План
1. Характернi риси геополiтики як науки. Основна термiнологiя
2. Науковi школи геополiтики
Висновки
Список лiтератури
1. Характернi риси геополiтики як науки. Основна термiнологiя
Першим, хто застосував поняття геополiтика був швед Рудольф Челен (1864-1922 р.). Геополiтику вiн розглядав як частину полiтологiї. Вiдповiдно до його визначення, геополiтика - "Це наука про державу як географiчний органiзм, втiленiй у просторi". Так само, як i в марксизмi й лiбералiзмi, грошi й виробничi вiдносини виступають провiдними категорiями, якi характеризують людське буття (хоча Карл Маркс доходить висновку про невiдворотнiсть антикапiталiстичної революцiї, а Адам Смiт i його послiдовники вважають капiталiзм iдеальною моделлю суспiльства), у геополiтику цi функцiї виконують географiя й простiр.
людьми, i свiтовою полiтикою.
Головним законом геополiтики є твердження фундаментального дуалiзму, вiдбитого в географiчному пристрої планети й в iсторичнiй типологiї цивiлiзацiй. Цей дуалiзм виражається в протиставленнi телурократiї (сухопутної могутностi) i таласократiї (морської могутностi). Вся iсторiя людського суспiльства розглядається як така, що складається iз двох стихiй - сухопутної й водної.
Теллурократiя (сухопутна могутнiсть) пов'язана з фiксацiєю простору й стiйкiстю його якiсних орiєнтирiв i характеристик. На цивiлiзованому рiвнi це втiлюється в осiлостi, консерватизмi, строгих юридичних нормах, яким пiдкоряються великi об'єднання людей - пологи, племена, нацiй, держави, iмперiї. Сухопутним (особливо осiлим) народам далекий iндивiдуалiзм, дух пiдприємництва. Їм властивий колективiзм i iєрархiя. Таласократiя (морська могутнiсть) - тип цивiлiзацiї, що ґрунтується на протилежних установках. Цей тип динамiчний, має схильнiсть до технiчного розвитку.
Його прiоритети - мореплавство, торгiвля, дух iндивiдуального пiдприємництва. Індивiдуум як найбiльш експансивна частина колективу зводиться у вищу цiннiсть, при цьому етичнi i юридичнi норми розмиваються, стають вiдносними й рухливими.
В античнi часи зона телурократiї непохитно ототожнювалася iз внутрiконтинентальними просторами Пiвнiчно-Схiдної Євразiї (загалом це територiя Царської Росiї). Таласократiя усе яснiше визначаються як береговi зони євразiйського материка. Ця геополiтична картина спiввiдношення таласократiї й телурократiї остаточно формується в перiод становлення Англiї як могутньої морської держави - в XIV-XIX столiттях. Епоха великих географiчних вiдкриттiв, що почалася з кiнця XV сторiччя, потягнула за собою остаточне становлення таласократiї як самостiйного планетарного утворення, що вiдiрвалося вiд Євразiї й повнiстю сконцентрувалося в англосаксонському свiтi (Англiя, Америка) i колонiях.
Позицiйна боротьба Англiї з континентальними державами - Австро-Угорською iмперiєю, Нiмеччиною й Росiєю - була геополiтичним змiстом протистояння XVIII-XIX i першої половини XX столiття, а iз середини цього сторiччя головним оплотом таласократiї стали США. У холоднiй вiйнi 1946-1991 рокiв Споконвiчний геополiтичний дуалiзм досяг максимальних пропорцiй, таласократiя ототожнювалася зi США, а теллурократия зi СРСР.
Отже, економiчний редукционiзм зведений до протиставлення iдей Смiта й iдей Маркса, а геополiтичний - до розподiлу всiх секторiв планети на зони, пiдконтрольнi таласократiї (США) i телурократiї (СРСР).
Закони геополiтики надзвичайно зручнi для аналiзу полiтичної iсторiї, iсторiї дипломатiї й стратегiчного планування. Геополiтика - це наука майбутнього, основи якої найближчим часом будуть викладатися не тiльки в спецiальних вищих навчальних закладах i академiях, але також i в середнiх школах. Ця наука вкрай необхiдна для утворення й для розвитку полiтичної культури громадян. Застосування геополiтичних понять дає можливiсть зрозумiти змiст щоденних теленовин щодо мiжнародних подiй. При такому пiдходi розширення НАТО на Схiд означає збiльшення обсягу берегової зони на користь таласократiї; договiр мiж Нiмеччиною й Францiєю щодо створення чисто європейських збройних сил - крок убiк створення континентальної телукратичної конструкцiї. Інтеграцiя Росiї з європейськими країнами, особливо з Нiмеччиною - крок телурократичних сил; напрямок зближення Москви з Вашингтоном значить пiдпорядкування Росiї таласократичної лiнiї.
Отже, геополiтика являє собою науку, за допомогою якої владнi структури визначають, що слiд ураховувати при прийняттi глобальних рiшень для своїх народiв - таких, як висновок союзiв, початок вiйни, здiйснення реформ, структурна перебудова суспiльства, введення масштабних економiчних i полiтичних санкцiй. Геополiтика - це свiтогляд влади, наука про владу й для влади, геополiтика - це пiдручник полiтичних елiт.
Звичайно, геополiтичнi конструкцiї не дають однозначної вiдповiдi на всi складнi й рiзноманiтнi питання полiтичних i мiжнародних подiй, але можуть i повиннi використовуватися як чiткi орiєнтири.
Сучасна геополiтика опирається на результати дослiджень учених рiзних наукових шкiл, якi, як правило, представляли бiльшi по масштабах планетарного значення держави.
роцi називалася "Politische Gegaphi". Головна iдея геополiтичної доктрини Ф. Ратцеля - вiдношення до держави як до живого просторового, укорiненому в землi органiзму. Об'єктивнiсть цього повинна бути осмислена народом. Просторова експансiя держави є природним процесом, характерним для розвитку живого органiзму. У розвитку бiльших країн є тенденцiя до максимальної географiчної експансiї, що поступово виходить на планетарний рiвень. У цьому контекстi Ратцель бачив Нiмеччину в майбутньому як могутня континентальна держава з розвиненими вiйськово-морськими силами.
У короткому видi в працях Ф. Ратцеля втримуються практично всi основнi тези, якi лягли в основу геополiтики. Нiмецький полiтик Карл Хаусхофер (1869-1946 р.) створив свою теорiю. На основi ретельного вивчення концепцiй Ратцеля, картина планетарного дуалiзму - морськi сили проти континентальних сил - були для нього тим ключем, що вiдкривав всi таємницi мiжнародної полiтики.
Планетарний дуалiзм морської сили й сухопутної сили ставив Нiмеччину перед проблемою геополiтичної самоiдентифiкацiї. Майбутнє Великої Нiмеччини бачилося в геополiтичному протистояннi Заходу й особливо англосаксонському миру. У своїй доктринi К. Хаусхофер обґрунтував необхiднiсть створення континентального блоку Берлiн - Москва - Токiо. Вiн цитував американця Гомера Чи: "Остання година англо-саксонської полiтики проб'є тодi, коли нiмцi, росiяни i японцi об'єднаються". І хоча К. Хаусхофер проявляв конформiзм (пiдтримував створення осi Берлiн - Рим - Токiо, а також уважав, що Нiмеччина повинна пiти на союз iз Англiєю й США проти СРСР), що веде була його концепцiя схiдної долi Нiмеччини, що ґрунтувалася на мiцному й довгостроковому європейському союзi.
"Держава як форма життя", надрукованому в 1916 роцi, учений розвиває геополiтичнi принципи Ратцеля щодо конкретної iсторичної ситуацiї в сучаснiй йому Європi. Шведський дослiдник довiв до логiчного завершення iдею Ратцеля про континентальну державу вiдносно Нiмеччини, що, на його думку, є простором, що володiє динамiзмом i покликаним структурувати навколо себе iншi європейськi держави. Вiссю такого простору будуть, природно, нiмцi. Геополiтичне ототожнення Нiмеччини з Європою є невiдворотним. Інтереси Нiмеччини (iнтереси Європи) протилежнi iнтересам захiдноєвропейських держав (особливо Францiї й Англiї).
й iсторичний - сама людина, що вiдiграє провiдну роль в активiзацiї простору. У цьому питаннi вчений не погоджувалося з Ратцелем, на його погляд, абсолютизував роль просторового фактора. Людина не тiльки фрагмент декорацiї, але й головний актор спектаклю.
Головним полiтичним суперником Францiї в той час була Нiмеччина - єдина європейська держава, здавлена з усiх бокiв, геополiтична експансiя якого блокувалася розвиненими європейськими державами. У цiй ситуацiї Францiя геополiтичне орiєнтувалася Видаль де ля Блашем на входження до складу загального фронту морської сили.
Інтелектуальним батьком сучасного атлантизму по праву вважається американський адмiрал Альфред Мехен (1840 - 1914 р.). Свою доктрину "морськi сили" А. Мехен виклав у рядi робiт, зокрема в роботi "Зацiкавленiсть Америки в морських силах сьогоднi й у майбутньому".
Для Мехена поняття морська могутнiсть ґрунтується на свободi морської торгiвлi, а вiйськово-морський флот служить тiльки гарантом забезпечення цiєї торгiвлi. Морська сила є особливим типом цивiлiзацiї - найкращим i найбiльш ефективним. Мехен уважав, що в США морська доля, що на першому етапi складається в стратегiчнiй iнтеграцiї всього американського континенту, а потiм у встановленнi свiтового панування. Головною небезпекою морської цивiлiзацiї є континентальнi держави Євразiї, насамперед Росiя й Китай, а потiм Нiмеччина. Боротьба з континентальною масою Росiйської iмперiї визначалася для морської сили головним довгостроковим стратегiчним завданням.
Однiєї з яскравих фiгур серед геополiтикiв є англiйський учений i полiтик Хелфорд Дж. Макиндер (1861 - 1947 р.). В 1904 роцi в доповiдi "Географiчна вiсь iсторiї" Макиндер затверджував, що iз планетарної точки зору в центрi миру перебуває Євразiйський континент - i географiчна вiсь iсторiї. Це геополiтичне поняття тотожно Росiї. І далi: "Росiя займає в цьому свiтi центральне стратегiчне положення, що у Європi належить Нiмеччинi. Вона може наносити й стримувати удари в усiх напрямках, крiм Пiвночi".
Виходячи iз цього, Макиндер думав, що головним завданням англосаксонської геополiтики є недопущення створення стратегiчного континентального союзу навколо географiчної осi iсторiї (Росiї). Для цього необхiдно вiдiрвати максимальну кiлькiсть берегового простору вiд євразiйського блоку й поставити їх пiд вплив острiвної цивiлiзацiї. Очевидно, що сам Макиндер заклав англосаксонську полiтику, що стала через пiввiку геополiтикою США й Пiвнiчноатлантичного союзу, основна тенденцiя якої - будь-якими засобами перешкодити самої можливостi створення євразiйського блоку, формуванню стратегiчного союзу Росiї й Нiмеччини, його геополiтичному посиленню й експансiї. Американець голландського походження Николас Спайкмен (1893-1943 р.) разом з адмiралом Мехеном може бути названий батьком атлантизму й iдейним натхненником НАТО. На вiдмiну вiд перших геополiтикiв, Спайкмен не придiляв велику увагу географiї, зв'язку народу iз землею, впливу рельєфу на нацiональний характер, а розглядав геополiтику як найважливiший iнструмент конкретної мiжнародної полiтики, ефективної стратегiї.
Спайкмен уводить надзвичайно важливе поняття серединного океану, маючи на увазi Атлантичний океан, обоє берега якого - американський i європейський - є ареалом найбiльш розвинутої технологiї й економiки захiдної цивiлiзацiї. Нервовим центром i механiзмом атлантичного спiвтовариства є США, їх торговельний i вiйськово-промисловий комплекс. Якщо якась держава не має геополiтичної могутностi, то ця держава змушена вступати в бiльше загальний стратегiчний союз. Європа є iнтелектуальним придатком США, повинна поступово обмежуватися й полiтична сувереннiсть європейських держав, а влада - переходити до особливої iнстанцiї, що поєднує представникiв всiх атлантичних просторiв i пiдкоряється прiоритетному верховенству США.
Таким чином, уже в 1942 роцi Спайкмен передбачив найбiльш важливi полiтичнi процеси i їхнi наслiдки - створення Пiвнiчноатлантичного союзу (НАТО), обмеження суверенiтету європейських держав, планетарну гегемонiю США.
Петро Миколайович Савицький (1895-1968 р.) перший (i один з деяких) росiйський автор, якого цiлком можна назвати геополiтиком. По утворенню економiст, учень В. Вернадського й П. Струве. Основна iдея Савицького полягала в тому, що Росiя являє собою особливе цивiлiзоване утворення, що визначається через якiсть серединностi. Якщо серединнiсть Нiмеччини обмежується європейським континентом, а сама Європа є тiльки захiдним мисом Євразiї, то Росiя займає центральну позицiю в рамках усього континенту. Росiя - не частина Європи й не продовження Азiї, вона самостiйний мир, самостiйна й особлива духовно-iсторична геополiтична реальнiсть - Євразiя.
Мiжнародна полiтика, що проводив Радянський Союз, у геополiтичному змiстi по багатьом аспектам збiгалася з концепцiями Савицького, хоча про їхнiй прямий вплив на й владнi структури того часу достовiрних даних немає. Однак аналiз радянської зовнiшньої полiтики до початку перебудови дозволяє зробити висновок про те, що вона постiйно випливала саме євразiйському курсу, нiколи не заявляючи про цьому вiдкрито.
У Радянському Союзi саме слово геополiтика сприймалося зi знаком мiнус. Однак вiдразу пiсля приходу до влади в жовтнi 1917 року радянське керiвництво починає вiдпрацьовувати нову геостратегiю, основнi орiєнтири й характеристики, який зберiгаються до самої перебудови.
(держави Антанти, Нiмеччина), зазнали поразки.
Характерною рисою радянської геополiтики було постiйне прагнення створити континентальний блок з Нiмеччиною. Бiльшовики запропонували Нiмеччинi укласти мир. Спiвробiтництво мiж СРСР i Нiмеччиною, у тому числi й вiйськове, котре почалося в 1922 роцi пiсля пiдписання Рапальского договору, тривало до-самої перемоги нацистiв в 1933 роцi. В 1939 роцi Гiтлер перед самим початком Другої свiтової вiйни був змушений урегулювати вiдносини зi СРСР, а для цього прийняти умови Москви. Сталiн домiгся повернення бiльшостi територiй, якi належали Росiї до революцiї. Були визначенi сфери iнтересiв у Схiднiй Європi.
Важливо пiдкреслити, що при збереженнi основних орiєнтирiв радянської геостратегiї, конкретний полiтичний курс був досить гнучким i змiнювався залежно вiд ситуацiї.
Уже в 1920-х роках стало зрозумiло, що iдея свiтової революцiї в найближчому майбутньому не може бути здiйснена. Сталiн повiдомляє про побудову соцiалiзму в однiй, окремо взятiй країнi, тим самим полегшуючи розвиток зв'язкiв iз закордонними державами.
У ходi Другої свiтової вiйни (катастрофiчнi наслiдки її початку для СРСР пояснюються в тому числi й iгноруванням геополiтичної стратегiї), особливо пiд її кiнець, Радянський Союз продовжував керуватися геостратегiчними засадами, успiшними для нього в недалекому минулому - прагнув розширити просторову сферу свого впливу, у тому числi за рахунок нових територiй. Створення в пiслявоєнний перiод дружнiх режимiв у країнах Центральної й Схiдної Європи з об'єднанням їх незабаром у рамках таких органiзацiй, як СЕВ, Варшавський договiр, поширенням радянської сфери впливу до лiнiї, що роздiляла Схiдну й Захiдну Нiмеччину, повинне було закрiпити цей вплив, у континентальнiй частинi Європи.
У пiслявоєнний перiод проведення зовнiшньополiтичного курсу здiйснювалося вiдповiдно до геополiтичних концепцiй, якi розроблялися в партiйно-державному керiвництвi й вiдповiдних фахiвцях. До них ставиться стратегiя СРСР у свiтовому океанi, де двi держави активно суперничали в прагненнi встановити контроль над морськими просторами.
у вiдносинах мiж геополiтичною наукою й владними структурами за рубежем, у тих же Сполучених Штатах Америки. Наприклад, в'єтнамська вiйна - не сама вдала сторiнка в iсторiї США. Бiльш нiж серйознi сумнiви виникають i iз приводу втручання НАТО в справи Боснiї й Косово. А це вже сьогодення час, що, як справедливо говорять, виростає в майбутнє.
Навiть короткий виклад iдей основних наукових шкiл геополiтики дає можливiсть зробити ряд висновкiв.
Перший.
Найбiльш загальної й такий, котру роздiляють всi науковi школи, методологiчною формулою геополiтики є твердження фундаментального iсторичного дуалiзму мiж сушею, телурократiєю, Євразiєю, географiчною вiссю iсторiї - з одного боку, i морем, таласократiєю, Атлантикою, англосаксонським миром - з iншої. Хоча з появою авiацiї i ядерної зброї, засобiв його доставки традицiйнi моделi, в основi яких лежав географiчний просторовий детермiнiзм, вони вимагають коректування.
- або остаточний виграш Заходом геополiтичної дуелi зi Сходом, або конвергенцiя двох полiтичних таборiв i встановлення Свiтового Уряду (цей проект одержав назву мондалiзм вiд французького "mond" - мир). Передбачалося, що планетою будуть управляти Москва й Вашингтон i дивитися на неї очима астронавтiв на космiчнiй орбiтi, Освоєння повiтряного (аерократiя) i космiчного (ефирократiя) просторiв - продовження тенденцiй, вища стадiя атлантичної стратегiї.
Третiй.
Євразiйська, європейська геополiтика як самостiйна доктрина пiсля закiнчення Другої свiтової вiйни практично не розвивалася. Європейськi геополiтики були змушенi пристосовуватися до норм англосаксонського пiдходу. Так, європейськi вченi виступають як експерти НАТО, ООН, займаються прикладними геополiтичними дослiдженнями, застосовують геополiтичнi методики для опису мiжетнiчних i мiждержавних конфлiктiв, демографiчних процесiв.
географiя, етнографiя. І разом з тим загальне геополiтичне поводження СРСР на планетарнiй аренi видавало наявнiсть рацiональної, з геополiтичної точки зору, моделi поводження. Пiсля розпаду Варшавського договору й СРСР геополiтика як наука здобуває в росiйському суспiльствi права громадянства.
Саме тi країни, якi визнавали геополiтикiв i цiнували їх, одержали разючi результати й пiдiйшли впритул до досягнення одноособового свiтового панування. Мехен, Макиндер, Спайкмен займали високi посади у своїх державах, їхнiй прямий вплив на англосаксонську полiтику очевидно. Германiя заплатила за неуважнiсть до тез Хаусхофера про континентальний блок (вiсь Берлiн - Москва - Токiо) тим, що зазнала трагiчної поразки в Другiй свiтовiй вiйнi. СРСР, що не звернув уваги на працi й iдеї росiян геополiтикiв, без бою й опору потрапив у ту ж ситуацiю, що й Нiмеччина в результатi Другої свiтової вiйни - глибока економiчна й соцiальна криза привела до розпаду могутньої держави.
3. Геополiтичне майбутнє Росiї
Розпад Варшавського договору й Радянського Союзу ознаменували торжество атлантичної стратегiї, що проводилася в життя США i їхнiми союзниками протягом усього XX столiття. Захiд перемагає в холоднiй вiйнi зi Сходом. Морська сила святкує перемогу над сушею. Кiнець двохполярного миру - це стратегiчний удар по Євразiї, по континентализму й суверенiтетi всiх євразiйських держав.
Існує три версiї майбутнього свiтового розвитку. Перша - перемога Заходу в холоднiй вiйнi є повної й безповоротної. Друга - протистояння суши й моря збережеться, що приведе до створення нових блокiв. У центрi одного з них будуть стояти США i їхнi союзники, у центрi iншого - Росiя, що повинна перетворитися в євразiйську iмперiю. Експерти доходять висновку, що говорити про єдиний свiт рано, i планетарний дуалiзм таласократiї (укрiплений аерократией i ефирократией) i теллурократiї залишається головною геополiтичною схемою й для XXI столiття. І нарештi, третя - багатополюсна модель свiтового розвитку, що, на думку її прихильникiв, найбiльше вiдповiдає iнтересам Росiї.
залишається однiєї з великих держав. Не випадково Захiд, визнаючи полiтичну вагу й економiчну мiць Росiї, включив неї у вiсiмку провiдних країн миру, Поряд з геополiтичним положенням i наявнiстю ядерної зброї, до основних ознак, якi дозволяють у сучасних умовах уважати Росiю великою державою, ставляться її потенцiйнi можливостi в областi демографiї, ресурсного забезпечення, високого науково-технiчного потенцiалу й iн.
Природно, що Захiд у цiлому й США зокрема зацiкавленi надалi ослабленнi Росiї. Одночасно Захiд не може не усвiдомлювати, що Росiя самим своїм iснуванням забезпечує вiдповiдний баланс сил, граючи тим самим позитивна геополiтична роль на свiтовiй аренi. Збереження цiєї ролi Росiї є одним з головних засобiв запобiгання сповзання Європи, а також миру в цiлому, до геополiтичного хаосу.
мiрою її полiтичному, економiчному й iнтелектуальному потенцiалу, вiйськово-полiтичним i зовнiшньоекономiчним можливостям i потребам.
Найпершi iнтереси Росiї на регiональному рiвнi зводяться до забезпечення стабiльного мiжнародного оточення, а також до просування й змiцнення її вiйськово-полiтичних позицiй на свiтовiй аренi на основi використання механiзмiв регiонального спiвробiтництва.
Найважливiшi нацiональнi iнтереси Росiї на пострадянському просторi складаються в налагодженнi всебiчних взаємовигiдних зв'язкiв iз країнами СНД i участь у розвитку iнтеграцiйних процесiв мiж ними на взаємнiй основi.
У цьому контекстi можна по-рiзному сприймати iдею створення Євразiйської iмперiї, у центрi якої повинна сто ять Росiя, але не можна не визнавати її права на iснування. Хоча б з облiком того, що це своєрiдна вiдповiдь на iмперську полiтику, що у перiод пiсля Другої свiтової вiйни проводять як зверх держава Сполученi Штати Америки. Який же бачиться її авторам модель нової Євразiйської iмперiї? Прийдешня iмперiя не повинна бути регiональною державою або державою-нацiями. Це щось зовсiм iнше. Це стратегiчний i геополiтичний блок, у якому превалюють параметри звичайної держави, це зверхдержава. У центрi такого об'єднання, безсумнiвно, повинна стояти Росiя. При цьому Євразiйський проект жодним чином не веде до нiвелювання нацiй, навпаки, вiн виходить iз неминучостi збереження й розвитку iдентичностi народiв i культур. Нова Євразiйська iмперiя буде єдиним неподiльним органiзмом у воєнно-стратегiчному вiдношеннi, але в полiтичному контекстi може представляти Конфедерацiю Великих Просторiв: Європейську iмперiю на Заходi (навколо Нiмеччини й Середньої Європи); Тихоокеанську iмперiю на Пiвднi (навколо Ірану); Росiйську Імперiю в Центрi (навколо Росiї). Усерединi цих iмперiй також буде дiяти конфедеративний принцип у вiдносинах країн, держав.
Ключовою геополiтичною проблемою на сучасному етапi є органiзацiя простору на Заходi Євразiї. Планетарний Захiд у самому широкому змiстi розпадається для Росiї на два тридцятилiтнi - Захiд як Америка й Захiд як Європа. Захiд, як i Америка, є головним геополiтичним супротивником Росiї, штабом i центром атлантизму. Позицiйна геополiтична вiйна з Америкою й становить сутнiсть євразiйської полiтики, починаючи iз середини XX сторiччя. Позицiя Росiї отут ясна - необхiдно протидiяти атлантичнiй геополiтицi США на всiх рiвнях i у всiх регiонах Землi, намагаючись максимально послабити супротивника. Друга реальнiсть, що також визначається термiном Захiд, має iнше значення. Це - Європа, що на даний момент не має власної геополiтики й власної географiчної волi, її функцiї обмежуються тим, що вона служить пiдсобною базою США i Євразiї й мiсцем найбiльш iмовiрного планетарного конфлiкту.
Завдання Росiї - вирвати Європу з-пiд контролю США (НАТО), сприяти її об'єднанню, змiцнювати iнтеграцiйнi зв'язки iз Центральною Європою пiд знаком основної зовнiшньополiтичної осi Москва - Берлiн. Євразiї потрiбна союзна дружня Європа ще й тому, що економiчна iнтеграцiя з нею дасть можливiсть вирiшити бiльшiсть технологiчних проблем Росiї й Азiї - в обмiн на ресурси й стратегiчне вiйськове партнерство.
Атлантичнi геополiтики прекрасно розумiють стратегiчну небезпеку союзу Росiї з Європою (особливо з Нiмеччиною) i традицiйно прагнуть усiляко перешкоджати цьому. Найефективнiшим методом, на їхню думку, є санiтарний кордон, тобто смуга з декiлькох прикордонних держав, прямо пов'язаних з атлантичним полюсом. Мова йде про появу геополiтичної прiрви мiж Балтикою й Чорним морем. Претендентами на членство в новому санiтарному кордонi є держави Прибалтики, Польща, Бiлорусь, Україна, Угорщина, Румунiя, Чехiя й Словаччина.
Завдання Євразiї полягає в тiм, щоб цiєї границi не iснувало, вiдсутнiсть її буде сприяти змiцненню союзницьких вiдносин мiж Росiєю i Європою, перетворенню простору вiд Дублiна до Владивостока в зону євразiйської кооперацiї, спiвробiтництва й стратегiчного партнерства. Як би там не було, iдея антизахiдної, традицiйної, iмперської Європи стає сьогоднi усе бiльше актуальної, тому що присутнiсть американських вiйськ на європейському континентi бiльше не виправдується наявнiстю радянської погрози. Тенденцiї до полiтичної емансипацiї й пошуку iдеологiчної альтернативи наростають у Європi з кожним днем, паралельно iз цим збiльшуються шанси створення незалежного Євразiйського Великого Простору.
Росiя, iншої провiдної держави не сприймають однополярної моделi свiтового пристрою. Найбiльш iмовiрної виглядає багатополюсна модель свiтового розвитку. У багатополярному порядку зберiгаються окремi центри ваги. Це - США, Росiя, ЄС, Японiя, Китай. І якщо в бiполярнiй моделi блоки були стабiльними, те багатополюсна модель передбачає рухливiсть її конфiгурацiї.
Сьогоднi перед Росiєю коштує завдання заново сформулювати свої полiтичнi цiлi, адекватнi новим реальностям.
стратегiя рiзне далекостi або рiвне далекостi до основних центрiв сили, що виключає конфронтацiю з яким-небудь iз цих центрiв i в теж час влучення в залежнiсть вiд них.
4. Україна в сучасному геополiтичному контекстi
За останнi 20 рокiв геополiтична ситуацiя у свiтi кардинально змiнилася: розпався Радянський Союз, вiдбулися iстотнi змiни в колишнiх соцiалiстичних державах Центральної й Схiдної Європи, об'єдналася Нiмеччина. На мiжнароднiй аренi з'явився цiлий ряд нових держав, i серед них незалежна держава Україна.
й розробити стратегiю й тактику реалiзацiї останнiх.
По своїм геополiтичним одиницям (площею, населенням, природними запасами) Україна вiдразу стала помiтним державним утворенням. Україна має у своєму розпорядженнi майже половину всiх свiтових ресурсiв родючих чорноземiв, могутнiй промисловий i науково-технiчний потенцiал, досить розвинену iнфраструктуру й у той же час вiдчуває гостру необхiднiсть капiталомiсткої структурної перебудови економiки, слабiсть експортних можливостей, втрату традицiйних ринкiв, розривши зовнiшньоекономiчних зв'язкiв.
У термiнах класичної геополiтики українську геостратегiю сьогоднi визначають двi головнi парадигми: Євразiйська i Євроатлантична, хоча останнiм часом дає про себе знать i третя - Чорноморська. У теоретичному планi це обумовлює необхiднiсть Наукових розробок пошуку вiдповiдного мiсця держави у свiтовiй глобальнiй полiтичнiй i економiчнiй системах. У практичному - створення механiзму реалiзацiї нацiональних iнтересiв полiтичного й економiчного характеру на глобальному й регiональному рiвнях. Полiтична iсторiя свiдчить: спiлкування нашого народу з iншими було iнтенсивним у перiоди повної або неповної державностi. Так само й мир знав про Україну й бiльше до неї адресувався в перiод державностi, а в перiоди бездержавностi вона виявлялася на периферiї мiжнародних контактiв.
На даному етапi Україна переживає фiнансову кризу, найбiльш глибокий iз часу проголошення незалежностi. Експертам ще має бути визначити причини нинiшнього кризового стану економiки держави. Зрозумiло, що Україна не могла не вiдчути ударiв свiтової фiнансової кризи, фiнансово-економiчної кризи, що охопив Росiю. Але все-таки головними є внутрiшнi причини, iмiтацiйна дiяльнiсть владних органiв по реформуванню економiки, що привела до негативних результатiв.
насамперед в економiчнiй сферi, i насторожує непередбаченiсть дiй її сучасних полiтикiв, їх постiйнi iмперськi амбiцiї, з iншого боку - iз цивiлiзованою Європою з її традицiями парламентаризму, економiчної стабiльностi й традицiйною байдужнiстю до стану нашої держави. У глибинi душi багато європейцiв не впевненi, чи є Україна "справжньою державою" i не поспiшають iнвестувати її економiку. Інших турбує те, що надмiрний iнтерес Заходу до України може викликати протидiю Росiї й ускладнити й так уже напруженi вiдносини з нею у зв'язку iз просуванням НАТО на Схiд.
Без успiшного здiйснення полiтичних реформ, помiтних ознак економiчного пiдйому й пiдвищення життєвого рiвня населення не стане можливої нi повноцiнна й тривала нормалiзацiя вiдносин України з Росiєю, нi iнтеграцiя її в європейськi й пiвнiчноатлантичнi структури, нi регiональне самоствердження нашої держави в Центральнiй i Схiднiй Європi.
Друге - Україна має багатi ресурси, самi родючi землi в Європi, могутнiй науковий, кадровий потенцiал i сьогоднi повинна - i в цьому чому далi, тим бiльше переконується суспiльство - нарощувати свiй власний виробничий i науково-технiчний потенцiал з метою ефективного використання цих багатств. Однак у сучасному свiтi нацiональне багатство зв'язане не з якiстю чорноземiв, нехай навiть i самих родючих у свiтi, а iз засобами органiзацiї суспiльства. Перед елiтою України встало завдання сформулювати державну стратегiю. "Державна стратегiя - з одного боку - публiчний виклад владою перспективи держави, усерединi якого ця сама влада збирається працювати; з iншого боку - поточнi рiшення, спрямованi на безпосереднє рiшення цiєї перспективи вже зараз, негайно". Ученими запропонована в полiтичнiй сферi модель соцiально-правової держави, в економiчної - модель формування ринкової економiки у виглядi науково-технологiчної доктрини, що ґрунтується на iнтелектуальному факторi, на розвитку науки й технологiї й вiдповiдної свiтовим цивiлiзованим тенденцiям XXI сторiччя.
Вирiшуючи питання нарощування внутрiшнiх виробничих i людських ресурсiв, треба на державному рiвнi визначити економiчнi прiоритети, у першу чергу - аграрний сектор, розвиток iнформацiйних технологiй, космiчної галузi, утворення й туризму. Особлива увага вдує придiлити Збройним Силам України, знайти засоби рiшення не тiльки соцiальних проблем армiї, але й для вiдновлення технiки й озброєння вiдповiдно до свiтових стандартiв.
Пiдкреслимо: вибiр стратегiї внутрiшньої й зовнiшньої портики України повинен доповнюватися гнучкою тактикою й сильною полiтичною волею вiдносно реалiзацiї поставленої мети. Будь-яка стратегiя, будь-який план не можуть здiйснитися самi по собi.
Висновки
Узагальнивши думки рiзних авторiв (див. список лiтератури), чиї роботи присвяченi проблемi геополiтики, а особливо геополiтичним взаєминам Росiї й України можна зробити наступнi висновки:
У складнiй геополiтичнiй ситуацiї незалежна Україна, що перебуває на перехрестi стратегiчних iнтересiв бiльших держав, повинна керуватися концепцiєю "динамiчної рiвноваги сил", що орiєнтує на встановлення дружнiх вiдносин як з Росiєю й iншими державами, якi виникли на територiї СРСР, так i з європейськими державами, iншими країнами свiту. Україна повинна послiдовно дотримуватися стратегiчного курсу, нарощувати внутрiшнi виробничi й людськi ресурси, стати своєрiдним "iнтеграцiйним мiстком мiж, так сказати, європейською Європою i Європою євразiйської", тобто впливовим фактором створення механiзму загальноєвропейської системи колективної безпеки, оптимальної моделi безпеки Європи XXI сторiччя.
геополiтика україна росiя держава
Список лiтератури
1. Гаджiєв К. С. Геополiтика. - К., 1997
3. Врублевський В., Хорошковський В. Український шлях. Начерки: геополiтичне становище України та нацiональнi iнтереси. - К., 2007
4. Парахонський Б. Мiсце та роль України в сучасному геополiтичному просторi // Стратегiчна панорама. - 1998-№1-2
6. Івченко О. Україна в системi мiжнародних вiдносин: iсторична ретроспектива та сучасний стан. - К., 2004
|
