Ідеологічні відмінності сучасних партій лівого спрямування в Україні

Ідеологiчнi вiдмiнностi сучасних партiй лiвого спрямування в Українi КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА Ідеологiчнi вiдмiнностi сучасних партiй лiвого спрямування в Українi ЗМІСТ Роздiл 1. Становлення та розвиток лiвої iдеологiї в Українi Роздiл 2. Соцiально-економiчна полiтика в програмах партiй лiвого спрямування 2. 1 Програмнi положення економiчної полiтики українських лiвих партiй 2. 2 Соцiальна полiтика в програмах сучасних соцiалiстичних та соцiал-демократичних партiй Роздiл 3. Проблема духовної полiтикив програмах українських лiвих партiй Висновки Додатки ВСТУП тобто СПУ, ПСПУ, СДПУ (о) та КПУ, спiльне та вiдмiнне в цих програмах. Дослiдження проводилося з використанням програм партiй рiзних рокiв видання, праць лiдерiв цих партiй, тобто О. Мороза, В. Медведчука, П. Симоненка та Н. Вiтренко. Також для дослiдження використовувалися партiйнi видання цих партiй, тобто газети «Товариш», «Комунiст», «Соцiал-демократ» та «Досвiтнi вогнi», також була використано критичнi статтi в рiзних виданнях. Актуальнiсть теми дослiдження зумовлена насамперед потребою в управлiннi полiтичними процесами, становленням полiтичних iнститутiв, до яких належать полiтичнi партiї, зокрема лiвого спрямування. В Українi вони нинi контролюють досить велику частину електорату, активно впливають на процес прийняття полiтичних рiшень. Інтерес до доктринального розвитку лiвих партiй України зумовлюється також перехiдним характером суспiльства, складнiстю прогнозування наслiдкiв суспiльних трансформацiй, високим рiвнем полiтичного впливу, зокрема партiй, на процес реформування. Важливого значення набуває аналiз осмислення лiвими партiями в нових суспiльних умовах базових принципiв лiвого руху – свободи, солiдарностi, справедливостi. Це дає змогу не лише з’ясувати ступiнь адекватностi вiдображення ними соцiальних реалiй, а й рiвень рефлексiї полiтичною та сумiжними науками значення даних принципiв у процесi становлення нового суспiльства. Актуальнiсть даного дослiдження проявляється в тому, що: - Необхiдно розмежувати головнi прiоритети партiй лiвого спрямування в рiзних галузях полiтики та визначити їх спiльнi та вiдмiннi риси. Усi зазначенi чинники зумовлюють необхiднiсть комплексного наукового дослiдження полiтичних доктрин лiвих партiй України на сучасному етапi, концептуалiзацiї їх поглядiв на розвиток полiтичних процесiв в Українi в умовах перехiдного суспiльства. Об’єктом дослiдження є еволюцiя теоретичної думки лiвих партiй України, програмнi положення найбiльших українських партiй соцiалiстичного спрямування. Предметом дослiдження є спiльнi та вiдмiннi риси в програмах українських лiвих партiй, особливостi розвитку полiтичних доктрин мiжнародного лiвого руху, концептуальнi пiдходи лiвих партiй України до розв’язання проблем економiчного, соцiального, полiтичного i етнокультурного розвитку перехiдного суспiльства, працi та виступи теоретикiв цих партiй та громадських органiзацiй, матерiали керiвних органiв Комунiстичної, Соцiалiстичної, Прогресивної соцiалiстичної партiй України, Соцiал-Демократичної партiї України(об'єднаної) Мета дослiдження розвитку, розкрити iдеологiчнi засади та шляхи i засоби суспiльно-полiтичного розвитку України в полiтичних програмах партiй лiвого спрямування(СПУ, ПСПУ, СДПУ (о), КПУ). квалiфiкацiйної роботи є: – прагнення проаналiзувати та дослiдити програмнi положення партiй лiвого спрямування, якi беруть активну участь в полiтичному життi України; – виявити основнi вiдмiнностi мiж програмами СПУ, ПСПУ, СДПУ(о) та КПУ; У ходi дослiдження нами були використанi загальнотеоретичнi методи – функцiональний, структурно-функцiональний, нормативно-цiннiсний, метод порiвняльного аналiзу, соцiологiчний i культурологiчний пiдходи, а також загальнологiчнi методи – аналiз i синтез, абстрагування i конкретизацiя, поєднання iсторичного й логiчного аналiзу, прогнозування. При роботi над квалiфiкацiйною роботою автором було опрацьовано значний комплекс джерел i лiтератури. Основу джерельної бази складають програми та статути українських лiвих партiй. Джерельну базу складають також оригiнальнi працi В. Медведчука, О. Мороза, Н. Вiтренко, П. Симоненка. Також використано перiодичнi видання дослiджуваних партiй. Квалiфiкацiйна робота складається з вступу, висновкiв, трьох роздiлiв, в кожному з яких проаналiзовано програмнi положення партiй, якi стосуються найважливiших сфер життя будь-якого громадянина, також в дослiдженнi є таблицi в яких висвiтлено основнi вiдмiнностi мiж програмами партiй. В першому роздiлi «Становлення та розвиток лiвої iдеологiї на територiї України» показана ґенеза лiвої iдеологiї на територiї України. Другий роздiл квалiфiкацiйного дослiдження «Соцiально-економiчна полiтика в програмах партiй лiвого спрямування» присвячено порiвнянню економiчних та соцiальних засад в програмах лiвих партiй, у третьому роздiлi «Бачення духовної полiтикив програмах українських лiвих партiй» висвiтлена полiтика партiй в сферi мови, культури, релiгiї. Роздiл 1. Становлення та розвиток лiвої iдеологiї в Українi Історiя сучасного лiвого руху в України розпочалася 1991 року, коли 22 липня Мiнiстерство юстицiї зареєструвало Комунiстичну партiю України. Проте досить швидко, 30 серпня 1991 року, пiсля провалу Державного комiтету з надзвичайного стану (ДКНС), Президiя Верховної Ради України заборонила дiяльнiсть КПУ. Прийняте тодi рiшення не мало резонансу в суспiльствi i серйозно не опротестовувалося. На уламках КПУ виникла Соцiалiстична партiя України (вже у жовтнi 1991 року). А пiзнiше, 14 травня 1993 року, Президiя Верховної Ради ухвалила рiшення, за яким громадяни України, якi подiляють комунiстичнi iдеї, отримали можливiсть створювати партiйнi органiзацiї вiдповiдно до чинного законодавства. Вiдтак 5 жовтня 1993 року знову була зареєстрована Комунiстична партiя України. Вiдновлення КПУ не означало лiквiдацiї СПУ. Понад те, протягом кiлькох наступних рокiв в Українi з’явилася низка iнших партiй комунiстичної орiєнтацiї [23,c. 45]. Сьогоднi лiвий спектр української полiтики представлений досить широко – вiд СДПУ(о) та СПУ (якi позицiонують себе лiвоцентристськими) до лiворадикальних Комунiстичної партiї робiтникiв та селян (КПРС), Прогресивної соцiалiстичної партiї України (ПСПУ), молодiжних об’єднань – Лiворадикальне об’єднання молодi (ЛОМ) та Робiтничий спротив (РС). до ВКП(б) – сталiнiсти), „Революцiйна комунiстична молодь” (РКМ), що трансформувалася згодом, 2000 року, в КСРД (Координационный совет рабочего движения) – лiдери Ю. Докукiн, Є. Лiшан. Щоправда, цi органiзацiї проiснували недовго. До „нових лiвих” вiдносять i створене 1998 року групою харкiвських лiворадикалiв Лiворадикальне об’єднання молодi, яке стоїть на позицiях революцiйного екстремiзму: будь-яке нагнiтання напруження в суспiльствi, будь-якi деструктивнi дiї вважаються корисними для революцiї. З 2000 року ЛОМ – колективний член Революцiйного комiтету соцiалiстичної молодi (бiльшовикiв) (РКСМ(б). На початку 1994 року троє троцькiстiв – активiстiв ЛОМу створили в Києвi iнiцiативну групу „Робiтничий спротив” (РС). Влiтку того ж року РС почав спiвпрацювати з представниками мiжнародної марксистської органiзацiї „Комiтет за робiтничий iнтернацiонал”. Слiд зазначити, що рух „нових лiвих” має майже винятково iнтелектуальний характер i поширений лише у мiстах серед iнтелiгенцiї та студентства. Ставлення українських лiвих до СРСР досить рiзне: вiд схвалення сталiнiзму КПРС та ЛОМом (останнi стверджують, що сталiнiзм зовсiм не був якимось страхiттям, а „закономiрною моделлю соцiалiзму на своєму iсторичному етапi i у своїх конкретних умовах”), до категоричного засудження полiтики Й. Сталiна i примусової колективiзацiї (СПУ, РС). Постсталiнський Радянський Союз сприймається також неоднозначно. Так, СПУ та РС засуджують систему партiйно-державного бюрократизму, вважаючи, що справжнiй марксизм в СРСР було забуто, внаслiдок чого країна увiйшла в системну кризу, „так i не подолавши стадiю перехiдного перiоду вiд капiталiзму до соцiалiзму”. Іншi (КПУ, КПУ(о), ПСПУ, КПРС) сприймають розпад СРСР як трагедiю. Хоча КПРС вважає, що пiсля Й. Сталiна радянське суспiльство фактично повнiстю переорiєнтувалося на споживацький тип вiдносин, тобто на „приховану капiталiзацiю”[14,c. 24]. Усi органiзацiї намагаються спиратися на трудящих, яких вважають своєю базою. Але якщо ЛОМ, КПУ(о), ПСПУ, КПРС та РС називають себе винятково робiтничими органiзацiями, то СПУ та КПУ свою електоральну базу розширили, залучивши до неї дрiбних власникiв. Цiкаво, що КПРС взагалi пропонує тимчасово обмежити виборче право i надати голос лише трудящим. Проте жодну партiю не можна назвати суто робiтничою нi за складом, нi за лiдерами, нi за реальною орiєнтацiєю їх дiяльностi. Так, наприклад, у фракцiях КПУ та СПУ в парламентi немає жодного колишнього робiтника чи селянина. Всi партiї лiвого спрямування мають спiльну рису – негативне ставлення одна до одної. Звучать взаємнi звинувачення в пасивностi, спiвробiтництвi з владою, конформiзмi. Лише СПУ та КПРС виявляють готовнiсть до спiвробiтництва з будь-якими рухами та органiзацiями, якi виступають проти нинiшньої влади i прагнуть створити коалiцiю (хоча КПРС це скорiш декларує, нiж реалiзує) [16,c. 127]. Хоча трапляються випадки i несподiваної кооперацiї. На президентських виборах 2004 року кандидат вiд СПУ (без отримання його згоди на те) був пiдтриманий КПУ(о). Аргументувалося це наявнiстю начебто багато чого спiльного в програмi Соцiалiстичної партiї та манiфестi КПУ(о). Проте, як буде показано далi, це твердження далеке вiд iстинного. Такi кроки з боку лiвих партiй часто диктуються не тим, що в їхнiх програмах i цiлях немає протирiч, а суто полiтичною кон’юнктурою. будь-ким. Отже, чекати вiд комунiстiв тривалої спiвпрацi у коалiцiї з iншими партiями та рухами було б помилкою. Всi лiвi партiї та органiзацiї головною своєю метою проголошують побудову соцiально справедливого суспiльства. Що тут мається на увазi i як таке суспiльство функцiонуватиме, вони конкретно визначити не змогли. повинно стати внутрiшньою полiтичною та економiчною самоорганiзацiєю суспiльства. О. Мороз у статтi до 10-рiччя СПУ писав, зокрема, що народовладдя – це найбiльша цiннiсть у програмi партiї. І демократiя є лише засобом його досягнення. СПУ має „програму мiнiмум”, головна iдея якої – „усунення кланового режиму” (тобто боротьба за владу) та встановлення „народно-демократичної системи влади”, i „програму-максимум” – „перехiд до суспiльства демократичного соцiалiзму”, пiд яким розумiється соцiалiзацiя виробництва, розподiлу та споживання, участь робiтникiв в управлiннi виробництвом та лiквiдацiя приватної власностi на засоби виробництва. Проте i тут закладено протирiччя: СПУ в принципi не заперечує ринкових вiдносин, оскiльки повне одержавлення для України безперспективне. А соцiалiзацiя планується не шляхом нацiоналiзацiї, а через нагромадження акцiй державної власностi лише на стратегiчнi об’єкти. У цьому з соцiалiстами солiдарна КПУ(о). Цiкаво, що в публiкацiях деяких провiдних представникiв партiї висловлюється думка, що анi приватна, анi державна власнiсть як такi не є гарантiєю економiчної ефективностi чи соцiальної справедливостi [35,c. 14]. на пост Президента України вiд КПУ (вибори 2004 року) П. Симоненка цю тезу замiнено на бiльш нейтральне прагнення виступати „за створення справдi народної влади, соцiально-орiєнтованої держави”. За збереження державної власностi лише у базових галузях промисловостi виступає i КПУ. В її програмi також мiстяться положення щодо вiдновлення державної монополiї у банкiвськiй та зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi, державної валютної монополiї, планового цiноутворення. КПРС та РС, як бiльш радикальнi органiзацiї, бачать майбутнє у комунiстичному суспiльствi з диктатурою пролетарiату (як найкращою формою демократiї), без класiв. КПРС – взагалi без держави. Домагатися поставлених цiлей лiвi партiй та органiзацiї збираються також по-рiзному. Перш за все – усунути вiд влади (тут вживаються рiзнi епiтети в комунiстичних традицiях) „олiгархiчнi клани”, „паразитичнi класи” тощо. Цей пункт є у програмi кожної лiвої партiї чи органiзацiї. Переважна бiльшiсть виступає лише за конституцiйнi, парламентськi методи боротьби у купi з соцiально-полiтичною освiтою населення (тобто – пропагандою). СПУ додає до цього проведення роботи щодо об’єднання опозицiйних полiтичних i суспiльних сил. ЛОМ та КПРС – за революцiю. [15,c. 28]. Щодо вирiшення земельного питання, то тут думки лiвих теж розходяться. Якщо ПСПУ i КПУ категорично виступають проти продажу землi, то СПУ вважає, що земля повинна бути приватизована, але володiти нею має тiльки той, хто її обробляє. КПРС теж за паювання землi, але без вiддавання її у приватну власнiсть, а лише у безстрокове користування тим, хто на нiй працює. За мораторiй на приватизацiю промисловостi виступають ПСПУ, РС, СПУ (тимчасовий мораторiй) з ревiзiєю вже приватизованих пiдприємств. За скасування iнституту президентства чiтко висловлюються (у програмах) КПУ, КПРС, ЛОМ, РС. Для деяких органiзацiй, таких, наприклад, як ЛОМ, нацiональне питання взагалi не актуальне, оскiльки вони вважають себе глобалiстами. це питання iнакше: державною залишити лише українську мову, а статус офiцiйної, крiм української, надати ще й росiйськiй мовi та мовам нацiональних меншин у мiсцях їх компактного проживання. Всi лiвi партiї i органiзацiї виступають проти нацiоналiзму, культури iндивiдуалiзму та утвердження „захiдних стандартiв духовного життя”. Виняток становить лише РС, члени якого переконанi, що такi нацiоналiстичнi органiзацiї, як ОУН та УПА за своєї iдеологiєю i свiтоглядом були соцiал-демократичними, а деякi їх представники навiть тяжiли до марксизму. Щодо мовного питання, то органiзацiя взагалi проти введення єдиної державної мови в багатонацiональних країнах [23,с. 79]. Перспективи варiюються вiд простого розвитку стосункiв та „консолiдацiї слов’янства” (СПУ) до вiдновлення СРСР (КПУ, ПСПУ, КПРС). Інодi – через промiжне утворення Союзу Слов’янських Республiк (КПРС). Цiкаво, що серед пояснень цього прагнення помiтне мiсце посiдає необхiднiсть iснування СРСР не як самоцiнностi, а як альтернативи „американському свiтовому пануванню”. Логiка сучасного свiту, на думку, зокрема, КПРС, полягає у пануваннi сили. Україна все одно буде втягнута в союз капiталiстичних захiдних держав або у союз з Росiєю та Бiлоруссю. Останнє, на думку комунiстiв, чомусь краще, оскiльки начебто протистоїть „свiтовому капiталу”. Щодо СНД, то тут СПУ, наприклад, виступає за входження у рiзнi „полiтико-юридичнi форуми та економiчнi структури СНД”; КПУ – за входження у систему колективної безпеки країн СНД. Окрема позицiя у РС. Органiзацiя мрiє про створення на добровiльнiй основi союзу робiтничих держав. Але категорично проти „поширення росiйського iмперiалiзму” та „економiчного шантажу Росiєю своїх сусiдiв”, а також за виведення росiйських вiйськ з територiй держав СНД, проти спроб посилити СНД i взагалi проти СНД. Всi лiвi партiї та органiзацiї одностайно виступають проти розширення НАТО, Європейського Союзу та вступу України до цих органiзацiй, проти втручання МВФ, ЄБРР, ВТО у справи України. Лише СПУ пiдтримує участь України у створеннi багатостороннiх сил з пiдтримання миру пiд патронатом ООН i ОБСЄ. патрiархату) та виступивши проти поширення „агресивних i модернiстських сект”. Така нетрадицiйна для лiвих толерантнiсть щодо релiгiї з одночасним пiдкреслюванням їх лiдерами власних атеїстичних поглядiв пояснюється лише прагненням надати партiям сучаснiшого звучання, розумiнням непопулярностi антирелiгiйної позицiї, у тому числi й серед виборцiв (наприклад, помiж прихильникiв КПУ значний вiдсоток становлять люди похилого вiку – соцiальна група традицiйно пiдвищеної релiгiйностi). Якщо оцiнювати програмнi документи партiй та органiзацiй в цiлому, то слiд зазначити, що написанi вони недостатньо якiсно i страждають на популiзм та неконкретнiсть. Цiлi в них визначенi досить примарно, iдеалiстично. Механiзми їх досягнення теж майже не розробленi. Єдиний виняток – програма СПУ, в якiй бiльш-менш повно розкрито позицiю партiї за всiма основними питаннями суспiльного, полiтичного та економiчного життя та здiйснено спробу розробити програму соцiально-економiчної i полiтичної перебудови суспiльства. [29,с. 8]. Водночас у програмах таких значних партiй, як СПУ та КПУ, закладено певне протирiччя мiж соцiалiстично-комунiстичними iдеалами (якi, з одного боку, дiсталися їм у спадок, а з iншого – визначають власне характер партiй в iдеологiчному сенсi) та реальнiстю, оскiльки партiї беруть участь у виборах, представленi у Верховнiй Радi України i претендують на владу. А отже повиннi рахуватися з потребами реального життя, а не тiльки з своїми iдеалами. Саме в цьому напрямку i змiнювалися з часом їх програмнi документи. Особливо це характерно для СПУ. i соцiальний захист населення. [49,с. 82]. Усiм партiям та органiзацiям лiвого спрямування властива також iдея месiанства. Причому чим консервативнiша та радикальнiша за своєю iдеологiєю партiя, тим виразнiше ця iдея вимальовується в її програмних документах. Цей месiанiзм складається не тiльки з твердження, що лише комунiстичний лад є справжнiм захисником i рятiвником робiтникiв. Цiкаво, що сучаснi українськi лiвi у пошуках власної легiтимностi звертаються до iсторiї, культури та навiть релiгiї. Спрощуючи марксистську теорiю до iдеї лише соцiальної справедливостi (яка є у творах багатьох мислителiв рiзних епох та культур), українськi лiвi роблять парадоксальний висновок: комунiстичнi погляди властивi людству з часiв античностi, давнього Китаю i є складовою християнської релiгiї. Вiдтак комунiзм є абсолютно природним для людей, це мета розвитку цивiлiзацiї. Все iнше (як капiталiзм, наприклад) – або етапи цього розвитку, або аномальнi (як розпад СРСР та утворення незалежної України) вiдступи вiд нього. Крiм всього зазначеного вище, для програм всiх лiвих партiй та органiзацiй характерне: поєднання класичної теорiї марксизму-ленiнiзму з рефлексiями на сьогодення (особливо щодо питань приватної власностi, релiгiї); критика влади та iснуючих соцiально-економiчних проблем, якiй присвячено найбiльшi за обсягом частини програм; несприйняття конкурентiв з лiвого табору. На сьогоднi найперспективнiшими виглядають СПУ та, поки що, КПУ. Остання, незважаючи на особливе акцентування уваги на роботi з молоддю та розвитку комсомольської органiзацiї, поки що не змогла запропонувати у власнiй програмi нiчого нового, що би зробило її життєздатною у майбутньому. Партiя й досi сумує за СРСР i не може рiзко, через специфiку свого виборця та партiйного контингенту, вiдiрватися вiд цього iсторичного баласту, який не тiльки не дає перспектив КПУ, а й робить її вiдповiдальною за помилки минулого[49,с. 84]. На вiдмiну вiд КПУ, СПУ вдало створює мiф про європейський соцiалiзм, до якого через розвинений капiталiзм начебто рухається захiдне суспiльство. СПУ є членом Соцiнтерну. І це, у поєднаннi з соцiалiстичною iдеєю, успадкованою вiд СРСР, є надiйним базисом для партiї на майбутнє. Хоча сьогоднi СПУ за соцiологiчними опитуваннями помiтно поступається КПУ у популярностi (вiдповiдно за СПУ готовi вiддати свої голоси 5,8 % опитаних, за КПУ – 13,8 %), соцiалiсти у майбутньому набиратимуть рейтинг на виборах, тодi як КПУ, скорiш за все, його i надалi втрачатиме. Тут можна провести паралелi з останнiми невдачами Комунiстичної партiї Росiйської Федерацiї. Брак нових iдей, кадровий застiй, вiдсутнiсть нових яскравих особистостей i, вiдповiдно, неспроможнiсть запропонувати у своїх програмах щось нове – все це призводить до втрати партiями iнiцiативи, мобiльностi. Їх засадничi iдеї, такi як соцiальний захист населення, поглиблення спiвробiтництва в межах колишнього СРСР, боротьба з владою, поступово перехоплюються iншими, молодшими партiями разом з голосами виборцiв [11,с. 16]. Щодо „нового лiвого руху”, то сьогоднi серйозно про нього говорити ще зарано через його малочисельнiсть та неорганiзованiсть. Проте цей рух (передусiм йдеться про РС, головна мета якого – створення робiтничої партiї) є iнтелектуальним, молодiжним, не позбавленим романтичної риторики i нацiонально зорiєнтованим; його iдеологи не зав’язанi на радянському минулому, а, навпаки, вiдштовхуються вiд нацiональної української iсторiї i мiсцевих соцiал-демократичних, революцiйних, iнодi й анархiстських традицiй. А головне, цей рух уподiбнюється з захiдними антиглобалiстськими течiями. Це робить його досить перспективним i популярним серед молодi. Так що у найближчi роки можна очiкувати на його зростання. Якщо характеризувати в цiлому потенцiйне майбутнє лiвого руху в Українi, то тут можна погодитися з українськими соцiалiстами, якi на своєму офiцiйному сайтi пiд рубрикою „Суспiльна свiдомiсть, iдеологiя” зазначили, що це майбутнє пов’язане з сучасним антиглобалiстським (правда, поки що бiльше захiдним, нiж українським) рухом, який пройде перiод свого теоретичного структурування i переродиться на нову iнтегральну iдеологiю лiвого руху ХХІ столiття. У такому разi на лiвому фланзi, шляхом природного вiдбору, залишаться, з одного боку, СПУ (як лiвоцентристська партiя), з iншого – бiльш радикальна органiзацiя (чи партiя) на кшталт Робiтничого спротиву[14,с. 25]. Роздiл 2. Соцiально-економiчна полiтика в програмах партiй лiвого спрямування 2. 1 Програмнi положення економiчної полiтики Економiчнi проблеми посiдають центральне мiсце в передвиборних програмах абсолютної бiльшостi партiй i партiйних блокiв, що переконливо свiдчить про визначальну роль економiчної мотивацiї в поведiнцi українських виборцiв. до соцiального захисту населення. Такi акценти видаються цiлком логiчними, зважаючи на те, що головними економiчними проблемами на нинiшньому етапi розвитку стали надмiрний податковий тягар, всеосяжна бюрократизацiя та низька ефективнiсть державного регулювання економiки. З iншого боку, для мiльйонiв українцiв саме соцiальна незахищенiсть, неможливiсть в достатнiй мiрi забезпечити свої сiм'ї матерiально стала визначальним чинником ставлення не тiльки до досягнутих результатiв реформ, але й до будь-яких економiчних програм розвитку в майбутньому. На фонi вищезазначених проблем порiвняно мало уваги сьогоднi придiляється питанням макроекономiчної полiтики. Пiсля того, як у країнi досягнуто помiтного приросту виробництва i зниження до однозначного показника рiвня iнфляцiї, питання про те, як зупинити рiзке падiння виробництва та хвилю iнфляцiї, що домiнували пiд час попереднiх виборiв, очевидно, втратило свою полiтичну гостроту [16,с. 127]. перспективи тривалої стабiльностi, виступає невиважена бюджетна полiтика держави. Прийнятi напередоднi виборiв додатковi соцiальнi зобов'язання, якi не пiдкрiпленi реальними статтями доходiв бюджету i необхiдним перегрупуванням бюджетних витрат (зокрема, зменшенням витрат на економiчно неефективнi види субсидiй галузям), повертають нас до бюджетної ситуацiї, що була кiлька рокiв тому. В поєднаннi з сумнiвною курсовою полiтикою, що має наслiдком постiйне пiдвищення курсу гривнi до iноземних валют, нинiшня бюджетна ситуацiя може виступити чинником, що пiдiрве економiчне зростання. Однак, здається, для бiльшостi партiй i блокiв бюджетної проблеми нiби взагалi не iснує. І це також має своє логiчне пояснення. Адже за умов вираженого акценту на збiльшення соцiальних витрат держави посилена увага до макроекономiчних проблем не тiльки могла б заплутати виборця, але й поставити пiд сумнiв реальнiсть запропонованих рецептiв соцiальної полiтики [49,с. 88]. Водночас не можна сказати, що великою популярнiстю в абсолютної бiльшостi партiй лiвого спрямування користується питання про формування iнновацiйної моделi розвитку економiки та розвитку вiдносин власностi, ринкових iнституцiй та ринкової iнфраструктури. Це може викликати подив, адже саме iнновацiйно спрямованi структурнi реформи, послiдовнi iнституцiйнi перетворення мають закладати довгостроковi основи сталого економiчного зростання i вирiшення соцiальних проблем. Зазначена обставина ще раз засвiдчує, що передвиборнi економiчнi програми партiй мають передусiм пропагандистський характер, розрахований на масового споживача. Змiни податкової системи. Змiни в податковiй полiтицi держави практично всi полiтичнi партiї i блоки розглядають як один iз головних засобiв полiпшення соцiально-економiчної ситуацiї. Це повнiстю вiдповiдає сприйняттю цих проблем населенням, яке вважає прийняття нових законiв у сферi оподаткування прiоритетом №1 серед усiх iнших можливих законiв з економiчних питань. Проте конкретнi цiлi таких змiн в програмах рiзних партiй i блокiв визначаються по-рiзному: Наприклад СПУ вихiд України з кризових економiчних ситуацiй бачить в наступних положеннях: Становлення i розвиток народної економiки передбачає розвиток i чисельне збiльшення пiдприємств, вiльних вiд найманої форми експлуатацiї, народних пiдприємств. Ними можуть бути пiдприємства рiзних форм власностi, якщо вони працюють на засадах самоврядування, вiльної вiд експлуатацiї працi. Переваги народних пiдприємств над iншими типами пiдприємств полягають передусiм у тому, що їхньою активною рушiйною силою стають iнтереси всiх працiвникiв, зумовленi справедливим розподiлом доходу мiж членами трудового колективу, участю їх у цьому розподiлi i в управлiннi, колективiстськими засадами в органiзацiї виробництва, духовною спiльнiстю людей [27,с. 125]. є її повноцiнним i рiвноправним компонентом. Оптимiзацiя структури економiки визначатиметься в конкурентнiй боротьбi з урахуванням рiвня ефективностi виробництва. Налагодження народної економiки передбачає свiдомi i цiлеспрямованi дiї з боку держави. Органiзацiйне оформлення системи народної економiки проводиться: - створенням умов для розвитку вiдносин самоврядування у трудових колективах; - наданням державного сприяння всебiчному розвитковi особистостi працiвникiв, органiчному залученню їх творчого потенцiалу у трудовий процес; - забезпеченням свободи дiяльностi народних пiдприємств без втручання у їхнi виробничi справи держави; - створенням умов для ефективної дiї ринково-конкурентних i договiрних механiзмiв мiж пiдприємствами; - використанням, як правило, економiчних методiв державного впливу на виробничi процеси (за винятком надзвичайних ситуацiй i окремих спецiалiзованих видiв виробництв) [33,с. 27]. Народна економiка передбачає створення стабiльної i високоефективної системи економiчних i моральних стимулiв до працi на всiх рiвнях економiчної iєрархiї, рацiонально поєднуючи iндивiдуальнi, колективнi та суспiльнi iнтереси. "наведення порядку" у всiх сферах економiчної дiяльностi варто перейти до послiдовного розвитку перспективних галузей. Україна має приєднатися до спiльноти країн, що сповiдують iдеологiю сталого економiчного розвитку, та здiйснити низку заходiв, спрямованих на вдосконалення системи господарювання. Фiнансово-економiчною передумовою переходу до сталого економiчного розвитку має стати пiдготовка та прийняття Державної стратегiї оподатковування природних ресурсiв й екологiчних благ. Уряд має провести системну оцiнку природних ресурсiв на базi рентного пiдходу, а також пiдготувати закони про рентнi платежi [39,с. 32]. Крiм того, перехiд до сталого економiчного розвитку вимагатиме вiд нас дiєвих зусиль у трьох ключових напрямках. По-перше, Україна має реалiзувати свiй потенцiал в областi енерго- та ресурсозбереження, а також освоєння альтернативних джерел енергiї. Для системних зрушень у сферi техногенної безпеки Україна повинна перейти вiд технологiй, пов’язаних з надмiрним споживанням невiдновлюваних джерел енергiї та природних ресурсiв, до технологiй, здатних гарантувати прийдешнiм поколiнням належний рiвень продуктивностi та ресурсної безпеки [10,с. 18]. По-друге, потрiбно вийти за межi поточної економiчної доцiльностi та вiдмовитися вiд системи субсидiювання екологiчно та техногенно шкiдливих технологiй та проектiв. Зокрема потрiбно: програм розвитку вiтчизняного ПЕК та розвиток системи транзитних газопроводiв. Треба стабiлiзувати вiдносини з країнами-постачальниками енергоресурсiв, а також розв'язати конфлiкти щодо транзиту ресурсiв через територiю України; Б) вiднайти новi iнструменти покращення iнвестицiйної привабливостi української економiки. Вiд традицiйного протекцiонiзму необхiдно поступово рухатись у напрямку розвитку податкового стимулювання та захисту прiоритетних iнвестицiйних проектiв у перспективних галузях; В) перейти до реалiзацiї державних програм iнвестування у перспективнi галузi української економiки, що зможе забезпечити конкурентоздатнiсть України на свiтовiй аренi, а також надати поштовх розвитку iнших галузей нацiональної економiки та внутрiшнього ринку. Це продукцiя АПК, включно iз сiльським господарством; продукцiя машинобудiвного комплексу, в тому числi такi високотехнологiчнi товари, як вiйськова, авiацiйна, ракетно-космiчної технiка, продукцiя суднобудування, енергетичне машинобудування; надання послуг щодо будiвництва залiзничних дорiг, газо- та нафтопроводiв, розвiдки та освоєння родовищ корисних копалин; Г) розробити та застосувати механiзми мiжнародної торгiвлi включно iз квотами на викиди парникових газiв промисловими пiдприємствами в рамках Кiотського протоколу. При цьому необхiдно забезпечити перерозподiл доходiв вiд торгiвлi „екологiчними квотами" на заходи щодо оздоровлення населення i навколишнього середовища. ПСПУ в своїй передвиборчiй програмi пропонує такi вирiшення економiчних проблем: Стратегiєю держави вважати захист внутрiшнього ринку та вiтчизняного товаровиробника. Необхiдно перейти до державного регулювання соцiально-економiчних процесiв на основi розробки поточних i перспективних планiв, нацiонального ресурсного балансу. Впровадити державне замовлення та розмiстити його на пiдприємствах усiх форм власностi [6,с. 43]. Державними прiоритетами визнати: 1) впровадження в виробництво наукомiстких, високоефективних технологiй; 2) розвиток сiльського господарства; 3) енергетики; 4) машинобудування; 5) житлового будiвництва. Забезпечити прiоритетний розвиток усуспiльнених форм власностi як основи справедливого суспiльства i потужних соцiальних гарантiй. Природнi ресурси України — земля, надра, воднi ресурси — виключна власнiсть усього народу. На цiй основi змiнити Земельний кодекс, виключивши розпродаж землi, чим забезпечити надання землi тим, хто на нiй працює. Розробити дiєву програму створення робочих мiсць через вiдродження вiтчизняного виробництва, пiдтримку пiдприємств усiх форм власностi, розгортання суспiльних робiт [7,с. 3]. Запровадити фiксованi цiни на енергоносiї, стратегiчнi ресурси i товари першої необхiдностi. Спростити податкову систему, значно зменшивши тиск на товаровиробника. Пiдтримати пiдприємництво i розвиток малого i середнього бiзнесу. Захистити промисловцiв i пiдприємцiв вiд поборiв та здирства контролюючих, митних та правоохоронних органiв. Забезпечити доступнiсть кредитiв, необхiднi обсяги грошової емiсiї, припинити використання доларiв у внутрiшньодержавних розрахунках. Забезпечити дiєвий контроль дiяльностi банкiв. Забезпечити iнтенсифiкацiю сiльськогосподарського виробництва через державне замовлення на продукцiю села, державну дотацiю, паритет цiн, доступнiсть кредитiв, впровадження сучасних технологiй. Збiльшити державний бюджет за рахунок державної монополiї на енергоринку та у виробництвi горiлчаних та тютюнових виробiв. А зараз можна переглянути програмнi постулати СДПУ(о) i якi економiчнi рiшення вони пропонують: Соцiальна практика поки що не створила бiльш ефективного й унiверсального регулятора працi i виробництва, нiж ринок. Тiльки ринок здатний розкрiпачити господарську iнiцiативу i забезпечити економiчну свободу, якi є головними умовами ефективної виробничої дiяльностi. Ринок породжує монополiї, вiн не здатний враховувати соцiальнi складовi економiчної дiяльностi, протистояти росту безробiття i посиленню майнової диференцiацiї у суспiльствi, ефективно розв'язувати екологiчнi, гуманiтарнi та iншi суспiльно значущi проблеми [38,с. 47]. Саме тому визначальну роль у створеннi економiки добробуту СДПУ(О) вiдводить державi, яка за допомогою активної, гнучкої i послiдовної полiтики повинна ефективно регулювати ринок, формувати i удосконалювати дiяльнiсть вiдповiдних iнститутiв, правових структур, реалiзовувати податковi i фiнансовi програми з метою розкрiпачення трудової iнiцiативи i активiзацiї пiдприємницької дiяльностi, забезпечення стiйкого економiчного зростання i соцiальної орiєнтацiї економiки. СДПУ(О) хоче протиставити стихiї ринку розумне втручання держави в економiчнi процеси для забезпечення загальнонацiональних iнтересiв, а також iнтересiв кожного громадянина, їх узгодження i гармонiзацiї. Економiчну роль держави СДПУ(О) вбачає у встановленнi загальних правил поведiнки на ринку всiх господарських суб'єктiв, а також у цiлеспрямованому впливi на їх поведiнку засобiв державного регулювання економiки [23,с. 122]. Економiка добробуту не самоцiль, а засiб досягнення високої якостi життя людей, забезпечення стабiльного, поступального розвитку нацiональної економiки. Стратегiчними цiлями економiчної полiтики держави СДПУ(О) вважає зростання добробуту всiх верств населення за умови забезпечення оптимального рiвня трудової зайнятостi i високих якiсних параметрiв трудових ресурсiв. До них СДПУ(О) також вiдносить прiоритетне використання державних коштiв на розвиток людського потенцiалу i соцiальної iнфраструктури, забезпечення економiчного росту на основi структурних перетворень, iнновацiйних рiшень, виправлення наявних деформацiй у вiдношеннях власностi; стимулювання дiлової та iнвестицiйної активностi усiх суб'єктiв господарювання, масштабне втiлення в економiчну практику новiтнiх технологiй i на цiй основi - iнтеграцiю України в європейський i свiтовий економiчний простiр. цiлей в умовах незбалансованого, нестабiльного економiчного розвитку суттєво обмежується економiчними можливостями. В цих умовах цiлi економiчної полiтики були узгодженi з необхiдними для їх досягнення ресурсами, щоб використовувалися тi форми i методи державного регулювання економiки, котрi у поєднаннi з ринковими механiзмами зможуть забезпечити максимальний соцiально-економiчний ефект. Для становлення сучасного ринкового господарства головним завданням держави у перехiдний перiод є створення сприятливого нормативно-правового, економiчного i соцiально-полiтичного середовища, проведення обґрунтованої науково-технiчної, екологiчної i зовнiшньоекономiчної полiтики [23,с. 134]. Стабiльнiй економiцi має вiдповiдати стабiльне, несуперечливе економiчне законодавство. СДПУ(О) має намiр брати участь в удосконаленнi законодавства з питань реформування вiдносин власностi, створення надiйних гарантiй розвитку рiзних форм власностi i господарювання, забезпечення їх реальної правової рiвностi. Врахування економiчних iнтересiв людей у здiйсненнi полiтики приватизацiї, пiдтримка державою розвитку малого i середнього бiзнесу дозволять створити клас ефективних власникiв. Вони прагнуть щоб кожен, хто бажає, став господарем, але господарем, соцiально вiдповiдальним за результати своєї дiяльностi. Державна турбота про розвиток пiдприємницької iнiцiативи i приватної конкуренцiї, стимулювання усiх форм господарської дiяльностi, захист нацiонального виробника i державних iнтересiв є складовими сучасної економiчної полiтики держави. СДПУ(О) вважає, що держава має надати керованого характеру системнiй перебудовi економiки, сприяти структурним зрушенням у промисловостi. При цьому темпи згортання нежиттєздатних виробництв повиннi вiдповiдати можливостям залучення iнвестицiй для створення нових робочих мiсць. Особлива увага повинна придiлятися пiдтримцi пiдприємництва, розвитку приватного сектору на основi приватизацiї, а також залученню банкiв, iнвестицiйних, пенсiйних та iн, фондiв до реалiзацiї цiлей промислової полiтики [25,с. 5]. Ідеологи СДПУ(О) вважають що бачать реальнi шляхи пiдвищення прибуткiв держави вiд управлiння своєю власнiстю i розумiємо, що поступово державна власнiсть сконцентрується у тих виробництвах i галузях, де ринковi механiзми недостатньо продуктивнi. Як недержавний, так i державний сектори економiки повиннi бути ефективними. видаткiв i зупинити iнфляцiю. На оздоровлення виробництва не можна розраховувати без подолання платiжної кризи i гострого дефiциту капiталу. Всi вiльнi кошти повиннi працювати на модернiзацiю виробництва, проведення структурної i науково-технiчної полiтики [24,с. 8]. Вони вважають що необхiдно акумулювати можливостi державного iнвестування, залучити кредитнi ресурси банкiв, кошти мiсцевих бюджетiв i суб'єктiв господарювання для забезпечення важливої складової економiчного вiдродження - створення сучасної господарської iнфраструктури на основi модернiзацiї дорiг, зв'язку, транспорту. Необхiдно збалансувати нашi зовнiшньоекономiчнi iнтереси, здiйснити рiшучi заходи для попередження витоку i повернення вiтчизняного капiталу з-за кордону. Найближчим часом державi належить вирiшити важливi завдання змiцнення i розвитку внутрiшнього ринку, створити режим найбiльшого сприяння дiяльностi вiтчизняного виробника. Саме це дозволить забезпечити реальний прожитковий мiнiмум усiм громадянам i роботу тим, хто може працювати. За рахунок цього буде поступово скорочуватися розрив у доходах i зростати сукупний попит, що стимулює виробництво. Необхiдно у найкоротший час вирiшити проблему легалiзацiї "тiньового" капiталу, здiйснити комплекс заходiв правового i економiчногохарактеру щодо подолання корупцiї. Це створить додатковi можливостi для росту ВВП i нацiонального доходу, розширення виробництва високо конкурентної продукцiї i збiльшення її експорту, для реформування агропромислового виробництва [16,с. 135]. Інтегральний iнтелект нацiї - головний засiб забезпечення економiчного добробуту держави в цiлому i кожного громадянина зокрема. Наша країна багата обдарованими людьми, якi працюють у полiтицi i бiзнесi, науцi й освiтi, культурi i спортi. Разом з тим, для здiйснення необхiдних змiн у системi державного управлiння, його органiзацiйнiй структурi виключно важливою є пiдготовка професiйних управлiнцiв. Ми повиннi зосередити сукупнi iнтелектуальнi зусилля на розробцi державної концепцiї економiчної безпеки, створеннi системи монiторингу соцiально-економiчного розвитку регiонiв, галузей економiки i народного господарства в цiлому. Усе це дозволить приймати i здiйснювати науково обґрунтованi рiшення у сферi державного управлiння економiчним розвитком. 2. 2 Соцiальна полiтика в програмах сучасних соцiалiстичних та соцiал-демократичних партiй програми українських партiй лiвого спрямування,то можна побачити певнi вiдмiнностi. В квалiфiкацiйнiй роботi проаналiзована соцiальна полiтика найбiльших українських партiй якi сповiдують соцiалiстичну iдеологiю: Соцiалiстична партiя України (СПУ),Комунiстична партiя України(КПУ), Прогресивна соцiалiстична партiя України (ПСПУ) та Соцiал-демократична партiя України(об'єднана) (СДПУ(о)). Тепер можна розглянути основнi засади цих партiй,якi спрямованi на покращення соцiального стану суспiльства. СПУ розглядає як поєднання соцiальної рiвностi - забезпечення кожного члена суспiльства необхiдним мiнiмумом соцiальної захищеностi — та iндивiдуальної вiдмiнностi, коли кожний має право особистими зусиллями iстотно полiпшувати власний добробут i реалiзовувати себе вiдповiдно до принципу «вiд кожного - за здiбностями, кожному - за працею» [27,с. 115]. походження, соцiального i майнового становища. кожний, хто потрапив у важку життєву ситуацiю, має право розраховувати на пiдтримку суспiльства. СПУ передбачає такi можливостi вiдповiдно до принципу єдностi законностi i справедливостi. Особливої уваги потребує питання захисту соцiальних прав людей, боротьби з бiднiстю i нерiвнiстю. Тут надзвичайно ефективно може вплинути на прихильнiсть виборцiв цiлеспрямована роз'яснювальна i практична робота по втiленню в життя механiзмiв реального зростання добробуту людей: введення прогресивного податку на прибутки багатих, пiдвищення цiни працi у вартостi продукцiї, введення погодинної оплати працi. Соцiальна полiтика СПУ може базуватися на запропонованих Партiєю європейських соцiалiстiв десяти принципах «Нової соцiальної Європи», адаптованих до українських реалiй (права i обов'язки для всiх - суть єдностi; повна зайнятiсть - основа майбутнього; iнвестицiї в людей - автобус майбутнього; суспiльство - всi люди без винятку; дитинi - всеосяжну турботу i охорону; рiвнi права жiнок; соцiальний дiалог - без нього неможливо; рiзноманiтнiсть i єднiсть - наша сила; суспiльство розвитку у боротьбi проти клiматичних змiн; активна Європа для людей) [41,с. 12]. Такими є основнi постулати СПУ в соцiальнiй полiтицi. їх можна порiвняти iз обiцянками КПУ, яка в своїй соцiальнiй програмi висунула такi гасла: 1. Ввести в дiю Закон України "Про оплату працi" в повному обсязi, а саме: - встановити мiнiмальну заробiтну плату на рiвнi 125% вiд прожиткового мiнiмуму; - обмежити максимальну заробiтну плату 10 мiнiмальними; - ввести iндексацiю заробiтної плати у вiдповiдностi до iнфляцiї; 2. Вiдрегулювати систему оплати працi, забезпечивши спiввiдношення мiнiмальної i середньої плати як 1:2,5, спiввiдношення мiнiмальної i максимальної заробiтної плати як 1:10 в усiх формах власностi. 3. Виплачувати заробiтну плату виключно грошима 4. Встановити тривалiсть робочого тижня 40,0 годин, робочого дня 8,0 годин. 5. Зняти оподаткування з працi поза межами робочого дня (з надурочної працi). - встановлення мiнiмального рiвня пенсiй у вiдповiдностi з вартiстю мiнiмального споживчого бюджету; - обмеження максимального рiвня пенсiї 4-х кратним перевищенням мiнiмального рiвня; - скасування пенсiй держслужбовцям; - iндексацiю пенсiй у вiдповiдностi з iнфляцiєю. 7. Забезпечити виплату пенсiй: - iз єдиного Пенсiйного фонду, рiвномiрно по всiй територiї України; - через систему Мiнiстерства зв'язку України; - виплачувати виключно грошима. 8. Впорядкувати пiльги пенсiонерам (iнвалiдам та ветеранам вiйни, працi, виплати чорнобильцям, афганцям, багатодiтним тощо). 9. Скасувати систему житлових субсидiй. 10. Встановити розмiр виплат по безробiттю на рiвнi 80% мiнiмальної заробiтної плати [41,с. 24]. 11. Забезпечити повний облiк безробiтних, їх перепiдготовку та працевлаштування на протязi 1 року при повному забезпеченнi виплат побезробiттю. 13. Встановити мiнiмальний розмiр стипендiй для ПТУ 40% (вiд рiвня мiнiмальної заробiтної плати), 50% для технiкумiв (коледжiв), 70% для вузiв На перiод виходу з кризи (до 3-х рокiв) ввести систему продуктових карток, гарантуючи споживання продуктiв харчування всiм малозабезпеченим верствам населення на рiвнi мiнiмальних продуктових нормативiв. 14. Забезпечити фiнансування соцiальних галузей iз бюджетiв всiх рiвнiв у вiдповiдностi iз соцiальними нормативами, реалiзуючи всiм громадянам України конституцiйнi гарантiї безкоштовної освiти, охорони здоров'я, доступнiсть занять спортом, доступнiсть мистецтва i культури 15. Реалiзувати механiзм повернення заощаджень населенню передбачивши повне погашення заборгованостi у вiдповiдностi з iнфляцiєю. - на погашення заборгованостi по житлово-комунальним послугам; - на оплату послуг охорони здоров'я та освiти; - на оплату послуг по похованню; - покриття витрат на весiлля; - оплата ремонту житла; - та придбання товарiв вiтчизняного виробництва; - купiвлю нерухомостi. Лiдер ПСПУ Наталя Вiтренко пропонує наступнi вирiшення соцiальних проблем у соцiальнiй полiтицi: 1. Перейти вiд моделi дешевої до моделi дорогої робочої сили, для чого втричi збiльшити частку собiвартостi на оплату живої працi через значне скорочення енерго- i матерiаломiсткостi продукцiї. 2. 3абезпечити встановлення мiнiмальних рiвнiв зарплати i пенсiй не нижче прожиткового мiнiмуму. Нараховувати пенсiю залежно вiд трудового стажу й умов працi [4,с. 6]. 4. Повернути трудовi заощадження за три роки. 5. Забезпечити надання пiльг усiм категорiям населення. фiнансування галузi. 7. Провести реформу органiзацiї, змiсту та технологiй освiти, базуючись на принципах гуманностi, прiоритетностi, якостi, доступностi та обов'язковостi. 8. 3абезпечити безоплатне надання медичної допомоги в державних i комунальних закладах охорони здоров'я, реалiзувати державну програму пiдвищення ресурсу здоров'я нацiї. забезпечити споживачiв приладами облiку. Надати бюджетнi дотацiї сiм'ям, сукупний доход яких нижче сукупного прожиткового мiнiмуму [3,с. 5]. 11. Захистити материнство i дитинство. Реалiзувати державну програму стимулювання зростання народжуваностi, заохочення багатодiтностi, лiквiдацiї дитячої безпритульностi, пiдтримки сiмейних будинкiв, iнтернатiв для дiтей-сирiт та iнвалiдiв. соцiальної хартiї i направлена на забезпечення гiдних умов життя усiх громадян, незалежно вiд їх соцiального стану, матерiального становища, статi, нацiональностi, вiросповiдання, переконань. Тiльки за таких умов стануть досяжними високi iдеали соцiальної рiвностi й соцiальної справедливостi [38,с. 19]. Вони декларують, що у найближчому майбутньому забезпечення рiвностi буде обмежене економiчними i соцiокультурними можливостями держави. Однак її досягнення можна наблизити солiдарними дiями суспiльства, спрямованими на створення рiвних умов для отримання роботи, освiти, соцiального захисту, забезпечення послуг у сферi культури i охорони здоров'я, шляхом перерозподiлу частини нацiонального доходу на тих, хто його потребує". Їхнiм стратегiчним завданням є: "До суспiльства рiвних шансiв i можливостей" - таке стратегiчне завдання СДПУ(О) у здiйсненнi соцiальної справедливостi. В умовах перехiдного перiоду основний акцент у його розв'язаннi має бути зроблений на покращання умов життя завдяки вiдновленню державних гарантiй соцiальних прав громадян, створенню надiйної системи соцiального забезпечення та соцiального захисту населення. Внаслiдок цього буде досягнуто соцiально прийнятливого рiвня життя для непрацездатних громадян i створено умови зростання добробуту економiчно активної частини населення. патерналiзму до соцiального партнерства. Базовою цiннiстю i базовим правом у системi соцiальних прав людини СДПУ(о) вважає право на вiльну, творчу працю згiдно iз фахом, рiвнем квалiфiкацiї, iнтересами працiвника. Людина є господарем своєї долi та своєї працi лише за умови вiльного вибору професiї та мiсця роботи, якщо вона своєчасно отримує заробiтну плату, що вiдповiдає якостi та кiлькостi трудових зусиль [25,с. 8]. СДПУ(о) декларують,що вони проти будь-яких заборон на професiю i проти дискримiнацiї при найманнi на роботу за ознаками статi, вiку, нацiональностi, полiтичними або релiгiйними переконаннями, проти обмежень на вiльне пересування громадян територiєю України i за її межами. Усi громадяни повиннi мати гарантоване право на вiльний виїзд з країни i можливiсть повернення. Для цього необхiдно скасувати систему прописки, котра в демократичнiй державi не може бути умовою для отримання роботи. СДПУ(о) виступає за утвердження економiчної демократiї, за якої трудiвники беруть участь в управлiннi пiдприємствами через систему колективних договорiв i угод, та участь працiвникiв в акцiонуваннi капiталу, а також за посилення контролю профспiлок за дiяльнiстю роботодавцiв. На думку СДПУ(о) основою нових стосункiв мiж роботодавцями i найманими робiтниками в умовах ринкової економiки, що формується, повиннi стати принципи соцiального партнерства, якi забезпечать дiйсну рiвнiсть трудiвникiв у їх взаєминах iз пiдприємцями. Гарантом такого партнерства є держава, яка у процесi пiдготовки i затвердження Генеральної угоди мiж урядом, профспiлками i роботодавцями та на його основi - галузевих, тарифних, регiональних угод, повинна забезпечити узгодженiсть вимог сторiн та розмiрiв соцiальних нормативiв щодо оплати працi, умов зайнятостi, державної пiдтримки пiдприємства, охорони працi, соцiального забезпечення i соцiального страхування. Особлива роль у захистi iнтересiв трудящих, дотриманнi трудового законодавства, забезпеченнi гiдних умов працi та вiдпочинку працюючих належить професiйним спiлкам. СДПУ(о) в програмах пiдтримує розвиток профспiлкового руху, створення нових незалежних профспiлок, вважаємо їх основними союзниками трудящих у реалiзацiї соцiал-демократичної стратегiї соцiальної полiтики. СДПУ(о) пiдтримує їх послiдовну боротьбу за те, щоб норми трудового законодавства (наймання i звiльнення, тривалiсть робочого тижня, порядок надання i розмiр вiдпусток, регулювання трудових спорiв i конфлiктiв) дiйсно розповсюджувалися на усiх найманих робiтникiв, незалежно вiд форми власностi пiдприємства. СДПУ(о) має намiр добиватися дiйсної рiвностi прав мiж профспiлками та державою i роботодавцями в управлiннi позабюджетними соцiальним фондами [23,с. 175]. й своїй сiм'ї нормальнi умови життя. Доходи значної частини населення не досягають прожиткового мiнiмуму, що негативно вiдбивається на соцiальному самопочуттi, психiчному i фiзичному здоров'ї людей. При цьому розрив у рiвнi доходiв найбiльш i найменш забезпечених груп населення досягнув критичного рiвня. Це суттєво гальмує процеси соцiальної трансформацiї українського суспiльства, створення середнього класу, котрий у розвинених країнах є гарантом соцiально-полiтичної стабiльностi, головною продуктивною силою суспiльства. СДПУ(о) переконанi, що Україна лише тодi стане сучасною демократичною державою з розвиненою економiкою i культурою, коли у складi українського середнього класу будуть не лише бiзнесмени i комерсанти, але й ученi, лiкарi, працiвники освiти, культури, iнженерно-технiчнi працiвники, квалiфiкованi робiтники, трудовi доходи яких дозволять забезпечити високi життєвi стандарти та якiсть життя. СДПУ(о) вважає, що полiтика доходiв в умовах перехiдного перiоду повинна спрямовуватися на розв'язання двоєдиного завдання: подолання надмiрної диференцiацiї доходiв рiзних соцiальних груп i зростання реальних доходiв бiльшостi українських громадян. Головним iнструментом реалiзацiї даного завдання СДПУ(о) вважає реформу системи оплати працi, оскiльки заробiтна плата є основним джерелом доходу численної групи робiтникiв найманої працi i її рiвень визначає розмiр пенсiй, рiзних допомог та соцiальних виплат iншим категорiям населення [23,с. 155]. СДПУ(о) декларує що пiдтримує полiтику, спрямовану на забезпечення випереджаючого зростання заробiтної плати. СДПУ(о) впевненi, що лише високооплачувана праця зацiкавлює робiтника у пiдвищеннi її якостi, стимулює науково-технiчний i технологiчний прогрес. При цьому пiд високою вартiстю працi СДПУ(о) розумiє не номiнальне зростання заробiтної плати за рахунок знецiнення грошових коштiв, а таку її вартiсть, що забезпечує високий рiвень життя. Тому, iз зростанням продуктивностi працi i ВВП, СДПУ(о) буде прагнути до пiдвищення питомої ваги зарплати в собiвартостi продукцiї та структурi ВВП до рiвня розвинених країн свiту. Розмiр зарплати повинен встановлюватися i регулюватися трудовим договором мiж робiтником i роботодавцем. СДПУ(о) пiдтримує таку систему колективних договорiв, за яких умови укладання iндивiдуальних трудових угод не можуть бути гiршими, нiж умови колективних договорiв, а останнi, у свою чергу, - галузевих тарифних угод у результатах своєї працi. З огляду на це необхiдно повною мiрою задiяти сучаснi мотивацiйнi механiзми - робiтники повиннi брати участь в акцiонуваннi пiдприємств, розподiлi прибуткiв, визначеннi розмiрiв зарплати з урахуванням особистого внеску кожного працiвника. Оплата працi повинна бути диференцiйованою залежно вiд її змiсту та умов. СДПУ(о) рiшуче виступає за покращання умов працi, встановлення чiткого режиму роботи, який не виснажував би робiтника фiзично i духовно, а залишав йому достатньо сил i часу для вiдпочинку, виховання дiтей, пiдвищення свого освiтнього i культурного рiвня. Необхiдно здiйснити поступовий перехiд вiд системи компенсацiй робiтникам за несприятливi умови працi до системи, що сприяє досягненню високого рiвня його безпеки, пiдвищенню вiдповiдальностi роботодавцiв усiх форм власностi за покращання умов i охорони працi [12,с. 190]. На думку iдеологiв СДПУ(о) до невiдкладних практичних заходiв реформування системи оплати працi слiд вiднести: лiквiдацiю заборгованостi з виплати заробiтної плати; встановлення обґрунтованих мiжгалузевих, мiжпосадових i мiжквалiфiкацiйних пропорцiй в оплатi працi; перехiд до погодинної мiнiмальної оплати працi як законодавчо закрiпленої соцiальної гарантiї; [38,с. 18]. реалiзацiю державних гарантiй постiйної iндексацiї заробiтної плати Водночас потребує розробки i прийняття нове податкове законодавство, що обмежить надмiрне зростання доходiв найбiльш багатої частини населення i забезпечить ефективний перерозподiл доходiв на користь найменш забезпечених верств суспiльства. Це можливо здiйснити шляхом введення прогресивної шкали прибуткового податку з фiзичних осiб. СДПУ(о) має намiр сприяти реалiзацiї заходiв, що зменшують податкове навантаження як на фонд оплати працi, так i на доходи громадян. Вони вважають,що це буде реальним джерелом пiдвищення номiнальної i реальної заробiтної плати. всiм без винятку громадянам України автору не зрозумiло. І якi шляхи виконання цiєї частини програми ПСПУ. Якщо судити лише за програмами, може скластися враження, що бiльшiсть полiтикiв збайдужiла до релiгiйного чинника. Вони вiдверто iгнорують релiгiйнi iнтереси своїх виборцiв, не дивлячись на свої передвиборчi обiцянки. Так було провалено ряд законопроектiв, якi мали покращити земельнi вiдносини релiгiйних органiзацiй, надати їм право засновувати загальноосвiтнi навчальнi заклади чи накласти мораторiй на приватизацiю колишнього культового майна, яке держава не спiшить повертати колишнiм власникам. При чому, за рiдким винятком, в парламентi проти iнтересiв Церков i релiгiйних органiзацiй голосували як представники бiльшостi, так i опозицiї. Особливо цинiчними були дiї членiв Соцiалiстичної партiї, якi в дусi марксистського атеїзму заявляли, що вiра — це лише стан душi i приватна справа людини, а тому їй не потрiбнi нi майно, нi земля. Проте як тiльки прозвучав перший президентський указ про перевибори, депутати згадали про Бога. У вiдповiдь на заяву кiлькох християнських Церков на пiдтримку перевиборiв, соцiалiсти iнiцiювали звернення до Папи Римського, щоби той «утихомирив» українських католикiв. [49,с. 84]. Вже самi постулати говорять, про чиї iнтереси йдеться насправдi: — забезпечення дотримання закону про альтернативу iдентифiкацiйним кодам для фiзичних осiб шляхом розробки реального механiзму, який би давав змогу вiруючим не приймати код або вiдмовлятися вiд нього за релiгiйними мотивами; — заборона втягувати Україну в чужi цивiлiзацiйнi структури Заходу -НАТО та Євросоюз; — надання державного статусу росiйськiй мовi; якi є на руку нинiшньому росiйському режимовi. Одним серед перших, хто заявив про готовнiсть пiдтримати цi постулати, виявився Олександр Мороз, який в короткому часi пiсля цього отримав високу вiдзнаку УГОД (МП) — орден Володимира Великого. На цих же позицiях стоїть i ПСПУ, КПУ. На шпальтах комунiстичної преси заряснiла церковна тематика. І навiть архiєпископ Павел з Києво-Печерської лаври заявив про свою любов до комунiстiв [17,с. 94]. Мовна полiтика також вiдноситься до духовної тому необхiдно переглянути позицiї партiй по цьому питанню: ПСПУ Н. Вiтренко позицiонує себе як полiтична сила, орiєнтована на створення союзу України, Бiлорусi та РФ. Вiдтак у галузi мовної полiтики та етнополiтики Н. Вiтренко традицiйно чiтко виступала за розширення сфери вжитку росiйської мови. Ще пiд час виборiв 1999 року лiдер ПСПУ обiцяла забезпечити громадянам рiвноправнiсть незалежно вiд їхньої нацiональностi, а росiйськiй мовi надати статус другої державної (щоправда, за цього не йшлося, в який спосiб можливо втiлити в життя такi iнiцiативи). Пiд час президентської виборчої кампанiї 2004 року програма цiєї претендентки на пост глави держави була абсолютно iдентична парламентськiй партiйнiй, однак про росiйську мову в нiй уже не говорилося нiчого. Водночас варто зауважити, що в перелiку рiзноманiтних законодавчих iнiцiатив Н. Вiтренко та представникiв ПСПУ, розмiщених на сайтi партiї, не значиться жодної законодавчо оформленої iнiцiативи стосовно мовної проблематики чи етнополiтики. Парламентська виборча кампанiя 2006 року значно радикалiзувала цю полiтичну силу, що отримало вияв i в пiдходi до мовних проблем, питань державного суверенiтету та регiональної полiтики. Блок Наталiї Вiтренко "Народна опозицiя" у складi Прогресивної соцiалiстичної партiї України та партiї "Русько-український союз" узялися за виконання ролi захисникiв"схiднослов'янської цивiлiзацiї i канонiчного Православ'я". ПСПУ пропагувала федеративний устрiй України, надання автономiї Закарпаттю i Галичинi, уможливлення подвiйного громадянства, закрiплення державного статусу росiйської мови [5,с. 6]. Передвиборнi обiцянки Н. Вiтренко включали й пропозицiї щодо внесення змiн до Конституцiї на принципах, закрiплених у Європейськiй хартiї про мiсцеве самоврядування, Європейськiй хартiї про громадянство, Європейськiй соцiальнiй хартiї, Європейськiй хартiї регiональних мов або мов меншин, Рамковiй конвенцiї про захист нацiональних меншин, Європейськiй конвенцiї про захист прав i основних свобод людини, для забезпечення повновладдя рад депутатiв трудящих, запровадження федеративного устрою України. Щоправда, в пiдсумку ця полiтична сила не потрапила до Верховної Ради України, здобувши 2,93% електоральної пiдтримки, хоча її очiльниця й наполягала, що результати волевиявлення сфальсифiкованi. Пiсля виборчої кампанiї 2006 року Н. Вiтренко та її полiтична сила продовжували розвивати у своїй дiяльностi та полiтичнiй риторицi тезу про необхiднiсть змiнити статус росiйської мови. Зокрема в постановi XVII з'їзду ПСПУ вiд 24 червня 2006 року "за звiтною доповiддю ЦК ПСПУ про роботу за перiод вiд 11 червня 2005 року по 24 червня 2006 року" вказується, що "в мiсцевi органи влади вiд блоку Н. Вiтренко "Народна опозицiя" обрано 1048 депутатiв" i що "присутнiсть" у них депутатiв вiд цього блоку "радикально змiнила роботу мiсцевих рад": адже "депутати вiд нашої партiї практично у всiх радах внесли нами розробленi три iнiцiативи!" i першою з них стала пропозицiя "про надання росiйськiй мовi статусу регiональної". Дiйсно, деякi мiсцевi ради ухвалили рiшення про визнання росiйської мови як регiональної, однак невдовзi їх було опротестовано в судах [21,с. 5]. Симптоматичним кроком у контекстi мовної полiтики стала й iнiцiатива ПСПУ щодо "змiни назви газети ПСПУ "Досвiтнi огнi" у росiйськомовному виданнi" - в росiйському варiантi партiйний друкований орган вiдтепер мав називатися "Предрассветные огни".[22,8]. У 2006 роцi Н. Вiтренко обстоювала необхiднiсть широкого використання росiйської мови в судах: "Якщо судовi процеси йдуть виключно українською мовою - значить, росiйськомовнiй людинi створюють дискомфорт пiд час судових процесiв. Навiть якщо йому дозволяють користатися росiйською, то всi документи, сам процес вiдбувається українською мовою". Вона також заявляла, що "надання однакового статусу державної двом мовам знiмає всi вiдмiнностi" мiж регiонами, натомiсть витiснення росiйської мови називала "етноцидом". Процес "об'єднання країни", за мiркуваннями Н. Вiтренко, вiдбудеться лише завдяки утвердженню державної двомовностi [7,с. 8]. Лiдер ПСПУ переконана, що "у нас країну створювали i українцi, i росiяни", а тому вважає росiян в Українi "державотворчим" етносом. Заслуговують на увагу й висловлювання iнших керманичiв ПСПУ з приводу мовної полiтики та мiжетнiчних взаємин, що можна розглядати як спроби пошуку соратникiв у майбутнiй ВР. У сферi мовної полiтики КПУ традицiйно обстоює необхiднiсть надання росiйськiй мовi iншого статусу - "офiцiйної чи державної". Не цураються комунiсти й реальних дiй. Зокрема пiсля ухвалення ВР Закону України "Про ратифiкацiю Європейської хартiї регiональних мов або мов меншин 1992 р." у його нинiшнiй редакцiї стали робитися спроби використати його для надання росiйськiй мовi статусу регiональної. Наприклад, наприкiнцi 6-ї сесiї ВР IV скликання депутатами вiд КПУ спiльно з регiоналами та представниками СДПУ(о) було внесено проект Закону України "Про гарантування вiльного розвитку, використання i захисту росiйської мови, а також регiональних мов або мов меншин в Українi". У текстi проекту закону пропонувалося визначити правовий статус та надати державнi гарантiї вiльного розвитку, використання i захисту росiйської мови, а також регiональних мов або мов меншин України у рiзних сферах - дiловодства, документацiї, iнформатики, обслуговування, судочинства та нотарiату, освiти й науки, ЗМІ, видавничої справи, поштово-телеграфного зв'язку, культури й спорту, реклами, топонiмiки й картографiї, на зборах i конференцiях, виборах та референдумах. У висновку головного науково-експертного управлiння ВР щодо цього законопроекту вказувалося, що один iз його концептуальних недолiкiв полягає в намаганнi його авторiв надати росiйськiй мовi вищого статусу, нiж мовам iнших нацiональних меншин, а вiдтак констатовано, що документ потребує суттєвого доопрацювання. [6,с. 138]. У програмi КПУ до парламентської виборчої кампанiї 2006 року придiлялась увага i питанням регiональної полiтики - заради лiквiдацiї потенцiйної "лiнiї розколу" України. В нiй говорилося: "Зупинимо процес розколу України. Створимо умови для повноцiнного культурного розвитку усiх нацiй i народностей, що проживають в Українi". Росiйськiй мовi пропонувалося надати статус другої державної. [46,с. 8]. Свого часу лiдер Компартiї П. Симоненко у своєї виборчiй програмi пiд час кандидування на посаду Президента України говорив не лише про всебiчний розвиток державної української мови i культури, а й обiцяв надати росiйськiй мовi статус офiцiйної (до речi, балотуючись у президенти в 1999 роцi, Петро Миколайович збирався надати росiйськiй мовi статус державної). КПУ в своїй полiтичнiй риторицi нiколи не вiдмовлялася вiд подiбних планiв у мовнiй полiтицi. Однак пiсля останнiх парламентських виборiв iшлося вже не тiльки про росiйську як державну мову, але й про прагнення запровадити в Українi специфiчну полiтику "двомовностi" [55,с. 38]. Органи мiсцевого самоврядування, в яких депутати вiд КПУ ввiйшли до складу спiльних iз ПР коалiцiй, пiдтримували рiшення мiсцевих рад про надання росiйськiй мовi статусу регiональної. Так, наприклад, було в Днiпропетровську, КПУ та Блок Наталiї Вiтренко, на черговiй сесiї мiської ради винесли на розгляд депутатiв питання про надання росiйськiй мовi статусу регiональної на територiї м. Днiпропетровська. вiн заявив, що "не "двомовнiсть" розколює Україну, а її вiдсутнiсть". На його переконання, основна вада нинiшньої мовної полiтики полягає в недостатньому задоволеннi мовних прав росiйськомовної громади, хоча "росiйськомовних" громадян в Українi навiть бiльше, нiж "україномовних". Росiйськомовнi громадяни часто-густо сприймаються "мовними опонентами" як своєрiдна "п'ята колона". У свою чергу, корiнне росiйськомовне населення України, переживши первiсний шок обвинувачень у чужинствi, до певного часу зайняло вичiкувальну позицiю. Потрiбно бути дуже наївним, щоб не розумiти: подiбна вичiкувальна позицiя — явище тимчасове i питання лише в тому, скiльки часу мине, поки вона стане протилежною - активно наступальною."... Мовний "дискомфорт" з часом перетворився на соцiально вибухонебезпечну сумiш - такий собi етнотротил! Потрiбно лише активувати детонатор, щоб вiн вибухнув". Вiн також висловив переконання, що одним iз шляхiв розв'язання "мовної проблеми", а власне, змiни статусу росiйської мови, є референдум: адже є "двi концепцiї формування нацiї: перша - етнiчна, яка несе в собi загрозу апартеїду; друга - формування полiтичної нацiї, де мовна проблема має бути розв'язана демократичним шляхом, враховуючи права та свободи громадян. Власне, останнє ми i пропонуємо реалiзувати через референдум" [52,с. 18]. На погляд лiдера комунiстiв, "процес розширення ареалу використання української мови необхiдно проводити природними, еволюцiйними, а не революцiйними методами (за допомогою системи дошкiльної i шкiльної освiти, курсiв пiдвищення квалiфiкацiї та iнше). Влада протягом десяти рокiв веде жорстку боротьбу iз "засиллям" ефiрної i друкованої продукцiї росiйською мовою. Замiсть того, щоб створювати сприятливий клiмат для україномовного друкарства, влада вiдкрила дверi найгiршим зразкам захiдної мас та поп-культури". Вельми жалкуючи iз приводу того, що "в 2005 р. на програми розвитку української мови було витрачено аж ЗО млн. гривень (5,5 млн. доларiв)", народний депутат України П. Симоненко закликав здiйснити в першу чергу "певнi змiни в оподаткуваннi. Через надмiрнi стягнення видання в Українi україномовної лiтератури є менш прибутковим, анiж росiйськомовної в Росiї". Вiн пiдкреслював: "Наша програма передбачає державну пiдтримку україномовного книговидання, але не придушення податками росiйськомовного, контроль за чистотою мови на державному ТБ, замiсть викручування рук недержавним, як це зараз робить керiвництво Нацради з питань телебачення та радiомовлення". Щоправда, у ВР не було зафiксовано законодавчих пропозицiй, якi б дозволяли виправити ситуацiю. П. Симоненко також пропонував розпочати "реформу державної мовної полiтики" шляхом внесення змiн до ст. 10 Конституцiї України, яка проголошує українську мову єдиною державною, а росiйську - мовою нацiональної меншини [52,с. 26]. Втiлити в життя полiтику "двомовностi", як переконаний лiдер комунiстiв, можливо зокрема за допомогою розробки системи "заохочення держслужбовцiв на Сходi до вивчення та використання української, а на Заходi - росiйської!!!". У нинiшньому виборчому циклi КПУ продовжує лобiювати полiтику "двомовностi". Наприклад, у зверненнi позачергового XII з'їзду КПУ до виборцiв вказується, що комунiстами розроблено проект нової редакцiї Конституцiї, в якому росiйськiй мовi буде надано статус другої державної. У виборчiй програмi до дострокових виборiв до ВР 2007 року пiд назвою "За народовладдя! Геть диктатуру" зазначається, що Компартiєю будуть забезпеченi соцiально-економiчнi та мовно-культурнi потреби людей усiх нацiональностей, що проживають в Українi, а "нова редакцiя Конституцiї, запропонована комунiстами, надасть росiйськiй мовi статус другої державної при реальному забезпеченнi державного статусу української мови. Неухильно буде виконуватися Європейська хартiя регiональних мов та мов меншин". Симптоматично, що поряд iз цим пропонується запровадити й "iнститут подвiйного громадянства на пiдставi мiжнародних угод". Соцiалiст Олександр Мороз та його полiтична сила у своїх попереднiх виборчих програмах намагалися якнайдалi обходити питання мовної полiтики, обмежуючись загальними фразами про необхiднiсть "подолання морально-духовної кризи в суспiльствi - однiєї з причин занепаду України". У виборчiй програмi СПУ зразка 2006 року, що мала назву "Збудуємо Європу в Українi", питання мовної полiтики опинилося на останньому, 21-му мiсцi: "Внесений соцiалiстами закон про мови, який передбачає можливiсть кожному вiльно користуватися рiдною мовою, буде реалiзований на практицi" [40,с. 29]. Ще в сiчнi 2005 року О. Мороз, який ранiше фактично уникав вiдвертого позицiонування СПУ стосовно мовної проблематики та етнополiтики, рiзко змiнив позицiю. 12 сiчня 2005 року у ВР було зареєстровано iнiцiйований ним законопроект, у якому було запропоновано надати росiйськiй мовi статус офiцiйної поряд з українською. До речi, подiбнi iнiцiативи викликали тодi рiзкий спротив українських правих. Власне, в Конституцiї України взагалi вiдсутнiй термiн "офiцiйна мова", українська мова є державною. Натомiсть у законопроектi О. Мороза обидвi мови пропонувалось урiвняти в правах, визнавши офiцiйними, тобто такими, що є робочими мовами органiв державної, мiсцевої влади, а також використовуються в службовому спiлкуваннi, освiтi та культурi, у веденнi документацiї i дiловодствi, при проведеннi офiцiйних засiдань в iнформпросторi та у вiдносинах iз громадянами. В пояснювальнiй записцi до законопроекту вказувалося, що необхiднiсть прийняття проекту Закону України "Про внесення змiн до Закону України "Про мови в Українськiй РСР" викликана тим, що держава Україна не має власного закону про державну мову та про застосування мов, а вiдтак i досi користується законом, прийнятим Верховною Радою УРСР, тобто актом iншої держави, який не вiдповiдає реалiям життя нової держави - України. За мiркуваннями О. Мороза, Закон України "Про мови в Українськiй РСР", прийнятий 1989 року, ставить мови нацiональних меншин в Українi в нерiвнi умови, що суперечить Європейськiй хартiї регiональних мов або мов меншин, ратифiкованiй Верховною Радою України в 2003 роцi. Вiдповiдно до положень ст. 6 проекту закону рiшення про використання поряд з офiцiйною (державною українською мовою) офiцiйних (нацiональних) мов в окремих територiально-адмiнiстративних одиницях мають прийматись органами мiсцевого самоврядування. За цього поняття "адмiнiстративно-територiальна одиниця", "дана мiсцевiсть", "та чи iнша мiсцевiсть", "мiсця проживання бiльшостi громадян iнших нацiональностей" вживаються без роз'яснення їх значення. З огляду на це виходить, що рiшення про визнання якоїсь мови "офiцiйною" (державною) можуть приймати навiть селищнi ради... [29,с. 17]. та мов етнiчних груп. Звiдси випливає необхiднiсть узгодження законiв, що усуне довiльне їх тлумачення, викликане суперечностями окремих статей, полiпшить можливостi розвитку української мови як мови державної, поставить у рiвнi умови гармонiйного розвитку мови нацiональних меншин. Як стверджує лiдер соцiалiстiв, цей закон згiдно зi ст. 10 Конституцiї України забезпечує українськiй мовi статус державної мови. Вiн ставить в рiвнi умови всi нацiональнi мови, надаючи їм однакову правову базу, зобов'язує всi гiлки влади повнiстю та пропорцiйно забезпечувати права кожної людини в мовному просторi. Всiм громадянам України, незалежно вiд їх етнiчного походження, нацiонально-культурної самоiдентифiкацiї, мiсця проживання чи вiросповiдання закон надає право вiльно обирати й користуватися будь-якою мовою, будь-яку мову вивчати i пiдтримувати її розвиток. Полiтика духовного розвитку нацiї передбачає створення всебiчних умов для вивiльнення творчого потенцiалу людини, її духовної самореалiзацiї, самовдосконалення та саморозвитку. Саме у духовнiй сферi свобода - необхiдна умова реалiзацiї волi людини у її дiяльностi, у вивiльненнi її творчого потенцiалу. Найбiльше добро свободи - Добро духовного росту. Провiднi теоретики СДПУ(О) так вiдносяться до духовних та мовних проблем: Всiма своїми дiями СДПУ(О)сприяла i буде сприяти утвердженню в українському суспiльствi засадних принципiв духовностi, людяностi, дружби народiв нашої Вiтчизни. Дiяльнiсть СДПУ(О) спрямовується назустрiч побажанням українського народу, всiх громадян її Сходу i Заходу, Пiвночi, Центру i Пiвдня якою б мовою вони не говорили i до якої б церковної конфесiї не належали [23,с. 111]. СДПУ(О) виступає за розвиток української мови та культури як основи нацiонального i державного розвитку українського народу, за вiльний розвиток всiх мов i культур, носiями яких є громадяни України. Ідеологи СДПУ(О) вважають, що нехтування мовних та культурних потреб багатомiльйонного росiйськомовного населення, iнших нацiй i народностей веде тiльки до послаблення та розколу країни. На думку iдеологiв СДПУ(О) українцям потрiбно усвiдомити, що нацiональнi iнтереси України потребують єдностi у духовнiй сферi. СДПУ(О) виступає за конструктивну спiвпрацю всiх релiгiйних конфесiй. Лише за умови духовної єдностi народу вiдбудеться консолiдацiя українського суспiльства на ґрунтi нацiональної iдеї. Всi лiвi партiї i органiзацiї виступають проти нацiоналiзму, культури iндивiдуалiзму та утвердження „захiдних стандартiв духовного життя”. Виняток становить лише РС, члени якого переконанi, що такi нацiоналiстичнi органiзацiї, як ОУН та УПА за своєї iдеологiєю i свiтоглядом були соцiал-демократичними, а деякi їх представники навiть тяжiли до марксизму. Щодо мовного питання, то органiзацiя взагалi проти введення єдиної державної мови в багатонацiональних країнах. Всi лiвi партiї та органiзацiї однозначно виступають за прiоритетний розвиток вiдносин з країнами СНД i передусiм – з Росiєю та Бiлоруссю. Проте уявлення про цiлi спiвробiтництва у них рiзнi. Висновки В програмах партiй лiвого спрямування, що зареєстрованi на територiї України досить важко знайти вiдмiнностi. Їх програми досить схожi,тому що досить багато почерпнули iз програми Комунiстичної партiї Радянського Союзу. Та все-одно в програмах партiй є певнi вiдмiнностi. У духовнiй сферi прикладом може бути мовна проблема. Однi партiї пропонують надати росiйськiй мовi статусу офiцiйної iншi другої державної,також є розбiжностi щодо впровадження в життя цiєї проблеми. Також в партiй лiвого спрямування є розбiжностi щодо вирiшення економiчних проблем України. Коли в таких питаннях як змiна податкової полiтики, усунення корупцiї, захист внутрiшнього виробника та створення нових робочих мiсць всi партiї солiдарнi, тобто це є головними прiоритетами їх економiчних програм. Тодi як КПУ не визнає своїм прiоритетом розвиток малого та середнього бiзнесу, натомiсть в програмi СДПУ(о) не можна побачити таких програмних засад як реформування заробiтної плати, змiни кредитної полiтики та впровадження державної монополiї на певнi сегменти ринку. Водночас можна побачити,що програми СПУ та ПСПУ суперечать самi собi, тобто якщо впроваджувати державну монополiю, то розвиток малого та середнього бiзнесу який є основою ринкової економiки здається неможливим. Також їх погляди вiдрiзняються i в аграрному секторi. Тож КПУ та ПСПУ в програмах виступають за державний захист вiтчизняного виробника, забезпечують держзамовлення на с/г продукцiю. Натомiсть СПУ та СДПУ(о) виступають за забезпечення європейського механiзму дотацiй та кредитування. В питаннях єдностi України СПУ, СДПУ (о) та КПУ виступають за єдину неподiльну Україну, а ПСПУ закликає до федеративного устрою та надання автономiї Закарпаттю та Галичинi, також всi полiтичнi сили виступають за поглиблене самоврядування регiонiв. Та незважаючи на всi вiдмiнностi майже у всiх програмах дослiджуваних партiй є дуже багато спiльного. Першою причиною цього є те, що всi вони дiстали «спадок» КПРС, якого i намагалися дотримуватися першi десять рокiв iснування незалежностi України. Також очевидним є те, що програма ПСПУ є дуже схожа на програму СПУ, i, окрiм декiлькох позицiй, вони майже iдентичнi. Це спричинено тим, що ПСПУ внаслiдок розколу вийшла з лав СПУ. Дещо окремо стоїть програма СДПУ (о), яка намагалася увiбрати в свої програми бiльше європейського соцiалiзму, та все одно програми всiх дослiджуваних партiй дуже схожi i вiдмiнностi знайти досить важко. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бокий І. СПУ прагне змiн / Іван Бокий // Ехо карпат – 2005. – 20 жовтня. 3. Вiтренко Н. Для ПСПУ армiя - не стадо, i не об’єкт для пограбування / Наталiя Вiтренко // Досвiтнi вогнi – 2004. – 12 березня. 4. Вiтренко Н. Декларацiя єдностi / Наталiя Вiтренко // Досвiтнi вогнi – 2005. – 17 липня. 5. Вiтренко Н. ПСПУ за федерацiю / Наталiя Вiтренко // Досвiтнi вогнi – 2006. – 29 квiтня. 6. Вiтренко Н. Моя жизнь-борьба /Наталiя Михайлiвна Вiтренко. – К., 2003 р. – 162 с. 7. Вiтренко Н. Село потребує допомоги / Наталiя Вiтренко // Досвiтнi вогнi – 2005. – 9 квiтня. 8. Воплощая идею, или Лучшая политика – конкретные дела. // Товарищ ПЛЮС. – 2006 – № 21(21). –24 мая 9. Время выводов и новых целей // Товарищ ПЛЮС. – 2006 – № 19(19). –12 мая 10. Глобалiзм i боротьба з ним. – Режим доступу: //http://socinfo.kiev.ua/dumka/vybir/ideol1.htm 11. Данi соцiологiчного опитування соцiологiчної служби НІСД, проведеного з 11 по 23 грудня 2003 р. 12. Демидов А Комментарий по поводу одной статьи / Александр Демидов // Вибiр. – 2001. – С. 187 – 192. 13. Кац К. Социалистические цели в глобальном протесте / Клаудио Кац // Вибiр. – 2001. – С. 150 – 169. 14. Квятковський І. Лiва iдея: свiтовий i український вимiри/ Іван Квятковський // Что делать? – № 1 (53) – К., 2006 р. – С. 15 – 27. 15. Концепция действия Леворадикального Объединения молодежи. Раздел 1: Естественная реальность. – Режим доступу: //http://lomleft.narod.ru/actionru.htm 16. Локер Ф. Глобальний капитализм и социалистическая альтернатива / Локер Филлип // Вибiр. – 2001. – С. 124 – 149. 18. Манифест (программное политическое заявление) Коммунистической партии рабочих и крестьян. Пункт 15: К братскому Союзу. – Режим доступу: //http://www.kprs-ua.narod.ru/manifest.htm 20. Мартинюк А. Комунiсти у Верховнiй Радi / Адам Мартинюк // Комунiст – 2007. – 17 вересня. 22. Марченко В. Молодь – майбутнє України / Володимир Марченко // Досвiтнi вогнi – 2006. – 7 липня. 23. Медведчук В. Дух i принципи соцiал-демократiї: українська перспектива / Вiктор Володимирович Медведчук – К., Основнi цiнностi. 2000 р. - 200 с. 24. Медведчук В. Ідеологiчна криза в Українi / Вiктор Медведчук // Соцiал-демократ. – 2005. – 18 серпня. 25. Медведчук В. Сучасна iдеологiчна ситуацiя в Українi / Вiктор Медведчук // Соцiал-демократ. – 2005. – 18 серпня. 26. Мороза поддержат коммунисты // Кореспондент. – 2004 – 2 вересня. 27. Мороз О. Куди йдемо?../ Олександр Олександрович Мороз - К., 2007 р. - 156 с. 29. Мороз О. Чого хочуть соцiалiсти України / Олександр Мороз // Вибiр. – 2001. – С. 5 – 37. 31. Мороз О. Хроника сьездов и партийных конференций Социалистической партии Украины / Олександр Мороз // Вибiр. – 2001. – С. 63 – 69. 32. Мусiєнко І. Україна має бути суб’єктом мiжнародного процесу / Іван Мусiєнко // Товариш – 2006. – 2 грудня. 33. Основы внутренней и внешней политики Украины (проект Социалистической партии Украины). Раздел XVII: Внешняя политика. – Режим доступу: //http://www.socinfo.kiev.ua/progrdoc/politr.htm 34. Партия демократического социализма. 15 лет СПУ. Хроника событий. Документы. - К., 2007 р. - 306 с. 35. Программа Коммунистической партии Украины. – Режим доступу: //http://www.kpu.kiev.ua/Main/index.htm 36. Програма Прогресивної соцiалiстичної партiї України. – К., 2007 р. 38. Програма Соцiал-демократичної партiї України (об'єднаної). – К., 2007 р. 39. Програма Соцiалiстичної партiї України (Нова редaкцiя). Вступ. – Режим доступу: //http://socinfo.kiev.ua/progrdok/program.htm 40. Програма Соцiалiстичної партiї України (Нова редакцiя). Роздiл І: Новий курс України (програма-мiнiмум). – Режим доступу: http://socinfo.kiev.ua/progrdoc/programu.htm 42. Роман Г. Государственное регулирование заработной платы как елемент системы национальной безопасности / Роман Григорий // Вибiр. – 2001. – С. 98 – 116. 43. Семенюк В. Українська земля не повинна стати випаленою / Валентина Семенюк // Товариш – 2006. – 25 травня. 45. Симоненко П. Комунiсти не дозволять владi економити на дiтях / Петро Симоненко // Комунiст – 2005. – 18 травня. 46. Симоненко П. Нове пiдвищення комунальних тарифiв збагатить тiльки олiгархiв / Петро Симоненко // Комунiст – 2006. – 25 липня. 47. Сиренко В. Почему коммунисты востребованы временем и народом?/Виктор Сиренко // Что делать? – № 1 (53) – К., 2004 р. – С. 1 – 7. 48. Сiнько В. Усi питання, що стосуються «лiквiдаторiв» першочерговi! / Василь Сiнько // Товариш – 2007. – 14 вересня. 49. Славин Б. Идеи самоуправления и собственности в теории и истории социализма / Борис Славин // Вибiр. – 2001. – С. 70 – 92. 50. Станков А. Фiнанси кров економiки. А кровососiв винищать соцiалiсти / Анатолiй Станков // Товариш – 2009. – 25 сiчня. 51. Старинець О. Закони уже є. Тепер ми змусимо виконавчу владу їх виконувати / Олександр Старинець // Товариш – 2009. – 12 березня. 52. Статут Комунiстичної партiї України. Роздiл ІІ: Членство в Комунiстичнiй партiї України. Органiзацiйнi засади. – Режим доступу: //http://www.kpu.kiev.ua/Main/index.htm 53. Степанов М. Комунiсти борються з бiднiстю / Михайло Степанов // Комунiст – 2008. – 27 листопада. 54. Центральна виборча комiсiя. Передвиборна програма кандидата в Президенти України Симоненка Петра Миколайовича. – Режим доступу: //http://195. 230. 157. 53/pls/vp2004/WP001 55. Шеховцов О. Молодь – майбутнє України / Олексiй Шеховцов // Досвiтнi вогнi – 2004. – 14 жовтня. ДОДАТОК СПУ КПУ ПСПУ Основна мета Мета соцiалiстiв – соцiальна справедливiсть, добробут кожної сiм’ї, сильна, демократична, суверенна держава. Таким бачимо демократичний соцiалiзм i європейський вибiр України. Назва передвиборчої програми - «Збудуємо Європу в Українi». Приход до влади такої полiтичної сили, яка глибоко розумiє життєвi потреби людей, має чiтку програму полiтичних i економiчних дiй. Спiвробiтництво з Бiлоруссю, Росiєю. Соцiальна полiтика платежi обмежимо законом до 12 вiдсоткiв доходу сiм’ї, а якiсть комунальних послуг буде забезпечена. Безплатна освiта, охорона здоров’я. Пенсiї, стипендiї та iншi соцiальнi виплати отримають реальнi пiльги i доплати з бюджету. Буде переглянута вся система соцiального захисту лiтнiх людей. Крiм надiйного пенсiйного забезпечення, вони отримають права на самостiйну адаптацiю до нових умов життя. Держава фiнансує не допомогу з безробiття, а робочi мiсця, бере на себе забезпечення гарантованих обсягiв соцiального захисту всiх: працюючих i непрацевлаштованих, здорових i хворих, молодих i старих, чоловiкiв i жiнок. Створення державної системи пiльг i соцiальної допомоги, яка гарантуватиме пристойнi умови життя малозабезпечених верств населення, ветеранiв, iнвалiдiв, одиноких, багатодiтних i молодих сiмей, сирiт i вдiв. Забезпечення матерiального достатку, поваги та всебiчного захисту фронтовику-рятiвнику людства вiд фашизму, реалiзацiя вимог закону щодо дiтей вiйни. Запровадження на основнi продукти харчування, товари першої необхiдностi та лiки стабiльнi єдинi цiни в межах усiєї країни, накладення мораторiю на їх пiдвищення. Повернення протягом 5-ти рокiв громадянам заощадження. Подолання дитячої безпритульностi. До 2010 року подвоєння реальних доходiв працюючих. Мiнiмальна пенсiя, соцiальна допомога на рiвнi 70% середньої зарплати. Встановлення мiнiмальної ставки оплати працi не нижче реального прожиткового мiнiмуму. Державне фiнансування Будiвництва житла для незаможних i пiльговикiв, робiтникiв та iнтелiгенцiї. Створення широкої системи дотацiй, субсидiй i кредитiв для будiвництва iндивiдуального i кооперативного житла на доступних умовах, в першу чергу – для молодих сiмей. Заборона безпiдставного знищення житла i соцкультпобутових об’єктiв, продаж гуртожиткiв разом з їхнiми безквартирними мешканцями, виселення громадян без надання житла. Державна програма Житлового будiвництва для малозабезпечених i молодих сiмей, лiквiдацiї бiдностi i безробiття, рiзних форм експлуатацiї. Здiйснимо пенсiйну реформу для встановлення справедливої пенсiї в залежностi вiд виробничого стажу й умов працi. Повернемо трудовi заощадження в повному обсязi за три роки. Платежi по житлово-комунальних послугах - не вище 10% сукупного доходу родини. Соцiальнi виплати iнвалiдам, студентам, малозабезпеченим, пенсiї - не нижче прожиткового мiнiмуму. Охорона здоров’я та освiта Освiту та медичне обслуговування за рахунок бюджету буде вiдновлено. Коштiв соцiального страхування, встановлення здоров’я сучасним обладнанням, установлення жорсткий державний контроль за якiстю i рiвнем цiн на лiки. Пiдвищення до рiвня середньої в промисловостi зарплату викладачiв середнiх спецiальних закладiв, учителiв шкiл. Забезпечення стипендiї студентiв - до рiвня прожиткового мiнiмуму Безкоштовна медицина i безкоштовна освiта Поворот вiд лiберальної до соцiальної полiтики влади. Економiка — конкурентна, багатоукладна, з державними механiзмами регулювання, спрямована на задоволення соцiальних потреб народу. Не заперечуючи ролi ринкових вiдносин, партiя дотримується принципу: ринковi вiдносини в економiцi, але не в соцiальнiй i духовнiй сферах. За народну економiку, соцiалiзацiю виробництва, розподiлу i споживання. Монопольнi цiни на деякi товари будуть встановлюватись державою напр., комунальнi послуги). Реальнi доходи та заробiтнi плати громадян зростатимуть щорiчно не менш як на 10% на основi вiдповiдного зростання через видатки бюджету та за рахунок спецiально створеного фонду. Створення щонайменше п’яти мiльйонiв робочих мiсць, у тому числi шляхом розгортання масштабних суспiльних робiт. Єдиний фiксований податок на землю та для дрiбних пiдприємцiв буде збережено. Реформування i спрощення податкової системи, лiквiдацiя податкових пiльг, зменшення ставок оподаткування у виробничiй сферi, введення прогресивного оподаткування доходiв фiзичних осiб i майна. Держава стимулює розвиток пiдприємництва, дрiбного i середнього бiзнесу через макроекономiчнi механiзми (iнвестицiї, пiльги, конкурси та iн.), але безпосередньо не втручається в його дiяльнiсть. Українськi товаровиробники матимуть пiдтримку i всебiчний захист держави. Інновацiйний розвиток держави буде забезпечено. Промислова полiтика — орiєнтується на вiдтворення могутнього iндустрiального сектору економiки, як локомотиву розвитку дрiбнiших форм виробництва, формування конкурентного середовища. Стратегiчнi пiдприємства та монополiї працюватимуть на суспiльство та державу, їх приватизацiя не проводитиметься. Інвентаризацiя основних фондiв, паспортизацiя пiдприємств усiх форм власностi. Управлiння державним сектором здiйснюється на основi поточних, середньострокових i перспективних прогнозiв i планiв, а недержавних — на основi iндикативного ринкового регулювання (держзамовлення, нормативи, цiнове i податкове стимулювання вiдповiдно до контрольних параметрiв, розроблюваних державою). Функцiонують державний i народний контроль. Розвиток виробничої демократiї, розвиток спiввласностi i оренди, рiзноманiтних форм виробничого та економiчного самоврядування. Рiзнi форми власностi i методи господарювання. Недопущення пiдвищення квартирної плати, тарифiв на Створення умов для безаварiйного функцiонування об’єктiв житла i систем життєзабезпечення населених пунктiв, пiдвищення якостi цих послуг. Нацiоналiзацiя стратегiчно важливих галузей i пiдприємств. Бюджетонаповнюючi галузi, в першу чергу виробництво спиртних напоїв i тютюнових виробiв, перейдуть у державну власнiсть, а зовнiшня торгiвля стане державною монополiєю. Вiдновлення ролi трудових колективiв i профспiлкових органiзацiй в управлiннi виробництвом i розподiлом прибутку. Забезпечення вiдродження І прискорений розвиток традицiйних високотехнологiчних i конкурентоспроможних галузей вiтчизняної економiки: авiа- i суднобудування, ракето- i танкобудування, важкого машинобудування, електронiки i приладобудування. Унiкальне географiчне положення для України - те ж саме, що нафта для Росiї. Програму розвитку транспортної iнфраструктури можна виконати тiльки в Союзi з Росiєю i Бiлоруссю при добросусiдських вiдносинах з країнами ЄС. одержить усе необхiдне для могутнього розвитку: гарантованi ринки збуту продукцiї, дешевi енергоресурси, масштабнi митних бар'єрiв i подвiйного оподатковування. Державна програма розвитку машинобудування, що вимагає державної пiдтримки автомобiле-, судо-, ракето- i авiабудування. Державна программа нацiоналiзацiї стратегiчних об'єктiв з метою державного контролю над паливно-енергетичним комплексом, транспортом, зв'язком, найбiльшими металургiйними i хiмiчними пiдприємствами. Державна програма пiдтримки малого i середнього бiзнесу з його захистом вiд сваволi чиновникiв i замiною iснуючих платежiв єдиним соцiальним податком. Змiнимо систему оплати працi. Реалiзуємо модель дорогої робочої сили. Сiльське господарство Оголошення агропромислового виробництва основою вiдродження економiки України. В аграрному секторi буде вiдроджено великотоварне виробництво та запроваджено європейський механiзм дотацiй, субсидiй, кредитування. Інвентаризацiя основних фондiв АПК, їх модернiзацiя i вiдновлення. Залучення для цього банкiвських кредитiв, державних асигнувань, коштiв рiзних пiдприємств, органiзацiй i приватних осiб. Законодавчий розвиток iнституту власностi на землю, що виключає двозначностi. Встановлення нового порядку цiноутворення на сiльськогосподарську продукцiю, що забезпечує паритет. Бюджетнi та iншi компенсацiї для користування пiльговими банкiвськими кредитами. Стимулююча i стабiльна податкова полiтика щодо АПК. Державне замовлення на постачання частини сiльськогосподарської продукцiї. Самостiйний вибiр пiдприємствами АПК напряму виробничої дiяльностi та розпорядження виробленою продукцiєю. Поновлення державного фiнансування особливо важливих цiльових програм, у тому числi забезпечення експлуатацiї систем мелiорацiї земель, а також програм селекцiї, насiнництва i племiнної справи. На землю сiльськогосподарського призначення не поширюються умови купiвлi-продажу Гарантування доступних кредитних ресурсiв для агропромислових пiдприємств та паритет цiн на промислову продукцiю. Видiлення на потреби села 10% ВВП, встановлення пiльгових кредитiв (не вище 5% рiчних), державного замовлення на продукцiю сiльгоспвиробника з 50-вiдсотковою передоплатою. Одержання власниками паїв п’ятої частину вирощеного врожаю. Забезпечення вiдновлення i розвитку соцiальної iнфраструктури села – газифiкацiю, телефонiзацiю, будiвництво житла для молодi, розширення мережi автомобiльних дорiг. Встановлення державного контролю за дотриманням конституцiйних норм використання земельних ресурсiв, заборона передачi у приватну власнiсть курортних i заповiдних територiй. Заборона перетворення землi сiльськогосподарського призначення на предмет купiвлi-продажу. Україна – експортер, а не iмпортер продуктiв харчування. цiни, плата за земельний пай не нижче 5% кадастрової вартостi землi, розвиток соцiальної iнфраструктури села. Неприпустимiсть продажу землi i природних ресурсiв. Енергетика Енергетичну безпеку держави буде забезпечено. Вугiльна галузь буде пiдтримуватись державою Забезпечення на базi прогресивних технологiй випереджаючих темпiв розвитку вугiльної промисловостi – основи енергетичної бази держави. Державна програма забезпечення енергетичної безпеки шляхом розвитку вугiльної галузi, впровадження енергозберiгаючих технологiй, електростанцiй на поновлюваних ресурсах; Бюджет Формування бюджету вiд низу до верху, оптимiзацiя витрат на адмiнiстративно-управлiнський апарат Скасування податку на додану вартiсть, перш за все на споживчi товари i соцiальнi послуги. будуть фiнансуватися мiждержавнi програми розвитку, що забезпечить впровадження високих технологiй, наукомiстких виробництв. Культура Можливiсть кожному вiльно користуватися рiдною мовою. Нацiональна i духовна полiтика — враховує, що суспiльство — це єднiсть соцiального, економiчного, полiтичного, релiгiйного, культурного, етнiчного та iншого розмаїття. Створення умов для повноцiнного культурного розвитку усiх нацiй i народностей, що проживають в Українi. Росiйськiй мовi надання статусу другої державної. Гарантування свободи совiстi та вiросповiдання, не допущення знищення канонiчного православ’я. Ми захищаємо схiднослов'янську цивiлiзацiю i канонiчне Православ'я. Державний статус росiйськiй мовi. Наука Поглиблення iнтеграцiї виробництва, науки та освiти передумова промислового розвитку, основаного на iнновацiях та високих технологiях. Довкiлля Охорона дозвiлля, чиста вода i повiтря будуть державними прiоритетами. Введення незалежної екологiчної експертизи цiльових програм, iнвестицiйних проектiв, усiх господарських проектiв АПК з урахуванням екологiчної безпеки i охорони навколишнього середовища. Стимулювання впровадження природоохоронних i ресурсозберiгаючих технологiй. Ми категорично проти перетворення України на могильник ядерних вiдходiв Європи. Молодь будiвництва i реконструкцiї житла для молодих сiмей а також придбання товарiв тривалого користування, просування молодi до представницьких органiв влади, розвиток молодiжного пiдприємництва. Спiльно з молодiжними органiзацiями розробляється i здiйснюється ефективна державна молодiжна полiтика. Створити за рахунок державного фiнансування: 1. мережу дошкiльних закладiв, дитячих санаторiїв, таборiв вiдпочинку, позашкiльних спортивних i мистецьких закладiв; 2. безкоштовну середню, спецiальну i вищу освiту та отримання молоддю першого робочого мiсця; 3. державну пiдтримку молодої сiм’ї, матерi та дитини. Забезпечення молодi соцiальнi пiльги на час навчання. Житловi пiльги для молодих сiмей. Гарантiї на працевлаштування, в тому числi перше робоче мiсце для молодi. Армiя Реформування Збройних Сил України вiдповiдно до принципу оборонної достатностi. Виробництво i вдосконалення озброєнь, необхiдних для пiдтримання боєготовностi вiйськ. Забезпечення надiйного рiвня обороноздатностi країни, її безпеки. Створення захисникам Вiтчизни належнi умови для виконання конституцiйних обов’язкiв i гiдного життя їхнiх сiмей. Система колективної безпеки (на основi союзу с Росiєю та Бiлоруссю) стане надiйним гарантом суверенiтетiв наших країн. Її важливим елементом буде базування Чорноморського флоту РФ у Криму. Збройним силам України сучасну технiку, вiйськовослужбовцям гiдне утримання i соцiальнi гарантiї Зовнiшня полiтика систем. Недопущення втягування України до агресивного блоку НАТО. Змiцнимо дружнi зв’язки з Росiйською Федерацiєю, Республiкою Бiлорусь та iншими країнами СНД. Наповнення реальним змiстом Угоди про Єдиний Економiчний Простiр. Категорично проти вступу до НАТО, до ВТО та ЄС! Це перетворить Україну на ворога Росiї i Бiлорусiї. Наполягаємо на виходi України з МВФ. Судова система та боротьба з корупцiєю Правоохороннi органи та суди будуть реформованi. Їхня дiяльнiсть забезпечуватиме права та свободи громадян, iнтереси суспiльства. Влада буде очищена вiд корупцiонерiв, казнокрадiв, хабарникiв. Недоторканiсть депутатiв мiсцевих рад буде знято. Кримiнально-клановi структури мають бути усуненi вiд полiтичної та економiчної влади. Доходи i капiтали мають стати прозорими та легальними Лiквiдацiя недоторканностi депутатiв, президентiв i суддiв, вiдклику депутатiв i встановлення їхньої зарплати на рiвнi середньої по промисловостi, обираємiсть суддiв. Державна влада та Мiсцеве самоврядування Мiсцеве самоврядування отримає реальний власний бюджет, майно та повноваження для кадрових призначень. Реалiзацiя полiтичної реформи, перехiд до парламентсько-президентської форми правлiння, пiдвищення ролi i розширення повноважень органiв мiсцевого самоврядування у сферi бюджетної полiтики i соцiально-економiчного розвитку регiонiв. Ми запропонуємо змiни до Конституцiї на принципах, закрiплених у Європейськiй хартiї про мiсцеве самоврядування, Європейськiй хартiї про громадянство, Європейськiй соцiальнiй хартiї, Європейськiй хартiї регiональних мов або мов меншин, Рамковiй Конвенцiї про захист нацiональних меншин, Європейськiй Конвенцiї про захист прав i основних свобод людини для забезпечення: повновладдя рад депутатiв трудящих, федеративного устрою України, автономiї Закарпаття i Галичини, подвiйного громадянства, державного статусу росiйської мови, та iн.