Іслам та тероризм

Іслам та тероризм Нацiональний Унiверситет «Києво-Могилянська Академiя» Письмова робота з теми: «Іслам та тероризм» Виконав: Студент ФСНСТ МП-2, полiтологiя Викладач: Туранли Ф.Ґ. О. Київ – 2010 Роздiл І. Виникнення та поширення iсламу Виникнувши як iсторичне переплетiння релiгiйних та полiтичних поглядiв, iслам у мiсцях свого поширення почав вiдiгравати активну полiтичну роль. З появою нової релiгiї – iсламу – виникла нова органiзацiя у виглядi громади вiрних. Вона принципово вiдрiзнялася вiд родових органiзацiй. Ця громада стала органiзацiйною основою арабської держави. Отже, iслам. Ставши третьою пiсля буддизму та християнства свiтовою релiгiєю, одразу заявив про себе як полiтична сила. пiвострова – провiнцiя Хiджаз зi священними мiстами Мекка та Медина. Формально заснування iсламу датують 622 р., коли релiгiйний реформатор Мухаммед (Могаммад, Магомет), оголосивши себе посланцем Бога, змушений був переселитися з Мекки в Медину, оскiльки аристократична верхiвка племенi коорейшитiв не прийняла його вчення. Вiдтодi бере свiй початок мусульманське лiточислення – мiсячна хiджра та сонячна хiджра. Непарнi мiсяцi мусульманського календаря мають 30 днiв, парнi – 29; «мiсячний» рiк (354 днi) має 12 мiсяцiв. Кожний третiй рiк – високосний (355 днiв). Мiсячний календар використовують у бiльшостi арабських країн. [8] На вiдмiну вiд християнства, виникнення iсламу супроводжувалось боротьбою мiж могутньою родовою аристократiєю племенi корейшитiв та вiльними бiдняками, ремiсниками, землеробами, кочiвниками-пастухами. Водночас в економiчному життi арабських племен зароджувалися новi класовi вiдносини, утверджувалося рабство, особливо боргове. Але рабство на той час iсторично вичерпало себе, гальмувало розвиток суспiльства. Тому вже наприкiнцi VI ст. зароджуються елементи феодалiзму. Через Аравiю пролягали важливi торговi шляхи в Пiвденну Азiю, на Далекий Схiд. А намагання сусiднiх країн прибрати до рук цi шляхи свiдчать про складну тогочасну полiтичну обстановку. Роздрiбненiсть, економiчна вiдсталiсть арабських племен, перехiд до класового суспiльства з сильною централiзованою державною владою – все це зумовило потребу в суспiльнiй силi, яка могла б вирiшити це iсторичне завдання. Необхiдно було об’єднати всi арабськi племена для захисту вiд сусiдiв (Вiзантiя, Іран). Перешкодою у цьому процесi буди давнi племенi культи, якi корiнням сягали у традицiї первiсного ладу. Наприкiнцi VI ст. серед арабiв зароджується ханiфський реформаторський рух (араб. Ханiф – пророк), який охопив усю територiю Аравiї. Найбiльшими центрами релiгiйної реформацiї були Ємен на чолi з Мусалiмом – на пiвднi Аравiї та Хiджаз – на пiвнiчному заходi, вождем якого був виходець з корейшитiв – Мухаммед (570-632). Пiсля тривалої боротьби прихильники Мухаммеда перемогли. Мухаммед лiквiдував мiсцевих племiнних божкiв, а замiсть давнiх племiнних культiв запровадив культ єдиного бога – Аллаха (покровителя племенi корейшитiв). [8] дiд, а пiсля його смертi – дядько по батьковiй лiнiї. На 25-му роцi життя Мухаммед вiдвiдав у торгових справах Палестину, Сирiю, де ознайомився з iудейством та християнством. Згодом захопився релiгiйним рухом, що виник у Меццi та Мединi. Часто вiн усамiтнювався у пустелi, вiддаючись молитвам. Згiдно з оповiдями, коли Муххамед перебував у печерi Хiра пiд Меккою, йому явився ангел з велiнням нести до людей iстинне слово Аллаха. У 610 р., коли Мухаммедовi виповнилося 40 рокiв, отримав перше одкровення Аллаха. Вiн став проповiдувати нову релiгiю, вiдкидаючи багатобожжя. Але до його старань ставились спочатку дуже насторожено. Чимало було опозицiйних виступiв проти нього. Це змусило Мухаммеда надати своїм проповiдям полемiчного характеру. У 632 р. здiйснив хадж (паломництво) до Мекки, який став прощальним. Через три роки вiн помер. Географiчно iслам народився i поширився приблизно там, де виникли та поширилися за кiлька столiть до нього юдаїзм та християнство. Іслам сприйняв багато iдей та положень цих релiгiй. Мешканцi великих мiст Захiдної Аравiї. Завдяки дiяльностi юдейських та християнських проповiдникiв були знайомi з iдеєю єдинобожжя – головною в новiй релiгiї, яка вiдрiзняла її вiд традицiйних язичницьких культiв. [10] Загалом варто зазначити, що величезний вклад у розвиток iсламу вклали два мiста тогочасної Аравiї – Мекка та Медина. На той час це були два великi мiста, торговельнi центри, якi вели постiйне суперництво мiж собою. Тому за двадцять перших рокiв проповiдницької дiяльностi у Меццi, яка була рiдним мiстом для Мухаммеда, йому вдалось навернути до своєї вiри досить небагато людей, але при цьому здобути величезну кiлькiсть ворогiв. Тому врештi-решт йому доводиться тiкати з Мекки. Пророк вирушає у Ясриб (стара назва Медини), де на нього чекав успiх. що iснували мiж двома мiстами. Мекка, розташована на перехрестi торгових шляхiв з Ємену в Єгипет, Ірак, Палестину, поєднана морем зi Схiдною Африкою, до того часу вже перетворилася у великий торговий центр Захiдної Аравiї. Багато майбутнiх вiдомих дiячiв iсламу нажили багатства на торгiвлi. Процвiтало також лихварство: багатi купцi пiд високий вiдсоток давали грошi всiм, хто бажав прилучитись до вигiдної торгової справи. [10] Медина змагалася з Меккою в торгiвлi. Крiм цього, мединськi землероби та ремiсники звертались за позиками до деканських лихварiв, тому нерiдко потрапляли вiд них в залежнiсть. Соцiально-економiчнi суперечностi мiж Мединою та Меккою, їхнє суперництво нерiдко отримували форму збройних конфлiктiв мiж жителями цих мiст. Проповiдь Мухаммеда, яка закликала вiрних об’єднатись незалежно вiд етнiчної та племiнної приналежностi, давала новий поштовх об’єктивним соцiально-економiчним та полiтичним процесам. Досить швидко Мекка усвiдомила вигiднiсть iсламу. Зi своїм священним храмом Кааба вона одержала статус великого iсламського релiгiйного центру. Тобто залишалася традицiя прощi в Мекку, яка вiд цього мала одержати прибутки, адже нова релiгiя поширювалась не лише на сусiднi з Меккою регiони, а й на досить вiддаленi. на себе обов’язок платити данину у фонд мусульманської громади, а також мусульманський релiгiйний податок – закят. Мусульманськi богослови досить часто це явище пояснюють так, нiбито арабське населення в основi своїй прозрiло, побачило свiтло iстини, що його нiс iслам, i тому сприйняло цю вiру. Але iсторичнi факти свiдчать про iнше: нова релiгiя сприймалася, оскiльки була вигiдна новим послiдовникам, насамперед панiвнiй верхiвцi. Головним i першочерговим завданням iсламу було прилучення до нової релiгiї все нових i нових народiв. При цьому перевага надавалася мирному переходу послiдовникiв iнших вiросповiдань до мусульманства. Але проти тих, хто не хотiв сприймати iслам, згiдно з проповiддю Мухаммеда, мала оголошуватися священна вiйна – джихад. [8] насаджувалися новi закони. Державнi структури. Із Аравiї iслам проник у сусiднi країни Середнього Сходу, а також в Єгипет, Пiвнiчну Африку, Пiвнiчну Індiю, Індонезiю, Центральну Азiю та на Пiвденний Кавказ. Нинi iслам – найпоширенiша пiсля конфуцiанства i християнства релiгiя. Мусульмани живуть у бiльш як 120 країнах свiту. В 35 країнах вони становлять 95-99% населення, в 13 країнах їх – впливова меншiсть, у 28 країнах iслам є державною релiгiєю. В Українi iслам сповiдують переважно в Автономнiй Республiцi Крим та деяких iнших регiонах. У VII ст. в Ісламi стався розкол. Його спричинили боротьба мiж рiзними феодальними угрупованнями за владу в Халiфатi й класовi конфлiкти. Пiсля смертi Муххамеда першим халiфом протягом 632—634 pp. був Абу-Бекр, другим (634—644) — Омар, вбитий рабом Іранца, третiм (644—656) — Осман з роду Омейядiв, який теж закiнчив життя насильницькою смертю. За четвертого халiфа (656—661) Алi виникла жорстока боротьба за владу мiж Омейядами, якi не визнавали його влади, та прибiчниками Алi, двоюрiдного брата Мухаммеда, одруженого з його молодшою дочкою Фатiмою. Прихильники Алi вважали, що право на релiгiйну владу належить тiльки нащадкам Мухаммеда. [1] владу обох угруповань. Сунiзм. "ахль ассуна" (люди Суни), вважаючи, що саме вони дотримуються традицiй пророка. Формально сунiтом вважають того, хто визнає перших чотирьох правовiрних халiфiв, достовiрнiсть Суни, дотримується ритуальних, побутових, соцiальних правил, вiдображених в нiй. Бiльшiсть мусульман свiту (90 вiдсоткiв) є сунiтами. Суна (араб. — звичай, зразок) — приклад життєвого шляху посланця Аллаха для мусульманської общини загалом i кожного мусульманина зокрема, друге пiсля Корану джерело вiровчення iсламу. Викладена у формi висловлювань Мухаммеда та оповiдей (хадисiв) його дiянь людьми, якi близько знали пророка. [11] На вiдмiну вiд шиїзму, сунiзм не визнає посередництва мiж Аллахом та людьми пiсля смертi Мухаммеда, заперечує тезу про особливу природу Алi та особливе право його нащадкiв на iмамат. . Сунiтський напрям охоплює 48 сект, серед яких iснує значна вiдмiннiсть щодо тлумачення свят, елементiв молитов та iнших ритуальних обрядiв, молитовних установ, структури релiгiйних об'єднань, духовенства тощо. Шиїзм. Цей напрям охоплює сукупнiсть течiй, сект, якi визнають Алi та його нащадкiв єдиними законними спадкоємцями та духовними послiдовниками пророка Мухаммеда. Якщо сунiзм був пануючим на територiї халiфату, то шиїзм перебував в опозицiї, переслiдувався, тому деякi шиїтськi угруповання були фактично iзольованi одне вiд одного, що породжувало новi їх специфiчнi риси. Вiдiгравала свою роль i практика, згiдно з якою в разi переслiдувань за вiру шиїту дозволялося приховувати свої релiгiйнi погляди, видавати себе за правовiрного сунiта. Це спричи­нило активний розвиток сектантських течiй. Але всi шиїтськi течiї вiдстоюють "чистоту релiгiйної вiри", єдиними послiдовниками вважають тiльки себе. Багато шиїтських сект подiлилися за принципом визнання певного iмама. Інколи їх подiляють на "помiркованi" та "крайнi". Імамiти. Найчисленнiша течiя у шиїзмi. Ідейнi засади сформували шиїти, якi проповiдували, що згiдно з божественною волею, iмамат є прерогативою тiльки роду Алi й передається "ясною вказiвкою" вустами Пророка або попереднього iмама. Імамiти визнають дванадцять iмамiв. Вважають, що спасителем виступить дванадцятий iмам Мухаммед абуль Касим, який народився в 873 р. у Багдадi й зник у дванадцятирiчному вiцi. Вiруючих у дванадцятого iмама називають "дванадесятниками". Імамiтське вiровчення зводиться до таких принципiв (основ) вiри: 2) вiра в божественну справедливiсть; 3) визнання пророчої мiсiї Мухаммеда; 4) вiра в воскресiння мертвих, судний день i потойбiчне життя; В основi iмамiтської доктрини — уявлення про божественну природу верховної влади. Розглядаючи iмамат як "божественне установлення", як продовження пророцтва, iмамiтськi богослови вважають, що божественне одкровення має два аспекти: зовнiшнiй i внутрiшнiй. Імамат виступае головною космiчною силою, а iмам є виконавцем божественного велiння. Вiн — духовний керiвник, своєрiдний центр, навколо якого обертаються всi сфери буття. [8] Це вчення є державною релiгiєю Ірану та Іраку. Імамiти живуть в Афганiстанi, Бахрейнi, ОАЕ, Катарi, Кувейтi, Лiванi, Оманi, Сирiї, Саудiвськiй Аравiї, Бiрмi, В'єтнамi, Таїландi, Індiї, Азербайджанi, Єгиптi, Суданi, Ефiопiї, Кенiї. Ісламiстський тероризм - тактика насильницьких розправ з опонентами, що знаходить собi iдеологiчне обгрунтування i виправдання в трактуваннях мусульманського вiровчення як спрямована на захист iсламського свiту проти полiтичного i культурного впливу невiрних (не мусульман), особливо Захiдного свiту. На початку XXI столiття - найбiльш поширена за кiлькiстю проявiв форма тероризму. Зазвичай використовується радикальними органiзацiями, членiв таких органiзацiй i називають iсламiстами або бойовиками-iсламiстами. Нерiдко поєднується з етнонацiоналiстичним тероризмом. [1] Для виправдання його використовуються зазвичай розпливчастi посилання на приписаний правовiрним обов'язок вести священну вiйну, хоча в мусульманському богослов'ї ставиться пiд сумнiв трактування цього обов'язку як потреба у фiзичних розправах з iновiрцями. Термiн iсламський тероризм вважається неполiткоректним, оскiльки передбачає зв'язок тероризму i всього iсламу в цiлому, що бiльшiстю мусульман сприймається негативно. теракти проти британських колонiальних властей в зонi Суецького каналу. [5] Ісламiстський тероризм є одним з варiантiв релiгiйного тероризму. Його характерною рисою є виправдання вбивства мирних жителiв, включаючи жiнок i дiтей, оскiльки вони розглядаються як складова частина ворожої системи - фiнансують армiю податками, є потенцiйними солдатами i так далi. Ісламiстський екстремiстський рух став набирати силу i поширюватися, перш за все, з територiї Єгипту в 50-60-х роках. У чималому ступенi розвитку даних процесiв сприяла i боротьба мусульманських країн за незалежнiсть, яка активно розгорнулася практично в цей же перiод. Причому, якщо першопочатеовi дiї iсламських релiгiйних екстремiстiв були спрямованi проти iноземної присутностi, то сьогоднi об'єктом тероризму стають i мусульманськi громади. Дiї екстремiстiв на початковому етапi счвалювались релiгiйним завзяттям, але з часом до релiгiйних мотивiв приєдналися i полiтичнi амбiцiї. [9] "Аль-Каїда" "Аль-Каїда" (перекладається з арабської як "база", "основа") - радикальне iнтернацiональне терористичне iсламiстське угруповання, створене в 1988 роцi Усамою бен Ладеном. Сили "Аль-Каїди" нараховують, за рiзними даними, вiд декiлькох сотень до декiлькох тисяч чоловiк. Основне джерело поповнення рядiв органiзацiї - бiльше 50 тис. ветеранiв вiйни в Афганiстанi та iншi iсламськi радикали. Осередки "Аль-Каїди" працюють у 35 країнах свiту, в тому числi в США i Канадi. "Аль-Каїда" отримує пiдтримку з боку антиамериканських i антиiзраїльських кiл в урядах мусульманських країн. "Аль-Каїда" має iєрархiчну структуру, на чолi якої стоїть Усама бен Ладен. Органiзацiя складається з невеликих осередкiв, члени яких знають лише людей зi свого осередку. Осередки можуть роками не виявляти нiякої активностi або займатися мирною релiгiйною дiяльнiстю. Осередки дiляться на "планувальнi" i "виконавчi". [4] Фiнансова база мiжнародної терористичної органiзацiї "Аль-Каїда", за найконсервативнiшими оцiнками, може сягати п'яти мiльярдiв доларiв. Про це заявив провiдний європейський експерт з питань "тiньової економiки" та наркоторгiвлi професор унiверситету мiста Лiнц Фрiдрiх Шнайдер. Рiчний бюджет "Аль-Каїди", що нараховує до 3 тис активних членiв, становить вiд 20 до 50 млн доларiв. Значна частина грошей направляється лiдерами органiзацiї на створення банкiвських i торговельних структур по всьому свiту, а також на фiнансування наркоторгiвлi. Потiм навколо цього бiзнесу формуються терористичнi осередки. "Аль-Каїда" займається також активним збором коштiв у країнах Європи i США через "мусульманськi гуманiтарнi органiзацiї". Це пiдтверджує i недавня знахiдка в однiй з мечетей Францiї каси з 7 млн франкiв готiвкою, якi, по ряду ознак, повиннi були пiти на фiнансування терористичної дiяльностi iсламiстiв. "Ісламський джихад Палестини" "Ісламський джихад Палестини" iснує з кiнцня 1970-х рокiв. Очолив органiзацiю i керував до загибелi в 1995 роцi доктор Фатхi Шакакi. Органiзацiя складається з чотирьох груп. "Ісламський джихад" - вiйськова органiзацiя, не прагне придбати масову популярнiсть. Управляється органiзацiя зi штаб-квартири в Дамаску. Розпорядження про вбивства та iнших подiбних акцiях надходять в офiси "Ісламського джихаду" в Англiї, Нiмеччинi, на Кiпрi i в США, звiдки за допомогою електронної або кур'єрського зв'язку доставляються в "Раду Шури", що складається з десяти членiв. "Шура" представляє собою пiдпiльний орган, який координує дiї вiйськових структур "Ісламського джихаду": вiд "Шури" розпорядження вiдправляються в стали базою для терористiв "Ісламського джихаду" табору бiженцiв - Хан Юсиф, Шейх Радван i Джелазун. Оперативне керiвництво дiяльнiстю бойовикiв здiйснює Рамадан Абуллах Сапах. [11] "Аль-кассем" або бойових сил "Ісламського джихаду". Термiн "Аль-кассем" має власне значення - "присяга". Доктор Шакакi восени 1994-го оголосив про створення формування в 70 смертникiв, пiдготовлених для терактiв проти Ізраїлю. У секторi Газа "Аль-кассем" мають до 20 бойовикiв, ще 10 - на Захiдному березi Йордану. У загони "Аль-кассем" входять фанатичнi релiгiйнi молодi люди, готовi пожертвувати собою в iм'я перемоги iсламу в Палестинi. [3] "Ісламський джихад" не має соцiально-економiчної платформи i не прагне стати масовим або полiтичним рухом. Вiн перш за все є вiйськовою органiзацiєю, але все ж має iдеологiчну пiдтримку в особi мусульманських мулл, контролюючих бiльше двадцяти мечетей в секторi Газа. Мулли цих мечетей своєї проповiдницькою дiяльнiстю залучають нових прихильникiв до лав iсламiстського руху i наставляють бойовикiв на самопожертву. Пiд впливом iсламської революцiї в Іранi Ф. Шакакi написав книгу "Хомейнi - iсламська альтернатива i рiшення", яка стала посiбником для iсламської молодi. Органiзацiя дотримується iдеологiї, спрямованої на знищення держави Ізраїль i вигнання iзраїльтян з займаних ними територiй: "Наша кiнцева i стратегiчна мета - мобiлiзацiя iсламської нацiї на визволення нашої землi i керiвництво священною вiйною проти сiонiзму. Збройна боротьба - єдиний спосiб завдати поразки Ізраїлю на грунтi Палестини". "Хезболлах " Шиїтський рух iсламiзму радикального спрямування в Лiванi. Назва руху буквально перекладається з арабської. як "партiя Аллаха" (коранiчний термiн, антипод "партiї сатани", тобто, ворогiв iсламу). Рух "Хезболлах" виник в 1982 роцi пiд час iзраїльського вторгнення до Лiвану як об'єднання радикальних шиїтських груп i органiзацiй, що подiляють iдеї лiдера iранської революцiї аятоли Хомейнi, перш за все - його непримиреннiсть до "сiонiстського утворення" (Ізраїлю) i установку на збройну боротьбу проти нього до "повного звiльнення Палестини". "революцiйної гвардiї" з метою допомогти з утвердженням тут революцiйного iсламського руху, який взяв би участь у джихадi - "священнiй вiйнi" з Ізраїлем. Їх загони, що базувалися в районi м. Баальбек в пiвнiчнiй частинi долини Бекаа, додали руху "Хезболлах" виражене "iранське" iдеологiчне забарвлення. [6] "Хезболлах" в даний час є Гасан Насралла (на початку 80-х рр.. - Повноважний представник шиїтського руху "Амаль" в долинi Бекаа, порвав з цим рухом i перейшов в "Хезболлах" зi своїми численними прихильниками). Протягом 80-х - 90-х рр.. "Хезболлах" вiв безперервну партизанську вiйну проти iзраїльських вiйськ на окупованому пiвднi Лiвану. Загалом, iсламських терористичних цгрупуванб iснує величезна кiлькiсть. Ми зупинились лише на основних з них. Сьогоднi серед мусульман немає єдиної думки стосовно тероризму. Частина вiрить, що тероризм – одна з форм джихаду, який, згiдно Корану, має вестись постiйно. Але також досить багато мусульман засуджує тероризм, як явище, що протиречить природi iсламу та суперечить Корану. [2] Тому не варто об’єднувати поняття iслам та тероризм, оскiльки тероризм – крайня форма прояву екстремiстських настроїв, якi iснують у суспiльствi. Також варто зауважити, що iснує достатньо вiдомих терористичних органiзацiй у неiсламських країнах, як Баски в Іспанiї та терористи у Пiвнiчнiй Ірландiї. Список використаної лiтератури: 1. Бовин А. Ведущие тенденции развития международных отношений / Международная жизнь. - 2004. - № 4-5. - С. 172-182; 3. Ислам - не может быть источником террора. В основе моральных принципов ислама лежит решение и искоренение проблемы терроризма. / http://www.harunyahya.ru/terrorism/terrorism.htm 4. Ислам - религия мира и благоденствия. / http://islamprotifterora.blogspot.com/2007/12/blog-post1670.html 5. Ісламофобiя / www.mi-rivni.ammu.org.ua/upload/File/5.pdf 6. Международный порядок: политико-правовые аспекты / Под ред. Г. Х. Шахназарова.— М.: Наука, 1986.— С. 31; 8. Лубський В., Козленко В., Лубська М., Севрбков Г. Історiя Релiгiй: Навчвльний посiбник. — К.: Тандем, 2002. — 640 с. 9. Релiгiйнi засади тероризму / http://studentam.net.ua/content/view/7160/97/ 10. Релiгiєзнавство: Пiдручник / За ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. —К.: Видавничий центр «Академiя», 2000. — 408 с.