Ситуацiя, що склалася в росiйському iнформацiйному просторi, яскраве пiдтвердження цього.
також i вiд ступеня органiзацiї кожної з трьох груп, якi входять у розрахунок (органiзацiя роботодавцiв, органiзацiя робiтникiв, органiзацiя споживачiв). Неквалiфiкований робiтник також володiє своїм капiталом, яким є сила м'язiв i нервова система. Та все ж таки це незначний капiтал, тому що вiн вiдтворюється через процес споживання. Крiм того, сильна органiзацiя, яка формує для цього “капiталу” монопольнi умови, може впливати на власникiв iнших форм капiталу.
Узагальнюючи цi судження, можна диференцiювати типи економiчної влади:
· Економiчна влада роботодавцiв, якi перебувають в економiчнiй залежностi вiд клiєнтiв.
· Економiчна влада роботодавцiв над найманим персоналом.
· Економiчна влада, яка спирається на володiння капiталом; влада, яка витiкає з переваги участi в суспiльних прибутках.
· Економiчна влада, яка базується на структурах “тiньової” економiки.
вiдносини, об'єктом яких виступають ресурси сумiсного використання.
· Економiчна влада тих структур, чиї владнi засоби дозволяють здiйснювати планування та регулювання економiки країни, роздержавлення i приватизацiю державної власностi.
робiтником складається виключно з володiння благами. Власник засобiв виробництва реалiзує цю владу перш за все вiльним контролем над ресурсами виробництва. Зокрема, вiн сплачує найманому робiтниковi вартiсть його робочої сили у вiдповiдностi до рiвня розвитку суспiльства.
У суспiльствi, близькому до розвинутого ринкового типу, необхiдно також враховувати (але не абсолютизувати) наявнiсть класової монополiї на засоби виробництва. Робiтники сучасних корпорацiй розвинутих країн свiту справдi є, як правило, їх акцiонерами. Інакше кажучи, їм належить вiдома частка власностi на засоби виробництва. Зрозумiло, що таке рiзке протиставлення “робiтник - власник засобiв споживання” є спрощенням у першу чергу з економiчної точки зору. В соцiологiчному аспектi це виглядає так: дрiбний власник, який накопичує свої збереження в банку чи в акцiях, не володiє такою економiчною владою, як великий власник. З точки зору економiчної влади, вiн найчастiше постає в ролi клiєнта.
Для розумiння економiчної влади вже несуттєво, яким типам капiталу вона вiдповiдає: купецькому (торговому), промисловому чи фiнансовому. Суттєвою є вiдмiннiсть мiж економiчною владою як привiлеєм капiталу та економiчною владою як привiлеєм участi в суспiльному прибутку (тут i капiтал, i прибуток мають функцiональне тлумачення). З цiєї точки зору, капiтал, який не використовується з метою виробництва i в цiлому в iнтересах його примноження, тлумачиться не як капiтал, а як акумульована i прихована участь у суспiльних прибутках, як резерв споживання. Разом з тим поточний прибуток, що перевищує необхiдний мiнiмум для задоволення бiологiчних потреб, може давати актуальну економiчну владу iншого типу - як ресурс засобiв споживання. Вiн становить резерв засобiв споживання, що можуть бути реалiзованi у майбутньому. Отже, прибуток збiльшує потенцiальну економiчну владу людини, яка робить збереження на майбутнє; нарештi, прибуток може перетворитися на капiтал i зiнiцiювати економiчну владу першого типу.
Заможна людина стародавнього свiту, яка не проводила операцiй, що вели б до збагачення, володiла тодi економiчною владою, що спиралася на привiлей переважно в суспiльних прибутках.
Мiльйонер, який у першу половину свого життя накопичував грошi для того, щоб витрачати їх на публiчнi заходи у другiй половинi життя, пiдпорядковується дуалiстичнiй моделi економiчної влади. Цi роздуми бiльше вiдповiдають ситуацiї стабiльного розвитку, що є iдеалом сучасного суспiльства, нiж дiйсностi.
Таким чином, економiчну владу можна вважати за iдеальну форму “вольової” взаємодiї економiчних привiлеїв, яка за змiстом може реалiзуватися у здатнiсть та можливiсть керувати економiчними процесами.
“Сервiсна” економiчна влада
На зламi вiкiв, коли в Українi вiдбувається iнтенсивна трансформацiя iндустрiальних економiчних механiзмiв, економiчна влада за змiстом дедалi бiльше набуває рис “сервiсного” типу. Сервiсна економiчна влада вимагає радикальної змiни свiтогляду полiтикiв, державних дiячiв, навiть менеджерiв. Для досягнення успiху необхiдний новий менталiтет, iншi здiбностi та органiзацiйнi форми. Чим же вiдрiзняється “сервiсна” економiчна влада вiд iндустрiальної?
1. В її основi лежить “сервiсна” економiка, тобто економiка послуг.
2. В основi iндустрiальних економiчних вiдносин лежить iндустрiальна економiка, спрямована на максимальний випуск товарної продукцiї. Для “сервiсної” ж економiки головний змiст полягає в тому, щоб через виробника прагнути до пiдвищення ефективностi у широкому сенсi слова (включаючи екологiчний компонент). Пiдвищується роль маркетингу як фактора успiху.
3. З позицiї iндустрiальної економiчної системи поняття корисностi ототожнюється тiльки з матерiальною користю (з матерiальною продукцiєю), а з позицiї “сервiсної” - з характером використання та ступенем вимог сучасної суспiльної системи, що об'єднує матерiальну користь та вiдповiднi послуги (тобто якiсть життя, добробут).
4. В iндустрiальнiй економiчнiй системi якiсть є синонiмом поняття “добре виконувати свою роботу”, тодi як в “сервiснiй” — iдеться про встановлення “дiалогових” вiдносин з громадянином - споживачем економiчних послуг, якi постiйно вiдстежуються, що дозволяє максимально задовольняти його потреби.
5. Стиль для менеджменту в “сервiснiй” економiцi вiдрiзняється прозорiстю, iнформованiстю, “бiологiчнiстю”, “екологiчнiстю”. Вiн дещо iмiтує функцiонування мозку, в якому кожна клiтина є носiєм iнформацiї та має значення у залежностi вiд виконуваних функцiй, а не вiд позицiй в iєрархiчнiй системi.
споживача. “Сервiсна” економiчна влада пов'язана з власнiстю та управлiнням, базується на володiннi ресурсами та їх розподiлом. Її генеральна мета — всебiчне примноження власностi засобами створення ефективної системи управлiння, яка формує умови для розвитку цiлiсностi “особистiсть — суспiльство — держава”.
В системi “сервiсної” економiчної влади головним чинником, який визначає успiх, є здатнiсть орiєнтуватись на споживача економiчної продукцiї (товарiв i послуг). Стратегiя орiєнтацiї на споживача означає, що останнiй перебуває у центрi уваги всiєї економiчної структури, яка повинна якомога краще зрозумiти тенденцiї розвитку системи економiчних уподобань клiєнта.
Треба зазначити, що попит на “сервiснi” економiчнi послуги зростає, i зростає навiть в умовах загальної кризи та стагнацiї матерiального виробництва. Функцiя використання приносить споживачу бiльше задоволення, нiж факт володiння економiчним товаром. При цьому посилюється роль таких атрибутiв, як комфорт, увага, доброчиннiсть як стимуляторiв досягнення цiлей економiчних трансакцiй.
Сфера iнформацiйних послуг поступово стає основним сектором зростання економiчної влади. Так, у розвинутих країнах у сферi iнформацiйних послуг уже створюється понад 20% загальної кiлькостi нових робочих мiсць.
Дiалоговий, консультативний потенцiал “сервiсної” економiчної влади дозволяє розробити iнший пiдхiд (рамкову концепцiю) до системи державного управлiння та органiзацiї.
У вiдповiдностi з ним доцiльно створювати новi структури, якi вiдповiдали б бiльш розвинутим горизонтальним зв'язкам з меншим ступенем iєрархiзацiї вiдносин мiж господарськими суб'єктами. За таких умов економiчнi суб'єкти орiєнтуються на потреби клiєнтiв, придiляючи значну увагу управлiнню зв'язками мiж стратегiчними цiлями та мотивацiєю робiтникiв.
Найважливiшою умовою переходу до стратегiї орiєнтацiї на споживача є уточнення рамкової концепцiї економiчної влади, типу її органiзацiї. Уявляється продуктивною iдея “польової органiзацiї”, що дозволяє пiдвищити ефективнiсть i рацiональнiсть дiй з реалiзацiї цiлей економiчної влади.
“Сервiсна” економiчна влада вимагає подальших крокiв, здiйснюючи польову диференцiацiю послуг в iнтересах пiдвищення конкурентоспроможностi своїх товарiв. Аналiз уподобань споживачiв показує, що iндивiдуальнi та iнституцiональнi клiєнти стають дедалi вимогливiшими щодо ефективностi гарантiй реалiзацiї їх права на приватну власнiсть (наприклад, у виглядi вкладiв у банки, довiрчi товариства тощо). Ця тенденцiя особливо гостро виявилась у сферi фiнансово-банкiвської та пiдприємницької дiяльностi, коли багато клiєнтiв були ошуканi рiзними структурами.
Польову орiєнтацiю “сервiсного” забезпечення потреб клiєнтiв вiдрiзняє тенденцiя до “сталостi” масштабу об'єкта (споживача), його iндивiдуалiзацiя. Але її розвиток зустрiчає певнi перепони: зростає вразливiсть використовуваних матерiально-iнформацiйних систем через збiльшення їх складностi та розмiрiв, а також вартостi. Вiдвернення неприємних наслiдкiв для клiєнта стає найважливiшою проблемою владних структур (наприклад, забезпечення надiйною iнформацiєю державних органiв).
В останнє десятирiччя ХХ сторiччя ситуацiя у зв'язку з реалiзацiєю потенцiалу економiчної влади все бiльше ускладнюється пiд впливом новiтнiх технологiй в цiлому та iнформацiйної зокрема. Зростає роль iнформацiйної технологiї у польовiй орiєнтацiї “сервiсної” економiчної влади. Це вiдбувається в умовах загальної тенденцiї до її глобалiзацiї (транснацiональнi компанiї, свiтовi фiнансовi ринки, МВФ, СБРР, СБ, ЄБРР тощо). Особлива роль та значення в цьому належить телекомунiкацiям. Розвиток новiтнiх технологiй iстотно впливає на маркетингову стратегiю. Технологiчнi зрушення створюють основу посилення iнновацiйної активностi, стимулюють формування глобальних мереж i вiдносин партнерства та спiвробiтництва. Прогрес у сферi телекомунiкацiй веде до пiдвищення мобiльностi глобального економiчного дiалогу, всiєї дiлової активностi, глобалiзацiї свiтових господарських зв'язкiв, економiчної взаємодiї країн та народiв.
так i додатковими видатками, новими проблемами. Владнi структури намагаються закрiпити економiчнi позицiї шляхом iнтеграцiї та розвитку нових форм економiчної кооперацiї (ЄС, СНД, СТО). Особливо це актуально для нових незалежних держав, у тому числi й України.
Для зайняття свого мiсця треба шукати та знаходити динамiчний баланс мiж участю в глобальнiй та регiональнiй мережах, економiчних владних вiдносин та локальною стратегiєю економiчного зростання, досягненням соцiального добробуту i нацiональної безпеки.
| 
