Досвiд зарубiжних країн щодо соцiального захисту населення, боротьбi з безробiттям i бiднiстю
Вступ. 3
1. Змiст та розвиток поняття соцiальної полiтики держави. Соцiальний захист населення 4
2. Досвiд соцiального захисту населення за кордоном. 9
Висновки. 19
Список використаної лiтератури. 20
Вступ
Соцiальна полiтика, що нинi проводиться в Українi, будується за таким принципом: держава, визнаючи ринковi вiдносини, лише доповнює та корегує ринковi механiзми перерозподiлу ВВП, орiєнтуючись при цьому на гарантоване задоволення лише мiнiмальних базових потреб i надання соцiальної допомоги найбiльш уразливим категорiям населення. І ось результат: Україна входить у нове столiття з безлiччю проблем, пов'язаних з безробiттям, нереформованими системами заробiтної плати i пенсiйного забезпечення, не вирiшеними питаннями щодо попередження i подолання бiдностi, запровадження соцiального страхування, адресної допомоги. На сьогоднi в Українi склалася ситуацiя, коли можна без перебiльшення стверджувати: негативнi наслiдки соцiально-економiчних перетворень вiдчула значна частина населення нашої країни. Це 15 млн. пенсiонерiв, 3,5 млн. iнвалiдiв, люди похилого вiку, робiтники, що потребують вирiшення питань, пов'язаних з безробiттям, охороною працi, заборгованiстю по заробiтнiй платi, пенсiях тощо. Вирiшення саме цих проблем повинно стати прiоритетним у соцiальнiй полiтицi України в ХХI ст.
ситуацiї в соцiальнiй сферi. Як справедливо зауважують дослiдники, кризова ситуацiя, у якiй перебуває нинi населення України, багато в чому пов'язана з тим, що вже протягом багатьох рокiв у процесi здiйснення реформ iгнорується соцiальний фактор. Через це назрiла необхiднiсть розробки нової соцiальної концепцiї i шляхiв її реалiзацiї.
1. Змiст та розвиток поняття соцiальної полiтики держави. Соцiальний захист населення
Соцiальна полiтика - це механiзм реалiзацiї соцiальної функцiї. У полiтичнiй науцi функцiї держави визначаються як головнi напрями її дiяльностi, обумовленi основними суспiльними цiлями й завданнями на конкретно-iсторичному етапi її розвитку. Отже, функцiї держави формуються в процесi її становлення, змiцнення й розвитку.
Закрiплення соцiального принципу державного ладу в законодавствi багатьох країн означає, що держава покликана служити суспiльству, а не навпаки. Зокрема, в iталiйськiй Конституцiї 1947 р. зафiксовано таке положення: "Завдання Республiки - усувати перешкоди економiчного й соцiального характеру, якi, обмежуючи свободу i рiвнiсть громадян, заважають всебiчному розвитковi людської особистостi та реальнiй ефективнiй участi всiх трудящих у полiтичнiй, економiчнiй i соцiальнiй органiзацiї країни" [16, c. 221].
Закрiплення в Конституцiї України соцiального принципу державного устрою пiдтверджує той факт, що соцiальна функцiя проголошена прiоритетною функцiєю держави. Слiд зазначити, що змiст соцiальної функцiї не залишався незмiнним на рiзних етапах розвитку суспiльства й держави. Вiн залежить вiд багатьох чинникiв, передусiм вiд типу полiтичного режиму, полiтичної iдеологiї. У принципi, змiст соцiальної функцiї вказує на те, що i як робить держава у соцiальнiй сферi. Так, наприклад, якщо соцiальна полiтика сучасної демократичної держави з високим економiчним рiвнем розвитку спрямована на пiдтримку суспiльного добробуту, створення умов його досягнення, то для держави, що здiйснює перехiд вiд однiєї суспiльної системи до iншої, актуальною є iнша мета, а саме - лiквiдацiя або пом'якшення негативних соцiальних наслiдкiв, спричинених гострим протирiччям мiж необхiднiстю проведення жорсткої економiчної полiтики й соцiальною незахищенiстю населення. Зважаючи на це, особливого значення набуває соцiальна полiтика, спрямована на перерозподiл доходiв з метою знизити соцiальну напруженiсть у суспiльствi. Таким чином, виникає нагальна потреба визначити прiоритети соцiального розвитку в перехiдний перiод.
Чимало дослiдникiв минулого були згоднi з О. Хеффе, який писав: "Щоб забезпечити легiтимнiсть людського спiвжиття, необхiдно: по-перше, надати йому правового характеру; по-друге, право має базуватися на справедливостi i, по-третє, справедливе право має бути захищене громадським правопорядком - а отже, набути вигляду справедливої держави" [17, c. 12].
Вивчення соцiальної полiтики як специфiчної функцiї держави й суспiльства розпочалося при виробленнi засад соцiальної держави. Наприкiнцi ХІХ ст. група нiмецьких учених заснувала "Гурток соцiальної полiтики", метою якого стало вивчення полiтики й економiки в контекстi соцiологiї.
"соцiальна полiтика" було запроваджене в науковий обiг не у Нiмеччинi, а у Францiї Ш. Фур'є - видатним теоретиком утопiчного соцiалiзму. Саме завдяки йому на порядок денний було винесено питання про обов'язок держави надавати своїм громадянам певнi соцiальнi гарантiї. А для цього держава мала монополiзувати торгiвлю, емiсiю грошей i збiр податкiв. На думку Ш. Фур'є саме завдяки державнiй монополiї могла бути реалiзована соцiальна полiтика. Водночас нiмцям ми зобов'язанi тим, що їхня держава першою почала займатися соцiальною сферою життєдiяльностi суспiльства, пiклуватися про нiмецьких робiтникiв i їхнi сiм'ї. Саме там уперше була введена система соцiального забезпечення, не тiльки контрольована державою, а й керована нею. Розпочалося це наприкiнцi ХІХ ст. (1883 р.) з указiв О. Бiсмарка про державну допомогу сiм'ям нiмецьких робiтникiв.
У подальшому поняття соцiальної полiтики розглядалося в контекстi уявлень про соцiальну державу. З огляду на те, що соцiальна держава має декiлька типiв, зрозумiло, що соцiальну полiтику по-рiзному тлумачили представники рiзних напрямiв суспiльної думки. Спiльним для авторiв є твердження, що сучасна держава обов'язково має проводити соцiальну полiтику. І хоча термiн "соцiальна держава", як правило, застосовується щодо таких європейських країн, як Швецiя, Нiмеччина, Данiя i т. iн., водночас можна констатувати, що будь-яка сучасна (модернiзована) держава має тi або iншi ознаки соцiальної держави. Навiть у тих країнах, де традицiйно домiнують принципи соцiально-економiчного лiбералiзму, наприклад у США, теж проводиться цiлеспрямована державна соцiальна полiтика.
На думку канадського вченого Т. Ганслi, нинi не iснує чiткого академiчного визначення соцiальної полiтики. Це неоднозначне поняття пов'язане з заходами уряду, спрямованими на пiдвищення добробуту населення. З огляду на те, що змiст соцiальної полiтики може включати як тактику, так i програми соцiального захисту, межi такого поняття важко окреслити [5, c. 26]. Нiмецький дослiдник В. Зомбарт вважає, що до заходiв соцiальної полiтики можуть бути вiднесенi заходи економiчної полiтики, спрямованi на регулювання економiчної системи. Його опонент Л. Борткевич стверджує, що соцiальна полiтика - це ставлення держави до соцiальних протирiч, що знаходить вияв у законодавствi й управлiннi. А. Вагнер висловив точку зору, вiдповiдно до якої соцiальною полiтикою є полiтика держави, котра намагається конституцiйними методами боротися з безладдям у сферi процесу розподiлу. М. Вебер вважав, що треба пiдпорядкувати соцiальну полiтику нацiональному iдеалу й iнтересу, розгдядаючи її як складову економiчної полiтики, а останню - полiтичною наукою.
Росiйський дослiдник В. І. Лаврененко вважає: "Соцiальна полiтика - це дiяльнiсть з управлiння соцiальною сферою суспiльства, покликана забезпечити життя й вiдтворення нових поколiнь, створити передумови для стабiльностi й розвитку суспiльної системи i гiдного життя людей" [10, c. 14].
взаємодiї державної влади, що постiйно оновлюється, недержавних структур, самої особистостi з питань життєзабезпечення та розвитку людини.
У сучасному розумiннi соцiальна полiтика - це один iз методiв державного регулювання, що носить назву "держава загального добробуту". Серед авторiв такого пiдходу чимало вiдомих дослiдникiв, зокрема К. Еспiн-Андерсен i Дж. Е. Кольберг. Як вважає К. Еспiн-Андерсен, "соцiальна полiтика є засобом як зменшення залежностi вiд ринку у важливих сферах споживання, так i змiни самого статусу робiтника: держава повинна надавати соцiальнi гарантiї заробiтної плати, що адекватно замiнює ринковi прибутки" [15, c. 75]. Комiсiя Європейських громад у 1993 р. зазначила, що у рiзних країнах у поняття "соцiальна полiтика" вкладається неоднаковий змiст. З огляду на це вона запропонувала визнати, що соцiальною полiтикою є всi заходи, здiйснюванi у соцiальнiй сферi.
а й на реалiзацiю довготривалих програм щодо кардинальної змiни основ системи соцiального захисту, пiдвищення її ефективностi. Основними цiлями соцiальної полiтики на сучасному етапi є: максимальне збереження фiзичного, iнтелектуального, духовно-етичного потенцiалу країни; формування мiцного стимулу трудової мотивацiї, що вiдповiдає вимогам легального ринку, орiєнтованого на позитивне розширене вiдтворення "людського капiталу" країни; створення iнституцiональних i соцiально-економiчних передумов для реалiзацiї громадянами, рiзними суспiльними прошарками i групами населення своїх потреб i iнтересiв, виявлення своєї активностi й розкриття особистостi; без цього неможливо створити передумови громадянського суспiльства, особистої свободи, реальної демократiї [18, c. 23].
Можна сказати, що соцiальна полiтика, яка сьогоднi проводиться в нашiй країнi, концептуально не опрацьована i вкрай суперечлива. Так, наприклад, одним iз варiантiв системи пенсiйного забезпечення передбачається створення недержавних пенсiйних фондiв, що є явним атрибутом неоконсервативної соцiальної полiтики. Як вiдомо, йдеться про накопичення робiтником коштiв на своєму iндивiдуальному пенсiйному рахунку. Водночас працiвники бюджетного сектора економiки одержують заробiтну плату навiть меншу за ту, що їм виплачувалася в умовах соцiалiстичної системи господарювання, i явно недостатню для створення iндивiдуальних пенсiйних накопичень.
Характерними рисами сучасної соцiальної полiтики в Українi стали вiдмова вiд патерналiстської моделi (через обмеженi фiнансовi можливостi держави) i вiдсутнiсть чiтких орiєнтацiй щодо вибору iншої оптимальної моделi (через залишковий принцип фiнансування соцiальних програм). В Українi держава виступає у ролi пожежника для попередження i гасiння можливих соцiальних конфлiктiв.
2. Досвiд соцiального захисту населення за кордоном
За рiвнем безробiття Україна вже перевищила не тiльки середньоєвропейськi показники, а й показники окремих країн з перехiдною економiкою. За наявними даними у 1999 р. кiлькiсть безробiтних досягла 2,08 млн. осiб, в 2001 р. - 2,7 млн. осiб. На початок 2003 р. чисельнiсть офiцiйних безробiтних становила понад 1,1 млн. осiб, ще бiльш значним є приховане безробiття (вимушена неповна зайнятiсть) - близько 5 млн. осiб [9, c. 20].
Безробiття - це важкий iспит не тiльки для людини, що залишилася без роботи, а й для членiв її сiм'ї. Безробiтнi втрачають почуття власної гiдностi, почуваються винними перед своїми близькими, впадають у стан дезадаптацiї, що призводить до психiчних розладiв, самогубств, iнших видiв девiантної поведiнки. Всi цi чинники пiдштовхують безробiтних до полiтичної активностi: участi у демонстрацiях i мiтингах, iнших акцiях протесту. Проблема безробiття в Українi виникла i загострилась пiд час переходу економiки на ринковi рейки. В процесi переважно неефективного розпродажу державних пiдприємств уряд самоусунувся вiд ролi головного суб'єкта системи соцiального захисту, зокрема вiд надання гарантiй зайнятостi населенню.
На початку XX ст. в європейських країнах почали створюватися спецiальнi фонди допомоги безробiтним. У 1905-1908 рр. у Францiї, Данiї i Бельгiї програми з надання допомоги безробiтним стали розроблятися на державному рiвнi. А у Великiй Британiї У. Черчiлль, на той час мiнiстр торгiвлi, з метою пiдвищення ефективностi допомоги безробiтним домiгся вiд законодавчих органiв права для Мiнiстерства торгiвлi вiдкрити бiржу працi. Створена на той момент британська система страхування запропонувала такi методи допомоги безробiтним, котрi й понинi застосовуються у структурах страхування вiд безробiття.
У Нiмеччинi система обов'язкового страхування вiд безробiття була запроваджена у перiод найбiльш високого безробiття у 1927 р., у Швецiї - у 1932 р. у перiод правлiння соцiал-демократiв.
курсу й вiдставки Кабiнету Мiнiстрiв, був рiвень безробiття, який дорiвнював 2,5% працюючого населення (0,5 млн. безробiтних), то на початку 70-х рокiв мова йшла вже про один мiльйон, а наприкiнцi 1970-х рокiв - 1,5 млн. На початку 1990 р. кiлькiсть безробiтних коливалася на рiвнi 10% (близько 3 млн. осiб). І така ситуацiя стала характерною для всiх промислово розвинених країн. З 1978 по 1998 рр. кiлькiсть безробiтних у країнах, що належать до Органiзацiї економiчного спiвробiтництва i розвитку, збiльшилася з 10 млн. до майже 35 млн. осiб [4, c. 180].
Подiбнi обставини сприяли тому, що європейськi країни нагромадили досвiд у боротьбi з безробiттям i пом'якшенням його наслiдкiв.
Наприклад, у сучаснiй Швецiї держава проводить активну полiтику в сферi зайнятостi, спрямовану на зниження безробiття. Характерною рисою цiєї полiтики є попередження безробiття, а не боротьба з його наслiдками. Уряд Швецiї у соцiальнiй полiтицi особливу увагу придiляє розробцi заходiв, спрямованих на забезпечення професiйної пiдготовки й перенавчання осiб, що стали безробiтними, i створення нових робочих мiсць, в основному в державному секторi економiки; координує мiграцiю населення i робочої сили шляхом надання субсидiй i кредитiв на переїзд сiмей iз районiв з надлишком робочої сили до районiв, де є вакантнi мiсця; забезпечує доступ населення до iнформацiї про наявнi вакантнi мiсця тощо.
Як свiдчить практика, у 1998 р. майже всi новi робочi мiсця у країнах ОЕСР були створенi у приватному секторi. Водночас державний сектор продовжує забезпечувати робочi мiсця для значної частини населення промислово розвинених країн. У серединi 90-х рокiв збiльшення зайнятостi вiдбувалося за рахунок створення нових робочих мiсць з неповним робочим днем, а в деяких країнах - за рахунок скорочення тих, хто працював повний робочий тиждень. Так, наприклад, вiдповiдно до програми, розробленої в Данiї, робiтники мають право на одержання повнiстю або частково оплачуваної вiдпустки термiном до одного року для здобуття додаткової освiти, по догляду за дитиною, через особистi обставини. Вивiльненi таким чином робочi мiсця тимчасово надаються безробiтним.
Важливу роль у захистi безробiтних вiдiграє ефективна система допомоги по безробiттю. Вiдповiдно до законодавства Іспанiї безробiтний у першi 180 днiв одержує допомогу, що дорiвнює 80-100% мiнiмальної мiжгалузевої заробiтної плати, у подальшому протягом 181-360 днiв розмiр допомоги скорочується до 70% i пiсля 360 днiв - до 60%. Новий Основний закон про зайнятiсть вiд 1994 р. передбачає також виплату 75% мiжгалузевої заробiтної плати сiмейним робiтникам, зареєстрованим на бiржi працi. Допомога по безробiттю фiнансується за рахунок надходження до системи соцiального страхування внескiв вiд пiдприємцiв i трудящих (вiдповiдно 60 i 40%) [1, c. 153].
Якщо порiвнювати власне скандинавську i європейську моделi полiтики зайнятостi, то можна зробити висновок, що перша спрямована на забезпечення працею всiх трудящих, для чого створюються робочi мiсця в державному секторi з середньою оплатою працi; друга орiєнтована на скорочення кiлькостi зайнятих при пiдвищеннi продуктивностi працi й зростаннi доходiв працюючих. Така полiтика передбачає дорогу систему допомоги для бiльшої кiлькостi безробiтних.
Чималий iнтерес для нас становить японська модель полiтики зайнятостi. Згiдно з цiєю моделлю кожна людина може знайти для себе роботу, навiть якщо вона не дуже цiкава й корисна. У цьому полягає причина низького безробiття в Японiї й економiї коштiв на соцiальнi витрати. Природно, така полiтика не могла б сприяти пiдвищенню ефективностi економiки, якби не такi вiдомi експортнi галузi Японiї, як автомобiлебудування, сталеливарна промисловiсть, виробництво автомобiльних запчастин i машинобудування. Д. Дж. Розенберг зазначає: "У цьому специфiчному спiввiдношеннi вiдбивається сутнiсть успiшної економiчної стратегiї Японiї останнiх 30 рокiв i головний спосiб широкого розподiлу добробуту i доходiв" [12, c. 57].
проте перевищує допомогу по безробiттю.
стимулювати безробiтних до реєстрацiї на бiржах працi й участi у громадських роботах, iнакше є ризик повернути цiй системi її первiсний вигляд, тобто такий, який вона мала в Англiї у 1834 р., коли був прийнятий черговий Закон про бiдних. Вiдповiдно до цього Закону бiдняки, якi зверталися по допомогу, направлялися у робiтнi будинки, де панував жорсткий напiвтюремний режим. Умовою перебування нужденних у цих будинках була їхня обов'язкова робота на користь добродiйних товариств, парафiй, у вiданнi яких знаходилися цi будинки.
У 30-тi роки XX ст. програми громадських робiт з'явилися у США в умовах зростання безробiття й дiстали поширення у багатьох країнах. Це дало можливiсть на короткий час вирiшити деякi економiчнi й соцiальнi проблеми безробiття, а також питання, пов'язанi з розвитком iнфраструктури регiонiв, охороною довкiлля тощо.
Іншою, взаємопов’язаною проблемою, поряд з безробiттям, є бiднiсть.
— вона завжди iснувала i завжди iснуватиме. Правда, були часи, якi соцiалiсти-утопiсти називали “золотим вiком”, коли, як вони вважали, не було бiдних i багатих. Але утопiсти помилялись — бiднiсть iснувала i тодi, хоча вона i не була персонiфiкована. У первiсному суспiльствi теж страждали вiд голоду. Тiльки тодi не було розшарування на класи, подiлу на заможних i незаможних, не iснувало “соцiальної” бiдностi, яка породжує почуття несправедливостi.
Сучаснi держави використовують рiзнi засоби для вирiшення проблеми бiдностi. Найбiльших успiхiв в боротьбi з бiднiстю досягла так звана соцiальна держава, яка бере на себе турботу про матерiальне становище своїх громадян, проводить сучасну соцiальну полiтику.
Така держава сприяє збереженню стабiльностi, суспiльної злагоди, попереджає гострi соцiальнi конфлiкти.
закрiплення це поняття дiстало лише пiсля Другої свiтової вiйни в рядi країн Європи — Францiї, ФРН, Іспанiї. Сьогоднi i в конституцiях деяких найбiднiших країн Африки записано, що вони є соцiальними державами. Хоча проголошення держави соцiальною не означає, що вона така насправдi. США є соцiальною державою, хоча це не записано в Конституцiї країни. Соцiальна держава постає як продукт тривалого розвитку. Потрiбнi певнi передумови для її виникнення. До чинникiв, що обумовили виникнення соцiальної держави, вiдносяться достатньо високий рiвень економiчного розвитку, що є результатом суспiльної модернiзацiї; громадянське суспiльство; культура, для якої характернi солiдаристськi традицiї i т. iн.
Наприкiнцi 70-х — на початку 80-х рокiв ХХ ст. в деяких розвинутих країнах Заходу вiдбулася так звана неоконсервативна революцiя. В цей перiод почала ставитись пiд сумнiв сама можливiсть iснування соцiальної держави. Головною причиною цих змiн була економiчна криза. Якщо взяти до уваги, що соцiальна держава сформувалась у 50-60-тi роки, то вже лише через кiлька десяткiв рокiв вона почала переживати серйозну кризу. У цьому контекстi постановка питання про можливiсть iснування такої держави була цiлком виправданою. Критика соцiальної держави зводилась в основному до наступного: державне регулювання економiки менш ефективне, нiж ринковi механiзми регулювання, оскiльки ринок бiльш чутливий до попиту; соцiальна держава виховує патерналiзм, призводить до появи людей, якi не бажають працювати, живуть за рахунок iнших i т. iн.
З кiнця 30-х i по 90-тi роки включно державнi соцiальнi витрати в розвинутих країнах свiту постiйно зростали. Так, у США в 1938 р. цi витрати становили 16,9% вiд ВВП, у 1975 — 34,6%, а в 1993 — 38,7%. У ФРН, державi з соцiальною ринковою економiкою, теж спостерiгалось зростання витрат у тi ж роки вiдповiдно 43,6%, 48,9%, 50,8%. У Великобританiї в 1993 р. державнi соцiальнi витрати становили 54,8% вiд ВВП (рис. 1).
Рис. 1. Державнi соцiальнi витрати в розвинутих країнах свiту, % до ВВП
Значна частина цих коштiв йшла на освiту, медичне обслуговування, пiдтримку доходiв населення, житлове будiвництво, соцiальнi трансфери. В США цi витрати становили половину всiх бюджетних витрат, у ФРН — 2/3, у Великобританiї майже 60% [13, c. 25]. Таким чином, нi криза економiки, нi критика соцiальної держави неоконсерваторами, позицiї яких посилились в 80-тi роки, не привели до вiдмови вiд соцiальної дiяльностi держави. Хоча в умовах кризи деякi соцiальнi програми все ж були скороченi, зменшились темпи зростання витрат на соцiальнi потреби, але основнi надбання соцiальної держави — соцiальне страхування, соцiальний захист, соцiальне партнерство — були збереженi. Нинi в США, наприклад, iснує багато рiзних напрямкiв соцiальної роботи: допомога бездомним, сiм’ям з неповнолiтнiми дiтьми, тим, хто втратив рiдних i т. iн. Передбачена навiть психологiчна допомога (когнiтивна терапiя), яка надається тим, хто перебуває у критичнiй ситуацiї.
вибiрковi опитування населення України, а також Угорщини, Словенiї, Словаччини, Болгарiї, Румунiї, Чехiї в рамках дослiдження “Новий барометр демократiї” показали, що в Українi найбiльша частка тих, хто працює, але не отримує заробiтної плати (16% на Українi, а середнiй показник — 5%); часто або iнодi вiдмовляють собi в придбаннi продуктiв харчування 52% українцiв (середнiй показник по семи країнах — 19%); в придбаннi одягу, взуття вiдмовляють собi 66% наших спiвгромадян (середнiй показник — 32%) [12, c. 58].
Нинi доволi складно визначити ступiнь соцiального неблагополуччя людей. Існує таке явище, як “суб’єктивне зубожiння”. Є. Головаха вважає, що це феномен кризової свiдомостi. На його думку, данi про середньомiсячну заробiтну плату, розмiр офiцiйних доходiв громадян сьогоднi є абсолютно непридатними для об’єктивного вимiрювання бiдностi через те, що реальнi доходи приховуються. Хоча надзвичайно висока частка витрат на продукти харчування в Українi у загальнiй структурi споживання є безсумнiвним доказом бiдностi: бiльшiсть населення просто живе впроголодь. Голод позначається не тiльки на фiзичному здоров’ї людей, але й на їх психiчному станi. З цiєю проблемою стикались не тiльки економiчно вiдсталi, але й розвинутi країни.
В 30-i роки в США також гостро стояла проблема голоду, недоїдання. В результатi привернення до неї великої суспiльної уваги у 1933 роцi, незважаючи на кризу, було створено Федеральну корпорацiю додаткової допомоги, яка повинна була купувати продукти i розподiляти їх мiж школами, iншими громадськими органiзацiями. Через шiсть рокiв, у 1939 р., в США була прийнята програма запровадження продовольчих талонiв, на якi можна було придбати продукти. Ця програма проiснувала до 1943 року, а потiм знову була вiдновлена в 60-тi роки.
У 1946 роцi в США був прийнятий Закон про шкiльнi снiданки. Дiти особливо страждають вiд недоїдання. Медики встановили, що недоїдання у вiцi 10-12 рокiв негативно позначається на здоров’ї в старшому вiцi. Проблема голоду не була вирiшена i в 60-тi роки. Ситуацiя змiнилась лише наприкiнцi 70-х рокiв. Змiни були досягнутi завдяки зусиллям держави, виконанню програми продовольчої допомоги. Крiм цього допомогу у вирiшеннi проблеми голоду надали добровiльнi благодiйнi органiзацiї. В суспiльствi були зламанi певнi стереотипи, наприклад, уявлення про те, що голод є проблема виключно країн Африки, Азiї, Латинської Америки.
Стереотипи, що стосуються бiдностi, певною мiрою залежать вiд культури народу. В середнi вiки бiднiсть вважалась шляхом до спасiння душi, ознакою праведностi. Убогi ченцi, якi присвятили себе духовному вдосконаленню, користувались загальною повагою. В капiталiстичному суспiльствi з поширенням протестантизму бiднiсть почала розглядатись як знак погибелi душi, а багатство — знак божого благословення. Крiм протестантизму бiднiсть засуджували iслам й iудаїзм. Але i в тих культурах, де багатство засуджувалось, воно все ж залишалось бажаним. Значення мало те, як воно було здобуте i чи заслуговує той, хто володiє багатством, на становище, яке вiн посiв у суспiльствi.
3. Врахування закордонного досвiду в вирiшеннi проблем соцiального захисту в Українi
громадян, а у Днiпропетровськiй, Донецькiй, Івано-Франкiвськiй, Львiвськiй областях i м. Севастополi - менше 2% [14, c. 22]. З метою залучення до громадських робiт якомога бiльшої кiлькостi безробiтних Мiнiстерство працi i соцiальної полiтики пiдготувало пропозицiї щодо збiльшення обсягiв фiнансування громадських робiт за рахунок коштiв державного фонду сприяння зайнятостi населення.
Аналiзуючи ситуацiю на ринку працi України, можна зробити висновок, що для вирiшення проблем безробiття сьогоднi перевага надається активнiй соцiальнiй полiтицi. Як пiдтверджує досвiд економiчно розвинених країн, цей пiдхiд виправданий. Чималу користь суспiльству могло б принести залучення молодi до надання соцiальних послуг.
Сьогоднi з метою сприяння працевлаштуванню молодi створюються спецiальнi фонди за рахунок коштiв зацiкавлених сторiн. Основним недолiком громадських робiт є те, що вони, як правило, не забезпечують пiдвищення квалiфiкацiї безробiтних, що утруднює їм пошуки постiйної роботи.
часто працевлаштування молодi на пiдприємства є формальним актом. Приймаючи у примусовому порядку на роботу молодь, пiдприємства вiдправляють її разом з iншими робiтниками у тривалi неоплачуванi вiдпустки.
Високий рiвень безробiття серед випускникiв вищих навчальних закладiв можна пояснити тим, що не здiйснюється прогнозування суспiльної потреби у тих або iнших спецiалiстах на близьку й далеку перспективу. І якщо в недалекому минулому серед випускникiв вищих навчальних закладiв бiльшiсть становили iнженери, то сьогоднi - це економiсти, юристи, психологи, що не мають реальних шансiв на працевлаштування за фахом. І у кращому разi, за умови реєстрацiї в державнiй службi зайнятостi, на них чекає перспектива перепiдготовки.
Так, українська дослiдниця Е. Лiбанова зазначає, що, незважаючи на економiчнi проблеми країни, випуск спецiалiстiв з вищою освiтою протягом 1990-2002 рр. зрiс на 26%. Структурнi змiни в пiдготовцi фахiвцiв iз вищою освiтою у напрямi збiльшення кiлькостi економiстiв, юристiв, менеджерiв при стабiльних масштабах пiдготовки спецiалiстiв технiчних фахiв створюють iстотну загрозу у майбутньому. Не випадково серед основних показникiв розвитку освiти ООН видiляє питому вагу студентiв, що вивчають природничi й технiчнi науки, математику, обчислювальну технiку [11, c. 8-9].
Пiдсумовуючи викладене, можна видiлити такi прiоритети соцiальної полiтики України у сферi зайнятостi населення:
- державна пiдтримка малого i середнього бiзнесу;
- органiзацiя системи пiдготовки й перепiдготовки кадрiв;
- створення системи громадських робiт;
- удосконалення системи соцiального захисту безробiтних.
Не слiд iгнорувати досвiд органiзацiї соцiальної полiтики в сучасних "державах загального добробуту", а також аналiз поглядiв захiдних соцiологiв i полiтологiв на сутнiсть соцiальної полiтики. Варто було б звернути увагу на французький варiант соцiальної полiтики "welfare pluralism", що має змiшаний характер. У нiй поєднуються риси рiзних систем - як тих, у яких одержання соцiальних прав чiтко пов'язане зi сплатою внескiв, так i тих, у яких соцiальне забезпечення є унiверсальним i безумовним.
Висновки
В роботi було проаналiзовано досвiд зарубiжних країн щодо соцiального захисту населення, боротьбi з безробiттям i бiднiстю.
Узагальнивши викладене, можна видiлити чотири типи полiтики соцiального захисту у свiтi:
2. Європейська модель орiєнтована на скорочення кiлькостi зайнятих при пiдвищеннi продуктивностi працi й зростаннi доходiв працюючих. Така полiтика передбачає дорогу систему допомоги для бiльшої кiлькостi безробiтних.
3. Японська модель. Згiдно з цiєю моделлю кожна людина може знайти для себе роботу, навiть якщо вона не дуже цiкава й корисна. У цьому полягає причина низького безробiття в Японiї й економiї коштiв на соцiальнi витрати. Природно, така полiтика не могла б сприяти пiдвищенню ефективностi економiки, якби не такi вiдомi експортнi галузi Японiї, як автомобiлебудування, сталеливарна промисловiсть, виробництво автомобiльних запчастин i машинобудування.
4. Американська полiтика зайнятостi також спрямована на залучення до процесу виробництва якомога ширших верств активного населення. Її результатом є збiльшення кiлькостi людей з низьким рiвнем доходу, який проте перевищує допомогу по безробiттю.
Проте, що обираючи свiй шлях, свою соцiальну полiтику, Українська держава не повинна слiпо копiювати закордоннi моделi, але водночас не слiд й iгнорувати досвiд органiзацiї соцiальної полiтики в сучасних "державах загального добробуту", а також аналiз поглядiв захiдних соцiологiв i полiтологiв на сутнiсть соцiальної полiтики
Список використаної лiтератури
1. Баранова Т. И. Социальная защита испанских трудящихся // Полис. - 2001. - № 6. - С. 152 – 158.
3. Бондаренко О. О. Наочний посiбник з курсу "Економiка та соцiологiя працi". — К., 1995. — 32 с.
6. Єганов О. Ю., Карась П. М., Красночубенко К. В. Економiка працi: Навч. посiб. — Миколаїв: УДМТУ, 2001. — 48 с.
7. Завiновська Г. Т. Економiка працi: Навч. Посiбник. — К.: КНЕУ, 2003. — 299 с.
8. Карпiщенко О.І., Прокопенко О. В., Сотник І. М., Карпiщенко Т. О. Економiка працi: Навч. посiб. для студ. екон. спец. — Суми: СумДУ, 2002. — 132 с.
10. Лаврененко И. М. Государственная социальная политика Российской Федерации: опыт и проблемы трансформации (80-е - первая половина 90-х годов ХХ столетия), Дис. д-ра ист. наук. - М., 2000. – 158 с.
11. Лiбанова Е. Соцiальна стратифiкацiя українського суспiльства i передумови становлення середнього класу // Нова полiтика. - 2002. - № 1. - С. 8-9.
12. Макеев С. Процессы социальной структуризации в современной Украине // Полис. — 2003. — № 3. — С. 57-58.
13. Осадчая И. Бюджетная политика государства на переломных этапах: опыт индустриально развитых стран // Мировая экономика и международные отношения. — 1999. — № 8. — С. 25 - 29.
14. Польовий Л. Стан ринку працi i пiдвищення розмiру допомоги по безробiттю // Соцiальний захист. - 2001. - № 5. - С. 21 - 32.
15. Создавая социальную демократию. Сто лет социал-демократической рабочей партии Швеции. - М., 2001. - С. 75 - 87.
18. Холостова Е. М. Социальная политика. - М.: ИНФРА-М, 2001. – 213 c.
|
